Олександр Скороход. Курс – на інновації

2

Добре, коли є справа, що надає сил. А ще краще – коли вона не одна; як у випадку Олександра Скорохода. З ним можна поговорити на теми від молекулярної біології до принципів тренувального процесу 🙂 Дізнайтеся, як створити родючий ґрунт для української науки, що варто робити кожного дня, щоб почуватися щасливим, та чому марафон – гарний спосіб для соціалізації.

Освіта: НаУКМА («Біологія»)

Досвід: Голова Ради молодих вчених України, організатор феофаніївського FunRun, Run Academy Day, письменник, популяризатор бігу і здорового способу життя, блогер time2trail.in.ua

Налаштовуйтесь на хвилю Олександра під час читання, плейлист спеціально для ММ

Ви навчалися у природничо-математичному ліцей і в одному зі своїх інтерв’ю розповідали, що біологія – захоплення з дитинства. Але, все ж, розкажіть, будь ласка, чому саме біологія? І чому Могилянка?

– Я закінчив сьомий клас і мав переходити до восьмого, коли в Смілі відкрили новий ліцей із поглибленим вивченням природничих дисциплін. Мені стало цікаво і, забравши документи зі школи, де навчався, перейшов туди. До цього особливого захоплення природничими науками (і біологією зокрема) в мене не було. Зацікавленість великою мірою з’явилася завдяки дуже хорошому викладачеві біології, який сам був фанатом предмету, що викладав.

Ця спеціальність для мене – можливість знайти відповідь на питання, які я давно собі ставив, зокрема, що таке Життя

Уже пізніше, під час навчання на аспірантурі, мене почали цікавити також філософія та психологія. Адже ці дисципліни значно розширюють та поглиблюють можливості для пошуку відповіді.

Могилянку я обрав не випадково. У Володимира Андрійовича, викладача, який і відкрив для мене біологію як науку, була учениця, старша від мене на кілька років. Вона навчалася в Могилянці. Тож я багато чув про цей виш і одразу вирішив, що маю навчатися саме там.

А наукові зацікавлення з’явилися вже в університеті чи ще раніше?

– У школі я інтуїтивно відчував, що треба заглиблюватися в середину клітини, тобто вивчати не лише зоологію, ботаніку чи навіть біохімію. Тож тільки-но я почув словосполучення «молекулярна біологія» – одразу зрозумів, що саме її хочу вивчати.

Ви очолюєте Раду молодих вчених України. Поділіться, будь ласка, враженнями: як це бути науковцем у нашій країні.

– Зараз я сфокусований більше на науково-організаційній роботі, на реформі науки. Але в той час, коли займався майже виключно експериментальною роботою, то проводив не менше 10-12 годин у лабораторії. Часто – сім днів на тиждень.

Науковці, особливо біологи, справді проводять у лабораторіях багато часу. Зрозуміло, що гроші платять за це не зовсім сумісні з потребами і реаліями життя. Але, в принципі, кому цікаво, той працює, незважаючи на таку оплату.

Дослідники в наш час виживають завдяки міжнародним грантам і стажуванням. Наприклад, моя колишня наукова керівниця Ганнуся Панасюк, також випускниця Могилянки, постійно була в роз’їздах. А на українські гранти розвивати науку, робити якісь серйозні проекти поки що нереально. Проте ми взялися за реформу науки, і з 2015 року ситуація потроху таки змінюється.P1030849

А як із матеріально-технічним оснащенням лабораторій? Адже для біологів, та й, зрештою, взагалі для природничників, це надзвичайно важливо?

– Це ще один слабкий бік нашої науки. Недостатня оплата праці – перший фактор, що одразу відштовхує людей від науки. Другий – застаріла матеріально-технічна база. Але це все компенсується закордонними поїздками і грантами, що дають можливість працювати в європейських лабораторіях.

Однак справа ще в іншому. Якщо подивитися на контекст дискусій навколо науки – усі хочуть мати прекрасні результати праці науковців, на рівні Нобелівських премій. Проте мало хто задумується, що інвестиції для таких проектів мають бути величезними

І тут все цілком підкорюється законам природи: спершу ви маєте знайти якісне зерно, підготувати ґрунт, посадити зерно й доглядати за молодими проростками – а вже потім збирати врожай. Сподіватися, що на необробленому ґрунті, без поливу та добрив щось виросте, навіть за наявності хорошого зерна, – це дуже наївно. Так само, як і тягти за проростки, аби вони росли швидше.

В одному зі своїх інтерв’ю Ви казали, що наука має бути нерозривно пов’язаною із бізнесом. Як я розумію, йдеться не лише про фінансування, а й популяризацію. Чому така концепція і які, взагалі, подальші перспективи розвитку української науки?

– Так трапилося, що з 5-го курсу Могилянки я працював в українсько-американсько-бельгійській компанії, яка займалася інноваціями. З того часу я зацікавився цією темою.

Крім того, працюючи в Інституті молекулярної біології та генетики НАН України, я зіштовхнувся з парадоксальним явищем. У багатьох співробітників є розробки, напіврозробки, котрі можна запатентувати й, наприклад, отримати український патент, що зараховується як публікація для дисертації. Але потім ці розробки ніяк не розвиваються і лишаються лежати по шухлядах. Навіть якщо є ентузіасти, які готові далі займатися своїми розробками, то все ж, через брак часу та фінансів, така можливість у них мінімальна.

Тому виникла така ідея, щоб показати бізнесу, що наукові розробки, котрі можуть стати їм у пригоді, все ж існують. Бо в нас досі брак такої інформації. Наприклад, коли почалася війна на Сході, ніхто не знав, чим може допомогти Національна академія наук України (НАН України). Хоча в її установах є багато розробок, що можуть бути корисними військовим, навіть, банально, покращена броня тощо.

Тому мені хотілося, найперше, прибрати цей інформаційний бар’єр. А по-друге, я бачив потребу розвивати розуміння самими науковцями, що таке інновації, який шлях може бути від ідеї до розробки чи навіть стартап-компанії.138

Так,  2015 року ми з молодими вченими-ентузіастами створили форум «Наука. Бізнес. Інновації». Результатами першого форуму стало те, що 5 найкращих розробок знайшли своїх інвесторів. Наступний Форум через два роки ми проводили в партнерстві з партнерами із Німеччини. 8 відібраних проектів на початку вересня 2017 року пройшли міні-акселераційну програму в технопарку «Берлін-Бух» (під Берліном).

Наразі я допомагаю створити інноваційний хаб у Центрі інновацій в новоствореному Київському академічному університеті (КАУ).

Фактично, стоїть досить амбітне завдання не просто зробити платформу для допомоги в акселерації, пошуку інвесторів та партнерів для наукоємних стартапів з установ Національної академії наук України (НАН України) чи університетів, а створити стартап-екосистему

Адже зараз ринок розробок – глобальний, тож робота з міжнародними партнерами значно прискорює шлях від ідеї до її втілення у вигляді інноваційного продукту. І в нас уже є міжнародні партнери.

Не секрет, що в Академії наук є проблеми. Є напрацювання, котрі треба зберегти, але, звісно, є й те, що треба змінювати. Одна із ключових проблем – це кадри. КАУ, де навчання починається з магістерської програми, значною мірою і було створено, аби більш ефективно вирішувати це питання. Тут дається мінімум теорії і максимум практики, адже студенти навчаються у самих наукових установах і можуть працювати у лабораторіях фактично щодня.

А в цьому новоствореному університеті тільки природничі спеціальності чи є й інші?

– Поки що тільки природничі. Якщо трошки заглибитися в історію, раніше при НАН України був Фізико-технічний навчально-науковий центр (ФТННЦ) НАН України (фактично – філіал Московського фізико-технічного інституту). З початком війни на Сході, його вирішили виокремити, але не просто змінивши вивіску, а реорганізовуючи більш глобально. Тому наразі це природничо-технічний виш, але він є відкритим для подальшого розвитку.Pitch17-3 (22 of 31)

– А Ви зараз десь викладаєте?

– Насправді не зовсім. Якийсь час читав окремі лекції для магістрів першого року в своєму інституті з сигнальних шляхів клітини, а починаючи з позаминулого року почав читати такі собі популяризаторські лекції про цікаві ефекти і явища в молекулярній біології. Цього року у зв’язку зі своїм захопленням спортом вирішив почати більш інтенсивно розвивати цей напрямок. Адже хоча біг і тріатлон зараз досить динамічно розвиваються, базові знання особливостей фізіології та принципів тренувального процесу у тих, хто тренуються, почасти досить низькі.

Нещодавно створив спільно з «Часописом» проект «Sporty: спорт і наука» та проводжу там приблизно кожні три тижні лекції про роботу серця, сон, харчування і взагалі про те, що потрібно знати людині про свій організм, особливо, якщо вона займається спортом

А ще в нас є проект Ради молодих вчених – «Дні науки», які відбуваються навесні/восени. До речі, Могилянка кілька разів точно брала в ньому участь. Спочатку в цих проектах я виконував більше організаційну роль, був у оргкомітеті. Потім зрозумів, що з появою доньки в мене зменшиться кількість вільного часу і навряд чи я зможу цим займатися. Але завжди залюбки читаю науково-популяризаційні лекції з молекулярної біології.

Яка цільова аудиторія Ваших лекцій? Ви читаєте їх лише студентам чи й, наприклад, школярам?

– Загалом, мої лекції теж мають специфіку. Деякі більш наукові, відповідно, цільова аудиторія – старшокласники, студенти, одне слово, ті, кого це може зацікавити більше в науковому плані. Є лекції зорієнтовані на тих, хто займається спортом чи планує ним зайнятись, вони мають більш мотивувальний та практичний характер. Є навіть більш «ЗОЖ»-орієнтовані. Але основна кількість лекцій – це поєднання наукового знання та спортивного досвіду.Bojko-Skorokhod-2018

Як виникла ідея створити власний блог? І чому обрали саме цей формат?

– Ідея виникла з того, що я десь, напевно, з 2016 року робив докладні записи тих змагань, у яких брав участь, та описував деякі аспекти підготовки. Мені не вдається писати у стилі «прийшов-зробив», це більше філософські рефлексії про побачене, пережите і відчуте.

Наприклад, якщо йдеться про змагання на довгій дистанції або за якихось екстремальних умов – це завжди новий досвід і спосіб пізнати свої межі та зануритися у природу і свої відчуття

Відповідно, виникло бажання цим всім ділитися. Спочатку я писав на Facebook, але зрозумів, що це незручно: потім гортати, шукати ці нотатки – просто жахливо (навіть для мене:) ). Тож варто було б це якось згрупувати. Крім того, дуже розширилося коло знайомих, і з багатьма стало цікаво поспілкуватись не просто на рівні «привіт, який наступний забіг біжиш?», а розпитати, як люди приходять у подібні захоплення, бо в кожного різний шлях.

Відповідно формат блогу видався мені найадекватнішим інструментом для цього. Звісно, постало питання щодо часу, адже блог, як виявилося, займає його набагато більше, ніж Facebook. Але для себе я зрозумів, що варто все ж таки вв’язатися у бій, а далі буде видно, і справа піде 🙂

Тепер про Вашу письменницьку діяльність. Скільки зараз у Вашому творчому доробку книг?

– Першу свою повість я написав у 2005 році – «Чаша», що вийшла друком наступного року завдяки перемозі в літературному конкурсі.

За 2008-2011 роки мені вдалося написати три романи, котрі виходили поступово на сторінках журналу «Дніпро», а згодом – уже як окремі повноцінні книги

Зараз у мене є ще 2 недописані книги, але хтозна чи дописуватиму я їх тепер, бо відчуваю вже все якось по-іншому, відтоді я вже дуже змінився. Думаю, може, краще вже написати щось нове… Поки розвиваюсь в іншому напрямку – веду блог.Людина-з-майбутнього

Цільова аудиторія Ваших книг незмінна, це переважно молодь. Але ось щодо жанрової специфіки – чи змінювалась вона і чи буде змінюватися? Раніше Ви писали science-fiction, в якому напрямку плануєте рухатись далі?

– Раніше так, це була пригодницька література, що, можливо, тяжіла навіть до детективу, хоча і не була позбавлена наукової складової. Утім, правду кажучи, працюючи в науці, я намагався від неї все-таки дистанціюватися у своїх книжках.

Що ж до напрямку, в якому я рухаюся, то це, напевне, передусім, філософія, психологія, а також прикладні речі – наука, здоров’я. Це те, що мені було б цікаво описати, не важливо в художньому стилі чи у вигляді якось посібника.

Однак що я хочу обов’язково зберегти (це було в мене з першої повісті й до останнього виданого роману) – жоден роман не має повторювати формат попереднього

Наприклад, одна половина моєї першої повісті «Чаша» була віршована, а інша – прозова. В останньому виданому романі зміст у вигляді вірша. Як на мене, структура має велике значення, адже вона налаштовує читача на особливе сприйняття книжки.

Цікаво почути Вашу думку щодо захисту інтелектуальних прав. Ваш роман «Всесвіт» вийшов друком 2012-го, зараз він перевиданий, водночас його можна з легкістю знайти у вільному доступі в інтернеті. Більшість сучасних авторів намагаються якомога довше «тримати» свої твори тільки на папері, а Ви ж навпаки. Чому так?

– По-перше, тому що прибуток з цієї книжки я вже отримав – це був гонорар від журналу «Дніпро», на сторінках якого частинами виходив цей роман. У той час цей дохід дозволив мені купити ноутбук. Потім ще якісь кошти отримував з друку вже усієї книжки.

Та в певний момент зрозумів, що чіплятися за цю книжку не варто: це лише початок. Тоді дав її у вільний доступ. Для мене як для письменника важливо, щоб мої книги читали. Та й у більшості письменників певна кількість книжок є у вільному доступі, для залучення читачів.

Навряд це можна розцінювати як певний піар, але треба визнати, що значно більше людей читають зараз електронні, а не паперові книги. Тож це свого роду залучення цільової аудиторії.FunRun-after

Як Голова Ради молодих дослідників Ви займаєтеся не лише науковими проектами, а й суспільними. Ви захоплюєтесь спортом і, знаю, що кілька років тому організовували феофаніївський FunRun пробіг.

– Справді, 5 років тому справді відбувся перший феофаніївський FunRun. На той час я ще займався карате, а бігав у своє задоволення. От і виникла ідея провести щось веселе, незмагальне, щоб можна було просто на повну насолодитися спортом.

На жаль чи на щастя, через кілька років це переросло все ж таки у змагальний конкурс. Ми з ентузіастами з НАН України навіть створили Академічну лігу, котра складалася з кількох забігів. Цього року ми зробили FunRun етапом забігу «Феофаніївські гірки». Та все ж думаю, що настане час відродити FunRun як незмагальний забіг.

А як виникла ідея Run Academy Day?

– Тут зійшлося багато різних факторів. З одного боку, оскільки я займаюся бігом, то мені було цікаво це розвивати й популяризувати. З іншого, ми познайомились із Оксаною Неживенко, котра зараз викладає на кафедрі фінансів, вона якраз готувалася до свого першого марафону. Також я знав ще кількох могилянців-випускників, які бігають.

Тож якось подумав, що було б чудово зробити свій внесок у популяризацію спорту в Могилянці. Це бажання посилилося, коли довідався, що в Могилянці суттєво скоротили години фізкультури.

Крім цього, Run Academy Day – ще й можливість створення на перспективу нової могилянської традиції. У західних університетах така практика є досить поширеною

Та й спорт загалом вчить мотивувати себе, ставити цілі і досягати їх, вчить, наприклад, тайм-менеджменту – а це універсальні речі, які багато чого кажуть про людину, зокрема потенційному працедавцю.

А коли у Вас з’явилося особисте зацікавлення у спорті?

– Не від хорошого життя, зізнаюся чесно 🙂 Фізичне навантаження у мене було завжди: у школі – карате, в університеті – фізкультура, пізніше – військова кафедра і так далі. Але оскільки під час навчання я жив у Ворзелі, то одного разу добряче отримав від місцевих «гопніків» на горіхи.

Я не та людина, котра з цим змирилася б. Мені хотілося, щоб наступного разу, якщо таке повториться, я міг би захистити себе, друзів, колег та й узагалі перехожих. Я поринув з головою у карате і не заспокоївся, поки не вийшов на певний рівень володіння цим бойовим мистецтвом, отримав чорний пояс.We3

– Щодо тайм-менеджменту, банальне питання, але все ж – як Ви все встигаєте?

– У мене був непоганий бекграунд ще зі школи. Так трапилося, що з третього класу я ходив до музичної школи навчатися грати на баяні та фортепіано, з шостого – до цього додалися ще заняття в ДЮСШ у шахово-шашковій секції, з сьомого – тренування з карате.

Це досить гарно навчило мене планувати час, упорядковувати свій графік. У Могилянці я знову повернувся до цього тайм-менеджменту. Без планування хоча б основних речей ти нічого не встигатимеш, багато часу витратиш намарне.

А зараз, з появою донечки, я зрозумів, що все, що було раніше, – це лише квіточки 🙂  Коли є дитина, їй треба приділяти багато уваги, і на решту справ  залишається все менше і менше часу. Що ж, треба вчитися ранжувати речі в порядку важливості, перспективності: деякі зустрічі треба просто відміняти, а до якихось проектів не долучатися, зрештою, треба навчитися казати «ні».  

Ви любите подорожувати, й Ваші подорожі пов’язані і з філософією, і з наукою. Тож розкажіть трішки про них.

– Перші мої подорожі були більш туристично-орієнтованими, у них я зрозумів, що мені це близько. У 2005 році ми з одногрупниками пішли у перший свій похід у Крим. Сходили, набрались досвіду: снігу в травні, натертих мозолів, спілкування з єгерями, але це був fun і класна компанія. Згодом ми вже ходили в спортивно-туристичні походи. Наприклад, у Туреччині у мене був похід 4-ої категорії складності, який вже вимагав як гарної фізичної форми, так і ненульових технічних навичок.

Під час цих походів я зрозумів, що мені цікаво не просто йти з наплічником, а проходити дистанцію швидко. Можливо, саме це привело мене до спортивного формату подорожей

Інша частина подорожей почалася трішки пізніше, це був час між магістеркою і аспірантурою, коли мене запросили на конференцію в Німеччину. Це вже подорожі пов’язані з наукою: конференції, воркшопи, симпозіуми…

22184494

Які поради могли б дати студентам Могилянки?

– Для себе я зробив такий висновок, що основне – це завжди знаходити час на заняття тією справою, яка надихає, яка піднімає з ліжка вранці

У певний час кожен запитує себе, для чого він прийшов у цей світ. Відповідь на питання про власне призначення, безумовно, буде варіюватися протягом життя, не факт, що ми одразу зможемо відповісти. У цьому немає чогось страшного чи неправильного. Потрібно шукати. Треба пробувати. Слід займатися тими справами, які подобаються, і шлях вибудується. Бо ми можемо побудувати лінію між двома точками, тільки коли ці точки вже є.

Тому у студентські роки варто спробувати себе у всіх цікавих для себе сферах й вишукувати ті речі, котрі змусять відчути «це моє». Прокачуйте свої soft skills і комунікації. Приділяйте увагу тайм-менеджменту, харчуванню, спорту і роботі з фінансами. Сучасна людина повинна бути націленою на власну самоосвіту.

Свого часу, у зв’язку із захопленням єдиноборствами, я досить багато цікавився східною філософією. Мені запам’яталися дві практики, які використовували даоські монахи-воїни. Виявляється, вони вели щоденник і подорожували. Щоденник дає можливість прослідкувати власний розвиток, відображає багато думок, спостережень і міркувань. А подорожі – це взагалі дуже інтегральний досвід: єднання з природою, комунікації, знайомство з новим. Тому ці дві речі варто теж використовувати.

Може, у Вас є поради для викладачів і адміністрації?

– Мені здається, було б класно, якби в Могилянці зберігався дух певної інноваційності

Свого часу я йшов у Могилянку не тому, що там була хороша база з біології, а тому що знав, що це університет інновацій. Це важливо: потрібно давати студентам розуміння, що є речі, які допоможуть набагато продуктивніше робити щось незалежно від обраної спеціальності, і їм тут теж навчають.

Call to action:

– Зараз я рухаюсь у напрямку, пов’язаному зі здоровим способом життя, спортом і наукою, тому мій call to action – раджу кожному хоча б раз у житті пробігти марафон (звісно ж, після попередньої консультації з лікарем та підготовки).

Це дуже класний досвід, щоб навчитися ставити й досягати довгострокові цілі. «Прокачати» навички управління часом. Звернути увагу на свій організм, фізичну форму та попрацювати зі слабкими місцями. А крім того, це і певний інструмент соціалізації: при підготовці коло спілкування значно розшириться, ви познайомитеся із багатьма здоровими та успішними людьми.

Спілкувалася Анна Морозова

Редакторки: Анна Морозова, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі