Остап Українець. Могилянський дебют на «Форумі видавців»

1

Про філологів існує думка, що кожен з них пише щось «у шухляду». Сьогоднішня історія підтверджує: часом творам все-таки вдається «вирватися» із шухлядного полону 🙂 Остап Українець – не тільки відомий перекладач фантастики і фентезі, а й автор власного роману «Малхут». Презентація роману відбудеться на «Форумі видавців» 😉 Важливість власної ініціативи, лайфхаки для майбутніх перекладачів та хороші новини для тих, хто полюбляє читати українською – в інтерв’ю нижче. Не забудьте увімкнути музику під час читання!

Освіта: НаУКМА (філологія, 6 курс)

Досвід: перекладач у «Видавництво Жупанського»

Налаштовуйтесь на хвилю Остапа під час читання, плейлист спеціально для ММ:

– Чому обрав Могилянку?

– Мені було років п’ять, і по ТСН показували набір до Києво-Могилянської Академії. Я подивився, думаю: «Вау! Класно». І кажу бабусі: «Я хочу тут вчитися. Це буде дуже круто».

Бабуся мені сказала: «Ти лінивий, тільки і вмієш, що свої книжки читати. Ти туди не вступиш». Я подумав: «Ні, вступлю». І вступив, власне кажучи

А чому філологія, не пам’ятаю, якщо чесно. Десь до класу дев’ятого вважав, що мікробіологія – це те, чим я хочу займатися в житті. Був дуже «прошарений» у зоології, загальній анатомії. А потім мене просто взяло і «перемкнуло» в один момент, я захистився на МАНі з літератури і мови в одинадцятому класі, а з зарубіжної літератури пройшов на Всеукраїнський етап.

Вступав до кількох університетів, а в першу хвилю подав оригінали на філологію у КНУ. Потім поїхав на фестиваль у Тустані, це село Урич за багато годин від цивілізації, майже в Карпатах. Пам’ятаю: стою на березі струмка, набираю води попити, й тут в мене дзвонить телефон. А фестиваль історичний, я порпаюсь у всіх своїх підсумках, в історичному ж одязі кишень немає. Дістаю після п’ятого чи шостого дзвінка.

Мені дзвонить особисто віце-президент Києво-Могилянської академії В. Ожоган і каже: «Вас зараховано на бюджет на філологію. Якщо хочете – у вас є три дні, щоб подати оригінали». Я вже не пам’ятаю, чим виїхав з Урича і чим діставався до Києва у цей час, але в останній день приїхав. О першій годині я подав оригінали, і з того часу радості моїй не було меж.13508957_1135476779849017_7324746230498844257_n

– Чим тобі найбільше подобається Могилянка, а що, навпаки, хотів би змінити?

–У Могилянці мені подобається багато що. Це хороший універ з нормальним ставленням до освітнього процесу. Зокрема, подобається відсутність, принаймні на філології, більшості совкових рудиментів.

А змінити… Я зараз на магістерці з літературознавства, пережив чотири роки бакалаврату філології. Якби міг змінити в Могилянці одну річ, я просто розділив би бакалаврат «Філологія» на два – мовознавчий, літературознавчий, так як є дві магістерки. Бо в підсумку виходить те, що бакалаврат, хоч він страшенно цікавий з крутими викладачами з усіх кафедр, заповнює дуже багато часу та ще і деякими знаннями, які в результаті виявляються непотрібними. Зазвичай ти йдеш в універ і думаєш: «От, нарешті я буду вчити тільки те, що мені треба». Проте якщо ти йдеш на філологію у Могилянку, ти розумієш, що ні

А на глобальному рівні, що я покращив би у Могилянці, і це те, що хвилює абсолютно усіх, – взаємодію адміністрації зі студентами.

– Філологія, очевидно, відіграє важливу роль у твоєму житті. Окрім навчання, ти перекладаєш і вже дебютував як письменник. Та перш ніж ми поговоримо про це, розкажи, чому ти обрав фентезі й історичну прозу для своєї творчості? Що стало поштовхом до саме такого вибору?

– Тут, мабуть, доцільнішим буде запитання, чому взагалі жанрова проза. Я її не вибирав, чесно кажучи. Так, у мене був автор, якого почав перекладати. Це був Лавкрафт, з яким я дебютував як перекладач. Потім, поки працював над Лавкрафтом, мені ще підкинули серію дитячого фентезі.

І тоді вже з двома не те що книжками, а доволі розлогими циклами, тікати було нікуди. У мене вже потихеньку з’явилася репутація людини, яка перекладає фантастику й фентезі

З одного боку, мені, може, трошечки й сумно, що все вилилося у жанрову літературу. Це те, чого я боявся на початку й що сталося у підсумку. З іншого боку, ця ніша у нас ще незайнята. А фантастична література є одним із найперспективніших жанрових напрямів. Бо на відміну від детективу чи трилеру, фантастична література не є жанровою у вузькому сенсі цього слова. Все-таки, фантастика – це метажанр, там може бути мелодрама, трилер, детектив, словом, усе що завгодно.

Щодо історичної прози, то тут в мене є маленьке особисте досягнення – я, можливо, невдовзі візьмусь за дуже-дуже крутий польський історичний роман. Але про це поки що рано говорити остаточно.

21369254_515278845474819_4731061236071594920_n

– Можеш тепер розказати про свою творчість, зокрема роман «Малхут»? Як вдалося довести справу до публікації, бо ж існує чимало філологів, які пишуть «у шухляду». Поділися, як все реалізував?

– Можливо, справа у тому, що я не страждаю надмірною скромністю і комплексами, щоб показати комусь написане. Тим паче, після того як почав займатися перекладами, у мене з’явився певний досвід комунікації з видавництвами і зник страх перед ними.

Я можу нормально і не «тушуючись» написати видавцеві, навіть незнайомому, як було у випадку з «Малхутом». І сказати: «Знаєте, чуваки, я тут книжку написав. Почитайте, може, вам цікаво буде»

З «Малхутом» реально так і сталося. Я написав у кілька видавництв. І мені з «Фабули» відписали: «Почитали, цікаво. Будемо видавати».

– А як з’явився задум? Можеш трошки детальніше розказати про роман?

– Дуже люблю свій Івано-Франківськ. Я в ньому не народився, але виріс. А ще люблю історію, тому, дізнаючись про місто, довідався про Ігнатія Камінського, котрий є найвідомішим бургомістром. Це благодійник, людина, яка фактично збудувала місто, яким воно є нині. А потім прочитав десь нарис Богдана Скаврона «Нове краєзнавство», де він зазначає про реальні артефакти і події, але спекулює над таємними причинами, як і чому це відбувалося.

У цьому нарисі фігурувало більшість персонажів, які з’являються у моєму романі. Проте я вирішив ступити на крок далі й поспекулювати щодо того, який вплив мешканці одного міста можуть мати на перебіг загальноєвропейської історії. Власне кажучи, так книжка і народилася. Витратив деякий час для того, знайти деякі історичні факти, які дозволяли їх між собою пов’язувати. Тому що, пишучи, я спирався на реальну історію.

У якийсь момент це перестало бути творчістю, в сенсі написання книжки. Бо я починав, маючи загальне уявлення, як усе має закінчитися, до чого це все має прийти. Але останню третину писав, намагаючись дізнатися фінал сам.

18765826_1466110450118980_2377368115047189817_n

– Тепер трохи про переклади. Ви з Катериною Дудкою перекладаєте Лавкрафта. І мені цікаво, чим ви керувалися у такому виборі? Головна причина – ваше захоплення? Чи ви хотіли «донести» до читача маловідомого у нас автора, який, втім, був одним із перших, навіть до Толкіна, хто створив власний фантастичний світ?

– Мені ніколи не розходилося на тому, щоб «донести» щось до читача. Тепер, коли я почав цим займатися професійно, у мене є бажання перекласти певні книжки, тому що їх немає українською і мені сумно через це. Наприклад, як з цим історичним романом, за який хочу взятися.

З Лавкрафтом була така ситуація. Мені сподобався текст, було цікаво читати його в оригіналі. Проблема в тому, що в оригіналі він надзвичайно складний. Тому я відповідно перекладав його українською для кращого розуміння, не маючи тоді на увазі абсолютно жодної публікації. Потім, коли у мене підбиралася певна критична маса текстів, просто подумав, що можна їх комусь надіслати.

А тут ішов по «Арсеналу» три роки тому і побачив стенд «видавництва Жупанського». А там Орвелл українською вийшов. Я подумав: «Нічого собі! Його видали українською».

Взяв я Орвелла, а там на сторінці з анонсами майбутніх видань – Пінчон і «Улісс». Я подумав, що це, мабуть, хороше видавництво – потрібно брати

І вирішив написати Жупанському: «Ви Лавкрафта часом не хочете видати?». Він каже: «Так, хочемо. Якраз перекладача шукаємо». І так воно все почалося.

А з Катею ситуація була ще веселіша, тому що їй подарували книжечку Лавкрафта польською. Її дуже зацікавило. Тут я кажу: «Жупанський говорить, було б добре, якби я переклав Лавкрафта. Ти зі мною?». Катя хотіла, бо вона якраз перевелася з Чернівців з германської філології, і щоб не губити зв’язки з германістикою, – погодилася. Так власне  і працюємо донині.

– А можеш трохи детальніше розповісти про творчість Лавкрафта?

– Він фактично придумав жанр жаху. Відійшов від готики, в якій писали Едгар По і Артур Мейчен, і від чистого романтизму. Жанрологія відносить його тексти в окремий жанр – лавкрафтіанського жаху. Він реально ні на кого не схожий.

– А як після лавкрафтіанського жаху було перекладати серію «Коти-вояки»?

– Дуже класно, тому що у нас є знайомий перекладач Гєник Бєляков. Він перекладає для «Комубук» дуже багато хорошої літератури. У нього є знайома Світлана Фельдман, яка шукала перекладачів для «Котів-вояків». Вона звернулася до Бєлякова, а він до нас, бо сам у той момент був зайнятий. Ми погодилися. І от уже шосту частину закінчуємо.

– Як відчув, що перекладацтво це твоє?

– Спробував перекладати, мені сподобалося і я подумав: «Напевно, це моє». Практично всьому я вчився методом спроб і помилок. Перша книга, яку ми здали, перший том Лавкрафта був покреслений редактором просто вздовж і поперек. Скажімо так, там була і наша провина, і редактора, але наша провина була більша.

Ми дуже довго з Олексієм Жупанським вели перемовини на тему того, що залишити, що викинути. У чому реально є наша помилка як перекладачів, а в чому її немає. І фактично цей перший том дав нам розуміння більшості помилок, яких ми припускалися саме через непрофесійність.

З іншого боку, я не вірю, що університетська освіта, байдуже яка хороша, може зробити людину хорошим перекладачем

Перша перекладена книжка все одно буде гірша, ніж наступні перекладені книжки. Загалом, я дуже вдячний Олексію, що ми не припинили нашу співпрацю на першій частині й продовжили її далі, коли змогли ці помилки вже врахувати при роботі над текстом.

– Що ти порадив би тим, хто тільки починає перекладати? Тим, хто прагне цим займатися, але не знає, як почати.

– Перша заповідь в перекладі і її я не врахував, коли за нього брався – вчіть українську. Якщо буде знання української, то знання англійської завжди підтягнеться.

Другий момент, потрібно бути достатньо нелінивим, щоб якщо ти чогось не знаєш, то не думати «я вгадаю», а подивитися у словник. На цьому «паляться» багато потенційно непоганих, молодих перекладачів. Чесно кажучи, я сам кілька разів на цьому «палився», усі рази мене рятувала Катя, котра значно посидючіша, ніж я, у сенсі перекладу.

Третій момент – потрібно читати все, абсолютно все, що потрапляє до рук. Якщо це, звичайно, не брошури свідків Єгови, хоча їх теж для загального розвитку можна почитати. Звичайно, усього знати не можна. Однак що більше ви знаєте, то легше вам буде жити.

Для прикладу, коли я взявся за роман Стівенсона «СімміС», котрий базується на реальній науці, мені довелося вивчити фізику й орбітальну механіку

Довелося обкладатися з усіх сторін консультантами зі сфер механіки, інженерії і багато чого іншого – без цього я її просто не переклав би. Профільні словники є не для всього, а ті що є – неповні. Тому бажано мати широке коло людей, до яких можна звернутися за консультацією, а також добре було б знати носіїв мови, з якої ви перекладаєте.

– Для мене дуже прикметним є те, що ти, філолог, говориш про знання української мови. Я і сама розумію, що мені, наприклад, потрібно її вдосконалювати. Як порадиш, що можна для цього зробити?

– Проблема насправді в нашій культурі читання, у якій тексти розмежовуються за принципом: «Ось цей текст я можу осилити, він хороший. А цей – не можу осилити, значить він не дуже». Тому що це поширена думка читача, що автор чи перекладач не повинен вчити його української мови. Текст повинен одразу подаватися «зрозумілою мовою». Він, як читач, справді має право на таку думку. Це сумно, але це є. Слід бути готовим, що хтось, часто російськомовний, купить цю книгу і скаже: «Что это за такие странные слова – знічев’я, спроквола, допіру?».

Тут ідеться не зовсім про виховання читацького смаку. Виховувати чи не виховувати свій читацький смак – це справа самих читачів. Ідеться лише про те, щоб зробити якісний переклад.

Українська літературна й побутова мова навіть для людей, які розмовляють українською, доволі різні. І за рівнем словникового запасу літературна мова значно багатша.

Якщо ми візьмемо мову іншої країни, тим паче таку, як англійська, у якій з огляду на глобальну охопленість і здатність творення неологізмів словниковий запас більший, і ми це все будемо гранично спрощувати до впевненості, що кожен-кожен читач це зрозуміє – на виході у нас вийде дурниця. Кожен читач з рівнем розвитку вище середнього читати це вже не захоче

14708117_1139158559493689_3984825868590290210_n

У випадку з «Котами-вояками» видавчиня попросила нас, щоб переклад був соковитим, вона сказала: «”Альфа” українською бачили? От щоб такий був переклад». Я і Катря, звичайно, не претендуємо на лаври Олекси Негребецького, але ми намагалися зробити те, що від нас вимагалося. У підсумку, люди, котрі sophisticated у сенсі своїх смаків до української мови, читають цей текст з насолодою і задоволенням – це я бачу з відгуків і з того, що люди пишуть про книжку. Люди, котрі українську знають гірше, кажуть, що по цій книжці вчать українську мову. Це дуже круто насправді.

І ми підходимо до питання, звідки брати словниковий запас. Катя народилась на Буковині, я з Прикарпаття, тобто ми виросли у середовищі, де російська мова ні її, ні мене не оточувала. І подеколи нам усе одно швидше на згадку спадають російські відповідники, ніж українські.

Це пов’язано з доволі великою зануреністю в російськомовне читання, особливо в дитинстві. Тоді україномовний ринок був майже порожній, до україномовного Гаррі Поттера лишалося ще кілька років. Саме тому багато відповідників російською мовою зринає в голові.

На цю тему є крутий сайт, він має назву «Українсько-російські словники». Там вміщено усі українсько-російські словники, які коли-небудь виходили, зокрема словник Кримського і Єфремова. Якщо вам коли-небудь стане цікаво, який відповідник для російського слова можна знайти в українській, – зайдіть на цей сайт, і ви будете дуже здивовані. Я завдяки йому суттєво поповнив свій словниковий запас.

– Часто дехто ставить під сумнів українські переклади – «навіщо вони, якщо є переклади російською». Поділися «інсайдерською» інформацією, наскільки важливими нині є українські переклади?

– Як ніколи. Пам’ятаю, був час коли російська книга була дешевшою від української. Цю ситуацію потрібно було змінювати. І, як мені здається, її змінили докорінно саме вчасно – коли в Україні з’явилася критична маса перекладів і, передусім, розуміння, що наш ринок може забезпечити сам себе.

І на це вказує ситуація у «перекладацькому цеху». До мене раз на два-три місяці звертається якесь видавництво з пропозицією перекласти книжку. А я відповідаю, що в мене на рік все розписано.

Той факт, що відмовляю я в чотири чи п’ять разів частіше, ніж приймаю замовлення, засвідчує те, що попит на це є. І, як зізнаються декотрі менеджери і видавці, не вистачає перекладачів. Тобто видавництва можуть видати набагато більше

Так, у нас є лакуни в певних галузях. Це зокрема спричинене тим, що люди не хочуть купувати книжки. Крім того, нам не вистачає спеціалістів, які можуть перекладати галузеву літературу. Дехто починає зрушувати справу з місця. Наприклад, Олег Фешовець з «Астролябії» нині видає філософську бібліотеку.

Ще один прикметний приклад. Існує такий гештеґ «видайте українською», під ним публікують книжки, які ви хотіли б побачити українською. Він працює, я так собі роботу одного разу знайшов. Я запостив «Золоту гілку» Фрезера, тому що це хрестоматійний текст у галузі культурології. Відписався той-таки Олег Фешовець з «Астролябії» і сказав, що не проти, якщо знайдеться перекладач. Чекаємо перекладача.

– Ти навчаєшся і у тебе стільки різних проектів. Як відновлюєш баланс, може, маєш певне хобі?

– Крім прози, я перекладаю ще поезію і не публікую її. Люблю подорожувати. Подорожі мене дуже круто відволікають від перекладу. І на те є одна, цілком зрозуміла причина – у подорожах я не можу перекладати, немає як. Думаю, ніщо інше мене так би не відволікло. Бо якщо у мене буде ноутбук й Інтернет – перекладатиму, я себе знаю .

934109_889145297859654_5634932044696124822_n

– Що порадив би студентам, як варто провести ці студентські роки максимально ефективно, віднайти себе, збалансувати свої захоплення і навчання?

Як людину, яка виступала на Дні молоді з промовою на тему: «Чому вища освіта не така важлива, як хобі» питати, як поєднати хобі й освіту, мабуть, не найкраще рішення. Протягом навчання я обирав ті предмети, які мені були цікаві, з яких я відчував, що можу щось почерпнути і вчив їх.

Коли думав, що мені цікаво і що мені потрібно вивчити, я, звичайно, не знав, пригодиться воно мені чи ні. Мій варіант такий: я взяв те, що хотів, і потім шукав, куди його застосувати. Багато з вивченого я використовую у перекладі. Без курсів пані Горідько або пана Семкова навряд чи мені вдалося б робити те, що я роблю.

– А які риси ти порадиш випрацьовувати в собі?

– Користь можна здобути з різних рис, це дуже індивідуально. Я можу скоріше сказати, що шкодить. По-перше, синдром відмінника. Рано чи пізно вам доведеться шукати роботу і ви зрозумієте, що синдром відмінника – це дурниця, тому що хвалити вас не будуть, оцінки ставити тим більше. Зарплата не буде так сильно відрізнятися залежно від того, чи робити ви свою роботу добре чи посередньо. А бажання одразу бачити свій результат дуже сильно тягне назад і не дає розвиватися. Тому що навіть після успішних спроб він серйозно підриває віру у свої сили.

Друге, не скажу, що це зовсім непотрібно, здорову долю цього слід мати усім, проте не варто надто покладатися на думку інших. Звичайно, в перекладацькій справі є думка редактора, коректора. Але потрібно розуміти, що з редактором можна поспілкуватися, домовитися. Якщо у тебе є позиція – ти повинен її донести. Водночас потрібно прийняти ту страшну правду, що твоя позиція може бути хибною.

Звичайно, у кожного своя ситуація. Проте у кожному разі вміння розрізняти правоту від неправоти, особливо власну, і вміння розуміти, що все буде не так, як ти хочеш, – це те, що потрібне в усіх сферах.

– Call to action:

– Якщо ви хочете займатися перекладом або вже займаєтеся, просто не знаєте до кого звернутися, – напишіть, я спробую когось підказати. Тільки перед цим переконайтеся, що ви перекладач 🙂

Спілкувалася Марія Чадюк

Редактор: Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі