Павло Лещенко: «Мій предмет спрямований на мотивування до підприємницької діяльності»

головна ++

Освіта: НаУКМА («Екологія та охорона навколишнього середовища» БП), НаУКМА («Фінанси і кредит» МП).

Досвід: Senior Project Manager у CFC Big Ideas, асистент в НаУКМА.

Які особливості навчання за обміном у Норвегії? Як створити успішний бізнес-проєкт на першому курсі? Чому вигорання — це нормальний процес?

Про це та багато іншого — у нашій розмові з Павлом Лещенком.

З особистого архіву Павла Лещенка

З особистого архіву Павла Лещенка

Ви закінчили магістерку в Могилянці за спеціальністю «Фінанси і кредит». На бакалавраті теж навчалися в Могилянці? На якій спеціальності?

— Мій досвід пізнання Могилянки почався ще на бакалавраті факультету природничих наук. Я навчався на спеціальності «Екологія та охорона навколишнього середовища» чотири роки, хоча від самого початку ставив за мету вступити на факультет економічних наук. Так вийшло, що через інтенсивний конкурс (близько 20 людей на місце) потрапити на бюджет не вдалося. Проте за другим пріоритетом я пройшов на екологію і без вагань вирішив навчатися на ФПрН замість економічних спеціальностей в інших університетах. Зрештою десь не вистачало знань зі спеціалізованих предметів, наприклад, з хімії, біології, фізичних наук, тому що навчався в школі гуманітарного спрямування. Але вдалося отримати дуже багато знань та цікавого досвіду.

Далі завдяки перехресному вступу все ж знайшов свій шлях на факультеті економічних наук. Під час навчання на бакалавраті я зберігав цю спрямованість, додатково вивчаючи дисципліни з економіки. На магістратуру вступив на фінанси, а потім і в аспірантуру. Досвід викладання також почався досить раптово. Усе це — окремі історії з окремими барвами.

Взагалі внутрішня лінія скеровувала мене в напрямку Могилянки, мабуть, ще з 6-го класу. Дуже чітко пам’ятаю цей момент, коли на телебаченні було шоу «LG-Евріка», і там завжди як один із серйозних університетів згадувалася Києво-Могилянська академія. Це мене дуже зацікавило і дало відчуття, що це місце має зміст і речі, які справжні.

Ви були за програмою обміну в Норвегії. Розкажіть, будь ласка, про досвід навчання в Бергенському університеті.

— Цей досвід можна описати двома словами: скандинавська казка.

Дуже велика вдячність драйверам можливостей у нас на факультеті та кафедрі, зокрема Ірині Лук’яненко, усім, хто їй допомагає, хто почав і підтримує Норвезький проєкт між кафедрою фінансів та Бергенським університетом. За цим проєктом навчання зосереджене на вивченні методу системної динаміки. Його можна застосовувати на будь-яких спеціальностях — від природничих до економічних, психологічних, юридичних. Суть полягає в тому, що ви вибудовуєте комплексну систему, яка пояснює причинно-наслідковий зв’язок між діями, ефектами, механізмами, тобто тим, що досліджуєте. І потім ви розумієте, як можна змінити загальну картину, вплинувши на окремий компонент.

Звичайно, опанування нових знань супроводжувалося норвезькими барвами, містом Берген, що розташоване серед гір, збоку якого — Північне море. Це унікальний ландшафт та унікальний клімат. Дуже часто там іде дощ: 270 днів на рік, можливо, й більше. Але це ніяк на мене не впливало в плані, наприклад, поганого настрою. Навпаки, це супроводжувалось насиченими барвами гір. Навколо фіорди, спокій, розмірене життя норвежців. Там максимальний рівень безпеки, є багато людей навколо, які зацікавлені в розвитку та мають для цього можливості. За моїм спостереженням, студентів (як з України, так і з інших країн) таке середовище спонукає до подорожей, пізнання себе та філософських дискусій щодо світосприйняття.

З особистого архіву Павла Лещенка

З особистого архіву Павла Лещенка

Що конкретно з навчального процесу в Норвегії ви хотіли би бачити в Україні?

— Якщо говорити про українські виші, то це, напевно, тема для окремого інтерв’ю. За досвідом роботи маю багато точок перетину з освітою в Україні й упевнився, що система є дуже складною та неоднозначною. Краще зосередитися саме на Києво-Могилянській академії, хоча тут теж є специфіка кожного факультету.

Усе можна об’єднати в те, що дух навчання зберігається на належному рівні. Це найголовніше, що має бути в університеті.

Помітно цей дух зберігається в Бергенському університеті, такому класичному західному навчальному закладі з присмаком Скандинавії та тих ментальностей, які є насправді й в українцях: повага до власного простору; бажання вільно обирати те, що подобається; свобода дій та рішень у рамках поставлених завдань; самодисципліна; відхід від радянської системи, коли авторитет викладача є визначальним фактором оцінки результатів. У Бергенському університеті це нівельовано тим, що ви отримуєте завдання, пропонуєте рішення, і саме якість такого рішення визначає кінцеву оцінку. Сама цифра або літера оцінки стає формальністю.

Окрім того, що перебували в Норвегії, ви також жили й навчалися у США за програмою FLEX. Чи були у вас думки працювати за кордоном? Чому вирішили реалізовувати себе тут, в Україні?

— Постійно були думки працювати в Україні. Ще будучи студентом, багато дискутував на цю тему і був на боці тих, хто казав, що треба залишатися.

Мій досвід в Америці радикально відрізнявся від норвезького. Якщо рік у Норвегії для мене був як казка, то у Сполучених Штатах — навпаки. Значною мірою це пов’язано з тим, що програма FLEX розрахована на школярів, а в норвезькому проєкті я був уже аспірантом. Тобто це більше 10 років різниці між двома поїздками.

Американська система дає дуже багато можливостей, і це одразу помітно в кожній деталі. Там у школах зв’язок з університетом є вже з випускних років. Однак мені було ментально важко через зовсім інше бачення стосунків між людьми. Ми трималися як студенти за обміном, а от з американцями було трохи складно. У них дуже загострене відчуття персонального простору та свободи, тому стосунки між людьми часто залишаються на рівні поверхових.

Напевно, їхавши в Америку, я міркував про можливість там залишитися, а опинившись у Штатах, відчув, що не готовий до цього. У Скандинавії я справді хотів залишитися, але усвідомлював, наскільки соціально й формально це складно. І, звичайно, бурхливі політичні та соціальні зміни в Україні просто не залишали в спокої. Хотілося не випадати з процесу та бути хоч якось корисним у становленні громадянського суспільства.

Повернувшись в Україну, поставив собі завдання знайти можливість максимально реалізуватися в професійній сфері та як особистість. В Україні це означало братися за все.

Якщо в Норвегії ви можете працювати на одній посаді 6 годин на день і отримувати при цьому від 3 тисяч євро в чистому вигляді (майже у всіх сферах). То в Україні доведеться братися за велику кількість напрямків. Я обрав all-in: основна робота, додаткові проєктні роботи та викладання в Могилянці.

З особистого архіву Павла Лещенка

З особистого архіву Павла Лещенка

Також студенти розповідали, що ви раніше працювали в компанії Google Україна.

— Не зовсім так. Я працюю в компанії CFC Big Ideas, і серед інших міжнародних та українських компаній нашим клієнтом є Google Україна. Якраз моя команда займається супроводом Google у питаннях взаємодії з органами державної влади.

Що цікавого й корисного для вас є саме в цій роботі?

— Це та справа, яка дає натхненні приклади навіть для розповідей на лекціях.

Мій предмет спрямований на мотивування до підприємницької діяльності, формування цієї підприємницької жилки, якої так бракує у свідомості українців.

Одним з компонентів курсу є менеджмент. У практичній реалізації це якраз те, що допомагає зберігати фокус. Це не та робота, яка полягає лише в аналітиці даних або систематичних завданнях. У нас дуже велика кількість проєктів, ми їх самі придумуємо, тобто є простір для креативу, для зміни горизонтів. Звичайно, дуже велика відповідальність, але обробка інформації йде постійно, ми шукаємо щось нове. Велика сила для того, щоб удосконалюватися, розвиватися в нових напрямах.

Взаємодія з органами державної влади — начебто просте формулювання, але не завжди воно пояснює себе. Фактично ми працюємо з Кабінетом Міністрів, що представляє державу як таку. Тому напрямки можуть бути від сільського господарства до екології, від культури до освіти, від туризму до якихось юридичних питань. Нам потрібно знаходити найбільш оптимальні точки, в яких компанія Google може бути допоміжною для уряду України.

З особистого архіву Павла Лещенка

З особистого архіву Павла Лещенка

Поговорімо про викладацьку діяльність. У вас є авторський курс «Фінансово-економічні аспекти бізнесу». Розкажіть, коли і як виникла ідея його створення.

— Ідеї створення могло б і не бути, тому що викладати я боявся як вогню. Закінчення магістратури передбачає, що ви можете викладати певні курси, але навіть на парах я намагався уникати необхідності викладати перед аудиторією.

На магістратурі я потрапив у групу, де були дуже вмотивовані люди, у них по очах було видно, що весь бакалаврат вони вчилися за покликанням. Як казав Сковорода, були саме там, де і мали би бути. Я з першого семінару помічав, які баталії та теоретичні дискусії вони влаштовували стосовно коментарів до певних тем. Для мене кожен такий семінар означав додаткову необхідність сидіти з великою кількістю книжок і розбирати прогалини в знаннях. Відповідно тоді не могло йтися про те, щоб викладати, оскільки це дуже велика відповідальність. Я відчував постійну необхідність удосконалюватися.

Але в аспірантурі можливість поглиблювати знання призвела до того, що терміни остаточно стали старими знайомими, не такими вже й страшними. Я почав розуміти процеси і те, як вони пов’язані. Мій науковий керівник запропонувала аспірантам провести семінари. Я пам’ятаю свою першу пару, перший день. Це було цікаво й пройшло на одному диханні. Але наприкінці дня дихати було справді важко. Я був дуже виснаженим, але чітко відчув, що це має сенс. Мені справді сподобалося.

Коли виникла можливість створити власний курс, я не зволікав. Ми знову ж таки з науковим керівником поговорили, вона допомогла зорієнтуватися з темами, в межах яких можна було б спланувати курс. Дала рушійний поштовх усьому процесу.

І мені дозволили робити так, як я бачу. Ця можливість є однією з важливих частин ментальності Могилянки, яку я з першого дня навчання в ній побачив і поважаю досі.

Якщо вона буде зберігатися, то цей бренд, ця унікальність теж буде. До тебе поставилися як до людини, яка зможе виконати завдання і зробити це на високому рівні. Тобі дали вільний простір, а ти мав показати результат. І це мене дуже сильно мотивувало. У тебе є конкретна відповідальність, до тебе прийдуть люди, і ти маєш їм розказати щось корисне. Вони мають прийти до тебе й завтра, а не прогуляти потім решту курсу. І ти маєш зробити це швидко, у тебе немає року, є півтора місяця. При цьому ти ще десь працюєш. Але ти розумієш, що це прикольно, непересічно, і варто спробувати. Якщо студенти ходять у четвер на 8:30 на цю єдину пару в розкладі, то це стовідсотковий сигнал, що рух іде в правильному напрямку.

Фундаментальним же баченням предмета була необхідність подолати розрив між дисциплінами першого курсу й бажанням студентів одразу «доторкнутися» до економіки. Тобто класична історія, коли ми вивчаємо велику кількість предметів, але «де ж оця економіка?», «коли це все почнеться?», «дайте до неї доторкнутись!». Під час курсу ми намагалися на зрозумілих прикладах побачити, де це все можна відчути.

Деякі проєкти, що захищають студенти під час іспиту, існують і після завершення курсу. Наприклад, команда могилянських фінансистів першого курсу створила ферму мікрозелені «Lite Farm» як проєкт для іспиту з вашого предмета. Вони перемогли у стартап-батлі, залучили інвесторів і розвиваються далі. Як ви їм допомагали, консультували? Чи є ще такі приклади вдало реалізованих студентських бізнес-проєктів?

— Насправді цей формат був уперше використаний торік. Просто в мене виникла така мета: залік студенти мають чекати весь семестр, а не весь семестр боятися, що попереду залік.

Навіть якщо один такий проєкт буде успішним, якщо це спонукає студентів досліджувати цю сферу, то я б погодився навіть безкоштовно викладати курс, бо розумію, що вкладені зусилля того варті.

Великим завданням було протягом курсу змотивувати групу різних особистостей. Щоб змагатися в реальному житті, вони мусять обрати собі правильних, комфортних бізнес-партнерів, на це я звертав особливу увагу. Поділити просто за списком ­— так не спрацює. У Могилянці, як і в будь-якому середовищі, є різні типи людей. Одна людина буде тихенько робити свою справу, одна врешті-решт зробить за всіх презентацію, дасть іншій, яка трохи допомагала, ще одній, яка крута на факультеті і її всі знають, і ще третій або четвертій, що красиво говорить. Окрім того, є людина-«генератор непотрібних ідей», яка долучається в останній момент з питанням «Що ви там вже зробили?» — і починає пропонувати щось важливе й неважливе, аби показати якусь діяльність. Кожен має застосувати своє найкраще вміння. Той, хто є популярним та активним, має використати свою харизму, проявити лідерство. Той, хто робить красивий дизайн, має його зробити вчасно. А генерувати ідеї — не в останній момент та конструктивно.

Щодо Light Farm, то я дуже радий, що вони вивели своє завдання на якісно інший рівень. Ми декілька разів протягом літа з ними зідзвонювалися, обговорювали технічні деталі та чому варто це спробувати, коли вони вагалися. А вже безпосередньо побачивши відеопост, де вся команда монтує обладнання, а потім з’являються й перші вирощені рослини, відчув якесь справжнє тепло. Точніше, не певен, як правильно називається така емоція, але стосується вона моменту, коли все стає на свої місця. Це правильний шлях. Дуже цікаво за ними спостерігати. Процес іде. Якщо вони продовжать рухатися, як криголам, то не тільки досвід отримають, а й безпосередню вигоду. Дуже в них вірю.

З особистого архіву Павла Лещенка

З особистого архіву Павла Лещенка

Ви задіяні в багатьох проєктах і поєднуєте різні види роботи. Розкажіть про те, як встигати і не вигорати.

— Це неможливо. Ви ніколи нічого не встигатимете і завжди будете доходити до того стану, коли вам складно. Краще питання ставити інакше: наскільки швидко ви повернетеся в колію? Які потяги будете відправляти? У які напрямки? Ви маєте розуміти, що все можливо, головне — рухатися вперед. Вигорання — це нормальний процес. Коли не вистачає відповідей стосовно подій або явищ, ми починаємо їх пояснювати різними теоріями, філософіями. Моє джерело і бачення таких пояснень — природа. Певний процес переходу в помірний режим спостерігається навіть у сезонах. Є сезон буйного квітіння, є сезон, коли все рівномірно, є сезон, коли все починає в’янути, є сезон, коли все перебуває в стані спокою. Цей процес ми проходимо кожен день з ранку до ночі, так само він супроводжує дуже багато наших дій у житті. Тому вигорання як таке, якщо воно є наслідком ваших власних дій, — це нормально, і це буде проходити. Внутрішня сила буде відновлюватися. Якщо вигорання не минає — швидше за все, воно підкріплюється зовнішніми факторами. Дуже часто саме такі проблеми забирають цю силу. Але ж якщо ви самі провокуєте внутрішні протиріччя, то результатом буде вигорання.

Якщо ви робите справи, які не порушують внутрішню гармонію, то це вигорання буде проходити, відкриваючи нове бачення, нові відчуття й нову мотивацію.

Інтерв’юерка: Марія Махотко

© Моя Могилянка, 2020

Instagram & Telegram & Facebook & Веб-сайт

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі