Віктор Сіненко. Impossible is nothing

фон_синенко

Освіта: Інформаційні технології, НаУКМА (1998-2004), Фінансовий менеджмент, KMBS (2008-2009), MBA, KMBS (2009-2011).

Робота: Веб-розробник у NewtonIdeas (1999-2000), Team Leader у ViPeAr (1998-2000), Project Manager у IT&T Consulting Kiev branch (2000-2005), CEO у Kyiv`s Games LLC (2005-2010), Vice President у Normatek Inc (2012-2015), CEO у Advanced Business Solutions (з 2007).

Проекти: Веб-розробник у USIC (1998-2002), Викладач у USIC (1999-2001). Проект Human Health Watch.

Налаштовуйтесь на хвилю Віктора під час читання: плей-лист спеціально для ММ

– Перша асоціація при слові «Могилянка»?
– Якщо ми говоримо про Могилянку, одразу згадується настрій, з яким пройшло все навчання. Далі згадую моменти вступу, бо я вступив з другого разу. Настрій, бажання, атмосфера, яка була зі мною весь період навчання! Потім, через деякий час після закінчення, я повернувся до Могилянки – в kmbs.

Чому вирішив вступати до КМА?
– Перша спроба вступу до Могилянки не була свідомою. Навчаючись у школі, я мав досить мало інформації про київські ВНЗ, адже школярам та абітурієнтам не давали вичерпного розуміння навіть того, що можна загалом вивчати. Просто я знав, що є університет ім. Т. Шевченка, КПІ і Могилянка. Остання мені імпонувала, тому що я, будучи школярем, читав про історичне минуле університету, знав, що Могилянка була заснована багато років тому – це викликало інтерес. Також КМА сприймалася мною, як патріотичний ВНЗ.

Останні півтора роки у школі я активно вивчав юридичну базу, збирався вступати на юридичний факультет. Спробував, але пролетів, як «фанера над Парижем». Після чого зробив висновок, що в Могилянку не можна вступити своїми знаннями. А паралельно я вступив до приватного університету, куди вступ був набагато легше, адже навчання контрактне. Трохи пізніше я полетів у Штати на цілий рік – на лікування. В Україні взяв академічну відпустку. Перебуваючи у Штатах, я почав займатися комп’ютерами. Розбирати, збирати, різним чином експериментувати. Пізніше став писати на basic. І зрозумів, що моє майбутнє не має бути пов’язане з юриспруденцією. Мені хотілося займатися комп’ютерними технологіями.

Читаємо і вчимо вірш про вишню. Викладач обов’язково починає пов’язувати це з великим і чистим коханням, але вишня може бути просто вишнею!

Коли я повернувся зі Штатів, саме почався період шкільних випускних. Вирішив для себе спробувати піти на прискорені курси в Могилянку і вступити туди ж. Чому? Могилянка на той момент була унікальна тим, що проводилося комплексне тестування одразу з багатьох предметів, певне число яких ще й обиралося безпосередньо абітурієнтом.

Поки я був у Штатах, то встиг повчитися у місцевій вищій школі. Також мав знайомих, що навчалися в коледжі. Мені запам’яталися можливість вибору предметів та тотально інше ставлення викладачів до учнів. В українській школі у мене було дуже багато претензій. Я бачив, що викладачі зайняті вирішенням власних проблем, а не освітою. У колі вчителів було розповсюджено слідування чіткій програмі, якій необхідно було навчити учнів – ані кроку вліво, ані кроку вправо. За все моє навчання була лише одна вчителька, яка мені дозволила вибрати книги, які я буду читати. Ми обговорили з нею те, що мені не подобається: наприклад, трактування віршів у школі. Читаємо і вчимо вірш про вишню. Викладач обов’язкове починає пов’язувати це з великим і чистим коханням, але вишня може бути просто вишнею! Альтернативна думка повністю блокувалася. І от ця викладачка послухала мене і дала цілий список книг на вибір, які ми з нею мали потім обговорювати. У Штатах надання вибору практикується з усіх сторін. У тутешній школі досить високий відсоток неформального спілкування. У цій формі комунікації я не бачив жодної загрози авторитету викладача. Більше того, у викладачів, які практикували подібне, авторитет серед учнів зростав. Було таке, що викладач не міг знайти папку з документами і запитав у лоба хто її чіпав. Учні почали переглядуватися, питати одне в одного – ніхто не брав. Але викладач був впевнений у тому, що це зробив хтось із присутніх. Він пообіцяв, що у разі випадкового знаходження папки весь клас буде дивитися фільм на наступному занятті.  Так і сталося! Папка знайшлася в абсолютно іншому місці, а наступний урок пройшов у супроводі бойовика.  

PIN_5G6A7075

Ще один приклад – викладач може сісти на стіл. У нас це пересторога! На стіл сідати не можна, бо не можна. А там можна! Для проценту вмотивованих студентів це має класний ефект.

Отже, коли я повернувся після лікування, у мене була свідома спроба вступу. Мене сильно зацікавили обіцянки, що буде багато англійської мови (по факту ми отримали лише декілька таких лекцій за 6 років). Спілкування виключно англійською та українською. Для мене, як для людини, що рік прожила у Штатах, та вважає українську рідною мовою, це також було сильним поштовхом. Я пішов на прискорені курси, аби відновити свої знання. Цілий рік перебування в Америці я не займався по всіх предметах, тому хотів навіть зробити власний тест, чи пам’ятаю все зі школи, де я вчився добре. Хоча на той момент я все ще песимістично дивився на Могилянку. Я був глибоко переконаний, що вступ до КМА можливий виключно за гроші, як у всіх інших ВНЗ, оскільки гіркий досвід минулого року дав мені на це привід. Але я вступив! Щастя було дуже багато! Я зрозумів, що НаУКМА – це єдиний з престижних університетів на той час, куди можна було вступити за знання.

Виходить, що ти взяв рік на пошуки себе, правильної спеціальності?
– Якоюсь мірою так. Мені надзвичайно подобалося навчатися на комп’ютерних технологіях у Могилянці. Це було цікаво.

–  Пригадаєш історії?
–  Вибір комп’ютерних технологій був настільки свідомим, а зацікавлення спеціальністю настільки сильним, що я спав дуже мало, бо розбирався, експериментував. Мене затягувала воронка. На другому курсі я раптом почав працювати – на чотирьох роботах водночас.

– Як це вийшло? Яким був твій перший крок?
– 
Під час першого курсу я тільки навчався. Потім я знов поїхав у Штати на повторну операцію. Коли я там перебував, у мене з’явилися гарантовані можливості лишитися в Америці. Знайомі пропонували пожити в них, інші – обіцяли допомогу з оплатою навчання. Але я вирішив повернутися в Україну. При цьому максимально звернув увагу на те, чим живе західний світ, і які бізнеси там вже організовані. Бо я помітив закономірність дублювання з нашої сторони. У чомусь ми відставали на 10, 20, 40 років. Я зробив певне summary для себе. Коли я почав навчатися на другому курсі, один з наших хлопців, Олександр Сліпченко, старший на курс, помітив, що в мене були певні знання. Фактично він запропонував мені першу роботу. Оскільки він знайшов мене через наш факультет, думаю, що роль зіграли моя активність в USIC, спілкування на плацу, за яким можна було зробити висновок, що я дещо знаю.

Я впевнений, що ти маєш займатися тим, що тобі СПРАВДІ цікаво. Нехай багато хто думає, що це абстрактна фраза, але вона несе надзвичайно глибокий смисл.

Загалом під час навчання мене дуже цікавила ІТ-безпека. Було троє людей в команді, які дуже цікавилися цією темою, робили багато експериментів на наявній техніці. Навіть пам’ятаю ситуацію, коли мене хотіли відрахувати з факультету за нашу діяльність. Я на колінках під кабінетом писав заяву про те, аби мене не відраховували, і що все, що я зробив, було зроблено виключно з навчальною метою. Я впевнений, що ти маєш займатися тим, що тобі СПРАВДІ цікаво. Нехай багато хто думає, що це абстрактна фраза, але вона несе надзвичайно глибокий смисл. Через деякий час про нашу групу багато хто чув з інших факультетів – що є троє хлопців, які дуже добре розуміються на безпеці. Якщо виникали якісь мережеві проблеми, першими згадували нас.

Що тобі подобалося і не подобалося у процесі навчання? Що варто було б додати?
– Не вистачало сучасних знань. Оскільки мене повністю мотивувало те, що я займався обраною спеціальністю, у мене не було відрази до того, чому нас навчали. Справді, є певні основи, старі мови програмування, які треба розуміти і знати. Тобто, не було претензій до предметів. Хіба що, один-два предмети мені не знадобилися зовсім, але все інше було правильно. З часом я розумів, що такі речі були необхідними. Тим не менш, сучасного не вистачало. Сучасне у нас тоді закінчилося на Java. Все.

Більш практично орієнтованого?
– Було мало можливості для кооперації з реальними компаніями, які щось реальне роблять. Хотілося потрапити і попрацювати з діючими компаніями.

Що було класно, то це відчуття свободи. Завжди надихала тема плацу. Радіо СМІТ – чудово. Такого не було у більшості тодішніх університетів. Особливо під час великої перерви встигаєш поспілкуватися з багатьма студентами! За декілька місяців буквально всіх знаєш.

Яким був твій кар’єрний зріст крізь призму причин і результатів?
–  Після другого курсу староста нашого факультету звела мене з іноземцем, якому треба було допомогти з ІТ-технологіями. Знову ж таки, чому вона звела? Бо вона чула і знала, що я з групою своїх друзів класно в цьому розбираюся. Як на той час, ми робили унікальні речі. Працювали в парі з Аріком, який тепер у Канаді живе. Я більше контактував з клієнтом і його потребами, а саму роботу, суперскладну, виконував Арік. Так, ми зробили досить унікальну річ – конфігуратор, аналогів якому у світі на той час не було. Із часом іноземець, для якого це робилися, зустрівся з іншим іноземцем, який цілковито був у сфері ІТ. Йому розказали про нас, а коли він почув за скільки часу і за які гроші ми зробили свій проект, сказав, що терміново треба зустрітися з нами. І так почалася моя співпраця з IT&T Consulting. Далі був досить довгий період роботи а-ля на дому, коли я керував іншими хлопцями, які теж десь на дому чи в офісі працювали. Фактично я був центром інформації. З третього курсу почав займатися менеджерськими функціями. З часом це переросло до того, що ми орендували свій перший офіс, який знаходився за квартал до Могилянки. Всі минулі проекти були максимум на 6 місяців і їх було паралельно кілька. А тут з’явився перший довготривалий, фундаментальний проект. Ми мали займатися розробкою комп’ютерної гри. Перший проект – Fire Department 3. Це стратегія про пожежників. Розробка мала тривати цілий рік. Я розумів, що для її реалізації не буде підходити розпорошена команда, тому з цього моменту почав повністю організовувати бізнес-проект – зняв офіс, почав запрошувати людей, при тому, що в комп’ютерних іграх я на той момент зовсім не розбирався. Першу команду я набрав сам, а одного фрілансера залучив на допомогу – для фільтру претендентів. Потім взяв проект-менеджера. Бізнес запрацював. Я оформив компанію (Kyiv`s Games), а акціонер довірив мені роль директора. За півроку чи за рік ми показали, як можемо реалізувати процес.

До речі, що цікавого я побачив у Штатах, але не побачив в Україні – адекватний топ-менеджмент. З у сіх сил намагався заповнити цю нішу собою.

На той час помилкою більшості компаній було те, що вони брали найкращого технічного спеціаліста і його робили топом компанії. Але є чіткий розподіл між технічними та менеджмент-функціями! У мене був досвід в одній компанії, де в керівництві були геніальні «технарі». Вони дуже добре реалізовували проекти, але не могли впровадити правильний менеджмент і бізнес-стратегію. Розумілися тільки на технічній частині.

На піку виробництва ігор у нас було задіяно людей під сотню. При такій кількості знайти баланс між бажанням дизайнера зробити шикарну картинку і бажанням бізнесу заплатити тільки за чіткі дні роботи – складно. Це неминуче стає складно за умови великої команди. В Україні катастрофічно цього досвіду не вистачало. Скільки разів були спроби пошуку адекватного менеджера… Я вважаю, що потрібні тім-лідери з хорошою гуманітарною базою, яка б доповнювала технічну.

10155166_819714234724922_1468908376_n

Щорічний турнір серед управлінців “Що? Де? Коли”

Що для тебе команда? Як ти працюєш з людьми?
–  Для мене команда – це єдиний організм, який створений для того, аби виконувати певну задачу або нести певну місію. При цьому не існує людей, які не підходять для команди. Вони можуть не підходити для певних задач, бо в кожного є персональні аспекти. Завжди можна знайти місце людині. Поганих клієнтів теж не буває, бо клієнт забезпечує роботу команди.

Один з українських gap’ів – це «клієнтоорієнтованість». Чомусь історично склалося, що догоджання клієнту перетворюється на самоприниження. Правильна модель цього процесу закладена в Азії, наприклад. Про це раджу прочитати чудову книжку Ярослава Грицака “Життя, смерть та інші неприємності”. 

Враження клієнта – важливо. Це головне, над чим має працювати команда. У мене в компанії на головній дошці найбільшими буквами написано «Враження клієнта».  Ми сервісна організація. Треба час від часу направляти людей. Також варто пам’ятати, що на відстані 400 євро на Схід існує багато країн, у яких варто повчитися.

Є люди, які намагаються приховати, де вони отримали знання. Для мене це – тупікова гілка цивілізації.

Коли в команді виникають питання, можна просто показати на дошку – це основне. Наріжний камінь – це адекватність. Тобі треба вибирати менеджера, який може адекватно оцінити ситуацію. Здатність впровадити зміни адекватно – це досвід. По молодості я набагато простіше дивився на це, але варто до подібного ставитися серйозніше. Потрібно пам’ятати, що час, кількість і  якість – це основний трикутник.

Не менш важливий критерій – необхідність бути людиною.

Зі Штатів я виніс ще одне поняття – презумпцію невинності. Якщо ти взяв людину на роботу і довірив їй завдання, то їй треба довіряти повністю. Допускається лише мінімальне втручання. З кимось менше, з кимось – більше. Але загалом, якщо ти тім-лідер або менеджер вищого рівня, то довіра делегування має бути абсолютною. Коли я спілкуюся з HR, вони намагаються сперечатися щодо делегування обов’язків. Я одразу маю зустрічне питання: «А навіщо ти взяв цю людину? Щоб вакансію закрити? Ха-ха-ха». Якщо не можеш надати максимум обов’язків та свободи, то ти не ту людину взяв. Або сам не тим займаєшся (справді – задумайтесь) 🙂 

Для мене є важливим аспект відкритого суспільства, де люди діляться знаннями. Є ті, хто намагаються приховати, де вони отримали знання. Для мене це – тупікова гілка цивілізації. Банально: якщо я зміг замовити дуже дешеві квитки для подорожі, всі мої друзі будуть знати, куди я для цього зайшов і що зробив.

Якщо ти думаєш, що від приховування ти зможеш зробити собі нові проекти, то ні. Якщо ти професіонал і вмієш щось робити, то варто розповідати, як ти це робиш.

unnamed (1)

Ми підійшли до питання професійної деформації.
– Вважаю, що треба розділяти друзів, сім’ю, навчання і хобі. Звичайно, вони десь можуть перетинатися, але перетинання має бути мінімальним, аби ти міг фокусуватися на чомусь одному. Досвід показує, що люди, які занадто сильно це перемежовують, не можуть згодом дати ради жодному з напрямків.

Що у мене зараз? Зараз два тижні на місяць йде на ІТ-team. Десь тиждень на місяць я зі своїм другом з KMBS, Леонідом Зябревим, розробляю стартап – Human`s Health Watch. Якщо просто – це спасіння людства. Проект, який покликаний підвищити конкурентну здатність людства як виду дати можливість жити довше та якісніше. Цей проект – створення картки клієнта-пацієнта про здоров’я. У чому різниця від наявних? Це буде цілою системою взаємопов’язаних елементів. Наразі кожна окрема система належить клініці. Це по факту приховування інформації.

Подібне пробували зробити у Google – Google Health. Білл Гейтс орієнтувався на В2В (бізнес для бізнесу). Вони йшли у клініки й створювали систему для них, аби згодом пацієнти скористалися ними в межах закладу. В чому проблема? Жодна клініка не захоче віддати інформацію іншій клініці. Єдиний, хто насправді зацікавлений – людина. Цей проект – створення цілого масиву інформації про кожного, яка зберігається та аналізується. Головний ефект – наявність зрізу здоров’я. Наприклад, раптом почало щось змінюватися у стані, ти вводиш дані у програму, а тобі віддає інформацію, враховуючи, де ти нещодавно жив,  що приймав. Також відбувається порівняння зі схожими станами людей з усього світу і робиться прогноз розвитку симптомів. Пропонуються превентивні міри, дії, різні способи лікування. Статистично будемо виводити те, що потенційно може допомогти з більшою ймовірністю – базуючись на нашій статистиці. Комусь таблетки, комусь масаж, комусь – ріг носорога.

Якщо повертатися до моєї зайнятості, то залишається ще тиждень, який я покладаю на саморозвиток і хобі.

Які хобі маєш?
– Багато чим цікавлюся, але, подивившись на свій список хобі, зрозумів, що те, на що я приділяю максимум часу – рибальство, полювання і подорожі.

Receive Updates

No spam guarantee.

Як ти знаходиш баланс і розмежовуєш різні сфери життя?
– Навіть дуже складні речі і системи описуються простими речами і стовпчиками. До прикладу: люди, що володіють складними бізнесами, кажуть, що будь-якою великою компанією керує один Exel файл, який лежить на штатному комп’ютері. Так само і в житті. Це продовжує думку про делегування. Люди мають вирішувати свої профільні питання. Наприклад, якщо у нас горить офіс, а в мене вихідний день, дзвонити варто тільки коли пожежників вже викликали, а вони не змогли впоратися зі своєю задачею.  

Ми знайшли інформацію, що у 2003 році ти зайняв призове місце з пауерліфтингу 🙂 Тобі знайома гонитва за першим місцем?
– Не пам’ятаю, щоб я собі ставив за мету бути першим. Бути в лідерах – так. Щодо пауерліфтингу, то ця медаль була отримана для фану. З моїм станом здоров’я спортивні результати – це майже нульова ймовірність. Але напередодні зважування, ми з друзями випили дуже багато алкоголю на одній зі студентських вечірок, унаслідок чого я жахливо почувався весь наступний день і навіть втратив кілограми. У результаті цього, я за один день опинився в нижчій ваговій категорії і зайняв призове місце. Шанси були мінімальними, але я все ж переміг завдяки специфіці студентського життя 🙂

А як ти вирішив, що підеш на МВА?
– Коли я вперше потрапив до Штатів (1997 рік), мені було 17 років. Я на власні очі побачив, як тамтешні студенти рухаються по освітній лінії, починаючи з молодшої школи, а потім навчаючись у коледжах та університетах. Як вони самі біжать за грантами та стипендіями. Мені стало цікаво, що відбувається потім. І я став помічати, що багато хто з них через декілька років після закінчення навчання намагаються розширити зону відповідальності. Так до мене прийшла думка, що я свого часу за будь-яких обставин піду на МВА.

Чому саме KMBS?

1796737_10202092731918492_3131721547098926103_o

– Для себе я намагаюся більшість рішень у житті приймати адекватно. Я вирішив, що якщо я хочу йти на МВА, мені треба вибрати університет. Оскільки я вже навчався в КМА, у мене виробилася лояльність. Логічно було б піти до KMBS, але я вирішив, що це занадто суб’єктивно. Тому я провів опитування серед багатьох сторонніх людей, яких знайшов на LinkedIn. Я пропонував 5 чи 6 бізнес-шкіл в Україні на вибір, аби людина порадила ту, до якої більше схиляється. При цьому, якщо людина з Могилянки, і відповідала за KMBS, я знижував вагу відповіді. У результаті, вийшло, що виграла неоголошена номінація «кидай все і їдь за кордон». На другому місці стояла KMBS. У мене є ще один момент: для себе особисто в усіх напрямках я роблю п’ятирічні плани. Один з аспектів – в якій країні працювати. У той момент у мене був початок п’ятирічного плану, в якому я чітко вказав собі – життя і робота в Україні. Таким чином, вибір було зроблено на користь Могилянської Бізнес Школи.

Що цінного було на МВА?
– Кейси Harvard Business School, які нам давали, – надзвичайно корисні. У нас ще був класний викладач з Іспанії – Dr. Joe M Pons, який надзвичайно професійно вмів проводити обговорення. У тебе навіть думка змінюється під час обговорення, як в гарних детективах. Навчатися в KMBS вступають люди з різних сфер і спеціальностей. Ти можеш отримати досвід та поділитися ним. Приходить розуміння функціонування бізнесу різних сфер.

– Які круті інсайти ти згодом застосував у своїй справі?
– Розуміння важливості враження клієнта з’явилося на самому початку. Все інше будувалося цеглинка за цеглинкою. Те, що я робив інтуїтивно на певних етапах, підтвердилося під час навчання.

Заздрощі взагалі в нашому світі проходять суцільною чорною ниткою.

– Що найбільше цінував під час навчання? Що було б круто запроваджувати в Могилянці?
– Найцінніше для мене – це network і ті друзі, які у мене з’явилися під час навчання. Наразі ми на тому рівні, коли в тебе інші причини дружити – нема матеріальної мотивації для цього, заздрощів… Заздрощі взагалі у нашому світі проходять суцільною чорною ниткою. Багато хто говорить, що в Могилянці не вистачає практичності. Дійсно, цього не вистачало. У KMBS були виїзні модулі, під час яких ми вивчали бізнес практично, аналізували, знаходили рішення. Треба дивитися, як це можна застосувати у КМА. Мотивувати людей, щоб вони подумали вдома години 3-4, а потім зайняти їх в обговоренні на годину чи дві. Це дуже корисно! Є кейси, які вже багато хто обговорював, але все одно варто навіть так практикуватися. Принципово думати самому.

За яким принципом сортуєш поради та інформацію, які ти отримуєш?
– По-перше, будь-яку пораду я накладаю на власний досвід. Також для мене важливий критерій адекватності, тому я намагаюся обмежитися від суб’єктивізму. У багатьох речах я дуже переконаний, але за наявності хороших аргументів я можу змінити свою точку зору. Консерватизм – це добре, але на рівні особистісно-ціннісному. На рівні бізнесу вкрай важлива адаптація. Навіть 10 років тому наша країна геть інакше виглядала. На мою думку, ми надзвичайно швидко розвиваємось зараз. Треба бути підготовленим до того, що думки і рішення треба набагато швидше змінювати, аби ефективно функціонувати.

Які ти тренди відчуваєш? Що з’явиться найближчим часом і куди треба вкладати сили?
– Своє бачення я можу поділити на дві категорії: для людей і для бізнесу. Для людей: звернути увагу на те, що розвивається зараз, наскільки важливі технологічні прориви відбуваються, на чому фокусуються великі проекти. Вони фокусуються на тому, аби збільшити одиницю продукту чи одиницю енергії: щоб вирощувати більше продуктів на одному квадратному метрі; щоб збільшувати кількість енергії. Також варто робити ставку на сервісні функції та менеджмент.

Бачу майбутнє за тими бізнесами, які застосовують sharing economy. Найближчим часом будуть потрібні спеціалісти, які розуміються на цьому.

На Заході не краще і не гірше – там інакше.

На які вміння треба орієнтуватися абітурієнтам і студентам?
– Знову ж таки, треба займатися тим, до чого у тебе насправді лежить душа. Багато хто, коли хоче знайти собі краще місце роботи з кращою зарплатою, дивиться на зрізи по зарплатам і бачить, що менеджери отримують більше. Таким чином, з’являються багато курсів «Ми зробимо з тебе менеджера». Насправді більшість людей, які приходили і працювали на цих позиціях, були неадекватними в цій ролі. Якщо у тебе не лежить душа до цього, якщо у тебе нема здібностей, їх майже неможливо штучно привити. Багато з тих, хто хотів бути менеджером, вивчали мінімальну базу, а потім використовували ці знання усюди, що виглядало дико. Таких менеджерів хочеться гнати. Тож я хочу, аби люди орієнтувалися на власні інтереси та здібності.

У нас дуже великі проблеми зі шкільною освітою. Через це вибір спеціальностей та університетів часто відбувається несвідомо – за принципом «куди батьки сказали» або туди, де вони ж змогли домовитися. Не приділяється достатня увага тому, до чого насправді схильна дитина. Щоправда, зараз батьки намагаються більше про це думати. З’являється навіть у школах орієнтація на професійний вибір, але не так багато і масово. Вибір спеціальності в останніх класах не є вмотивованим. Це призводить до жахливого майбутнього не тільки самих дітей та їх сімей, але й для країни в цілому. Всі ті, хто зараз знаходиться у випускному класі, мають бути готовими, що вони втратять якийсь час на орієнтацію. І це нормально. Але цей час треба мінімізувати. Наприклад, нехай це триває один рік, а не 6. В ідеалі – до двох років. За цей час точно можна встигнути. Можна визначитися хоча б з набором знань, не обов’язково навіть з професією. Я б рекомендував студентам не пропускати жодної можливості поїхати кудись за допомогою будь-якої програми. Їх зараз існує величезна кількість! Частина з них навіть безкоштовна. Максимально більше всього глянути, оцінити, спробувати. Багато хто говорить про західний світ. Я маю свій досвід року життя у Штатах, багато подорожей. І не можу сказати, що десь однозначно краще. На Заході не краще і не гірше – там інакше. Якщо хтось думає про те, аби на багато років поїхати за кордон, будьте готові, що враження з часом змінюється. Дещо ви помітите через місяць, дещо – через півроку. Скажімо, західна бюрократія ще гірша від нашої. Це бюрократія з великої букви Х.

Ще одна порада: ніколи не починай з відповіді «Але ж…». Це лузерська відповідь і хід думок. Намагайся навіть внутрішній діалог не починати з цих слів. Це деструктив.

PIN_5G6A7117

Як казав один з наших менеджерів Сергій Жиляєв, якщо у тебе щось не виходить – старайся. Якщо знову не виходить – ще більше старайся.

Якщо ти хочеш комусь у чомусь допомагати, краще роби це анонімно. Ти хочеш допомогти чи ти хочеш, аби світ дізнався, що ти допоміг?   

Call to actions:
Я готовий поділитися лайфхаками, пов’язаними із подорожами. Що стосується роботи, зараз ми на етапі переосмислення стратегії, тож на найближчі кілька років розвитку компанії потрібні будуть люди. Наразі сказати конкретно не можу, але можете передивлятися відповідні сайти з пошуку роботи – там будуть наші вакансії. Порада: ходіть на різні майстер-класи, зустрічі, лекції, черпайте інформацію і побільше – вона обов’язково буде корисна вам.


Враження від спілкування: Гармонійна людина, патріот і досвідчений бізнесмен, який готовий ділитись знаннями та надихати нові покоління! ІТ-шники здатні вивести країну з фінансової кризи та інтегрувати в міжнародну спільноту.


Спілкувався Олександр Король

Редакторки: Станіслава Хоменко, Анфіса Дорошенко

Дякуємо за фото  Pin Production

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі