Юлія Гірман. Про навчання і життя у найкомфортнішому місті

girman

Враження від спілкування: Знаєте, є люди, які притягуються під конкретні цілі. Ось так “випадково” ми познайомилися з Юлією. Вона у Відні. Ми у Києві. Різні люди, різні міста, одне натхнення – collaborative governance – те, що “Моя Могилянка” намагається реалізувати в КМА. За такою моделлю взаємодії – майбутнє. Читайте цікаву історію життя, дізнавайтесь про освіту в Австрії та про успіхи розбудови Smart City Відня.

Освіта: Соціальна робота, ФСНСТ, 2006-2010; Зв’язки з громадськістю, ФСНСТ, 2010-2012; Соціоекономіка, Віденський університет економіки та бізнесу, 2012-2016

Робота: United Nations Development Programme, 2008; Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІД 2010; The Coca-Cola Company, 2011; Clean Economic Energy, 2013-2014; GPK Event- und Kommunikations management, 2015; OSCE, 2015

Налаштовуйтесь на хвилю Юлії під час читання: плейлист спеціально для ММ:

-Назви перші асоціації, які виникають у тебе зі словом “Могилянка”?

-Могилянка – це плац. Перший і, можливо, навіть другий, тому що я навчалася в 4 корпусі. Це викладачі. Я навчалася на соціальній роботі, тому в нас були досить-таки тісні стосунки з викладачами. Це атмосфера відкритості, дружності, відсутності страху перед бар’єрами, тому що найбільший ти проходиш, коли вступаєш до Могилянки. Потім все вже не так складно. Ну і це люди, звичайно. Велика кількість талановитих, жагучих життя і чогось нового людей. Зі скількома людьми я вже познайомилася – такої відкритості до життя я ще не зустрічала.

-Якщо ти згадаєш, як ти вступала до Могилянки чи є в тебе пов’язана з нею історія? Чому саме КМА?

-Про Могилянку я дізналася в 10 класі. Мені про неї розповіла знайома мами. Насправді, батьки хотіли, щоб я їхала на навчання до Німеччини одразу після школи. Але, коли я дізналася про Могилянку, з’їздила туди, довідалася про підготовчі курси, походила по кампусу, то сказала, що вступатиму спочатку до Києво-Могилянської академії, а потім можливо кудись поїду. Це був єдиний ВНЗ, куди я вступала. Вступ був для мене достатньо тяжкий, багато до нього готувалася, і пам’ятаю, коли мені запропонували контракт (тому що на бюджет не пройшла), просто не могла повірити, адже для мене це була велика мета – це те, чого я досягла, це було якесь неймовірне враження. Я, мабуть, ще тиждень не могла повірити, що я поїду туди, що я буду там вчитись. До речі, з половиною моїх близьких подруг (хоча зараз нас розділяють кілометри, континенти) я познайомилась на підготовчих курсах. Потім, коли я переїхала, пам’ятаю, що був перший ТСР, йшов неймовірний дощ, всі сиділи в бібліотеці в першому корпусі, і всі готувались. Аж мозок закипав,тому що ми хотіли якнайкраще підготуватися до іспитів, які були після ТСРу.

img_0823

-На яку спеціальність вступала? Чому?

-Я вступала на соціологію та соціальну роботу. Насправді, я хотіла навчатись у Могилянці, а вибір спеціальності був вже другорядним. Ще перед вступом, переглядаючи, які є факультети та спеціальності, мені впало в око, що є зв’язки з громадськістю. Я погуглила, що це таке і мені сподобалось. Тоді вирішила, що, мабуть, соціологія та соціальна робота будуть мати щось спільне з цим. Пройшовши на соціальну роботу, я жодного разу не пожалкувала, що навчалась саме на цій спеціальності. Спочатку було не зовсім зрозуміло, що таке соціальна робота.

Втім після перших курсів з психології стало зрозуміло, що отримані тут знання можуть просто знадобитися у житті, навіть, якщо в подальшому ти не будеш працювати в цій сфері.

Під час навчання я пізнала себе, людей, стала краще їх розуміти. Це дуже хороша соціальна та психологічна база для подальшого життя. Маючи вже таку базу, магістерську програму я обирала дуже свідомо. В результаті пішла на магістерку “Зв’язки з громадськістю”.

img_3720

-Що, на твою думку, потрібно зберегти у Могилянці?

-По-перше, дуже круто, що у нас було багато занять і книжок з англійської. Я навіть пам’ятаю, що у нас майже всі книжки з соціології та соц.роботи були англійською. Тому, в принципі, коли ти виходиш з університету, ти здатний спілкуватись робочою англійською мовою. Це дуже допомагає.

По-друге, Liberal arts – система, де ти можеш ходити на будь-які  факультети і обирати свої предмети. Це дуже круто, тому що ти розширюєш свій кругозір, можеш щось відкрити для себе нове. Спробувати і подивитись, що тобі цікаво. В інших університетах такого немає.

Також, коли я переїхала до Відня і вступила до університету, я була дуже здивована, що у нас, в Могилянці, така ж бібліотечна система як тут.

-Розкажи про свій професійний ріст і як він відбувся?

-На соціальній роботі була обов’язкова практика з 2-го курсу.  Круто те, що Могилянка тісно пов’язана з організаціями, які приймають стажерів. Я не можу сказати про досвід інших університетів, проте мені здається, що практикантів з Києво-Могилянської академії беруть радше, ніж інших. Це може бути завдяки викладачам, які пов’язані з професійним середовищем, і через свої зв’язки просувають студентів, аби ті, хоч якось здобули практичні знання. Тому, професійний досвід я почала здобувати паралельно з навчанням. Однією з найбільших організацій було ООН, де я майже 8 місяців працювала асистентом на проекті. Це був Community Based Approach To Local Development Project. Ця програма виділяла мікро-бюджети на модернізацію інфраструктури та шкіл для різних українських громад. Якщо в тебе є такий досвід – це одразу привчає і працювати, і навчатися. Твій тайм-менеджмент набагато покращується. Коли я приїхала до Відня (я один рік навчалася, а потім почала працювати), деякі австрійці мене питали: «Ти працюєш 30-40 годин на тиждень та ще й навчаєшся у двох університетах, та як ти так можеш?».

Я відповідала їм, що немає нічого неможливого, потрібно просто вдало планувати свій час.

Цього мене навчили в Могилянці. Тут немає структурованого розкладу: є якісь обов’язкові дисципліни, а є ті, які ти обираєш. І ти вже маєш підлаштовуватись під розклад цих дисциплін. Це також розвиває певний тайм-менеджмент, бо ти маєш одразу планувати все, що робиш.

Далі була Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІД. Я пішла туди на практику, бо тема ВІЛ/СНІД мене цікавила ще з першого курсу. Ми навіть з моїми одногрупниками збирались і робили проект у київських школах – «Тренінги зі здорового способу життя», де розказували про ризики ВІЛ/СНІД, про алкоголізм, тютюнопаління. Домовитись зі школами коштувало дуже великих зусиль: ми самі ходили по школах, розмовляли з директорами, пояснювали що таке ВІЛ/СНІД, тому що вони самі не знали. Ми провели, здається, загалом 40 тренінгів в 10-ти школах. Потім цю програму перебрало Міністерство освіти і науки та далі проводило такі тренінги. Але початкову програму розробили ми. Ця тема, ця група для мене виявилась цікавою, і я хотіла далі з нею працювати, тому на практиці написала свою дипломну роботу про організацію роботи з людьми, що живуть з ВІЛ/СНІД  в Україні. Шість місяців я займалась написанням проектів, поданням проектних пропозицій, спілкувалася з донорами, контролінг, моніторинг, оцінювання. Тобто те, що роблять project-manager, робила і я. А потім була магістратура, на якій я отримала багато практичних навичок. Дуже круто, що нам давали реальні проекти. Це був хороший час, але тоді я вже готувалася до переїзду в Австрію.

img_4836

-Чому ти вирішила переїхати до Австрії?

-Я вирішила, що все-таки потрібно повчитися закордоном. Поїхати подивитися, як люди живуть, можливо, щось вийде з цього. Я з 2-го курсу почала вивчати німецьку мову. На магістерці почала подавати документи до Німеччини та Австрії в університети. Коли мене прийняли в університет Відня, переїхала туди, навіть не довчившись 4 місяці на магістратурі – свій диплом писала вже в Австрії. Уся кафедра мене підтримала з переїздом. Мені здається, що в інших університетах немає такого, щоб дозволяли поїхати посеред навчання та прислати диплом на електронну пошту. Ця душевність Могилянки  дуже відчувається, вона має неабияку відкритість. Тут тебе не битимуть палкою, кажучи, що вчити і що робити.

В Могилянці з викладачами спілкуєшся не як з вищими за твій рівень, а як з людиною, яка тобі може розповісти щось корисне. Ви рівні, тільки він більше знає.

Я вирішила, що мені не вистачає трохи економічного підґрунтя і вступила на соціальну економіку в економічному університеті. Тут я відчула всю різницю магістратури в Україні та закордоном. Тут магістратура орієнтована на дослідницьку роботу. Всі програми науково-спрямовані, і я зі своїми практичними знаннями спочатку не могла ніяк увійти в це русло – опанувати всі терміни німецькою мовою, читати по 100 сторінок на один семінар кожного тижня. Перший рік для мене був нелегкий. Я добре склала тест з німецької мови, проте, коли прийшла на першу лекцію, я, напевно, розуміла 30%. У мене був викладач із Зальцбургу, а там мова трохи відрізняється від тої, якою розмовляє переважна більшість у Відні. Інколи самі австрійці можуть не розуміти. Я виписалась з цього предмету, а наступного року я вже розуміла 90%.

img_9648sm

Перший рік адаптації до навчання був складним. Існувала різниця між двома університетами. Почала спочатку навчатись на магістерській програмі Віденського університету. Тут, на магістратурі люди вже починають поєднувати роботу та навчання, тому вони приходять раз на 2 тижні, зрідка прослухають семінар або лекцію, і ніхто ні з ким не спілкується. Перші 4 місяці, доки тривав семестр, я ні з ким не познайомилась. Навіть у групі: написали спільну роботу, здали її і все. Ніякого живого спілкування не було. Я була просто в шоці, особливо після Могилянки, де всі зі всіма спілкуються. Згодом я почала ще навчатись в економічному університеті. Там трошки інакше побудовано навчання: на магістерські програми беруть набагато менше людей, дуже багато працюють у групах, більше часу доводиться працювати з людьми. Чотири рази на рік на кафедрі проходять вечірки для того, щоб студенти мали змогу познайомитись з випускниками. Мені сподобалося те, що семінарські роботи часто прив’язуються до якоїсь фірми. Тобто ви обираєте собі тему, бачите хто ще займається такою темою, контактуєте з ними, розповідаєте, що хочете написати семінарську роботу і просите доступ до бази даних або дозвіл прийти подивитись на роботу в офісі. І фірми відкриті до цього. Таким чином фірми можуть одразу знайти собі кваліфікованого співробітника.

-Коли ти почала працювати в інвестиційній компанії?

-Моя знайома там працювала на рецепції, збиралась звільнятись і запропонувала мені подати своє резюме. Дирекція сказала, що я хороший спеціаліст з піару та маркетингу, і запропонували мені посаду на цій позиції. Напевно, так щастить один раз у житті. Зараз, як показує мій досвід, це надзвичайно складно, навіть, маючи зв’язки та хороші рекомендації. Я, наприклад, відправляю свою заявку, а мені відповідають, що на цю позицію претендують 200 людей. Так скрізь. Конкуренція тут вища.

-Поділися враженнями від Відня.

-Перше моє враження було, коли мені потрібно було знайти якусь інформацію про відділення магістрату, в якому я мала оформлювати візу. Я зайшла на сайт міста, і мене вразив об’єм інформації і наскільки круто вона структурована. Навіть дзвонити кудись і дізнаватись інформацію не потрібно – вона вся є в інтернеті, й вона user-friendly. Відень вже 4 роки визнається найкомфортнішим містом для життя, і я розумію чому. Наприклад, тут є гендерне планування міста. Визначається, як жінки з дітьми, люди похилого віку використовують місто: де, коли, як вони їздять. В залежності від цього влаштовують метро, в якому є безбар’єрний вхід, щоб можна було на колясках заїхати. Коли їздить більше людей з обмеженими можливостями  – пускають більше таких поїздів чи трамваїв. Адміністрація міста збирає інформацію, і вона стає доступною для всіх громадян – просто заходиш на сайт і можеш подивитися всю статистику. Також вони роблять місто зеленим. В один день взяли і змінили тип автобусів. Я розумію, звідки ці гроші, адже в Австрії високі податки. Тут від мінімальної заробітної плати 32% йтиме на податки – це соціальне страхування, а також податки іншого типу.

Я зрозуміла, що готова платити такі високі податки, адже знаю куди вони йдуть.

Наприклад, басейни, які належать місту, в 4 рази дешевші, ніж приватні. До того ж, якість там не гірша, просто вони спонсоруються з бюджетів. Тут зарплата визначається, коли податки ще не вираховані. В Австрії отримують 14 зарплат на рік, тому що одну дають на відпустку в червні і ще одну на Різдво. Багато хто питає, чи не нудно мені тут жити, бо Відень – класичне місто. Скажу чесно, я не особливий фанат класичної архітектури чи музики. Втім рівень життя тут такий, що працюючи, ти можеш дозволити собі злітати на вікенд до більш молодіжних міст – Берліна, Барселони, чи ще кудись. Це круто. Тобто, якщо людина в Австрії працює – комфортне життя може собі дозволити майже кожен, навіть без вищої освіти, до речі, тільки 9 % австрійців мають вищу освіту. Чому лише 9? По-перше, вже в 4 класі батьки мають вирішити: чи йде дитина в гімназію, після якої можна вступати до університету, чи до звичайної школи, після якої дитина може вступати до технікуму. Розділення йде з самого початку, і тенденція така: ті, хто мають вищу освіту – віддають дітей до гімназії.

dsc_0175

-Неуніверситетська освіта дає якісь знання?

-Неуніверситетська – наближена більше до роботи. Вона так і називається «фахова освіта». Ти вивчаєш той фах, за яким в подальшому будеш працювати. А в університеті через те, що можна набирати предмети, люди навчаються дуже довго. В Австрії немає такого, що ти обов’язково маєш скласти певну кількість кредитів за один рік. Тут все розмазано по площині. Від цього студенти обирають багато дисциплін з інших факультетів. Університетська освіта дає більш широкий кругозір.

-Поділися ще чимось цікавим про Smart Сity?

-Зміни у Відні спрямовані на підвищення ефективності всіх систем, які є в місті. Наразі багато чого вже зроблено, тому влада концентрується на smartening-освітленні: щоб в залежності від користування, у ліхтарі на вулицях і в будинки подавалась різна кількість струму. Також у Відні мешканці самі починають вирощувати біля домівок якісь трави, рослинки. Можна прийти, покопати, полити, показати діткам, звідки беруться рослини і отримати задоволення від цього. Ще адміністрація націлилась на збільшення пішохідних зон у місті. Взяли і перетворили одну з найбільших шопінг-зон у місті на пішохідну зону. За один рік постелили бруківку, встановили лавочки.

Receive Updates

No spam guarantee.

-Ти казала, що місто відкрите до співпраці з різними фірмами. Розкажи щось про це.

-Це, насправді, тема моєї дипломної роботи. Я пишу про collaborative governance. Це коли рішення приймається спільно як управлінням міста, так і стейкхолдерами. Стейкхолдери – це як громадські організації, так і приватні компанії та жителі міста. Під час розробки стратегії “Smart City Vienna”, яка втілюється з 2014 року, проводилися стейкхолдер-форуми, стали доступними он-лайн платформи, де кожен може внести свою ідею, і якщо її залайкають, – вона буде розглянута на більш серйозному рівні.

У міста є стратегія розвитку, наприклад, було вирішено зробити Відень центром для нейробіології та інформаційних комп’ютерних технологій. Влада інвестує в інфраструктуру для того, щоб приходили компанії, які на цьому спеціалізуються, розбудовує програми для університетів, аби навчати людей, створювати робочу силу для цих компаній. Також створено законодавство для роботи R&D, щоб кооперація між приватними компаніями і дослідницькими інститутами проходила легше.

-Можливо, ти володієш інформацією про взаємодію бізнесу та ВНЗ. Якщо так, то розкажи.

-Я в цьому напрямку не копала, але я знаю, що багатьох PhD-студентів, наприклад, беруть під фінансування компаній. Є один інститут науки та технологій Австрії. Він спеціалізується на нейробіологіїї. Цей інститут був створений спільно приватними організаціями та державою. Це, звичайно, виняток. Але в принципі така формула, коли якась програма або якесь місце для PhD спонсорується 50% державою, 50% підприємством, – звичайно має місце на життя.

-Ключові цінності, які ти цінуєш в людях і на які найбільше спираєшся у собі?

Я люблю активність, коли є легкість на підйом: «- давай щось замутимо? – а, давай!» Мені здається, що в могилянців таке є. І це дуже приємно, коли я тут зустрічаю активність, тому що австрійці – домосіди в плані своєї країни, наприклад. Вони не дуже охоче їдуть кудись на навчання, люблять Австрію, кажуть, що відпустку проводитимуть в Австрії. Тому мені інколи не вистачає такої легкості на підйом, швидкості реакції.

dsc_0151

-Яку б країну/місто ти точно радила відвідати? Чому?

Я обожнюю Барселону. Це моє найулюбленіше місто. Там ідеальне поєднання великого міста з розслабленою атмосферою.

-Які навички необхідні людині, на твою думку? Що рекомендуєш розвивати у собі в першу чергу?

-Вміння спілкуватися з різними людьми та знаходити спільну мову з ними. Наразі робота дуже часто передбачає спілкування з різними людьми з різних середовищ. Тому навички спілкування (щоб ти міг просто спілкуватись, як зі студентами, так і з прем’єр-міністром) я б радила тренувати з самого малечку.

Call to actions:

Якщо комусь цікавий переїзд до Відня: на навчання або через інші причини – я відкрита, можу щось порадити, бо це досить нелегкий процес. Якщо комусь цікава інформація про Відень, про urban development, я також буду рада допомогти своїми знаннями.

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Альона Філоненко, Марія Савченко

Дякуємо за фото  Pin Production

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі