Олена Тігова. Каталонізована українка

593e89533f7e1_DSC_0153f

Прийняття і пізнання – одні з головних принципів Олени. Вона завжди прагне «зануритися» у нову країну, по-справжньому відчути її. Тож ловіть інсайдерську інформацію: що є запорукою добробуту шведів і чому каталонці – особливі люди. Дізнайтеся, що значить «Be water, my friend» 🙂 А найголовніше – налаштуйте внутрішній баланс, отримавши порцію нестримно позитивного сприйняття світу!

Освіта: НаУКМА (ФСНСТ, Public Health), Стокгольмський університет

Досвід: Каталонський інститут онкології (Scientific Project Manager)

Налаштовуйтесь на хвилю Олени під час читання, плейлист спеціально для ММ:

Які асоціації в тебе пов’язані зі словом «Могилянка»?

– Поділ, українська мова, плац, друзі. А ще – Сковорода, СМІТ, кораблик, лабораторія ФПрН, їдальня.

Чому НаУКМА? Маєш якусь історію вступу?

–У десятому класі ще не вирішила, куди вступати. Якщо чесно, чула про Могилянку, але вона була чимось далеким і недосяжним. А потім на осінні канікули поїхала до Києва. Гуляла Подолом і проходила біля 9-го корпусу, де знаходилася приймальна комісія. Вирішила зайти.

Запитання я ставила російською мовою, а мені відповідали українською, що дуже здивувало і сподобалось. Так і пройшло моє перше «знайомство» з Могилянкою у форматі російсько-українського діалогу – це зачепило. Було приємно і ненав’язливо, ніхто не змушував підлаштовуватися на кшталт: «Ми – могилянці, і ти маєш говорити українською мовою». До того ж, пам’ятаю, що мене дуже вразила будівля корпусу, складно було не відчути «дух історії» довкола себе.

Я закохалася в це місце

Отак і повернулася додому вже з рішенням вступати саме до Могилянки.

Чому ФСНСТ, чим привабила ця спеціальність?

– Це довга історія. Було два факультети. Я взагалі вважаю, що в Україні ми рано закінчуємо школу, і вирішити, чим хочеш займатися у тому віці – дуже складно. Наприклад, я мала приймати це рішення у 16 років. На той час чітких і однозначних пріоритетів не було, мені подобалося багато чого. Я подала документи на економіку (в той час економіка і право були популярними спеціальностями) і на біологію (щоб підстрахуватися, адже конкурс там був меншим). Після складання іспиту зрозуміла, що не проходжу на жодну з цих спеціальностей. Це була, мабуть, перша сильна травма в житті.

Приїжджаю додому, в Новомосковськ, і говорю в сльозах, що наступного року знову вступатиму в Могилянку, а поки що вчитимусь де завгодно. Склала іспити і вже була зарахована до іншого закладу у Дніпрі, але раптом у серпні мені телефонують з НаУКМА і говорять, що на біології звільнилося місце. За два дні мої документи вже були в Могилянці і я з нетерпінням чекала нового періоду життя.

Тож я два роки провчилася на біології. На другому курсі зрозуміла, що все-таки це не моє. Змінювати ВНЗ і не думала, тому з усіх спеціальностей, що були на той час, я обрала соціальну роботу. Завдяки тому, що можна було перезарахувати деякі курси, за три роки закінчила бакалаврат соціальної роботи. І дуже задоволена своїм вибором.

Чим найбільше запам’яталося студентське життя?

– То були дуже активні роки, і мені нелегко вирізнити щось одне.

Людей, яких об’єднала Могилянка, можна назвати окремим феноменом. Це дуже різносторонні люди, що створюють особливо натхненну атмосферу

Друзі були найголовнішим «скарбом»: пам’ятаю вечори, коли ми збиралися повечеряти разом і закінчували о 5-ій ранку, обговорюючи політику, історію або якусь книжку, фільм. Так само запам’яталися підготовка до іспитів, кораблики, радіо на плацу… Я знайшла тут багато близьких по духу людей, з якими і досі маю близький зв’язок. Могилянка просто увійшла в моє життя назавжди.

unnamed (2)

Чим для тебе Могилянка якісно вирізнялася на тлі інших вишів?

Я завжди дуже цінувала у викладачах та студентах повагу до іншої особистості

У КМА людину приймають і не критикують, як наприклад, у загальноосвітній школі. Це було фундаментальним принципом, який сильно вражав на той час.

Більшість викладачів, з якими я працювала, справжні професіонали своєї справи. Величезним плюсом також була можливість обирати особисто тобі цікаві курси, не передбачені навчальним планом.

А найголовніше – тебе завжди хотіли зрозуміти

Коли я ще навчалася на біології і вирішила перейти на соціальну роботу, то розглядала варіант переведення без складання іспитів (за умови наявності вільного місця). Квіт тоді ще був деканом ФСНСТ, і я записалася до нього «на прийом». Він цікавився, чому я хочу перейти, чому мені подобається соціальна робота, цей факультет, а не просто резюмував, що вільних місць немає. Після такого ставлення розумієш, що маєш значення для цих людей.

unnamed

Ці позитивні якості, думаю, я певною мірою абсорбувала в себе. Це і почуття справедливості, і повага до іншої людини, прийняття її, ким би вона не була. Під час навчання на соціальній роботі, моє ставлення до людей з вадами або залежностями кардинально змінилося: від інколи осудливого до прийняття і намагання зрозуміти їх. Це те, що нині мені здається невід’ємною частиною нормального ставлення і поваги до іншої людини. Думаю, що навчання на соціальній роботі було переломним моментом у цьому.

Розкажи про першу роботу.

– У мене завжди було два паралельні професійні шляхи. Після першого року навчання я поїхала закордон і зрозуміла, що хочу подорожувати і надалі. Для цього мені були потрібні гроші, які я не хотіла просити у батьків. Тож, повернувшись до Києва, знайшла роботу. Тоді відкривалася нова мережа японських ресторанів, там я працювала 2 роки офіціанткою, потім – майже 4 роки менеджером.

Хоч завжди знала, що не залишуся в цьому бізнесі і це просто підробіток, я рада, що мала такий досвід. По-перше, це дало мені змогу подорожувати протягом років навчання (за той час вдалося відвідати десь 20-25 країн). По-друге, це було дуже важливе рішення, бо я перейняла багато практичних для моєї теперішньої роботи навичок і знань.

Робота офіціантки навчила мене спілкуванню з різними людьми, працювати у команді, а також працювати у досить напруженому темпі. До того ж, я отримала знання про гастрономію і «внутрішній» процес роботи ресторанного закладу. Посада менеджера розвинула навички тайм-менеджменту і multitaskingу, управління персоналом, фінансової відповідальності і т.д. А ще там я теж знайшла друзів на все життя.

Інколи трохи жалкую, що багато працювала: я б могла більше читати і вчитися, проводити час з друзями.

Проте, якщо ти зможеш знайти баланс між навчанням і роботою навіть  у не пов’язаній з твоїм професійним майбутнім сфері, жодні навички не залишаться невикористаними, це однозначно. Нині я працюю у зовсім іншій сфері, допомагаю координувати великий дослідницький проект, але я впевнена, що багато корисного досвіду здобула ще за першої роботи

– А як щодо більш професійної формації?

– Вона почалася з практик. Наприкінці четвертого курсу я була волонтером «Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні», потім проходила практику у Всеукраїнському благодійному фонді «Коаліція ВІЛ-сервісних організацій». І так я зрозуміла, що мені цікава сфера public health, тому й вступила на магістратуру в Могилянці на цю спеціальність.

Майже весь 2-й курс МП я підробляла в одному медичному закладі і розвивала практичні навички у цій сфері. Я ніколи навіть думки такої не мала: закінчу університет і тільки потім шукатиму роботу.

Варто пробувати себе у різних видах діяльності якомога раніше – це не підписання смертного вироку або довічна повинність 🙂 

Як у тебе виникло бажання навчатися закордоном?

– Коли я вже навчалася на магістратурі, зрозуміла, що хотіла б певний час пожити і попрацювати в Європі. І приватне життя, а точніше шалене кохання 😉, теж кликало мене туди, тому я вирішила отримати другу магістерську освіту в Європі. Розглядаючи різні варіанти, Швеція здалась прекрасним кандидатом: гарна і цікава країна з хорошою системою соціального захисту та стипендіями для українців. Тому після другого року магістратури я подала документи до Стокгольмського університету і отримала стипендію, що покривала тільки навчання і не покривала living costs. Хвилювалась за фінансову ситуацію, але вирішила, що такий шанс не можна пропустити.

hJpepz5s3Io

І як «виживала» у Швеції?

– Я ж сказала, шалене кохання! Жартую 🙂 Вирішила шукати роботу. Ще в Україні почала вчити шведську мову, приїхавши до Стокгольма теж вчилась на інтенсивних курсах.  І вже за кілька місяців знайшла місце для підробітку: працювала у родині з трьома дітьми і кілька годин на день допомагала їм, поки батьки були на роботі.

Хоча ця робота була зовсім не пов’язана із моєю спеціальністю, я покращила рівень мови, але найголовніше – «заринулася» у шведське життя і набагато глибше «відчула» цю країну, ніж мої однокурсники-іноземці. Думаю, взагалі, важливо не тільки багато подорожувати, але й пробувати жити певний час в інших країнах: вчитись, працювати, любити… Це допомагає справді відчути країну. Швеція стала для мене новим досвідом. Це зовсім інший стиль життя та погляд на нього.

Які особливості життя у Швеції можеш виокремити?

– Я завжди любила природу, але саме там я усвідомила важливість зв’язку людини і природи. Шведи проводять багато часу поза межами дому: прогулянки в лісі або ж на березі озера – невід’ємна частина вікенду в Швеції. Вони також дуже люблять і поважають тварин. От згадались маленькі ферми, які вперше я побачила саме там, де доглядають «тварин-пенсіонерів» і влаштовують заходи для дітей, аби ті звикали до звірів і піклувалися про них.

Також для шведів дуже важливим є їхній особистий простір. Не так-то й просто стати  близькими друзями із шведами.

unnamed22

А ще я радила б усім вчити мову. Хоч майже кожен з 10 млн шведів прекрасно володіє англійською, вони люблять і поважають, коли іноземці говорять щведською. Я вважаю мову першим кроком у розумінні нації, тому це, як на мене, – must.

– А чи мають шведи певні характерні риси?

– Кожна нація має свої особливості: у цій країні дуже цінують час та плани іншої людини. Для прикладу, у перші ж дні занять я познайомилася з однією шведкою, і ми домовилися якось піти на каву. За кілька днів, коли в нас не було пар, я написала їй повідомлення, чи не хотіла б вона зустрітися в той же день. Відповідь була такою: «Привіт! Маю вільний час – за 2 тижні, 14 вересня, о 2 годині дня» 🙂

Шведи планують абсолютно все

Це люди, які дуже відповідально ставляться до свого часу і поважають час інших; тому звичка запізнюватися чи змінювати плани там сприймається негативно.

Ще однією важливою рисою, думаю, є громадська довіра. Інститут держави в Швеції і в багатьох скандинавських країнах довіряє своїм громадянам, а громадяни довіряють і покладаються на державу. Там створено потужну соціальну систему, що пропонує багато пільг.

Ти навчалась у Стокгольмському університеті. Можеш порівняти європейську і українську вищу освіту?

– Перші два місяці було дуже складно навчатися. Я мусила повністю перелаштуватися. Чому? Момент індивідуальної відповідальності там відіграє дуже важливу роль: студента поважають як особистість і вся відповідальність за навчання покладається лише на нього.

Для прикладу, у мене пари-лекції були тільки двічі або тричі на тиждень, з 9-ї до 13-ї. Ми не «жонглювали» кількома предметами одночасно – лише одна дисципліна в один період. За кілька місяців ми її завершуємо, складаємо іспит і починаємо наступний предмет. Ніхто не проводить постійні тести, не робить нагадувань і не перевіряє домашні завдання. Зовнішній контроль, окрім іспитів, майже відсутній: ти маєш сам прийти і послухати лекції, а потім перечитати всю літературу за навчальним планом. Якщо виникають якісь питання, завжди є можливість надіслати e-mail викладачу або запитати після пари. Усю відповідальність бере на себе студент.

– Наскільки цінують освіту у Швеції?

– Там уже досить давно зрозуміли, що освіта є важливим елементом розвитку країни, тому державні інститути її максимально підтримують.

Наприклад, всі бібліотеки Швеції є абсолютно безкоштовними і відкриті для всіх. Будь-хто може піти до Стокгольмського університету і користатися книжками. Якщо книжки, яку ти хотів би прочитати, немає, то її можна замовити, і бібліотека зобов’язана її придбати. Тебе сповіщають e-mailом, після чого книгу можна забирати.

Якісна, доступна освіта у Швеції є запорукою добробуту громадян

Який фінансовий аспект освіти?

– Загалом, освіта у Швеції є безкоштовною. З 8-місячного віку діти можуть йти в дитячі садочки, які є безкоштовними.

 Навіть на півночі, де в одному поселенні може бути лише одна дитина дошкільного віку, створюють маленький заклад або ж організовують домашню освіту чи транспорт до найближчого міста і за малюком завжди є кому піклуватися

До закінчення магістратури освіта є безкоштовною для шведів і громадян Європейського Союзу.

Громадянам цієї країни надають усі умови, аби всі, хто бажає, закінчили вищу освіту. Шведська стипендія складає прожитковий мінімум – приблизно 7 тисяч крон. 3 тисячі крон не мають повертатися державі, це особисті кошти, а 4 тисячі– це державний «кредит», від якого студент може відмовитися. Але більшість людей беруть стипендію повністю і поступово її виплачують, коли починають працювати.

Стипендію в 7 тисяч крон надають, щоб покрити витрати на проживання і тому багато шведських студентів не шукають підробітку і зосереджуються на навчанні. Коли людина починає працювати над PhD, то за правами вона рівна будь-якому іншому працівнику з трудовим контрактом. У багатьох інших країнах докторанти вважаються студентами, і часто вони не мають стабільної фінансової підтримки. У Швеції ж докторанти отримують заробітну плату і сплачують податки.

DSC_0018

Як у Стокгольмському університеті відбувалося оцінювання якості навчання з боку студентів?

– Після закінчення кожного курсу нам роздавали анкети, які ми мали заповнити. У них запитували про все: контент курсу, організаційні моменти.

Крім того, ми ділились нашою думкою про стиль викладання: наскільки сподобався стиль, чи викладач створював сприятливу для навчання атмосферу, чи отримували feedback від викладача.

Оцінка курсу і надання зворотного зв’язку – це традиція, яка чудово сприймається як викладачами, так і студентами

В Україні, на жаль, ця практика ще не дуже поширена. Мені здається, що в багатьох навчальних закладах ще досі панує негативне ставлення до такої практики. У випадку негативного зворотного зв’язку це сприйматиметься більше як докір, ніж простір для вдосконалення.

Receive Updates

No spam guarantee.

Нині ти живеш у Барселоні. Чим умотивований вибір міста для життя? Лише особистими факторами?

– Насправді, переїзд до Барселони – досить приємний досвід. По закінченню університету була можливість залишитися у Швеції. Один професор, пропонував разом з ним працювати над дослідженням, пов’язаним з проблемою рівності у сфері охорони здоров’я. Проте я сумнівалася, що PhD – це саме те, чого я хотіла в той момент. Я мала бажання працювати, отримати досвід, а вже потім знайти саме «ту» тему, саме «того» керівника і саме «той» університет.

Інший аспект – особистий. Моєму партнеру-каталонцю не дуже подобалася Швеція як країна для постійного проживання. Швеція – холодна країна з невеликою кількістю сонячних днів, а для людей з півдня це дуже важливий аспект 😉

Ми розглядали різні варіанти, але агов, мій партнер з Барселони, то чому б і не туди?! Наприкінці 2-го курсу магістратури у Швеції я почала шукати тут місце для практики, що була обов’язковою частиною навчання. І знайшла цікаву позицію в дослідницькому центрі університету Pompeu Fabra. До того ж, в Каталонії в ці роки відбуваються цікаві політичні процеси, наприклад, рух за незалежність. Mи там також мали друзів і родину, отак у 2014 році я опинилась в цьому прекрасному місті.

Розкажи трохи про європейський спосіб життя. Як почуваєш себе у чужій країні? Чим подобається Іспанія?

– Чужій країні… Мені здається, що я вже перетворююсь на каталонку, бо починаю трохи нервувати, коли на вулицях багато туристів або ж коли люди замість «Каталонія» говорять «Іспанія» 🙂 Коли живеш тут, то бачиш, яка величезна різниця є між цими двома націями (хоча можна довго обговорювати поняття «іспанська нація» і чи існує вона взагалі).

Досить гостро відчувалася локальна ситуація з пошуками роботи. Країна сильно потерпала від кризи і знайти роботу було складно.

Жити тут не так вже й легко, але дуже цікаво і приємно

Каталонці – особливі люди. Тут сильно відчуваєш «подих» історії, сильний дух нації, цікаві традиції і культуру. Mісто давно було «богемною столицею», але стало популярним на міжнародному рівні саме після Олімпійських ігор 1992 року.

Самі каталонці трохи «закриті», і не так уже й легко познайомитися і увійти до кола їхніх знайомих. Я думаю, що на це впливає той факт, що з різних країн сюди приїжджає багато людей з часто дуже поверхневим ставленням – «клуби, дешеве вино, тапас, і гарні пляжі», без зацікавленості культурою і історією цього регіону, і це справді зачіпає за живе. Але якщо ви почнете пізнавати каталонців, то ви закохаєтесь у цю націю!

unnamed (1)

Насправді, це глибоке місто, з цікавим культурним життям, неймовірною архітектурою, смачною кухнею, зі смаком кави (і це я не про гарячий напій 😉 ), відкритим ставленням до будь-якого стилю життя… Це просто треба спробувати!

Також дуже люблю Барселону і за її географічне розташування, бо Каталонія та довколишні регіони – Валенсія, Арагон, південь Франції – є дуже красивими місцями. Наприклад, за півтори-дві години – ти вже в Піренеях на затамовуючих подих вершинах. Легко можна відвідати чарівне узбережжя Коста-Брави, щоб зайнятися серфінгом, підводним плаванням або просто відпочити від галасу і метушні на безлюдному пляжі…

Отже, для мене Барселона – це поєднання майже всього найкращого, що ти можеш бажати від міста, в якому живеш.

Нещодавно ти почала працювати в Каталонському інституті онкології. Які твої обов’язки та майбутні цілі на посаді?

– Так, нині я працюю на посаді Scientific Project Manager. Інститут, в якому я працюю, – великий онкологічний центр з відділеннями у всіх регіонах Каталонії. Я працюю у відділенні привентивної медицини, у центрі контролю над тютюном.

У нашому центрі є кілька напрямків роботи. Перший і найголовніший – дослідження у сфері законодавства, пов’язаного із тютюновими продуктами, поширеністю куріння, впливу куріння, електронних сигарет та тютюнового диму на здоров’я. Ми координуємо і співпрацюємо у кількох національних та європейських проектах. Також тут надаються послуги консультування пацієнтів і працівників закладу щодо припинення куріння. До того ж, наш центр є партнером Всесвітньої організації охорони здоров’я, тому разом з ВООЗ ми організовуємо різні workshopи, семінари, конференції на найнагальніші теми у сфері боротьби з тютюном.

– Розкажи детальніше про свою роботу, як працювалося з каталонцями?

– Прекрасно! Я працюю у міжнародних дослідницьких проектах і разом із керівником центру координую цей напрямок роботи. Дуже задоволена своєю роботою, оскільки моя посада передбачає залучення до всіх етапів дослідницької діяльності. Вона дає мені змогу брати участь у щоденному житті дослідницької діяльності з усіма її перепонами і перемогами, а також «бачити картинку ззовні» і спрямовувати проект загалом у правильному напрямку.

До того ж, на рівні співпраці із колегами, стосунки склались чудові. В Каталонії є дуже важливим life-work balance. Нікому не потрібен працівник, який засиджується на робочому місці. Краще працюй у відведений на роботу час, але працюй ефективно. Коли я о 17.00 ще на роботі, мій керівник завжди прийде і скаже: «Ти ще тут? Іди вже додому!».

Загалом, як для молодого спеціаліста, я вважаю, що це досить гарна і цікава можливість. До того ж, міжнародні проекти – це завжди співпраця кількох організацій, що створює дуже динамічну атмосферу.

Яких принципів дотримуєшся у житті?

– По-перше, любов і повага в найширшому сенсі цих двох понять. Це не просто любов фізична або любов до коханої людини. Це любов до себе, до свого тіла, до природи і до людей, які навколо тебе, до твого місця, до минулого і до майбутнього.

Це – любов до життя, усвідомленого життя, яким ти насолоджуєшся і любиш та поважаєш те, що навколо тебе

Інший принцип – це різносторонність і невпинний розвиток. Людина має дозволяти собі пробувати нові речі: записатися на кулінарні курси чи на заняття з йоги, стати спеціалістом з будь-якої галузі, коли б цього не закортілося. Можливо, я помиляюся, але людям пострадянського виховання прищеплюють змалечку думку: ти стаєш інженером – ти маєш ним і померти. Настав час відходити від цих стандартів, адже нормально, коли бажання змінюються. А що як за 10 років я буду найвідомішим фотографом Каталонії?

Дуже важливою, є здатність і готовність адаптуватися до нових речей, які приходять у наше життя, а також не ставити якихось меж чи підлаштовуватися під стандарти. Усе в цьому житті відносне – і погане, і добре. Як казав Брюс Лі, «Be water, my friend». Мабуть, відносність і постійний перегляд стандартів теж можна назвати життєвим принципом.

DSC01736

Ще за навчання на соціальній роботі я усвідомила, що дуже важливим є прийняття речей і намагання зрозуміти їх, постійно розвиваючись і поглиблюючись у цьому пізнанні. Я не хочу здатися занудною бабцею, але інколи мені здається, що сучасний стиль життя є занадто поверхневим. Мати багато зацікавлень – добре, але в той же час не варто бути поверхневим.

Наприклад, поки я жила у Швеції, то вивчила мову. Звісно, що говорила не ідеально, але могла спокійно спілкуватися. А серед моїх знайомих були ті, що багато років жили у Швеції, проте ніколи не цікавилися ані історією Швеції, ані шведською мовою: «Тут всі говорять англійською. Навіщо?».

Так само в інших сферах життя, от, наприклад, в коханні: не пізнаючи людину, звичайно, за рік можна втомитися, ще й як!

Постійно слід бути глибокими в тому, що подобається і уникати поверховості

Не можна стояти на місці! Варто ставити собі за мету завжди вчитись чомусь новому. Навіть якщо людина дуже щаслива у своєму житті, недотримання цього принципу рано чи пізно веде до стагнації. «Застоюватися» – недобре.

Ще важливим є питання балансу – внутрішньо-зовнішнього. Це не лише гармонійне співвідношення життя фізичного, духовного, стосунків з людьми, а і скажімо гармонія «потоків» назовні і всередину. Cлід ділитися своїми почуттями, думками, знаннями, навичками, емоціями з людьми, які навколо. І треба поповнювати свій внутрішній баланс, бо якщо немає цієї циркуляції, то немає й життя.

Чи є у тебе хобі?

– Чесно кажучи, я часто захоплююся чимось новим, а потім така пристрасть швидко минає. І це нормально, це потрібно приймати.

Людина є динамічною; те, що їй подобається тепер, за два роки може здаватися нецікавим

Дуже люблю читати, а також – готувати. Для мене це як особиста медитація: придумати страву, піти в гарний магазин або на ринок, вибрати продукти, далі – увімкнути музику і приготувати смачну свіжу страву, а потім – насолодитися трапезою з друзями чи з коханою людиною. Момент повної ідилії…

Недавно я почала займатися плаванням – підкорення нової цілі. У Барселоні плавання викладають у школі, а в моїй школі, на жаль, ні. Я дуже хотіла навчитися добре плавати різними стилями, тому й записалася на заняття. Вже маю перші успіхи!

– Які маєш плани?

– Наступним моїм challengeм стане підводне плавання і танці в стилі свінг. Фізичні навантаження є також частиною мого життя. Намагаюсь регулярно бігати, а походи в гори – обов’язкова традиція. Тому є теж плани щодо пів-марафону, триатлону і так далі.

DSC02119

Лише от фотографія – своєрідний незакритий гештальт – те, що завжди хотілося спробувати, але поки що до цієї справи не дійшла 🙂

Інколи ми не робимо чогось, бо вважаємо, що ще недостатньо готові. Проте я прекрасно розумію: мої фотографії не стануть кращими від того, що я буду відкладати навчання у цій сфері. Проте для всього є своє місце і час, і коли воно має статися – воно станеться

Що тебе все ще пов’язує з Україною? Чи плануєш повертатися?

– З Україною мене пов’язує… все! Там моя родина, друзі, там частина мене. З Україною мене пов’язує минуле, сьогодення і майбутнє. Така собі каталанізована українка виходить… Щодо повернення, це непросте питання. Поки що повертатися в Україну назавжди у найближчі роки не планую, а в майбутньому не відкидаю такої можливості.

Я дуже сумую за Україною, родиною, бо з 2012 року не живу там, і за подіями 2013 і 2014 років спостерігала здалеку. Це було складно. Я не думаю, що українці досягнуть того, чого б ми хотіли, дуже швидко (останнім часом я правда все менше і менше розумію, чого саме хочуть українці як нація…).

Мені дуже хочеться, щоб ми самі, на власному досвіді навчилися робити висновки, не опираючись на великі світові «сили» (не знаю, чи це можливо, але ж хотіти-то можна) і не велись на «картинку», а зазирали всередину, бачили зміст. Україна може стати сильною державою і використовувати те, що ми знаходимось між Заходом і Сходом, а не страждати через це.

Мені інколи здається, що у нас таке прагнення змін, аж ми готові з’їсти найлегшу пігулку. Але шлях важкий, і до цього слід бути готовими

З яких сфер українських реалій варто було б почати зміни?

– Я не є «лікарем», який міг би дати чарівну пігулку, на жаль. Думаю, корупція і нестримно-егоїстичне бажання наживитися фінансово – це наш рак, який існує у всіх сферах нашого життя і на всіх його рівнях. Існує багато теоретичних знань і практичних прикладів зниження рівня корупції (це і доступна прозора інформація, суворі покарання і т.д.), але питання як то все запроваджується…

Особисто для мене є два пріоритетні напрямки, в які треба багато вкладати тепер, – це освіта і охорона здоров’я. Якісна освіта має бути доступною усім у будь-якому віці.

Що, на твою думку, реально і варто змінити найближчим часом в українській системі освіти?

– Ух, відповідь тільки на це питання – окреме інтерв’ю 🙂 Якщо дивитись на контент освіти (не з глобального питання організації усієї системи освіти), думаю, слід зробити більший наголос на вивченні іноземних мов.

Навіть якщо ти нікуди не плануєш їхати і жити десь закордоном, вивчаючи мови, вивчаєш інші країни, краще розумієш інший світогляд, інше мислення – взагалі, як «функціонує» наш світ

Ти можеш знайти щось нове, щось альтернативне, що, можливо, не знаходиш у своїй культурі.

Ще один важливий момент, думаю, в університетах мають бути предмети вільного вибору (що існує в Могилянці). Добре визнавати, що ми різні, і що, вивчаючи біологію, абсолютно нормально записатися на інші, не пов’язані курси, наприклад, з культурології чи з літературознавства.

Мені також дуже сподобався досвід наставництва у Швеції. Коли ми почали займатися, ми зустрічалися з двома коучами, менторами. Один з них був науковий ментор, а інший –підтримував і допомагав у практичних питаннях, наприклад, з офіційною реєстрацією чи з пошуком житла. Студент тоді по-справжньому відчуває, що в нього є підтримка, особливо це важливо, коли ти  іноземець у ще незнайомій тобі країні.

Студентам пораджу шукати балансу, бо інколи ми вчимося забагато. Не можна бути щасливим, весь час присвячуючи лише навчанню. Не «забивайте», звісно, на нього і використовуйте той час, коли можна без будь-яких серйозних зобов’язань присвячувати час собі і своїй освіті. З кожним роком у людини з’являється все сильніше бажання вчитися, але часу стає менше, бо його забирає робота, родина, діти. Тобто не марнуйте час, але й не забувайте, що життя – це не тільки навчання!

У чому ти нині відчуваєш найбільшу потребу?

– Навіть не знаю, у мене начебто є все. Я люблю і отримую любов у всіх її вимірах, що ще потрібно? Насправді, чим простіші у людини стандарти і потреби, тим краще їй жити. І я живу за цим принципом 🙂 Здоров’я всім і все буде добре!

20161103_145604

Call to actions:

– Якщо є могилянці, які вчаться на магістратурі із Public Health і мають якісь питання – будь ласка, звертайтеся. Можете запитати щодо будь-яких професійних моментів, буду рада допомогти.

Хто приїжджає в Барселону – зустрічаємось 🙂  

Могилянка – це моя родина

Я повністю відкрита до нових знайомств: зустрічаємося, я із задоволенням познайомлю вам з містом,  підемо в гарний заклад поїсти щось смачненьке і скуштувати доброго вина… Якщо комусь в якомусь проекті треба допомога людини, яка живе в Барселоні, то я на зв’язку!

Спілкувався Олександр Король

Редактор: Леся Любченко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі