Світлана Кісільова. Ін’єкція системності, відкритості та людяності

portret-8

Враження від спілкування: Погляд приковується, душа танцює, а макітра наповнюється новими образами. І ці образи про силу синергії довіри і відкритості, щоденні порції задоволення від реформування нашої країни. Ось таким тайфуном накривало мене під час інтерв’ю. А ще ви дізнаєтесь, як зробити комунікативний аудит в 17 міністерствах і не вмерти від розпачу. А також як протистояти великим чорним гаманцям. І головне як вчити українців бути людяними і відкритими. Читайте, нотуйте та запалюйтесь!

Освіта: НаУКМА, магістр соціології (випуск 2013). PR in Charted Institute of Public Relations (2016). Стажування в Мюнхені в Little ART (літо 2013), стажування в Оттаві у Parliament of Canada (2016).

Досвід: Content Manager to Junior PR Manager в Українській Асоціації зі зв’язків з громадськістю (2011-2013), PR Consultant у Pleon Talan (2013-2014), Communication Manager у проектах при Кабінеті Міністрів (2014-2016), зараз керівник проектної групи (PR&GR) у Центрі досліджень енергетики.

Налаштовуйтесь на хвилю Світлани під час читання: плейлист спеціально для ММ:

– Які асоціації викликає у тебе Могилянка?

Перш за все спільнота. Могилянці тебе оточують скрізь.

Навіть якщо на краю світу буде всього дві людини, повірте, одна з них буде з Могилянки 

Часто питають, чому нас всюди так багато? Але це трохи хибне уявлення, бо могилянці просто тримаються купи. Коли я приходила в якісь нові проекти, спочатку там був один могилянець, а через рік  їх там вже четверо (як у мене було).

А ще у цій спільноті дуже чітка самоідентифікація – «я – могилянець». Я не бачила, щоб в інших університетах люди себе так ідентифікували.

–  Пам’ятаєш, як прийняла рішення вступити до КМА? Чому обрала соціологію?

Я хотіла працювати з людьми. Після десятого класу ми з татом поїхали по університетах, потрапила, зокрема і в Могилянку. Це була якась магія! Зайшли ми, здається, в перший корпус. Моя перша асоціація – Філологічна бібліотека, студенти сидять на східцях. Щоправда, коли я дізналася, що для вступу слід здавати сім іспитів,  поїхала додому трішки розчарована. Я розуміла, що моя школа не дасть мені стільки знань.

Однак дізналася про підготовчі курси до вступу, і понеслось! Цілий рік я готувалась. Викладачі, які готували мене до іспитів, казали, що таку хімію викладають на третьому курсі в університеті, і що я ніколи її не здам. Але це дуже стимулювало. Перебуваючи на курсах, уже відчувала цей унікальний дух університету. Коли я вступала, то сказала: «Або в Могилянку, або нікуди». А потім почалася шалена історія на шість років.

– Може, згадаєш про щось із студентського життя?

Я любила соціологію і дотепер є таким собі її амбасадором. Я жодного року не пошкодувала, що пішла туди, хоча вже через кілька років я розуміла, що буду працювати в сфері комунікацій. Соціологія дала мені сильну базу. У мене не було негативних відчуттів від навчання, хоча якось я батькам жалілася: «Чому всі кажуть, що студентське життя – це так прекрасно? Я не сплю, не їм, ходжу, як зомбі. Нема прекрасних студентських років!». І якщо ти хочеш чогось досягнути, ти маєш тримати темп весь час.

Про те, що студентські роки – прекрасні, ти можеш сказати опісля, лише переживши їх

Тоді я думала, чому треба стільки вчитися, нащо мені Вебер, нащо мені читати тексти Арістотеля? Але зараз я це все ціную, ціную кожного викладача, який наставляв, вчив, розвивав.

Окрім того, що я була старостою, завжди можна було знайти ще чим зайнятись: бали знайомств, дні факультетів. Ще я танцювала у «Лавині». Хотілося долучатися й до інших заходів, але часу не вистачало на все.

Мої перші знайомства зі студентами сталися у черзі до ксероксу у Філологічній бібліотеці. Для мене бібліотека в Могилянці – це взагалі особливе місце. Там у всіх студентів, як зараз кажуть, нетворкінг відбувався. Те, що пари були розкидані протягом дня цьому тільки сприяло. Ти міг повчитися, завести нові знайомства, погуляти, повернутися знов на пари. Це допомагало інтегруватися в університетське життя.

Простір навколо Могилянки завжди тобі рідний

Мене і досі притягує Контрактова. Колеги та друзі не з Могилянки жартують з мене весь час через це. А коли до мене приїжджають закордонні друзі, я їх обов’язково веду в Могилянку. І в мене таке щастя на обличчі…

grupa

Чого тобі бракувало в Могилянці?

– Мені не вистачило повноцінних програм англійською мовою. Я їздила на обмін в Гельсінкі, була на літніх програмах в Мюнхені, Оксфорді. І коли розказувала про свій класний університет, розуміла, що не всіх можу запросити, бо у нас так мало англомовних курсів чи програм. Хоча освітній рівень у нас є, бо я ніколи не відчувала прогалин в освіті ні в Гельсінкі, ні в Мюнхені, ні в Оксфорді в літній школі.

Ми можемо дати світові дуже багато

У нас узагалі дуже багато молодих викладачів, які викладають у топових світових університетах, є надзвичайними експертами у своїй сфері і знають не лише англійську. Так дайте на системному рівні підтримку від університету, щоб це було перевагою. Коли стажувалася в Канаді,  під час подорожі в США випадково потрапила в Єль на випускний. Атмосфера там панувала така ж, як і в нас. Так чому ми не можемо бути у світовому топі?

Ще ми закриті і не вміємо працювати з ресурсами. Але зрушення вже є.

– Це, мабуть, наступний етап розвитку.

magistr

– Із чого почався твій професійний ріст?

На перших трьох курсах було багато теорії. Були й практичні речі, але треба було десь працювати. Я слухала сертифікат із PR, ходила на різні зовнішні курси і все більше переорієнтовувалась на комунікаційну сферу. На одних курсах я зустріла директора PR-агенції, де була програма стажувань. Подавши резюме та пройшовши співбесіди, стала стажером в Pleon Talan. Я думала такого в Україні немає: там була корпоративна культура, стандарти, правила.

Як і в Могилянці, там вчили людей думати, робити щось не просто «на відчепися»

Так склалося, що в цій же PR-агенції орендувала місце Асоціація зв’язків із громадськістю, потім там я працювала майже три роки. Ще рік після випуску я працювала в Pleon Talan на full-time, а потім перейшла в комунікаційний проект у державній сфері.

Тоді, мабуть, вперше в Уряді спеціалісти із бізнесу, які прийшли в державну сферу після Майдану, працювали над розробкою комплексної комунікаційної програми з теми енергоефективності. Пізніше ми працювали із темами децентралізації, інформуванням внутрішньо переміщених осіб та реформою державних комунікацій загалом. Це був надзвичайний досвід, бо я прийшла працювати з людьми, з якими поділяю цінності. А без команди ти нічого не зробиш.

І так з кожним новим проектом я розуміла, що комунікації – це моє. Так я прийшла до того, що є зараз.

– Прийшла до чого? Що є зараз?

У мене була певна особиста професійна криза під час Майдану. В PR-агенції – класно: ти працюєш із різними клієнтами, напрямками. Але в агентському бізнесі так чи інакше ти працюєш на клієнта. І дуже часто не бачиш, як твоя частинка роботи впливає загалом на бізнес. Хотілося чогось іншого, щоб можна було бачити свій результат. Проте я не знала, де це знайти.

А Революція Гідності відкрила для комунікаційних спеціалістів абсолютно інший світ – державні комунікації

133grupa

– Бо їх просто не було.

Номінально були, але класичних зв’язків з громадськістю (Public Relations) – не було.

– Закритій системі це не потрібно, а у відкритій – це основа всього.

Коли мене запросили, я мала зовсім інші плани, але у той момент усе змінилося. Відтоді почався ще один етап розвитку – державні комунікації. Ми почали з теми енергоефективності, децентралізації, внутрішньо переміщених осіб, допомагали розробляти комунікаційні програми щодо цього. У нас була невеличка команда. Ми були ніби допоміжна функція для Міністерства. Працювали з контентом, з формулюванням меседжів, отримували медіа-моніторинги, аналізували це все, показували інформаційні проблеми. Але після року роботи ми зрозуміли, що це так само, як узяти віз із конем, прикріпити на нього колеса від «Феррарі» і думати, що він зараз поїде швидше. А треба із цього воза з конем зробити гарний автомобіль.

Мені дуже пощастило з керівниками, менторами. Вони є величезним тригером розвитку і для мене, і для тих, із ким вони працюють.

Тоді усі вони сказали: «Давайте робити реформу державних комунікацій, бо система це основне»

На жаль, у державі ніколи не було розуміння, що без комунікації корабель не попливе. У мене батьки – держслужбовці. Тому у мене був певний скепсис до цієї справи, я ніколи не хотіла у державну сферу. Але потрапивши туди, я побачила цей світ із середини. Там зараз є дуже багато людей, які до посиніння в очах працюють, і ніхто про це не знає, населення це не цінує.

– Це проблема закритої системи, де немає комунікації. Довіра – це про відкритість і спілкування…

Можу тільки погоджуватись. Перед підготовкою  концепції нової системи комунікацій в міністерствах, наша команда провела повний комунікативний аудит в 17 міністерствах. Нам казали, що і так все зрозуміло, але це не тільки озвучення експертної думки, це дослідження і факти. У нас в опитувальнику було 94 питання. Ми провели цей гігантський аудит і тільки тоді зрозуміли, наскільки велика проблема.

Receive Updates

No spam guarantee.

– Тож які проблеми ви виявили?

Основна проблема в тому, що у державній комунікації немає стратегічного бачення, комунікаційного планування.

Уряд, міністерства, прес-служби вважають, що комунікаційна функція не є управлінською. Для більшості комунікацію втілює людина, яка пише прес-релізи

Ми розробили нову систему, прописали абсолютно все: як повинен функціонувати урядовий офіс комунікацій, комунікаційні департаменти у міністерствах, які нові посадові обов’язки, програми навчання для співробітників. Ми підготували тренерів за британською системою для цієї навчальної програми. Це все робилося всього з серпня по квітень.

Нас у команді було близько двадцяти людей. Ми вивчили британську систему, яка працює найкраще, вивчили ще шість інших країн. Ми розробили все, навіть як це юридично буде закріплено, бо якщо юридично в державній сфері щось не закріплено, ніхто нічого не буде робити.

Цікаво, що у посадових інструкціях написано, що держслужбовець повинен знати Конституцію України, але в Конституції немає нічого, пов’язаного з комунікаціями. Жоден державний службовець за законом не зобов’язаний комунікувати. Він може інформувати – кинути щось на сайт, надати інформацію на запит і все.

Ми все зробили так, щоб це могло далі рухатися системно. Головне, щоб це не залишилось на етапі «концепції». Уряд повинен втілити цю реформу, але поки, на жаль, системних змін не відбувається.

prezentatsiya

– У Великій Британії – це якраз про комунікацію…

Так, у них є стратегічні плани, бюджети – система працює ідеально! А в нас немає цієї системи, немає розуміння управлінської функції комунікацій. А потрібно бачити зв’язок між відсотком недовіри до влади та рівнем комунікації державних органів.

Їм не можна пояснити, що якщо вони скажуть цьому медіа, яке є їхнім каналом комунікації з великою аудиторією, «ні» то їх так і не почують. Прес-служби частіше за все не користуються медіа рейтингами, не готують спікерів до виступів. А є державні службовці, які знають свою справу, але не вміють доносити інформацію до людей.

Та є й позитивні приклади. Чому «Prozorro» стало успішним, про цю систему знають і розуміють як вона працює? Бо вони всюди про себе говорили. А Мінекономіки почало колись із зовнішнього вигляду. Як вони виглядають, як вони спілкуються, наскільки вони відкриті – все це все разом впливає на те, як комунікують.

Ми працювали лише з частиною міністерств, але є команди, які працюють в інших сферах, наприклад, в оборонному секторі. Є дуже круті Startcom Ukraine, які працюють із Міноборони та МЗС і роблять дуже якісні круті зміни. Є надія.

Головне, щоб нашим наступним завданням було не просто переконати владу комунікувати, а й переконати людей. Мова йде не просто про обізнаність, а про зміну поведінки вже самого  населення

Поки що є ще одна велика проблема. Опоненти тих, хто зараз робить якісні зміни, не бояться брудних інструментів. У них є просто гігантський бюджет на платні матеріали і кампанії проти тих, хто робить реальні зміни. Ти розумієш, що працюєш чесно і відкрито із населенням, але ефект поки менший в рази, бо інформаційне поле завалюють купленими публікаціями, ефірами, псевдоекспертними думками.

– Це совок. Він закритий. Суть бізнесу – комунікація. Ти маєш спілкуватися з клієнтом, маєш знайти нового класного співробітника. У закритих системах ти піднімаєшся на дві-три сходинки по ліфтах, але в тебе немає бажання шукати таланти. Совок ще не вимився з голови у багатьох українців.

Є канадсько-українська парламентська програма. Я була на ній навесні і принесла із собою три ключові речі, яких у нас поки бракує не тільки в державній сфері: системність, відкритість і людяність. Їхня комунікація – система. Якщо медіа рейтингами«зламався» один елемент ланки, це не означає, що зламається все. А в нас є державні органи, де класно працюють комунікації, але якщо забрати звідти одну людину, то все завалиться.

Відкритість – це не просто дані на сайті, це коли доступно і просто щоденно говорять із населенням. Але, як я недавно прочитала: «усложнять – просто, упрощать – сложно». А людяність – це коли у Канаді на День вишиванки міністр з питань малого бізнесу і туризму приходить у вишиванці і каже: «Коли мені прислали вишиванку, я точно вирішила, що піду в ній на роботу!». А вона індійка. Ти розумієш, що ця людина – одна з ключових людей уряду, який розвиває середній клас, і вона приходить та цікавиться, як ти живеш, спілкується просто з усіма інтернами. І так усі: вони цікавляться життям людей, поводять просто та відкрито. За два роки тренінгів я бачила, як наші нові державні службовців, які чесно і багато працюють, бояться бути людяними, відкритись.

Одним словом, я обожнюю свою роботу.

У державних комунікаціях ти фактично маєш вплив на те, що формує всю Україну

Якщо ти навчив одного, двох, п’ятьох представників в міністерствах бути відкритими, спілкуватися із медіа і населенням, то розумієш, що це має ефект зараз і буде наростати далі, як снігова куля.

peremoga

Тепер перейдімо до більш особистісного рівня. Яка твоя філософія? На чому вона базується?

– Мені завжди важливо, щоб мене оточували люди, які поділяють мої цінності та були добрими. Бо людина має бути всередині щиро доброю до інших – і вдома, і в метро, і в маршрутках.

Якщо тобі щось не подобається, то зміни це. І живи так, щоб нести щось добре у світ

Щодня можна щось змінювати навколо себе на краще. Навіть в буденних простих речах. Ми з колегами проводили експеримент у Кабміні – віталися з людьми у ліфті. Ніби звичайна річ, але спочатку нас жахалися, а тоді почали відповідати на привітання. Так що моя філософія – бути добрим. А якщо тобі некомфортно в цих умовах і з цими людьми – зміни це. Боїшся відповідальності чи змін? Це вже інша річ…

dsc_0086-1

Прочитав недавно, що на співбесіді у Facebook просять назвати чотирьох людей, яким ти допоміг зрости кар’єрно. Це прояснює все – чи людина віддає, росте вона тільки для себе чи й для тих, що поряд…

– Це для мене було однією з ключових речей. Я працювала в холдингу, де створили корпоративний університет і навчали співробітників. Вони мали план розвитку і вирощували не конкурентів собі, а співробітників, колег і ринок загалом.

На жаль, є люди, які не вміють конкурувати. Для них конкуренція – це загнобити іншого і забрати собі медальку. До речі, от чого мене ще навчила Могилянка, так це здорової конкуренції.

Ти розумієш, що якщо хтось кращий за тебе, то тобі треба більше і краще працювати, розвиватися і робити все для того, щоб вирости

Якщо у команді ти вчиш, підростаєш сам, вкладаєш в людей добро, то розумієш, що робиш кращим суспільство.

Звички формують людину. Які звички ти в собі розвинула? Можеш і про хобі розказати.

– Спорт був для мене завжди важливим. Я танцювала, хоча ніколи не займалася професійно – більше для себе. Займалася в спортзалі, відкрила для себе інтервальні тренування. Але через проблеми із колінами я змінила фокус у своєму спортивному житті – тепер лиш плавати, кататися на велосипеді. Але спортом займаюся обов’язково. Бо коли працюєш мізками, якщо не розслабляєшся, не фокусуєшся на чомусь іншому, то вигораєш. Я люблю свою роботу,  але я розумію, що якщо не буду займатися, то нікому добра не принесу.

Ще одна звичка, на яку мене «підсадила»  Могилянка, – це вчитися. Кожен рік я обіцяю собі, що більше ніяких програм, але кожен раз я їду в якусь літню школу. Був момент, коли я одразу після захисту диплому поїхала у літню школу на два місяці. Я люблю подорожувати, але не люблю беззмістовні подорожі. Просто ходити по місту – це класно один раз, другий або коли ти розумієш, що у тебе лише тиждень відпочинку. Але подорожувати, коли маєш якусь ціль, для мене набагато вартісніше. Якщо ти паралельно вчишся, знайомишся з людьми, слухаєш їхні історії, то і свої погляди змінюєш, і вивчаєш інші країни. Тому спорт – це, мабуть, не звичка, а частина життя, необхідність. А звичка – вчитися. Хочу, щоб вона залишалася і надалі.

dsc_0110-usmishka

Порада для теперішніх студентів з висоти особистого досвіду.

– Змінюйте цей світ, якщо ви бачите проблеми навколо себе. Якщо у вас проблема – брудний під’їзд, то підіть і помийте його. Якщо у вас на роботі поганий колектив,і це робить вас не дуже щасливим, зробіть щось, щоб змінити його, або змініть колектив. Якщо бачите, що люди в метро вже зранку пізнали весь «тлєн» життя, то посміхайтеся.

Вчіться бути людяними і робіть це системно

Всім раджу шукати можливості і використовувати їх. Хоча це банально, але не треба боятися. У мене був страх перед літньою школою в Оксфорді. Я думала, що маю недостатньо знань. Але я подалася, отримала стипендію, поїхала туди. І там не було нічого страшного!

Тому не бійтеся – ваші можливості обмежені лише вашим страхом

Call to actions:

– Мені б хотілося, щоб люди зверталися до мене тоді, коли я можу стати їм корисною. Бо в синергії з’являються прекрасні ідеї. Звертайтеся, давайте спілкуватися і робити системні та добрі справи разом.

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Марина Сніжинська, Марія Савченко, Марія Чадюк

Дякуємо за фото Вєсті Гунченко, Pin Production, Viacheslav Liskovsky

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі