Шакро Мачаваріані. Із корабликів на поля державних структур

imgonline-com-ua-Sharpen-MPebHEC3Jc6PLf

Освіта: НаУКМА (економіка)

Досвід: Головний спеціаліст відділу з питань оренди та діяльності державних підприємств управління з питань державного майна та підприємств

– Чому ти обрав Могилянку?

 Я навчався в Грузії.  Одного дня приїхали мої батьки й розповіли про грузинсько-українську школу в Тбілісі. З’ясувалося, що це колегіум від Могилянки. Подумав, а чому б і ні? Ось так потрапив до цього колегіуму. Потім якось до нас завітав Брюховецький, розказав, яка крута Могилянка, про перспективи, куди рухається університет. Тоді у мене з’явилася ціль вступити саме в Могилянку. Однак, не знаючи мови, вступити до Академії було б дуже тяжко. Вирішили, що десятий клас закінчу в Грузії, а в одинадцятому – переїду до Києва.. Таким чином, вступав після одинадцятого класу, склавши ЗНО. Це був складний рік. За півроку потрібно було вивчити українську, щоб скласти ЗНО, і скоротити відставання в півтора роки з математики, тому що обрав напрям «Економіка». Ось так був зроблений вибір на користь  Могилянки.

– Чому батьки направили тебе в цей колегіум? Ти маєш українське коріння?

– Мати в мене українка.

– Чому обрав економіку?

– Так було вирішено в дев’ятому класі і мною, і батьками. Любив математику і дуже добре знав скільки буде два плюс два 🙂  Розглядав ще варіант – правознавство. Уже в дев’ятому класі почав ходити до репетиторів, щоб підготуватися як до правознавства, так і більш ґрунтовно до математики. Через три місяці зрозумів, що право – це не моє, тому обрав економіку.

Фото: Oleksandr Basarab

Фото: Oleksandr Basarab

– Чи брав участь у студентських організаціях?

– Не можу сказати, що був дуже активним на першому курсі.  Щоправда відвідував спортивні гуртки, зокрема футбол, яким займався протягом восьми років ще до вступу в Могилянку. Також був у складі  студентської колегії.

– Чи знадобився тобі у подальшому досвід, отриманий у студентських організаціях?

– Досвід студентської організації не дає великого поштовху на майбутнє, але допомагає зрозуміти, на що ти здатний, як функціонує механізм якоїсь організації, навіть на рівні університету. Знання певної ієрархії, розуміння своєї ролі, функцій і обов’язків допомагає при подальній роботі. Думаю, що студентські організації дають певний досвід, але не надто значний, бо це все одно ще ігри. Однак якісь моменти залишаються актуальними й для того, щоб використовувати їх у подальшому житті.

Шакро1_no_back

Авторка: Анна Салко

– Як і коли виникла ідея Shark&Co?

– Коли закінчував одинадцятий клас,  два класи об’єдналися і святкували останній дзвоник на кораблику, каталися по Дніпру. Мені сподобався формат фуршет-дискотеки.  Уже тоді виникла думка зробити щось подібне в університеті. Але на першому курсі друг мене запросив на вечірку на кораблику і тоді я зрозумів, що в Могилянці такий формат вже існує.

 

 

Вперше власний кораблик організував на свій День народження. Тому датою заснування Shark&Co можна вважати 22 червня  

– Тобто  Shark&Co існувало й до тебе?

– Могилянські кораблики існували ще з 2004 року. Тоді усім цим займалася СК. Я лише підхопив цю тенденцію.

– Коли людина планує створити організацію, вона бачить якусь мету, цілі. Як ти бачив свою організацію?

– Цю організацію тоді, якщо чесно, я взагалі ніяк не бачив. Просто була можливість цим займатися. Одразу зібрав кілька однодумців, які трохи допомагали, але все одно, найбільший тягар лягав на мої плечі: домовленості, договір з діджеєм, квитки, афіші. Здається, нібито нічого складного, але всі ці справи забирали дуже багато часу. Пізніше, аби полегшити собі життя, вирішив створити команду. Наша тодішня ціль була простою – відриватися, відпочивати, зустрічатися з людьми в неформальній атмосфері.

– Тепер кораблики стали такою собі могилянською традицією, про яку знають й інші університети. Квитки розкуповують із шаленою швидкістю. Чи уявляв ти колись, що ця організація з часом переросте у щось більше, глобальніше, принаймні для Могилянки?

– На той час не уявляв. Особливо не задумувався над тим, а що буде в майбутньому. Жив тим часом, тим моментом. Будь-який стартап,  будь-яке починання – це величезна праця, де ніколи не знаєш, яким буде точний результат. Тому я не ставив за мету, аби кораблики стали традицією. Хоча, треба визнати, що на 3 курсі я вже почав задумуватися над більшим розвитком Shark&Co.

– Ти зараз відійшов від справ?

– Відійшов, але за можливості, намагаюся долучатися і відвідувати вечірки Shark&Co. Часто на заваді стають або відрядження, або якісь особисті причини.

22195713_1469464886464823_6997756613475172945_n

– Не важко було віддавати своє творіння у чужі руки?

– Якщо чесно, дуже важко. Shark&Co – це моє, я його засновував, починав. Але все-таки я не мав часу вже цим займатися, тому довелося передати цю справу іншим людям. 

– Чому ти не перевів цю організацію у статус студентської?

– Існує багато організацій, які не мають статусу студентських, які, однак, навіть користуються символікою Могилянки. У нашій назві чи логотипі цього немає. Чому я не зробив Shark&Co? студентською організацією?  Принаймні тому, що студентські організації, з юридичної точки зору, є неприбутковими. Оскільки організація прибуткова й функціонує як ФОП, то ми сплачуємо всі податки, хоч там і невелика сума. Якщо ми зробимо організацію студентською,  втратимо можливість заробляти на ній. Може, СК і виділяла б якісь мінімальні кошти, але їх точно б не вистачало на оплату роботи команди. А я вважаю, що будь-яка праця має бути винагороджена.

Якщо ми вже зачепили цю тему, скажу ще одну важливу річ: у Могилянці дуже багато подвійних стандартів. У наш бік, зокрема не так давно, були закиди щодо аморальності, суб’єктивації і так далі.  Але чи не було це висвітлено лише з одного боку? Навіть ініціаторка звинувачень не була послідовною у своїй позиції: конкурси краси і дефіле у купальниках їй здавалися нормальними, а дівчата у білизні на наших афішах – ні.

До того ж, у Могилянці неодноразово були афіші такого типу: чи то на День ФСНСТ, чи то на KMA OLD SCHOOL PARTY. Але саме наша робота чомусь викликала таку бурхливу реакцію.

Проте я намагався не втручатися у ситуації. Офіційні коментарі давала команда і я задоволений тим, як вони працюють. На їхній захист можу сказати ще одне – меркантильних інтересів (які закидали) команда не має. Та й ніколи не мала. Окрім корабликів колись ми проводили і аукціон побачень, де була зібрана найбільша сума за всю історію таких подій – 5 тисяч доларів. І, фактично, щоразу частина коштів з вечірок передається на благодійність. Тільки я завжди був проти, щоб ми це афішували. І це, очевидно, моя велика помилка, адже тепер команду звинувачують у меркантильності.

– Дякую за вичерпну відповідь! Тепер відійдемо від цієї теми, адже хочу спитати про роботу. Знаю, що ти працюєш у державному секторі. Розкажи, будь ласка, як взагалі почався твій професійний шлях і, звісно, про нинішню роботу.  

– Під час навчання в мене були ідеї піти працювати, спробувати себе десь, але, власне, потреби не було. Батьки завжди казали: «Ні, вчись! Яка робота? Ще встигнеш». Закінчивши шість курсів, не подався на роботу, а взяв паузу, хотів трохи відпочити. Через півроку почав шукати роботу. Тоді мене підштовхнув батько: запропонував піти в держструктуру. Але ж там заплатня маленька і я, до того ж, не звик працювати під чиїмось керівництвом…  Зваживши все, я таки вирішив спробувати, тому моя перша держструктура – податкова. Довго там не працював, бо відчув, що не моє. Потім я щось шукав-шукав, поки знайомі не розповіли про вакансії в аудиторській службі (раніше КРУ) Київської області. Ревізії, відрядження – ось це моє. Аби тільки не сидіти на місці. Там мені більше сподобалося, тому що постійно були виїзди.

29472809_1635863296491647_239844107297969214_n

Якось натрапив на вакансію в управлінні державним майном при Міністерстві освіти. Подався туди, пройшов усі випробування і мене прийняли. За рік заповнив чотири декларації. Як на мене, це дуже великий мінус держструктури: звільняєшся – заповнюєш декларацію, приходиш на роботу – знову заповнюєш. Звичайно, потрібно перевірити, чим ти “дихаєш”, але, все одно, це дуже жорстка бюрократія. І досі я працюю головним спеціалістом Управління державним майном МОН. Тут теж є відрядження, тому, мабуть, я і затримався так на довго (майже 4 роки). Чим більше живого спілкування, тим краще для мене. Тут також трапляються дуже приємні відрядження, які дають можливість відкрити для себе нові куточки Україну: сьогодні я в Херсоні, а вже завтра можу бути в Чернівцях. Зрозуміло, що це робочі відрядження, але якщо випадають 1-2 вільні години, можна прогулятися містом.

– Взагалі, в державні структури молодь йти не хоче, тому що працівники державної структури зазвичай стикаються з упередженим ставленням до себе, з негативом з боку звичайних людей. Ти з таким стикався?

– У мене також є друзі, які говорять: «Ой, ви там нічого не робите». Але якщо не йти на державну службу, то хто буде все це відпрацьовувати? Тут, може, й не така зарплатня, як у приватному секторі, але вона все одно поступово росте, проводяться певні реформи. Так склалося, що ці реформи не завжди є ефективними, але як ви можете критикувати нашу роботу, говорити, що ми нічого не робимо, якщо ви не були всередині  усього цього? Інколи трапляється так, що нам реально не вистачає людей не те, щоб щось зробити, перевірити, а просто навіть закрити якийсь контроль, для паперової роботи. Це пов’язано з тим, що посади скорочують задля підвищення заробітної плати у держсекторі. З іншого боку, коли людина скорочується, її робота перекладається на колегу. Якщо двоє не встигали впоратися з об’ємом завдань, то як буде встигати один? Люди не завжди розуміють такі моменти і замість того, щоб розширити, полегшити роботу, звільнити від якихось зайвих моментів, народ починає критикувати. Не те, що нічого не робимо, іноді банально не вистачає часу, одній людині складно відпрацьовувати всю Україну.

Шакро2_no_back

Авторка: Анна Салко

Після реформи більш-менш нормальна зарплатня, але все одно люди ідуть неохоче: занадто багато роботи покладається на одного працівника, або ж просто немає місця. Тим паче, що в приватному секторі реалізуватися можна набагато швидше, особливо в матеріальному плані, адже сьогодні всі націлені на достаток. Йдучи до цієї установи, я дивився в майбутнє. Звичайно, спочатку зарплата буде невелика, однак потім можна буде рости і рости.

 

 

Колись батько настояв на тому, аби я йшов у держструктуру. Я розумів, що це не дуже перспективно в матеріальному плані, але оскільки нагальної потреби в грошах ніколи мав, то основним для мене був таки досвід.

– Зрозуміло, ти не знаєш напевне, що буде далі, але все ж таки – хотів би залишитися в державній сфері чи плануєш переходити у приватну?

– Думки були різні. Підозрюю, що рано чи пізно все одно потраплю в приватну сферу. Усі прагнуть якоїсь незалежності, аби не треба було прокидатися о сьомій чи о восьмій ранку, щоб встигнути на роботу. У приватному секторі, ти сам собі бос, можеш прийти хоч о третій, попрацювати одну годину й піти. Коли працюєш на когось, така схема не підходить  

– Чи лишається час на хобі?

– Зараз вільного часу мало, тому що з дев’ятої до шостої на роботі. Це майже як відсидіти першу, другу, третю пару, а потім у тебе ще й шоста, і ти не можеш чи вже не хочеш нікуди їхати через оцю шосту пару. У студентські роки було простіше.

З дитинства займався спортом. Це, як стиль життя.

Займався боротьбою, пішов шляхом батька. Потім мені це не сподобалося (не захотів, щоб вушка були поламані 🙂 ), тому перейшов у футбол. Займався вісім років, а потім отримав травму і про професійний спорт довелося забути. Проте футбол і зараз можу назвати своїм хобі. Окрім того, для себе займаюся плаванням. І дуже люблю боулінг. Здавалося б усе просто: кинути шар, попасти в кеглю,  – але це лише на перший погляд. Граю в боулінг уже третій, чи навіть четвертий рік. Беру участь у спартакіаді між міністерствами, де боулінг є одним із обов’язкових видів спорту. А ще, люблю подорожувати. Сидіти довго на одному місці – це не про мене.

Фото: Li Churkina

Фото: Li Churkina

– Подорожуєш Україною чи за кордоном?

– Частіше Україною.  Поки ще хочу відкрити для себе цікаві місця вдома. За кордон теж бувало вибирався, але зараз багато працюю, тому вирватися кудись вдається хіба на уїк-енд.

– Які поради можеш дати студентам вже як випускник Могилянки?

54730919_528819077642708_7858191805370597376_n

– Почнем із того, що таке Могилянка, і що вона дає? Знання, звісно, але важливо пам’ятати й про знайомства. У різних людей різні можливості. Якщо протягом студентських років тобі вдасться сформувати коло добрих знайомих з різними можливостями, ти багато чого доб’єшся. Ці люди супроводжуватимуть тебе протягом усього життя й у потрібний момент подаватимуть руку допомоги. Тобто університет  – це своєрідна платформа для знайомств, які в подальшому перетворюються на можливості.

Моя порада – якомога більше спілкуватися, дружити.

Не маю на увазі фінансовий план: не варто одразу шукати людей із заможними, успішними батьками. Потрібно шукати людей не з товстим гаманцем, а з близькими для тебе самого цінностями. Раджу знайти таких однодумців якомога більше – разом рухатися набагато легше.  

Сall to action:

Я завжди відкритий. Друзі знають: до мене можна звертатися з будь-якого питання. Якщо є можливість – завжди допомагаю. Якщо я некомпетентний у вашому питанні, можливо, мені вдасться знайти того, хто розуміється на цьому. Зможу чи не зможу, але в будь-якому випадку прикладу зусилля, щоб якось допомогти.

Спілкувалася Ганна Морозова

Редактори: Тетяна Юла, Ганна Морозова

Ілюстраторка: Анна Салко

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі