Олена Рибій: від студентки до викладачки

Фото: Яна Глущенко (Inst: @theyannet)

Освіта: НаУКМА («Політологія» БП 2006, «Політологія» МП 2008)

Досвід: наукова співробітниця в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень, політична експертка і координаторка парламентського моніторингу в громадській організації ОПОРА, кандидатка політичних наук, стипендіатка Програми Ендрю Карнегі (США), викладачка в НаУКМА.

Чим відрізняються різні покоління могилянців? Як зацікавити студентів новими курсами й проєктами? Що таке «бонетівки»?

Про це та інше — у нашому інтерв’ю з Оленою Рибій.

Фото: Яна Глущенко (Inst: @theyannet)

Фото: Яна Глущенко (Inst: @theyannet)

— Чому ви обрали саме Могилянку?

— Для мене, школярки середньої школи на околиці Києва, Могилянка була мрією, чимось більшим, ніж просто університет. Основною причиною мого бажання вступити сюди я б назвала образ та імідж НаУКМА.

Він склався попри доволі фрагментовану інформацію, і в мене були великі очікування, які справдилися. До того ж Могилянка мала славу закладу, де немає хабарів і корупції, а система із семи іспитів будувала бар’єр між освітою і грішми.

Я вважала (і переконана в цьому й досі), що це місце, де зростає індивід,  в оточенні спільноти прогресивних людей, які на вістрі всього, що відбувається. У той час я подавала документи ще на філологію в університет Шевченка, на видавничу діяльність у КПІ. Але, коли пройшла за результатами іспитів до Могилянки на історію та політологію, без роздумів обрала саме її.

— Чи брали ви активну участь у студентських організаціях під час свого навчання?

— На жаль, ні, бо все було присвячене навчанню. Я підозрюю, що в тих, хто жив у гуртожитку, було більш насичене, цікаве й веселе життя. У нас на той час активно працювало Спудейське братство, але я не була його членом, якось не склалося. Таких потрібних організацій на кшталт Асоціації студентів-політологів тоді не було. Зараз шкодую, що ми мало гуртувалися. Якби я мала можливість відтягти час назад, то старалася б заповнити цю прогалину. З приємністю пригадую неформальну спільноту навколо форуму «Бонет». Тут вже я була активною учасницею. Це старий спосіб онлайн-комунікації, платформа, де йшли жваві обговорення різних тем. Ми там навіть грали в «Мафію» (сміється).

Фото: Яна Глущенко (Inst: @theyannet)

Фото: Яна Глущенко (Inst: @theyannet)

— Які найяскравіші спогади пов’язані з Могилянкою?

— Це наше онлайн-спілкування через платформу «Бонет», яке згодом переростало в офлайн-зустрічі, так звані «бонетівки». Також зустрічі на першому плацу, це було наше все.

Яскраво пам’ятаю час Помаранчевої революції, коли ми спільноуніверситетською колоною ходили до російського посольства на Майдан. Це був тривожний час, який п’янив рідкісним відчуттям належності до спільноти, згуртованості, правди і сили.

Ваше життя тісно пов’язано з Могилянкою, зокрема через те, що ви викладаєте курс «Український парламент». Розкажіть про нього детальніше.

— Я викладаю вибірковий курс «Інституціональний аналіз: методи і практика» в НаУКМА з 2012 року на матеріалах зі своєї дисертації. Два роки тому з’явився другий — «Український парламент: аспекти роботи та інструменти аналізу». Я тривалий час працювала з моніторингом парламенту в Громадянській мережі ОПОРА, тому друга дисципліна виросла суто з практичного досвіду. Не очікувала, що курс буде таким популярним, торік на нього записалися  59 студентів. Мені здається, що спрацював якийсь таємний ефект. Проте сприймаю це як чіткий сигнал того, що студентам не вистачає практичних знань і навичок.

З особистого архіву Олени Рибій

З особистого архіву Олени Рибій

На вашій сторінці у Фейсбуці ви допомагали третьокурсникам знайти практику. Як підтримуєте зв’язок зі студентами?

— Це сталося дуже спонтанно, до мене надійшло декілька прохань допомогти з пошуком місця для навчальної практики. Охочі намагалися через мене вийти на ГО «Опора», де я колись працювала. Коли таких прохань стало більше, стало очевидно, що треба щось з цим робити. Мені шкода, що пошуки практики є таким головним болем для студентів. Є велике бажання стартувати у «фаховий світ», але насправді це не так просто організувати. Тож я запитала в друзів на своїй FB сторінці й на власні очі спостерігала справжню «силу Фейсбуку». Відгукнулося багато фахівців з громадського сектору: і добре мені знайомі, і ті, з ким лише раз у житті бачилися. У результаті пропозиція вакансій разів у п’ять перевищила запит. Лише VoxUkraine «забронював» собі 15. Тому довелося робити додаткову розсилку серед інших студентів. У такий спосіб вийшло побудувати місток між студентами та «дієвцями», «роботодавцями». Таке трапляється нечасто, але я дуже тішуся, що громадські активісти були настільки відкриті, оскільки навчання й постановка задач для студента-стажера — це не так просто.  Дуже б хотілося, щоб організації розвивали свої програми стажування, а університети будували з ними сталу співпрацю.

— Ви є також екоактивісткою. Яка ваша позиція щодо цього?

—  На своєму основному місці роботи я маю справу з широким колом громадських організацій, які працюють у сферах  моніторингу, прозорості та підзвітності, розвитку громад. І мені дуже прикро спостерігати, що увага до екологічної тематики з боку влади, громадян та організованих ініціатив не така висока, як хотілося б. Екологія — це саме те питання, яке «турбує кожного», і зокрема мене як маму двох дітей. Навколо нього нам треба краще гуртуватися, а не лише бідкатися. Я особисто відчуваю постійне погіршення якості повітря в Києві, де мені все важче дихається. Київ нині в рейтингу «найбрудніших» міст України та випереджає Запоріжжя і Кривий Ріг. Я підтримую екологічний рух інформаційно, поширюю цікаві екологічні ініціативи, сортую сміття, стараюся подорожувати зі «своєю чашкою», за можливості відмовляюся від пластикових пакетів. Стараюся брати участь в акціях на кшталт Марша за клімат.

З особистого архіву Олени Рибій

З особистого архіву Олени Рибій

Як вважаєте, наскільки ваше студентське покоління відрізняється від того, що нині навчається?

— Ще коли я була на 2-3 курсах, починалися розмови про те, що Могилянка вже не та, і з кожним роком якість студентства стає гіршою.

Однак, маючи зараз досвід викладання, я би зазначила, що студенти змінюються, але не втрачають свого прагнення до пізнання нового. Я можу впевнено сказати, що саме студентство Могилянки — ще те. Хотілося б бачити більше динаміки в розвитку дисциплін.

А зі студентами все гаразд. Їх складніше залучити до якихось проєктів, якоїсь діяльності, якщо студент не бачить, чим це йому буде корисно. Вони зараз більш цілеспрямовані, добре знають, що їм потрібно. Їх не задовольняє рівень викладання, фундаментальних і теоретичних знань уже не достатньо. Хочуть бачити практичну користь, приклади, які можна наслідувати, методи й інструменти, які добре працюють. Їхню розгубленість і високі вимоги можна зрозуміти — студент є споживачем освітніх послуг, які мають бути адекватні тим непростим викликам, які постануть перед нашою молоддю у скорому майбутньому.

Які зміни відбулися всередині Могилянки, в її структурі та цінностях?

— Амбасадорами цінностей Могилянки є і студенти, і викладачі — це подвійна відповідальність. Звісно, ми можемо говорити про певну місію, яка закладена в статутних документах університету, але папери та внутрішня структура не є визначальними для живих цінностей. Останні потрібно не декларувати, а постійно практикувати та артикулювати всіма сторонами. Самих структурних змін у Могилянці відбулося не так багато, як хотілося б, зокрема серед матеріально-технічного фонду. Застарілі й нерозв’язані проблеми все гостріше проявляються останнім часом. Щоб їхати на велосипеді далі, потрібно крутити педалі, і Могилянці треба робити це більш активно.

Необхідно активніше залучати «нову кров», відданих альма-матер випускників, жертводавців, партнерів та інвесторів до розвитку університету. Я не дорікаю студентам, бачу в них зацікавлення — це одна з тих причин, чому я знову й знову повертаюся в Могилянку. Енергія студентів потужна, але і її потрібно направляти в правильне русло.

З особистого архіву Олени Рибій

З особистого архіву Олени Рибій

Чи достатньо тих знань, які дала вам Могилянка, для того, щоб збудувати кар’єру успішного політолога?

— Так, Могилянка дає достатньо знань. Я вступала ще за системи іспитів й завжди згадую промову пана Брюховецького, якого ми слухали в перерві між чотиригодинним вступним тестуванням й оголошенням результатів.

Він казав, що тут не дають окремої спеціалізації чи професії, тут дають вищу освіту. Так і сталося. Здобуті знання дали підґрунтя, розуміння базових речей і навички критичного мислення, навчили «філософувати», дивитися «в корінь», і все це — в атмосфері українства.

Наприклад, для мене як киянки це був дуже важливий персональний досвід, бо я з російськомовної сім’ї, але тут стала 100% україномовною.

З особистого архіву Олени Рибій

З особистого архіву Олени Рибій

Над якими цікавими проєктами ви зараз працюєте?

— Мої робочі проєкти обертаються навколо просування реформ за допомогою посилення мереж і коаліцій громадських організацій. А зі студентами я експериментую «для душі» — робимо мережевий аналіз спільноти політологів, намагаємося за допомогою system practice approach і на платформі Kumu підійти до вирішення питання How to make Mohylianka great again. А також, якщо вистачить духу й стійкості, напишемо спільну зі студентами статтю про осередки парламентських партій.

 

Які поради ви можете дати студентам, аби вони досягли успіху у своїй сфері чи просто в житті?

— Поради в мене абсолютно загальні. Зараз студентство стає більш активним, воно не чекає, коли щось запропонує адміністрація, а проявляє ініціативу. Нещодавно мене запросили читати тренінг з мережевого аналізу в рамках проєкту підготовки менторів для студентів-політологів, які пишуть свої курсові роботи.

Оскільки жодна освіта не може вас повністю підготувати до успішної кар’єри, слід бути максимально активним під час студентського життя й користатися всіма запропонованими можливостями. Це золотий час, коли студенти не обмежені ні в чому, не мають баластів, сімейних чи робочих обов’язків. Перед вами — весь світ, і потрібно вміти не пройти повз можливості. Також я би порадила не витрачати весь літній час на відпочинок, а відвідувати різні літні школи, їхати за кордон, проходити короткострокові програми, семінари. Подорожувати, пізнавати світ і здобувати різноманітний досвід. Не прагнути одразу ставати вузьким фахівцем. Не зациклюватися на комфортних темах і діяльності, а експериментувати, бути відповідальними й надійними колегами.

Дуже важливо брати участь у конференціях, круглих столах, навіть якщо туди вас не запрошують. І, звісно, долучатися до різних студентських проєктів. Але головне — не розпорошитися та знайти час на навчання.

Інтерв’юерка — Аліна Гошовська

 

© Моя Могилянка, 2020

Instagram & Telegram & Facebook

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі