Юрій Панін. “Подобалось те – де я вчився”

Юрій Панін

Давай розпочнем з першої візуальної асоціації, яка у тебе виника, коли ти згадуєш студенські часи?

Перший плац, велика перерва, пиріжки)

Чув, що ти починав займатись фотографією ще до академії, чому пішов в ІТ? Не шкодуєш?

Фотографією почав займатися ще в першому класі. В мене дядько був фотографом, а його батько, з яким я жив в одному будинку, був відомим професіоналом в нашому місті і я частенько піднімався на два поверхи вище і пізнавав фотографічну науку, показував свої роботи та цікавився, як покращити свої скіли. Це були забавні часи: чорно-білі плівки, складні розрахунки, яку ставити експозицію (в мене завжди з собою був “калькулятор” – шматок паперу, на якому було зображено можливі погодні умови і відповідні значення витримки/діафрагми). Спеціальні бочечки для хімічної обробки негативів (проявник, закріплювач): все потрібно змішувати в точних пропорціях – маленька хімлабораторія вдома. Потім, коли нікого нема вдома, в ванній кімнаті збираєш фотолабораторію, завішуєш усі вікна, ставиш фотозбільшувач, ванночки з розчинами – і чаруєш над фотопапером, проектуючи зображення з плівки на папір, щоразу “методом наукового тику” вираховуючи скільки ж часу потрібно проектувати зображення. А все вимірювалось в секундах.

І я просто тягнув лямку навчання, бо вже впрягся і кидати навчання було не камільфо.

Заворожувала магія – коли занурюючи фотопапір в проявник ти спостерігав “народження” знімка. Звичайно, все стало значно простіше із появою цифрової фототехніки. Клацаєш допоки не отримаєш гарний кадр, фактично, без обмежень (це тобі не плівка в 36 кадрів, результатів зйомки якої треба ще почекати). Але на початку двотисячних я радо брав в руки аналоговий фотоапарат в пошуках цікавих кадрів.

10708656_788056251233622_1593613953992890679_o

Чому ІТ? В школі було дуже добре з математикою, та й дуже мене захопило програмування в останніх класах в школі. Найцікавішим було інше: захопився лише тому, що на тих компах, на яких стояв лише DOS і не було можливості, навіть, зберегти свій код, я робив анімацію. Просту. По кілька годин кодування, але на екрані щось рухалось кілька секунд і мене захоплювало це щоразу. І я придумував нові і нові алгоритми реалізації тих чи інших задумів.

Звичайно, це все зникло із вступом. По-перше до компів нас допустили лише в другому триместрі, а за перший мене вимотали так, що вже нічого не хотілось. І я просто тягнув лямку навчання, бо вже впрягся і кидати навчання було не камільфо.

Що в навчанні подобалось, а що ні?

Навчання не подобалось взагалі. Окрім кількох предметів, які мені були цікавими. Хоча, я навіть і не згадаю, що то були за предмети. Було важко. Та я особливо і не старався. (посміхається)

Подобалось те – де я вчився. Я на першому курсі подався в активісти. Обрався в студколегію, рознайомився із кервництвом. Почав лобіювати студентське телебачення в КМА. Ну… писав подання Ректору (тоді ще була така посада), про закупівлю обладнання для зйомок та монтажу. Розробив концепцію телеканалу, знайшов команду. Але, грошей ніхто не виділив.

Об’їздив задарма півкраїни з “шаленими” гонарарами в 2 бакса за зйомку.

Дізнався, що в академії є своя камера – велика така, на вигляд професійна, але в аматорському стандарті VHS. Познайомився з керівником відділу технічних засобів. Влаштувався там відпрацьовувати. Та й тягав камеру (яку не можна було виносити за межі КМА) з собою скрізь – в гуртожиток, та по академії.

На другому курсі зняв перший художній фільм. Це окрема, але дуже цікава історія. Потім документальний – про студентське життя. На жаль, ці роботи вже втрачені. До речі, бачив кадри, які я знімав в ефірі Першого національного.

Стандартне запитання від студентів – “як заробити перші гроші?” Твій досвід, поради.

5G6A9805

Я намагався працювати “на дядю”. Але кілька моїх спроб закінчились дуже швидким звільненням. На першому курсі магістерки журналістики я повернувся до фотографії, яку закинув ще по закінченню школи. Забрав у дядька старенький “Зеніт”, кілька об’єктивів, та почав фоткати все підряд. Це ще була плівка. Фото друкував і роздавав знайомим, кого зловив мій фотоапарат. Так і з’явилась моя перша пропозиція пофотографувати для газети. Так почався етап спортивної фотожурналістики. Спробував себе в баскетболі, боксі, футболі, але на два роки “затримався” в ралійному спорті. Об’їздив задарма півкраїни з “шаленими” гонарарами в 2 бакса за зйомку. Потім гламурний журнал і чотири роки в “Юридичній газеті”. Паралельно мав багато замовлень “зі сторони” – які і приносили основний дохід.

І в голові завжди виникав дисонанс: як цей персонаж до 35 років встиг написати і захистити дві(!) докторські дисертації?))

Я ніколи не відмовлявся від цікавих, але безкоштовних проектів. І більшість часу – волонтерив на право і на ліво. Я завжди був відкритий до цікавих ідей і брався за різні задачі, які хотіли реалізувати ініціативні студенти. Ідея була проста: це – інвестиція в майбутнє. Кожен “теплий” контакт, кожен реалізований проект, кожна допомога в простих речах і завжди йти на зустріч тим, хто цього потребує – все це ваші інвестиції. Вони повернуться не швидко. Не за місяць і не за рік, і не в грошовому еквіваленті. Але повернуться. І повернуться з неочікуваними відсотками.

Тому перед собою потрібно ставити задачу не заробляти, а інвестувати.

Розумію, що кіно від фото не далеко, але все ж таки як затянуло в світ відео-продакшену?

Знімати кіно я мріяв ще в школі. На жаль, в нашому місті не було можливості реалізуватися в цьому напрямку. І в першій половині дев’яностих домашня камера – це була розкіш… Мрії – мріями, але реальність наздогнала мене вже на другому курсі на журналістиці, коли за грантові кошти, нарешті, на нашій кафедрі з’явилось професійне і дуже дороге на той час обладнання. І вже у 2002 році я занурився в професійний світ відео. Який мене не відпускає і досі.

Ти писав, що добре знайомий з Сергієм Мироновичем Квітом. Поділишся пікантними моментами?

Я познайомився із Сергієм Мироновичем в Приймальній комісії, коли подавав документи на журналістику. Він дуже любить розповідати цю історію, що я був першим з студентів, з яким він познайомився. З того дня я майже щодня бував у перших приміщеннях, які виділили МШЖ (ред. Могиляньска Школа Журналістики). Це було на третьому поверсі п’ятого корпусу. Ми багато спілкувалися і подружилися. Сергій Миронович дуже багато допомагав і мені. А по завершанню навчання запропонував роботу в одному тривалому проекті. Пізніше, коли я вже підпрацьовував в “Юридичній газеті”, запропонував викладати курс “Основи фотожуранілстики”. У 2005 році я відгукнувся на цю пропозицію і це був перший, але не єдиний курс в МШЖ, які я читав за останні 11 років.

Ох, а скільки історій я чув з студентського життя Квіта… Це ще той клієнт! Мені здавалось, що в наших гуртожитках не відбувається і частини тих пригод, які припали на діяльність тільки цього хулігана. І в голові завжди виникав дисонанс: як цей персонаж до 35 років встиг написати і захистити дві(!) докторські дисертації?))

Випускники Школи журналістики добре про тебе відгукуються. Яких методик чи принципів дотримуєшся у викладанні?

Персональний підхід. Намагатися донести матеріал до кожного. Я ніколи не зосереджувався на тих, хто схоплює на льоту, але методично доносив до тих, хто не розумів до останнього моменту. Завжди терпляче пояснював одне і те саме різними способами, допоки не знайду шлях до розуміння.

Знаю, що зараз ти керуєш Pin Production. Поділись як і де ти здобував досвід керування?

VK8A0291Мені здається лідерство є у кожного. На жаль, не кожен в собі це розвиває. Але саме це дозволяє ефективно керувати. Хоча, я би назвав це – “співпрацювати направляючи”. З іншого боку, на знімальному майданчику дуже часто я перетворюсь на авторитарного керівника. Але лише тому, що там потрібна швидкість. Pin production наразі – це кілька великих проектів. Один з них – виробництво щоденних польськомовних теленовин про Польщу і світ для американського кабельного телеканалу, де працює 20 журналістів та технарів. Це – виробництво щотижневого відеодайджесту StopFake. Це – виробництво лекцій дистанційного навчання для Відкритого Університету Майдану. Дуже багато роботи і колег.

Згадай якісь курйози під час відео-зйомок?

Коли створюєш постановочне відео, то найкращий етап для мене – це етап зйомок. Я найбільше кайфую саме на знімальному майданчику. Коли ти продумуєш кадр, продумуєш з акторами мізансцену, яка іноді перетворюється в складні акробатичні елементи, знімаєш дубль за дублем – відбувається та сама магія кіно. Важко виділити щось одне… (в півпершого ночі, коли хочеться страшенно спати)))

Про що мрієш особисто?

Навчитися відпочивати.

Типове запитання від мене – чи є ціль на життя?

Спокійна і комортна старість. Я дуже багато в це інвестую.

Щоб ти хотів впровадити в НаУКМА, що вже є в інших світових вишах, а ще нема в Могилянці.

Покращити матеріально-технічний стан. Так щоб я студію для студентів збирав не “на колінках” з паяльником, а міг купувати якісне обладнання. Не заробляти грантами на техніку – з світу по нитці, а купувати її за кошти державні, чи університету.

Зазирнемо за куліси особисто життя. Я бачив тебе до одруження і після. Як так вийшло, що ти помолодшав? Розкривай секрети 🙂 Вона з Могилянки?

Любов – вона змінює внутрішній світ і мотивацію. Окрім того, якщо казати про інвестицію в старість, то – інвестиція в здоров’я, наразі, є частиною мого загального довгострокового плану.

Могилянська громада настільки сильна, широка і неймовірна, що дуже важливо, (я підкреслюю) дуже важливо заявити про себе хоча б в межах цієї громади.

Дружина моя НЕ з Могилянки. У могиляньских дівчат були шанси – це однозначно. Деяких з них я би з радістю покликав заміж, але мій вибір впав на Неї. І я жодного дня не шкодував.

Ти брав участь у неймовірній кількості організацій, проектів, зйомок і т.д. Які три найбільш цінні і чому?

Для мене завжди були найбільш цінні ті – де цінували мене. В кожному проекті я намагаюсь викладатися по максимуму. І найцінніше те, що ти отримуєш у відповідь. І це не обов’язково в грошовому еквіваленті.

Розкажи трохи про творчі доробки за межами України. І твої головні “чому?” варто виходити в світ.

906192_697452860293962_4420125050500841764_oРобота “на світ” – це відповідність оплати до якості наданих послуг. На тих, хто реально цінує якість. В Україні я дуже часто стикався з тим, що люди навіть не уявляють скільки справді коштують послуги. Хоча, з іншого боку, ті ж люди із радістю переплачують за продукцію Apple. В наших реаліях, враховуючи загальну економічну ситуацію, часто щоб просто отримати замовлення – доводиться орієнтуватися не на свій прайс, а на бюджет клієнта. При чому ти все одно надаш послуг ще більше, ніж планував в рамках бюджету. З неризедентами все просто: ви робите рівно стільки, скільки домовлялись. Всі додаткові послуги – за додаткову вартість. Крапка.

Але цікавим є інше. Уявіть: всі проекти з-поза меж України, а їх не мало, прийшли від могилянців. Могилянська громада настільки сильна, широка і неймовірна, що дуже важливо, (я підкреслюю) дуже важливо заявити про себе хоча б в межах цієї громади.

Які плани у Pin Production?

Збільшувати штат спеціалістів. Збільшувати клієнтуру і якість. Власне приміщення, можливість без проблем покращувати технічну складову.

Уяви, що зараз нас читає якийсь випускник чи студент, чи викладач. З якими пропозиціями вони можуть до тебе звернутись. В чому можеш допомогти ти і чим можуть допомогти тобі?

Я завжди відкритий до цікавих проектів. Єдине, що я багато цікавих вже реалізував і маю купу роботи з поточними замовниками. Але завжди хочу робити щось нове. Принаймні, я завжди радо допоможу порадою. Маю власний цікавий досвід, яким зажди радо ділюся.

Спілкувався Олександр Король


До речі, Pin Production стали нашими партнерами. На фінішній прямій 4 цікавих інтерв’ю. А в списку запланованих Сергій Миронович і 70 могилянців зі всіх куточків світу.

Підписуйтесь на розсилку, щоб пізнати могилянську спільноту ще глибше. Якщо готові до спільнотворення – ми радо вітаємо і партнерів, і нових членів команди (особливо головного редактора, щоб менше помилок зустрічалось 🙂

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі