Павло Захоженко. Ера Ґіків

zah

Враження від спілкування: Як постійно лунає з Кремнієвої Долини – Настала Ера Ґіків. Паша – найбільш вдалий його представник. Він любив ігри, а потім зрозумів, що програмування –  ще крутіша гра. Грає на 80 рівні 🙂 Якою є ця гра – читайте нижче!

Освіта: НаУКМА, ФІ ( Інтелектуальні системи прийняття рішень, 2008)

Робота: Newtonideas (2005-2008), Comindwork (2008-2013), Fast Deployers Group Oü (2013-present)

– Поділись, що найбільше запам’яталося зі студентських років, які асоціації з Могилянкою?

– Заплющив очі, перша асоціація зі словом “Могилянка” – оті жахливі “буківки” на третьому корпусі. А якщо серйозно, Могилянка – це велика частина мого життя, надто багато пов’язано з нею.

Перші роки в університеті минули майже в тумані, але це не був характерний для деякої частини факультету інформатики алкогольний туман, а характерний для іншої частини туман зашпілювання в комп’ютерні ігри. Можна вважати, що перші два курси я провів за рольовими іграми, стратегіями (останні, на які підсів, були Total War), соціального життя майже не було. Вважаю, що в навчанні тоді виїжджав на природних здібностях. Коли почався третій курс, мені дуже сподобалося програмування і я залип на ньому – виявилось, що це цікавіше, ніж комп’ютерні ігри – щось робив, пов’язане з навчанням, а щось просто для себе. Приблизно через рік такого “залипання” мені почали пропонувати роботу.

На середньостатистичному курсі ФІНа є десь 20% студентів, які справді щось програмують, а решта результати їхньої праці “творчо переосмислює”. Між поколіннями студентів і випускників ходить інформація про цей розподіл, тож старші студенти мене помітили – почали запрошувати працювати. З різних пропозицій я вибрав компанію “Newtonideas” засновану могилянцем Андрієм Умінським у 1999 році. Там багато людей із НаУКМА, та й загалом багато розумних людей. Звісно, потрапити зі студентських міні-проектиків на реальний проект було шоком; я зрозумів, що світ значно складніший.

1930841_30517840923_149_n

Десь за два роки роботи в “Newtonideas” почало здаватися, що аутсорсінґ (їхня основна бізнес-модель на той момент) – повне зло, треба робити свій стартап. Тоді це було модно, хвиля вже прокотилася США, а до України тільки наближалася (був 2007 рік). І от ми з двома однокурсниками (Олександром Королем та Іваном Ґайдучеком) створили соцмережу для Могилянки.

Зараз, аналізуючи все, я розумію, що шансів на успіх у цього стартапу було нуль із самого початку. Ми не мали жодного уявлення про його бізнес-модель, про те, як воно може заробляти якісь гроші. Хоча були й неочікувані ефекти. По-перше, було весело.

Після навчання й роботи ми не йшли додому, а до ночі в 311 аудиторії 1-го корпусу писали Pathos. Ми зробили соцмережу, яку запустили на День Академії в 2007 році, народ реєструвався, відбувались дискусії, якесь життя. Там, до речі, з’явився news feed раніше, ніж на Facebook. Чесно кажучи, я його підгледів у FriendFeed-а, був такий проект (згодом куплений Facebook’ом). На Pathos’і були і like’и, і коменти, і follow. Бек-енд був написаний на Ruby on Rails, тоді ще першої версії.

Однак, закрита реєстрація тільки за запрошеннями (думали, що наша ком’юніті в якомусь плані елітарна) штучно стримувала ріст.  Я тоді міркував над теоріями розвитку соцмереж, передбачав погіршення якості їхнього контенту зі зростанням кількості людей (так воно і відбувається, наприклад, у Facebook). Тобто ідей, актуальних навіть сьогодні, було багато.

vk8a6067

Кажуть, що будь-який серйозний стартап повинен одразу орієнтуватись на глобальний ринок, а в нас стартап орієнтувався тільки на Могилянку, він був приречений на певний розмір.

Може  й добре, що соцмережа була “домашня” – десь 1000 користувачів. Як несподіваний побічний ефект, у мене покращилось соціальне життя. Ми брали участь в корабликах, дискотеках, потім організовували різні гулянки. До речі, написати соцмережу справді допомагає в особистому житті. Я на Pathos і з дружиною познайомився.

-Розкажи ще про свою діяльність, пов’язану зі стартапами.

-Я брав участь у багатьох стартапах різного рівня провальності. П’ять років працював у Comindwork, enterprise project management системі. У цього проекту було чимало злетів і падінь, але зрештою все закінчилось остаточним падінням. Фактично, він змагався на ринку з колосальною конкуренцією, у нас було дуже вузьке вікно можливостей для того, щоб зайняти свою нішу. Ми розвивались швидко, але не досить швидко: у конкурентів було більше інвестицій, людей. Ще однією з причин провалу я вважаю відсутність спеціалізації в команді: всі учасники стартапу були програмістами. І ті, що продавали, і навіть дизайнери – всі програмісти. Відповідно, ми робили багато крутих фіч, але зробити їх юзабельними для пересічного користувача чи “продати” – цим нікому не було цікаво займатися. Значно цікавіше було заімплементувати чергову супер-фічу, якої не було в жодного конкурента, і сподіватись, що нові користувачі самі прийдуть, побачивши її (однак така стратегія на глобальному ринку вже давно не працює).

Ще я з двома друзями брав участь у невеличкому стартапі “Proxima Games”. Ми робили casual ігри під соцмережі, запустили дві гри під ВК і одну під Facebook. Для останньої навіть знайшли крутого американського паблішера. Це була гра “Pirate Rampage” – морський бій у піратському сеттінґу зі special power’ами. Там була класна графіка і прогресивні технології, як на клієнті, так і на сервері (для сервера, до речі, знову використав Ruby on Rails). Паблішер брав на себе маркетинг, давав конкретні норми навантаження, скільки, наприклад, маємо витримати онлайн-гравців одночасно. Все ніби було серйозно, ми були на стадії бета-тестування з реальними користувачами, але раптово у нашого паблішера відбулася реорганізація, закрили весь відділ Social Games, з яким ми працювали, і все накрилося. Але всі ці проекти давали досвід і фінансову віддачу, хоч і не таку масштабну, як уявлялося з юнацьким максималізмом.

Врешті-решт я вирішив трохи відпочити від стартапів, пішов у маленьку фінську компанію, де і зараз працюю. Пишу на улюбленій мові Ruby.

Я раніше з американцями працював, у них трудоголізм у крові. А європейці більше налаштовані на work-life balance, це мені дуже сподобалось. Можна працювати без овертаймів, просто в своє задоволення.

-Розкажи детальніше про викладацьку діяльність у твоєму житті

-Викладання йде паралельним потоком, хоча я й однозадачна система, тож доводиться переключатись між потоками. Після магістерки пішов в аспірантуру. На той момент викладач, який читав “Програмування мобільних систем”, виїхав за кордон, а мені запропонували читати цей курс, дозволили переписати його програму (там була тільки Java ME, а якраз з’являлися айфони, перший Android). Я грався з SDK різних мобільних операційних систем, носив із собою багато смартфонів, на певному етапі навіть хотів зробити з них музей. Але кожного року доводилось докорінно змінювати програму курсу через швидкий прогрес у мобільних системах. Це – не основна моя компетенція, радше хобі, тож на адаптацію до змін йшло чимало часу.

Оскільки я маю давню любов до Ruby, запропонував викладати цю мову програмування. Курс “Ruby on Rails” стартував у 2013 році. А “Мобільні системи” я передав у спадок своєму молодому колезі.

13645340_1089340101146445_6460416527654182446_n

-Що найбільше подобається студентам в цьому курсі, як гадаєш?

-У нас в Україні зараз мода на програмування, на IT, Ruby on Rails. Народ, мабуть, записується, бо бачить, що потенційно може тут навчитись професії.

Я на лекціях просто на проекторі показую і розказую, як програмую. Нововведення цього року – почав писати скрінкасти лекцій. Коли студенти робили контрольний проект, вони відкривали у нашому репозиторії свій branch, комітили туди свої зміни, я писав коментарі, давав поради, так відбувалася взаємодія. Тобто процес був максимально наближений до того, як програмування відбувається у реальних проектах.

Багато уваги звертаю на автоматизоване тестування; студенти ніби й знають що це таке, але не розуміють, навіщо воно потрібне і як це може покращити їхню якість життя в майбутньому.

Я багато уваги приділяю якості коду. Згадую, як писав у студентські роки – це просто жах. Коли переглядаю студентський код, то на автоматі починаю його форматувати, редагувати, бо воно зазвичай абсолютно нечитабельне. Без стилю ніяк. А цього не вчать.

vk8a6084

Я оцінюю студентів, їхні здібності, щороку. Цього року – вище середнього, хоча традиційно розказують, що “Академія вже не та”.Принаймні на інформатиці все нормально, люди зі здібностями є. З них поки мало хто працює. Хай погуляють іще, насолодяться студентським життям.

Receive Updates

No spam guarantee.

-Що ти думаєш із приводу онлайн-навчання та онлайн-курсів?

-Я вважаю, що онлайн-курси – це не конкурент університетській освіті, радше, її доповнення. Університетська освіта має певні переваги.

По-перше, університет – визнана суспільством можливість витратити 4-6 років життя суто на навчання. Більше такої можливості, як правило, у людини не буде. По-друге, університет надає доступ до ресурсів: раніше це були книжки, тепер бібліотеки варто доповнити доступом до онлайн-курсів. Ось їхня ніша, це, по суті, сучасний аналог підручника. По-третє, університет – це викладачі-експерти. Бажано, щоб вони були людьми, які в своїх сферах справді просувають науку чи технологію. Задача університету – залучити таких спеціалістів.  По-четверте, університет – це спільнота. В Могилянці збираються талановиті люди, утворюються соціальні зв’язки, народжуються ідеї, проекти.

img_4220

-Які твої хобі? Окрім програмування.

-Відвідую конференції, викладаю, беру участь у житті Ruby ком’юніті. Бані, сауни, термальні джерела в Україні та світі – теж своєрідне хобі, ще й корисне для здоров’я. Цього літа два тижні присвятив велопоходу Фінляндією. Люблю дегустувати різноманітне крафтове пиво.

Call to actions:

Із приводу працевлаштування рубістам можна до мене звертатися, я знаю багато компаній, можу підказати, з ким варто співпрацювати, а від кого тікати і не оглядатися. Також закликаю людей, які програмують, відвідувати конференції. У нас проводять конференцію Ruby Meditation, усі хороші рубісти України збираються там. Варто приходити, можу допомогти влитись у це ком’юніті.

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Анфіса Дорошенко, Марія Савченко

Дякуємо за фото  Pin Production

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі