Роман Гривінський. Фахівець з повернення життєвої глибини

5924ae84b8517_2 (Ruslan Kanyuka)

Інтерв’ю, яке надасть глибини вашому дню і сповнить його осмисленістю. Довідайтеся, як творилося могилянське середовище, дізнайтеся спосіб тримати в тонусі «мозковий апарат» і причину важливості особистого культурного розвитку. Побачте світ очима могилянського філософа 🙂

Освіта: НаУКМА (філософія)

Досвід: журналіст у газеті «День»

– Чому обрав саме КМА? Можливо, була певна історія, очікування? Що найбільше сподобалося? Що варто змінити?

– У часи, коли я вступав (а це був 2006 рік), зрештою, як і нині, Академія приваблювала високим рівнем освіти, а також відсутністю корупції. Сьогодні, одинадцять років потому, можу засвідчити, що ці очікування цілком справдились.

Однак був й інший важливий чинник – особливе середовище. Цьому сприяв, зокрема, специфічний могилянський вступний тест, який робив акцент на українській мові та історії

Особливе значення в ньому надавалось навіть не так знанню граматики та орфографії, як, наприклад, українській фразеології . Думаю, людині, для якої українська була чужою, скласти його на високий бал було проблематично. Мабуть, саме завдяки цьому не лише викладання, а й саме студентське середовище було переважно україномовним.

Для мене, людини україномовної, це створювало комфортні умови, які контрастували зі, здебільшого, російськомовними школою й загалом середовищем тогочасного Києва. Сьогодні ситуація в столиці суттєво покращилась – приємно, що навіть мої шкільні товариші все частіше переходять на українську 🙂

Іншою суттєвою ознакою могилянського середовища для мене є дух академічної свободи та вільнодумства.

Нагадаю, що методи викладання, які сьогодні впроваджують у вищій освіті, в Академії існували ще з часів її відродження

Маю на увазі, зокрема, діалогічність освітнього процесу, акцент на семінарах, а не на лекціях тощо. Крім того, дух вільнодумства приваблював дуже різних людей – серед студентів були представники найрізноманітніших локальних ідентичностей та субкультур, яким вдавалося, хоча й не без конфліктів, «вживатися» в одних стінах. Спілкування з цими людьми збагачувало навчальні будні.

Сподіваюсь, наступним поколінням студентства вдасться зберегти ці чудові особливості академічного середовища.

1 (Юрій Макух)

– А чому саме філософія?

– На кафедрі філософії та релігієзнавства я опинився значною мірою випадково, як і переважна більшість моїх однокурсників. Адже як тоді, так і, на жаль, нині філософія була практично відсутня у шкільній програмі. Тож випускники мали про неї дуже приблизне уявлення й при виборі спеціальності керувалися, здебільшого, інтуїцією.

Пригадую, прослухавши кілька перших філософських курсів, я був у доволі пригніченому стані – здавалось, перед тобою шлях, який просто неможливо подолати. Однак з часом, сторінка за сторінкою прочитаного тексту, курс за курсом, і все вже не виглядало так безнадійно 🙂 Хоча й тепер переконаний, що філософія – не та сфера, де ти можеш автоматично вважати себе фахівцем після шести років навчання і навіть після аспірантури.

Сьогодні у мене немає жодного розчарування щодо цього вибору. Кафедра філософії та релігієзнавства – є однією з «найсильніших» в Академії, зокрема й за об’єктивними показниками рівня наукових здобутків.

Крім того, заняття філософією – чудовий спосіб розширити власний світогляд й тримати в тонусі «мозковий апарат»

Є запит на освічених гуманітаріїв і в роботодавців, що доводить досвід моїх однокурсників, які досягли успіху в найрізноманітніших сферах – від бізнесу до журналістики. Щоправда, у випадку останньої це усвідомлюють ще не всі, тому деякі медіа все ж надають перевагу випускникам факультетів журналістики, яких в Україні вчать радше технічним навичкам професії, ігноруючи гуманітарну складову.

На мою ж думку, «техніки» можна навчитись й на експрес-курсах, або ж взагалі вже під час роботи/стажування, як, власне, й було у моєму випадку. Натомість надолужити прогалини у своєму культурному розвитку буде значно складніше

Цікаво, що серед найбільш яскравих постатей вітчизняного медіасередовища доволі багато людей з «непрофільною» освітою.

4 (Микола Тимченко)

Receive Updates

No spam guarantee.

– Можеш, будь ласка, розказати про свій професійний ріст.

– Уже протягом майже чотирьох років я працюю журналістом й редактором літературної сторінки газети «День».

У редакції опинився завдяки Літній школі журналістики, яку щоліта організовує видання. Фактично, вона подарувала мені другу професію, адже раніше жодних публікацій в ЗМІ я не мав

До речі, на відміну від аналогічних проектів інших медіа, участь у Школі є безкоштовною, тож запрошую всіх зацікавлених студентів та випускників долучатись. «День» – саме та газета, де зможуть належно оцінити не лише ваше вміння писати, але й знання у сферах історії, політології, літератури, філософії, економіки тощо.

Що ж до мого «професійного зростання», то сьогодні його можна виміряти хіба тематикою статей та розміром друкованих площ, які мені довіряє редакція. Якщо раніше я писав здебільшого на загальносуспільні теми, а також про ЗМІ, передусім про телебачення, то нині мої матеріали найчастіше присвячені гуманітарній сфері, історичній та культурній політиці, питанням цивілізаційного вибору України тощо. Слід сказати, що у шкалі цінностей «Дня» всі ці теми займають не менш важливе місце, ніж політика та економіка.

Найприємніше, що чимраз більше уваги газета приділяє й філософії. Хочеться вірити, що той сплеск інтересу до філософії, який можемо спостерігати сьогодні у суспільстві, її все більш помітна присутність у публічному просторі, є й нашою заслугою. До слова, «День» тут має давні традиції – зокрема, свого часу в газеті регулярно друкувався відомий український філософ й викладач нашої кафедри Сергій Кримський.

Ôîòî Àðòåìà Ñëèïà÷óêà 26.11.15 Ìóôòèé Äóõîâíîãî óïðàâëåíèÿ ìóñóëüìàí Óêðàèíû "Óììà", Øåéõ Ñàèä Èñìàãèëîâ

– Як тобі навчання в аспірантурі? Чи подобається роль викладача?

– Бажання вступати до аспірантури виникло через кілька років після закінчення магістерської програми.

Було певне відчуття незавершеності, з’явилася ностальгія за філософією, а для регулярних занять бракувало вільного часу й зовнішнього стимулу. Аспірантура стала відповіддю

Не певен, що моє дослідження матиме велику наукову вагу, але ця робота цінна для мене принаймні з «егоїстичних» мотивів саморозвитку. Крім того, тема видається мені справді цікавою та актуальною не лише у філософському, але й в загальносуспільному та політичному контекстах.

Мій досвід викладання поки що обмежується одним курсом семінарів з соціальної філософії. Можу сказати, що з задоволенням перечитав усі тексти й навіть знайшов дещо для свого дослідження. Сподіваюсь, для студентів ці заняття теж були корисними. Мабуть, найбільший виклик для викладача – зацікавити аудиторію, спонукати її до активності.

З могилянцями складно ще й тому, що самим лише «батогом» «незараху» їх не злякаєш 🙂 

Розумію, що тут мені ще чимало вчитися.

5 (Микола Тимченко)

– Журналістика – дуже нервове заняття, що підтримує у складні моменти? Які маєш хобі?

– Музика і спорт. Музика – єдине мистецтво, яке викликає в мене відгук на якихось глибинних рівнях, вона може зворушити, розважити. Як на мене, саме завдяки музиці людина здатна досягнути стану катарсису. Спорт – потужне джерело задоволення. Крім того, навіть найбільш безплідного та порожнього дня спорт створює ілюзію, що він прожитий не марно.

Дякуємо за фото Руслану Канюку, Юрію Макуху, Миколі Тимченко, Артему Сліпачуку

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі