Павло Горак. «Хармс»: бізнес по-філософськи

11

Хороша новина для усіх випускників, кому не вистачає атмосфери КМА! Павло створив альтернативу нашій alma mater. Його «Хармс» – маленька Могилянка, де усі свої. Пориньте у «культуру віддавання» і фундаментальних цінностей. Довідайтеся від філософа-бізнесмена, як бути на «гребені хвилі» і яка риса – найкращий лайфхак. А поради майбутнім бізнесменам можна знайти у «секретному» блозі Павла 🙂

Освіта: НаУКМА (філософія)

Досвід: засновник київської інтелектуальної інді-книгарні «Хармс»

Налаштовуйтесь на хвилю Павла під час читання, плейлист спеціально для ММ:

Які асоціації в тебе викликає слово «Могилянка»?

– Передусім, це спільнота. А ще натхнення і знання.

Як ти вступав? Чому обрав Могилянку?

– Це цікава історія. КМА – мій третій університет. Спочатку навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ на економіста. Провчився рік і зрозумів, що це не мій формат. Згодом спробував вступити до Могилянки на політологію – не вдалося. Мої документи чомусь направили у філіал Могилянки в Миколаїв і я там теж провчився рік.

Проте в мене все одно залишилася мета вступити до Могилянки в Києві. Наступного року я заново вступав – і вступив. З труднощами, але таки зарахував собі частину предметів з навчання в Миколаєві.

Моя мама, до речі, до третього курсу не знала, що я навчаюсь на філософії. Вона не була апологетом теоретичних наук. Тому сказав, що вступаю на економіку, але після третього курсу приховувати це вже було якось неправильно 🙂

Чому саме філософія? Це твій свідомий вибір?

– Так, це вже був більш-менш свідомий вибір, і я вважаю, що не помилився. Важко аргументувати, як я це розумів у ті часи. Мені здається, що просто прагматичні й практичні науки мене тоді не надихали.

Провчившись на економіці й політології, які частково є і практичними, і теоретичними, я зрозумів, що мене все більше й більше притягують фундаментальні принципи

Тому філософія, якою вона була в Могилянці, мені дуже імпонувала й імпонує досі. Я знав деяких випускників, склад викладачів, бачив, який дух панує у філософській спільноті. Тож для себе вирішив: якщо буду вступати на філософію, то лише в Могилянку.

1-2

Що найбільше подобалося в Академії?  

– Коли буду говорити про Могилянку, то, здебільшого, розповідатиму про власний досвід на філософській спеціальності. Перш за все, у системі навчання мене дивувало те (а потім це стало як норма), наскільки віддані викладачі тій сфері, в якій вони працюють.

Кожен викладач з кафедри філософії проживає ті світоглядні концепції, який він викладає

Вони не можуть говорити про якісь моральні, етичні принципи, не сповідуючи їх при цьому. Мене завжди надихав такий підхід. Це щодо практичної сфери, а з теоретичної – ми отримували якісні знання.

Можливо, пригадаєш якісь студентські історії?

– У мене чомусь, якщо я згадую певне поняття, все відбувається так, ніби коли згадуєш аромат: він у тебе зараз є, ти відчув його, і повернувся думками до певного часу. Це, як у Пруста, коли він на декількох сторінках розповідає про аромат круасану 🙂

Отже, коли я згадую Могилянку в контексті спільноти, одразу спадає на думку перший плац. Ми сиділи на бордюрі біля виходу на плац з першого корпусу. Там часто продавала пиріжки одна тітонька. Я завжди брав з рисом і яйцем, просто не міг пройти повз. Скільки б я не купував після цього пиріжки з рисом і яйцем, будь-де, навіть за кордоном, не можу згадати їх. Це щось унікальне було.

І далі, виходячи з цим пиріжком, ми сідали на бордюрі, і починали розмови про все: від конкретного викладача до філософських дискусій. Круто, що в нас навчання не закінчувалося на парі, воно продовжувалося й поза межами університету

Ми обговорювали етичні, метафізичні проблеми. Це, зазвичай, була осінь, період, коли ще не дуже холодно. Тому коли закриваю очі, у мене завжди в спогадах цей час, ці дії й уривки з наших розмов.

7

 

Чим ще тоді займався?

– Могилянка все-таки більше поглинула мене навчанням, тому, мабуть, ніякої активності в університеті не було. Єдине, проводив благодійні акції. Ми печиво пекли, продавали. І я навіть залучав Могилянку і ще декілька ВНЗ. До речі, на одній благодійній акції ми зібрали 10 тисяч за один день, просто продаючи печиво.

Це в різних ВНЗ? Чи в одній Могилянці?

– Лише в Могилянці.

Скільки ж воно коштувало?

– Ми продавали без ціни, просто хтось 100 гривень давав, хтось 200. Це було десь 2010 року. А ще ми тоді самі створили офіційну організацію «Коло».

Вона досі працює?

– На жаль, ні. Пригадую, як ми вчотирьох її створили. Нині говорять про «культуру віддавання», оскільки вона якраз нами керувала. Тільки без того розуміння, що це потрібно, нам просто так хотілося. Тоді я особливо ніде не працював. Це, мабуть, був імпорт Могилянці 🙂

А чого тобі не вистачало?

– У контексті навчання й спільнот мені всього було достатньо. Просто є певні негативні могилянські риси характеру, наприклад, певний снобізм.

– «Ми вище ніж…»

– Так. Добре, що хоч «ми вище», а не «я». Коли «я» – це вже гірше, і воно превалює, мені здається, нині. Оце «ми кращі» часто виникає у тих людей, які не бачать далекоглядної перспективи, того, що можна рухатись вперед.

А людина, яка розуміє, що варто вдосконалюватися, – просто не має часу казати «я кращий». Вона усвідомлює, що ще далеко до найкращого, що це вектор. Тому це така могилянська деструктивна риса. Вона заклала якісь нові цінності. Проте, знову ж таки, цінності не є позитивною чи негативною категорією, вони або є, або їх немає.

Це єдине, що мене трохи засмучує. Усе інше – ОК.

Те, що університет маленький – величезний плюс, це сімейність

Ще один плюс – рівень знань і цінності. Більшість із них була мені дуже близька.

– Як ваша благодійна діяльність перейшла у форму, якою є «Хармс»? Чи, можливо, були ще якісь проміжні етапи? Чому з’явилося таке бажання?

– У контексті Могилянки є дві сторони, якщо говорити про її функції. Перша сторона – практична, друга – ідейна. Практична – це знання. Могилянка дала мені їх.

Більшість людей вважає філософські знання дуже абстрактними, що філософія – це щось не дуже практичне. Проте навпаки: шах і мат всім, хто думає, що це якась абстрактна, аморфна наука

Вона доволі конкретна, бо дає базові принципи «проживання» нашого життя, від яких походить вміння керувати людьми, розуміти цілі, цінності, будувати корпоративну культуру, вибирати продукт, з яким ти потім будеш працювати. Це фундамент.

У деяких інтерв’ю мене запитували: «Ой, який зв’язок ця філософія має з бізнесом?». У мене завжди, і до цього часу зберігається ідея, що я «авторитарним» методом увів би перші два роки навчання філософії для будь-якого факультету. Це для того, щоб людина сформувала фундаментальне розуміння світу, цінності.

З одного боку, це практична сторона, вона дала мені розуміння, з чим я хочу мати справу: книги, атмосфера (річ для мене дуже важлива), події, які ми проводимо, лекції, знання.

У нас же цінність основна не поїсти, а ділитися знаннями. Загалом, могилянці – спільнота людей, які ціннісно об’єднані тягою до знань

Це практичний аспект.

maxresdefault

Теоретична основа – я постійно навчався з активними людьми, які мають певні цілі. Дуже важливо, коли робиш будь-яку справу, щоб ти оточував себе тими людьми, які дозволяють тобі рости, як і ти їм. Якщо тепер я вже розумію, що можу впливати на цей процес, то тоді я цього не розумів. Могилянка замість мене це зробила.

КМА оточила мене людьми, з якими хочеться рости, розвиватися, робити щось краще

Це одна з причин, чому мені захотілося зробити саме цей проект.

Сфера, в якій я працюю, здається мені логічним продовженням цього. Весь час себе перевчаю, що мені варто йти в бізнес, у підприємництво з великої літери – тобто слід заробляти багато грошей. Чимало людей мені про це говорять. Однак все, чим я займаюся, приносить хороші гроші, хоч я ніколи не ставлю це як основний пріоритет.

Раніше я взагалі це відкидав, вважав, що ні, ми ж хороші речі робимо: знання, книжки, гуманітарщина 🙂 Тепер я дещо видозмінив своє бачення, і розумію, що це просто енергія. Ти щось віддаєш і щось отримуєш. Якщо ти тепер віддаєш вдосталь, то з часом будеш отримувати теж вдосталь. Я просто частково відчув або зрозумів баланс між цінностями й великими грошима.

Могилянка не дала мені вмінь рахувати гроші, створювати бізнес чи заробляти їх, але надала мені розуміння, як ціннісно підходити до тієї справи, яку ти любиш

Як створювався «Хармс»? Можливо, були якісь челенджі?

– Була певна передісторія. Був ще «Часопис», який ми разом робили. Цей проект дав мені дуже багато знань, досвіду, розуміння подібних проектів.

Тобто ти був співзасновником?

– Так, я з самого початку формування ідеї. Проте краще сказати керівником. Це дуже важливі знання, які вплинули на те, чим саме я займаюсь. З’явилося розуміння того, що моє в цій сфері, а що ні. Це неймовірний досвід, який дав мені поштовх використати набуті знання в іншому проекті.

Так виникла ідея, що я хотів би крамницю з ретельно відібраною літературою, яку сам читаю, з музикою, яку слухаю, з їжею, яка мені подобається, ну і найголовніше – з цінностями.

Окрім того, що ми проводимо події, привозимо рідкісні книги, це ще й місце, яке об’єднує людей за певними інтересами. Це постійний розвиток

Нинішній проект я не називаю роботою, а сприймаю як хобі. Хочеться отримувати задоволення від життя. І в цьому одне з моїх задоволень.

Receive Updates

No spam guarantee.

– А як вдалося його заснувати?

– У мене були свої кошти, дуже мало, після університету в батьків я не брав, це був основний критерій. Тож позичив у знайомого гроші, і ми вклали все до останньої копійки в цей проект, який був ще на Михайлівській. Він поступово розвивався, і тепер у нас площа у 5 разів більша. Ми відкриваємо ще два зали.

Досить швидко з’явилася своя повноцінна команда, провели близько 200 подій за минулий рік, один раз на день, а іноді навіть дві події на день було. Більшість з них відкриті, безкоштовні. Арт-директор працював на славу, своя кухня, багато ексклюзивних партнерств з видавництвами Європи, Росії, України. Працюємо дуже активно.

Проект нині на стадії росту, тому ми шукаємо людей у команду. Нам лише 2,5 роки, але коли я згадую про це, здається, ніби пройшло вже п’ять чи шість років.

Ми брали безпосередню участь на Майдані: не просто люди грілись, а збиралась одна, друга організація, планували. Ми були відкриті до цього. Барикади містилися прямо на виході з нашого «Хармсу», через дорогу. У нас є така фотографія: «Хармс», барикади, купа з коктейлів Молотова. Працювали в екстремальних умовах.

Ви рухаєтесь нереально швидко. Пам’ятаю просто ще той «Хармс», і мені стало цікаво, чому ви обрали саме тут місцевість?

– Так, там архаїка, і ми вже навіть у підвалі події проводили. Основна ідея – нам хочеться цінності вкласти. І другий критерій: важливо, щоб ми були не на базарі 🙂 Тут своя аудиторія, ми ніколи не женемося за кількістю клієнтів. Люди знають, де ми і навіщо їм сюди йти. Ми завжди чекаємо на них. Круто, коли бариста знає тих, кому готує каву, кухар може вийти до гостей.

Це те, заради чого ми працюємо – творення community, маленької Могилянки, де всі свої

І це важливо. Хочеться і заклад громадський, і свою спільноту створювати.

10476089_782025045173741_2652340223502272788_o

Які маєш лайфхаки чи традиції формування команди?

– Я почав вести блог на «Медіумі». Він поки що «секретний» :), я тільки своїм даю почитати. Відчуваю, що в мене знання, досвід є, а вміння писати не вистачає. Там я розповідаю про реальну кухню цього проекту, тобто приємна музика, атмосфера, їжа, книги – це все зовнішнє, а є внутрішнє, як це все підтримується. Основна мета цього блогу – імпульс для людей, які хочуть починати свою справу. Навіть якщо одна людина втілить омріяний задум, я вже буду щасливий.

Там є дані про все, навіть про виручку, податки, бо це в моїх цінностях – бути відкритим і чесним. Це не те, щоб лайфхаки, скоріше досвід.

Бо лайфхак в нас час – це як купити на Театральній сосиску в тісті, а от почитати аналітичну статтю – це ніби піти в магазин, купити овочі, фрукти й зробити з них салат

Останнім часом, я вважаю, що навіть у світі, що поспішає, потрібно іноді робити салат, а не їсти сосиску. Якщо людина хоче якісь лайфхаки витягнути, вона має брати їх з тексту, а не з якихось порад. Єдине, не слід прислухатися до лайфхакерів, а краще порівнювати різні ідеї, чи відповідають вони цінностям людей, які є для вас авторитетними.

Великі успішні проекти не завжди є показником близькості по цінностям. Міжнародне визнання, популярність – це теж не показник якісної музики. Мені здається, що саме аналітичне мислення людини – найголовніший лайфхак, бо з будь-якої продукції треба витягувати найцінніше, найнеобхідніше.

Що найбільше цінуєш в людях?

– Найважливіше – це чесність, прозорість думок, ідей, бачень і переживань, тобто відкритість. Тільки тоді я відчуваю людину і людина відчуває мене.

Це як матеріал: якщо він натуральний, то він приємний, а якщо ненатуральний, є якийсь дискомфорт. Мені здається, що з людиною така сама історія: хочеться більшої натуральності

Також емпатія – це наслідок цієї відкритості. Дуже важливо відчувати іншу людину, керуватись не тільки принципами, а, зокрема, й відчуттями, цінностями, думками інших людей.

Harms-Odessa-1

Які важкі моменти були? Що підтримувало в такі моменти?

– Складно відповісти. Негативним досвідом можна, наприклад, назвати те, що вчора я загубив гаманець, а завтра його знайду. Можна на це питання відповісти: навпаки, у мене взагалі не було негативних моментів. Хоча я дуже «нервова» людина, дуже негативізую і, навпаки, дуже ідеалізую. Я – «людина-гойдалка». Це питання сприйняття, такі періоди сьогодні є, а завтра їх немає. Історія в тому, що все змінне. Це, мабуть, такий буддистський принцип.

Можливо, були якісь ситуації, якийсь непростий вибір, що змінив тебе всередині?

– Я періодично проживаю періоди дауншифтингу: подорожую, наприклад в Монголію, Шпіцберген чи якісь інші екстремальні куточки світу. Найлегше згадати мою поїздку в Арктику. Якщо дуже рівне життя, потрібно спробувати поглянути на це рівне згори. В Арктиці відбулася переоцінка цінностей. Я зрозумів, що все слід відпускати, будь-які проблеми. Є певні труднощі навколо тебе, є певні власні досягнення, вони всі змінюються одне за одним. Просто треба бути на «гребені хвилі». Це інсайт, який мені дала Арктика.

З останньої подорожі я зрозумів, що Арктика, Шпіцберген, будь-яка подорож необов’язкова, все всередині

Оце, мабуть, цей інсайт. Ти можеш його зловити в себе на робочому місці, закривши очі й піднімаючи себе над усім цим, тренуючи усвідомленість.

До цього я зрозумів, що людина, як губка, абсорбує в себе все навколо й містить у собі «вижимку». Подорожі для мене – це спосіб «вижати» все зайве з себе. Мандрівки – це очищення. Добре ще здійснювати подорожі не в «цивілізовані» частини світу, а туди, де докладаєш зусиль для виживання.

Я їду не для того, щоб жити в туристичних готелях. Можу жити в палатках, пересуватися на снігоходах, фурах. Тут я живу стандартно: знайомство з партнерами, з командою, комунікація з видавництвами, спілкування з коханою людиною, дзвінок батькам. Там трішки інший ритм. Ця фрустрація іде тобі на користь. Такі подорожі допомагають мені по-іншому подивитися на звичні речі – out of box.

Які в тебе є звички, хобі?

– Колекціонування. Матеріальні речі, які я колекціоную, – це книги «Маленького принца» та платівки. У мене близько 50 книжок різними мовами. У мене вдома вже міні-музей «Маленького принца». Якраз щодо цінностей, раджу всім читати цю книгу. Кожен рік я її прочитую, як заново, і це крутість дитячих книжок, в яких сенс закладений.

Багато часу приділяю спорту. Дуже люблю біг, сноуборд, лижі, вейкбординг. Я займаюся дуже давно батутом, раніше спортивною гімнастикою. Спорт – це частина життя: боротьбою займався професійно протягом 9 років. Я ж навчався в Суворовському училищі, тому нас згідно з професією віддавали на такі секції. Тепер це лише хобі, яким я паралельно займаюся.

Подорожі також дуже важливі. Однак Європа для мене ніколи не була цікавою. Хотілося екзотики якоїсь.

Для прикладу, хіпі – люди, які не прив’язувались до речей. Це дуже актуально, особливо в сучасному світі: можна не купувати квартиру, автомобілі, все можна брати в оренду, в прокат. Ти ні до чого не прив’язаний, відчуваєш легкість.

maxresdefault (2)

– Що порадив би викладачам, студентам, абітурієнтам?

– Якби я нині був студентом Могилянки, насамперед, я працював би з цінностями, які дає Академія. Я не так хвилювався б за бали, іспити, але працював би над цінностями взаємин, над працею в команді, взаємодією навіть на рівні навчання з одногрупниками, викладачами, адміністрацією.

Це те, чому під час навчання я не приділяв уваги: дружимо та й дружимо, спілкуємося і спілкуємося, але висновків з цього я не робив. Може, це такий вік, не знаю, але я вважаю, що все-таки треба над цим думати. Варто розуміти, що навчання не має займати найбільше часу в університеті. Необхідно плекати в собі культуру віддавати знання, досвід, вміння.

Могилянка – ця «культура віддавання» для всіх. Вона наскрізна: у роботі, у навчанні, у сім’ї, у взаєминах

Щойно ми починаємо так мислити, навколо все круто стає.

– Call to action:

– Я готовий ділитися знаннями, досвідом, відкритий до питань інвестування. Мені нині цікаві такі проекти, і я готовий підтримувати їх консультаційно та фінансово. І, передусім, я з радістю готовий брати до себе в команду могилянців, які близькі нам за цінностями.

Вони для мене дуже важливі, раніше я взагалі брав виключно могилянців. Проте з ними історія яка: з 10 могилянців один дуже крутий, всі інші через деякий час перестають працювати, невмотивовані, вважають себе набагато кращими, ніж позиція, що вони її займають.

Мабуть, має бути для могилянців тест, коли вони приходять на роботу, де будуть дуже особисті запитання: «Наскільки ти оцінюєш свої знання?». З одного боку, роботодавець може побачити готовність і бажання працювати, а з іншого – це допоможе самому могилянцю зрозуміти, чи він реально щось вміє. Люди мають розуміти, що між відсутністю знань і досвідом є величезна дорога, яку необхідно проходити.

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Леся Любченко, Тетяна Юла

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі