Юрій Захарійченко. Викладач, якому аплодують

IMG_9235 (1) (2)

«Яскраво, коротко й з елементами шоу» – ось як, на думку Юрія Захарійченка, має подавати інформацію сучасний вчитель чи викладач. Як колись не надто улюблений шкільний предмет став справою всього життя? Де щоразу черпати натхнення для змін? Чому дива стали невід’ємною частиною викладання Юрія Захарійченка? Про це та багато іншого у нашому інтерв’ю.

Освіта: КНУ ім. Т. Шевченка, механіко-математичний факультет

–   Чому саме математика стала справою Вашого життя?

–  Я в школі не любив математику, мені подобалася фізика, бо там було багато цікавих дослідів, спецефектів, які нам показував  вчитель. У 1988 році вступав в КПІ на фізику, Факультет електронної техніки, де перший екзамен був математика – я його провалив, бо її не дуже добре знав. У мене в атестаті (зараз ніхто не вірить) четвірка з алгебри і геометрії по 5-бальній системі, і то – я витягнув, а взагалі були трійки.

Коли математику не здав, я плакав. Потім пішов в армію і вирішив, що треба щось робити, бо не вступлю на свою улюблену фізику. Згодом зрозумів, що  математика не така вже нудна і складна, а коли вступив на механіко-математичний факультет, то усвідомив, що це моє. І тепер з кожним роком вона мені все більше й більше подобається. 

–   То Ви закінчили КПІ?

–   Ні, механіко-математичний факультет університету Шевченка.

IMG_9317

–   Не захотіли повернутися в КПІ?

–  Я вступив в обидва університети, оскільки подавав документи в КПІ на мехмат, і в Шевченка, але обрав останній.

–  Не шкодуєте?

–  Ні, абсолютно не шкодую, це доля.

–  Що Ви думаєте про теперішній стан освіти в Україні і  в Могилянці зокрема? Ви пишете книжки для школярів, що Ви думаєте про шкільну освіту, адже там зараз багато змін?

–  Я думаю, що навіть якби спитали 1000 чи 2000 років тому, і не принципово чи в Україні чи в Стародавньому Єгипті, всі говорять одне й теж – стан жахливий. Це класична відповідь для будь-якої спеціальності. Я б не хотів говорити, як міністр, котрий у захваті від цих змін.

Теперішній стан  – це золота середина: і не фантастика, і не все погано, щось середнє, адже такі реалії нашого життя. Справді, діти інші, це покоління Z, яке не любить багато читати, мало слухає, їм треба подавати інформацію лаконічно, компактно, дивовижно. Я навожу приклад навіть програм телебачення.

Скажімо, раніше, в радянські часи, був «Клуб путешественников» – цікава програма. Зараз діти такого дивитися не будуть, їм треба шоу. Так само в театрі чи в кіно. Все динамічно. От точно так треба робити і в освіті. Сьогодні лекція, коли читають сухо академічною мовою, яку я конспектував і отримував від цього задоволення, дітям не піде. Сьогодні учнів треба дивувати, думати, як пояснити без слів, оскільки слова заважають.

Я б не хотів говорити, що це все погано чи  дуже добре – нормально (як в статистиці). Усе йде так, як і має бути

–  Математику впровадили як обов’язковий предмет ЗНО для медиків. Ви старший екзаменатор, експерт УЦОЯО. Що про це думаєте?

–  Я спілкувався з медиками  – вони задоволені. У мене є знайомий хірург, стоматолог, завідувач відділенням, я їх запитував: «Як вам?». Скажу чесно, це було провокаційне питання, я думав, вони скажуть: «Ах, ця математика, що ж ви наробили». Натомість почув інше: «Вау, класно, супер, хоч мозок їхній почне працювати. Це буде як вітамін для мозку». Це слова лікарів, тому я утримуюся від коментарів. Я просто цитую класиків.

–   Зараз багато викладачів, навіть в Могилянці, роблять свої онлайн-курси. Ви не думали над цим?

–  Немає часу. Я б із задоволенням робив, але в мене багато відеороликів на Youtube. Я також пишу підручники для молоді, в яких потрібно мінімізувати текст і збільшити шоу. Це непроста робота, тому просто немає часу на онлайн-курси.

–  Чому саме Могилянку обрали для викладацької діяльності?

–  Тому що тут дух, свобода. В інших навчальних закладах цього не відчуваєш. Я  працював в університеті Драгоманова, а в КНУ ім. Шевченка вчився, тому бачив певний диктат, стереотипи, як воно читалося там 30-50 років тому, так і зараз це відбувається.

А в Могилянці все відкрито для творчості. Тому, звичайно, приємно, що можна експериментувати, і я кожного року щось змінюю

–  Які, на Ваш погляд, основні плюси й мінуси в освіті Могилянки?

–  Плюси – це свобода, але мабуть це й мінус одночасно. Через цю свободу студенти втрачають поняття субординації. Мені один студент написав листа трохи нахабного. Без привітань, та ще й російською мовою. Це таке, можна було англійською чи японською, але відчутно, що він далекий від знання ділової української мови й етики на сто відсотків. Це і є мінус Могилянки. Студенти й викладачі як друзі. Це добре, але інколи, навіть коли ти листа пишеш, то намагайся робити це по-діловому, бо у житті потім буде важко спілкуватися з керівництвом, і не лише.

Свобода в Могилянці – це і плюс, і мінус

–  Розкажіть про курси, які Ви викладаєте.

–   Це вища математика  у економістів, диференціальні рівняння, якісна теорія диференціальних рівнянь  на факультеті інформатики, і на сьогодні все, бо немає часу, я дуже багато подорожую. Повернувся з Чернігова, потім збираюся у Кропивницький,  Житомир і так далі, тому що проводжу зустрічі з вчителями.

SONY DSC

–   Які Ваші основні методи викладання?

–  Це зменшити, мінімізувати кількість слів в математиці. Навіть без цифр і без чисел. Вміти пояснити так, щоб було яскраво, коротко і з елементами шоу. Тобто обов’язково, якщо є така можливість, супроводжувати фокусами, як циркові артисти. 

Навіть Девід Коперфілд, відомий ілюзіоніст, і не лише він, використовують математичні методи, то чому б їх не показувати на парі?

–  Вам постійно аплодують після пари?

–   У цирку ж теж аплодують. Наприклад, там зайчик з’являється, і всі аплодують, так і тут. Це фокуси з деякими елементами математичного застосування. Наприклад, ніхто ж не замислювався, що є рівняння тещі. Можна, дивлячись на тещу, спрогнозувати поведінку своєї майбутньої дружини. І це є математична модель. Дуже легко робиться. Щоправда, дівчата трохи засмучуються, а хлопці в захваті, тому іноді хтось аплодує.

–  Минулого року Ви брали участь на Дні факультету ФЕНу. Як Вам такий досвід співпраці зі студентами?

–  Прекрасно. Це дуже чудовий досвід, тому що цікаво бачити, як вони працюють за кулісами. Адже на парі вони всі такі хороші, виховані, а там цікаві слова від них дізнаєшся або бачиш, як вони реагують на стресову ситуацію. От, наприклад, коли я був деканом по роботі зі студентами, це як проректор з виховної роботи, то приїжджав в гуртожитки, вночі причому. Дуже цікаво було дивитися на життя не у стінах Могилянки. Я такого набачився, що мабуть не розкажу.

IMG_2627

–  Ще думаєте брати участь у таких заходах?

–  Уже ні, тому що я більше не декан по роботі зі студентами. Тоді вони мене боялися, сприймали як ревізора. Заходжу, наприклад, на перший поверх, а вони швидко уміють передавати інформацію (це був гуртожиток на Троєщині, там багато поверхів), поки ти на першому поверсі пробігаєшся, то інші вже все знають.  На першому ще побачиш цікаві речі, а на інших поверхах вже нічого.

–  Ваше хобі це подорожувати і писати книжки?

–  Так-так, це правда.

–  Вистачає часу ще на щось?

–  Готуватися до лекцій, це не те, що хобі, але я продовжую вивчати, як сьогоднішній молоді, дітям подавати інформацію так, щоб це було цікаво, захопливо і зрозуміло. На це теж йде час, треба подумати, як усю інформацію розфарбувати. Так само, як зйомки «Орел і решка», дуже гарний приклад. Не просто подають інформацію, а якось продумують.

–  Як Ви взагалі відпочиваєте?

–  Відпочиваю на морі, обожнюю його. Там я розслабляюсь. Дуже люблю плавати, вода – це моя стихія, а я ще й риба за гороскопом.

–  Ви пишете багато підручників для учнів, не думали написати і для вчителів? Адже багато вчителів подають «суху» інформацію.

–  Я вважаю, що треба не писати, а демонструвати.  Коли я їжджу до вчителів, то показую свої методи. Деякі вчителі шоковані, для них це відкриття, мовляв, невже так можна провести урок? А хтось на мене ображається, тому що вважають, що я знецінюю математику: «От як можна про такі високі матерії говорити у вигляді шоу?». Одним словом, зрозуміло. Якби я на механіко-математичному факультеті працював, то навряд чи цим займався б, тому що там люди налаштовані на науковість, їм справді потрібна академічна мова.

А тут діти інші, їм потрібен драйв

Є в Україні консервативні вчителі. Я колись вважав, що це лише люди похилого віку, але є такі бабусі, що, наприклад, я показував геометрію через оригамі, у такому Japanese style, вони самі підходять і просять їм показати, як це робити. Якось одна з них мені сказала: «Як це просто й легко, покажу завтра на уроці», а я думаю: «Вау, молодчина!». Адже їй було уже за вісімдесят.

–  Які поради Ви дасте студентам?

–  Бути самим собою і займатися самовихованням. Звісно, всі ми діти у будь-якому віці, але потрібно відчувати, що ти все ж таки дорослий і маєш займатися самовихованням. Аби потім тобі не говорили, що робити, а щоб ти сам будував модель власного життя, розробляв свою життєву траєкторію і не лінувався. Не лінуватися – це непросто, для цього потрібно змінювати  характер. Це процес протягом усього життя, але не треба зупинятися, і саме тоді ти будеш успішною людиною. І будеш щасливим.

Це головне – вміти змінювати себе на краще

IMG_9235

–  А що робити з маленькими дітьми, наприклад, з початкової школи, як заохочувати їх до навчання?

–  Елементарно – фокуси! Тільки фокуси. Вони звикли до них через гаджети. Вони самі на що реагують? На дива. Чи це по телевізору, чи це мультик, чи фільм, анімація – їх завжди це дивує. Ми маємо робити те саме, інакше – вони втрачають інтерес. У мене цього не було, мене лише в цирку дивували раз у рік. Оце було для мене диво, а сучасних дітей дивують щохвилини. Вони постійно в цьому драйві, а на уроці нудно, тому інтерес відразу затухає.

Відповідно, вчитель – це артист, і він має про це пам’ятати

–  А де брати сили, натхнення, щоб придумувати кожен урок, пару? Інколи не хочеться прийти і просто викласти інформацію?

–  Ще одна порада й не тільки студентам – відчувати, де твоє. Не гнатися за грошима, бо вони прийдуть, навіть у такій кількості, що потім не знатимеш, куди їх діти. Але я про те, щоб спочатку душею відчувати, де воно, твоє. Можливо ти будеш дуже класним лікарем або дизайнером. Можна слухати маму і тата, але самому вирішувати.

Якщо ти себе знайшов, то у тебе буде натхнення у будь-якому віці

–  Call to action:

–  Я завжди співпрацюю зі студентами, іноді даю свої книжки рецензувати, але дивлюсь, хто здатен це зробити.

Людину треба читати по очах – щоб вони горіли

Це було, є і буде. Тому деяким студентам пропоную, і хто готовий, той і працює.

 

Спілкувалася Дарина Матковська

Редактори: Дарина Матковська, Ганна Морозова

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі