Олег Дикий. «Єдине наше обмеження – це час»

3

Олег Дикий вважає, що вивчати можливості для становлення як професіонала потрібно вже з 1-го курсу. Тож не дивно, що нині він є переможцем стількох змагань та конкурсів 🙂 Дізнайтеся, як це – жити у бізнес-кварталі Люксембургу, чи може постійність нашкодити ініціативі та чому варто заглядати і на десяту сторінку пошуку в Google 😉

Освіта: НаУКМА («Правознавство»)

Досвід: переможець Telders International Law Moot Court Competition – 2016, European Human Rights Moot Court Competition-2017 і The Best Oralist Award, стажування в офісі міжнародної юридичної компанії в Люксембурзі

Чому Києво-Могилянська академія?

– Я чув про Могилянку ще з сьомого класу. Бабуся багато розказувала про КМА та зазначала, що це один з найкращих університетів України, що він справді український. Тож захотів вступити саме сюди, навіть не вагався, коли подавав документи. Тоді я також був впевнений в тому, що це університет, який відповідає моїм цінностям.

Чому «Правознавство»?

– Ціную та захоплююсь тими якостями, які юристи вкладають у професійну роботу кожного дня: відповідальність, рішучість, управління ризиками – це те, що мені дуже до вподоби.

Що для тебе наша Академія?

– Могилянка – це особистості, які тебе оточують. Проте не можу сказати, що всі студенти відповідають тим цінностям, які Могилянка привносить.

Мої друзі в Могилянці – дуже різноманітні люди. Упевнений, що з ними можна змінювати світ, зокрема й Україну. Такого різноманіття поглядів і думок я не бачив, напевно, в жодному іншому університеті. За 4 роки я також спостерігав активну залученість моїх колег до багатьох подій. Передусім, це Майдан і підтримка наших військових в зоні АТО.

По-друге, для мене це міжнародні змагання, за допомогою яких ми змогли частково підняти авторитет Могилянки в міжнародній спільноті. Студентів Академії почали помічати закордоном і розуміти, що це хороший, але поки що відомий у вузьких колах український університет

IMG-0628

– Ти сказав, що береш участь у змаганнях. Ваша команда перемогла на конкурсі Telders International Law Moot Court Competition – 2016? Що це за конкурс? Як готувався?

– До Telders ми готувалися цілий рік. Це був, напевно, перший найпотужніший досвід моєї участі в Європі. До того ми з командою їздили в Грузію, але ті змагання були мініатюрні, де всі одне одного знали. Змагання відбувались в дусі дружньої атмосфери, де майже не було справжньої боротьби.

На 3-му курсі я зрозумів, що потрібно дуже багато працювати, щоб здобути перше місце на міжнародній арені. У команду спочатку увійшли три учасники з попередньої команди (включаючи мене). Ми об’єдналися та почали активно готуватися влітку. Згодом долучився ще один друг, тоді він вчився на 5-му курсі, – Максим Дворовий.

Ми виграли всі титули на номінаційному раунді у Львові. Далі – змагання в Нідерландах

У нас було дуже мало часу на підготовку до міжнародних раундів. Ми надзвичайно хвилювалися, коли оголошували список команд-переможців від 10-го до 1-го місця. Організатори завершували оголошувати «переможців», а нашу команду все не виголошували! Коли повідомили, що ми здобули 1-ше місце, то ми були дуже здивовані та водночас переповнені великою кількістю різноманітних емоцій. Це було просто неймовірно!

– Ти також переміг і на European Human Rights Moot Court Competition. Розкажи і про це змагання.

– На цьому конкурсі склад команди був зовсім інший. До цього правами людини я особливо не займався, проте вирішив кинути собі виклик, оскільки це було для мене досить цікаво (насправді, я давно хотів побувати в будівлі Європейського суду з прав людини у Страсбурзі; подавав три заявки на інші міжнародні події та конференції у Страсбурзі, проте мені увесь час відмовляли). У фіналі змагань я мав можливість виступати перед приблизно 60-70 людьми – це були неймовірні відчуття, враження, наче це справжній судовий процес.

– Знаю, що ти здобув відзнаку The Best Oralist Award. Як це було?

Це було і на першому (національний раунд), і на другому конкурсі (міжнародний титул). Я вважаю, що кожен з моєї команди міг би здобути цей титул, якби він був у ролі позивача, як я. Тому, насправді, це заслуга всієї команди, її підтримки та того, наскільки ми злагоджено працювали. Відзначу, що люди, які нас тренували, доклали до цього також багато зусиль. Тому це не тільки моя заслуга.

IMG-0624

– А як відчув, що виступати – це твоє?

Насправді, дуже люблю виступати з промовами. Спершу дуже хвилювався, коли ми їздили на змагання. Я не був певний, що достатньо добре володію юридичною англійською мовою, тому хвилювання посилювалося. Але що частіше ти береш участь, то більше розумієш, що це все відносно. І навіть якщо ти припустишся помилки, це буде сприйматися нормально. А що більше докладаєш зусиль, то краще у тебе виходить.

– Що порадив би новачкам, як впоратися з хвилюванням?

Багато хто занотовує, запам’ятовує свій текст напам’ять. Я думаю, що потрібно завжди розуміти зміст того, про що говориш. Це робить тебе готовим до важких запитань, інакше судді можуть зламати твої аргументи та промову. Тому потрібно якомога більше виступати перед дзеркалом: відпрацьовувати міміку, жести, паузи тощо. Ці елементи допоможуть подолати невпевненість.

– Які маєш поради для наступних учасників від Могилянки?

Для себе я зрозумів: поки ти студент відкривай для себе якомога більше можливостей. Тож не вагайся та бери участь в конкурсах, конференціях, стажуваннях.

Вивчати можливості для становлення як професіонала у своїй майбутній професії потрібно вже починаючи з 1-го курсу

Також, я всіляко раджу брати участь у міжнародних змаганнях, у літніх та зимових правових школах, влаштованих юридичними компаніями, громадськими організаціями, міжнародними установами. Головне – вміння шукати і знаходити те, що ти хочеш. А коли знайшов – докладати усіх зусиль, щоб стати кращим. У світі існує безліч програм, про які ми навіть не здогадуємося.

– Як подавався на конкурси? Через адміністрацію Могилянки чи сам?

– Зазвичай я робив це індивідуально. Намагався знайти юридичні конкурси, змагання для студентів-правників.

Будь-який пошук в Google приведе тебе до того, що потрібно. І не варто завершувати на третій сторінці пошуку, тому що на десятій часто знаходиш щось набагато цікавіше

Звісно, можна й через Могилянку це робити: звернутися до викладачів, деканат може щось порадити. Головне – ініціатива. Якщо хочеш – то знайдеш.

IMG-0626

– Ти стажувався у Люксембурзі. Це завдяки конкурсу?

– Так, такий конкурс організовує DLA Piper Ukraine – міжнародна юридична компанія. Вона надає юридичні послуги в більш ніж 30 країнах світу. І ця юридична компанія кожного року (наскільки мені відомо) організовує конкурс для студентів-правників.

Конкурс проходить у 3 етапи. Перший – написання письмових робіт українською та англійською мовами. Далі обираються найкращі півфіналісти, які пишуть тест англійською мовою та пізніше виступають з своєю доповіддю приблизно перед 20 суддями, які уважно опитують учасника. Здобувши перемогу в цьому конкурсі, я і потрапив у Люксембург.

Я бажаю кожному долучитися до цього конкурсу, оскільки він насправді дуже цікавий. Тим більше, варто поїхати на іноземне стажування, щоб зрозуміти, як побудований юридичний бізнес закордоном, подивитись на діяльність колег, застосувати їхній досвід на практиці в Україні. Та, врешті-решт, це все нові зв’язки.

– Які враження від стажування?

Мегапозитивні. Не скажу, що завдання були екстраординарні, але були достатньо важкі. Бо я приїхав у Люксембург як український юрист, і, не знаючи права королівства Люксембург, мені все ж таки довелось з ним трохи попрацювати. Загалом, було дуже цікаво.

Я жив у бізнес-кварталі в передмісті столиці, де розташовано безліч міжнародних інституцій. Коли йдеш таким кварталом – це просто не може не надихати на нові звершення

– У чому саме полягало стажування?

Здебільшого це стажування з ознайомчою метою: вивчаєш документи, які складають юристи, можеш запитати, як працюють на практиці юридичні інструменти. Люксембург – бізнес-країна, а отже: є багато проектів, орієнтованих на залучення інвестицій. Тож правники не тільки допомагають клієнтам, а й почасти розвивають економічну ситуацію у своїй країні. На мою думку, так і повинно бути. Юридичний бізнес повинен не тільки саморозвиватися, а й надавати зворотний ефект суспільству та державі.

– Чи є в тебе прагнення переїхати в інші країни, займатися правом там?

Ні, немає. Якщо раніше було певне розуміння, що закордоном може бути краще, то зараз я зловив себе на думці, що в Україні більше можливостей для розвитку.

Моя мета: здобути досвід та спробувати розширити світогляд закордоном, об’єднатися з однодумцями і змінювати світ на краще. Навіть коли був у Люксембурзі, то зрозумів, що дуже хочу повернутись в Україну

IMG-0629

– Ти вже маєш великий іноземний досвід. Поділись, будь ласка, чи прикута увага міжнародної спільноти до України?

Я спілкувався переважно з юридичною спільнотою і знаю, що їй цікаво чути про Україну. Коли ми були у Франції, то бачилися з членами Ради Європи та Європейського суду з прав людини.

Тоді я зрозумів, що дуже багато людей звертає увагу на події в Україні. І це не тільки питання війни та революцій. Загалом, українці дуже цікаві як спільнота для громадян інших країн, тому що саме в нашій країні наразі відбуваються докорінні зміни та трансформується суспільна свідомість

– У 2016 році у Європейському суді проти України зареєстрували 4300 справ. Європейський суд виніс 73 рішення у справах проти України, це четвертий показник у Європі – ми йдемо після Туреччини, Росії і Румунії. Як вважаєш, чи нормальна це ситуація, чи можна це змінити, чи достатньо часто українці звертаються з позовами проти Росії? Наскільки добре українці знають процедуру, як захищати свої права на міжнародному рівні?

– Четвертий показник у Європі – це справді погано. Але ця проблема виникає не тільки через порушення прав людини державою, а й через некомпетентність українців, які складають позовні заяви та звертаються до ЄСПЛ. Величезній кількості заяв відмовлено через різноманітні причини: пропуск строку для подання позовної заяви, особа не звернулася до всіх судових інстанцій в Україні і т.д.

Це питання не одноманітне, а більше стосується правосвідомості громадян, оскільки українці не завжди вміють та знають, як захищати свої права чи інтереси.

– А що, на твою думку, спонукає людей до порушення прав інших людей?

– Чинників дуже багато: як економічних, так і соціальних. Передусім, мені здається, що це відчуття вседозволеності й відсутності розуміння покарання за те, що робиш. У соціумі, де люди свідомі можливості реального покарання за незаконні дії, особи дозволяють собі менше виходити за особистісні рамки.

– Тоді питання трохи риторичне. Чи є в цьому світі справедливість?

– Я думаю, що єдиної справедливості для всіх не існує, поняття та розуміння справедливості може залежати й від людини. Світ дуже різноманітний та, ясна річ, складається і з хорошого, і з поганого. Без цих сторін він не був би таким, яким є.

Тому несправедливість має й позитивне значення; оскільки може мотивувати до кращого

IMG-0627

– З твоєї розповіді зрозуміло, що ти намагаєшся робити все для розвитку себе та людей навколо. Чи міг би ти поділитися секретом: як не «халтурити» і не губитися в рутині, а просто почати розвиватися?

Упевнений, що для того щоб викладатись для себе та для інших, потрібно мати вищу мету. Якщо її не маєш, то й не бачитимеш, куди спрямовуєш свої зусилля. Людям варто налаштуватися на величезну працю, знайти людей, які можуть підтримати і дати пораду.

Щоб не зробити свою роботу рутинною, варто пробувати різні методи.

Треба частіше вдаватись до ризику, навіть якщо у тебе для цього немає ні часу, ні сил, ні підтримки інших. Постійність може нашкодити ініціативі

– А яка твоя вища мета?

Досягти високих успіхів в юриспруденції та робити життя мого оточення кращим.

– Хто і що тебе надихає?

Найбільше мене надихає Ілон Маск. Один із індивідів, який не бачить перед собою перешкод. Може, це попсово, бо зараз багато хто про нього говорить. Але незважаючи на будь-які обставини, він знає, що робить. Упевнений, що кожного дня він працює на максимум та змінює уявлення про світ.

Навіть якщо він і ставить перед собою певний рівень, якого має досягти, то перевищує його. І це, мабуть, приклад для усіх людей.

Кожна людина це може, нас ніхто не обмежує. Єдине наше обмеження – це час і його розуміння

– Можливо, маєш якісь хобі?

Дуже люблю великий теніс, дивитися кіно та читати юридичні книжки.

– Як найкраще провести роки в Могилянці?

Мої роки в Могилянці пройшли в навчанні та в змаганнях. Але я радий цьому. Я багато чого пізнав і зрозумів. Як провести? Варто знайомитися з великою кількістю людей: нас не дуже багато, але про нас усі знають.

Варто долучатися до багатьох проектів, змінювати свою свідомість через призму різноманітних завдань. І не слід забувати про активний відпочинок, який надихатиме на майбутні звершення.

 

Спілкувалася Ярослава Перехожук

Редакторки: Ярослава Перехожук, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі