Захар Герич. Могилянський GoogleMan

1

Захар – вправний машиніст локомотиву ІТ-технологій. Разом з Google він глобально змінює світ, будуючи його на засадах відкритості і людяності. Дізнайтеся з інтерв’ю, чого можна досягнути, поєднавши мрію з наполегливістю, яким є бізнесовий підхід до вивчення ІТ і що таке Google 15. А ще довідайтеся карикатура якого українця з гітарою міститься у канадському офісі Google 🙂

Освіта: НаУКМА (Факультет інформатики), Carnegie Mellon University (Software Engineering)

Досвід: Software Engineer у Google

– Які в тебе асоціації з Могилянкою?

– По-перше, родина, тому що могилянці об’єднуються 🙂 Перший плац, молодість також дуже асоціюються з Могилянкою.

А ще КМА – це мрія з дитинства

Чому ти обрав Могилянку і як вступив?

– Я навчався в одному з найкращих київських ліцеїв, у «Лідері». Так сталося, що я ще й олімпіадник. У мене був такий варіант: якщо приїжджаю з Всеукраїнської олімпіади з програмування з місцем, то іду в Шевченка. Проте  так вийшло, що я був першою людиною на яку місць не вистачило 🙂 , і у мене почалася паніка.

Чітко пам’ятаю той день, коли приходжу до Шевченка, бачу оцей «совок», черги. Мене це дуже роздратувало. І я згадав свою дитячу мрію – навчатися в Могилянці. Перше, що мені там сподобалося: всіх батьків одразу виставили за поріг 🙂

Мені було дуже приємно спілкуватись з людьми з різних куточків України, з деякими спілкуюся й досі. Ще сподобалося есе про Помаранчеву революцію, яке потрібно було написати. Це одразу зрезонувало в мені, тому що я з батьками стояв на першому Майдані. Пам’ятаю, як варив гречку для учасників.

Одразу відчув, що це саме той університет, де мені хотілося б бути

Потім поїхав до Шевченка, з боєм позабирав свої документи 🙂 і, в результаті, залишився в Могилянці.

10497041_708038415936424_7067628477237727371_o

Ти уже досить свідомо вступав на свою спеціальність, враховуючи підготовку, олімпіади, правильно ?

– Я одразу знав, чим хочу займатися, свідомо обирав факультет інформатики, програмну інженерію. Насправді, вважаю, що останнім часом я є апологетом Факультету інформатики в Могилянці, тому що університет завжди славився своїми правниками, економістами, гуманітаріями. Проте КМА вже недоцільно називати лише гуманітарним вузом.

Сучасна освіта зробила великий крок уперед і тепер, якщо університет не має змоги рухатися в ногу з часом, то дуже швидко відстає. А Могилянка завдяки тому, що ми не на папері, а справді підтримуємо Болонську систему, зробила дуже великий відрив.

Маю змогу порівняти свою програму навчання в Америці з програмою навчання в Могилянці. Тому запевняю, що Факультет інформатики Могилянки дає досить сучасні знання.

Що подобалося найбільше? Які речі сформували тебе?

– Передусім, Бублик і його курси. Коли дають таку сильну підготовчу базу, розумієш, що в тебе є глибоке розуміння того, що робиш. Ще мені сподобалось, що можна вивчати те, що тобі цікаво. Існує багато сучасних курсів, наприклад, програмування мобільних додатків, Ruby on Rails, багато проектів, на яких ти займаєшся практикою. Ми завжди знаходили, що було цікаво.

Тобто давали свободу, і це було ідеальним місцем для навчання?

– Так, але вона була в межах певних курсів, практик і т.д. У нас були дисципліни, де різні компанії давали проекти, обіцяючи потім взяти на роботу. І як довела практика, велика кількість людей, з якими я вчився, вже на 4 курсі були працевлаштовані. А я вважаю, що це дуже важливий показник, бо якщо освіта відірвана від бізнесу, це погано, передусім, для людей, які навчаються.

Що тобі ще подобалося у Могилянці, крім факультету? Ти можеш порівняти з іншими вишами, що було кращим у КМА, а чого не вистачало?

– У мене є досвід навчання за кордоном. Після бакалаврату Могилянки я поїхав у Штати на магістерку в один з топ-3 університетів за напрямком Software Engineering – Carnegie Mellon University. Мені сподобалося, що там навіть до вивчення IT підхід бізнесовий.

В університеті навчають, як будувати, менеджерувати розробку продукту, як спілкуватися зі своїм замовником, як зрозуміти, чого він хоче, як побудувати архітектуру того чи іншого програмного продукту. Тобто ти проходиш усі стадії. Там дуже сильний інститут менторства, і в нас був справжній замовник, для якого ми розробляли проект два семестри.

У Могилянці у кінці четвертого курсу ми мали щось подібне. Наприклад, приходив той самий NetCracker чи GlobalLogic. Вони давали справжні проекти, і всі ними займалися. Проте інститут менторства – це те, чого загалом не вистачає Могилянці. В Америці студенти залучаються для того, щоб передавати свої знання, полегшувати життя наступному поколінню.

А як ти потрапив на програму в Америку?

– У мене дуже цікава історія, прямо детектив. Потрапив я на цю навчальну програму зовсім не випадково. Фінансування отримав з Російської Федерації (ще на той час не було Майдану). Я був один українець, зі мною навчалося ще 14 росіян. Це була програма міністра зв’язку РФ.

Після навчання я мав повернутися на декілька років в Росію, причому на деякі військові проекти, адже я ще в Америці займався Robotics. Я сказав, що точно робити цього не буду, хіба що можу якісь курси вести дистанційно. У результаті, розсталися ми не дуже дружньо – через суди.

Цікавим було те, що я спочатку нормально спілкувався з росіянами. Однак після того як почався Майдан, половину з них реально «переклинило», і вони  з піною у рота могли тобі що-небудь доводити.

Тож я одразу почав шукати роботу, бо розумів, що ті 100 тис. доларів за навчання нізвідки не візьмуться: якщо ти не повертаєшся до Росії, то маєш повністю компенсувати вартість навчання. Мене намагалися переконати, пропонували роботу викладача в Університеті Іннополіс (щось на кшталт Сколково). Проект цікавий, навчальний, з одного боку, це такий проект, яких не вистачає Україні.

Зачекай, і ви там почали судитися?

– Усе почалося з того, що десь влітку, коли я мав повертатися до Росії, я написав міністру, що поки російські танки їздять по донбаській землі, я в Росію ні ногою. Він мене переконував, говорив, що я нічого не знаю. Як наслідок – ми недобре розійшлися, на мене одразу подали в суд у РФ. Але якось впорався з цим.

Як тобі це вдалося?

– Я мав контракт, де було написано: якщо я не повертаюся у Російську Федерацію, то маю заплатити їм 3 млн. рублів. На момент початку проекту це було багато, але коли на мене подали до суду, криза дуже мені посприяла, і, врешті-решт, вийшло назбирати достатньо грошей, повіддавати борги. Тому я з чистою совістю відкупився від росіян 🙂

І що ти робив далі?

– Після того як закінчуєш американський університет, є ще одна цікава річ, якої немає в Могилянці. До університету приїжджають 200 компаній, наприклад, шукають інженерів. Вони з тобою спілкуються. Ти теж цілий день  спілкуєшся, цікавишся, чим займається компанія, чи буде тобі цікаво з ними, чи буде їм цікаво з тобою, і там відбувається networking прямо в університеті.

Університет це повністю підтримує. Я вважаю, що такий досвід дозволяє знайомитись з працедавцями, розуміти, що в тренді. І якщо ти студент першого курсу, то теж можеш прийти, запитати, чим вони займаються, знайти інтернатуру після першого курсу.

Якщо такий networking починається з дуже молодого віку, то після закінчення вишу тобі легко працевлаштуватися. Крім того, матимеш багато можливостей знайти собі інтернатуру. Тому що кожен студент протягом канікул іде в компанію, працює там 3-4 місяці інтерном. Йому дають справжні робочі проекти, він набирається досвіду і повертається, розуміючи, що потрібно вчити і чим займатись. У нас, на жаль, такого немає.

У КМА, наприклад, вчать програмувати  лише з другого курсу, і це неприємний факт, ми дещо відстаємо. Що слід змінювати?

Потрібно з першого дня давати студентам проекти і навчати нових сучасних технологій, які нині популярні на ринку. Згодом кожне літо, починаючи з першого курсу, віддавати їх на практику в компанії, навіть безкоштовно

Мені здається, з боку і Могилянки, і України ми можемо побудувати кращу співпрацю між бізнесом та освітою, особливо в IT сфері.

IT сфера – це локомотив, який має всіх тягнути

Це, наприклад, як математику варто дати тільки ручку і папірець, а програмісту ноутбук, і він вже може «піднімати» економіку 🙂

Я теж хотів би, щоб могилянці, які мають свої бізнеси долучалися до процесу.

– Ще відчуваю, що можу приїхати в Могилянку прочитати лекцію, міг би допомогти й фінансово. А якщо відгукнуться й інші, цього буде достатньо, щоб зробити роботу факультетів вищою.

Мені подобається також ідея фідбеків. В Америці ми його надавали після кожного курсу, і ця інформація є публічною, доступною. Якби в Могилянці ми фільтрували викладачів, які десь просто «застрягли», дають непотрібні знання, то швидко знайшлося б місце для молодих.

Загалом, я уже багато разів переконувався, що реформування завжди варто починати з освіти. У нас багато радянського мислення – освіта і досі фінансується за залишковим принципом: спочатку економіка, а десь там в кінці – освіта.

Мені дуже не подобається, що в Україні освіта працює суто на ентузіазмі.

В Америці, наприклад, якщо ти професор, то це, по-перше, престижно, по-друге, тебе важко звільнити, по-третє, отримуєш дуже великі гроші

Так, освіта там не безкоштовна. Однак я вважаю, що ми не повинні мати бюджетну освіту. Якщо студент зацікавлений, то він має «пробивати» собі гранти і далі шукати, де себе реалізувати. Не кожна людина повинна мати диплом для «корочки».

Там ти постійно у стресі. Наприклад, є такий жарт, що студенти університету Carnegie Mellon University сплять тільки на національні свята 🙂 У мене були ночі, коли спиш по 3 години, бо постійно були групові проекти. Наприклад, ми розробляли математичні моделі медичних апаратів, сиділи ночами протягом двох тижнів і намагалися побудувати найкращу логічну модель. Це було цікаво.

10625090_735962299810702_3881558029468126947_n

Тобто групове навчання завжди було проектне?

– На кожному курсі були індивідуальні завдання і обов’язково групові. Ти маєш навчитися працювати з різними людьми. З кожного предмету в тебе різна група (3, 5, 7 людей), і групи конкурують між собою. У нас, наприклад, (чим мені сподобався курс Robotics) було завдання побудувати робота для рятівної місії. Було 7 команд, і кожна з них мала побудувати свого робота. Фінальний бал виставлявся відповідно до того, виграєш ти чи не виграєш у командному змаганні. І це було дуже кльово: у тебе є команда, є мета.

Ще класний курс, я радив би нам мати щось подібне в Україні, Cloud Computing. У тебе є задачі, бюджет, партнер (у нашому випадку це був Амазон, який дає студентам дуже лімітований бюджет). У тебе реальна бізнес-задача: є певні лімітовані гроші, і тобі потрібно побудувати найкращу систему, яка буде відповідати певним вимогам. Я вважаю, що це був один з найкращих курсів.

Як продовжив свою кар’єру?

– Коли закінчуєш навчання, то маєш шукати компанію, яка тебе візьме. Тому раджу всім програмістам, які будуть читати наше інтерв’ю, займатися алгоритмами, практикуватись. Інтерв’ю в IT компанії буде біля білої дошки, де ви маєте за 45 хвилин вирішити задачу. Крім того, маєте написати код прямо на дошці, розв’язати завдання і після того оптимізувати його під певні вимоги.

Такі цікаві питання дуже мало курсів дають, тому потрібно займатися собою. Нині є багато різних курсів та змагань з алгоритмів, і тому, щоб справді добре влаштуватися в компанію, ти маєш наполегливо займатися. Кожне інтерв’ю – це перевірка твоїх знань та навичок з комунікації.

Soft skills – це те, про що нам в Могилянці на програмуванні говорили мало, але це дуже важливо. Якщо ти геній, але не вмієш нормально спілкуватися з людьми, доносити свої думки, то тебе просто не візьмуть у компанію, бо ти будеш поганим командним гравцем

– Як потрапив у світ корпорацій?

– Я розумів, що через мою ситуацію маю шукати роботу в США, тому студіював ночами книжки з алгоритмів, проходив інтерв’ю. Тут ти маєш пробиватися своєю наполегливістю, шукати компанії, проходити інтерв’ю одне за одним і далі чекати добрих результатів.

Звичайно, ти помиляєшся на деяких інтерв’ю, на деяких тобі просто не щастить, але в результаті, якщо в тебе є добра підготовка і наполегливість, ти можеш дуже легко знайти роботу своєї мрії

Свого часу мені вдалося пройти інтерв’ю в декілька маленьких компаній, окрім того я задався серйозною метою – пройти інтерв’ю у великій компанії.

У мене з дитинства було декілька мрій. По-перше, бути студентом Могилянки, по-друге, вчитися за кордоном, і третя – працювати в Google. І в моєму випадку було дві компанії, які запропонували мені роботу – Google та Facebook. Це був дуже нелегкий вибір.

Receive Updates

No spam guarantee.

– Чому?

– Мені цікаво займатися соціальною мережею, тому що вона поєднує людей. Особливо на той час, коли інформацію щодо Майдану, наших людей, друзів, ми дізнавалися з соціальних мереж. Тож я просто тиждень сидів, не міг вчитися, дивився на соціальні мережі, думав, що я можу щось змінити в них.

З іншого боку, в мене була компанія, яка глобально змінює світ, що зробила для відкритості світу стільки, скільки не зробила жодна інша. Тому я вирішив, що варто все-таки йти в Google, займатися глобальними речами, а не лише соціальною мережею.

Обрав Google і жодного разу ще не пожалкував, тому що це компанія дуже цікавих і розумних людей. Критерії відбору досить жорсткі і тому, наприклад, якщо ти з 5 інтерв’ю 4 пройдеш добре, а одне якось покаже твої слабкі риси, то саме через це тебе не візьмуть.

Що мені подобається в Google? Дуже класна атмосфера щодо роботи: ти маєш вільний графік, 20 відсотків свого часу ти можеш присвячувати тим проектам, які тобі цікаві і знаходяться поза межами основного проекту.

І які свої проекти ти нині «рухаєш»?

– Я розпочав свою роботу в США, але еміграційна система, на жаль, недостатньо шанобливо ставиться до студентів. Навіть якщо ти попрацював і маєш постійну роботу, все одно нема жодної гарантії, що ти залишишся у країні.

Тож я вирішив, що слід шукати якесь інше місце на планеті, де міг би також працювати в Google. Як наслідок – переїхав працювати у канадський офіс. Нині я працюю в новій команді, тому в мене не дуже багато часу, щоб займатися власними проектами. Проте проекти, які тут є, дуже цікаві, і вони дають тобі багато простору для розвитку.

11264453_876719562401641_5339339389280528472_n

А в якій сфері?

– Я займаюся тим, що компанію зараз рухає вперед і дозволяє увійти в усі інші проекти, – інтернет-рекламою. Це департамент, який «годує» всю компанію, інші проекти фінансуються завдяки рекламі. Кількість реклами, яку Google кожен день видає, – мільярди запитів.

Коли в тебе є завдання, наприклад, обробка івентів, які пов’язані з більшістю рекламних запитів, а це мільярди запитів на день, ти маєш вирішувати серйозні архітектурні задачі. Я вважаю, що це справжній challenge; те, чим, мабуть, хотів би займатися кожен інженер.

На яких засадах будується команда? Що головне для тебе в компанії?

– У мене насправді команди були дуже різні. У Могилянці були команди за інтересами, з якими було цікаво спілкуватися, робити певні проекти, і завжди ти щось нове вивчав, виводив себе за певні межі. У Carnegie Mellon University завдання було інше: продемонструвати власне лідерство, привести команду до фінального результату.

Цей підхід був зовсім іншим: в американському університеті командна робота конкурентна

Ти конкуруєш з членами своєї команди, проте завжди маючи на увазі, що у вас спільна мета. А в Google є одна велика команда, наприклад, 20 людей, далі ця команда поділяється за інтересами на менші.

Вони самі розробляють процеси, з якими їм було б зручно працювати і керувати роботою. У тебе там є свій особистий внесок, яким ти займаєшся. Команда працює так, щоб всім було зручно. Тобі, наприклад, не подобаються деякі процеси – ти маєш свій голос в команді, щоб це змінити. Команда навіть з 20 людей завжди працює на feedback.

Якщо щось зламалося – компанія втратить сотні мільйонів доларів. Тому в тебе дуже мало права на помилку. Ти сам свої процеси дотягуєш до того рівня, щоб в майбутньому не припускатися таких помилок.

Отже, ми працюємо не тільки, щоб вирішити певну проблему, а думаємо, як будувати процес всередині команди, щоб подібних проблем надалі не було

Це кльово. Процеси в Google на дуже високому рівні. Постійно є кілька проектів, які покращують твою сферу відповідальності, і взагалі індивідуальна робота має великий вплив на команду.

Що можеш розказати про перші враження в Google? Можливо, більше про корпоративну культуру.

– Коли ти потрапляєш в Google, то проходиш orientation, протягом якої знайомишся з багатьма різними людьми. Може, ти потім ніколи з ними не будеш спілкуватися, але цікаво те, що всі проходять спільне orientation і не важливо, чим ти займаєшся.

А що таке orientation?

– Це коли перші два тижні тобі розказують про компанію, про спільні принципи, цілі, про те, чим займаємось, на чому базуємось. Ти проходиш дуже багато лекцій, тренінгів, це дуже цікавий досвід. Одразу починаєш спілкуватися з великою кількістю людей, розумієш, що ти в американській культурі, яка дуже відкрита. Коли ти зосереджений не тільки на тому, що можеш дати, а також й на тому, чого можеш навчитися від інших, це дуже кльово.

Тоді ти бачиш: комунізм будували в нас, а побудували в них

Є ще такий жарт про Google 15. Коли ти тільки потрапляєш в Google, то за перший рік набираєш 15 фунтів. Я це відчув на собі, тому що вся їжа безкоштовна. Після цього найважче – скинути оці Google 15 🙂

Google піклується про своїх робітників, робить усе для того, щоб людям було комфортно працювати, тоді і компанія буде працювати ефективно, тому що люди мають тенденцію розкриватися.

Коли в компанії є людяність, ти сам розквітнеш, зможеш вести будь-які проекти і тобі завжди будуть давати нові, більші можливості. Головне те, що ти, передусім, людина

У Google, наприклад, немає звичайного поняття менеджер. Менеджер Google – це та людина, яка має розуміти, яким чином її робота може покращити досягнення цілої команди. Тут нема такого, що менеджер керує, він має бути якомога далі відсторонений від прямої роботи команди, просто формувати завдання, розставляти пріоритети.

Він має не тільки контролювати те, що ти зробив, а й усувати будь-які перешкоди на твоєму шляху, наприклад, еміграційні питання. Мені дуже важко усвідомлювати те, що в Україні менеджери більше налаштовані на досягнення результату будь-яким способом.

прапор

Я вважаю, якщо більше компаній в Україні будуть формувати таку корпоративну культуру, то суспільство швидше зміниться.

– Погоджуюсь. Проте, на жаль, навіть не всі американські компанії мають такий рівень як Google. Коли я спілкувався з одним з менеджерів в українській компанії, то він розумів, як це працює. Проте він зауважив, що якби в Україні була така свобода, то робота зупинилась б, тому що людям просто потрібно працювати «з-під палки». Такі ситуації теж є, але, знову ж таки, потрібно змінювати суспільство через навчання.

Що ти найбільше цінуєш в людях?

– Щирість – дуже важлива риса. Я не люблю людей з подвійними стандартами, які намагаються тобі сподобатись. Я люблю людей такими, які вони є, аби вони щиро говорили про себе, про те, чим хочуть займатися, адже нещирості нині дуже багато.

А як ти вважаєш цю щирість варто і можна розвивати?

– Знаєш, це треба розвивати на рівні суспільства, тому що щирість важлива не тільки в повсякденному спілкуванні з друзями, а й в університеті. Це коли ти з професором спілкуєшся не як плебей з паном, а на рівних, коли у вас є цілі, немає прихованих думок, ти щиро працюєш з людиною. Коли ти готовий вирішувати проблеми, а не закопувати їх – це ще один прояв щирості.

Які звички чи хобі ти в собі свідомо розвинув? Можливо, маєш певні лайфхаки.

– В одні дні я лінивий, а в інші crazy креативний. Тоді можу бути продуктивним в усьому: якщо це спорт, то можу кожен день протягом 3 тижнів ходити в спортзал, займатися, а потім півроку бути лінивим 🙂 Крім того, якщо я хочу займатися самовдосконаленням, то можу брати курси на різних робочих чи онлайн-ресурсах.

Найкращий лайфхак: якщо ти чимось хочеш займатися, просто спробуй і починай отримувати від того насолоду

Коли в тебе починається такий період, що тобі щось подобається, – це найкращий спосіб робити будь-що. Я дуже люблю кемпінг, грати на гітарі. У нас у Google є традиція: ти тільки приходиш в канадський офіс, і на тебе одразу малюють карикатуру. Вона віддзеркалює, що в тебе всередині і чим ти любиш займатися.

От в мене на карикатурі я сиджу біля багаття і граю на гітарі, і це моє хобі. Люблю будь-які активні види відпочинку: кемпінг, волейбол, байкінг. Такі речі додають тобі життєвих сил, енергії для наступного кроку в житті.

весілля

Розкажи про сімейне життя. Як ви познайомилися?

– По-перше, хочу всім дати пораду: одружуйтесь на дівчатах з Могилянки, бо вони найкращі, найкрасивіші, найрозумніші, це саме ті дівчата, які будуть вас розуміти. Для мене цінність номер один – моя родина, моя маленька сім’я, яку я будую і все, що роблю в своєму житті, заради родини.

А познайомилися ми в Могилянці. У нас взагалі була дуже цікава історія кохання 🙂

Вийшло так, що у нас було багато спільних друзів. Я навчався на інформатиці, а вона на «природі». Ми побудували дуже класну, сильну родину, де ми один одного підтримуємо, розуміємо з півслова.

У нас є оцей вірус «могилянськості»

Яку мету маєш в житті? Ти говорив багато про те, що в тебе були певні мрії з дитинства.

– У мене цікаво трапляється з мріями. Коли я казав, наприклад, що поїду навчатися за кордон на бакалаврат, світова криза знецінила активи, які б мали спонсорувати моє навчання за кордоном, і нічого не вийшло. З тою ж роботою в Google. Я думав, що зможу влаштуватись в корпорацію GlobalLogic, яка займається аутсорсингом для Google. Ще в університеті у мене це не вийшло.

Кожен раз, коли я кажу, що щось планую, воно виходить, але пізніше 🙂 

У мене є плани, я можу натякнути, що вони пов’язані з IT та Україною.

Дуже хороший натяк, я думаю, що читачів це порадує. До речі, можеш звернутися до них. Що порадиш студентам, викладачам, адміністрації, випускникам, щоб наступні 4-5 років вони прожили більш ефективно?

– Давай почнемо з адміністрації. Вона має, по-перше, не повертатись в «совок», давати більше можливостей та агітацій для нових проектів і для відродження давніх. Функціонування університету буде тільки тоді, коли в людей є натхнення, а якщо не буде натхнення, то виникають проблеми з навчальним процесом, тому треба сфокусуватись на соціальному аспекті.

Для викладачів (здебільшого з факультету інформатики) пораджу досвід їхніх колег з Carnegie Mellon University. Ті кожного року приїжджають влітку в Силіконову долину, де спілкуються зі своїми випускниками, які працюють в компаніях і цікавляться, що є актуальним і потрібним нині. Так вони дізнаються, що певна інформація застаріла. Викладачі самі зацікавлені, щоб кожен рік змінювати свій курс.

Я вважаю, що викладачі з факультету інформатики мають постійно аналізувати тенденції світового ринку, дивитись, що є справді трендовим. Постійно чую виправдання: ми вивчаємо Паскаль, бо це фундаментальна мова програмування. Забудьте про те, що є щось для того, щоб навчатися.

Потрібно обирати сучасні технології та завдання, давати їх студентам, кожного року поновлювати курси, не забувати, що викладач має в першу чергу вчитися самостійно, а не тільки навчати

З математичних дисциплін я порадив би робити те, що роблять на Заході: брати курси і думати, у який спосіб можна донести практичну частину, продумувати групові проекти, в яких вони зможуть краще засвоювати матеріал. У нас дуже багато математичних курсів, але це математика на папері. Нині існує безліч нових, сучасних середовищ для математики, які допомагають вирішувати справжні проблеми. Я думаю, що тут дуже багато простору для інновацій. І викладачі, маючи знання англійської мови, мають дивитися курси онлайн.

– А що порадиш студентам?

– По-перше, потрібно бути активними соціально. Якби я повернувся назад у часі, то ще більше займався б соціальною справою, більше спілкувався з не-інформатиками. Хоча, звичайно, я влаштовував грандіозні студентські вечірки для інформатиків 🙂

З іншого боку, не забувайте, що ви студенти – навчайтеся, будьте активними, знаходьте нових людей, спробуйте зробити щось самостійно, поки у вас є на це час. Також нині важливо не тільки навчатися в університеті, а знаходити щось, що тобі цікаво вивчати поза університетською діяльністю.

А де ти вчишся?

– Існує багато курсів, наприклад, Coursera,  і багато університетів надають свої курси онлайн. Є класний ресурс quora.com – це ресурс, де ставлять питання на будь-які теми і отримують відповіді. Я стежу за топіками, що присвячені навчанню. Якщо ви хочете вивчати щось нове і сучасне, просто дивіться на Quora питання, пов’язані з вивченням програмування, і там буде дуже багато лінків на безкоштовні класні ресурси.

Що буде актуальним через 5-10 років саме в IT?

– Нині дуже популярним є машинне навчання, яке базується переважно на математиці й лінійній алгебрі. Воно дозволяє аналізувати великі дані, будувати цілі системи, які допомагають покращити наше життя. Я думаю, що на наступні 10 років це буде дуже актуально і раджу також почитати інтерв’ю з Олесем Петрівом, він ним займається.

Чим ти готовий поділитися?

– Я накопичив вже достатню кількість досвіду. Кожне інтерв’ю, яке я прочитав з твого архіву, чудове, тому що люди займаються реформуванням, вони є агентами зміни. Тому залюбки можу допомогти консультацією щодо побудови програмних систем.

Що натомість тобі?

– Спілкування. Це те, чого не вистачає дуже сильно, коли ти емігрант. Я б залюбки поспілкувався з могилянцями 🙂

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Тетяна Юла, Марія Чадюк

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі