Враження від спілкування:

Ще зі студенських часів бачив в Льоші задатки нестандартного мислення і вміння вирішувати “проблеми”. Але він мав репутацію “дєрзкого малого”, і всі його знали як Апасний. Зараз я спілкувався з начитаним, мудрим, досвідченним підприємцем! Врівноваженним, веселим, openminded і зі здоровими амбіціями принести в цей світ щось хороше! Було контрастно і приємно. Читайте, друзі!

---

Освіта: НаУКМА, економічна теорія (випуск 2011 року)

Робота: менеджер із продажів UCT, Google Adwords Qualified Company (2010), бізнес менеджер EKTA (2010), керівник відділу “Kodisof” (2010-2011), засновник “Sammy Icon Socks” (з 2011), бізнес-консультант “Brandnew” (з лютого 2016)

Налаштовуйтесь на хвилю Олексія під час читання: плейлист спеціально для ММ:

https://www.youtube.com/playlist?list=PLjeFmhYz2xxKDKg6slAJFs_ByKSsTMitt

-Яка асоціація виникає в тебе при слові “Могилянка”?

-Могилянка – це люди, позитив, друзі, мрії.

-Чому ти свого часу обрав Могилянку? І чому пішов саме на економічний напрям?

-Насправді, ВНЗ для мене обирали батьки. Сам я хотів вступати до Львівської політехніки, я ж із Дрогобича! Але батьки сказали поїхати до Києва, подивитися, що там відбувається. Потім усе випадково сталося: я вступив до Могилянки, а пізніше, не менш випадково, став магістром.

Здається, то був перший рік, коли на контракт набирали стільки ж студентів, скільки й бюджетників. Мені в цьому сенсі “пощастило”, адже на вступних тестах мені не дали дописати предмет чи два, бо вже вийшов час складання випробувань. Хоча в інших групах давали додатковий час. Загалом, мені не вистачало балів для вступу на бюджет. Тоді сталася кумедна історія. Батько сказав: “Піду з Брюхом поговорю!”. Розмова тривала десь півгодини. Я при цьому  присутній не був. Брюховецький сказав тоді батькові, що у Могилянці немає хабарів. Батько зрештою поїхав додому, а я лишився навчатися за контрактом.

Вибір спеціальності “економіка” також не був надто свідомим. Я мав певні знання в математиці, але особливого розуміння спеціальності не було. До речі, я досі добре вирішую математичні завдання: ось нещодавно ледь не найшвидше на груповому тренінгу вирішив математичний тест.

-Які спогади пов’язані з навчанням у Могилянці?

-Могилянка розвиває навики навчання. Зараз у мене в рюкзаку лежить три книжки. На одну з них я роблю рецензію. Озираючись назад, я розумію, що тепер читаю більше книжок, ніж коли ходив до школи чи вчився в університеті.

До Могилянки я, так би мовити, сидів у закритій кімнаті із завішеними вікнами, маючи маленький ліхтарик. Могилянка розвалила величезну стіну тої кімнати – не просто відкрила вікна, а показала величезний світ, що лежить за лінією горизонту. Я вийшов із комори, побачив світ.

Хотілося би зазначити, що кожен тут навчається відповідно до своїх здібностей. На лекції людина може почути те, що вона вже готова сприймати. Щось нудне просто не сприймається. Я вчився в Могилянці окремо від Могилянки. Не ходив на предмети, які мене не цікавили. Якщо викладач читав презентацію й нічого не пояснював – я не бачив сенсу до нього ходити. І це було правильно!

Колись я дав креативну відповідь на запитання про оцінку благоустрою країни. Сказав, що високий рівень благоустрою – це коли можна доїхати машиною з Донецька до Львова й не розлити каву, яка стоїть у салоні авто. Якщо вдасться так зробити, то це означає, що всі соціальні питання закриті, в країні побудовані нормальні дороги, на яких немає ям. Адже дороги – це кровоносна система економіки. На жаль, я отримав нуль балів за цю відповідь, бо не застосував теорій, яких від нас вимагала викладачка. Я ж з людиною, яка дала подібну відповідь, щонайменше поговорив би.

Звісно, трапляються різні викладачі. У тих, хто з палкими очима розповідав цікаві й корисні речі, передавав свій досвід, я складав заліки із задоволенням. Наприклад, у Павла Шеремети я не пропустив жодної лекції. Пригадую, як я не міг знайти аудиторію, де майбутній міністр економіки читав лекцію й навіть із розпачу розбив об землю телефон. Потім Шеремета поїхав до Малайзії і не встиг прочитати нам три лекції. Я йому навіть нагадував про те, що він мені до сих пір винен ті три лекції.

Інша особистість, яку слід окремо відзначити – це викладач математики Юрій Захарійченко. До речі, він, напевно, не знає, але саме він на четвертому курсі дав мені можливість першого публічного виступу перед першокурсниками. Тоді довелося довго боротись із хвилюванням, а зараз мене запрошують на лекції, платять гроші за виступи. Та на першому курсі в мене був певний конфлікт із Захарійченком. Я навіть міг отримати перший незалік у першому ж триместрі. Він уже оголосив оцінку, пояснив, що потрібно робити далі, як брати “бігунок”. Я попросив подивитись екзаменаційний зошит і виявив, що викладач не побачив приклад на останній сторінці. Отримав 61, мінімальну оцінку. Так розпочалось наше знайомство. Було дуже круто, коли Захарійченко очолив деканат по роботі зі студентами. З ним встановилась проста комунікація. Коли в нього візьмуть інтерв’ю, передайте йому мої слова вдячності.

-Що, на твою думку, означає “могилянський дух”? Розкажи про напрацювання соціального капіталу в університеті, про студентські активності.

– Могилянка дає можливості. Я ж приїхав із маленького міста й дізнався про багато можливостей лише в університеті. Наприклад, у Могилянці була фотостудія, де я фотографував, де знімалися ролики. Такий досвід я отримав лише завдяки університету. Крім того, з університетської спільноти я отримав ресурси на реалізацію своїх проектів. При цьому гроші та люди з’являлись ніби нізвідки.

Могилянка просто притягує тих, хто створює ресурс. Це перший в Україні хаб, який об’єднує людей із бажанням щось зробити. У нас шикарні, цікаві люди. Потрібно лише правильно організувати суспільну взаємодію.

На мою думку, сьогодні соціальний капітал Могилянки не використовується повною мірою. Я вважаю, що найгірше рішення Квіта – прибрати місце для куріння на плацу, яке слугувало місцем соціалізації. Тепер всі курять на входах, а входів багато. Друге неправильне рішення – перенести бібліотеку. В старій бібліотеці ми комунікували, грали в шахи тощо. Зараз цим займаються в Американській бібліотеці, але ж у неї незручна локація. Без “курилки” та старої бібліотеки, без місць комунікації, померла екосистема Могилянки. Наприклад, раніше так звані мажори ховали машини, паркувались за три квартали від університету. Про машину однокурсника можна було дізнатися лише після декількох років сумісного навчання. А зараз виникла кастовість, утворився жорсткий розподіл за факультетами. Скоро факультети почнуть ділитися на “хороші” та “погані”.

У нас зникли місця спілкування, втратились комунікаційні зв’язки. Було вбито перший плац, який більше не існує як місце комунікації. Я колись міг на першому плацу привітатись зі всіма студентами, з двома тисячами людей, бо з усіма був знайомий, хоча б візуально. На виборах до СК я знав усіх людей в усіх виборчих командах, а зараз студенти не знають один одного на своєму факультеті. На виборах явка складає лише 20 відсотків.

Для розвитку потрібно об’єднатись і створити нові місця соціальної комунікації. Раніше проекти студентів конкурували між собою. Ті, хто мав потребу, могли швидко знайти людей, у яких було розуміння необхідних процесів. Ми маємо піклуватись про могилянську ідентичність. Я переконаний: усе, що вбиває нашу унікальність, наш бренд – вбиває власне суть Могилянки. Я свого часу посперечався на коробку цукерок із директоркою школи, що в Могилянці буде своя система відбору вступників, окрема від ЗНО. На жаль, я програв.
-Ти маєш досвід Work&Travel у США. Розкажи, будь ласка, про нього. Як він вплинув на твоє становлення?

-Я поїхав на Work&Travel на другому курсі. Завдяки цій програмі здобув величезний життєвий досвід. Тому я всім би радив пройти цей шлях. Саме в США я зрозумів, що хочу чогось від життя. Там я подумав, що потрібно починати соціальні проекти. Після повернення я активно долучився до збору коштів для допомоги дітям, що постраждали від повені в Закарпатті. Крім цього, я заробив в Америці перші серйозні гроші. Отримав, так би мовити, перший стартовий капітал.

Після повернення я взяв активну участь у проекті “Усміхнись, Україно”. Це був масштабний проект із рекламою в метро, по місту. А проект зробили студенти Могилянки, самі, без допомоги адміністрації. Добре, що адміністрація хоч не сильно заважала в його реалізації. Цікаво, чи ще обіймає свою посаду той керівник КМЦ, який свого часу відмовляв мені в приміщенні.

Я вважаю, що Могилянка – це найкращий ВНЗ країни. Але я бачу шляхи, як можна зробити академію ще кращою.

-Розкажи про перший професійний досвід, який ти поєднував із навчанням в академії, та перші компанії, у яких працював до створення “Sammy Icon”.

-Ще студентом я сформулював проблеми, які заважають мені розвиватись. Потім я почав шукати роботу, щоби вирішити ці проблеми. Тобто я ішов працювати з конкретною метою. Це, до речі, моя порада могилянцям. Можете вчиняти саме так, як я тоді. До прикладу, я пішов працювати у сферу продажу, щоби покращити свої навички спілкування. Після цього працював у маркетингу, в ІТ – тобто у галузях, про які хотів дізнатись зсередини. На кожному місці роботи я працював десь по 4-5 місяців. Коли розумів, що проблему вирішено – починав шукати нову роботу.

Хочу підкреслити: я не прагнув скопіювати чужий бізнес.  І взагалі, я нікому не раджу займатись копіюванням.

В Україні й так достатньо невеликі масштаби для бізнесу. А після копіювання вони ще більше звужуються. Краще створюйте щось своє.

Зараз я викладаю підприємництво, хоча такої науки й не існує в Україні. Підприємництво треба тренувати, оскільки, на моє переконання, підприємство – це м’яз. На четвертому курсі ми організували проект “Interviewer.сom” великою мірою для того, щоб студентам не потрібно було погоджуватися на некваліфіковану працю для відпрацювання.

Потім на одній із вечірок, які я організовував, я познайомився із майбутнім бізнес-партнером. Разом ми організували доставку речей із Китаю, рекламували їх в Інтернеті. Пізніше придумали свій бренд, привезли шарфи й шапки. Далі пішли інші проекти, зробили навіть свої магазини.

-Яке значення у твоєму професійному становленні відіграв проект “Sammy Icon”?

-“Sammy Icon” інвестиційно важкий проект. Але, поза сумнівом, “Sammy Icon” – моя візитна картка, із ним мене асоціюють. Раніше асоціювали з місцем народження, з дівчиною, з посадою 7-го Президента України, яку я обіймав на одному з заходів “Усміхнись, Україно”. До речі, мета президентства залишається на порядку денному. Я бачу це як шанс здійснити вплив на великому рівні, у максимальному масштабі.

Із досвідом я зрозумів, що бізнес цікавить мене як наука. Я консультую бізнеси. Наприклад, сервіс таксі “Uklon” – один із моїх клієнтів.

-Які невдачі на життєвому шляху вплинули на тебе, змусили змінити професійне ставлення?

-Пригадую, що колись, ще студентами, ми з друзями організовували вечірку, а туди не прийшли люди. Це запам’яталось.

Ще був один випадок. Я тоді хотів навчитись вирішувати різнобічні проблеми. Для цього пішов працювати в event-агенстві. Я був завжди готовий вирушити кудись за дорученням, їздив по всій Україні, щоби вирішити проблеми на місці. Тоді ми організовували захід у готелі “Ріксос”, у Трускавці. Скажу відверто, це був найгірший менеджмент, з яким мені доводилося стикатися. Нам навіть охорона зброєю погрожувала. Дуже дивне ставлення. Ми ж гроші приносили. Після цього випадку ми написали детальний звіт на 8 сторінок, а замовник вибачився перед усіма учасниками крім нас.

А загалом, кожного дня щось стається. Потрібно бути завжди готовим до позаштатних ситуацій і узгоджувати свій розклад.

-Яку рису ти найбільше цінуєш у людях?

Я вважаю, що в найважливіше людях – це чесність.

Вона необхідна для розуміння того, куди ми далі йдемо, чи маємо спільний шлях. У мене є простий рецепт, як стати чесним. Я не запам’ятовую складні конструкції брехні, я кажу правду. Це ж дуже просто! Правда складається з дрібниць. Якщо будеш брехати – неодмінно заплутаєшся.

На суспільному рівні треба створити чесні інститути. Ось нещодавній приклад: усі лікарні у Франківську перестали брати хабарі. Так, система від цього “накрилась”: люди стоять у великих чергах, не можуть за правилами пройти медичний огляд. Через системні проблеми зараз знову почали брати хабарі. Не всюди та не всі, але почали. Система не дає інструменти для того, щоби можна було ефективно працювати. Сьогодні хабарництво – це частина правил гри. Нечесність – також частина гри. Мають виникнути нові інститути, щоби її подолати. Лікарні треба зробити платними й не обманювати себе існуванням безкоштовної медицини.

На жаль, більшість політиків переслідує короткострокові цілі. Тільки дуже малий відсоток працює над далекосяжними цілями.

– Як ти формуєш команду?

-Спершу потрібно визначити, чого ми прагнемо, побачити картину ширше. Потрібно жити відповідно до своїх цінностей. У команді мають бути спільні цінності й різні функції. Це хороший заряд. З цим уже можна працювати.

-Що би ти змінив в Україні, якщо потрібно було б обрати лише один елемент системи?

-Я забрав би в усіх політиків право залишатись політиками довше за п’ять років. Політик має думати про своє місце в історії, має прагнути потрапити не до списку Forbes, а на сторінки підручників.

-Які навички ти розвинув у себе?

-Я свідомо розвинув вміння навчатись. Мені потрібно постійно розширювати свій горизонт. Наприклад, я рік вчив китайську, але через події Євромайдану змушений був зробити перерву. Потім відчув, що надолужити забуте вже не вийде. Тепер буду вчити іспанську. А загалом,  постійно читаю книжки.

Ще я розвинув інтуїцію. Тепер я певен, що потрібно постійно відслідковувати, що говорить внутрішній голос. Після цього з’явиться звичка дослухатися до нього, довіряти йому. Наприклад, колись я мав купити дівчині два букети квітів. Для цього я їздив на Нивки і, дорогою, за вказівкою голосу, чекав дві хвилини на світлофорі. Коли я вже обрав букети і йшов розраховуватись до каси, до крамниці раптом забіг якийсь хлопець. Він купив два відра квітів і лишив для моєї покупки картку, яка гарантувала знижку 50 чи навіть 60%. Вийшло, що я отримав два букети за ціною одного. І все лише через те, що послухався внутрішнього голосу.

Call to actions:

Я колись сам зробив книжку в подарунок Павлу Шереметі. Вирізав для неї обкладинку з його фото, зробив всередині отвір і поклав туди два листочки. На одному з них була точка. Це була точка відліку. Шеремета колись дав нам просту істину: чим ширша особиста точка відліку, тим більший масштаб комунікації. Над точкою відліку потрібно концентруватись. Економічна ситуація складається таким чином, що найближчим часом може виникнути глобальна криза. До неї слід готуватись уже сьогодні, розширюючи точку відліку.

Навчання має надавати опції для вибору. Не потрібно спонукати, потрібно давати розуміння вибору. Навчатись треба системно, щоб отримати широкі опції вибору. Бідні люди не можуть вирішити свої життєві проблеми, бо не роблять аналізу власних помилок.

Отже, робіть правильні висновки. Якщо не зробили – доведеться повторювати урок. Якщо зробили, то зрозумієте, що життя не винне у ваших провалах.

Я відкритий для співпраці. Моя мета – масштабувати бізнес за кордон. Мені потрібні люди, які би вийшли з брендом на закордонні ринки. Ще мені потрібні інвестори. Сам я можу подивитись на ваш бізнес зі сторони, сказати, що я про нього думаю, проконсультувати.

Враження від спілкування:

Ще зі студенських часів бачив в Льоші задатки нестандартного мислення і вміння вирішувати “проблеми”. Але він мав репутацію “дєрзкого малого”, і всі його знали як Апасний. Зараз я спілкувався з начитаним, мудрим, досвідченним підприємцем! Врівноваженним, веселим, openminded і зі здоровими амбіціями принести в цей світ щось хороше! Було контрастно і приємно. Читайте, друзі!

---

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Антон Тихомиров, Марія Савченко

Дякуємо за фото  Pin Production

Коментарі

коментарі