Валерія Казадарова. Подорож підприємця

3

Сміливість приймати виклики – одна з найважливіших рис Валерії Казадарової. Мабуть, завдяки цьому їй і вдавалося складати п’ять сесій щороку (і так шість курсів підряд!) 😉 Дізнайтеся з інтерв’ю, чому важливо мати кілька життєвих стратегій, що подібного між сучасною та середньовічною освітою та як почати самостійне плавання підприємця 🙂

Освіта: НаУКМА (Політологія), КНУ (Історія)

Досвід: засновниця «TALENT4BUSINESS», організатор «ПРОФІ+»

Налаштовуйтесь на хвилю Валерії під час читання, плейлист спеціально для ММ:

Як Ви обрали Могилянку?

– О, це була цікава історія. У Київ я потрапила майже випадково. Був намір вступати до медичного університету в Запоріжжі. У старших класах я готувалася саме до нього, ходила до репетиторів з хімії, біології. Але оскільки тоді, 1993-го, була шалена інфляція, зубожіння країни, то тато порадив, що не варто обирати медицину, бо це дуже довгий шлях.

Однак я мала таку мрію. Альтернативним напрямом для мене була юриспруденція, прагнула стати адвокатом, бо хотіла допомагати людям. Тож поїхала до Києва вступати. Планувала здобувати освіту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. І придумали навіть «багатоходовочку»: спершу вступити на історичний, а потім перейти на юридичний. Тому що боялися, що буде корупція, а мої батьки не мали грошей, щоб заплатити за вступ на юридичну спеціальність.

І під час вступу я зустріла свою колишню однокласницю Катю Майнзюк. Вона мені якраз і розказала про Могилянку. Тоді, до речі, це був єдиний виш, який приймав копію атестату. У всіх інших вимагали оригінал. Тому насправді ці 15 опцій, які мають нинішні студенти, – величезне благо, що часто лишається недооціненим.

– Спершу Ви навчалися на культурології. Чому обрали саме її?

– Тоді в Могилянці було три факультети: суспільний, гуманітарний і природничий. Це взагалі було для нас нестандартно, тому що всі звикли до інших формулювань у системі радянської освіти. Обрала культурологію, бо, по-перше, туди потрібно було складати практично ті ж предмети, що і для вступу на історичний. А, крім цього, культурологія доволі пов’язана з історією.

Я вступила в обидва університети й перші два чи три місяці бігала між двома стаціонарами. Добре, що хоч це була одна лінія метро 🙂

Проте розуміла, що все-таки варто щось змінювати. Зрештою, вирішила залишитися в Могилянці і чітко пам’ятаю чому.

Передусім, через високий рівень поваги до студента: до тебе ставилися як до дорослого, розмовляли на «ви». У КНУ нас був цілий потік, близько ста людей, великі аудиторії. А тут ти приходиш у такий собі «камерний університет», зручний, приємний. Ми всі одне одного знаємо, бо швидко перезнайомилися, познаходили собі друзів. Та й дух свободи зіграв вирішальну роль в тому, що я прийняла рішення залишитися на стаціонарі в Могилянці.

У КНУ я лишилася на заочному. Ми з батьками порадилися й вирішили, що кидати університет, який є державним і гарантовано видає державні дипломи, зі стратегічної точки зору не варто. Бо тоді взагалі незрозуміло було, що буде з Україною, з Могилянкою. Так я і залишилася. От так і мала п’ять сесій на рік. На третьому році навчання, коли я народила дитину, думала кинути історичний – цінності з точки зору змісту в заочній освіті ставало все менше.

Про те, щоб кидати Могилянку, взагалі не йшлося – це була вірна любов. Однак так і провчилася шість років з п’ятьма сесіями

А коли Ви перейшли на політологію?

– Після першого курсу. Зрозуміла, що філософія, «високі матерії» – це не моє. А на політології було багато правничих дисциплін, до яких мене все життя тягнуло.

Що найбільше запам’яталося зі студентських років?

– Ставлення викладачів, дуже гнучкий розклад. З одного боку, це було трошки дивно мати «вікно» посеред дня, але приваблювало, що не обов’язково потрібно було кожного дня їхати на 8:30 чи на 9:00 в Академію. А коли я вже навчалася на політології, у нас були іноземні викладачі.

Ще пам’ятаю камерність, компактність Академії (ми знаходилися тільки на першому плацу). Проте найважливіше, заради чого тут залишався, – взаємини між викладачами й студентами, рівність.

Розумію, що це для мене по життю дуже важливо: для мене не існує чинів і рангів. Не люблю, коли люди падають ниць перед тими, хто має владу. Для мене це насамперед людина, а потім я вже дивлюся на ранг. Найяскравішим прикладом такого ставлення є взаємини з В’ячеславом Степановичем, з яким можна було легко поспілкуватися.

нагородження дипломом Могилянського братства на Благодійному вечорі КМА (листопад 2017 р.)

нагородження дипломом Могилянського братства на Благодійному вечорі КМА (листопад 2017 р.)

Як почався Ваш професійний шлях?

– Свою кар’єру я почала в Академії, відпрацьовуючи у відділі зв’язків з громадськістю. Тоді була потреба верстати академічний календар-довідник. Я швидко опанувала це, а згодом мені запропонували там місце. Це пізніше допомогло мені вже на іншому рівні спілкуватися із співробітниками Могилянки. Тебе вже знали й помічали.

Після університету моя перша робота – проект «USAID» з технічної допомоги сільськогосподарському сектору. Туди подавалася моя знайома, але їй прийшло запрошення в інший університет. Тому вона порекомендувала мене, й скоро я взялась до своїх обов’язків – ось так «родинне коло» Могилянки працювало вже тоді 🙂

Тож здобувши в університеті перший досвід, «під крилом» університетських співробітників, я змогла його вже далі капіталізувати на зовнішньому ринку

Це я до того, як здобути перший досвід, який написати в резюме. В Академії – безліч можливостей, до яких можна долучитися.

Цей проект закінчився у 1999-му, тож я почала шукати іншу роботу. Знову ж таки, в Могилянці допомогли. Однокурсниця їхала закордон на навчання і теж порадила мене як одну з кандидаток на посаду, яку вона займала. Цікаво, що до мене цю посаду обіймали випускники Могилянки, вийшло щось на зразок наслідування 😉

– Що саме це була за робота?

– Я приєдналася до фонду «Western NIS Enterprise Fund». Зараз вони більше займаються розвитком соціального підприємництва, освіти, децентралізації економіки. Але тоді це був фонд прямих інвестицій. Мандат був такий, щоб знаходити підприємства середнього бізнесу, входити до них в акціонерний капітал своїми інвестиціями, допомагати їм розбудовувати, структурувати бізнес, покращувати сам продукт і потім продавати інституційним чи прямим інвесторам.

Два роки я попрацювала, потім мене звільнили. Це був перший життєвий урок – досі не розумію причину свого звільнення. І для мене постало питання пошуку роботи. Як людина, в якої чотири чи п’ять років поспіль був досвід роботи в іноземних організаціях, звісно, я шукала іноземну компанію. З багатьма ними я взаємодіяла, коли працювала у фонді.

Пам’ятаю це трепетне відчуття, коли отримувала електронні листи від «Baker McKenzie». І тут мені пропонують у них вакансію

І я проходжу – знову спрацювали могилянські зв’язки. Посада була пов’язана з розвитком бізнесу, маркетингом, комунікаціями. Шість років я працювала в «Baker McKenzie» з юристами. Там я мала певний кар’єрний ріст. Починала в офісі, який складався з трохи більше 30 осіб. А коли йшла, в ньому було вже 150, і я управляла майже усіма back-office процесами офісу.

– А як вирішили здобути МВА?

– Фонд дав мені дуже важливий життєвий урок. Мене оточували люди, які мали західний МВА, і я зрозуміла, що теж хотіла б його отримати. Тому що менеджмент і маркетинг мені були зрозумілі, а от щодо фінансів відчувала брак хорошої теоретичної основи. А щоб спілкуватися з людьми з бізнесу, необхідно, зокрема, розуміти й фінансову частину співпраці. І це я собі поклала «на поличку в голові».

Якось під час праці в «Baker McKenzie» мені зробили пропозицію про роботу. Керівництво не захотіло мене відпускати, пропонувало підвищити зарплату. Я відповіла, що цього не потрібно, як варіант – заплатіть мені за навчання на МВА. Тоді це коштувало чи $10 000, чи $15 000, і я розуміла, що не назбираю таких коштів. Керівництво погодилося, і я пообіцяла ще два роки пропрацювати після цього у фірмі, щоб повернути «інвестиції».

20180305-5633Чому Ви шукали іншу роботу?

– У мене була внутрішня незадоволеність, оскільки коли ти не юрист в юридичній фірмі, то кар’єрні можливості в тебе дуже обмежені. Хоч 2005 року був економічний «бум», і стало цікаво: і офіс виріс, і в мене розширилося коло обов’язків – крім marketing and business development, з’явилися підлеглі, яких я розвивала. А ще – стала відповідати більше за операційну частину, за всі функції, за винятком безпосередньо надання послуг (бо цим займалися партнери) і фінансів, якими опікувалась фінансовий директор.

Однак всередині все одно була незадоволеність, бо можливостей подальшого розвитку не було. Наприклад, партнером не можна було стати, бо я не юрист. Тому мені хотілося розвивати щось своє: взяти з нуля і вивести на якийсь ринок. У мене завжди гарно виходив business development: знаходити можливості, зав’язувати зв’язки, писати класні комерційні пропозиції, розбиратися в потребах клієнтів.

І якраз тоді на український ринок виходила міжнародна компанія, яка займається наданням тимчасового персоналу і послуг з підбору персоналу, – «Kelly Services». Я прийшла за оголошенням на hh.ua на посаду Operations Manager. Але оскільки український офіс був окремий від російського, то я стала фактично генеральним директором компанії в Україні.

Я вийшла на роботу, поїхала на стажування в Росію. Там ми написали бізнес-план, мене знайомили з бізнесом. Ще я їздила на підприємства, яким ми надавали тимчасовий персонал, дивилася, як це працює, побувала на виробництві «Procter&Gamble». Мені як людині, що має тяжіння до технічного, все це було дуже цікаво.

Ми готувалися до відкриття в Україні, і я шукала офіс, наймала людей, відкривала банківські рахунки. Оскільки до цього працювала в юридичній компанії, мені все це було зрозуміло, і я могла навіть самостійно управляти цими процесами. На початку 2008 року ми відкрилися, працювали півроку, й почалися проблеми. Великі проблеми.

– Криза?

– Так. То були досить важкі часи. Хоча це й не твоя компанія, але ти почуваєш себе відповідальним за бізнес, за долі людей, які в тебе працюють. Тоді людей не наймали, а лише скорочували, тому рекрутингу складно жилося.

Було дуже боляче сприйняти рішення про закриття і говорити про це людям. А тут я ще взяла іпотечний кредит, прив’язаний до доларів. Довго й сама думала: «Що далі? Що я вмію і де можу застосувати свої знання?». Повертатися назад у «Baker McKenzie», проситися на роботу – не комільфо, та й не хотілося назад у юридичну сферу.

Тож довго думала і вирішила створити власну компанію

Бачила, що залишаються клієнти й люди, за яких відчуваю відповідальність, залишається обладнання від компанії, котра вирішила взагалі піти з українського ринку. Я посиділа, поговорила зі своїми колишніми роботодавцями, щоб по мінімальній ціні викупити комп’ютери, меблі. Ми навіть залишилися в тому ж офісі.

20180305-5519– Чи легко було прийняти це рішення?

– Складно. Спершу думала залучити приятельку в партнери, але вона не погодилася. Тож, зрештою, наважилася робити сама. Тоді, до речі, здобула й перший урок неймінгу. Хотіла назвати компанію «Таланти для бізнесу», але Валік Перція, досить відомий спеціаліст у брендингу, сказав, що все одно будуть «Таланти» називати.

І почалося самостійне плавання. Спочатку бізнес складався з двох напрямів: надання тимчасового персоналу і виведення персоналу за штат (outstaffing – це коли люди оформлені у нас в агенції, але фактично працюють на території клієнта).

А навіщо це здійснюється?

– У деяких міжнародних компаніях кількість персоналу жорстко регулюється, особливо якщо це компанія, акції якої розміщені на біржі. Існує, наприклад, сезонність бізнесу, коли їм потрібно набрати працівників, і щоб не витрачати час на пошук, оформлення, вони делегують це нам.

Це доволі малий бізнес, маржинальність його невелика, але проекти тривають довго, і можна балансувати фінансовим станом своєї компанії. Я засвоїла це на попередніх посадах і вирішила повторити модель. Деякі клієнти залишилися зі мною, хтось пішов, бо за їхніми правилами і процедурами вони можуть працювати лише з міжнародними компаніями, такими, як вони. І так почалася моя подорож підприємця.

Вам подобалося «самостійне плавання»?

– Так. Важливим тут є питання свободи. Коли працюєш у компанії, то здебільшого займався тим, що потрібно тому бізнесу, на який працюєш. Це не завжди збігається з твоїми власними інтересами. Ти працюєш з тими людьми, з якими маєш працювати, які не завжди поділяють твої цінності. А власний бізнес дає свободу.

Хоча, звичайно, це доволі нелегко. Доводилося працювати з безліччю страхів і великою відповідальністю, яку взяла на себе. І якщо ти хочеш спати вночі спокійно, то краще робити все від самого початку правильно.

Я усвідомлювала, що, можливо, захочу продати цей бізнес, якщо якась компанія захоче зайти на український ринок. Були непрості часи, особливо 2009-2010 роки. Ще продовжувалася криза, незрозуміло, як буде далі, але 2010 року народ навчився працювати в цих умовах, і воно потрошку-потрошку пішло.

Та в якийсь момент я знудилася й вирішила пошукати собі новий виклик у вигляді найманої роботи. Мій колишній колега по «Baker McKenzie» порекомендував мене одному стартапу – компанії, яка хотіла завести сюди бренд «KFC» і розпочинала все з нуля, залучивши американські та українські інвестиції. Вони мене попросили знайти для них людей як рекрутер, а потім долучитися до їхньої команди як HR.

отримання відзнаки «YUM Brands» у 2013 р. за інноваційний підхід у навчанні персоналу ресторанів «KFC» (праворуч від Валерії – Cody Cluff, Senior Director HR у «Yum! Restaurants International & Global KFC»)

отримання відзнаки «YUM Brands» у 2013 р. за інноваційний підхід у навчанні персоналу ресторанів «KFC» (праворуч від Валерії – Cody Cluff, Senior Director HR у «Yum! Restaurants International & Global KFC»)

Оскільки досвіду бути HR я не мала, то сприйняла це як виклик для себе. Але зі стартапами у мене все ОК: я розумію, з чого варто починати, уже було два досвіди, тому це моя рідна стихія. Я приєдналася, і за два з половиною роки ми відкрили чотири ресторани. Але в 2013-2014 році компанія дуже скоротилася.

На рівні офісу лишилися максимально необхідні люди з мінімальними зарплатами. Це був тяжкий момент. Посилився він і тим, що я зрозуміла: HR – це не моє. Я більше проектна людина. Мені цікаво зробити, побачити результат і кайфувати. І я повернулася знову у свій бізнес, зараз його продовжую і шукаю для себе нові виклики. Я їх уже знайшла, треба тільки підготуватися до них.

– Що плануєте на майбутнє?

– Хотіла б захистити PhD – це моя давня мрія, але я її відклала, тому що пішла працювати у «KFC». Проте не знаю, чи це буде в Україні.

Мені просто дуже подобається підхід Клейтона Крістенсена, який описав його у книзі «Як ви збудуєте своє життя». Він каже, що потрібно мати кілька життєвих стратегій і бути до них готовим, дивитися ширше, ніж твоя професія

Дуже часто бачу людей, які почали працювати, скажімо, health and safety manager і наполегливо торують цей шлях, переходячи з одної компанії до іншої. Але ж місць, де потрібні такі спеціалісти, – мало. І що далі?

Тому я завжди тримала в голові: рекрутмент – це лише один напрям. Звичайно, щаслива, що вдалося допомогти людям. Принаймні точно за двох людей можу сказати, що я виростила їх у професійному плані. І дуже приємно, коли при зустрічі вони дякують і визнають твою роль у їхній кар’єрі. Це мене і привело в рекрутинг, це мені справді подобається.

Проте є й інші сфери. Мені завжди хотілося працювати на якійсь управлінській посаді в медицині, бо це ж моя пристрасть ще здавна. А третя сфера, яка мені сподобалася, – це освіта. Усі проекти, які я зараз роблю, так чи інакше стосуються розвитку людей, покращення освіти. Тому і PhD я хочу робити в цьому напрямі.

з партнерами Валерії по «Профі+» для викладачів – Михайлом Винницьким та Наталею Шумковою

з партнерами Валерії по «Профі+» для викладачів – Михайлом Винницьким та Наталею Шумковою

Як з’явилася ідея «Профі+»?

– Загалом, ідея «ПРОФІ+» була ініційована в співпраці з могилянським Центром працевлаштування студентів в особі Ірини Картавцевої і Наталею Шумковою, яка є помічником президента по роботі з випускниками. Ідея народилася ще далекого 2012 року, коли Наталя Шумкова звернулася до мене з пропозицією, чи не можу я її проконсультувати, як до цього підійти.

Якраз тоді вийшло дослідження від «Компас», в межах якого опитали роботодавців з метою з’ясувати, чого не вистачає випускникам. І були названі: практично-професійні навички (але їх, по суті, можна здобути тільки на роботі) і soft skills – комунікація, робота в команді, тайм-менеджмент (їх ми і взяли за основу)

Я підійшла до рішення цього завдання комплексно: подивилася на практики інших університетів, що пишуть науковці з цього приводу. Є спеціалісти, які займаються темою конкурентоспроможності на ринку праці (employability). Ми виокремили кілька ключових вмінь. Я знайшла тренерів, рекрутувала їх на цей проект.

Першу програму запустили 2012-2013 н.р. Потім почався Майдан, події на Сході, і до теми відновлення «ПРОФІ+» ми повернулися 2016 року. Але цього разу, запустивши її, зрозуміла, що цього недостатньо. Потрібно працювати не тільки зі студентами, бо виходить якось вибірково, факультативно. Адже в програмі можуть взяти участь лише 40 осіб.

– Саме тоді з’явилася ідея «ПРОФІ+» для викладачів?

– Так, ми з Наталею Шумковою вирішили діяти через них, щоб їхні курси містили елементи розвитку цих soft skills. Ми запросили до нашої робочої групи Михайла Винницького, з яким проговорили цю ідею. Дуже швидко сформували концепцію того, як будемо це робити, – зупинилися на форматі інтенсиву.

Ми вибрали три ключові, на нашу думку, вміння, питома вага яких в успішності людини на робочому місці дуже велика: робота в команді, комунікація, управління проектами

І вирішили дати викладачам основи цих вмінь з тим, щоб вони самі спробували, що це таке, і могли залучати студентів. Це збіглося з реформою системи освіти, компетентнісного підходу до навчання. Тобто що учні, студенти повинні розуміти, навіщо вони це вчать і де використають у житті.

Потрібно розуміти: що далі, то питома вага hard skills (технічних навичок) буде нівелюватися. Знання сьогодні на кінчиках пальців. Якщо тобі щось потрібно, якщо ти вмієш працювати з інформацією (це soft skill), то йдеш на курс, розумієш, як це робити, і впроваджуєш.

Освіта, можливо, повертається до ролі, яку виконувала ще в Середньовіччі: коли люди підвищували загальну освіченість, а не здобували професію

Крім того, за статистикою, нині людина змінює місце роботи від п’яти до семи разів за життя. А з розвитком технологій, швидкості обміну інформацією, з підвищенням рівня і тривалості життя людина змінюватиме фах, як прогнозують, до 12 разів. Про які hard skills ми говоримо в такому режимі?

Усе, на чому ми наголошуємо, – це вміння швидко адаптуватися до змін, налагоджувати комунікацію в новому колективі, вміння управляти своїм часом. Усе це soft skills, які фокусовано не дають в процесі освіти. Тому ми ставимо перед собою завдання показати викладачам, що освіта – це не система сама в собі, щоб вони розуміли, до чого готують студентів.

16

– Але ж Ви не тільки даєте знання, а й стали майданчиком для комунікації.

– Так, ми не ставили це за мету, але відчули в ході проведення, що такого спілкування бракує. І були дуже раді, що вдалося стати цим майданчиком для налагодження зв’язків, щоб, грубо кажучи, правники могли зрозуміти, як їм можуть допомогти мовники. Так народжується міждисциплінарна взаємодія. Нині багато досліджень проводиться на перетині наук.

– А як вдалося провести Літню школу «ПРОФІ+»?

– Літня школа була для мене цікавим проектом, тому що там були свої виклики. Зрозуміла, що морально не можу залучати тих же тренерів, прохати їх знову працювати безкоштовно. Тому зібрали кошти (план був 140 тисяч, а вдалося зібрати 149) і змогли на гідному рівні (хоч менше за ринкові розцінки) в червні 2017 р. провести Літню школу.

учасники Літньої школи «Профі+» для викладачів НаУКМА (червень 2017 р.)

учасники Літньої школи «Профі+» для викладачів НаУКМА (червень 2017 р.)

– «Профі+» дала імпульс багатьом студентам. А як виховуєте своїх дітей?

– Насамперед, дітям потрібно закласти цінності, велику ступінь відповідальності перед собою і перед іншими, щоб вони виконували зобов’язання, які на себе взяли. Зараз дуже багато нарікань, що нинішнє покоління якесь не таке. Але ж це вплив і виховання, яке дає попереднє покоління.

Тому кожного разу, коли починають нарікати, я кажу: «Гайз, розвертаємося і дивимося в дзеркало». Буває, що дітей виховують в такому режимі: вони захотіли – їм усе надали. Але як вони по життю долатимуть перешкоди? Вони до них не звикли, бо їх ніколи не було. Тому в мене така філософія у ставленні до своїх дітей: якщо бачу, що вони неввічливі чи не виконують обіцянок, я звертаю їхню увагу і нагадую, чому це важливо.

Це Ви порадили сину Могилянку?

– Ні, я в жодному разі не наполягала на тому, що це має бути Академія. Він хотів бути журналістом, і єдине, на чому я наполягла, щоб він обрав її для магістерки. Бо пам’ятаю слова Сергія Мироновича Квіта, що не потрібно вчитися чотири роки, аби бути журналістом.

А щодо всього іншого я скористалася висловом: «Готуйте для дітей не шлях, а готуйте дітей до шляху». Моє завдання було показати, які є можливості, які є плюси та мінуси того чи іншого ВНЗ. Але так склалося, що Роман обрав Могилянку, і не останню роль зіграло те, що він був на кількох заняттях для підлітків на програмі «iWonder» (зараз – «Майбутні») у Києво-Могилянській бізнес-школі.

Поки тривала вступна кампанія, він знайшов роботу. Та коли почався навчальний рік, він полишив її, залишився у футболі, U-19, бо суміщати три заняття було складно. Потім виявилося, що поєднати навчання і спорт теж нереально. Дуже рада, що він зробив свій вибір на користь освіти.

Тому що сама колись стояла перед вибором переходу в професійний спорт (плавання)

Професійний спорт радше калічить, ніж додає здоров’я, а футбол – тим паче. Якщо у плаванні ймовірність травм практично нульова, то у футболі вона величезна.

– А згодом, давали підказки, як влаштуватися на роботу?

– Звісно, трохи коучила його, як писати резюме тощо. Він ходив на співбесіди, врешті, вдалося знайти роботу, й з другого курсу він працює. Так само з донькою. Їй 15 років, і вона вже має роботу. Єдине, що для мене було важливо – аби це не заважало навчанню і щоб це був більш-менш нормальний вид діяльності. Вона захоплюється кулінарією і знайшла для себе можливість працювати в дитячому ресторані.

20180305-5634Сall to actions:

– Щодо Академії, хоча й пройшло більше 20-ти років, як з неї випустилася, все одно пов’язана з Могилянкою пуповиною: у мене офіс розташований на Подолі, є проекти в Могилянці.

Моя особиста філософія: якщо хочеш щось змінити – почни із себе, почни змінювати найближчий світ навколо себе. Більше я не берусь, і не тому, що не максималістка. Я і максималістка, і перфекціоністка. Але, знову ж таки, повертаючись до філософії, до логіки, реально буде значно краще, коли зміниш найближче коло.

Тому маю прохання до людей в Академії, особливо до викладачів, до адміністрації: не бійтеся змінювати світ, атмосферу навколо себе. Якщо ви бачите, які зміни потрібні, починайте їх зсередини. Зміни згори рідко коли успішні. І це той принцип, якого я дотримуюся, намагаючись покращити щось у Могилянці.

Я дію через викладачів. Водночас мені дуже приємно, що оскільки Академія росте, студенти перебирають на себе управління цими внутрішніми змінами. Вони творять університет для себе, і це дуже важливо. Ті речі, які вони роблять, починаючи від шахової дошки і до навігації, проведення зустрічей – це класно.

– Можливо, Вам потрібно знайти когось для роботи?

– Як засновник бізнесу зрозуміла, що хоч яку роботу ти робиш щодо комунікації цінностей, все одно не можна набрати велику кількість людей, які б їх поділяли, – будуть якісь deviations.

Крім того, це вже доведено, що власники не є класними управлінцями, часто вони навіть обмежують розвиток своєї компанії. Моїй компанії уже восьмий рік, і вже час якось відпускати. Тим більше, що в мене є інші заняття, якими хочу займатися. Але водночас хотілося б, щоб цей бізнес приносив дохід і дозволяв мені займатися цими іншими справами.

Тому зараз моє завдання: набрати людей, які поділяють мої цінності, й потихеньку відійти від справ так, щоб це не зашкодило бізнесу. Якщо є такі люди, гарні управлінці, – звертайтеся, я готова до діалогу.

 

Спілкувався Олександр Король

Редакторки: Леся Любченко, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі