Олександр Рябцев. U-color стартапер-марафонець

Сповідь Олександр Рябцева для Моєї Могилянки

 Ціль наших інтерв’ю – перезнайомити Могилянську спільноту. Особливо дізнаючись якісь цікаві пікантності не тільки з професійного життя. Тому перше запитання: “Я знаю, ти бігаєш на довгі дистанції. Це зараз хороший здоровий тренд. Я також пробіг двічі півмарафон. Поділись своїми успіхами.”

Я завжди кажу, що бігаю не від здоров‘я, а для здоров‘я, тому зі спортивної точки зору хвалитися особливо нічим – особистий рекорд аж 2:00:00 на півмарафоні, зараз маю бажання підготуватися гарно, щоб вибігти з двох годин, що буде для мене гарним досягненням. Запам‘яталися два марафони, які я пробіг, – один у Стамбулі за 4:47, який по праву носить назву Інтерконтинентальний, бо стартує з Азії, а фінішує на Європейському боці біля Айя-Софія. Ризький марафон запам‘ятався шаленою підтримкою усією трасою, що було дуже незвично, оскільки в Києві тоді ще такої підтримки не було.

Олександр Рябцев

Що найважче в підготовці? Бували моменти під час забігу, коли хотілось зійти? Якщо так, то що в такі моменти надихає бігти далі? Можливо, якийсь власний секретик.

Найважче в підготовці для мене це дотримуватися плану. Я дуже мінлива людина, яка швидко спалахує, а потім так само швидко згасає. Тому підготовка до кожного забігу для мене – це ще й певне тренування сили волі, а за результатом можна чітко сказати, коли мені це вдалося.

Зараз намагаюся у міру своїх можливостей повертати “борг” Могилянці, беручи участь у її розвитку.

Звичайно, на кожному забігу бувають моменти, коли здається, що сил бігти далі вже нема. Проте секрет дуже простий: результат – це завжди краще за DNF. Сподіваюся, що й надалі зможу завжди фінішувати на своїх стартах.

Твій типовий розпорядок робочого дня? І як найбільше тобі подобається проводити вікенди.

Я – “жайворонок”, хоча довгий час вважав себе типовою “совою”, яка може сидіти за справами до 3-4 ночі. Зараз лягаю не пізніше 1 ночі, а встаю о 5:30, на вихідних і у подорожах можу дозволити собі поспати до 7-8 години ранку. Перші пару годин – це час лише для мене. Йога (роблю комплекс Сурья Намаскар вже біля року та ДУЖЕ задоволений тим, як змінився організм лише від одного цього комплексу), медитація 10-20 хвилин, потім “ранкові сторінки”, які пишу на сайті http://750words.com. Після цього душ, легкий сніданок і до справ, які намагаюся планувати заздалегідь. Перша половина дня у мене призначена лише для моїх результатів, тому намагаюся мінімізувати спілкування та зустрічі в цей час, а з обіду починається “соціальна” частина мого дня – зустрічі з партнерами, клієнтами та друзями. Вечори намагаюся постійно проводити з дівчиною останні півроку, як познайомилися.

Якщо говорити про вікенди, то для мене найкращий відпочинок – це подорож. На травневі свята виїхали до Ужгорода, а звідти поїздили до Мукачева, Невицького замку, помилувалися Закарпаттям. Черговий раз переконався, що внутрішній туризм в Україні потребує свого розвитку, але кроки робимо у правильному напряму. Один із розділів проекту U-color (інтернет-супермаркет товарів українського виробництва) точно буде присвячено туристичним послугам.

Сашко, я знаю ти активно береш участь в розвитку Могилянки. Чому? Що тобою рухає?

Так, Могилянка – моя альма-матер, в яку я мріяв поступити з того моменту, як її було відроджено. На щастя, це вдалося з першого разу, хоча й не без курйозів – у списках до зарахування я був у списках “студентів резерву” (сучасні студенти, напевно, такого поняття не знають), і десь пару місяців переживав, що можу “вилетіти”, якщо отримаю в першому триместрі задовільнy оцінку. Страхи було розвіяно старостою, яка сказала: “Ти ж стипендію отримуєш?! То який ти студент резерву?”

Як-то кажуть, ніхто тебе не буде любити, якщо ти не будеш розвиватися, а найперше ти втратиш власну повагу до себе та любов.

Зараз намагаюся у міру своїх можливостей повертати “борг” Могилянці, беручи участь у її розвитку. Для мене це був і залишається найкращим вишом України, хоча повністю підтримую Брюха, який в одній з останніх статей написав, що Могилянка не має права розслаблятися. Саме пам‘ять про те, якою Могилянка була, та бачення того, якою вона має бути, щоб не перетворитися на черговий “пафосний” виш України, рухає мною в участі у її розвитку.

Я знаю, цікавий факт з твого студенського життя. А саме про твою дипломку – ти захистив її з раннього японсього буддизму. Чому буддизм?

Мені був цікавий не стільки буддизм, як такий, а його поширення на теренах Японії. Для багатьох японський буддизм – це чань(дзен)-буддизм, китайської традиції, із японськими садами та сакурами, який розвивася вже у середньовіччі, проте вперше буддизм було “занесено” на острови ще у 5-7 століттях з Кореї. Там була дуже цікава історія декількох хвиль поширення буддизму та його переплетення з традиційною японською релігією Сінто.

Олександр Рябцев

 

Ти український буддист? До речі, мені також дуже близькі цінності буддизму – зазвичай виражаю одним виразом – Upgrade Yourself.

Я не є активним адептом жодної релігійної течії, хоча, як, напевно, більшість в Україні, є хрещеним у православ‘ї. В юнацькі роки познайомився з роботами Реріха та Блаватської (агні-йога), а протягом навчання у Могилянці завдяки курсу релігієзнавства мав можливість відвідати більшість релігійних храмів та спільнот, що розташовано в Києві (від протестантів до кришнаїтів). Давно мрію зробити грант для студентів кафедри культурології у Могилянці, які вивчатимуть взаємодію традиційних і світових релігій (прикладами може бути як Сінто та Буддизм у Японії, так і Язичництво та Православ‘я на теренах Київської Русі, що мало бути темою моєї магістерської, а можливо когось зацікавлять і релігійні традиції Скандинавії із християнством).

Сподіваюся, що той досвід, який отримаю у ДемАльянсі, дозволить одного дня втілити мрію Вячеслава Степановича – стати Президентом України, який закінчив Могилянку

Upgrade yourself – є дуже близьким принципом для мене, за яким давно намагаюся жити. Як-то кажуть, ніхто тебе не буде любити, якщо ти не будеш розвиватися, а найперше ти втратиш власну повагу до себе та любов.

Олександр РябцевТакож ти невід’ємна частина стартап ком’юніті. Ти засновник одного з перших сайтів, присвячених стартапам – Startup.In.UA. Розповіси історію створення. Яке його життя зараз?

Стартапи давно стали невід‘ємною частиною мого життя. Напевно, я тривалий час був у пошуках свого Я, поки не познайомився із стартап культурою, особливо, з бутстреппінгом, який передбачає розвиток проектів на власні кошти без залучення сторонніх інвестицій. Startup.In.UA було створено за один вечір, коли я прийшов із зустрічі, яку організовував Деніс Довгополий з кимось із Долини. Я зайшов подивитися, хто пише про це, а не написав ніхто. Зареєстрував домен і почав писати. Десь 3-4 роки активно розвивався сайт, зараз більше активності на фейсбук-сторінці, яка нещодавно набрала тисячу лайків, та у фейсбук-групі. Завдяки цьому проекту познайомився з багатьма цікавими людьми, а зрештою це стало й поштовхом до того, що я почав виступати з тренінгами з використання шаблону бізнес-моделі за Остервальдером (запрошуйте!).

Що треба зробити, щоб в могилянці ще більш масовіше почали генерувати стартапи?

Я давно виношую ідею створення інкубатора при Могилянці, який міг би стати гарною платформою для генерування та акселерування нових бізнесів (не люблю слово стартап, бо воно останнім часом має певну негативну конотацію). Більше того, вважаю, що використання лише ресурсів, якими володіють випускники, на сьогоднішній день вже може бути достатнім для “посівного” фонду. За своїм характером студенти Могилянки є 100% підприємцями – за прикладами далеко ходити не треба, можна згадати лише той же KMArtYard чи крамницю брендованих могилянських товарів, яку було створено за мінімальної підтримки університету, наскільки мені відомо.

Не так давно ти подався в політику, чому? І чому саме ДемАльянс?

Я завжди був політично та громадсько активним, проте більше працював у царині волонтерства. Можна згадати участь у якості ace-волонтера на Євро-2012, де я був одним із шести волонтерів, які будували сцену після фінального матчу на Олімпійському, та мали змогу з-під трибуни спостерігати за фіналом. Вже наступного 2013 року в березні київська влада виявила свою неспроможність підготуватися та подолати наслідки снігопаду, тому разом із майже незнайомими людьми (усі ми зустрілися в оффлайні вже після того, як критичний момент минув) створили волонтерський центр, який по суті був кризовим центром реагування. Кількість врятованих машин із снігової пастки вимірювалася сотнями, якщо не тисячами.

Я давно намагаюся робити свої цілі максимально публічними, оскільки тоді набагато менше шансів “відпетляти” від їх виконання

Проте всі ці дії були мало пов‘язані з політикою, напевно, як значна кількість громадських активистів я вважав політику “брудною справою”, а політики в Україні явно не були прикладами для наслідування. Проте з 2012 року я системно підтримую ДемАльянс, який, незважаючи на усі негаразди, є, напевно, єдиною політичною силою, яка має хоча й досі незначу, проте постійну підтримку серед найбільш прогресивного прошарку населення. Минулої осені я був спостерігачем на виборах, що стало моєю першою активною взаємодією з партією, а у грудні написав заяву та вступив до лав, де взявся за активну розбудову київського осередку.

Сподіваюся, що той досвід, який отримаю у ДемАльянсі, дозволить одного дня втілити мрію Вячеслава Степановича – стати Президентом України, який закінчив Могилянку.

Олександр РябцевЯкі публічні цілі наразі поставив перед собою на найближче майбутнє. До кінця року, до прикладу.

Я давно намагаюся робити свої цілі максимально публічними, оскільки тоді набагато менше шансів “відпетляти” від їх виконання. Список цілей на цей рік висить у мене над робочим столом:

  • створити Асоціацію випускників програм обміну США (USEPAA) – це величезний ресурс із кількох десятків тисяч (!!!) людей, який не використовується системно в Україні, при тому, що ДержДеп уже відібрав до участі в програмах обміну кращих із кращих;
  • побудувати Київський ХайТек Кластер – я мрію про те, що Україна буде славитися не лише аутсорсинговим потенціалом, де ми вже посідаємо найвищі позиції у світі, але й буде однією з провідних країн, які мають потужне постіндустріальне суспільство (перехід від сировинної економіки до постіндустріальної є найбільшим викликом для нашого суспільства найближчі кілька років);
  • побудувати систему проектів, які будуть приносити мені постійний пасивний прибуток (Startup.In.UA, U-color та ще кілька ідей, до яких я ще шукаю партнерів);
  • побудувати власний потужний публічний бренд (насамперед, як тренера та громадсько-політичного діяча);
  • покращити власні бігові результати (вибігти “половинку” із двох годин та, можливо, пробігти марафон швидше 4:30:00);
  • the last but not the least, як кажуть американці, побудувати міцні особисті стосунки з дівчиною, щоб мати ту родину, про яку я давно мрію.

Якщо заплющиш очі і згадаєш перший найсильніший і найприємніший спогад пов’язаний зі студенським життя – про що він? Якщо секрет, то можна наступний в списку 🙂

Для мене найсильніший спогад пов‘язаний із музейною практикою, яку ми проходили після третього курсу. Тоді я вже працював у кол-центрі UMC (ще одна моя мрія, яку я втілив у реальність, – стати частиною dream-team цієї компанії, пройшовши шлях від оператора кол-центру до експерта з маркетингових комунікацій). Працював у нічну зміну, яку тоді UMC запустила першою із компаній. І перед відвідуванням Національного історичного музею у мене якраз була нічна зміна (навіть не до 2 години ночі, а до 6 ранку). Усю ніч провів у кол-центрі, заїжджати додому сенсу не було, бо метро на Теремки тоді ще не ходило.

Напевно дві якості, які є найважливішими, як у Могилянці, так і поза її стінами – відповідальність за власний вибір і вміння його робити

Я поїхав до музею. Подрімав десь годинку перед музеєм, поки приходили однокурсники, а потім ми пішли до музею. Поки ми ходили залами – усе було добре, я хоч і у напівдрьомі, але пересував ногами. Гірше стало, коли ми прийшли до “запасників”, де була напівтемрява та прохолода, і сіли, щоб послухати про реставраційний процес. Я вже не пам‘ятаю, хто з дівчат підтримував мене з двох боків на стільці та час від часу пхав у бік, щоб я не хропів. Реставратором мені точно не бути 😉

Що найбільш цінне ти взяв з собою в життя випустившись з Могилянки? 3 поради від тебе студентам. На що їм фокусовувати свою увагу, енергію, час?

Напевно, дві якості, які є найважливішими, як у Могилянці, так і поза її стінами – відповідальність за власний вибір і вміння його робити. Саме завдяки такій гнучкій системі, яку пропонувала Могилянка я зміг отримати minor із історії. Могилянка вчить, що не все може бути легко, проте зусилля завжди винагороджуються. Можливо, не відразу, тому треба мати терпіння та наполегливість.

Ти на передовій ІТ-технологій. Які технології треба в першу чергу провадити в НаУКМА.

Насправді, з технологічної точки зору Могилянка вже відстає від вишів України, на жаль. Я тісно спілкуюся із Катериною Максим, яка зараз займається питаннями фандрейзингу для стратегічних проектів Могилянки, і був в шоці дізнавшись, що співробітники працюють за комп‘ютерами 2004-2005 року випуску, а списати наше законодавство дозволяє лише техніку 90-х років.

З технологічної точки зору безумовним пріорітетом є поширення окремих лекцій та курсів за допомогою онлайн-платформ, створення можливостей для blended learning. Усі провідні університети світу рухаються у цьому напрямку і я не бачу жодних перешкод, щоб альма-матер “пасла задніх” у цьому процесі.

Якщо говорити, про “приземлений” рівень, то побудова нової мережі (зокрема, й wi-fi),  яка буде покривати увесь Могилянський кампус, є серед стратегічних проектів. Тепер, зокрема й від нашої фінансої підтримки, залежить швидкість його реалізації. Закликаю усіх контактувати з Катериною Максим напряму, а зі свого боку готовий координувати цей процес з ІТ компаніями, які можуть підтримати цей проект.Олександр Рябцев

І типове завершальне запитання – з якого приводу могилянець може звернутись до тебе. Проекти, бізнес, консультації, спільний відпочинок, біг, будь-що. Це такий собі CTA (Call to Action), щодо тебе.

  • Я є дуже відкритою людиною, яка залюбки йде на контакт і бачить, як люди з мережі моїх контактів можуть бути корисними одне одному. Звертайтеся!
  • Мене можна запросити на пробіжку (навіть якщо це буде твоєю першою пробіжкою ми зможемо пробігти у комфортному темпі).
  • Зі мною можна обговорити власні чи участь у моїх проектах.
  • Мене можна запросити провести корпоративний тренінг чи індивідуальну консультацію з використання шаблону бізнес-моделі.
  • Я буду тішитися, якщо Могилянка стане потужною цитаделлю ДемАльянса на Подолі, тому можете контактувати зі мною, щоб вступити до партії.

Спілкувався Олександр Король

Дякуємо, за фото – Pin Production, за зв’язок – Асоціації випускників НаУКМА


Особисте враження від спілкування:

Олександр відкрита, щира людина. Готова допомогти. З відвертим могилянсько-орієнтованим майндсетом. Стартаперським духом, системним мисленням і великою кількістю зв’зків. Сповідь вийшла різносторонньою і щирою.


Олександр, погодився відповісти на 3 гострі, інтимні запитання до нього в коментарях під постом. Користуйтесь можливістю!

P.S. Пошуки Міранди Преслі продовжуються 🙂

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі

2 responses

Comments are closed.