Ярослав Юрчишин. «Сповідуй те, що проповідуєш»

portret1

У кожному достойному вестерні перемагають хлопці з хорошими цінностями та профі своєї справи. Ярослав однозначно відіграє свою роль на 100%. Добрий і сповнений рішучості змінити Україну! А ще батько трьох чарівних дітей та скеля-чоловік. Ярослав ділиться кар’єрною траєкторією, враженнями про КМА, стилем побудови команди, важкими моментами в житті та прозорим шляхом для сучасних політиків  від громадських ініціатив до політичних вершин. Антикорупційний фронт в надійних руках. Обов’язково читайте під підібрану Ярославом музику! 😉

Освіта: Львівський національний університет ім. І.Франка (історик, археолог), Українська школа політичних студій, Національний університет «Києво-Могилянська академія» (магістр політології, спеціалізація «Європейські студії»)

Досвід: Голова Крайової пластової ради Пласту – Національної скаутської організації України. На громадських засадах був радником Секретаря Ради національної безпеки та оборони України, помічником-консультантом народного депутата України Оробець Л.Ю. Працював головним спеціалістом по зв’язкам з владою Інвестиційного банку «Фенікс-Капітал», керівником служби помічників голови секретаріату організації Фундація регіональних ініціатив «ГАРТ», тренером з питань  традиційних та нових медіа Інституту політичної освіти та політичним експертом Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього». Працював керівником адвокації у Реанімаційному Пакеті Реформ. Виконавчий директор Transparency International.

Налаштовуйтесь на хвилю Ярослава під час читання: плейлист спеціально для ММ:

Чому відучившись в університеті ім. Івана Франка на історика, ти так кардинально змінив спеціальність вступив у НаУКМА на політологію? Цікаво, чи були у тебе упередження стосовно КМА під час навчання в іншому університеті?

– Ну, насправді, я відразу вступав у Львівський національний університет і паралельно подав документи до Могилянки. Це була мрія моїх батьків, щоб їх син навчався у Києво-Могилянській академії. Крім того, у мене дуже багато знайомих закінчило цей університет, і ми мали деякі проекти з Спудейським братством Могилянської академії. Тож у Могилянку я теж на гуманітарний подавав, з варіантів розглядав історичний факультет, бо було бажання розібратися у історії. Проте набрав лише максимум, який давав можливість бути вільним слухачем. Реально оцінюючи фінансовий стан у родині, я зрозумів, що це буде важкувато, тому на той час я обрав Львівський національний університет.

2

Я не шкодую, це була хороша база. Історичний факультет давав дуже хороші комунікативні здібності, навчив викладати думки письмово. Після закінчення навчання, я трошки попрацював за своєю спеціалізацією – археологією. Однак уже в той час я з моєю майбутньою дружиною, теж могилянкою, Ольгою, яка жила в Києві, розглядали варіанти щодо переїзду її до Львова або мене до Києва. Урешті-решт зупинилися на тому, щоб я переїжджав. Певний час я працював у Пласті – Національній скаутській організації України. У 2003-му, коли я приїхав до Києва, якраз дуже активно формувався Київський офіс, адже центр Пласту переїжджав зі Львова до Києва, і я брав участь у організації цього переїзду.

Потім була Помаранчева Революція, і нам запропонували долучитися до мобілізаційної молодіжної компанії «Чиста Україна». Ми працювали зі штабом опозиційних сил, і після закінчення революції вони запропонували нам продовжити співпрацю у розбудові партії «Наша Україна». І з 2005-го по 2010-ий рік я займався ним. Працюючи у партійних структурах, оскільки партійне життя в Україні зазвичай триває від виборів до виборів, я вирішив вступити до Могилянки, щоб розширити теоретичну базу моїх практичних знань з політології.

Я прекрасно розумів, як працює українська політична система зсередини, але як вона працює в Європі, наприклад, куди повинні були прагнути політичні партії України, – такого розуміння у мене не було. Тому я вступив у КМА на Європейські студії. Я б не сказав, що це було дуже потрібно у моїй роботі, тому що на той час у моїй роботі більше цінувалася можливість командної гри, вміння вибудовувати проектні позиції, а не внутрішній зріст, який мені дала друга освіта. Проте це було дуже цікаво.

Для мене навчання це перш за все пізнання чогось нового, розширення своєї теоретичної бази

Наскільки її можна буде практично застосовувати, то вже інше питання. Насправді, отримані знання знадобилися мені аж у 2013-му році. Під час актуалізації теми євроінтеграції ми з однодумцями створили «Національний круглий стіл порозуміння заради європейського майбутнього». Його очолював В’ячеслав Брюховецький, а я тоді забезпечував аналітичну частину, власне, взяв на себе питання «Що нам потрібно зробити, щоб підписати угоду про асоціацію?». Це якраз було літо 2013-го – зима 2014-го року, і це була фаза, коли режим Януковича намагався  відмовитися від євроінтеграції, розказуючи байки, що нам ставлять надто великі вимоги і ми не здатні їх виконати.

Ми на кількох аркушах намагалися пояснювати, що це цілком реально

У цьому нам дуже допомогли напрацювання європейської програми фонду «Відродження», такі експерти як Дмитро Шульга, Олександр Сушко, Дмитро Котляр.

kabinet-ministriv3

Що найбільше запам’яталося з часів навчання в Академії? Чий вплив (студентів, викладачів, випускників) на тебе був найбільшим? Що хотів би змінити?

– Те, що в Могилянці підкупає – це свобода. Наприклад, під час Помаранчевої Революції, коли ми намагалися численні осередки закріпляти за ВУЗами, то ні в КНУ, ні в КНЕУ такого спілкування не було. А могилянці ініціювали акції, колегії, флешмоби і що показово – за участі викладачів. Ось це – дух свободи!

У 90-х, на початку 2000-х, це був осередок усього українського. Уже коли я вчився, українську мову в стінах університету можна було почути не завжди. Проте під час Помаранчевої Революції, а пізніше Революції Гідності, проактивність виявляли могилянці, вони складали більшу частину студентської участі.

У Могилянці є чудовий дух, який полягає, наприклад, у взаєминах із викладачами, з якими просто, без будь-яких застережень, можна піти у похід чи на каву. Більш того, коли тебе навчають люди, матеріали яких ти міг читати, на яких тобі цікаво рівнятися, – це теж підкупає.

Щодо спілкування з могилянцями, то переважно я спілкувався з ними ще до вступу до магістратури. У нас були спільні проекти. З більшістю я спілкувався по «Національному круглому столу». Відчувалася зважена політична позиція людей, вміння знаходити різні підходи у спілкуванні. Ще один дуже цікавий проект називався «Гуцульське весілля». Ми організували його спільно зі Спудейським братством. Могилянка до цього дуже готувалася – вчили пісні, танці, обряди. Брюховецький дуже активно допомагав, хоча здавалося б, це була лише студентська активність. Допоміг він і з Пирогово, і з домовленностями щодо підтримки заходу. Це теж тоді вирізняло Могилянку, адже я собі не можу уявити, хто ще так допомагав би Спудейському братству.

kryzovyj-tsentryi4

Багато чого у житті Могилянки відбувалося через Брюховецького. Хоч він і пішов з посади президента КМА, але і досі, неофіційно, виконує цю роль.

Президентом Могилянки є Брюховецький. Всі решта ректори. Це такий дух «Брюха»

З усіма наступними сильними й потужними особистостями, які надалі обіймали цю посаду, – Квіт, Мелешевич, з яким я зараз працюю, ми познайомились ще коли працювали у «Transparency International Україна», і я був, як і він членом правління. Тобто ми знайомі ще з часів, коли Брюховецький був президентом. Саме ці речі є найдорожчими, коли йдеться про Могилянку, і саме вони дуже мотивували мене тут навчатися.

Звісно, можна багато моментів критикувати, наприклад, велику теоретизованість навчання. Деякі речі виявляються не тими, якими здавалися, наприклад, вибір предметів. Так, він є, але при цьому обирати можна лише ті дисципліни, на які запишеться більшість групи. Тож існували на час мого навчання певні недосконалі механізми. Крім того, для універу є дуже важливими запрошені викладачі. Чи з інших університетів, чи практикуючі лектори, наприклад, з Академії державного управління, як це було на Європейських студіях, які я вивчав. Дві офіційні мови навчання дозволяють максимально долучати до роботи іноземних викладачів. Можливо, краще зменшити кількість напрямків, але щоб за тими напрямками, які є, навчали сильні люди, ніж зниження рівня, але охоплення більшої кількості спеціальностей.

І це при тому, що у Могилянки є шалений актив її випускники

Багато з них вже мають свій бізнес, свій кар’єрний зріст, різні досягнення. Іноді вони можуть приходити до університету, не маючи навіть академічного стажу, і робити в межах окремого курсу майстер-класи, для того, щоб відразу долучати людей до якихось своїх проектів.

Receive Updates

No spam guarantee.

antykoruptsiya5

Ось зараз, ми разом з Центром протидії корупції та Андрієм Мелешевичем створили антикорупційний навчальний центр. А де корупція – там майже немає теорії. Може бути трохи економічної чи юридичної теорії, але насправді треба дивитися на те, як механізми працюють, і чи вони взагалі працюють, і вміти приймати відповідні рішення. Я думаю, що ми зараз пройдемо цей етап і посилимо, власне, практичність цієї ідеї, в першу чергу, долучаючи іноземців.

Отже, мені не вистачало практики. І було б краще, якщо б академія більше залучала практику випускників.

Хоча, звичайно, попри все це в Україні є пріоритетом брати могилянців на роботу. До речі, у бізнесі, зокрема в інвестиційному банкінгу, у якому я працював, був такий принцип щодо прийняття на роботу могилянця. Щодо інших ВУЗів були застереження. Це є найголовнішим показником авторитетності Могилянки.

Це реально ковток Європи, ковток цивілізованої освіти в Україні, зроблений руками українців, хоча й не тільки 🙂

plast6

– З 2013 року ти Голова Пласту – Національної скаутської організації України. Ти був пластуном у дитинстві? Які цінності і риси характеру виховує пластунство? Що корисного ти взяв для себе?

– Це дуже чітка моральна рамка, яка дає можливість оцінювати будь-яку позицію. Чим подібні Пласт і Могилянка – це окремими цінностями, які формувалися досить тривалий період часу. Плюс є пластова присяга, яка починається словами «Робитиму все, що в моїх силах». У це вкладена реалістична оцінка своїх сил. Також це велике середовище для спілкування.

Я в Пласт пішов уже в дорослому віці, перепробувавши багато громадських організацій. Дуже сподобалася наявність методики, у якій чітко розписана програма, як працювати з дітьми, долучати дорослих. До слова, Пласт запроваджував волонтерство, коли воно це ще не було мейнстрімом.

Пласт – це зовсім інший світогляд, ніж панівний зараз у суспільстві. Це не споживання, це служіння без пошуку користі тільки для себе

Ми розуміємо, що суспільство, яке ми хочемо покращити, потребує інвестицій, сил. У пластовому русі ми маємо людей із цінностями у різних сферах діяльності, які завжди готові допомогти іншим.. Коли ми працювали в партії, то залучили дуже багато хлопців і дівчат на регіональні, національні якісь події, де вони могли себе реалізувати, активно розвиватися, знайти собі роботу у цій сфері. Тобто це як з Могилянкою, коли випускники академії легко знаходять спільну мову та охоче співпрацюють одне з одним.

– Як почалась твоя кар’єра? Розкажи, як змінювалось твоє бачення свого професійного розвитку.

– Насправді, після університету у мене, як і у будь-якої людини, виникло традиційне питання: «Що я можу спробувати зробити у сфері, на яку вбив п’ять років?». У мене настільки багато часу забрала процедура отримання дозволу на археологічну діяльність, що я втратив інтерес до цього. Я зрозумів, що реалізація у цій сфері – це перспектива кількох десятків років, що мене жодного разу не мотивувало .

В університеті я підробляв. У нас була своя група людей, з якими ми разом проводили дослідження, брали участь у політичних проектах, але це не було системно. Хоча можна говорити про початок кар’єри саме з того періоду. Спочатку мені запропонували роботу в Пласті, і оскільки це був Київський офіс, мене це зацікавило. Пласт допоміг познайомитися з різними політиками, юристами та багатьма іншими спеціалістами з різних сфер.

Коли я приїжджав до Києва, у мене не було розуміння, куди я себе хочу діти. У мене була потреба закріпитися в столиці, бо тут я планував своє особисте життя. А робота в громадській організації не вимагає якихось особливих професійних навичок для початку. Треба вміти виконувати базові речі як волонтер, і мати організаторські навички. Ти приходиш працевлаштовуватися, і максимум, чим ти можеш вразити – це особистими якостями.

7

Потім почалася робота у політичній сфері. Моїм напрямом роботи були зовнішні зв’язки: міжнародні організації, структури, державні служби. Для мене це було щось нове, незрозуміле – розбудова структури нової партії. Але я розумів, що потрібно. У мене було в підпорядкуванні спочатку дві області, потім додали ще третю, загалом – Вінницька, Хмельницька і Сумська (з Сумщини походив Президент, тому це було найскладніше завдання). Там я познайомився з багатьма політиками, зокрема з Порошенком й іншими. Лише половина людей, котрі прийшли до влади, були політиками; інша частина – це офісні працівники. Наприклад, я ще пам’ятаю Павла Пинзеника і Ростика Павленко з роботи у офісі.

Потім мене залучили керівником проекту, який моніторив виборчі процеси. Я був присутнім на усіх публічних виступах та оцінював, чи достатньо людей прийшло, чи переконливо все пройшло, який зворотній зв’язок. Згодом ми працювали в опозиції. Це був важкий час. Була боротьба за доступ до підключення інформації, боротьба за обмеження реклами тютюну. Але ми досягали результату.

З часом я серйозно задумався над політичною кар’єрою. По-перше, бо я маю якісь комунікативні здатності, є вміння формувати думки, є аналітичні здібності, є знання політичних процесів, знову ж таки, профільна освіта, завдяки Могилянці. Крім того, це було мені цікаво. Після Революції Гідності я очолив київській міський осередок Демократичного Альянсу, і ми навіть досягли успіху на виборах – провели в КМР двох депутатів. Хоча найбільше до перемоги тоді доклався інший могилянець – Віктор Андрусів. Загалом це був цікавий досвід, але час на волонтерство вичерпався, довелося шукати інші сфери професійної реалізації.

Повертаючись до того, з чого я почав, кадрової політики, я спробував себе на державній службі, я був помічником народного депутата, потім я був радником секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

Важливо те, що на державну службу, як і в політику, може заходити тільки людина, яка може відповідати за певний сектор задач, в якому вона гарантує виконання

Як, наприклад, ProZorro зробили. Там зайшла команда, з громадською підтримкою, з політичною волею керівника – заступника Максима Нефьодова, який, зумів, майже не втручаючись в робочий процес, забезпечити досягнення результату.

– Ти багато разів був на керівних посадах, зараз перебуваєш на ній. І напевно, найважливіше вміння керівника – зароджувати і розвивати команду. Мені цікаво, на які ти спираєшся лайф-хаки у її формуванні?

– Кожна людина унікальна. Вона може бути настільки унікальною, що ваші унікальності можуть не поєднуватися, тоді просто треба вміти прощатися. І це справді величезне вміння: прощатися, а не сваритися. У формуванні команди на початку дуже важливо задати ціннісну рамку, для чого ми працюємо, як ми працюємо, що є прийнятним, що неприйнятно. І якщо ти керівник команди, то ти сам є прикладом цих речей.

Ти маєш жити за принципом: «Сповідуй те, що проповідуєш»

Бо буває, що борються за відкриті конкурси, а у себе в командах підтягають людей, з якими буде комфортно.

Як і будь-яка робота, командна робота передбачає чітку постановку цілей, розподілу ролей. Тому що є лідерські команди, коли все у руках у керівника, але і відповідальність у нього. Якщо провал, то це твій провал, значить не так пояснив, не до кінця почули. Дуже складна тема – це робота з мотивацією. У людей різна мотивація: комусь справді важлива фінансова сторона, у когось амбіції, хтось прагне публічності. Це все слід помічати.

Знову ж таки, руйнувати легко, а будувати складно. Часто у тебе є в голові картинка: все зруйнувати, а потім будувати. Але так не буває.

Тобі потрібно прийти і працювати з тим що є, поступово вибудовуючи нове

Я дуже слабко вірю в ефективність революції. У результаті неї виявляється гнів, а всі продуктивні речі залишаються збоку, вони не втілюються у схему.

Я від природи творчий, люблю пісні писати, але життя стимулювало перейти у більш систематизаторський напрямок. Так, я можу придумати щось креативне, заголовок або ще щось, але мені набагато цікавіше з хаосу робити управлінський процес. Причому, що коли управлінський процес налагоджений, то він перестає бути мені цікавим. Тому коли я вже починав нудитися над пакетом реформ, хоч влада стала звертатися до мене з проханням про допомогу дуже часто, я почав для себе шукати варіанти, а чому не спробувати б щось нове.

У мене був варіант або взяти якийсь напрямок, або спробувати отримати посаду виконавчого директора Transparentсy International (на той час я за внутрішніми правилами вже міг претендувати на неї). Це представництво світової мережі, тут багато обмежень інституційних: що ми можемо, що ми не можемо, як ми маємо працювати. Це серйозний challenge, але це також прорив в громадському секторі.

На щастя, у нас суспільство, громадський сектор, бізнес розвиваються. Років десять тому говорити про конкуренцію, антикорупційні ініціативи у бізнесі взагалі було б дивно, тому що він був змушений так чи інакше іти на компроміси. А зараз ні, ми йдемо в Європейський Союз, тому будемо жити за європейськими правилами вже зараз. Зокрема, люди почали комунікувати більше.  

Я по життю оптиміст, вірю в людей.

У кожної людини є Божа іскра, яка її мотивує до хорошого

Я дуже ціную людей, я ціную спілкування. Водночас найбільш прийнятний для мене відпочинок – це десь там на природі, з хорошою книжкою, з дружиною, з дітьми, але так щоб більше нікого. Гори – це взагалі найкраще середовище, де можна перезавантажитися, там навіть дихаєш по-іншому. Я відкрив для себе це досить пізно, тому що я народився в невеличкому містечку в Архангельській області (Росія).

Тому як керівнику мені цікаво упорядковувати хаос, робити якісь системи, потоки

А якщо вже відбулося налагодження, то краще передати комусь іншому, і шукати щось нове.

image001

– Власні успіхи супроводжуються непростими ситуаціями. Розкажи, якщо пригадуєш, щось зі свого життя, і що в цей момент підтримувало.

– У моїй професійній кар’єрі дуже складно було працювати у середовищі, повному монополізації влади, коли першим етапом будь-яким хороших справ  було пояснення керівному тоді класу, що ці дії не несуть їм особистої загрози. Було незрозуміло: «Чого ви пхаєтеся в реформу освіти?». Освіта і культура вважалося фуфлом, бо там заробити грошей неможливо. І коли ти починаєш цим людям пояснювати, то це демотивує страшно.

Я пам’ятаю був складний момент на Майдані. У мене просто специфіка. На першому Майдані моя дружина була на останніх місяцях вагітності першою дитиною, а під час Революції Гідності вона була вагітною третьою дитиною. І коли я їздив чи з Автомайданом, чи в лікарню швидкої допомоги, намагався витягти людей, то до всього іншого (це природно, що людина відчуває страх), я розумів, що маю повернутися додому. Зрештою, коли значна частина мого середовища пішла добровольцями в АТО, то для мене це було важке психологічне рішення – йти чи не йти, бо тоді якраз дружина народила. Вирішили, що якщо заберуть, то заберуть. Проте відповідно до закону, коли троє дітей, то в армію не мобілізують. Крім того, я не знайшов би слів, щоб пояснити дружині, чому я її в такий момент залишаю. Хоч дуже багато наших друзів пішло.

Я людина віруюча і це теж мені дуже допомагає. Коли просто капець, і багато людей не знає, що робити, у мене питають: «Звідки ти береш цей спокій?». Я кажу: «Я вірю».

Я не знаю, але вірю, що все має бути на краще і наше завдання наближати це маленькими кроками, потрошку

Тому навіть зараз коли мене питають: «Наскільки можливо робити реформи?» – я кажу: «Я не вірю політикам, тому їх постійно перевіряю». Хай навіть найнегативніший політик, але він хоче зробити щось хороше, і це справді буде не піар, то я скоріше допоможу. Тому що тут ключове питання, що у підсумку.  Якщо це змінить ситуацію на краще, то нехай ця негативна людина має свою частинку теж.

Мене завжди підтримувала дружина, теж, до речі, могилянка. Це величезна підтримка. Як кажуть, за кожним сильним чоловіком стоїть набагато сильніша дружина. Діти – це просто скарб, натхнення. Коли приходиш після чергового облому, провалу у реформах прокуратури, вони прибігають, і ти розумієш, що є для кого жити. Або коли дізнаєшся, що друга вбили в АТО, то думаєш: «Як ти можеш тут бути?». Повертаєшся додому і розумієш, що тут ти маєш бути, що сім’я – це твоє покликання.

Друзі – теж підтримка. Причому друзі справжні є такими незалежно, чи вони з тобою щодня, чи ти їх бачиш раз на півріччя. І батьки підтримують. Я дуже вдячний за їхнє виховання. Родина радянського військового дала мені самостійність, можливість вибирати свій шлях і це теж дуже цінно. Підтримка – це і розумні люди навколо. Тому що читаєш Любомира (Гузара), Брюховецького та інших і розумієш, що не все загублено, що усе насправді є.

Раджу надзвичайно не втрачати навики читання, причому як художньої, так і професійної, тому що це те, що постійно підживлює

Нещодавно було одкровення. Ми вчергове передивлялися «Гаррі Поттера» (старша читала «Гаррі Поттера», середня зараз читає, і я так розумію, що з часом молодша буде читати, тож я вже налаштувався на це). І от ми дивилися якусь серію, виникла дискусія. У мене багато ідей з’являється після перегляду фільмів (ми самоврядування на історичному факультеті вирішили робити після перегляду «Беверлі-Гіллз»). І там був такий вислів: «Ми в житті завжди вибираємо між простим і правильним. І просте вибрати набагато легше». І такі моменти справді чіпляють.

Або нещодавно їхав у відрядження у Краматорськ, ми там читали тренінг по угоді про Асоціацію для редакторів місцевих ЗМІ, і дивився фільм «Дарунки з небес». Він створений на основі реальних подій: як через хороших людей відроджувалася віра, що насправді світ класний. У моєму житті такі хороші, мотивовані люди трапляються дуже часто. Вони завжди підживлюють тебе. Усередині нас є батарейка, яка повинна заряджатися, але і повинна віддавати.

Бо якщо ти не віддаєш, постійно тільки у своєму заряді – то зіпсуєшся, просто перегориш

Я віддаю в громадській роботі, волонтерській діяльності, в комунікаціях. А отримую від друзів, дружини, результатів справи.

Тому ключове, що підживлює – хороші люди поруч і віра в краще

Комусь легше в це вірити у сфері релігійній, хтось у науці себе знаходить – і це теж дуже класно. Питання в тому, що має бути вища ціль, яка мотивує працювати над собою.

8

Call to actions:

Дуже потрібні юристи-волонтери для проведення антикорупційної експертизи, аналізу документів тощо. А ще керівники проектів на антикорупційну (і не тільки) тематику, методисти, які зможуть виписувати прості та зрозумілі інструкції, як людям користуватися послугами нових антикорупційних інституцій, як відстоювати свої права.

Я завжди допоможу щодо співпраці для просування суспільного інтересу, можу прочитати тренінг з адвокації чи лобіювання, діяльності в НГО, антикорупційних ініціатив, тощо. Можу і на гітарі заграти, якщо час знайдемо.

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Віта Шнайдер, Марія Савченко, Чадюк Марія

Дякуємо за фото Юрію Паніну

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі