Наталія Сторожилова. If you can dream it, you can do it!

11

Танцівниця, уроки якої відвідували в Могилянці навіть викладачі. Неофіційний амбасадор України у кількох країнах Європи. Науковець, яка працює над ліками проти досі невиліковної хвороби – ревматоїдного артриту. Усе це про Наталію Сторожилову. Дізнайтеся, чому доставка ліків нагадує казочку про Кощія Безсмерного, як можна станцювати свій PhD проект та чого можна досягти, йдучи за мрією.

Освіта: B.Sc. та M.Sc – НаУКМА (хімія, 2011), PhD – університет Сантьяго-де-Компостела, Іспанія (фармація, фармакологія та фармацевтична технологія) та Нантський університет, Франція (глікохімія та глікобіологія)

Досвід роботи: Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, NanoFar, University of Santiago de Compostela, University of Nantes, Charité Campus Virchow-Klinikum (Berlin), University of Lisboa, University of Vigo

Налаштовуйтесь на хвилю Наталії під час читання, плейлист спеціально для ММ:

Як вступала до Могилянки? Чому саме сюди?

– У далекому 2005 році я навчалася в технічному ліцеї за напрямом «Хімія». Закінчуючи навчання там, була першою за рейтингом у групі. Тому в мене була квота на вступ у Харківський фармацевтичний університет, куди я й мала відправитися.

Проте в останній день, коли вже все було вирішено, до танцювальної студії, де я тоді займалася, приєдналася могиляночка Світлана Кравчук (Ейра, співачка). Зокрема, вона почала розповідати про Могилянку, її переваги, і надзвичайно мене запалила.

Історії про те, наскільки щире могилянське товариство, наскільки цікаві люди навчаються і живуть поряд з тобою, як вони тебе формують – все це якось адсорбувалося в голові

Я твердо вирішила – потрібно забирати документи з фармацевтичного і вступати на хімію в НаУКМА. Та це було не так просто. Ліцей не видав мені диплом в руки, а одразу передав його в університет. Там мені порадили чекати вересня, поки прийде декан факультету, але зазначили, що забрати документи у моєму випадку практично неможливо.

Але «ні» для мене не існувало. Тому в кінці серпня я, рішуче налаштована, ще раз прийшла на факультет фармацевтичного. У відповідь почула: «Добре, якщо Ви така наполеглива, документи там, в папці. Ми цього не бачимо, а Ви їх хутко забираєте» 😉 От, у такий спосіб я потрапила до Могилянки.

могилянські друзі 2011

Що тобі найбільше сподобалося з community?

– Насамперед, люди. Причому в системі загалом – і викладання, і адміністрації, і студентського життя. Відчувалося, що на всіх рівнях були культурні, освічені люди. І цей дух, розуміння, що ми маємо задавати і тримати гідний рівень, завжди надихав.

Чим ще займалася в Могилянці?

– Пам’ятаю, після першого курсу стовідсотково визначилася з відпрацюваннями благодійного внеску в НаУКМА.

Сидіти в офісі й перекладати папірці – дуже нудно для мене. Тому звернулася на кафедру фізичного виховання і запитала, чи можу відпрацьовувати у них, викладаючи танці. Завідувач кафедри дозволив: «Загалом, так, чом би й ні?! Оголошуй набір серед студентів, проводь кастинг у групу, а ми дамо вам напрям»

Більш того, мені надали чудовий тренувальний зал і офіційну назву «Ритміка». Хоча, насправді, всі знали, що то були сучасні танці: i hip-hop, і бальні, і джаз, і, пізніше, контемп. Тож з 2 до 6 курсу я насолоджувалася викладанням танців.

Тоді мої заняття відвідували навіть викладачі, зокрема з кафедри біології. І, маю визнати, це було дуже приємно. Зі студентами, що займалися у мене, ми доволі активно брали участь у всіляких спортивних і культурних подіях Академії, за одну з постановок навіть отримали Могилянського Оскара («Кришталевого Сковороду», 2008).

пірати ФПрН 2008 (1)

Ти досі займаєшся танцями професійно чи як хобі?

– Хотіла б, але зараз це лише хобі. Насправді, дуже фантастично було б продовжувати займатися цим професійно, але постав вибір: займатися професійно або наукою, або танцями. Щоб охопити все на 100% – мені знадобиться мінімум два життя.

До слова, існує дуже цікава можливість станцювати свій PhD проект

США започаткували цей конкурс 10 років тому за підтримки наукового журналу Science. Тепер усі PhD-студенти, які нещодавно завершили PhD або мають current PhD project і час 😉 , можуть показати свій проект з біології, хімії, фізики чи соціальних наук.

Що означає «станцювати»?

– Інтерпретувати свій проект в танці, – наприклад, суперсиметрію елементарних частинок у квантовому полі. Уявіть, як неймовірно красиво це могло б бути і, на додачу, більш зрозуміло шляхом мистецтва.

Тобто зробити постановку, головною метою якої буде відобразити суть?

– Саме так. Наприклад, я могла б показати хімічну частину свого дослідження, де я синтезувала молекули-інгібітори запальних процесів, зробила їх скрінінг, щоб підібрати найефективніший. Цю ідею можна легко використати для перфомансу. Бо у чому суть?

Будь-який запальний процес починається зі змін в «атмосфері» організму. У відповідь імунна система починає «викидати коники», які, з погляду фармацевта, стають мішенню. Певна річ, таких мішеней може бути багато на різних етапах, але копнувши глибше, можемо дійти до першоджерела. І коли чітко уявляємо, як виглядає першоджерело, можемо його заблокувати, підібравши йому молекулу-партнера, що максимально підходить як «ключик до замочку».  

У такий спосіб під час роботи над своєю докторською дисертацією були розроблені і синтезовані молекули-інгібітори, які у подальшому можуть потенційно стати ліками від ревматоїдного артриту та інших аутоімунних захворювань.

Думаю, що в танцювальній постановці було б оригінально, цікаво і легко показати, як ми створювали молекули, модифікували їх, обирали з варіантів інгібіторів саме той, який, врешті-решт, чудово спрацював у живому організмі. Але не буду розкривати всіх деталей, ліпше буде пояснити, відобразивши через мистецтво.

фотосесія в день інтерв'ю 2017 (2)

Багатьох студентів цікавить питання, як буде відбуватися перехід у професійну або наукову діяльність. Як ти обирала?

– Не можу сказати, що Могилянка дала мені дуже ґрунтовні знання (на рівні Європи – це замало, хоч КМА і є одним з найкращих ВНЗ країни).

Проте, безперечно, Академія дала мені мотивацію, незламну волю й безліч ідей, як і куди йти далі

Переломним моментом було завершення навчання в аlma mater – це час, коли одні двері зачиняються, щоб відкрилося багато інших.

На той період я вже відвідала багато міжнародних конференцій у ЄС, у мене були публікації, стипендії з фонду Пінчука, премія Кравця. Мені здавалося, що на тому етапі це був максимум, чого можна було досягнути в Україні у сфері, в якій мені цікаво було розвиватися. Це нині є більше можливостей для стартапів, розвитку молодих вчених, а в 2011 році цього майже не було. Довелося обрати закордон.

Ретельно визначалася з тим, чого б я хотіла більше. План був – знайти докторську програму, яка повністю б відповідала моїм шаленим науковим ідеям, дозволила б багато подорожувати, відкривати нові горизонти і стирати кордони між людьми. Далі я визначалася, чи хочу залишитися в Європі, чи поїхати ще далі у світи. Вирішила віддати перевагу Європі. А якщо Європа, то тут приємно починати свій шлях з підтримкою від стипендіальної програми Еразмус Мундус.

Італія жовтень 2017

Подавала одразу на 3 програми Еразмусу: 1 докторську і 2 магістерські (для підстраховки). Паралельно з цим самостійно подавалася у лабораторії різних країн. І в один момент спрацювали всі мої запити. Я обрала найкращу з кращих програм.

Також виграла стипендію для навчання на joint doctorates programme, що дає можливість отримати подвійний диплом від двох університетів консорціуму. Так я поїхала навчатися у Францію та Іспанію. А мій проект був присвячений створенню нової нанотехнологічної платформи для лікування ревматоїдного артриту. Оскільки навіть сьогодні це захворювання все ще невиліковне.  

Ти його сама придумала чи обрала? Чому зацікавила саме ця тема?

– Ні, насправді, проекти зазвичай пропонують наукові керівники, а я вже обирала із наявних. Я завжди прагнула знайти практичне застосування своїм знанням з хімії задля healthcare та фармації. А в Еразмус Мундус була дуже підходяща PhD програма з наномедицини і фармацевтичних інновацій.

Деякі із запропонованих проектів спиралися на знання хімії, хоча вміщували й левову частку біології, фармації та біонанотехнології. Вирішила, що прийму такий challenge і потягну. Певна річ, дуже багато довелося надолужувати самостійно, моїх могилянських знань було замало.

Власне, фармацію та нанотехнології ми взагалі ніколи не вчили. Щодо біології – то я слухала її як додаткову «minor»-спеціальність. Тому, я справді присвятила там дуже багато часу «ботанству», щоб вийти на рівень колег, які закінчили і бакалаврат, і магістратуру із відповідної спеціальності.

лабораторія Нант 2013

Це вже було поєднано й з IT-технологіями?

– Ні, поєднання з ІТ, у вживаному сенсі, не було. Але, певна річ, проект включав елемент біоінформатики. Щоб розробити якісь ліки, перше, що необхідне, – це молекулярне моделювання.

Коли з хімічною частиною було завершено, і я мала потенційні інгібітори запалення в руках, то переїхала в Іспанію (другий рік мого проекту). Там почалася біонанотехнологія і створення системи доставки ліків в організм. Тут були задіяні і наночастинки, і гелі, які збираються самостійно у місці введення.

Урешті-решт, принцип роботи моєї системи доставки ліків виявився подібний до згаданого у казочці про Кощія Безсмертного

У нього смерть була на кінці голки, голка в яйці, яйце в качці й т.д. Мораль така: надійність «камери схову» дуже важлива. Тож, щоб зробити надійну і стабільну систему доставки медикаменту, довелося ховати і вкривати ліки багатьма оболонками. Тоді вона справді працюватиме довгий час у певному локусі тіла, плюс контрольовано і порційно вивільнятиме ліки і потраплятиме саме в мішень.

Тому, врешті-решт, ліки, що синтезувала у Франції, я завантажила у нанокапсули, а останні – в гель, що збирається in situ і огортає їх. Усю цю «елегантну красу» ми ввели в коліно щурам, щоб спробувати вилікувати їх від ревматоїдного артриту.

Експеримент пройшов успішно – все спрацювало. Було шалено приємно побачити результат трьох плідних років роботи. Адже я багато надій покладала на це. Дуже хочеться, щоб через 10-15 років це могло стати комплексним методом лікування людей від ревматоїдного артриту.

Твій прогноз – через 10-15 років?

– Так, це шлях будь-яких ліків від лабораторної розробки через клінічні випробування в індустрію і, згодом, до споживача. Наразі це були лише попередні експерименти на лабораторних тваринах, тобто безпрецедентні пілотні in vivo тести, яких ніхто ніколи не робив. Далі ми маємо визначити всі ефекти, які ці ліки можуть мати на організм спочатку малих лабораторних тварин, а потім і собаки, вівці, мавпи.

Усі фармацевтичні компанії, які виводили свої продукти на Big Pharma, пройшли тернистий шлях. Дуже часто буває, що в тебе є безліч напрацювань, і ти починаєш тестувати 10.000 молекул потенційних ліків. А, врешті-решт, чудово, коли лишаєшся з однією, яка справді працює. 

робота під час іспанського карнавалу

робота під час іспанського карнавалу

І які твої шанси?

– Тут лише час і наукова вдача все вирішують. Насправді, я хотіла б зараз перейти з сектору науки в фармацевтичну індустрію. Ймовірніше, попрацювати в компанії, що займається фармацевтичними інноваціями.

Це може допомогти оцінити свої шанси, яким чином я можу це зробити і наскільки швидко зможу впровадити свою розробку. Такого досвіду в мене ще не було. Тому я хотіла б опинитися в оточенні професіоналів і сильних лідерів, які знають, як це працює, перейняти їхній досвід і далі вже просувати свій проект.

Тобі подобається твоя робота, чи не так ?

– Так, звичайно, інакше я не затрималася б так надовго. Важливо, що я відчуваю користь від проведеної роботи. До того ж, у мене є своя історія про близьку людину, що пішла з життя, але завжди вірила, що я зможу застосувати знання, які накопичую, і врятувати життя, якщо не її, то хоч інших. І цій людині я присвячую свою дисертацію.

Але, безперечно, всюди є свої dark hours and hours of triumph.

20171019_233835 копия

Ти в команді чи одна?

– У лабораторіях Франції і Іспанії у нас були доволі великі групи дослідників. Проте суто над своїм проектом я працювала одна. Це був пілотний проект (навіть для моїх керівників). Звісно, вони були мені науковими консультантами, але більшість ключових рішень стосовно ходу експериментів приймала я.

– Як ти бачиш подальшу співпрацю щодо свого проекту?

– Зараз бачу перехід в індустрію і біобізнес. Я відвідала кілька біобізнес-шкіл і хотіла б поїздити на подібні ще. Вони дають багато теоретичних знань і можливість попрацювати з «кейсами». Є надзвичайно продуктивні, які організовують канадці у співпраці з європейцями.

Останню таку я відвідала у Тулузі (Франція). Там саме ділилися практичним досвідом, як можна перевести свою інновацію з лабораторного столу в клінічні дослідження. Добре б ще певний час попрацювати суто над просуванням інновацій і визначенням всіх критеріїв біобізнесу.

Тож тобі потрібно мати інноваційний бекграунд, щоб впровадити щось схоже на власний стартап.

– І науковий, і біобізнес, і юридичний. Словом, мати свій нетворк. Нещодавно в Україні я обговорювала це питання з представниками великих міжнародних фармацевтичних компаній. Проте, насправді, в нас нині дуже складно «підіймати» свій напрямок. Для того щоб запровадити його у великій міжнародній компанії для України, спочатку доведеться попрацювати над ним у головному офісі закордоном кілька років. Лише потім є можливим адаптувати його і перевезти в Україну.

лабораторія Сантьяго 2017

Розкажи про свій типовий день.

– Насамперед, маю сказати, що є безліч кліше щодо Іспанії, ніби люди там не працюють, а лише переходять із стану siesta у стан fiesta. Проте це не так. На півночі Іспанії люди науки працюють понадмірно й викладаються на сто відсотків.

Це, звичайно, дуже залежить від рівня лабораторії. Але коли це той випадок, що керівник лабораторії визнаний у світі науковець, то, звичайно, працюють у таких центрах усі від зорі й до зорі.

Мій типовий день в лабораторії – це  велика кількість спланованих експериментів, що часто проходять паралельно, аналіз результатів, їх статистична обробка, написання статей, нетворкінг з представниками лабораторій інших країн, навчання студентів та інше

Останні два роки у мене не було відпусток й практично вихідних, тому що хотілося завершити проект вчасно. Останні мої два місяці в лабораторії це були фактично 18-годинні робочі дні. До приїзду в Україну я, передусім, мала поділитися своїми розробками з іншим PhD студентом, колегою, який починав працювати у сфері внутрішньосуглобної доставки ліків. Потрібно було навчити його абсолютно всьому з нуля.

Це умови цієї програми?

– Це умови університетів: навіть якщо мій PhD проект реалізовано повністю моїми ідеями, авторські права зазначаються як 50х50 (визначається контрактом). Тобто я не є повною власницею своїх розробок. Тому ділилася, навчала і тренувала до останнього дня перебування в Іспанії.

Перед поверненням в Україну (на час до захисту дисертації, що запланована в Іспанії), у неділю вранці я мала літак, а в суботу до четвертої години ще працювала в лабораторії. Тож у мене було півдоби до літака без сну, щоб зібратися і переїхати (скласти речі, звільнити квартиру, ідеально її прибрати, перевезти речі до друзів).

Якщо в тебе є мотивація, ти можеш це робити, навіть на останніх внутрішніх резервах, коли відчуваєш близько 0 за Кельвіном. Плюс, насправді, дуже круто, коли у чужій країні поруч є люди, які завжди тебе підтримають. Я ніколи б не зробила цього, якби не було підтримки.

Німеччина 2016

Можливо, були якісь важкі моменти, коли вони підтримали?

– Звичайно, були. І не мало. Адміністративна система західного світу теж далеко неідеальна. Часто система допускає, а часом і створює помилки, які дуже складно виправити. Наприклад, банк може двічі автоматично стягнути гроші за один платіж або просто переказати комусь гроші, ніби як плату за оренду житла, яке ти вже 1,5 роки не орендуєш. Так, це нонсенс.

У таких ситуаціях чудово мати підтримку резидентів країни, бо часом невігластво персоналу не має меж. Особливо, коли вони розуміють, що ти тут лише гість на певний час. Дуже приємно, що поряд зі мною завжди були і є люди, що готові допомогти. З їхньою підтримкою було вирішено більшість  безглуздих помилок системи. Це люди, з якими я познайомилася доволі випадково, але вони, фактично, стали моєю іспанською родиною.

Receive Updates

No spam guarantee.

– Розкажи детальніше про це знайомство.

– При переїзді до Іспанії мені необхідно було отримати іспанський residence permit на основі французької картки резидента та мого робочого контракту, укладеного між двома університетами (Франції та Іспанії). Як виявилось, у міжнародному офісі жодна душа не говорить англійською мовою, всі розмовляють виключно іспанською. Тоді я ще тільки починала брати уроки іспанської мови й могла зв’язати лише кілька слів.

Я збагнула, що для них це був нетиповий випадок, і вони дуже довго намагалися придумати, а потім і пояснити мені, як все варто зробити, але ми одне одного не розуміли. Тож вийшов керівник цього відділу. Він побачив мій паспорт, полегшено видихнув і сказав: «А, Росія!». «Ні, Україна», – заперечила я. «Але якщо ти розумієш російську мову, то зараз я тобі все поясню», – запевнив він. Його дружина з Росії, тому він дещо володів цією мовою.

Керівник мені розповів, як все влаштувати. Завдяки ньому я познайомилася з його дружиною, професором університету USC з факультету психології.

Ми почали активно підтримували зв’язок, спочатку зробили міжнародний COST проект, щоб об’єднати захід і схід Європи для створення та поширення мультидисциплінарних знань, інструментів та ресурсів

Трохи згодом зав’язалися дружні стосунки, а ще пізніше ми фактично стали родиною: святкові вечері, вихідні разом, подорожі і, звісно ж, взаємна допомога.  

А в якому форматі це відбувається?

– Нині ми подали заявку і чекаємо фінансування від Євросоюзу, проте свою роботу вже почали. Це скайп-мітинги з періодичністю більш-менш раз на місяць, у яких беруть участь 15 учасників.

Звітуємо та обговорюємо нові головні досягнення в галузі кожного і намагаємося знайти якнайбільше точок перетину для інтегративного міждисциплінарного співробітництва. Згодом, коли матимемо фінансову підтримку, – це будуть зустрічі у країнах ЄС, що буде більш продуктивно для подальшої роботи.

Що найбільше цінуєш в людях?

– Насамперед, щирість. Поживши досить довгий час у різних країнах, я зрозуміла дуже важливу річ.

Ми, українці, наділені великим запасом духовних цінностей і не відступаємо від них. Ми альтруїсти, а також не міняємо честь, чесність і порядність ні на що

Дуже часто закордоном я спостерігала, як люди лицемірять, пристосовуються, живуть у цьому псевдо-світі, і вважають це комфортним.

Але серед них є і «смарагди». Мені пощастило знайти їх – найкращих друзів, з великим серцем і широкою душею. Ми з різних країн і виросли на різному ґрунті, але нас об`єднала щирість. Така дружба стирає кордони. Хоч зараз ми всі перебуваємо у різних куточках Європи, у нас такий warm contact, що продовжуємо спілкуватися і бути разом.

4

Ти постійно навчаєшся. Як вважаєш, якою має бути наукова освіта? Чого в Україні не вистачає? Що потрібно додати Могилянці?

– Насправді, нам всюди не вистачає інновативних підходів у навчанні. Звичайно, не можна читати ті самі лекції 10-20 років. Щороку, щомісяця виходить безліч статей про нові технології, нові способи вирішення проблем і т.д. Дуже хотілося б, щоб усі викладачі були справді інновативними, завжди прагнули поділитися останніми актуальними здобутками у своїх галузях.

До того ж, для науковців природничих наук – це, звичайно, матеріально-технічна база. Цього дуже не вистачає. Моя сестричка у цьому році закінчувала бакалаврат з хімії у НаУКМА. Розповідала мені, що у них кількість лабораторних робіт скоротилася вдвічі, а то й втричі. Дуже часто вони замінювали якісь стандартні лабораторні роботи на більш прості, тому що просто не було реактивів, приладів, можливості проводити на належному рівні дослідження.

Португалія з сестрою вересень 2017

У цьому році мені вдалося потрапити на 25-річчя Факультету природничих наук.

Тільки тепер почали акцентувати увагу на тому, що Могилянка не мала б четвертого рівня акредитації, якби не Факультет природничих наук. А він у найбільш занедбаному стані

І лише зараз ФПрН і Могилянка почали переговори з різними компаніями для співпраці щодо обладнання, матеріалів, перспектив подальшого працевлаштування для студентів.

Які ти бачила ідеальні комбінації, коли бізнес, держава й громадський сектор формують можливості для того, щоб розвивалася наука?

– Мені здається, якщо брати моделі країн, то у Франції це досить ефективно працює. Нині є така тенденція в Європі, що наукові проекти фінансуються на 50% від індустріальних партнерів і решта 50% від Академії наук та уряду. Зазвичай, такі проекти дуже успішно працюють і дають хороші результати.

Як працює модель на Заході? Хто інвестує в наукову роботу?

– Складно сказати, але в Іспанії та у Франції це згадана вище модель. Часто в ЄС це агломерації країн. Наприклад, був такий великий проект Trans-int, до якого доклали зусиль дев’ять європейських країн і зі своїх державних фондів та фармацевтичних індустрій підтримали його для подолання діабету за допомогою нанотехнологій. Він дав низку позитивних результатів.

Компанії можуть інвестувати дуже багато. Часто PhD проект можна зробити на базі компанії, якщо цікавим є дослідження не фундаментальної науки, а саме прикладний translational research. Тобто фактично ти працюєш у компанії, і успішна розробка одразу може мати практичне застосування. Такі PhD-програми дуже добре фінансуються, тому нашим студентам є сенс подумати над цим.

На які ключові риси характеру ти спираєшся?

– Мабуть, амбіційність. Якщо так чесно подумати: за які такі великі заслуги могли взяти українську студентку на таку PhD програму?! На рівні європейської науки, мої здобутки тут були пилом в очах. За весь час існування програми я була і залишилася єдиною українкою там. І я дуже вдячна директору докторської програми за те, що він побачив амбітність в мені, страшенну жагу до знань, відсутність страху й поставив «плюс» від себе, щоб затвердити мене на програму.

Spain sumemr 2016

Саме амбіції спонукають не боятися. If you can dream it, you can do it!

Я знаю свою мету. Так, можливо, у мене немає якогось з бекграундів для реалізації цієї мети, але я дуже-дуже того хочу. І довіряю своєму внутрішньому голосу, йду, дуже багато вчусь на своєму шляху і досягаю.

Поряд з цією амбіцією, можливо, є ще намір рухатися?

– Звісно, без руху нікуди. Не то талант, що лежить, а то, що біжить (українське прислів’я). Мабуть, ще відкритість до всього нового. Насправді, мені було дуже не просто пережити перший рік закордоном.

Проте що більше ти відкриваєшся світу, тим більше світ відкривається тобі. І що більше ти даєш любові світу, то більшою любов’ю Всесвіт віддзеркалює тобі

фотосесія в день інтерв'ю 2017 (3)

Що ти побажала б студентам? Як вважаєш, на чому варто фокусуватися, щоб в майбутньому це було гарною інвестицією?

– Думаю, що як і у всі часи треба займатися нетворкінгом. Якщо хочеш отримати великі здобутки, мусиш оточити себе сильними людьми, професіоналами в різних сферах, і бути справді мультидисциплінарним, щоб бачити ширше, вище, глибше, власне, у всіх доступних вимірах.

Пам’ятаю, як колись, ми жартували з нашими хіміками про те, щоб відкрити свій чайний завод

Це, дійсно, було лише на рівні жарту, але, насправді, ми тоді розподілили ролі: хтось міг би займатися технологією, хтось бізнесом, інші рекламою і пошуком цільової аудиторії. Мені здається, це могло б бути продуктивно, час від часу грати з друзями в такі ігри, у них швидко визначаються ролі. Ти маєш знати, хто і в чому тебе підтримує, хто який поштовх може дати для розвитку, і яким чином це вплине на фінальний результат. Тому не навчанням єдиним 😉

Як формуєш нетворкінг після навчання?

– У моїй сфері багато зв’язків відбувається завдяки конференціям, науковим школам, через невмируще «сарафанне радіо». Я вважаю, що нашим студентам варто подаватися на якомога більшу кількість міжнародних конференцій, шкіл, семінарів, тому що це можливість зустріти людей, які далі відкриють шлях.

Я була дуже наполеглива, поїхала на конференцію у Словаччину (гроші, на жаль, не з могилянської кишені, а європейські гранти). До мого постеру підійшов чех. Він є доктором наук, хімік-органік. Йому сподобалася моя робота і манера, у якій я її презентувала.

Ми з ним дуже продуктивно поспілкувалися тоді. А потім я не відстала від нього, доки він не дав мені рекомендаційного листа на вступ до докторантури. Цей лист додав мені бонусів, бо був від особи, ім’я якої знають у наукових колах, з ЄС (це завжди «бонус» для вступу).

Тож тепер, коли я фактично закінчила PhD, у мене вже є чернетка листа цьому професору з Чехії. Я хочу подякувати йому, що він був одним з тих, хто відкрив мені великий шлях.

А як ти підтримувала взаємини після конференції?

– На жаль, лабораторія професора пропонувала дуже маленькі стипендії, цього не вистачило б на проживання у Празі, тому PhD у нього я не розглядала. Тож просто листувалися, час від часу у світ виходили його статті, які я читала й просто писала про ті моменти, що мені були цікавими, ставила запитання.  

Пізніше він надіслав мені в Україну цілу папку рекомендаційних листів, тому що я тоді вступала на десять-двадцять докторських програм. А ще сказав: «Хочеш, можу розіслати по світу професорам, якщо потрібно»

Яка твоя найбільша амбіція на життя?

– Реалізувати себе на максимальну кількість відсотків у різних сферах. Двох життів у мене немає, значить мушу все встигнути в одному. Мені було б дуже цікаво розвивати не тільки наукову, а й творчу сторону своєї особистості.

Я дуже багато сил вклала саме в науку, тому тепер мені хотілося б збалансувати це творчою сферою (танцями, організацією різних культурних заходів), а також улюбленими видами спорту (сноубордом, серфінгом, спелеотуризмом, гірським трекінгом і т.д.), та подорожами. Без них – це життя у анаеробних умовах.

фотосесія в день інтерв'ю 2017

Наприклад, щоразу коли я оселяюся в новій країні, мені дуже приємно бути там амбасадором України у сфері культури

 Я завжди презентую нашу культуру: готую українські страви, дарую витвори мистецтва (витинанки, ляльки-мотанки, прикраси, інші етнічні вироби, поширюю українську музику, танці, історію і т.д.).

Нещодавно в мене була ідея привезти в Іспанію, в місто Сантьяго-де-Компостела (де я працювала), виставку нашого художника Антіна Проненка. Він дуже цікавий сучасний митець, і його картини, присвячені темі Середземномор’я, могли б припасти до душі жителям Іспанії.

Також я намагалася щоразу після своїх наукових презентацій, у межах дослідницького центру, розказувати і показувати невеличкі цікавинки про Україну (у нас у міжнародних колах це допускається).

Останнього разу в іспанців були щелепи на підлозі: як могло так статися, що у світі є ще одна Galicia, до того ж, польсько-українська Galicia вдвічі більша за іспанську? 🙂 Вік живи, вік вчися, порівнюй і щоразу дивись на світ іншими очима.

 

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Тетяна Юла, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі