Єгор Стадний. «Великий фрік чесності»

11

Це історія мрії, яка долає «айсберги» проблем. Щоб стати викладачем і дослідником, Єгор вирішив змінити цілу освітню систему 🙂 Аналітичний центр CEDOS – лакмусовий папірець цього процесу. Дізнайтеся від професійного аналітика, хто є серцем Академії і як зробити, щоб Могилянка була «та».

Освіта: НаУКМА (історія), Варшавський університет

Досвід: аналітичний центр CEDOS

Налаштовуйтесь на хвилю Єгора під час читання, плейлист спеціально для ММ: 

Які спогади, асоціації викликає у тебе слово «Могилянка»?

– Спогади теплі, як і в більшості випускників, особливо про мою кафедру історії. До речі, саме тепер я найбільше використовую здібності, закладені навчанням, – критичне мислення, вміння верифікувати інформацію, оцінити зусилля та передбачити перспективи, здатність до самонавчання, вміння писати так, щоб прочитали. Тож навички роботи з історичними джерелами дуже допомагають у роботі з інформацією в сучасних умовах.

Згадай, будь ласка, як ти вступав до Могилянки і чому обрав саме цей виш?

– Я вступав два рази і обидва в Могилянку. Чесно кажучи, я навіть не намагався вступати до іншого навчального закладу.

А чому так?

– Мій брат вчився тут, тому наша родина знала багато про Києво-Могилянську академію «зсередини». Я відразу визначився, куди саме хочу вступати, на яку спеціальність. Тобто не «розпорошувався», а ще зі школи вчив ті предмети, які були в могилянських тестах. З першого разу я, щоправда, не вступив. Але вже наступного року знову спробував і цього разу успішно. До речі, обидва рази я вступав на історію, а другим моїм предметом була філософія.

А чому обрав історію?

– У мене були дуже хороші вчителі історії в обох школах, де навчався. Звісно ж, мною керувало захоплення історією. Я й гадки не мав, що в Могилянці на кафедрі історії вчать не самої історії, а як досліджувати минуле. Це стало приємним відкриттям та відрізняло нас від більшості інших університетів.

Нам частіше потрібно було відповідати на питання «чому так сталося?», а не «як сталося»

Тобто вас, по суті, формували істориками, а не просто читачами історії.

– Нас вчили досліджувати. Ми працювали з джерелами із самісінького початку. Потім, працюючи аналітиком, я сам підтягнув навички роботи із статистичними даними. На жаль, у нас на кафедрі були якісні методи, а не кількісні. Тому вважаю, що було б непогано запровадити цей компонент.

Проте спогади в мене лише найкращі, і я ні на йоту не розчарувався в тому, що пішов на кафедру історії, яка, здавалося б, не має якогось визначеного прикладного призначення. Вважаю, що мені пощастило і з університетом, і з кафедрою, де я реально здобув liberal arts education.

Що з погляду системи найбільше сподобалося? Можливо, були якісь очікування? Чого не вистачало?

– Брат розповідав мені про атмосферу, і тут все на 100% справдилося. Ще інклюзивність. У Могилянці немає якоїсь жорсткої ієрархії. Принаймні коли я вчився, не було якихось закритих анклавів, до яких ти не міг би ввійти. Проте під час мого навчання з’явився все ж один анклав – соціальні мережі. Це справді мало негативний вплив, адже живого спілкування відразу стало менше.

Щодо навчання, то я сприймав все як належне. Думав, що так є скрізь. Наприклад, про те, що вибіркових дисциплін немає в інших вишах, я дізнався десь на другому курсі. Це для мене було шоком.

До того ж, позанавчальна активність. Кожен могилянець мав можливість відвідувати безліч лекцій, зустрічей, тренінгів з інтелектуалами і необов’язково зі своєї сфери.

Це величезний двигун, який допомагає рухатися

Не завжди можна сказати точно, що впливає більше: пари чи різні зустрічі після пар. Насправді, потрібно віддати належне викладачам та студентам, а також адміністрації за ті зусилля, які вони докладали для організації таких зустрічей і гостьових лекцій.

19239541_1981382202083291_1759980604_n

А чого тоді не вистачало?

– У Могилянці є одна проблема. Кожен адміністратор має дві ролі. Перша – зовнішня, де кожен має запускати потяг прогресу, а інша роль – внутрішня, де представники адміністрації найчастіше поводяться класично для України. Я не знаю, як у них не розривається від цього мозок 🙂 Коли назовні декларуєш реально прогресивні речі, та водночас мусиш себе обмежувати.

Можливо, це пов’язано з тим, що Могилянка набирає той контингент абітурієнтів, що й інші ВНЗ. Ще однією причиною може бути обмежене фінансування. Мене завжди цікавило ставлення могилянських викладачів до дій адміністрації. У КМА бракує розуміння цінності викладача.

Серце університету – це викладачі, і в них необхідно інвестувати

Це означає, що їм потрібно давати умови для творчої роботи. Я вже не кажу про те, що в аудиторіях іноді холодно, іноді щось не працює.

Тобто університету потрібно створити всі умови, щоб викладач міг творчо розвиватися.

– Так. Власне, це зараз добре видно в УКУ, де створюють умови для викладачів. Їх заохочують, бо розуміють, що це принесе дивіденди самому університету. Цього бракує Могилянці, і це демотивує викладачів.

Я зараз скажу дещо грубо і багатьом це не сподобається, але все ж слід створити такі умови, де гірші викладачі звільняються, а кращі залишаються. Те саме для студентів. Треба зробити так, щоб викладачі могли відраховувати тих, хто «не дотягує», а студентів високого рівня залучати до додаткових проектів.

Що взагалі сталося з викладачами в Україні? Вони не можуть відрахувати неуків через те, що фінансування університету прямо пов’язане з такими студентами. І це створило підміну понять. Викладач – це як, дуже спрощуючи, санітар лісу, який не має випускати в життя, у професію, в індустрію ту людину, яка до цього не готова.

Тож у викладачів забрали їхню основну функцію: одних відраховувати, інших підтягувати, а з найбільш здібними підкорювати додаткові вершини. Якщо ти приходиш на робоче місце і розумієш, що не можеш робити того, що мав би, то настає екзистенційна криза.

А байдужість студентів, яка інколи трапляється, ще більше демотивує викладачів. Тому ззовні ми бачимо імідж прогресивного університету, а всередині відчувається цей глобальний дисонанс.

У нас є ще одна проблема, коли викладачі, які не ставляться до своєї роботи ретельно, блокують прогресивних колег. Тоді цей статус кво може зламати лише адміністрація. Але це обов’язково має бути об’єктивно, і це необхідно в Могилянці серйозно вдосконалити.

19244004_801853333325843_546291492_n

Що ти скажеш про анкетування студентів саме в цьому контексті?

– По-перше, потрібно розуміти, що це мусить бути опитування усіх учасників навчального процесу (і студенти, і викладачі). Сам фокус анкет може бути найрізноманітнішим, тобто окрім опитування студентів щодо дисциплін, можуть бути й інші корисні анкетування.

Наприклад, зріз втілення очікувань у вчорашніх абітурієнтів десь наприкінці першого семестру. Це важливо для кращого рекрутингу на вступній кампанії. Або ж опитування випускників про застосування здобутих навичок та знань у їхньому професійному житті. Це важливо для калібрування змісту освітніх програм.

Ще одна тема для анкетування – захисти дипломних робіт. Потрібно проаналізувати роботу державних комісій. У мене є підозра, що подекуди вона стала роботою для галочки. Мало хто знає, що голови комісій, які запрошуються ззовні, складають звіт про роботу комісій та проведення захистів, зокрема про ті аспекти, які потребують покращення.

Було б корисно порівняти звіти комісій із результатами опитування як студентів, які захищались, так і викладачів, які приймали захисти. Я знаю про випадки, коли деякі державні комісії підходять до своєї роботи дуже формально. Ні усний виступ студента, ні сама дипломна, ні рецензія їх не цікавлять.

Робота оцінюється за відомими лише їм самим критеріями, питання ставлять студентам такі, які не стосуються теми роботи. Ще накладається якесь незрозуміле протистояння між самими викладачами. Це деморалізує студентів, які за місяць вже будуть випускниками, на яких розраховує Академія.

Я думаю, що опитування студентів випускних років щодо захистів може дати повну картину. Такий аналіз, як і будь-який інший, має впливати на прийняття рішень. Наприклад, якщо справді виявляться проблеми із захистами, то треба знаходити причини цих проблем і усувати їх.

Студенти здають роботи в останній момент? Потрібно вимагати здати половину роботи до Нового року під залік. Студенти не завжди розуміють сенс роботи? Потрібні методологічні практикуми із захистами окремих розділів робіт. Комісія не завжди володіє тематикою роботи? Треба, щоб рецензент (а краще два) справді був провідним фахівцем з теми.

Саме по собі опитування мало дає, потрібно, щоб його результати використовувались під час прийняття рішень

Receive Updates

No spam guarantee.

Розкажи, як ти розвивав себе в процесі навчання і взагалі про свою кар’єру чи певні проекти.

– Зі школи я чітко усвідомлював, що хочу вчити історію, на другому курсі Могилянки я зрозумів: хочу бути викладачем та дослідником.

На 3–4 курсі, коли з’явилася студентська активність, я побачив вершину айсбергу тих проблем, які є в системі вищої освіти. Потім почав занурюватися і дізнавався все нові й нові горизонти цих проблем. Зрозумів, наскільки все погано і що не зможу увійти в професію дослідника/викладача, якщо ця вся система не зміниться.

Потім доля звела мене з однодумцями і ось вже 5 років ми аналізуємо освітню політику в Україні на різних щаблях, щоб вирішити хоча б деякі з цих проблем.

Тож на другому курсі я вирішив, що хочу викладати, а вже на третьому-четвертому, зрозумів, що для здійснення своєї мрії потрібно змінювати цілу систему

19239472_801860866658423_1187775758_n

Тобто ти створюєш собі умови для майбутньої реалізації.

–  Так, проте не скажу, що це завжди виходить успішно. Часто ми можемо мало втілити і доводиться писати «на майбутнє».

Справа в тому, що попри поширений стереотип, органи влади в Україні досить кволі. Бракує людей, обладнання, програмного забезпечення, натомість є величезна інертність. Тому зазвичай з нами погоджуються, дякують за допомогу, але використати на практиці наші рекомендації можуть далеко не завжди. Розумні люди називають це інституційною неспроможністю.

А чому ти вирішив, що хочеш викладати?

– Це вже заслуга моїх викладачів. Я насправді перейнявся тим, що вони роблять, і це мені дуже сподобалося. Тим паче, я вважаю, що співпраця з молодими людьми дає багато енергії та задоволення, а якщо це вмотивовані студенти, то це просто насолода.

Викладачі в Могилянці ніколи не приховували, що вони тут заради студентів, бо ті вмотивовані

А на магістратурі – це вже було по «накатаній», бо вже знав, який у мене буде вихід. Спочатку я був у Варшавському університеті на аспірантурі, але з початком Майдану повернувся до України. Продовжив аспірантуру в Могилянці.

Щиро кажучи, я не найкращий аспірант, але я радий, що на кафедрі ставляться з розумінням. Якщо у мене є вибір: писати дисертацію чи, наприклад, просувати прозоре та справедливе державне фінансування для університетів, то я зазвичай вибираю останнє, бо воно все ж важливіше.

Нещодавно ми змогли переконати Міносвіти позбутись ручного розподілу бюджетних місць на магістратуру та запустити алгоритм фінансування університетів за результатами їх роботи (performance-based funding).

Пройшло більше року, відколи CEDOS опублікував великий «Concept Note», здійснив моделювання різних підходів і лише зараз нам вдалось переконати МОН почати розгортати нову систему фінансування. Попереду ще дуже багато роботи. Наприклад, розрахунок фінансування для різних спеціальностей. Нині студент-бюджетник в медичних ВНЗ коштує державі удвічі дешевше, ніж студент-бюджетник в інститутах Мінкультури. Це нонсенс, такого немає ніде у світі. Допоки ми не подолаємо такі дисбаланси, в системі освіти не буде необхідних передумов для змін.

Скажи, будь ласка, що ти найбільше цінуєш в людях?

– Я дуже великий фрік чесності. Досі маю дитяче загострене відчуття справедливості, воно завжди мене супроводжує. Інколи мені важко з цим жити. Сучасний світ дуже різнобарвний, тож коли ти підходиш до нього з чорно-білим мірилом, доводиться багато чим жертвувати.

У професійній сфері я поки не натрапляв на проблеми, які б виникали через мої засади. Навпаки, здається, люди цінують мою щирість. Іноді це має й поганий бік, бо я заводжуся дуже швидко. Проте завдяки підтримці близьких я працюю над собою.

До речі, з приводу підтримки. Великі цілі досягаються командою. Тож, що вона для тебе?

– Перша моя команда – це ми з дружиною. Іра дає мені підтримку, яку ніхто інший ніколи не дасть. Вона завжди захищає мої слабкі місця. Не знаю, що робив би без неї.

Моя професійна команда – це наш аналітичний центр CEDOS. У нас західні організаційні засади. Ми маємо дієву наглядову раду, яка взимку на відкритому конкурсі обрала нам директорку. Це дуже нетипово для третього сектору в Україні.

Ми дуже прискіпливо ставимось до якості наших матеріалів. Кожен текст проходить внутрішнє рецензування з двома іншими аналітиками. Великі або більш важливі матеріали проходять зовнішнє рецензування. Наприклад, «Concept Note», про який я згадував, рецензували троє провідних фахівців з теми фінансування університетів з Польщі та Австрії. Інколи трапляється так, що ми зупиняємо текст або ж з нуля його переписуємо.

І найважливіше ми вкладаємо в наших працівників. Наш основний ресурс – це люди, тож ми приділяємо багато уваги підвищенню кваліфікації працівників: тренінги, курси, читацькі клуби, самооцінка, менторство

Якщо ми не будемо прокачувати людей, то рано чи пізно перетворимось на типових українських телеекспертів, які все знають і на все дадуть коментар.

19397759_801864419991401_1605775704_n

Успіх зазвичай супроводжується якимись труднощами. Чи були якісь перепони на твоєму шляху та як ти їх долав?

– Взагалі, у мене був вибір – повертатися в Україну чи ні. На той час якраз йшов мій другий рік аспірантури у Варшавському університеті. Це потужний навчальний заклад із по-справжньому професійними викладачами та гарними умовами. Там кожен індивід може розквітнути. Я вже навіть почав потроху викладати.

Проте восени почався Майдан, і я зрозумів, що потрібен тут. Чесно кажучи, ні на йоту не шкодую про своє рішення, адже саме на Майдані я зустрів свою дружину.

Про професійні труднощі. Після випуску з кафедри історії зрозумів, що мені потрібно вчити статистичний аналіз. Навіть тепер доводиться гортати посібники, бо дещо забувається, якщо не часто використовуєш це у роботі. Колись брат дав мені два підручники зі статистики для англійських старшокласників – не соромлюсь туди заглядати. Також мені завжди бракує навичок керування персоналом – це тонка матерія, самих підручників, тренінгів чи вправ тут не вистачить. Мені з цим неабияк допомагає дружина, у неї багатший досвід роботи в різних колективах.

Розкажи про свої цінності.

– Як я вже казав – бути максимально чесним та не прикидатися. Мені часто кажуть «не роби так», «так не правильно» чи щось подібне.

Вважаю, що чесність та довіра стають дедалі ціннішими у цьому світі

Я принципово ставлюся до обіцянок. Водночас мені важко довіряти іншим. Це створює перепони, бо інколи я не можу доручати справи колегам. Тому мені слід навчитися довіряти людям.

Людина на 90% складається зі звичок. Які хобі, звички тебе удосконалюють?

– Я із дитинства розумів, що нічого людині не дається просто так. У моєму мозку заклався такий патерн: для того, щоб щось мати, треба наполегливо працювати. У сучасних підлітків, здається, бракує такого. Побутує переконання, що для того, щоб досягти успіху, потрібно в потрібний момент «вистрілити». Я переконаний, що це абсолютно не так.

Необхідно «пахати» день і ніч, аби досягти своєї мети

Зроби, будь ласка, якийсь меседж для студентів, адміністрації, працівників Могилянки на 4–5 років, щоб вони стали більш ефективними.

– Студентам порекомендую присвячувати велику увагу позанавчальній роботі. Ідеться про лекції, тренінги, літні школи, різноманітні стажування. Пам’ятайте: це дуже великий ресурс для вашого зростання.

До викладачів у мене, по-перше, величезна повага, а меседж один – знайте, хоч, може, вам цього ніхто й не каже, але ви – серце Академії

Так, вас недооцінюють, не створюють належних умов праці, але ваше бажання дати студентам якісні знання викликає величезну повагу. Хочу побажати одного – не зупинятися і бути більш згуртованими, якщо ви хочете створити для себе простір вільного і творчого розвитку.

Якщо говорити про адміністрацію, то все згадане щодо створення умов – це меседж до них. Пам’ятайте, що викладачі – основний ресурс Академії і якщо в нього не вкладати, то рано чи пізно Могилянка перетвориться на шаблонний університет.

Хоча не можна не віддати належне адміністрації за її роль у вирішенні питань у певних реперних точках. Хочу побажати адміністрації підтримки та довіри з боку викладачів та студентів, щоб разом з ними можна було створити належні умови для розвитку творчих особистостей та для збереження духу Академії.

До випускників – хочете, щоб Могилянка була «та», зробіть так, щоб цей університет був багатим

Call to action:

– Аналітичний центр CEDOS відкритий для активної молоді. У нас є можливість стажування, кілька разів на рік. Якщо ви бачите себе в аналізі політики, володієте апаратом кількісних і якісних методів дослідження, то ми завжди раді показати вам, як робиться цей аналіз, особливо в освітній сфері, сфері політики міського розвитку і в міграційній політиці.

Якщо вас цікавлять такі досить невідомі й непопулярні речі, то ми всіх радо зустрінемо 🙂 Одразу скажу, що наші стажери не носять каву, а виконують, аналітичну роботу. Ми раді зустріти людей, які бачать, як можна розвинути наші проекти, і ми готові надати свою методологічну допомогу, порадити, де знайти дані і як з ними краще працювати.

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Анастасія Копівська, Леся Любченко, Анна Морозова

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі