Віталій Шапошніков. Серце Асоціації випускників Могилянки

Vitaliy Shaposhnikov

Велика серцем та дією ЛЮДИНА. Він зробив усе, щоб об’єднати випускників Могилянки. Перша та остання сповідь Віталія про його цілеспрямованість, працелюбність, системне мислення та безмежну любов до людей. Таким ми його і запам’ятаємо.

Освіта: ФЕН в НаУКМА (1993–1999), Міжнародний інститут управлінського розвитку (Лоззана, рік випуску – 2007) – Executive Management Program.

Досвід: International Business Development Director Juices у Coca-Cola, Commercial Director Ukraine в Orangina Schweppes, виконавчий директор компанії Ulysses, президент Асоціації випускників Києво-Могилянської Академії, голова IMD Alumni Club Ukraine

Проекти: Асоціація випускників НаУКМА

Чому вирішив вступити до КМА?

– Я навчався в Чернівцях, закінчував перший курс університету, але мені був потрібен інший рівень. Обрав Могилянку через кілька причин. Спочатку мати розповіла, що донька її знайомої вступила до суперуніверу – Могилянки. Агітувала й мене туди перейти.

Згодом щось мене змусило відвідати останню лекцію у п’ятницю. Вона була про XVII століття, Петра Могилу і… Києво-Могилянську Академію.  Авжеж, і про те, що вона щойно відновлена і дає найкрутіший рівень освіти.

Після лекції я ледь втиснувся у автобус додому, стояв біля водія. Дорогою він увімкнув радіо, по якому між новин було інтерв’ю з Брюховецьким.

Це стало остаточним «знаком трьох». Щойно я приїхав додому, то сказав:  «Їдемо вступати до Могилянки!»

Чим Могилянка відрізнялась від інших університетів? Які емоції, враження, почуття пригадуєш?

Емоції, які я та й інші «першоспудеї» відновленої Могилянки відчували, я побачив знову через 10 років – у фільмі про Гаррі Поттера, коли школярі приїжджали до Ґогвардсу

А ставлення до Брюховецького було, як до Дамблдора. Навіть борода в нього була.

Тоді це був реально інший світ! Усе в Академії було не просто фантастично – ситуація була фентезійною. Майже щодня в Академії були люди, яких у ті часи (а ще й у провінціях), ми бачили тільки по ТБ. Президент України, міністри, посли, багато іноземців-професорів і видатні українці! А на вечірках часто виступали відомі українські гурти.

Атмосфера була унікальною. Однокурсники були винятковими пасіонаріями. Вони принесли «мікрокосмос» досвідів, «шкіл» тощо зі своїх ВНЗ. Рівень «competition» уже на першому курсі був відповідний: я навчався з людьми, які могли мати кілька курсів підготовки. Проте краще сказати «cooperation».

В Академії ми знали практично кожного спудея і були якщо не сім’єю, то кланом точно

Пасіонарність та бажання самореалізації і, звичайно, необхідність самофінансування мотивували (а не примусили, бо я отримував задоволення) почати працювати уже з першого курсу. Це теж стало частиною Могилянського cooperation: то один, то інший товариш-спудей «вихвалявся», що отримав проект чи місце роботи. Як правило, за цим була і допомога: контакт, щоб податись у ту ж компанію, порада щодо резюме, як пройти інтерв’ю тощо.

Тоді на деяких інтерв’ю могли поставити питання (яке мені і в касах автовокзалів ставили, побачивши студентський): «Ааа, Могилянка??? На батюшку навчаєтеся?»

Але ми преспокійно пояснювали, що до Хоми Брута стосунку не маємо,  ми «чисті економісти/фізики/історики» тощо. Деяку напругу і підозрілість викликали ті, хто називався «політологами», і їм доводилось хвилин п’ять пояснювати, що вони не юристи і т.д.

10801812_742589595806787_1458120754421371744_n

Де ти вперше почав працювати? Які мав складнощі і який досвід отримав?

– Перше місце я «вибив» сам. Прийшов до будинку, там тепер готель Hyatt, а тоді було Київське бюро подорожей та екскурсій. Набравшись протягом 10 хвилин сміливості, я подзвонив у двері і в телефон запропонував послуги перекладача. І «поцілив».

З кінця другого триместру першого курсу я став перекладати ділове листування та перемовини для другого за розміром туристичного бізнесу в Києві.

Для мене, 18-річного «референта-перекладача», став суперchallenge супровід всього Індійського посольства на екскурсію до Умані

Поїздка з такими поважними особами дала важливі навички комунікації.

Згодом за оголошенням у Могилянці я прийшов до порожньої кімнати у Гостинному дворі, де був один стілець, на якому сидів молодий добродій. Він сказав, що перед нами велика подія – створення найкращої професійної «Української інвестиційної газети». Ідея є, назва є, меблі – будуть.

Газета стала career development platform для десятків могилянців. Ігор Ляшенко та Станіслав Шум – засновники газети – справді стали для нас старшими товаришами. Вони прийняли нас і дали впевненість у тому, що, не маючи журналістської освіти, ми зможемо створити конкурентний продукт.

За рік роботи я навчився будувати журналістські стосунки з дуже впливовими людьми. І це стало першим місцем, де мою роботу відзначили досвідчені керівники українського масштабу.

Я став одним з трьох переможців Всеукраїнського конкурсу серед журналістів, що писали про приватизацію та інвестиційну діяльність. У свої 19 років я поступився лише Мостовій, що вже тоді була заступником головного редактора «Дзеркала Тижня»

Після такої високої оцінки Ю. Єхануров (тогочасний Голова Фонду державного майна) і Мозговий (Голова Комісії з цінних паперів) відкрили мені «режим найвищого сприяння».

Я навчився вести перемовини з високими особами, аналізу розвитку економіки, фундаментальному та технічному аналізу, а також зрозумів, що таке прямі погрози за статті.

На той час я отримував пропозиції роботи з різних газет і через рік вже мав публікації ще у трьох виданнях. Захотілося не просто описувати економічні питання, а долучитись до економіки як напряму.

5G6A9234

Які вміння допомогли тобі стати професіоналом? Який саме досвід дає робота в компаніях високого рівня і чи багато там могилянців?

– Пройшовши конкурс 54 людини на місце, я став працювати у першій міжнародній компанії у своєму житті. І першим проектом, який я зробив, було дослідження ринку кетчупів, на основі якого був створений бізнес «Чумак». До речі, вже 5 років його очолюють могилянці та мої сусіди за партою в Академії.

Моїми шефами і вчителями у сфері міжнародного бізнесу та дослідження ринку стали власники т.зв. Шотландського відділу – стратегічного партнеру компанії «Гарантія». «Гарантія» зараз розділилась за власниками і відома двома мережами: «Фуршет» та «Мегамаркет». Тоді в них був лише один супермаркет і потужна система дистриб’юції в Україні.

Щоб отримувати найкращі бренди для дистриб’юції, вони співпрацювали з International Food&Liquor LTD (нині бізнес став Pulse IQ), компанією, заснованою «керівниками шотландського клану в Україні»: Робертом МакНілом та Стюартом Маккензі. Моїм завданням стало проведення досліджень роздрібного ринку. Ми були першими в Україні.

Роберт та Стюарт гарно вкладали і свій час, і гроші у розвиток команди. Саме там я отримав найсучасніші підручники з досліджень ринку, які вони привозили з Великобританії.

Там нас навчили спілкуватись посміхаючись, тобто по-західному

Стюарт, тренуючи людей відповідати веселим голосом на дзвінки клієнтів, давав пляшку шотландського віскі, яку треба було прикладати до вуха і казати: «Internatonal Food&Liquer! How can I help you?». І так люди – 95% студенти – навчались бізнесовому оптимізму в комунікаціях. Тому що говорити з пляшкою віскі (що вартувала десяток стипендій), не сміючись, було вже неможливо.

Роберт навчав багатьох принципів прибуткового бізнесу. І незважаючи на відому шотландську економність, я став «рекордсменом» за підвищенням зарплати – щомісяця мав надбавку. Через рік я вже очолив відділ досліджень, а кількість моїх підлеглих досягала 20. Ми досліджували багато різних ринків і надавали рекомендації відомим компаніям.

10259700_10152853955813905_228906251715622728_n

Як ти перейшов від консультування до безпосередньої імплементації? Які принципи заклали в основу вашої роботи?

– Супермотиватором для мене стала пропозиція очолити venture brand launch у німецькій компанії Reemtsma.

Уже потім, створивши бренд, що зріс до стабільних 250 мільйонів доларів щороку, я зрозумів: імплементація проектів, які для інших є нереалістичними – для мене ключовий фактор інтересу!

Reemtsma я вивів з 4 на 1 місце в Україні. Вважаю, що перетворення бренду «Прима» – який до цього ховали і діставали з кишені, або перекладали в пачки міжнародних брендів – у модну та потужну сім’ю брендів стало одним з багатьох важливих чинників у зміні ставлення українців до свого.

Оскільки це були тютюнові вироби, то ключовим завданням я ставив зменшення їхньої шкідливості. Мій батько, як і багато людей, не зміг швидко кинути курити, тому стратегія була в тому, щоб курці «м’яко відвикали» – завдяки поступовому зменшенню речовини, що викликає звикання. І керована мною робота над продуктом за цей час зменшила вміст шкідливих речовин до 10 разів!  Кількість курців зменшилась в Україні на сотні тисяч.

А моїм найбільшим конкурентом, що зробив дуже гарний бренд став – ви вже здогадались – теж могилянець. Так ми з ним «воювали» за «невидимою рукою Адама Сміта», роблячи продукт більш сучасним і менш шкідливим

Саме там я з 21 року став брати участь у радах директорів, їздити з презентаціями до глобальних рад директорів як в.о. маркетинг-директора. Там завдяки інвестиціям мого керівника я пройшов низку навчань у багатьох країнах світу, отримав перший досвід викладання.

Як ти розвивався далі?

До мене стали звертатись за стратегічним консалтингом інші компанії. Я зробив успішні стратегії для холдингу «Автомедіа», для інвестиційного представництва Societe Generale, для тоді ще австралійських акціонерів Renaissance Capital.

У 2004 році отримав пропозицію від засновників Sandora очолити маркетинговий відділ. З цим я чудово впорався – і багато років після того бренд Sandora розвивася за моїм стратегічним позиціонуванням і планом.

Я потрібен там, де треба зробити неможливий проект можливим

Компанія Coca-Cola, маючи два провальних запуски соків, коли викупала назад продукцію, запросила мене, щоб нарешті дати раду цьому проектові. Що я й зробив, забезпечивши рекордний за швидкістю запуск та досягнення 7,5% ринку.

Наступним моїм завданням було вирішення проблеми компанії Orangina Shweppes, що переплатила за актив в Україні, – компанію «Росинка». Завдання зупинити падіння долі ринку було виконано чудово, компанію було продано за один з кращих на ринку multiple до обороту.

Далі ще була низка нестандартних проектів – start-up у юридичному бізнесі, витягнення з кризи німецької молочної компанії та абсолютний force majeurе менеджмент для двох українських кондитерських компаній.

v_shaposhnikov

Ти створив першу в Україні активну Асоціацію випускників могилянську. Поділись історією. Які принципи та цінності ви заклали в основу Асоціації?

– У 1996 році мій товариш Віталій Іванченко розповів, що за кордоном є крутющі Клуби та Асоціації випускників. Вони допомагають одне одному, просувають та роблять спільні проекти. Тоді ми вирішили, що обов’язково будемо робити такий «секретний клуб», могилянську мафію.

Саме в Reemtsma я почав реалізацію цього принципу: рекомендував наших випускників на посади, давав їм можливість брати участь – абсолютно чесну та конкурентну – у тендерах, спонукав компанію до спонсорства подій в Академії. І ми разом просували ідею розвитку могилянської спільноти саме через конкретну та постійну дію і взаємодію.

Запуск першої в Україні активної Асоціації випускників став улюбленим проектом. Те, що ми з випускниками робили на рівні «back-end» з часу випуску 1997 року, нарешті реалізували у повному «front-end».

Головним стало розуміння основи і бази Асоціації – партнерства. В обох випадках людина, яка не бере постійну участь у діяльності клубу чи фірми,  перестає бути партнером. Тобто не можна бути просто «членом» Асоціації, як-то було в піонерів чи комсомольців – за те, що є диплом. Також ми зрозуміли, що й простий членський внесок, – це занадто пасивно.

Тільки той може бути повним членом Асоціації, хто постійно бере участь у  її проектах, хто готовий витрачати на неї сотні годин на рік – навіть за рахунок власного бізнесу чи можливостей кар’єри

Нині наша Асоціація відкрита до будь-яких ініціатив випускників і готова приймати їх – після «випробовувального періоду» – якщо вони готові ці проекти реалізовувати під егідою Асоціації. Ми в Асоціації завжди готові надати допомогу від наших досвідчених, впливових і лояльних членів Могилянського клубу.

Ми зрозуміли, що, як і в клубах випускників топ-університетів світу, необхідна відданість випускника до нашої справи, яка буде вимірюватись роками. Для тимчасових проектів є багато інших можливостей, і їх ми теж підтримуємо. А ось для участі у нашому Клубі – потрібна саме готовність.

5G6A9246

У студентський час, що тебе найбільше надихало? На які знання, книги ти звертав увагу? Як відбувався процес навчання?

У той час, коли я навчався, відбувалось навчання духу. Нам постійно говорили, що ми люди, які будуть змінювати Україну

Тоді було багато людей, які давали приклад: іноземці, міністри, цікаві професори. Нам постійно нагадували: «А що ваше навчання дасть Україні?».  Ми намагались відповідати цим вимогам.

Темп задавав Брюховецький, викладачі – це була справді близька комунікація. Брюховецький тоді багато часу проводив у кампусі, ходив, спілкувався. Була конкретна ціль, місія. У нас було безліч практичних розмов на глобальні, філософські теми. Навіть абстрактні питання розглядались з погляду, як це впливає на людину, на країну і т.д.

Наш фокус завжди був на дію

Ми дуже багато спілкувалися, кожен ділився досвідом, наприклад, як подавався на грант, яким чином вирішив складну ситуацію на роботі. Той, хто цим не ділився, з часом відсторонювався. Ми отримали багато унікального доступу до знань, підручників, того, чого інші не мали, і ми відчували це.

Одного разу я ішов по вулиці, до мене заговорив іноземець (четвертий у моєму житті) і запитав, де тут готель. Наступного дня він приходить давати лекцію в Академію, і виявляється, що це президент Королівської академії наук Канади.

Які складнощі виникали у студентські часи?

– Найважчим був період, коли я мав працювати на трьох роботах і ще вчитися. Мені було дуже важко, після того років десять мені снився один сон. Я уже працював, їздив на глобальні презентації. Однак і тоді снилося, що маю скласти іспит з математики на дев’яту.

Що використовуєш сьогодні у бізнесі, житті з часів студентства (стосунки, зв’язки тощо)?

– Бажання знайти унікальне рішення. Не просто знайти технологію, а знайти найкраще. Нам завжди казали, що ми маємо бути №1, і я завжди намагаюсь знаходити рішення, які стали б №1.

Бажання стати найкращим, мати практичну мету, все це було закладено ще тоді. Наше завдання було змінити країну, і найчастіше ми змінювали індустрію, у яку приходили

12074661_745354865594305_8024483351587730779_n

Могилянка теж змінюється, і, я впевнений, ти тримаєш руку на пульсі цих змін. На чому б ти порадив сучасним студентам фокусувати свою увагу?

Ситуація змінилась: якщо тоді ми хотіли змінювати Україну, сучасним студентам варто думати про глобальні зміни

Ми хотіли зробити Україну сучасною, успішною, щоб вона справді стала незалежною. А сучасні студенти повинні думати на крок вперед. На плечах старших могилянців робити глобальні зміни в Україні, виводити її на перші позиції.

Студентам потрібно вловлювати зв’язок між тією теорією, яку вони вчать, і практичними навичками. Для прикладу, одна наша викладачка детально розказувала, як вони будували міст Патона із застосуванням математичних операцій. Я радив би викладачам так само прив’язувати теорію до кейсів.

Потім, коли я пішов у бізнес, я побачив, що той же маркетинг заснований на математичних моделях. Одного разу мене запросили провести лекцію про монополії, і викладач, який мене представляв, зазначив, що це дуже теоретична сфера. А  я на прикладах ЖЕКів показав, наскільки це практична штука.

Практичні навички мають бути. Нині у викладачів є можливість комунікувати з випускниками, щоб ті рекомендували ці кейси. Це буде давати цілісність розуміння світу. Так само як і можливість обирати предмети. Таким чином ми виробляли сферичне розуміння світу.

V_Shaposhnikov3

Назви, будь ласка, 3-5 переконань, які супроводжують твоє життя.

Найважливіше у стосунках з людьми, розуміти довгостроковість стосунків. Це своєрідна могилянська сімейність

І це дуже допомагало мені, я відчував, у чому можу покластись на цю людину. Цінність в тому, щоб визначати, яке рішення буде правильним довго. У Могилянці ти відчуваєш, що саме ти частина цього довгого до нескінченності процесу – 400 років тому тут навчався Мазепа, Сагайдачний. Тому наша Асоціація і хоче, щоб її члени були постійними.

Я вважаю, що дуже важливим є формування внутрішньої позитивної енергетики. Коли в мене трапляється провальний проект, дуже важливо запалити людей, щоб вони повірили в його успішність.

Як відбувається твій процес самонавчання?

– Мені дуже допомагає процес «перекидання» певних моделей з однієї галузі в іншу. Я можу, наприклад, вивчати математику або біологію, а потім перейти на керування людьми. Це системне мислення.

Дуже важливим є паралельне вивчення різних наук, це зазначав ще Філіп Котлер, українець за походженням. Ми намагаємось кооперувати різний досвід і в Асоціації випускників. Частково це відбувається так, як було в гуртожитку: після екзамену приходив, наприклад, біолог, розказував деякі цікаві речі. Ти думав над ними, і часом вони допомагали у твоїй справі.

Call to action (від команди «Моєї Могилянки»):

Присвячуйте себе людям та справам до останнього подиху. Саме таким був Віталій Шапошніков. Вічна пам’ять збережеться в наших серця, і його душа досягне заслужених висот…

Наша підтримка потрібна дружині Віталія (їхня дитина потребує лікування):

Приватбанк 4149497865779427

Шапошникова Наталя Олександрівна

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Віта Шнайдер, Марія Чадюк

Дякуємо за фото Юрію Паніну

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі