Павло Чебурей. Життя на хвилі вітру

cheburej

Освіта: НаУКМА, інформатика (випуск 2012), Kyiv-Mohyla Business School (випуск 2014)

Робота: режисер відеомонтажу “Chupacabra Production” (2012–2013),  спеціаліст з комунікацій НаУКМА (2012–2014), спеціаліст зі зв’язків з громадськістю “Форсервіс” (2007–2008), старший спеціаліст зі зв’язків з громадськістю “AXA Group Ukraine” (2008–2008).

Налаштовуйтесь на хвилю Павла під час читання: плей-лист спеціально для ММ:

 

Які асоціації в тебе виникають зі словом “Могилянка”?

– Могилянка далеко не лише мій університет, мої знання чи друзі. Для мене Могилянка рідний дім, альма-матер у її істиному значенні. Коли я довго подорожую та повертаюсь до Києва, лише біля Контрактової площі в мене виникає почуття туги. Після цього я підходжу до третього корпусу, кладу руку на мідну табличку та говорю: “Я вдома, я повернувся!”. Мені справді важко без могилянської спільноти.

-Згадай момент, коли ти вступав до НаУКМА. Чому саме обрав цей університет?

– Це довга історія. Одного разу до Вінниці на курси підвищення кваліфікації, які відвідувала моя мама, приїхали могилянські педагоги. Їй дуже сподобався стиль викладання та професорський дух, тому ми вирішили дізнатися більше про університет. Вперше я відвідав Могилянку ще в дев’ятому класі. Вінниця на той час була маленьким, дещо нудним провінційним містечком, заповненим місцевим колоритом у спортивних штанях. Могилянка здалася іншим світом. Я пам’ятаю, як тоді помітив групу молоді на плацу, котрі грали на гітарі та співали пісні. Вони були неймовірно вільні, щасливі та… мабуть інші. Ця атмосфера захопила мене відразу, тож КМА одразу стала моїм пріоритетом.

Саме свобода духу – це ключова цінність, яку я бачу в Могилянці та яку постійно обстоюю.

265631492

 

Звісно, великим бонусом була відсутність корупції. На той час вступити до вишу без хабара було вкрай важко: можна було потрапити на непопулярні спеціальності в КПІ, але більшість місць у Шевченка чи КНЕУ вже були давним-давно викупленими. Досі багато людей із мого вінницького минулого не вірить, що я самостійно потрапив до НаУКМА.

Наше суспільство не готове сприйняти існування освітнього закладу без корупції. 

Я почав готуватися до вступу вже в десятому класі. Багато уваги приділяв англійській мові, яка в мене була досить слабкою. Потім трапилася цікава історія: на могилянському дні відкритих дверей, який я відвідав втретє, я потрапив на тестову олімпіаду з фізики. Неочікувано зайняв перше місце. Не можу похвалитись відмінними знаннями з фізики, але виявилося, що олімпіада комплексна: були ще питання з української та англійської. Звичайно, ніхто не був готовий до такого. Ця тест-олімпіада дозволила мені потрапити в резерв на фізику. Взагалі, мені не дуже хотілося вивчати саме цей предмет, та й резерв був не надто надійною гарантією, але я знав, що хоча б туди я вже потрапив. Тобто я став могилянцем ще до офіційного іспиту.

Крім КМА, про всяк випадок та за порадою батьків думав подавати документи також до КПІ та КНЕУ. КПІ при першій зустрічі мене не вразив, адже, крім гарного першого корпусу, у нього є всі решта старі, обдерті та обліплені майбутньою технічною елітою, яка нервово курила цигарку за цигаркою. КНЕУ був іншим, але зустрів не дуже привітно: ми відразу натрапили на турнікети та виряджену в дорогі костюми групу студентів. Я подивився на себе: на свої довгі патли, драні джинси та футболку і чогось розхотілось подавати документи. Тож однозначний вибір був зроблений на користь Могилянки, у КПІ я навіть на іспит не пішов. Склав іспит, дочекався результатів і став інформатиком.

До речі, моя мати досі зберігає лист, який тоді надійшов з університету. Коли я почав тут працювати, мене дуже засмутило та здивувало те, що їх перестали надсилати. Це ж найкрутіша річ! Приймальна комісія не хотіла цим займатися, отже я вирішив відродити цю традицію власноруч. Я пам’ятаю хвилю фотографій у соцмережах із паперовими листами та радість майбутніх студентів. Якщо додати до цього хештег, то отримали б відмінну рекламну кампанію. Але мета надіслати кожному фрешику маленький знак уваги від університету була більшою ніж просто піар-хід.

Чому ти обрав саме інформатику?

-Факультет обирав навмання. Я досить багато часу приділяв комп’ютерним іграм та непогано справлявся зі шкільною математикою от і батьки запропонували спробувати себе в “комп’ютерних науках”. Хоча програмуванням ні я, ні родичі раніше не займались – це була повна новизна. “Ну, хай в університеті навчать!” – подумав собі я. Так і обрав. На жаль, я доволі пізно зрозумів, що для того, аби тебе навчили, має бути бажання навчитись, а програмування тоді такого бажання не викликало. Попри це, я жодного разу не пожалкував про свій вибір, адже ФІ дає особливу алгоритмічну базову структуру мислення.

Розкажи про свої студентські часи. Є якісь цікаві історії?

– Відверто кажучи, багато часу ми просто пропили. Хочу всіх застерегти, що в алкоголі немає нічого хорошого. Я вже такий, який є, але якщо б мені запропонували знову прожити ці роки, то я б повністю відмовився від алкоголю. Натомість можна було б подорожувати, більше працювати, спілкуватися з різними людьми, долучатись до різних студентських ініціатив, чим я в студентські роки не займався взагалі.. Зараз я розумію, скільки часу було змарновано. Більшість студентських історій починалася з того, що ми напились, а потім вляпалися в якусь дурню. Це не ті історії, про які хочеться розповідати. Хочеться згадати про якісь досягнення, творіння, дискусії… А про що ти можеш дискутувати, коли в тобі плещуться літри пива?

Молодь думає, що все це – соціалізація, а насправді, якщо тобі з людиною немає про що балакати без пляшки алкоголю – краще з нею взагалі ніколи не розмовляти. З цікавими людьми тобі буде кайфово в будь-якому стані.

Менше алкоголю, більше драйву чим раніше це зрозумієш, тим яскравішим буде твоє життя.

902544_513461258723463_1775421001_o

Що тобі понад усе подобається в НаУКМА з погляду системи навчання? Чи помітив якісь особливості?

– Камерність, однозначно. Усі всіх знають, чого немає в багатьох інших університетах. Коли ти навчаєшся та живеш зі студентами з не схожими спеціальностями, маєш надзвичайну можливість для різностороннього розвитку.

Кожен вивчає своє, але зазвичай ділиться з іншими найцікавішими темами, і коли ти отримаєш фільтровану інформацію з гуманітарних, соціальних, точних наук – підвищуєш свій рівень знань до небес. Саме завдяки міждисциплінарному спілкуванню здобуваєш справжню вищу освіту.

Я люблю шуткувати, що в Могилянці на будь-якому блоці гуртожитку можна зібрати готову стартап-команду: всюди є економіст, айтішник, юрист та гуманітарій. Тому треба вміти виходити зі світу віртуальної реальності та просто цікавитися сусідами, які живуть через стінку (я так зі своєю теперішньою дівчиною познайомився).

Є якісь негативні аспекти навчання? Що потребує змін?

– Я б додав більше проектної та практичної  роботи. Мені, як і багатьом, важко навчатися через лекції. Спочатку ти маєш щось спробувати самостійно, а тоді із запитаннями йти до викладача. Я, наприклад, так вивчав відеомонтаж, Photoshop та фотографію. Саме за такої системи викладач має показати різні тонкощі та відкрити секрети. Який сенс в отриманні відповідей без запитань? Щодо командної роботи, то на ФІ, до речі, з цим було значно краще, ніж на більшості інших факультетах. Мушу зізнатись, що частенько вона полягала в тому, що декілька відмінників командно вирішують проблему, а всі інші командно в них “роздупляються” або просто списують. Хоча насправді таке “роздупляння” матеріалу йде на користь як трійочникам, так і відмінникам – вони краще засвоюють матеріал. Тож у багатьох студентських ініціативах можна дуже непогано збудувати команду між трійочниками та відмінниками, була б мета і бажання.

 Моя порада — бути більш відкритим для світу, спілкуватися з усіма й не вішати ярликів. Усі люди різні, у всіх різні пріоритети, зацікавленості та можливості. Але кожна людина для чогось все ж таки створена 🙂

img_1394

–  Є декілька порад щодо роботи та кар’єрного росту?

– Треба чітко собі відповісти на декілька питань: “Що я вмію й кому це потрібно?”, “Які в мене сильні сторони?”, “Що я можу запропонувати світу та роботодавцю?”, “Чому ще я можу навчитися, а що для мене не підходить?”.

Треба шукати свій підхід до роботи та до людей.

Наприклад, мені досить важко чітко дотримуватися суворого офісного графіку “хвилина-в-хвилину”, і я завжди попереджаю про це роботодавців. А для когось іншого важко працювати в режимі “аврал-треба-на-позавчора”. Аналізуйте себе та акцентуйте увагу на своїх гарних, і не тільки, якостях. Розгільдяй, наприклад, навряд чи зможе працювати в банку, а ось творчі професії, де треба приймати швидкі рішення, можуть підійти (в кожній компанії є місце для розгільдяя, насправді). І навпаки – якщо ви корпоративна, пунктуальна людина, то робота в умовах невизначності, авралу та відсутності бюджету зведе вас у могилу. Ви старанний та посидючий працівник – чому б не зайнятися аналізом даних? Знову ж таки, люди без таких якостей будуть почуватися в цьому як у тюрмі.

Важко себе знайти, і тому треба пробувати себе в різних сферах. Хоча й тут варто відшукати золоту середину. Я, наприклад, цікавлюсь багатьма речами та працював у великій кількості різних галузей, тому чіткої кар’єри досі не маю. Всюди є свої ризики. Якщо постійно лізти туди, куди хочеться – можна зіпсувати свій кар’єрний шлях, а якщо лише будувати кар’єру – можна пропустити багато життєвих можливостей. Потрібно постійно обирати, а баланс розшукати дуже важко. Взагалі, як писали в одні чудовій статті: “Життя – це тетріс, а не шахи”. Неможливо все прорахувати, адже на тебе просто безперервно летять блоки. Іншими словами,

Життя – це твій вибір у теперішній час. Ти не можеш побудувати стратегію, бо не знаєш, що буде завтра, яка тобі випаде нагода, чи трапиться щось позитивне або трагічне… Єдине, що ти можеш побудувати – власну систему цінностей, яка допоможе приймати рішення.

265631514

Розкажи про свою систему цінностей.

-Мої цінності – це свобода, відкритість для нових можливостей, чесність та вірність людям. З усіх сил я прагну нікого не підставити, не підвести. А от толерантність та ввічливість у списку моїх пріорітетів займають не перші місця, тож часто буваю різким із людьми. Наприклад, якщо трапляється суперечлива ситуація: дати чи взяти хабар, оббрехати – я через себе не переступлю. Так будується загальна стратегія реакції на вхідну інформацію.

Хотілося б, звичайно, бути більш неупередженим, але заважає всім присутня інстинктивна стереотипність мислення. Дивишся на людину та думаєш: “А вона ось така!” і припиняєш подальший аналіз. Розуміється, це в деякому плані полегшує життя, але все-таки заважає новим знайомствам та відкриттям.

Receive Updates

No spam guarantee.

Які цінні вміння ти усвідомлено розвинув у собі?

– Відповідальність за свої вчинки та слова. Не обіцяй того, чого ти не хочеш, не можеш, не збираєшся зробити, або в чому ти не впевнений. У такій ситуації варто просто промовчати. Я вважаю, що краще вже не пообіцяти, але зробити, ніж навпаки. З іншого боку, якщо ти перестаєш обіцяти щось людям – вони перестають на тебе розраховувати. Треба знову шукати баланс.

А щодо іншого – усе, що ти можеш засвоїти та зробити за місяць, я уміннями не вважаю. Вміти засвоювати нове, фільтрувати інформацію, будувати логічні системи та розподіляти свій час – ось цьому варто вчитися.

Був у житті випадок, коли мені не вдалося потрапити на магістерську програму з журналістики. Роботи в мене тоді взагалі не було, з гуртожитку вже ось-ось мають виселити – що робити? Через декілка тижнів випадково натрапив на додатковий набір на “Інтелектуальні системи прийняття рішень”, керівником магістерки тоді був Михалевич. Я вирішив спробувати – відкриваю питання й розумію, що половину взагалі вперше бачу, а іншу половину вивчив “так собі”. Тоді я просто шалено вчився кожен день, за два місяці подужав чотирирічну програму. Завдяки цьому ривку я досягнув своєї мети. Зрозуміло, що постійно працювати так неможливо, але результат це приносить надзвичайний. До речі, непогана техніка навчання для розгільдяїв: три-чотири місяці працюєш як божевільний, а всі інші – розслабляєшся. Загалом, треба самостійно шукати слушний метод досягнення успіху. Деякі люди віддають перевагу тихій, поступовій праці, а для інших це не підходить. У кого як, аби результат був.

11312757_821123041290615_50371563782430517_o

Правдиво сказано. Що для тебе означає команда? Які поради можеш дати в її побудові ?

-В будь-якій команді заздалегідь варто обговорити справжню мету кожного учасника. Так буває, що хтось приходить засвітитися, інший — спокійно попрацювати, хтось — заробити грошей, хтось — додати рядок у резюме… У всіх є своя мета, усі думають спочатку про себе. Альтруїзм — також вишукана форма егоїзму. Тож учасники повинні бути відверті один з одним та насамперед із собою. Без цього команди не буде. Решта — справа техніки.

Розкажи про важкі життєві ситуації. Що тобі допомагало з ними впоратись?

12301501_909078405828411_673411324722729762_n

– Мій стиль життя частенько заганяв мене в неприємні становища. Сидиш без нормальної роботи, грошей, перспектив і відчуваєш себе бездарною істотою. З таких ситуацій важко психологічно вибратись. Тут допомагає відчуття перемоги та успіху: спортивні змагання, марафони, невеличкі за масштабом проекти… У будь-чому. А якщо людині вже нічого не хочеться досягати – лягай та вмирай. Така цинічна думка мене багато раз на ноги підіймала.

Також важливу роль відіграють сім’я та друзі – людина має розуміти, що в неї є підтримка та безпека за спиною. Мої батьки космос не куплять, але з голоду померти не давали, грошей підкидали щоразу, коли це було вкрай необхідно. А ще є друзі, які скажуть: “Чувак, тебе вигнали з квартири? У мене диван є – приходь, живи скільки хочеш!”. Кожному потрібна можливість ненадовго заховатись для перезавантаження.

Що в тебе з хобі? Чим цікавишся?

– Досі полюбляю фотографувати, хоч професійно вже цим не займаюся. Я вважаю, що у фотографа та моделі виникає певний підсвідомий зв’язок, тому працювати з неприємними особистостями важко. Інколи доводилося тижнями відновлюватися після однієї фотосесії.

Ще є спорт, різний та цікавий. Медитативні подорожі без luxury елементів. Подобається занурюватися в культуру, відчувати екстрим та втрапляти в історії. Ну й ще, я великий фанат яхт. У яхтингу є все: командна робота, сила волі, витривалість, виклик і навіть певний елемент медитації. Ти дивишся на курс, концентруєшся на середовищі, відчуваєш яхту як частину себе… Така повна заглибленість і органічність захоплюють.

Ти розумієш світ по-справжньому тільки тоді, коли постійно долаєш негаразди.

1150682_510772032325719_1138908757_o

Є багато речей, які я хотів би більше дослідити або спробувати. Парапланеризм, наприклад. Коли тебе потоком вітру знімає з краю, і ти начебто ще на землі, але вже в небі – з’являється те істинне відчуття польоту. Ти був людиною і раптом став птахом. Це сильно змінює мислення, усім раджу. А чули про “Клуб семи вершин” та про “Сім других вершин”? Туди зараховують людей, які піднялися на найвищі верхівки світу. Я ніколи не займався альпінізмом, але дуже хотів би. Яхти, параплан, гори — це вітер в обличчя. Це квінтессенція мого життя. Ти або йдеш крізь вітер, або вітер несе тебе, але нестримне відчуття польоту супроводжує мене, дає мені сили та сенс. Незрозуміло? Ну, це треба відчути.

Можеш розповісти більше про яхтинг?

– Я мрію про велику навколосвітню подорож. Тож із друзями власноруч будуємо яхту. Яхта буде без всяких автопілотів, усе управління вручну, тому команду доведеться підбирати особливо ретельно. Звичайно, без медіа-супровіду тут не обійдеться. Хочеться завести travel-блог, знімати відео, написати оригінальну книжку з ілюстраціями. Якісну таку, цікаву й захоплюючу. Інколи читаєш літературу й думаєш: як взагалі так нудно можна було написати про подорож? Треба писати так, щоб люди не могли відірватися від твоєї писанини.

13765925_1044647585604825_8081307492783755383_o

Є щось, чого тобі  не вистачає?

– Мабуть, мені зараз не вистачає успішного ментора. Хотілося б попрацювати в команді людини, яка багато чого досягла, створила й може навчити. Людини, у якої набагато більше життєвого досвіду, ресурсів… Інколи хочеться певного прикриття, розумієте? Відчуття, що вся відповідальність лежить не тільки на тобі. Відверто кажучи, час від часу банально не вистачає залізної впевненості – це моя проблема. Така впевненість з’являється завдяки вихованню, мабуть, або ж досягається великими десятилітніми перемогами. Відсутність віри в себе трохи тисне та лякає.

Загалом, розумію, що в професіональному плані я зараз краще справляюся з роллю другого лідера. Я знаю все, що знає голова команди, можу його підстрахувати й можу повести за собою всіх інших. Водночас мені час від часу не завадить трохи дружніх штурханів, і тому я відчуваю, що, мабуть, поки не готовий до справжнього одноосібного лідерства.

Поділишся ще якимись лайфхаками та думками?

Все моє життя – це лайфхак

(сміється). Ну а якщо серйозно, базова порада – спочатку ти працюєш на репутацію, а потім вона працює на тебе, і з кожним роком усе більше розумієш її цінність. Репутація будується довго, а зіпсувати її можна в один момент.

Взагалі, ми чомусь дивимось на своє життя, як на щось дуже довге, але воно коротке насправді. Хочеш спробувати себе на багатьох роботах? Вперед. Людина в могилу нічого не забере, у тому числі й кар’єру.

Гарувати 20 років безперестанку для якоїсь речі… а ти впевнений, що в тебе взагалі є ці роки попереду?

Проблема не в тому, що людина смертна, проблема в тому, що вона раптово смертна. Шукай свій шлях, будь чесним із собою та іншими, принось користь людям і світу навколо, думай про майбутнє та живи тут і зараз. Якось так.

Сall to actions:

Тут усе буде банально. Вам є що запропонувати? Приходьте. Цікавий проект, нові можливості чи бажання стати спонсором нашої майбутньої подорожі — не соромтесь 🙂 Потрібна моя порада? Звертайтесь.

Я відкритий для світу і для вас.

Враження від спілкування:

Паша — справжня людина потоку. Деяким може здаватись, що в таких людей немає чіткого вектора руху. Але тільки тим, хто ніколи не керував вітрильником. Паша вміє ловити будь-який вітер, правильно виставляти вітрила і тримати свою хвилю. Зустріч була дуже душевною, глибокою. Інколи ловив себе на думці, що повністю втрачаю відчуття часу в розмові. І це прекрасно, скажу я вам. Хай віє попутний вітер, і завжди будуть весла — про запас 😉 Вже чекаю на твою сповідь після кругосвітки.

Спілкувався Олександр Король

Редакторки: Анна Демшевська, Марія Савченко

                                                                       Дякуємо за фото  Pin Production

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі