Нікандр Маргаль: «Емоції від організації вечірок — ні з чим не порівняти»

фото головне

Освіта: НаУКМА («Інженерія програмного забезпечення» БП).

Досвід: координатор PR-відділу «Бадді», співорганізатор «Бунтівника», учасник та переможець хакатонів. Виправдав очікування батьків і працює за спеціальністю.

Які переваги й недоліки навчання на ІПЗ? Що найважче в організації вечірок (у докарантинний час)? Які особливості кіберконвокації?

Про це та інше — у нашому інтерв’ю з Нікадром Маргалем.

З особистого архіву Нікандра Маргаля. Кіберконвокація 2020

З особистого архіву Нікандра Маргаля. Кіберконвокація 2020

Цього року ти закінчив бакалаврат за спеціальністю «Інженерія програмного забезпечення». Чому обрав саме Могилянку і таку спеціальність?

— Я знав, що буду вступати в Могилянку ще з класу 8–9, тому що моя сестра тут навчалася на факультеті економічних наук. І вона, одразу як зрозуміла, що в Могилянці класно, казала, що мені тут теж дуже сподобається, тут моє місце і щоб я в інші університети навіть не думав вступати. А коли я був, здається, в 10 класі, вона познайомила мене зі своїм другом Богданом Маркевичем, який вчився на ІПЗ. Він мені просто розказав, у чому полягає робота інженера програмного забезпечення, чому це мені може бути цікаво, розповів багато про те, як проходить навчання на спеціальності. Я так подумав — і зрозумів, що це те, що мені потрібно, тому що в школі я цікавився математикою, але водночас взагалі не знав, де можу проявити ці свої навички й вподобання. Робота розробника — це те, що мені на той момент дуже зайшло.

На твій погляд, які є плюси і мінуси навчання на ІПЗ?

— Багато з плюсів навчання на ІПЗ тісно пов’язані з плюсами навчання в Могилянці, тобто це — спільнота, багато класних людей, різні активності, величезна кількість можливостей для самореалізації в різних галузях, не обов’язково навіть як розробника. У нас багато студентів після закінчення або під час навчання ідуть працювати в IT просто бізнес-аналітиками або навіть дизайнерами. Факультет стимулює тебе зрозуміти, що тобі подобається, чим хотілося б займатися, немає якоїсь тісної прив’язки.

Тут сильні викладачі. На жаль, не всі, але проблема полягає в тому, що галузь вищої освіти не надто популярна як сфера для працевлаштування. Але є дуже хороші викладачі, які мені на все життя запам’ятаються, вони добре знають свою справу і реально можуть навчити.

Великий плюс факультету в тому, що він не лише дає фундаментальні знання з різних галузей, які обов’язково допоможуть у подальшому, а й важливий скіл самоосвіти.

Треба вміти знаходити інформацію, знати, де її шукати, могти розібратися з якоюсь документацією, вивчити щось нове. Якщо ти закінчив факультет інформатики, то ти розумієш, як це зробити, що в кого запитати, тут навчаються дуже різні люди, які й фізику можуть знати, і дизайн, і бізнес-аналіз.

Із негативного, то це моя суб’єктивна думка, але існує така проблема, що на моїй спеціальності є дисципліни, які начебто професійно-орієнтовані, але вони чомусь записані як вибіркові. Зараз я розумію, що мені набагато цікавіше було би послухати дисципліни з якихось інших факультетів, спеціальностей. Проте, наскільки я знаю, це вже досить стрімко виправляється, тому, думаю, це скоро буде неактуально.

З особистого архіву Нікандра Маргаля

З особистого архіву Нікандра Маргаля

Поговорімо тепер про «Бадді». Що тебе спонукало стати бадді?

— Я думаю, що це були приблизно такі самі причини, що й у всіх. Ти дивишся на бадді, розумієш, що вони класні, спілкуються з величезною кількістю людей, їх усі знають, і це дуже підкупає. Я десь із такими думками й ішов на відбір уперше.

Коли йдеш на наступні відбори, то в тебе вже з’являється бачення того, чого ти хочеш. Удруге я подавався з чіткою метою займатися піаром, креативом. Я на 3-му курсі координував PR-відділ. Ми з тодішнім координатором Колею Рибитвою і командою зробили дуже серйозну роботу зі стандартизації нашого бачення організації, тобто — місія, візія, брендбук та інші штуки. Ми багато попрацювали для того, аби сформувати імідж нашої організації як перед абітурієнтами й першокурсниками, так і перед зовнішніми агентами, які могли б цікавитися нашою діяльністю.

Утретє я вже йшов більше за двіжухою. Я продовжив діяльність у піарі в ролі такого собі консультанта, періодично брав участь у креативах, допомагав працювати над стратегією.

З особистого архіву Нікандра Маргаля

З особистого архіву Нікандра Маргаля

З огляду на твій досвід, отриманий у ролі бадді, як думаєш, наскільки важко теперішнім бадді переорієнтовуватися лише на онлайн-комунікацію з фрешами, щоб допомогти їм адаптуватися до університетського життя?

— Мені здається, що цьогорічним бадді найскладніше, тому що вони розв’язують такі завдання, які ми не могли й уявити. Навіть зібрати якось фрешів, організувати тімбілдінги — це неймовірно складно зараз.

Якщо ти виходиш на зв’язок лише онлайн, то це взагалі не працює повноцінно, бо фізична присутність дуже важлива. Тому я їм бажаю успіху й наснаги! Окрім того, що ти маєш спілкуватися, відповідати на питання, тепер ще треба перевинаходити велосипед, наприклад, із тим самим ФрешФестом. Я взагалі не уявляв, як можна зробити ФрешФест у таких умовах. Класно, що роблять, класно, що не здалися, тому сподіваюся, що все вийде.

Ти співорганізатор або, як у тебе зазначено на фейсбук-сторінці, головний організатор «Бунтівника». Розкажи про свою участь у створенні цих альтернативних вечірок і «корабликів».

— У нас усі головні організатори, тому в нас ніхто не головний організатор. Таке соціалістичне, комуністичне перекладання відповідальності (сміється). Насправді це все жарти, у нас усі головні організатори, просто кожен головний у чомусь своєму.

З особистого архіву Нікандра Маргаля

З особистого архіву Нікандра Маргаля

Із чого почалося? Дуже люблю історію про те, як я взагалі туди потрапив, тому що я ж там не від самого початку, а тільки останні два з половиною роки. Якось я сходив на вечірку, здається, це був KMAbeats — весна мого другого курсу, — мені дуже сподобалось. Наступного дня я розповів про це сестрі: що музика, атмосфера і місце — дуже класні. Сказав їй, що дуже хотів би чимось таким займатися або до них готовий попроситися. Через п’ять хвилин мені пише Саша Удоденко й каже: «Йоу, в мене є пропозиція». Так мене взяли в «Бунтівник».

Спочатку я на вході на «кораблик» стояв один раз чи двічі. Потім у нас були вечірки «Лїво», «Нїч» два роки тому, «кораблики». Вони були достатньо успішними. На «Бунтівник» я йшов чисто за двіжухою і не знав, що на цьому взагалі можна хоч щось заробляти. Виявилося, що можна і досить непогано. Але насправді емоції набагато цінніші.

Емоції від організації будь-яких вечірок неможливо ні з чим порівняти.

З особистого архіву Нікандра Маргаля

З особистого архіву Нікандра Маргаля

Що було найважче для тебе в організації вечірок?

— Труднощі кожного разу різні. Звичайну вечірку «Бунтівника» на 200 людей в якомусь готелі організувати насправді досить просто, якщо в тебе вже є робоча схема. Воно все практично на автоматі робиться. Складніше, коли виникає якийсь більш-менш новий формат для нас. Наприклад, коли ми робили минулого року Otakoïï, то дуже довго не могли знайти місця, тому що на безкоштовній вечірці багато не заробиш, крім бару, звісно. У нас був досить обмежений бюджет, тому ми з Трошею (Трохим Бабичред.) обходили весь Поділ, дивилися, де є якісь місця, які можна орендувати або просто зробити там вечірку.

Якщо говорити про «Бунт», то мені здається, це найскладніше, що я робив. Це величезна й дуже дорога сцена, яку починають ставити зранку, за день до заходу, цей процес займає більше ніж 24 години. Потім треба організувати простір так, щоб нашим гостям було де стояти, танцювати, пити алкоголь. Дуже виснажливо, коли ще паралельно з цим треба квитки продавати. І на самому «Бунті», коли людей багато, у кожного треба взяти квиток, наклеїти стрічку й пропустити. Якщо ти там танцюєш, то тобі, в принципі, норм, але якщо треба розв’язувати якісь питання під постійно гучну музику, то це буває стресово й напряжно.

Найскладнішим та водночас найкращим був «Ринок», який приніс найбільше приємних емоцій. Спочатку думали, що буде людей 250–300, а це виявилося найбільшою вечіркою за всю нашу історію — близько 1300 прийшло.

Щоб домовитися за «Ринок», ми ходили до директорки, здається, разів чотири. Із нею було складно домовитися, і потім, коли ми вже навіть усе владнали й почали організовувати, склалася ситуація така: вечірка за три години, а на території ринку з’являються люди зі столами й починають викладати свої товари. Ми до них підходимо, питаємо: «Добридень, а хто ви? Що тут робите?» А вони нам кажуть: «Тож ми тут продавати будемо» (сміється). Телефонуємо власниці, а вона каже, що ми орендували свою частину ринку, а вони — свою. Отакі ситуації в нас були.

На вході ми стояли вчотирьох з 23-ї до 2:30, тобто ми три з половиною години поспіль брали квитки або гроші та клеїли людям стрічки. Перед початком я просто виходжу на вулицю й бачу, що черга закінчується за ринком і повертає вбік Контрактової. До нас поприходили різні люди. Це було сильно та класно, але складно й дуже виснажливо.

З особистого архіву Нікандра Маргаля

З особистого архіву Нікандра Маргаля

Як карантин вплинув на діяльність «Бунтівника»? Наскільки я пам’ятаю, ви намагалися робити онлайн-заходи, зокрема після Дня ФСНСТ.

— Як і на всіх організаторів вечірок, карантин вплинув фатально. Ми, звісно, не припиняємо діяльності, сподіваємося, що це колись закінчиться. Але організовувати зараз офлайн-заходи ризиковано не тільки з моральної точки зору, а й з юридичної. Тому ми вирішили, що якийсь час просто не будемо нічого робити. Була спроба організувати щось онлайн, але це оригінальний концепт вечірки, яка постійно переноситься. Ми з часом просто втомилися від цього.

Стрім — це був такий last resort. Ми взагалі особливо нічого не планували, просто думали, що хоч хтось з наших друзів зайде і ми всі разом посидимо, посміємося. Десь так воно й вийшло, наскільки я пам’ятаю. Зараз я не можу сказати, коли будемо поновлювати свою діяльність як організатори вечірок. Якщо в нас будуть час, бажання й сили, можливо, придумаємо якісь невечіркові заходи, де можна буде забезпечити нормальну соціальну дистанцію, і щоб це було за каноном.

Яка саме діяльність («Бадді», «Бунтівник», Fido) стала найбільш важливою для тебе? Як отриманий у Могилянці навчальний і соціальний досвід допомагає тепер у роботі та в житті?

— Якщо говорити про моє світосприйняття, то воно дуже сильно змінилося завдяки «Бадді» та «Бунтівнику», бо я просто зрозумів, що мені подобається займатися креативом. Fido мені допомогло тим, що звело з дуже крутими й розумними людьми, наприклад, Саша Франків — один з моїх життєвих менторів. Якщо говорити про програмування, я можу попросити поради, запитати, як зробити краще,  і він мені завжди допоможе.

Я вважаю, що завдяки «Бадді» та «Бунтівнику» в мене дуже покращився смак до всіляких креативних штук, типу реклами. Раніше я був значно менш прискіпливий до слоганів і візуалів, які бачив.

З особистого архіву Нікандра Маргаля

З особистого архіву Нікандра Маргаля

Чим тобі запам’яталася Конвокація 2020, адже її називають кібервипуском? Розкажи про твої відчуття.

— Я був на кількох попередніх конвокаціях факультету інформатики й загальноуніверситетських. І мені чомусь завжди здавалося, що нічого не може бути краще, ніж стояти на Контрактовій: усі такі гарні в бонетах і мантіях, Мелешевич з трибуни віщає. Мені б дуже хотілося, щоб для нас колись зробили якусь бонусну конвокацію, щоб ми всі разом там зібралися і це відчули.

Коли ти в актовому залі, то начебто бачиш, що відбувається на сцені, але ти сидиш за метрів 40–50, можливо, навіть ще далі від сцени, і є лише ніби спостерігачем. А коли ти онлайн у зумі (як було в нас), то ти всіх бачиш близько, і відчуття такі, ніби ти з кожним говориш сам на сам. Тому всі приємні слова, які нам говорили, які ми говорили, були набагато щиріші й ближчі.

А щодо загальномогилянської конвокації, де відео записали, то справді відчувалося, що старалися, і це було дуже якісно. Я реально такого не очікував. До того ж ми з друзями зібралися на КМЦ дивитися це на проєкторі. Там було близько 50 студентів і пані Владислава Осьмак. Ми всі дуже розчулилися, і це просто унікальні відчуття, яких, мені здається, на звичайній конвокації не отримаєш.

Коли ти дивишся на сцену, то ті, хто виходять на неї, ніби звертаються до всіх разом, а коли ти дивишся на екрані, то з’являється відчуття, наче це конкретно до тебе говорять, до якоїсь невеличкої групи людей, які навколо тебе. Це дуже сильно зближує: і з тим, хто мовить, і з тими, хто довкола тебе.

Від цієї конвокації я був у захваті.

З особистого архіву Нікандра Маргаля

З особистого архіву Нікандра Маргаля

Якщо уявити, що карантин триватиме до кінця нинішнього навчального року, які б ти поради дав студентам, котрі зараз навчаються на дистанційці?

— Я, мабуть, не найкраща людина, у якої треба питати поради, як навчатися на дистанційці, тому що, коли вона в нас почалася, для мене це був кінець четвертого курсу. Але мені здається, що саме на першому курсі дуже важливо серйозно ставитися до того, що відбувається, відвідувати пари, тому що це все-таки фундаментальні знання. Якщо їх від самого старту бракуватиме, то потім буде дуже складно навчатися.

Також важливо тримати контакт зі своїми одногрупниками. Нині, звісно, набагато складніше з кимось познайомитися, але КМЦ усе ще працює, і там не так багато людей зазвичай збирається, тому, якщо дотримуватися правил дистанції, можна зустрічатися невеликими групами. Мені здається, що потрібно встановлювати нові контакти для себе, оскільки карантин — це все ж дуже складно якраз тому, що зменшується кількість живого спілкування, це постійні обмеження, до яких потрібно звикати.

Хороша ідея — це якось компенсувати додатковою соціалізацією, навіть онлайн, шукати нових людей, з якими було б цікаво, тому що разом це переживати набагато легше, ніж самому.

Інтерв’юерка: Марія Махотко

© Моя Могилянка, 2020

Instagram & Telegram & Facebook & Веб-сайт

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі