Сергій Лесняк. Майстер китайських стратагем в українських реаліях

1

Інтерв’ю про те, як залишатися вірним собі. Коли 14 років тому всі їхали в Європу, Сергій пішов за мрією в Китай – і не помилився. Дізнайтеся, як відбувалося «врощення» у китайську культуру. Зрозумійте, чому воювати треба у прямий спосіб, а вигравати – у непрямий. І не забудьте завітати до книгарні за перекладом Сунь-цзи, здійсненим Сергієм!

Освіта: Тернопільський національний педагогічний університет, НаУКМА (філософія), China Europe International Business School (CEIBS)

Налаштовуйтесь на хвилю Сергія під час читання, плейлист спеціально для ММ:

– Які асоціації у тебе виникають зі словом «Могилянка»?

– Давня історія, прогресивний навчальний заклад з перспективою бути одним з найкращих у світі, багато хороших випускників, які є дуже добрими та надійними людьми.

– Чому ти обрав КМА? Можливо, є історія, пов’язана зі вступом.

– Я був другим випуском відродженої Академії. До цього рік навчався у Тернопільському педагогічному університеті, де і почув про Могилянку. Мене привабили методи викладання, це був фантастичний варіант.

Скажімо так, ейфорія у мене не проходила до кінця бакалаврату

– Вибір спеціальності  «філософія» був свідомим?

– У людях я розбираюся краще, ніж, наприклад, у машинах 🙂 Розумію людей, точніше, все, що їх стосується. Тож, так, філософія була свідомим вибором.

– Що тобі подобалося у Могилянці? Що корисного отримав у ній?  

– Могилянка дала мені все: демократичність, орієнтацію на елітизм, але не в негативному значенні. Могилянка вчила брати відповідальність на себе. Мені дуже подобалася система liberal arts. Я, наприклад, завжди цікавився Азією, тому брав відповідні предмети.

Також у нас була велика наповненість подіями, до нас приїздили дуже відомі люди, наприклад, Авєрінцев. У КМА була культура дискусії. Ми ставилися до цього університету так, наче це останнє в нашому житті навчання. Тут ми справді вчилися. Це було складніше, ніж тепер, бо по книжки ми їздили у Центральну наукову бібліотеку, де проводили всю суботу.

До того ж, гуртожитка єдиного не було, для нас орендували різні частини чужих. Проте ми не тільки вчилися, але й жили повноцінним студентським життям: одного разу билися з міліцією, ходили посеред ночі по бузок для дівчат, ночували в лісі.

Ми ставилися до цього університету так, наче це останнє в нашому житті навчання.

– А чого тоді не вистачало?

– Того, чого бракувало колись, бракує тепер і, певно, бракуватиме і в майбутньому. Найбільша проблема – молоді люди не можуть приймати рішень. Мало університетів світу формують у студентів вміння брати відповідальність за своє життя і приймати рішення.

Наші студенти мислять спеціальністю, а не життєвим вибором

Було б добре, якби в університеті були якісь tutors, з хорошим досвідом, у яких можна було б запитати елементарні речі, поради щодо того, як жити, чим займатися. Чимось подібним я займаюся нині в Китаї.

Ще нам бракувало доброї бібліотеки. Вона дає студентам знання, тож має бути якісною, з великою кількістю іноземних книг.

На мою думку, університет на зразок Могилянки має бути номер один у світі

Саме у світі, а не в українських рейтингах перед ЗНО. Не треба навіть порівнювати себе з українськими університетами, хіба що із всесвітньо відомими. Могилянка має змінюватися щодня, шукати якісь нові сфери для розвитку, запозичувати якнайбільше з досвіду європейських університетів.

Також в Академії має бути залучено більше людей до прийняття рішень. Це забезпечить вишу прозорість.

– Як почався твій професійний ріст?

– Я почав працювати ще студентом Могилянки, займався рекламою. Потім у мене був досвід із декількома американськими програмами. Згодом мені трапилася нагода поїхати в Китай. Усі основні зміни, які сталися зі мною, відбулися завдяки цій поїздці.

– Чому саме Китай?

– Далекий Схід цікавив мене ще з 14 років, тож запланував, що маю цим займатися. У Китаї ми організували бізнес, започаткували там кілька компаній.

– А як виникло бажання його створити?

– Мені просто було цікаво. Оскільки маю філософську освіту, то мене віддавна цікавили гуманітарні питання, пов’язані з Китаєм. Це зацікавлення згодом переросло у бажання створити бізнес. Хоча коли я тільки їхав до Китаю (це було 14 років тому), він ще не був таким розвиненим, як сьогодні. І ніхто тоді не розумів, чому я їду не до Європи. Завдяки гуманітарному розумові я дуже швидко там адаптувався.

– І мову швидко вивчив?

– Я і досі її не дуже добре знаю 🙂 Однак до культури адаптувався швидко і на певних аспектах розуміюся навіть краще за багатьох освічених китайців.

– Розкажи про бізнес. Як та з ким ти його організовував?

– Насправді все просто. Людей, тобто партнерів, я шукав банально у пошуковиках. Через кілька місяців вже мав певний капітал і зміг купити товар. Дуже хвилювався, адже мусив працювати з документами, на яких не дуже знався.

– Де ви продавали цей продукт?

– Спочатку ми везли все до України, потім вирішили завозити товари з України до Азії.

В останні роки (вже не пам’ятаю, скільки займаюся цим проектом) нам спільно з українською компанією вдалося продати наші вітчизняні ліки у В’єтнам. Це хороший крок для нашої економіки.

Ще один препарат ми зареєстрували у чудовій країні – Бірмі. На черзі – Індонезія, Філіпіни. У мене є й інші проекти, не фармаційні, але пов’язані з Україною та Азією.

Я намагаюся ніколи не втрачати зв’язку з Україною

Один мій товариш казав, що працюючи закордоном, він зранку відкривав новини своєї держави. І справді це визначає, як ти живеш. Якщо читаєш український ресурс, то менше відчуваєш «розірваність» з Батьківщиною.

Receive Updates

No spam guarantee.

– Що найважче було у асиміляції, у «врощуванні» у новий народ?

– Найважче було, напевно, пристосуватися до розмов. Спочатку всі розмови там видавалися мені якимись «кострубатими». Китайці дуже прагматичні і неметафізичні. Тож я довго вчився з ними розмовляти. Та й і важко було, бо я не міг нікому висловити власних думок, не було з ким по-справжньому поговорити.

Також важко було щодо свободи. У Китаї немає Інтернету, у них є СhinaNet, з якого ти отримуєш уже відфільтровану інформацію. Щоб отримувати «чисту» інформацію, треба платити, і немало.

Проте я схиляю голову перед китайською інформаційною безпекою. Якось ми поїхали з дружиною до Сингапуру і купили там мапу світу, яку взяли з собою до Китаю. Поки я не виправив її ножем так, як вказав прикордонник, карту ввозити не дозволяли.

Можливо, збоку це виглядає як банальний курйоз, але водночас це добрий приклад успішної роботи їхніх спецслужб. І це те, чого не вистачає нам. У Китаї «Інтер» неможливий. Там дуже стежать за своєю безпекою.

– Які риси ти найбільше цінуєш в людях?

– Внутрішню сміливість, якої не завжди вистачає мені. Я вважаю, що завжди варто бути собою. Потрібно зробити із себе цінний продукт, створити щось, щоб можна було легко померти і після себе щось залишити.

Найцікавіші люди – це ті, які постійно виходять за межі себе

Навіть якщо в людині є ген «оскаженіння», з нею може бути цікаво, бо така людина може рухати щось. А якщо ці люди ще й вміють системно працювати, то вони неймовірно цінні. Таких людей мені бракує.

– Що для тебе означає команда? На яких принципах її будуєш?

– Останнім часом отримую дуже цікавий командний досвід, який не пов’язаний з бізнесом. На певному етапі вивчення китайської мови я зрозумів, що маю перекласти Сунь-цзи і почав цей проект. Я хотів зрозуміти, як це звучить в оригіналі. Спочатку робив переклад виключно для себе. Потім зрозумів, що його слід надрукувати.

Це була моя перша перекладацька праця, тому щоб книга була вдалою, вирішив вибрати одного з найкращих редакторів України — Віктора Кабака. У тандемі з ним нам вдалося створити якісний продукт; мої колеги зі Львівської бізнес-школи зробили хороший маркетинг. А написи китайською здійснив батько мого товариша, відомий тайванський каліграф. Тож над книгою працювало багато людей, які й були моєю ідеальною командою.

–А що допомагає формувати команду?

– Мені просто класно з людьми 🙂 По-перше, я дуже лінивий, тож треба ділити роботу між усіма. По-друге, бувають ситуації, де інша людина робить щось значно краще за тебе. А коли кожен робить те, що добре вміє – і загальний результат виходить кращим.

Нещодавно разом із Павлом Шереметою та Вадимом Задунайським ми організували новий проект. Взяли два міста: Кам’янець і Хотин. У Хотині ми разом з істориком Задунайським аналізували Хотинську битву 1621 року з погляду стратегії і бізнес-стратегії.

Концепція цього семінару полягала в тому, щоб зрозуміти нашу українську стратегічну науку на базі військових подій. Мета проекту – передати стратегію та мислення наших предків, зокрема козаків.

– Тож які є поради щодо формування команди? Ти сказав, що любиш людей, це єдиний критерій?

– Я ціную зацікавленість у людях. Якщо люди добросовісні і можуть працювати, то з них можна створити команду. Загальний інтерес – теж важливий критерій. У фінській воєнній стратегії я запозичив таке правило: команда – це товариство вільних людей, які відповідають за те, що вони роблять.

Якщо людина не знає і не розуміє певних стратегій, вона позбавлена права приймати рішення. До речі, саме з воєнних стратегій легко зрозуміти, як формувати команду.

Люди у команді можуть бути абсолютно різними, але мета у них має бути одна, і йти до неї їм потрібно разом, дружно

– Маєш улюблену стратегію? Розкажи про власні інсайти.

– З погляду громадянина перша стратегія – воювати треба у прямий спосіб, а вигравати – у непрямий. Нам завжди треба шукати обхідні шляхи, вчитися знаходити обхідні методи і користуватися не лише силою, але й розумом. Люди мають знаходити доцільні шляхи та методи.

Крім того, мені дуже подобається стратегія Сунь-цзи – щоб виграти війну треба знати на 100% і себе, і ворога. Завжди потрібно розуміти свої сили і поводитися зі світом відповідно до цього. І щоб перемогти, в першу чергу, варто самому стати непереможним, а вже потім ослаблювати ворога.

– То яка сили є в України чи українців? Що ти можеш виокремити?

– У нас багато сил. Найперше – здатність до самопожертви для блага інших, заради, скажімо так, вищої мети. Нинішня ситуація, можливо, змусить наш народ почати себе чітко позиціонувати. Тому що потрібно передусім стати цікавим самим собі.

– Великі досягнення завжди супроводжуються конкретними труднощами. Що тебе підтримувало в такі моменти?

– Труднощів завжди багато, але я завжди стараюся пам’ятати, що є речі важливіші за будь-які мої проблеми. Якщо маєш ціль, то вона тебе завжди тримає на плаву. Нині у мене мета – подорожі.

– А щодо цілей в освіті. Що порекомендуєш студентам?

– По-перше, ставте собі досяжні цілі, до яких ви могли б іти крок за кроком і моніторити свої дії. Ви маєте весь час тримати цю ціль у своїй голові і щодня робити до неї крок. Ставте собі за глобальну мету бути найкращим у чомусь у світі чи в країні. Іноді маленькі цілі вестимуть до цієї великої мети.

Я переконаний, що кожна людина має бути успішною, не обов’язково у бізнесі, але у своїй ніші

 Крім того, треба завжди бути простою людиною, не боятися визнати, що чогось не знаєш, більше питати. Самовпевненість – це добре, але вона мусить бути обґрунтована певним досвідом.

Слід завжди уявляти свої можливості у зв’язку із системою.

Ніколи не міряйте себе поза цією системою

Історія успіху Стіва Джобса не може бути перенесена на жодного громадянина України, бо у нас усе працює зовсім по-іншому. Книжки про успіх варто читати, але не слід ставитися до них з фанатизмом, бо, знову ж таки, системи різних країн працюють по-різному. Потрібно звернути увагу і на психологічні методи досягнення цілей.

– А викладачам і адміністрації?

– Бути інновативними на світовому рівні.

– Call to action:

– Якщо у вас є цікаві проекти, ви можете звертатися до мене – допоможу, чим зможу. До того ж, мене хвилює стан української замкової спадщини. Тому якщо є проекти, пов’язані саме з цим, буду в них дуже зацікавлений. Було б класно організувати якусь загальну справу безпосередньо пов’язану з цією проблемою.

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Ганна Морозова, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі