Олена Прімєрова.«Work hard, play hard»

11

Чи можна закохатися у викладання? Безперечно! Олена Прімєрова не приховує, що робота зі студентами спонукає весь час бути в тонусі, а особливо коли уже традиційно отримуєш відзнаку «Найкращий викладач-наставник ФЕН» і маєш «тримати марку». Навіщо слідувати ідеї Сковороди про сродну працю, як мультфільм «Русалонька» культивує гендерні стереотипи і чому могилянській молоді варто розрізняти амбітність та зірковість – дізнайтеся з інтерв’ю.

Освіта: Київський національний університет імені Тараса Шевченка (кандидат економічних наук, диплом спеціаліста з «Психології»)

Досвід: доцент кафедри фінансів Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Налаштовуйтесь на хвилю Олени під час читання, плейлист спеціально для ММ

– Чому саме фінанси? Як усвідомили, що це Ваше покликання?

– Ще у десятому класі я зацікавилася економікою. І обираючи з-поміж всіх дисциплін на економічному факультеті, звернула увагу саме на фінанси, які здалися мені найбільш цікавою і практичною спеціальністю. Жодного разу не пожалкувала про це. Тим паче, що активізація банківської і страхової діяльності, прихід до України іноземних банків після 2004 року, фактично, обумовили як мій подальший інтерес до фінансів, так і вибір дисертаційної теми.

Але коло моїх зацікавлень є дещо ширшим. Це питання та проблеми економічного розвитку країни, зв’язок економіки з соціальними питаннями, зокрема гендерною рівністю, а також зв’язок економічного розвитку з психофізичними особливостями населення країни

40243259_1318564451613139_5120876531924598784_n

– Після закінчення Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ви не лишилися там працювати, а прийшли в Могилянку. Чому?

– Дещо сміливо скажу, але Могилянка знайшла мене сама. Я не збиралася займатися викладацькою діяльністю, проте коли з’явилася вакансія і надійшла пропозиція від завідувача кафедри фінансів Ірини Григорівни Лук’яненко, подумала, що це цікавий і доречний досвід під час мого навчання в аспірантурі.

Так почала працювати. І що трапилося? Я закохалася в Могилянку, у викладання, у спілкування і роботу зі студентами. Я зрозуміла ідею Сковороди про сродну працю – природну, органічну діяльність людини, яка приносить найбільше задоволення та щастя. І вже не уявляю свого життя без викладання на кафедрі фінансів.

– А що, на Вашу думку, вирізняє Могилянку з-поміж інших ВНЗ? Назвіть три основні риси.

– Могиляночка в багатьох аспектах відрізнялася від тогочасного уявлення про університети. Це дух свободи та рівності, повага до особистості кожного студента, мотивація для її розвитку й повна відсутність корупції.

До слова, нещодавно прочитала в журналі «Антиквар», що традиція відпочинку на Перше травня пішла якраз зі стін Києво-Могилянської академії. Професори та студенти саме цього дня вибиралися в парк чи до лісу і влаштовували диспути, відкриті лекції, розмови. Мешканці Києва також приходили їх послухати. На мою думку, взаємодія студентів та викладачів за межами аудиторії і за межами класичних методів викладання в сучасному світі є дуже важливими.

40294492_258963404740002_1776570869317894144_n

Розкажіть, будь ласка, про свої курси. Що саме Ви викладаєте?

– Їх два: «Фінанси» і «Фінансовий ринок». «Фінанси» – це загальний базовий курс, де переважно розглядаємо державні фінанси та банківську системи. Навіть якщо ви правник чи журналіст, важливо розуміти, про що йдеться в новинах, знати основні моменти щодо державного бюджету, податків, державного боргу, місцевих фінансів.

«Фінансовий ринок» є уже більш спеціалізованим, побудуваним на основі кейсів, які використовують закордонні університети. На кожне заняття студенти читають англомовну статтю, яку ми опрацьовуємо в аудиторії. Я самостійно формую команди, щоби студенти працювали з різними людьми, а не тільки зі своїми друзями чи з тими, з ким комфортно. Кейси ми розглядаємо в різних варіаціях: або вирішення задач, або обговорення та представлення відповіді на питання.

Кількість студентів, які хочуть записатися на курс, збільшується, відповідно, це може потягти за собою проблеми в оцінюванні. Викладачі скаржаться, що групи дуже великі, і з ними складно вправитися.

– Справді, складно. Цього року в мене було шість груп, у деяких – 32-34 людини. Це недопустимо багато. Узагалі мені комфортно працювати до 20 людей, це ефективно. Наші студенти дуже добре готуються до семінарів, на питання піднімають ліс рук, і мені доводиться обирати, кого запитати, і ще й запам’ятати з минулого тижня… Це дуже виснажливо, зокрема й для студентів, бо це не конкуренція навіть, а неефективна організація аудиторної роботи.

40247140_1887347304906091_3759632762521255936_n

Цього року сумарно записалося близько 260 людей – 9-10 груп. Тобто постануть нові виклики і проблеми, пов’язані з цим. Мені подобається, наприклад, щоб під час контрольної роботи за партою сиділо по одному студенту. Роблю тести, щоб писати швидко, але змушена забирати у студентів перерву і прошу половину з них вийти. Потім вони міняються для того, щоб нормально написати. Інколи навіть у великих аудиторіях сісти всім неможливо, не те, що по одному за партою. Але хоч є певні технічні проблеми, поки справляємося.

Я вирішила просити про допомогу аспірантів, щоб вони приходили на контрольні роботи і допомагали наглядати, хоч наполегливо прошу нічим не користуватися. Трішки лякаю історіями про те, що тих, хто списують, взагалі вижену, а у тих, хто фотографують, заберу телефони і передам у фонд допомоги бідним дітям. Жарти жартами, але пояснюю, що тест є перевіркою знань і показником особистих результатів.

– Ви тричі отримували грант «Найкращий викладач-наставник ФЕН». Відкрийте секрет: як потрібно спілкуватися зі студентами? Які Ваші принципи викладання?

Я нічим не відрізняюсь від інших викладачів. Більшою мірою ця відзнака пов’язана з роллю наставника або помічника.

Я намагаюсь бути не просто викладачем, а людиною, до якої можна звернутися, наприклад, з рекомендаційними листами, організаційними питаннями щодо навчання закордоном, порадами щодо наукової чи професійної діяльності

Постійно шукаю нові підходи та методи успішного засвоєння інформації. Для курсів розроблено окремі Google-сайти, які дають змогу зручно зберігати всю необхідну студентам інформацію: презентації лекцій, завдання до семінарів, основну літературу та цікаві статті.

Намагаюся наповнювати заняття інтерактивними вправами, давати командні завдання, використовую симулятори Європейського центрального банку. У межах курсу «Фінанси» щороку проводжу економічні турніри, де студенти, виступаючи у ролях доповідача, опонента та рецензента, обговорюють актуальні теми функціонування фінансової системи. Для підтримки наукової активності кафедра фінансів проводить щорічну конференцію для студентів та аспірантів, і за її результатами ми видаємо збірку тез. Хоча її укладання та редагування є досить копіткою роботою, вважаю, що це вкрай важливо та корисно. Також відвідую зі студентами дослідницькі семінари НБУ, ходжу з ними до Музею грошей, допомагаю з участю у наукових заходах та конкурсах.

40325402_315860645842970_5614908924718219264_n

–Чи впливає на Ваше побутове життя професійне середовище? Відчуваєте якісь професійні трансформації? 

– Скоріше, воно не трансформує, а надихає та мотивує. Студенти є дуже активними, багато чим цікавляться і багато читають. Вони хочуть більше знати. І для того щоб відповідати їхньому рівню, їхнім очікуванням, потрібно і самій не зупинятися, а постійно вдосконалюватися, читати, відвідувати різні лекції та професійні заходи. Викладання є постійним мотиватором для саморозвитку й самовдосконалення.

– Вивчення психології допомогло краще зрозуміти мислення студента?

– Справді, іноді знання психології дозволяє налагодити зв’язок зі студентами. Іноді за зверхністю та безтактністю ховається страх бути несприйнятим та занижена самооцінка. Тому намагаюсь створити на парах атмосферу довіри та безпеки.

Одного разу після доволі критичної ситуації та агресивної поведінки студента ми розмовляли з ним більше години. Виявилося, що він відчуває неймовірний тиск з боку батьків та їхніх очікувань. Ми обговорили його справжні бажання, можливі механізми психологічного захисту, і напруга зникла

– А що для Вас емоційний інтелект?

– Емоційний еквівалент пізнавального інтелекту. Це показник здатності людини до спілкування, вміння усвідомлювати і проживати свої емоції та розуміти почуття інших людей. На сьогодні ЕІ є необхідною умовою для гармонійного та всебічного розвитку особистості. Існують навіть дослідники, які зазначають, що ЕІ більшою мірою, ніж когнітивний інтелект, гарантує успіхи в бізнесі та професійній діяльності. І в цьому сенсі студентам Могилянки знову пощастило! Адже можливість предметів вільного вибору дає можливість розвивати свій ЕІ.

– Ви співпрацювали з проектами, пов’язаними з підвищенням гендерної обізнаності та гендерної чутливості. Але особисто мене дуже привернув увагу проект USAID «Впровадження гендерних аспектів до процесів розвитку села». Розкажіть, як це працює?

Гендерні стереотипи, які існують в нашому суспільстві, часто є причиною подальшої нерівності у професійній діяльності. Вважається, що якщо чоловік – основний годувальник в родині, а жінка – берегиня, то й заробітна плата в чоловіків має бути більшою. Стереотипи переконують, що жінка завжди краще дбає про дітей. Тому в роботодавців є страх, що жінка може піти з роботи, якщо дитина захворіє, чи піде народжувати й доглядати за дитиною, і це затягнеться на невизначений час. Відповідно, жінок розглядають як менш ефективних працівників.

Показовим є приклад скандинавських країн, де чоловіки так само можуть брати відпустку для догляду за дитиною, і в суспільстві це популяризується

Тому потрібно працювати на всіх рівнях, починаючи ще з дитячого садочка, зі школи. Працювати як з учителями, так і з вихователями, так і з новими поколіннями. В одній з країн Балтії зробили дослідження: поставили камери в дитсадочку і спостерігали, що відбувається перед тим, як діти йдуть на вулицю. Дівчата взувалися самостійно, поки вихователі допомагали хлопцям. Потім дівчата, які вже взулися, теж починали їм допомагати. Постає питання: що, хлопці гірше взуваються?

22

Звісно, є моменти фізіологічні. Але люди мають усвідомлювати, наскільки вони є різними, проте рівними при цьому. Навіть у школах вчителі часто по-різному ставляться до дівчат і хлопців. Дівчина має бути охайною, відповідальною, усе красиво записувати. А хлопцям пробачають ті речі, які не пробачають дівчатам, їм дозволяється більше активності.

Згадаймо діснеївську Русалоньку. Вона відмовилась від можливості говорити, аби отримати красиві ніжки і сподобатися принцу. Якщо поглянути глибше: я можу мовчати, говорити зовсім не обов’язково, головне – красиві ноги. Уперед!

У «Красуні і Чудовиську» з кожною новою екранізацією дівчині все більше додається сексуальності. Так, головний герой красивий душею, але, знову ж таки, у дівчини інші пріоритети – вона мріє подорожувати. Певні стереотипи прослідковуються і в маркетингу. Наприклад, зошити прикрашають рожевими кольорами, феями, які з часом стають усе більш сексуальними, що недоречно для маленьких дітей. До того ж, «жіночі» товари, наприклад, бритви, дорожчі за «чоловічі» аналоги. Для економіки це вигідно, але для суспільства загалом – втрати.

Учені зверталися до дослідження між гендерною рівністю та економічним розвитком країни й доводили, що чим вищим є показник гендерної рівності, тим вищим є економічне зростання в країні

Виграють від цього як окремі родини, так і суспільство в цілому. Досі існує дуже стереотипне і принизливе ставлення до жінок, які сидять вдома, вони можуть переживати фізичне, психологічне і економічне насилля. Хоча якщо перевести весь витрачений час на хатню роботу в грошовий еквівалент, жінка виявляється таким самим або й більшим годувальником в родині, як чоловік.

Питання про права, свободу, насилля і фінанси тісно пов’язані. Раніше жінка радше не зверталася в міліцію зі скаргами на побиття, тому що чоловік мав заплатити штраф. Отже, вона вирішувала, що для її родини з обмеженим бюджетом це не вигідно. Кілька років тому я стажувалася у Комітеті Верховної Ради з прав людини, і одним із наших завдань було запропонувати зміни до законопроектів. Моя ідея полягала в тому, щоб замінити ці штрафи на громадську роботу, яка може бути справді корисною, у лікарні чи на вулиці.

40316858_290505061734448_8244699082023501824_n

– Ви берете участь у проекті з реформування системи підготовки та атестації фахівців фондового ринку й управлінців активами (Асоціація інвестиційних професіоналів CFA Society Ukraine і Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку). Така ініціатива була викликана змінами в пенсійній системі?

– Не зовсім. Якщо дивитися за результатами CFA, то у західних країнах 42 людини зі ста складають іспити з першого разу. В Україні такі іспити мали змогу проводити п’ять ВНЗ. Здається, в Одесі було 100%, в інших – 98-99%, максимум 3% не складали іспит. Це неймовірний показник. Це говорить і про ефективність таких іспитів.

Тому Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку підписала разом із CFA меморандум, спрямований на вдосконалення даної системи з метою подальшого розвитку фондового ринку. Вони шукали дослідника, який міг би обробити інформацію щодо міжнародного досвіду, зібрати показники відповідних процесів в Україні, проаналізувати їх, проінтерв’ювати безпосередніх учасників ринку й на основі цього розробити концепцію реформування. І мені пощастило стати частиною цієї команди.

Наразі розпочалися перші етапи впровадження концепції, хоч це і доволі тривалий процес. Відбуваються круглі столи, присвячені проблемам етичних аспектів у діяльності фахівців фондового ринку. Потім буде внесено зміни до системи їх підготовки, розроблено тести, які пропонуватимуть на іспитах. Вони теж мають пройти спеціальний процес верифікації, аналізу.

– Також наскільки я знаю, Ви уже досить давно є донором крові…

Так, здається з 2010, і відтоді роблю це раз на рік, іноді частіше. Здаю кров переважно в донорські дні, тому що це зручно й менш емоційно травматично. Я дуже емпатична, і мені важко бачити стіни лікарні, засмучених людей, страждання… Тому просто приходиш в Академію і перед парами або після здаєш з печивом, кавою чи солодким чаєм. І займає небагато часу.

Зазвичай здаю 450 мл і колись навіть чула, що ця кількість крові може врятувати життя трьом людям. Тому закликаю всіх здавати кров, це не важко і не болісно. Деякі лікарі кажуть, що навіть корисно

40325516_236444977038491_4837947932122546176_n

– Хотілося поговорити не тільки про роботу. Як Ви проводите дозвілля? Чи маєте хобі?

Обожнюю читати. У студентські роки завжди мала при собі книжку, дорога в університет займала близько години 🙂

Проте і за нинішнього цейтноту намагаюся знаходити час для книги. Інколи після прочитання переглядаю рецензії, відгуки критиків, обмірковую вчинки тих чи тих героїв. Наприклад, «Квіти для Елджернона» прочитала за день, а потім більше тижня обмірковувала та «проживала». Також люблю музеї та театр. Пощастило двічі побувати на балеті в Маріїнському театрі. Це було дивовижно! Відвідала оперні театри Парижа, Осло та Відня (в останньому могла дозволити собі лише стоячі місця, що зовсім не зменшило задоволення від перегляду).

Ще зі школи маю звичку відвідувати музеї. Іноді просто піти та подумати, прогулюючись між витворами мистецтва, черпаючи від них натхнення та душевний спокій

А в Києві, безперечно, є що подивитись музеї українського, західного та східного мистецтва мають чим приємно здивувати. Сумно чути, коли кияни стоять в черзі, щоб потрапити в Прадо чи Лувр, але навіть не чули про дивовижні надбання колекції Ханенків. Загалом, книги, вистави та концерти необхідні для формування емоційного інтелекту людини. А він, на мою думку, є не менш важливим, ніж пізнавальний інтелект.

Бліц. Три речі, що найкраще вміє Олена Прімєрова.

– Допомагати людям. Мені здається, це моя найкраща навичка. Умію вирішувати питання, у мене максимально виходить розібратися з різними проблемними ситуаціями. У мене дуже багато знайомих, тому знаю, кому подзвонити, куди написати, що попросити. І відпочивати вмію. Насправді, коли є час і натхнення, то можу танцювати до 8-ї ранку, створювати атмосферу в компанії. Work hard, play hard. No drama.

Олена Прімєрова не любить/терпіти не може…

– Не люблю навіть не просто порушення дедлайнів, а коли їх порушують навмисно, але при цьому вважають, що «нічого страшного, вона ж пробачить». У всіх бувають проблемні ситуації, можна забути, може зламатися комп’ютер. Але не люблю, коли люди зневажливо ставляться до часу інших і зловживають цим. Не поважають час інших – отже, не поважають і свій. Наприклад, студент напише мені в приватне повідомлення і запитає, де і о котрій у нас консультація, замість того, щоб пошукати цей лист на пошті.

Не люблю, коли порушують обіцянки, коли дуже сильно зазнаються. Нарцисизм в чомусь є позитивним, завдяки йому виграють в чемпіонатах, отримують Нобелівські премії та Оскари. Це все тому, що ми маємо певні амбіції. Але іноді «амбіції не відповідають амуніції». І це невеликий мінус в бік Академії.

Тут розвивається особистість, кожному намагаються дати максимум. Кожному потрібно сказати, що він найкращий. І деякі студенти випускаються із зіркою на лобі. Про це часто говорять роботодавці, і хоч вони задоволені професійними знаннями, навичками, але це відображається на характері: «Це ви мені маєте подякувати за те, що прийшов». Не люблю, коли «надтозірковість» переходить в нахабність чи безтактність. Ще не люблю лицемірства, нещирості.

Але у мене такий характер, що я всьому знаходжу пояснення. Знайомі жартують, що я була б хорошим адвокатом. Я всіх виправдаю, у будь-якій ситуації. Тому мені важко сказати, що я не люблю, бо подумаю: «Та ні, це ж може бути пов’язано з тим-то і тим-то, тому не можна сказати, що я це не люблю»

40353183_2185775931711532_8297061592424513536_n

– Що Ви порадили б студентам, аби якнайкраще провести час в стінах альма-матер?

– Усім побажаю знаходити в житті баланс. Для студентів це баланс між здобуттям професійних знань, постійним навчанням та відпочинком, відновленням, усвідомленням своїх почуттів і справжніх бажань. Не варто забувати, що ми живі організми і потрібно давати собі можливість відновлюватися.

Для викладачів це баланс між тим, щоб бути об’єктивними, вимогливими, але не перетворюватися на занадто суворих педагогів, яких студенти бояться, і не створювати атмосферу стресу. Для мене, наприклад, важливо знаходити баланс між тим, щоб допомагати студентам, але не забирати собі всю їхню відповідальність, не виконувати за них роботу.

Зараз дуже багато покладається на університети та викладачів: і викладати, і працювати у приймальній комісії, і організовувати міжнародні гранти, і займатися науковою діяльністю. Навантаження велике. Тому уряду потрібно більше дбати про викладачів.

Усім побажаю бути щасливими, отримувати задоволення від того, що робимо. Ми приходимо в це життя, щоб радіти, знаходити задоволення в усьому. Навіть у важкій праці, тому що потім, споглядаючи результат, думаєш: «Який же я молодець, що це зробив!»

Для студентів важливо слухати себе, знати, чого хочеш. Не варто робити те, що популярно чи здається правильним батькам, які мають своє бачення і хочуть комусь щось довести. Нічого нікому не потрібно доводити!

Найважливіша людина в житті кожної людини – це сама ця людина. Тільки вона може відчути, що їй потрібно, корисно й цікаво. Усе одно після тридцяти люди приходять до того, що їм було цікаво, якщо вони хочуть бути щасливими. Хто хотів писати книжки  починає писати, хто хотів бути психологом стає психологом, хто хотів малювати займається малюванням. Це їхня сутність. І можна вивчити фінанси, право чи комп’ютерні науки, але якщо хочеться співати в оперному театрі? А в нас на кафедрі є такий приклад. Важливо прислухатися до себе і плекати це.

– Call to action:

– До мене можуть звернутися, як вирішити будь-яку проблему 🙂 У свою чергу, посприяю всім проектам, всім ідеям випускників, як зробити студентське життя більш насиченим. Можливо, допомогти з науковою роботою, профінансувати додаткове навчання або організувати конкурс, що дасть можливість впроваджувати і власні креативні навички, і бізнесові ідеї, запровадити стипендії для студентів – я згодна допомагати в організації таких заходів.

Головне – підтримати тих, хто цього потребує. Неважливо, чи є ці студенти бюджетниками, чи контрактниками – важливо створювати для них додаткові можливості. Інколи важлива навіть не так фінансова підтримка, як організація, наприклад, клубу інтересів і розвитку емоційного інтелекту, походів до музеїв, театрів, лекцій про мистецтво.

 

Спілкувалася Леся Любченко

Редакторка: Леся Любченко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі