Ігор Шаверський. How to level up your life

111

Залишитися на острові Балі майже без грошей – ситуація, у якій кожен розгубиться. Але не Ігор Шаверський. Його історія – приклад того, як можна перетворити складні ситуації на поштовх для розвитку. А ще дізнайтеся з інтерв’ю, чому важливо ламати «планку», що потрібно для ідеї, щоб вона «піднялася», і як level up ваше життя 🙂

Освіта: НаУКМА, (спеціальність «Економічна теорія»), КНУ імені Т.Г. Шевченка

Досвід: Associate у Investment Capital Ukraine, ICU

Які асоціації у тебе викликає Могилянка?

Плац, чай у пластикових стаканчиках, парк КМЦ, пари, які записані «1-». Коли я вперше прийшов у Могилянку, звісно, не міг зрозуміти, де який кабінет і т.д. Якось вийшов на плац і випадково зустрів Васю Бережного, який сидів там. Мені тоді здалося, що він – Григорій Сковорода 🙂 Підійшов і запитую, де якась аудиторія. А він мені: «Тобі це тепер непотрібно, сядьмо ось там на траву, і я розповім тобі, як тут все відбувається». Для мене це найяскравіша асоціація.

Чому саме Могилянка? Як ти сюди вступав?

– Якщо чесно, то я збирався вступати в КІМО. Щоправда, щоб вступити туди, нічого не робив. Це помітила моя мама і віддала мене на курси в Могилянку. До того я про неї нічого не чув, а коли вперше побачив Контрактову, аудиторії, мені тут не сподобалося. Проте за рік спілкування з тими, хто відвідував курси, я загорівся Могилянкою і не тільки я.

Найперше обрав КМА, бо ми не хотіли втрачати одне одного. Коли прийшов час подавати документи, то подав усі у Могилянку. Вирішив – або вступаю в КМА, або нікуди. Парадокс: більшість тих людей, заради яких я вступив, – не пройшли сюди, а з іншими ми просто перестали спілкуватися. Однак у Могилянці не можна почуватися самотнім, адже тут ти можеш спілкуватися з кожною незнайомою людиною.

Просто виходиш на плац і потрапляєш в атмосферу доброзичливості, свята. Вона огортає тебе, наче теплою ковдрою, і ти почуваєш себе більш розкутим. Ти розумієш, що потрібен іншим людям, а вони потрібні тобі

image001 (2)

Що ще тобі сподобалося в Могилянці?

– Те, що мені найбільше сподобалося, – це концепт «свободи». Зокрема, мої батьки це називали «концертом». А «концерт» полягав в Болонській системі та вільному відвідуванні (яким часто зловживав). Я сам структурував свій час і вчив тільки те, що мені подобалося. 

А як обрав економіку?

– Не скажу, що дуже хотів ним бути. Швидше за все, це був вибір «меншого зла».

Тобто в тебе не було розуміння, чого ти хочеш насправді?

А яке розуміння може бути у 16-літньої людини? Якщо говорити про мій вибір, то я вибирав серед двох назв економтеорія і фінанси. Але у слові «фінанси» не було якоїсь глибини, воно здавалося мені бездушним. Тому я обрав економтеорію. Проте згодом я зрозумів, що вивчаю не те, що хотів би. Лише на 4 курсі почав справді вивчати економіку. До речі, використовував не ті підручники, що у програмі, а ті, за якими вчаться відомі виші світу.

Ще один плюс Могилянки – можливість вивчати предмети, які тобі цікаві. Я дуже багато брав вибіркових дисциплін, майнерів.

Концепт повної свободи і полягає у можливості обирати

Завдяки цьому, я вже десь на другому курсі міг самостійно приймати необхідні мені рішення. Порівнюючи себе із людьми з інших вишів, помітив, що у могилянців розуміння свого місця в житті в процесі навчання завжди розширювалося, а в інших – тільки звужувалося.

Мої одногрупники це переважно люди, які знайшли себе у житті, які знають, чого хочуть, які постійно навчаються і вдосконалюються. Це люди, з якими тепер приємно зустрітися і поговорити.

У тебе завжди буде спорідненість із людиною з Могилянки, навіть якщо під час навчання ти її особисто не знав. Це люди, з якими ти знаєш про що поговорити

image001 (3)

Чому вирішив навчатися у КНУ?

Після чотирьох років бакалаврату я продовжив навчання. Крім того, я пішов працювати на неповний робочий день. Проте запротестувала мама, бо вважала, що найголовніше – це закінчити навчання, у даному випадку магістратуру. У КМА заочного відділення немає, тому вступив на магістерку у КНУ. Повірте, тепер мені є з чим порівняти. У всіх за роки навчання формується рефлекс «підмазати», а у могилянців такого немає. Напевно, і там були хороші викладачі, але сама система і ставлення до навчання зовсім інше.

Розкажи про момент переходу від навчання до професійної кар’єри.

Для мене перехід з Могилянки на роботу – це Японія, на яку потім скинули атомну бомбу, і Японія змінилася. У мені щось перебудувалося. Насправді, перша причина цього банальна – гроші. Я хотів матеріальної незалежності. По-друге, був тиск з боку ровесників, які вже до четвертого курсу були «важними», працювали десь. Мені, звісно, теж захотілося спробувати.

Упевнений, що у людей, котрі приходять з Могилянки на роботу, цей перехід був «випадковим». Усі вони навіть не уявляли, як саме включаться у робочий процес і що буде далі. Це було і зі мною. Оскільки я економіст, але вчився, скажімо так, не вдумливо 🙂 , то до кінця не розумів, чим можу займатися.

Коли приходив на інтерв’ю, то найперше звертав увагу на те, як розмовляє мій майбутній працедавець. Якщо розумів, що мені до нього ще треба рости і рости, то саме до такого керівника я намагався потрапити на роботу

Тож ти вибирав навіть не гроші, а компанію?

Якщо я думав би передусім про гроші, то міг би влаштуватися баристом 🙂 Проте важливо влаштуватися туди, де тобі радітимуть, де ти отримуватимеш не лише гроші, а й користь. Розумів, що мені потрібне місце, де зможу вчитися, бо в університеті не встиг зрозуміти того, що мав би.

Якось потрапив на співбесіду до дуже крутого українського банку, де його керівник за 30 хвилин зламав увесь мій інтелектуальний бекграунд.

Коли ти розумієш, що нічого не вартий, то в тебе є ще більше бажання вчитися і вдосконалювати свої знання

До цього був на літніх стажуваннях. Я працював там неповний робочий день і ніяк не міг зрозуміти, як люди працюють там зранку до вечора. Мені керівник сказав, що у їхній компанії працюють не менше 15 годин на добу. Я загорівся бажанням влаштуватися туди. Спочатку вони поставили на мені «великий і жирний хрест», але після закінчення університету запропонували роботу. Я вийшов і перший час працював без зарплати.

І що, працював 15 годин?

Так, іноді йшов додому о 3-4 ранку. У мене постійно був стрес через те, що я не можу вловити процес роботи і повністю у нього включитися. І це не тому, що я чогось не вчив в університеті, а тому, що там просто взагалі такому не вчать.

Про це важливо говорити. Адже ми можемо вбудовувати певні інновації в освітній процес.  

Так, у нас немає практики. Книги, контрольні, семінари – це все дуже круто, але коли ти нічого не робиш своїми руками, то в тебе не формуються практичні навички. Тисячі семінарів не дадуть того досвіду, що дає реальна практика.  

Ще одне – відсутність індивідуального підходу. У студента є можливість ухилятися від відповідальності, бо у групі є багато людей, за якими можна заховатися і нічого не робити. Закордоном групи максимально 5-10 людей. До того ж, закордоном викладачі економіки це бізнесмени, які вже собаку з’їли на практиці, вони знають всі тонкощі цієї справи, тож і дають необхідні знання.

– Як вважаєш, на чому важливо сфокусувати свою увагу під час навчання? Які навички слід сформувати в собі?

Перш за все, порекомендую використовувати ресурси Могилянки «на повну». Не боятися, не соромитися, рости щодня. Беріть участь, де тільки можна. Кожного дня варто шукати на тільки перемог, а й те місце, де ти можеш ще раз помилитися.

Люди, які щось роблять, а не сидять на місці, завжди на крок попереду інших.

Не жалійте себе і кожного дня досягайте чогось більшого. Запитайте себе: «Я сидітиму далі чи піду і буду робити щось корисне?»

Головне, чого ви маєте навчитися в університеті, – ламати «планку». Ти маєш навчитися «переступати» через себе, бо тоді тобі легше буде працювати. Треба щодня створювати собі ситуації, які виганяють тебе із зони комфорту.

image001 (4)

– Ще трохи про роботу. Ти працював у інвестиційній компанії. Чим там займався?

Я працював у інвестиційному банку. Перший місяць шукав інформацію, був датамайнером.

Перші півроку мені було дуже складно, але потім я зрозумів – що важча робота, то більше досвіду отримуєш

За три роки я зрозумів, що вже досяг чогось і мені варто розвиватися далі. Мій друг, що вчився у Гонконзі, покликав мене на 3 тижні до себе і, хоч мені було важко вирватися з роботи, я поїхав. Це стало для мене «вибухом» і я зрозумів, що не хочу більше рутинної роботи.

Тоді в мене не було чіткого розуміння того, як це все зорганізувати, але єдине, що знав напевне, – не хочу більше залишатися тут. Потім почав активно готуватися до подорожі, витрачав на це весь вільний час. До речі, тоді мені вдалося зорганізувати онлайн-бізнес.

Receive Updates

No spam guarantee.

Що це був за бізнес?

Ми відкрили студію, де організовували презентації дрібним та середнім компаніям за 100-500 доларів. Працювали з партнером у тандемі – він приймав замовлення, а я робив презентації. Але бізнес «зламався» одразу після мого від’їзду закордон, адже ми не могли нормально комунікувати і організовувати презентації на відстані.

Загалом, до подорожі я готувався півроку, проте це мені ніяк не допомогло. Я дуже помилився у маршруті, спорядженні, бюджеті. Плюс лише в одному – я підготувався морально.

Розкажи поетапно про твою подорож і про якісь історії, що пов’язані з нею.

У подорож я виїхав разом з напарником.

Разом з ним ми вигадали ідею подорожі – медіа-проект, що знаходив би у кожній країні один цікавий стартап, який змінює світ на краще. Наприклад, шукали цікаві бізнес-моделі, котрі можна було б впровадити у нас

Насправді після виїзду ця ідея провалилася через те, що ми не продумали все до кінця: ні написання статей, ні комунікації з керівниками цих стартапів.

У Греції, на другому тижні подорожі, в нас викрали рюкзаки, у яких було, фактично, все наше життя. Залишившись без грошей, з одними лише телефонами, ми просили друзів купити нам квитки додому. На щастя, нам вдалося повернутися до Києва, де ми були 2 дні (навіть не розказували нікому про інцидент, соромно було).

Дуже швидко відновивши паспорти і спакувавши вже менш важкі рюкзаки, ми знову вирушили в подорож. Добре, що все обійшлося. Але це було дуже страшно, цей стрес можна порівняти хіба що з приступом астми. З напарником ми доїхали до Індії, а далі просто розійшлися.

image001 (5)

А вас хіба не троє тоді було?

Так, з нами спочатку була ще Олена Петросюк, яка допомагала з нашим стартапом. До речі, його дуже розкрутили на телебаченні. Щось на кшталт: «Двоє українців з Могилянки об’їдуть увесь світ за 4 роки у пошуках ідей». Олена приєдналася, коли ми були у Стамбулі.

Згодом вона сказала, що хоче звільнитися з роботи, щоб подорожувати з нами. На той час ми були вже в Ірані. Це велика країна, ми об’їздили її майже всю. Якщо чесно, то Іран – одна з найкращих країн, у якій ми були.

А де до цього працювала Олена?

У Лондоні. У неї була чудова робота, яку вона кинула заради того, щоб подорожувати з двома могилянцями. Звісно, всі подумали, що вона просто з’їхала з глузду. Власне, ми подумали те ж саме 🙂

Ці поїздки це вже стиль життя?

– Не думаю, що це можна так назвати. Ми ж повернулися до Києва.

Розкажи тоді про плюси і мінуси такого стилю життя.

Варто сказати, що спочатку ми з напарником планували бюджетну подорож автостопом, хотіли жити у каучсерферів. Проте це дуже виснажливо. Уся енергія йшла на спілкування з людьми і пошук шляхів економії. Після від’їзду напарника, ми з Оленою вирішили знайти спосіб подорожувати і заробляти водночас. На це у нас пішов майже рік. За цей час ми створили 5 бізнесів і всі вони провалилися.

Подорож ми з Оленою закінчили на острові Балі, де залишилися фактично без грошей, бо загубили останню картку, на якій, власне, і грошей майже не було. Ми зрозуміли, що витрачали гроші на започаткування проектів, але з них нічого не отримували.

У такі складні моменти і приходить розуміння того, що робити далі

У кожній країні ми зустрічалися з людьми, які започатковували якісь цікаві стартапи, і в процесі спілкування давали їм поради. У безвихідному становищі ми зрозуміли, що можемо робити це не безкоштовно.

Ми сконцентрувалися на якості продукту, і цей проект дуже швидко «злетів», за кілька місяців став повноцінним бізнесом. Ось так ми і створили, фактично, свою компанію. Це дуже змінило наше життя. Бізнес дав нам нові можливості у подорожах, зокрема фінансові.

Як я помітив зі свого досвіду, якщо ти дуже сильно чогось хочеш і працюєш над цим, то рано чи пізно ти це обов’язково отримаєш. Що сталося з тими проектами, які спочатку не реалізувалися? Через рік праці вони плавно «злетіли» і почали приносити прибуток. Будь-яка ідея може «піднятися», якщо ти в неї віриш.

Загалом, я зрозумів таке правило – якщо ти вчишся у Могилянці, то в тебе у 20 разів більше шансів досягти чогось у житті, ніж у кого-небудь іншого. Усе це тому, що у могилянців є тверезий погляд на життя, який є чи не найголовнішим фактором

image001 (6)

– Ти продовжуєш подорожувати?

– Так. Тепер ми подорожуємо не тому, що треба, а тому, що без цього не можемо жити. Просто не можемо сидіти вдома, бо там – зовсім інший світ, який кожен з нас хоча б раз у житті має побачити. У цьому «іншому» світі зовсім інше ставлення до всього.

Там зазвичай люди після школи їдуть на рік у подорож, щоб відчути себе і цей світ, щоб зрозуміти, чим ти хочеш займатися у житті. Тільки після цього вони вступають в університети, бо, вважається, що після школи ти ще не готовий зробити такий серйозний вибір. В Україні до цього ставляться інакше: якщо ти подорожуєш, особливо автостопом, то ти просто не маєш, чим зайнятися.

Є така концепція «well-traveled people», тобто люди, які багато подорожували. Подорожі – невід’ємний компонент людського життя. Сабатікал – це дуже популярний зараз глобальний тренд. Це коли ти час від часу йдеш з роботи і їдеш у подорож у пошуках нових ідей і натхнення.

Ще одне, що мені дуже подобається в подорожах, – ми можемо об’єктивно розказувати іноземцям про Україну, яку вони знають хіба що у контексті війни.

Зазвичай люди думають під час подорожей про те, як вижити, а варто думати, як поєднати приємне з корисним.

Подорожі – це не level down, a level up, в моєму випадку

– Але ти повернувся в Україну, чому?

Відповідь дуже проста. Мені просто тут дуже подобається, саме тут я хочу жити. Немає жодної країни світу, де я б хотів залишитись назавжди.

Так, в Україні немає такої крутої інфраструктури, таких можливостей для розвитку, як у країнах Європи чи Америки, але там я завжди почував себе чужим, мов емігрантом

Ще одна з причин повернення – це бізнес. У певний момент у нас з’явилося почуття провини, за те, що ми допомагаємо розвиватися іноземцям, а для України не робимо нічого. Зараз ми починаємо занурюватися в місцеву венчурну інфраструктуру, допомагаємо українським стартап-командам та займаємося розширенням власної.

image001 (7)

Що ти вважаєш має бути в рюкзаку мандрівника-початківця?

Мені вистачає чотирьох речей – паспорт, кредитна картка, ноутбук і телефон. З цими чотирма речами я ніколи не розлучаюся, бо з ними ти можеш все, а без них – нічого. Усе інше ти можеш купити.

Розкажи про лайфхаки для мандрівника.

По-перше, ми економимо не на щоденних витратах, а завдяки плануванню. Воно допомагає, наприклад, провести робочі зустрічі завчасно, підшукати собі житло у каучсерферів. Рандомні подорожі є дуже витратними та виснажливими.

Ще ми завжди беремо із собою всі документи онлайн. Ну навіть не всі, а трохи більше 🙂 Ще один лайфхак, возіть із собою певну суму готівки. Тому що не всюди приймають картку. До речі, карток має бути якомога більше (Visa, Master Card), адже не у кожній країні їх використовують. Крім того, читайте і дізнавайтеся якнайбільше про країну, в яку їдете. Ця інформація робить мандрівку більш яскравою.

Що ти найбільше цінуєш у людях?

Напевно, щирість. Я сформував за час подорожей звичку спілкуватися лише з тими людьми, які мені подобаються.

Якщо б ти хотів змінити щось в Україні, то з чого б ти почав? Що для тебе найважливіше?

Я, напевно, почав із взаєморозуміння. Коли люди навчаться розуміти і поважати одне одного, тоді зміниться вся система. Адже корупційна схема якраз і базується на неповазі й відсутності взаєморозуміння. Коли між нами буде ефективна комунікація, то, мені здається, зникнуть всі прогнилі елементи нашої державної системи.  

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Анна Морозова, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі