Ростислав Головко. «Сприяти руху вперед»

5aaea9906ead8_5

Одна річ – знати про можливості, але зовсім інша – мати сміливість, щоб їх використати. Ростислав Головко – людина, якій відваги точно не бракує, тож це інтерв’ю сповнене ентузіазму й нових ідей. Дізнайтеся, що трапилося з могилянськими бургерами, чому варто давати на роздуми 30 секунд та як перетворити тайм-менеджмент на комп’ютерну гру 🙂

Освіта: НаУКМА («Маркетинг»)

Досвід: «Upacaniv», «Космос табір», проект «Прихисток»

Чому обрав Могилянку, маркетинг?

– Я обрав Могилянку несвідомо. Можливо, хтось уже розумів щось в 11 класі, але не я. Тому КМА мені обрали батьки. Але я їм одразу подякував. У перші ж три дні зрозумів, що це класний вибір. Щодо спеціальності – мене цікавила економіка, рух грошей у світі. «Маркетинг» здався більш перспективним, тому й обрав саме його.

Як долучився до студентського життя?

– Я виступав на кожному Дні факультету. Однак «наповну» долучився на третьому-четвертому курсі, коли почався «Містер КМА». Тоді ж став виступати на квартирниках. Бо хоч пишу пісні, але до цього просто грав на гітарі в гуртожитку. Після «Містера» усі почали мене знати, чути, тоді стало цікавіше.

Зрозумів, як взаємодіяти з людьми. Побачив, що могилянці – це дуже цікава аудиторія, з якою варто працювати у будь-якій сфері. Почали робити потрошку квартирники, кожні, мабуть, три місяці, півроку. Власних пісень було дуже багато, хотілося їх усіх зіграти.

24989407_508377236214371_186311769_n

А як почалася історія з «Містером»?

– Мені написав Юра Векленко. Він мене знав, мабуть, з чуток і подумав, що я цікавий персонаж. Тож я прийшов, і мене взяли. Проте мав умову. Оскільки мене вмовили брати участь Степан і Кирило – мої два друга, то сказав: «Буду брати участь, якщо всі пройдуть. Інакше – мені нецікаво». Загалом, це доволі звичайний конкурс, але ми намагалися зробити його крутим і досягли цього.

Ти казав, що тоді зрозумів, як взаємодіяти з могилянською спільнотою. Що маєш на увазі?

– Лайки, лайки 🙂 Мені це ніколи не було цікавим до «Містера», але він нав’язує цю штуку – займайся самопіаром, це тобі тут допоможе. Не дуже вдячна справа, але захоплює.

Саме тоді з’явилася «база контактів»?

– Не тільки. Я завжди зустрічаю багато цікавих людей. Усе залежить від того, як ставишся до життя. Якщо кажеш – повільне, нецікаве, то воно таким і буде. А якщо казатимеш «кожного дня я маю новий досвід, який неймовірно впливає на моє бачення світу, і це щоразу змінює мене», то такий досвід і знайдеш.

Я ніколи не лишаюся на одному. Увесь час мене щось змінює. Не можу сказати, що є «установки», яких завжди дотримувався. Тому що розумію: де «установки», немає розвитку.

Як можеш схарактеризувати нашу спільноту?

– Могилянка росте, розвивається. Але лише завдяки тим, хто тягне її вперед, хто хоче з нею взаємодіяти. Наприклад, Віктор Килимар – людина, яка живе Могилянкою. Він її рухає вперед. Навколо нього гуртуються люди, вони пізнають одне одного, звідти починається створення чогось.

Відсоток дуже активних могилянців невеликий, але він більший, ніж в усіх інших університетах. Саме тому ми попереду

24989708_508376412881120_334795767_n

Можна сказати, що й ти так долучився до творення чогось?

– Щодо бургерів, так. Без Віктора Килимара це не вийшло б. Він надав платформу, де можна було втілювати ідеї. А згодом «Хвильовий».

А чи є ще заходи, до яких долучався?

– Є ще паралельне, напівмогилянське. Це вечірки, які ми робимо приблизно кожні три місяці. Наприклад, «Космос табір» – центральна вечірка, ідеологом якої є Бодя Яремчук. Він працював рік чи два в kmbs. Богдан дуже ототожнює себе з Могилянкою, ходить у футболці КМА, хоча не навчався або лише трохи навчався колись тут 🙂

Богдан творить «Космос табір» уже п’ять років поспіль. Це зустріч людей, спільних по духу, могилянців там десь 40%. Суть «Космос табору» така: триста-чотириста людей збираються на Київському морі, у лісі, з палатками на три дні і просто взаємодіють. Крутий нетворкінг, разом з крутою тусовкою. Перетин часу, людей та простору.

Ти, мабуть, досі відчуваєш зв’язок з КМА, якщо саме тут започаткував бургери?

– Мабуть, могилянці – це близькі мені люди. Мені легко їх задовольнити, тому що я такий, як і вони. Просто намагаюся робити те, що мені подобалося свого часу. Однак, звичайно, мені хочеться виходити на інші рівні. Я не збираюся лишатися з Могилянкою весь час. Прагну розширювати межі діяльності, але дуже зручно починати саме з Академії.

24829238_508374762881285_1387165151_n

А як виникла ця ідея? Чому саме бургери?

– З цим пов’язана цікава історія. Ми їхали на одну з вечірок, які робимо, – «Rock ‘N’ Roll Train». Збираємо 50 людей (повний вагон) і їдемо у Карпати – вечірка в піжамах у потязі. Потім два дні в Карпатах на ранчо і повертаємось назад. Там потрібно було організувати харчування, і ми вирішили за це взятися. Бо дуже прикольно робили бургери, спершу просто для себе. Тільки раніше ми готували 8-10 бургерів, наприклад, ще для друзів, а тут потрібно було 80 зробити 🙂

Три години ми їх робили. Продавали по 15 гривень: собівартість – 14, а ми заокруглили, щоб було зручніше. Тобто концепція проста: віддаємо абсолютно за собівартістю, працюємо безкоштовно. Усі почали казати: «Чуваки, круто, з душею». І ми потрошку почали вдосконалюватися.

Спершу скуплялися в АТБ, вибирали найдешевші продукти. А потім знайшли постачальників, зробили класний рецепт. І працювали практично без накрутки. Буквально собівартість, плюс заплатити за бензин.

Розкажи про початковий етап «впровадження бургерів у КМА».

– Спершу з’явилася ідея: «Прикинь, робити бургери прямо в КМА». А потім почали думати, чи потрібно це могилянцям. Я провів опитування (тоді ще «Підслухано НаУКМА» було «в темі»). Запитав: «Де ви харчуєтеся?». І, мабуть, 30% було тих, які їдять паніні або ще якийсь фастфуд.

Я зрозумів, що в ці 30% можу «влізти» і покращити людям вибір. Бо фастфуд, який міститься на Контрактовій, або дуже дорогий і гарний, або дуже дешевий і неякісний. Тому що потрібно було зробити? Дати мінімальну націнку на якісну продукцію. Так ми і робили бургери, які трошки дорожчі за собівартістю, ніж ті, що в три рази дорожчі від наших за ціною реалізації.

А де ви їх готували?

– У KMArt Yard. Але швидко зрозуміли (днів за чотири), що люди приходять не тільки поїсти бургери. І їм не дуже приємно, що там пахне їжею. Тому ми вийшли на плац.

Тоді Артем до нас долучився і з нами працював. Ми поставили свій маф на плацу.

Усім дуже сподобалося, нам ніхто нічого не казав. Але через два тижні прийшла працівниця з їдальні зі словами «що це таке». І вже ввечері охоронець попередив, що більше цього не дозволить, потрібно подання, дозвіл

А за дозволом я пішов ще за місяць до цього, бо ж і сам хотів із дозволом працювати. Прийшов і пропонував робити бургери. Моя ідея дуже сподобалася Людмилі Іванівні, але вона сказала, що це неможливо юридично. І вона не може нічим допомогти. Бо навіть якщо усе вийде, то на оформлення піде два роки точно.

Але ми все-таки спробували, хоч і через два тижні нас прогнали. Ми трошки «набили» собі ім’я, «набили» відгуків. Нас почали викликати на різні заходи, у KMArt Yard, «Хвильовий». А потім вирішили займатися доставкою. У ній є свої можливості, це сервіс, що розвивається. Тому було цікаво розбиратися, як це працює, і спробувати передати її на управління менеджерам.

24992074_508374566214638_1721362885_n

Якщо не дають згоди «згори», то можна зайти з іншого боку 😉. А чому вирішив закрити цей проект?

– Я зрозумів, що м’ясо не дуже добре впливає на здоров’я, і я не можу його розповсюджувати. Бо якщо я себе обмежую у вживанні м’яса, то як можу пропагувати це, продаючи його. Підозрюю, що у м’ясі багато домішок. І коли ми перестаємо його їсти, нам стає погано не тому, що ми нам бракує білка, а тому що не отримуємо порцію цих речовин. Крім того, таке рішення прийшло, можливо, бо живу з вегетаріанцями. Була також думка передати цей проект комусь, однак не вдалося.

І над чим нині працюєш?

– Дуже радий, що вийшов з цих справ і почав займатися дещо глобальнішими, наприклад, відеопродакшеном. Я протягом місяця працював менеджером і зрозумів, що не хочу сидіти в кріслі й робити якусь незначну роботу, якщо можу зробити рекламний ролик, який набагато більше допоможе бізнесу. І компанія зробила замовлення. Причому в мене не було портфоліо, я просто сказав, що ми можемо зробити дуже класно. Бо ми й справді можемо, навіть перемогли у конкурсі короткометражок у Могилянці, а потім в Україні.

Ого! А що це був за конкурс? Як її створили?

– У мене є друг Степан. Він знімав короткометражку на конкурс в Могилянці. Там і здобули нагороду. Наступного року теж приймали участь. Лишився тиждень до подачі, і ми, сидячи на воєнці, придумали про неї короткометражку й перемогли у Могилянському Конкурсі Рухомої Картинки.

Галина з нашої команди подала її на «Де кіно» і «Film.ua», і ми й там здобули перемогу. Чесно кажучи, дуже здивувалися, що виграли, тому що проти нас були ті, хто знімав професійною технікою, з професійними акторами. Вони працювали, може, місяць, з великими бюджетами, а в нас була короткометражка без бюджету, створена фактично за 10 годин.

– Вітаю! Та, мабуть, повернімося до відеопродакшену 🙂

– Ми зробили декілька commercials, але вони ще не на тому рівні, який хотілося б. Тому вирішив, що потрібно втілювати ідеї на більш високому рівні у вірусному маркетингу. З весни почнемо знімати відео. Їх можна буде пропонувати компаніям або використовувати як портфоліо.

– Проте це не всі твої проекти. Розкажи, як з’явилася ідея «Прихистка»?

– Спершу все виникло з власної потреби. Два роки тому, після 4 курсу, ми почали орендувати квартиру. Спершу на Куренівці, потім переїхали на Дарницю, згодом жили біля станції метро «Тараса Шевченка», а зараз на Сагайдачного. І так з’явилося чотири квартири, які орендують люди чи по дружбі, чи по роботі, чи просто за спільними інтересами. У певний момент зрозумів, що постійно займаюся організацією, і насправді це можна робити і в чотирьох, і більше квартирах.

Тому зараз моя мета – орендувати ще дві старі сусідні квартири, щоб облаштувати їх під новий лад і здавати покімнатно студентам, молоді саме на Подолі. Можна почати з одного такого колівінгу, а потім створити інші. З одного боку, ця ідея легка в реалізації, але, з іншого, залежить від зовнішніх факторів – чи здадуть нам ці квартири та за яку ціну.

Що тобі найбільше подобається у цьому проекті?

– Те, що люди зустрічаються, відбувається синергія і маємо спільний результат. Бо ми живемо у крутому місті, де дуже швидкий розвиток, незважаючи на те як влада й суспільство намагаються зупинити його.

Але, загалом, ці прояви творіння чогось нового, руху вперед, неможливо притлумити, тому набагато краще просто йому сприяти

А ще, навіть плани на життя формуються залежно від того, з ким живеш. Наприклад, я займаюсь відеопродакшеном, зокрема й тому, що живу з відеооператором 🙂

24891802_508375356214559_536303464_n

Ти також гід на «Showaround». Чому захотілося спробувати себе в цьому?

– Платформа «Showaround» – це як «Uber» тільки для гідів і туристів. У мене почалося це доволі спонтанно: зустрів одного іноземця, він мені сказав про цей сайт. Я зареєструвався, він залишив мені відгук, і так все й почалося. Але я буваю гідом не дуже часто, може, раз на місяць.

А вирішив спробувати, бо мені подобається уся робота, де я не продаю свій час. Щоб я не тільки отримував гроші, а мав рух уперед, досвід. Також це комунікація з людьми, нетворкінг, нові можливості.

А ще через любов до Києва. Я дуже люблю показувати його в усіх барвах, і мені хочеться, щоб в очах іноземця столиця була не тільки Майданом і Хрещатиком з купою сувенірів

Наприклад, я можу звозити іноземців на «Лісову», показати Рибальській міст. Вони тоді проникаються культурою і розуміють, хто такі українці.

А яке твоє улюблене місце в Києві?

– Рибальський міст. Минулого року ми зібрали 30 людей і вирішили поприбирати на ньому – забрати усе сміття, скло. Було дуже прикольно. Кожен вірив, що ми це зробимо, але всі трошки сумнівалися, тому що все-таки тільки 30 людей, а міст величезний. Проте за 5 годин ми чудово впоралися.

– Ти не любиш засиджуватися на одному місці й доволі багато подорожуєш. Можеш розказати про свої мандрівки?

– Я влітку їздив автостопом Краків – Прага – Берлін – Амстердам – Роттердам – Брюссель. Це була просто «Подорож». Тепер планую проект «Грандіозна подорож». Концепт такий: я «закидую» себе в Марокко й маю дістатися до України за 100 доларів. Це буде влітку, тож можна буде жити в палатках, пізнавати людей.

Важливо також, що буду розповідати цю ідею усім своїх друзям, і вони також можуть їхати, наприклад, у свій спосіб і матимуть власний маршрут. Я тільки даю локації, в яких буду: Іспанія, Франція, Італія, можливо, Албанія – місця, де ми зможемо зустрітися. А ще я хочу все зняти на GoPro й буду заохочувати інших знімати. Це будуть погляди різних людей, їхні подорожі, а потім спільні вечірки.

Поки що усі, кому я пропонував, планують їхати зі мною. Уже чотири людини точно є. Бо завжди варто їздити парами – хлопець-дівчина, щоб швидше зупинялися автомобілі. Бо двох хлопців точно не будуть брати, а двох дівчат небезпечно відправляти.

А яку мету ставиш перед собою?

– Думаю, що на ці подорожі мене частково надихнув «Орел і решка», тому що їм потрібно два дні прожити на 100 доларів. Я хотів показати, що можна два тижні подорожувати за цю суму (коли їздив в Амстердам). А цього разу хочу прожити місяць на 100 доларів.

Ще організовую цю подорож, щоб показати, що кожен може подорожувати. Тому що люди лише говорять, що треба кудись поїхати. Але насправді часто звикають до зони комфорту, і справа не рухається. А тільки коли ти в незвичних умовах, без нічого, відкривається друге дихання. Тоді зовсім по-іншому дивишся на світ: відчуваєш, що в тебе немає захисту, тому просто швидко приймаєш рішення і рухаєшся.

25105659_508374926214602_231554504_n

Що для тебе важливо в усіх твоїх проектах?

– Рух вперед і пошук себе. Я хапаюся за будь-яку справу, дуже себе в ній пізнаю. Але потім думаю: «Так, у цій справі я себе зрозумів, якщо що – повернуся до неї». Але всі вони дуже цікаві, і всіх їх можна поєднати.

Ще люблю допомагати. Я взяв собі це за правило: коли є можливість, то потрібно допомогти. Ти цим щось привносиш щось у світ, а не забираєш.

– Як щодо хобі? Чи маєш проект пов’язаний з музикою?

– У нас є музичний гурт з соціально-сатиристичними, агресивними текстами. Спершу я просто писав пісні, а потім почали інші підігрувати, сформувався гурт. Тоді я почав відчувати вагомість цього проекту. Але, загалом, я пишу й інші пісні. І дуже ціную сенс у музиці, тексти. Бо мурашки, в мене особисто, від Маяковського, а не від техно.

Що порадив би, як провести ці роки в Могилянці якнайкраще?

– Маю пораду для студентів. Адже чому змінилося моє життя 🙂 Рік тому я прокидався о першій дня, протягом двох-трьох тижнів. Тоді зрозумів, що щось не так. Я завів excel, почав писати в клітинки плани – які в мене великі заходи і які пункти маю для цього виконати. Я просто «підсів», це для мене стало ніби комп’ютерна гра. Просто клацаю: виконав, виконав. І у мене все пішло одне за одним, завдання за завданнями, про все є нагадування.

Ще порадив би долучатися до студентського життя якомога раніше. Потрібно все довкола вивчати, з усім взаємодіяти, щоб розуміти, як воно функціонує.

І дуже важливий духовний саморозвиток: щоб людей притягувало до тебе, як планети, бо вони ж теж мають тяжіння.

А як щодо ризикувати?

– Звичайно, потрібно ризикувати. Без цього ніяк, навіть не можу придумати, де краще не ризикувати. Завжди краще «так», ніж ні. Якщо хочеш познайомитися з дівчиною, то менше думай, як це будеш робити. Дай на думки 30 секунд.

Просто коли ти починаєш робити, тоді вже насправді розумієш суть. З цим досвідом уже не зможеш сказати, що програв, навіть якщо програєш

А ще пораджу терпіння. Не можу сказати, що у мене з ним все добре, я часто змінюю свою діяльність, але в деяких речах його вистачало. І зараз я треную цю здатність не здаватися – це запорука всього.

Спілкувалася Марія Чадюк

Редактор: Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі