Павло Кобзар. Емпатія до мови

1

Емпатія, яку дуже цінує Павло Кобзар, важлива не тільки для вивчення мов, а й для викладання. Адже, як стверджує поліглот, «вчитися самому, щоб допомагати іншим» – ось його мотивація. І сила її показова – Павло вже знає англійську, польську, німецьку мови, есперанто. Довідайтеся з інтерв’ю, які є інструменти для вивчення іноземної мови, коли варто починати нею розмовляти та як знання есперанто допоможе знайти місце для ночівлі 🙂

Освіта: НаУКМА («Історія»), Варшавський університет («Східноєвропейські студії»)

Досвід: засновник ресурсу «Дипломат», викладач польської мови

Налаштовуйтесь на хвилю Павла під час читання, плейлист спеціально для ММ

– Чому Могилянка? Чому саме історія?

Я зробив цей вибір досить рано. Могилянка сподобалася мені ще після 10-го класу, коли я з’їздив на день відкритих дверей. Імпонувало середовище, дух Могилянки. Я також багато чув про неї: моя мама, наприклад, проходила стажування для викладачів англійської мови у КМА й згодом ділилася позитивними враженнями, розповідала, зокрема, яка там чудова Американська бібліотека.

Щодо історії, то я насправді подавався на різні спеціальності. Після школи я ще добре не уявляв, що й до чого. Просто більше цікавився історією України, а готуючись до ЗНО, дуже інтенсивно в неї заглибився. Плюс, вплинули патріотичні переконання, активна громадська діяльність у рідному місті.

– До яких заходів Ви долучалися за студентства?

Ще перед вступом я цікавився студентським життям у Могилянці. Тому ставши студентом, першим ділом пішов до Спудейського братства, доволі швидко інтегрувався, і вже взимку мене офіційно прийняли до лав братчиків. Це була основна студентська організація, де я був активний. А з другого курсу почав займатися у «Спасі».

– Як вийшло, що історик почав активно вивчати іноземні мови? Звідки таке зацікавлення?

Хоч я цікавився історією у старших класах, насправді протягом шкільних років особливого інтересу цей предмет у мене не викликав. Зі всесвітньої історії бували навіть трійки. І тому вже на першому курсі я відчув, що маю набагато слабший бекґраунд, ніж мої одногрупники, котрі ще в школі перечитали підручники Яковенко, Грицака й усіх інших. Для мене ж це були невідомі постаті.

Тож склалося так, що історію я вивчав уже в університеті, а мови були зі мною протягом усього життя

Річ у тому, що мої батьки викладачі англійської мови у виші. Крім того, я навчався в гуманітарній гімназії з поглибленим вивченням іноземних мов. Але вступати на філологію, мовознавство я не хотів. Можливо, вплинули якісь підліткові переконання, що я не хочу бути таким, як мої батьки, не хочу бути викладачем. Але насправді, як показала практика, далеко я не втік.

Вступ на магістерку був дуже показовим. Після першого іспиту (з української) я був на першому місці в рейтингу, після другого (з англійської) – лишався першим разом з одним своїм одногрупником, бо мали однакову кількість балів. А після фахового (з історії) – опустився на дуже глибокий низ і пройшов лише тому, що там було тільки 20 кандидатів на 20 місць. І тут я задумався: напевно, це щось означає 🙂

На магістерку я теж вступав на історію, але уже з орієнтацією саме на польську програму, тому що наша кафедра історії має угоду з Варшавським університетом про спільні студії. Польську мову я вивчав у Могилянці на третьому курсі, пізніше сам трохи вдосконалював свій рівень.18740244_1562255013799257_5823337730765327321_n

– Розкажіть, будь ласка, про специфіку цієї польської програми.

Її особливість у тому, що угода про співпрацю укладена не з факультетом історії Варшавського університету, а з так званим Студіумом Східної Європи

Відповідно, це студії міждисциплінарні, більше на межі політології, міжнародних відносин, культури, тобто регіональні студії про Східну Європу (у значенні країн колишнього Східного блоку – включно навіть з Центральною Азією).

Тож усе відбувається так: перший рік ми вчимося в Могилянці (але інтенсивно готуємося й вивчаємо саме ті предмети, котрі потрібні за Варшавською програмою), потім на другому курсі їдемо на півроку до Варшави, а далі повертаємося знову в Могилянку й дослуховуємо певні предмети. Загалом, там ми не вчили мову як предмет. Однак були додаткові заняття з мови для іноземців, а також підготовка з польської мови саме до цієї програми в Могилянці на магістратурі.

Далі написання дипломної роботи польською мовою; або можна і польською, і українською у двох версіях. Після захисту перед польською комісією (яка приїжджає до Могилянки) ми отримуємо два дипломи магістерського ступеня: Могилянки й Варшавського університету.

– Як починалася Ваша професійна діяльність?

Багато моїх одногрупників працювало під час навчання, особливо на магістерці. Виняток становили ті, які їздили разом зі мною закордон, бо ми не могли працювати через ці переїзди. Тому в університеті в мене були тільки невеличкі підробітки, наприклад, я водив екскурсії Подолом (провів приблизно десять екскурсій маршрутом Андріївський узвіз – Контрактова площа – Замкова гора).

І потім уже, наприкінці магістерки, коли ми повернулися з Польщі, хтось із моїх друзів на Facebook написав: «Мені потрібно вивчити польську. Чи може хтось порадити репетитора або допомогти сам?». Я подумав: «А чом би й не спробувати?». Написав тій дівчині, що можу з нею позайматися

Дівчина була не з Могилянки, але ми зустрілися на Контрактовій, у Трапезній, і там почали проводити заняття. Займалися кілька разів на тиждень. За деякий час чоловік, котрий сидів за сусіднім столиком, почув, що ми говоримо польською, й, підійшовши до нас, також напросився до мене в учні. І так поступово-поступово через знайомих, через рекомендації мережа зростала, і я почав займатися репетиторством з польської мови.

– А як Ви потрапили в літній табір «Green Country»?

Напевно, тут варто почати з давніших подій. За день до конвокації (27 червня) я одружився з Анею. Вона теж із Могилянки, теж історик, власне там ми познайомилися й зустрічалися перед цим три роки. Аня тоді якраз працювала адміністратором у школі англійської мови для дітей «Green Country». Відповідно, я мав прямий доступ до інформації про те, що вони набирають викладачів на літній табір.

Тож я влаштувався туди й попрацював кілька місяців у форматі денного табору, а з вересня залишився на постійну роботу. Мені довірили вести кілька звичайних регулярних груп з англійської мови. Однак пропрацював я там усього один семестр. Частково через те, що я не до кінця справлявся, зокрема не любив складати плани уроків. Але справа також у тому, що мені не зовсім подобалася система навчання, яка дуже залежить від підручника. Хоча, слід визнати, що в цій школі набагато більше інтерактиву, всіляких сучасних методів у порівнянні зі звичайними.

– Ви віддаєте перевагу іншому способу навчання, не за підручниками?

– Просто починаючи працювати викладачем, я активно цікавився тематикою викладання, бо відповідної освіти в мене не було. Я проходив корпоративні тренінги, організовані «Green Country» для своїх викладачів. Проте й багато інформації шукав в інтернеті, слухав на «YouTube» різних поліглотів і власне так дізнався про неформальну спільноту людей, котрі вивчають багато мов ефективними способами.

І те, що я дізнавався там, по суті, суперечило тому, чим я мусив займатися кожен день. Я не міг застосувати всі ті методи до групового навчання, коли у кожної дитини своя власна мотивація або її взагалі немає, тому що батьки просто відправили, аби були кращі оцінки у школі.

Тож, попрацювавши семестр у школі англійської мови, я вирішив перейти на свої хліби й спершу більше займався репетиторством польської мови, просто більш інтенсивно. А потім створив власний онлайн-курс польської мови для початківців

Пізніше, десь приблизно через рік, зробив ще один курс польської культури та історії для тих, хто хоче отримати Карту поляка. І ось зовсім недавно, цього року, запустив клуб для охочих вивчати польську мову самостійно, котрі вже мають початковий чи середній рівень.

10552463_808641339160632_6780452861382530015_n

– А з чого починався Ваш сайт?

– Усе почалося з блогу про подорожі. Перед навчанням у Польщі я був там на Літній школі. У Ряшеві (Східна Польща) ми провели три тижні, і десь приблизно в той час я почав вести блог. Спочатку він був на безкоштовній платформі WordPress. Там я писав більше про літню школу, мандрівки, а потім, під час навчання, і про свої варшавські пригоди. Живучи в Польщі, я намагався максимально користуватися можливостями – використовуючи BlaBlaCar і Couchsurfing, подорожував Польщею, а також їздив до Німеччини, Литви, Білорусі та інших країн.

Після випуску з університету я перетворив свій блог на повноцінний сайт: купив домен і почав більше писати саме про вивчення іноземних мов, передусім польської.

Хоч мене цікавить багато мов, – кілька знаю, багато вчу, – я вирішив зосередитися саме на польській, оскільки в ній у мене була найбільша експертність: диплом університету, досвід життя там і Карта поляка

Якими мовами Ви володієте, які вивчаєте, а які мріяли б й плануєте вивчити?

– Наразі я вільно володію двома іноземними мовами – англійською та польською. Крім того, на середньому рівні володію німецькою та есперанто. До речі, есперанто почав вчити буквально рік тому. Але завдяки тому, що це дуже проста, логічна мова, за рік я досяг у ній приблизно того, що в німецькій за десять. Трохи починав вчити арабську. Можу нею більш-менш легко читати, але далі не пішло. Можливо, колись я повернуся до неї.

Дуже хотів би вивчити французьку й іспанську: я вже два рази їздив на з’їзд поліглотів у Братиславі і там відчув, що мені бракує знання романських мов. У дальшій перспективі – арабська і, можливо, китайська, аби володіти всіма шістьма мовами ООН, котрі є найбільш поширеними в різних регіонах світу

– Розкажіть, будь ласка, про Ваші онлайн-матеріали для вивчення мов.

– Уже є два курси й один тренінг. Я спеціально їх по-різному називаю, тому що в них різний формат. У курсах вам подають все готове, «на тарілочці», я тільки перевіряю домашні завдання.

Тренінг «Мовний клуб Дипломата» орієнтований більше на самостійне навчання. Тут моя роль полягає в тому, що я розповідаю про різні способи ефективного планування навчання, тренування тих чи інших навичок. Тобто більшість того, що я даю в цьому курсі, не прив’язане до польської мови. Її я використовую як приклад, на якому все це демонструю.

Думаю над тим, аби невдовзі, можливо, все ж таки розширити цей тренінг і зробити його для тих, хто хоче вивчити будь-яку мову. З польською та англійською я можу допомагати безпосередньо, а у вивченні інших мов просто спрямовувати, допомагати в пошуку ресурсів і в способах роботи з ними.

Ваші курси призначені лише для українців. Чи думали Ви над тим, аби розробити подібну програму для вивчення польської мови, але вже для іноземців?

– Ще на самому початку, коли я тільки починав вести свій блог, один мій одногрупник мені радив: «Ти маєш вести його російською мовою, інакше ніхто не буде читати. Тобі треба орієнтуватися на ширшу аудиторію – на Росію, Білорусь, СНД».

Однак моєю принциповою позицією було те, що я писав українською, і, відповідно, пізніше обрав собі саме таку нішу

Я так і позиціоную себе – допомагаю українцям вивчати польську мову. Тому що значною мірою мої методи базуються на схожості мов. Я допомагаю зрозуміти, які є паралелі між мовами, як українці можуть використовувати ту перевагу, що ми уже знаємо дві слов’янські мови – українську і російську.

Теоретично я міг би частково допомогти й білорусам, і росіянам, але, скажімо, для англомовної аудиторії треба абсолютно інакший методологічний підхід. Відповідно, цього я наразі не планую.

35439505_1373547059455771_2091232478504157184_n

Тепер детальніше поговоримо про Ваші курси. Хто звертається найбільше і з якою метою?

– Починаючи, я думав, що більшість моєї аудиторії складатиме молодь, котра хоче, умовно кажучи, повторити мій шлях: поїхати на літню школу, вступити до університету в Польщі і так далі. Мені здавалося, що це те, чим я можу допомогти.

Але, як показала практика, наразі приблизно 90% моєї аудиторії – це люди старші за мене, віком в середньому 30-40 років

Більшість хоче працювати в Польщі, частина має родичів, котрі туди недавно переїхали, тому хочуть до них з’їздити, хтось хоче зовсім емігрувати…

– З Вашого досвіду, які методи вивчення мов є найефективнішими?

Однозначно скажу, що не потрібно вчити слова списками (знайомі могилянцям wordlists), бо наша пам’ять побудована так, що ми погано вивчаємо ізольовану інформацію. Наш мозок – це мережа нейронів, тому все має бути між собою пов’язане – тож не дивно, що люди найкраще запам’ятовують інформацію з контексту. Для цього добре мати справу з оригінальними чи, можливо, трохи адаптованими, але цілісними текстами, діалогами, статтями, книжками.

З цього тексту, контексту варто виписувати ті слова, котрі особисто вам є незрозумілими, але не всі підряд. Зокрема, коли слово важливе, але значення неясне з тексту, варто перевірити його в словнику, виписати собі в зошит або в електронні флеш-картки, наприклад, в програму Anki. До речі, у мене на блозі є окрема стаття про цю програму й інструкція, як нею користуватися. Таким чином ви будете створювати свої власні списки слів і потім їх час від часу повторювати. Хоча навіть це необов’язково.

– А можете виокремити один метод, який точно потрібно застосовувати?

Найкращим методом, на мою думку, є все ж таки якомога більше читати й одночасно слухати тексти. Тоді використовується більше каналів, і мозок набагато краще засвоює інформацію. Та й ми при цьому навчаємося не тільки правильно писати, а й правильно вимовляти ці слова.

Для цього теж можу порадити додаток або сайт LingQ. Про нього теж є стаття на моєму сайті. Там дуже велика бібліотека текстів багатьма мовами, зокрема польською, англійською та німецькою, які можна одночасно читати й слухати. Це різні тексти різних рівнів. Там автоматично позначаються знайомі та незнайомі слова. Вони зберігаються в окремий список, і ви одразу бачите, який відсоток невідомих для вас слів є в кожному тексті, тому дуже легко вибирати не занадто прості й водночас не занадто складні матеріали.

Що більше ви «поглинаєте» цієї мови, то простіше буде нею висловлюватися

На мою думку, не потрібно намагатися змушувати себе говорити з першого дня. Треба спершу дуже багато набратися тієї мови, і вже коли вона у вас є всередині, коли ви її відчуваєте, можна починати щось говорити й користуватися нею.

– Хотілося б детальніше поговорити про подорожі. Який момент з них Вам найбільше запам’ятався?

В одній з мандрівок до Словаччини мене виручила мова есперанто. Багато хто думає, що це мертва мова, бо нею не розмовляють в жодній країні.

Але насправді есперантисти – дуже цікава спільнота. Вони часто є моїми однодумцями: люблять вивчати іноземні мови, подорожувати, відкриті до світу й до інших людей

Так от, збираючись у дорогу, я шукав житло через Couchsurfing, але ні в Оломоуці, ні в Брно, ні у Відні ніхто не погодився мене прийняти. Річ у тому, що Couchsurfing має недолік: там існують обмеження на кількість запитів (10 на тиждень). Відповідно, я досить швидко їх використав і так і не зміг знайти житло.

Натомість в есперантистів ще до того, як виник Couchsurfing, існувала служба Pasporta Servo. Це щось подібне до Couchsurfing, але для тих, хто знає мову есперанто. І от власне завдяки своїм знайомим і незнайомцям, котрим я просто написав на тому сайті, мені вдалося знайти місце для ночівлі в трьох містах.

10492026_919844984706933_5186959802515973389_n

Розкажіть, будь ласка, про Ваш проект у співпраці із сайтом «Український простір».

– Один з моїх читачів запропонував зробити на його сайті навчальний проект. Подумавши, я вирішив зробити уроки у форматі аналізу польських новин. Ми застосували мою методологію: я показую людям, наскільки мови є схожими між собою і як можна користуватися цими подібностями.

Раз на тиждень на сайті «Український простір» ми публікували одну актуальну коротеньку новину польською мовою, котру я брав на сайті «Польського радіо» і додавав до неї невеличкий словничок найскладніших слів. Усього вийшло 10 випусків.

Поділіться ще своїм досвідом роботи на польському телебаченні.

– Це вийшло завдяки моєму колишньому одногрупнику, з котрим ми вчилися разом на історії, але потім він пішов у журналістику. Він розказав, що його колега шукає людей, які добре знають польську мову, щоб працювати на польському телебаченні в Києві. Я вирішив спробувати, пішов на конкурсний відбір (який відбувався у студії Могилянської школи журналістики, тому що цей проект був пов’язаний з могилянцями) і став диктором.

Це був доволі цікавий проект: польські новини для польських емігрантів в Америці, але ми його знімали в Києві. Можливо, тому що тут дешевше утримувати студію й платити зарплати. Пізніше припинилося фінансування з Америки, і, на жаль, проект було закрито.

18700342_1562241073800651_4720316349876840732_n

Чим ще, окрім мов і подорожей, Ви займаєтеся? Можливо, є якесь хобі?

– Я належу до «Пласту» – української скаутської організації. Це, в принципі, забирає досить багато мого часу, бо я кожного тижня займаюся з гуртком дітей.

Щовихідних збирається до десятка хлопців, котрим зараз по 8-10 років. Ми займаємося, вчимося, граємося, співаємо пісні, щось майструємо. Це таке всебічне патріотичне виховання. Кожного літа їдемо на табір. Ми там живемо в будиночках, маємо активне, веселе дозвілля.

Останнім часом я почав займатися бігом, зараз готуюся до півмарафону. Помітив, що в мене доволі сидячий спосіб життя, оскільки я працюю через інтернет, весь час за комп’ютером, тож бракує руху.

Які ще цілі ставите перед собою на найближче майбутнє?

– У мене заплановано ще декілька проектів у співпраці з іншими сайтами, видавництвами, організаціями. Поки що не буду казати конкретно, бо це все ще на етапі переговорів. Дуже хочу зробити один видавничий проект: видати щоденник-планувальник для вивчення іноземних мов. Плюс, можливо, розробити деякі курси у співпраці з іншими поліглотами.

У житті кожної людини бувають переломні моменти. Чи були у Вас кризові етапи в житті та що Вам у ці моменти допомагало?

– Бували кризові моменти, не так щоб дуже великі… Наприклад, цієї зими я почав вчити арабську мову, й навчання ішло складно. Ми поговорили з дружиною, й закралися сумніви: навіщо знати стільки мов, я й так уже чотири знаю і користуюся ними щодня – українська й російська є всюди, англійською багато читаю, слухаю, дивлюся, із польською працюю.

Але я переосмислив свою діяльність і зрозумів, що вчу мови так, аби отримувати задоволення не тільки від результату, а й від самого процесу, саме він мене мотивує. Я вважаю, що це є дуже потрібним хоча б для того, щоб краще відчувати своїх учнів, розуміти, як це бути на початковому рівні, як це чогось не розуміти, не могти себе висловити і т. д. Тому є потреба вчитися самому, щоб допомагати іншим людям. Це й мотивує не зупинятися.

Що найбільше цінуєте в людях?

– Можливо, відкритість, англійською open-mindedness, тобто «незашореність», нестеоретипність мислення. Тому що, зокрема, щоб вивчати іноземні мови, потрібно бути максимально гнучким і розуміти те, що та сама думка може бути висловлена зовсім різними способами. Наприклад, вдалою ілюстрацією є німецька мова. Там інший порядок слів, де дієслово або частка заперечення nicht можуть стояти вкінці, і треба інакше мислити.

Це навіть можна назвати емпатією. Коли людина не каже «та ну, це якась дурна мова, вони неправильно говорять», а може відчути й зрозуміти інших людей. Це корисна навичка у будь-яких соціальних стосунках.

Що Ви могли б порадити могилянцям, щоб класно провести роки в Могилянці?

– Частково я шкодую, що почав брати участь у програмах міжнародного обміну, подорожувати Європою аж на магістратурі. Це варто починати робити якомога раніше, тому що потім більше часу, можливостей не буде. Крім того, в студентські роки є багато знижок, спеціальних програм для студентів.

Однак я не раджу одразу вступати закордон. До мене часом звертаються: «Допоможіть моїй донечці в 17 років вступити до польського університету». Я не раджу цього робити, бо якщо ваша дитина ніколи не жила без батьків навіть в іншому місті, а ви її хочете відправити кудись подалі закордон, в іншу культуру, в іншу мову, в інше середовище, то це дуже ризиковано.

Зокрема, ми в Могилянці живемо у своєму комфортному кампусі й думаємо, що весь світ такий рожевий і квітковий, але навіть в Україні повчитися в якомусь іншому університеті – це теж дуже цікавий досвід для порівняння.

Call to action:

– Як я вже казав в одному з інтерв’ю, «чужого навчайтесь і свого не цурайтесь». Звучить банально, але кращих слів не підберу. Варто подорожувати, досліджувати світ і вивчати мови, однак потім вертатися і розбудовувати свою рідну країну. Тут є великі перспективи і можливості.

Буду радий допомогти могилянцям з вивченням іноземних мов, перекладами, створенням і розвитком власного онлайн-бізнесу. Тому звертайтеся, запрошуйте – маю тільки найкращі спогади про альма-матер і завжди з радістю завітаю до неї знову.

 

Спілкувалася Тетяна Юла

Редакторки: Тетяна Юла, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі