Наталя Старинська. Освіта майбутнього

1

Нині багато говорять про компетентнісний підхід і нові принципи освіти. Однак чи мають викладачі достатньо знань про цей стиль викладання? Наталя Старинська вирішила допомогти їм, заснувавши Школу професійного розвитку викладачів при НаУКМА. Дізнайтеся, які існують методи для підвищення зацікавленості предметом, як долучити до роботи в аудиторії навіть найбільш мовчазних студентів і чому «Взявся за гуж – не говори, що не дуж» 🙂

Освіта: НаУКМА («Економічна теорія»)

Досвід: керівник проектів, зокрема й міжнародних, консультант і тренер з управління проектами; засновниця Школи професійного розвитку викладачів при НаУКМА; співзасновниця ГО «Вище» (спільнота для навчання та викладання)

Чому Ви обрали саме Києво-Могилянську академію?

– Я родом з Одеси. Спершу про Могилянку знала тільки з творів Гоголя, що це колишня духовна семінарія. Однак коли ми переїхали до Києва, я якраз закінчила школу, й постав вибір, куди вступати. Батько розповів, що є такий університет «Києво-Могилянська академія», треба сходити на день відкритих дверей. Ми пішли.

Батько послухав виступ В’ячеслава Брюховецького й сказав: «Ти будеш вступати до Могилянки. А якщо не вступиш цього року, то підготуєшся і вступиш наступного. Обирай факультет» 🙂 » Та мені й самій усе дуже сподобалося. Це була ніби магія: Контрактова площа, тебе зустрічають люди на ходулях, та й самої енергетики Брюховецького було достатньо. Тож обрала економічну спеціальність і вступила.

А чому саме економіка?

– Тоді це мені здавалося єдиним, що хоч трохи схоже на життя і бізнес. У мене просто батьки – бізнесмени, тому в цьому напрямку й рухалася.

Що найбільше запам’яталося зі студентського життя? Чим для Вас є Могилянка?

– Найбільше я запам’ятала відчуття свободи. Особливо в порівнянні зі школою, де велику увагу звертали на те, хто в чому прийшов, хто як виглядає, хто з ким дружить. Тут же всім все одно, як ти виглядаєш, що робиш, готуєшся чи не готуєшся. Єдине, що справді було важливим, – чи цікавий ти співрозмовник.

Просто крила виростають від такого середовища

А як Вам могилянські викладачі?

– У мене склалося враження, що це люди, які не отримують багато підтримки, хоч очікування на них покладаються дуже великі. Наприклад, ти молодий викладач або вирішив прийти з бізнесу й стати викладачем. Що маєш робити? Дуже часто в тебе немає навіть орієнтирів. Що вже казати про рівень зарплатні.

32802227_10155568805426623_6570652427840651264_nСаме тоді народилася ідея створити Школу для викладачів?

– Ідея народилася, коли я читала книжку Кена Робінсона «Школа майбутнього». Це спонукало мене до того, щоб минулого року прийти до Могилянки ще раз, зустрітися зі своєю колишньою викладачкою Наталею Івановою; дізнатися, як справи; запитати, чи потрібна допомога в роботі зі студентами. Вона сказала: «Так, звичайно». Мене запросили, і я провела декілька ігор, лекцій, практичних.

Коли я запропонувала ідеї щодо покращення освітньої системи, Наталя Іванова порадила звернутися у Комітет з підвищення якості освіти. І тоді Михайло Винницький скоординував мене з Сергієм Мироновичем Квітом. Я надіслала свою ідею у вигляді презентації на зразок «Make Mohyla great again», з пропозиціями щодо різних аспектів змін в Могилянці, зокрема розвитку викладачів. І перше запитання, яке отримала, було: «Як Ви плануєте це впроваджувати?».

– І який у Вас був план дій?

– Спершу почала шукати орієнтири, думати над тим, що саме має бути в школі для викладачів, дивитися, як це організовано в інших університетах. Народилася перша програма, і ми почали діяти (паралельно в цей же час в Могилянці почала працювати ще одна програма для викладачів – «Профі+»).

Оскільки моя професійна діяльність – це управління проектами й освіта, то я знала, як треба організовувати тренінги. Ми почали шукати тренерів. Пані Людмила Криворучка, завідувачка аспірантури, докторантури, надала дуже багато методологічної допомоги, виступила тренером з тем «Дизайн курсу» та «Інтерактивні методи залучення студентів». Ось так воно й почалося. Ця школа запрацювала восени минулого року.

– Але ж Ви ставили на меті не тільки підвищення якості освіти, а й просто підтримку викладачів, правильно?

– Так, це підтримка з кількох причин. По-перше, коли викладач хоче щось змінити, то в нас він/вона розуміє, що не сам(а).

По-друге, під час такого навчання у викладачів є можливість ділитися досвідом. Адже буває, що й на кафедрі вони спілкуються між собою не дуже часто. А взаємодія з іншими кафедрами, факультетами, дисциплінами й зовсім рідко відбувається. Тож часто виходить так, що викладачі просто «самі по собі»

Крім того, деякі викладачі після навчання захотіли стати тренерами для своїх колег. Як на мене, робота із зовсім іншою аудиторією – це чудова можливість для розвитку, профілактика професійного та емоційного вигорання. У майбутньому я дуже хотіла б, щоб це було поставлено інституційно, і викладачі за проведення навчання для колег отримували гроші. Це було б для них додатковою мотивацією, на додачу до саморозвитку.

А зараз це безкоштовно?

– Частково. Частина викладачів працює за гроші, тож я організовувала фандрейзингову кампанію. Частину цих коштів мені вдалося знайти, частину – ні, тому це власні заощадження. Як кажуть: «Взявся за гуж – не говори, що не дуж». Крім того, щоб тобі давали гроші, тебе мають знати. Якщо ніхто не знає, що ти робиш, навіщо і чи «не загнешся» через півроку, то й довіри до тебе мало.

32624857_10155568865706623_2612031489738539008_n

Бачила, що Школа була восени й весною. Це вже два випуски чи один?

– У нас просто така система, що для отримання сертифікату потрібно пройти два модулі. Перший був на першому тижні самостійної роботи, а другий – на другому. Тобто поки що це був перший набір.

Чи могли б Ви розказати, за якими критеріями вибираєте учасників, як це все відбувається?

– Викладачі заповнюють анкету, пишуть мотиваційного листа та назву курсу, над яким збираються працювати. Відбір на першу Школу відбувався спершу за параметром на повну ставку працює викладач чи сумісник, потім – за мотиваційним листом і спрямованістю на зміни.

Школа складається із двох модулів. Перший – п’ятиденний «Дизайн курсу». Потім – самостійна робота щодо впровадження принципів, підходів та інструментів першого модуля. Згодом другий п’ятиденний модуль – «Зворотний зв’язок». Він починався із презентації результатів роботи викладачів над власними курсами у форматі «до» та «після». Без такої презентації сертифікат про підвищення кваліфікації за затвердженим МОН зразком не видавався.

– Наскільки Школа є важливою саме тепер?

– Ідея Школи – допомогти викладачам. Тому що зараз вимоги в молоді змінилися. Раніше було досить сказати «треба вчитися», і більшість так і робила, бо це був єдиний спосіб вирватися з важких життєвих реалій, отримати реальний розвиток. Ще й досі є люди, вмотивовані саме цим, але їх набагато менше. Тепер реалії вже не такі складні, та й існує безліч можливостей, де можна отримати знання.

Тож насправді змінюється роль університетів загалом

Нині працювати зі студентами доволі складно. Тому що вони або взагалі не зацікавлені, або їх цікавить щось одне. Для викладачів це доволі болюча тема, тому що саме їм щодня заходити в аудиторію до студентів, які більшість часу дивляться у смартфон. Це виклик.

Крім того, за дослідженнями, що їх проводив Центр забезпечення якості освіти та Факультет економічних наук серед роботодавців та випускників, багатьом випускникам Могилянки не вистачає навичок презентації, роботи в команді, управління проектами тощо.

Тому наше завдання полягало в тому, щоб додати більше практики в навчання студентів, підвищити зацікавленість, тому що від цього насправді залежить все. Бо якщо людина зацікавилася, то підійме гори інформації і знайде те, що потрібно.

Багато хто каже, що цікавість – це одна з базових характеристик людини. Просто іноді вона кудись зникає 🙂 Але, загалом, це те, з чим можна працювати

32875012_10155568864831623_1172474489250775040_n

– І які, на Вашу думку, є способи збільшення зацікавленості студентів?

– Завдяки, наприклад, ефективному дизайну курсу.

Метою більшості курсів, навіть на рівні бакалаврів першого року навчання, не має бути «дізнатися інформацію». Це потрібно змінити, бо це не мета; знання потрібні для чогось. Мета – якось їх використати

Справа в тому, що дуже часто знання, які дає викладач, справді потрібні. Просто викладач каже: «Ні, я не буду писати мету “застосовувати знання”, бо в мене здоровенний курс, і в ньому 5 % – застосування, а все інше – це знання». На це маю відповідь: «Так, правильно, але студентові потрібно знати, навіщо йому ця інформація».

Ще варто згадати про методи інтерактивного залучення студентів: problem based learning, project based learning, philosophy for children, flipped classroom. Вони дуже важливі. Ці інструменти зроблені для того, щоб людина могла навчатися цікаво. А викладачі могли б використовувати їх, щоб розвивати в студентів компетентності.

– У цьому й полягає ідея сучасної освіти?

– Ідея полягає в тому, щоб розвивати навички. Тобто після закінчення навчання, окрім безлічі фактів, даних, вміння розв’язувати завдання, студент ще повинен вміти презентувати себе й інформацію, спілкуватися з людьми, працювати в команді, з проектом. Це трішки інший підхід до викладання, компетентнісний.

Це нині згадано й в законодавстві та поступово має впроваджуватися. Але це також і вимога взята з бізнесу. Тому що працедавцям доводиться самим навчати студентів працювати в команді чи презентувати ідеї. Тож таке нововведення ініціюється з усіх сторін – освітян, бізнесу, держави.

– І, відповідно, викладачам потрібно підлаштовуватися до цього нового підходу, трансформувати власний стиль викладання?

– Абсолютно точно. Тепер, щоб викладати, наприклад, українську мову, ти маєш розвивати багато інших студентських навичок, зокрема комунікативних. Тобто студенти не просто мають знати певний обсяг інформації, а й вміти її презентувати, захищати свою думку і т. д. Цей процес «перелаштування» доволі непростий, і щоб допомогти викладачеві на цьому шляху, ми, власне кажучи, й розробили нашу програму.

– І в чому специфіка компетентнісного підходу?

– В ідеалі спершу треба визначити, що має знати і вміти студент після завершення всієї бакалаврської/магістерської програми. Потім варто сформулювати, як досягти цієї мети, тобто способи залучення студентів до більш активних методів роботи. Можна, наприклад, влаштовувати командні роботи, щоб студенти досліджували щось в групах, а потім презентували результати дослідження. Це доволі популярний метод – project based learning, який можна використовувати навіть у школі. Усе залежить від масштабності завдання.

Ще один хороший підхід – рroblem based learning. У ньому студенти спершу мають визначити проблему, з якою будуть працювати, а потім спільно її вирішувати. Це цілком змінює відповідальність студентів за результати навчання, адже тоді вони вирішують завдання, поставлене не викладачем, а обране самостійно (ще й узгоджене з командою).

Також під час Школи проходив тренінг з організації командної роботи. Тут часто доводиться мати справу з двома підходами: 1) я нічого не роблю, хтось інший робить; 2) я роблю все, ніхто більше нічого не робить. І ці варіанти аж ніяк не командна робота. А насправді її можна дуже добре організувати, й ми даємо методи для цього.

32689412_10155568865721623_709605876645756928_n

Більше того, такий спосіб роботи, якщо його правильно використовувати, дозволяє «достукатися» до мовчазних студентів, які зазвичай просто відсиджуються. Коли вони довіряють самому процесу, то хоч і не йдуть одразу ж виступати перед всіма, але в команді можуть бути більш активними (менша група, знайомі люди).

Крім підходів та інструментів, що пов’язані із розвитком компетенцій у студентів, ми також давали такі додаткові речі, як «Цифровий університет».

Можете детальніше розказати про нього?

– У Могилянці був прийнятий стратегічний напрям «Цифровий університет». Ідея полягає в тому, щоб більше курсів почали використовувати різні онлайн-засоби, починаючи від простого викладення матеріалу й закінчуючи використанням системи «Мoodle», щоб розміщувати курси, лекції.

Насправді це дуже велика можливість для викладачів. Для того щоб формувати навички, часто потрібно більше практики й менше теорії. Як наслідок, викладач може зіткнутись із потребою розвантажити лекційну частину. Ось тут якраз онлайн-інструменти і стають у пригоді

А коли підготував лекцію в електронному вигляді, то можеш сказати студентам: «Друге заняття починаємо одразу з практики. Ознайомтесь із лекцією вдома». Це має назву flipped classroom, перевернутий клас.

Я не хочу сказати, що лекції – це поганий метод, просто існують й інші. Усі разом вони формують широкий спектр інструментів для викладачів, і тільки він або вона обирає, які саме буде використовувати. Тому що в кожного викладача є свої сильні й слабкі сторони. А цими інструментами якраз і можна доповнювати те, що в тебе слабше, й у такий спосіб розвиватися.

– Зрозуміло. Але ж Школа фокусується не тільки на освітньому процесі, а й на підтримці вчителів індивідуально, маю на увазі тренінги, присвячені емоційному вигоранню?

– Викладачі й, загалом, професії, пов’язані з роботою з людьми, є першими в списку професій, пов’язаних з емоційним вигоранням. Тож Алла Антонова з фонду «Таблеточки», яка проводить цей тренінг, розповідає, як повернути себе в ресурсний стан. Тому що коли ти виснажений, то страждає і робота, і люди навколо тебе.

Можете поділитися результатами першого набору Школи? Наскільки викладачі готові перелаштовуватися, сприймати нові техніки?

– По-перше, вони самі записалися, їх ніхто силоміць не тягнув 🙂 По-друге, умовою переходу на другий модуль було практичне завдання, яке полягало у внесенні змін до свого курсу. Кожен викладач на початку другого модуля презентував ці зміни і на основі цього й отримав сертифікат.

26 з 30 викладачів внесли зміни. Навіть ті викладачі, які спершу були досить скептично налаштовані, сказали, що це було дуже корисно. Тому я з оптимізмом дивлюся на майбутнє проекту, мені сподобалися результати.

32709178_10155568865181623_6104446728725856256_n

– Які коментарі були щодо Вашої ініціативи з боку викладачів? Чи важлива, потрібна їм ця увага? І як вони відреагували на поради щодо професійного вигорання?

– Звучали такі слова, що «нарешті хтось згадав і подбав про викладачів»

Щодо емоційного вигорання чула різні відгуки. Є люди, які взагалі не сприйняли цього тренінгу, бо вважають, що в них все добре. Але, загалом, цей день навчання у нас насичений багатьма практиками, й кожен знайшов щось своє. Комусь цікаве емоційне вигорання, комусь – робота з собою, яка допомагає вийти зі статусу рятівника. Тому що в нас є багато особистостей, побудованих саме на героїзмі.

Я теж думала, що героїзм – це добре, допоки не поспілкувалася з німцем, який працює на атомній станції.

Він каже, що герой чи геройство – це ознака погано організованої системи. Бо якщо вона тримається на героях, то з нею щось не так. Ця думка закарбувалася у моїй пам’яті

Це також підштовхнуло до роздумів, що однієї цієї Школи недостатньо. Потрібно змінювати систему, підхід до викладачів і не тільки. Тому що університет – це велика екосистема, яка складається з керівництва, адміністрації, студентів, викладачів. Кожна з цих ланок важлива, і кожній потрібен розвиток та підтримка. Тому в нашій Школі ми плануємо навчати й адміністративний персонал і, можливо, якщо буде потреба або запит, ще й управлінців.

– Підсумовуючи цю тему, скажіть, будь ласка, якими Ви бачите принципи освіти майбутнього?

– Перш за все, більша індивідуалізація.

В ідеалі у школярів повинен бути освітній профіль, який базується на їхніх схильностях, на тому, що їм цікаво. Разом із ЗНО або подібним тестом він допомагав би підібрати університети, де ці навички чи схильності можна було б розвивати. Цю ідею я недавно почула від Миколи Скиби, і вона мене зацікавила

Але щоб університети могли розвиватись, всередині має бути система взаємної підтримки: хтось робить, а ще хтось допомагає. На щастя, в НаУКМА зараз створений цілий відділ, що займається впровадженням «Цифрового університету», тому тут я бачу великі перспективи. Так само має бути підтримка й щодо розвитку викладачів.

Можливо, ця взаємодія, підтримка пов’язана ще й з комунікацією?

– Комунікація – це і є частина підтримки. Великі зміни у великих компаніях провалюються зазвичай саме через те, що менеджмент вважає, що вони поставили завдання, й на цьому їхня місія закінчилася. Усе, йдіть, що не зрозуміло? А насправді нічого не зрозуміло.

Поки Могилянка була невеликою, люди могли просто самі між собою перезнайомитися, але що далі це стає все складніше. Можливо, потрібні якісь інструменти для налагодження комунікації?

– Так, але хтось має взятися за цю роботу, потрібен організатор. Їхня роль дуже велика. Наприклад, чи можна організувати проект із замовником ззовні з університету? Можна, але це складно. Для цього потрібен організаційний менеджмент, наприклад, координатор на кафедрі. Тоді все буде visible, доречно, й це вже не просто ініціативи окремих викладачів, а планомірна робота. Щоб якщо викладачу щось потрібно, то була б людина, яка допоможе знайти партнерів і буде підтримувати комунікацію.

– Зрозуміло. Ви також працюєте консультантом і тренером. Що Вам найбільше подобається у цій діяльності?

– Різноманіття. Тому що кожного разу ти працюєш з іншою компанією, щоразу різні завдання, люди. До того ж, мені подобається виступати перед публікою, працювати з людьми, проводити тренінги. Крім того, я вже мала досвід у різноманітній організаційній діяльності: Школи, великих навчальних проектів, зокрема міжнародних.

До речі, у межах спільноти для навчання та викладання «Вище» ми також надаємо усім викладачам можливість вдосконалюватись, запустивши онлайн-курс «Ефективні презентації». Деталі щодо проекту – на сайті або на нашій сторінці у Facebook.

А що надихає, щоб творити проекти?

– Мене надихають люди. А в цьому проекті мене надихає ідея того, що освіта потребує змін; викладачі, які хочуть змінюватися й розуміють, що їм потрібні інструменти для цього. А ще студенти, які реально чекають на ці інновації в освіті.

32643032_10155568805496623_5608213070703755264_nЧим Ви займаєтеся у вільний час? Можливо, маєте якесь хобі?

– Я бігаю. Минулого року перша пробігла півмарафон. А нещодавно почала ходити на балет. Я ще в дитинстві ходила, але тоді мала звичку порівнювати себе з іншими, й це не приносило мені багато задоволення. А зараз зважаю лише, як відбувається мій прогрес, і стало прекрасно: музика, дзеркало, і я 🙂

Що порадили б могилянцям?

– Найперше, перестати порівнювати себе з іншими, тому що завжди знайдеться хтось, хто набагато гірший або кращий. І твоя самооцінка буде постійно хитатися від цього. А насправді ти просто такий, який є. Якщо зосереджуєшся на своєму прогресі, то розвиваєшся, а якщо на інших людях – то маєш тільки настрій, що постійно стрибає.

Хотіла б завершити висловом Теодора Рузвельта, який мені дуже подобається: «Роби, що можеш; тим, що в тебе є; там, де ти є». Можливості є завжди.

 

Спілкувалася Марія Чадюк

Редакторки: Тетяна Юла, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі