Наталя Іванова. Могилянський «мультиплікатор добра»

111

Об’єднувати могилянців і дарувати їм віру в себе – доволі непросте завдання. Проте Наталя Іванова з ним чудово справляється 🙂 Засновниця Клубу випускників ФЕН, авторка курсу «Креативне мислення», співорганізаторка виставки «Творчі могилянчики» – і це далеко не весь внесок пані Наталі у розвиток Академії. Дізнайтеся, як здобути любов студентів, що може стати поштовхом для розвитку України та чи всі люди креативні. Ця історія – справжній «Мультиплікатор добра»!

Освіта: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Досвід: викладач Києво-Могилянської академії

Коли Ви обрали економіку?

– Ще у школі ми вивчали дисципліну суспільствознавство, в якій мені подобалася частина про економіку. А ще я любила математику. Тож хотіла обрати той факультет, де могла б їх вивчати. І, на моє щастя, у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка з’явилась «Економічна кібернетика». Мама порадила мені вступати на цю спеціальність, і я їй дуже вдячна за це. Мені все життя допомагає ця освіта.

Нам дуже пощастило, що кібернетика тоді була молодою і популярною наукою. Тож викладали у нас молоді викладачі, які були захоплені своїм предметом. Відповідно і нам було цікаво вчитися. Усе, що стосувалося економічних дисциплін, викладали лектори за програмами економічного факультету. З одного боку, це був жах, бо перший і другий рік ми просто жили в бібліотеці. А з іншого, ми отримали потужні знання, які досі використовуємо.

Як прийшли в Могилянку?

– Завдяки випадку. Якось я зустріла Лук’яненко Ірину Григорівну (зараз завідувачка кафедри фінансів на нашому факультеті). Вона поділилася інформацією про те, що декан департаменту економічних наук НаУКМА Олександр Ястремський виграв грант, спрямований на навчання викладачів українських вишів сучасній економічній теорії, і запропонувала мені подаватися на навчання. Я пройшла конкурс і потрапила до групи.

Оскільки я завжди любила вчитися, то із задоволенням ходила на ці курси. Після завершення навчання Олександр Іванович запросив мене на роботу в Могилянку. Я навіть не вагалася. Тож з 1995 року я в Академії.

Що для Вас Могилянка? Які враження були тоді, які нині?

– Насправді дуже сильні враження. Чесно, після роботи тут я більш ніде не можу викладати. Хоча мене постійно запрошують різні університети, але там студенти не ті, та й загалом спільнота не така.

Пам’ятаю, Олександр Іванович сказав мені принести документи. Я кажу: «Для цього треба ж зробити ксерокопію» (це тепер легко зробити ксерокопію, раніше – ціла епопея). Він відповів, що це не питання, «несіть сюди всі документи». Тож я приходжу до методиста кафедри і починаю вибачатися, що в мене тільки оригінали.

Вона мені каже: «Наталю Юріївно, ви сюди прийшли працювати викладачем, а я працюю методистом. Це я маю робити ксерокопії, а ваше завдання – викладати».

Вийшовши з Могилянки, подумала, що потрапила в інший світ: ніхто не облаяв, не принизив, не гаркнув, що обідня перерва ☺

Наступне враження також дуже сильне. Одразу поставили умову, що потрібно викладати українською мовою. А я і в школі, і в університеті все слухала російською, на роботі – теж російська. Тому мені було надзвичайно складно готувати матеріал українською. Лекцію ще можна завчити, але як підготуватися до запитань? На все ж треба відповідати українською.

І потрібно відзначити, що студенти ніколи не сміялися, коли я помилялася, не робили зауважень. Вони могли після пари підійти, вибачитися і виправити мене. І так я разом з ними вчила українську мову.

Ще пригадую: якось на подвір’ї зустрічаю В’ячеслава Степановича Брюховецького. Він привітався і запитав, як справи. Кажу: «У мене одна справа: не з’їхати з глузду, бо дуже складно говорити українською мовою». Він відповів: «Я Вас дуже добре розумію, у мене було те саме. Тож усе нормально. Ви ще, може, максимум рік постраждаєте, а потім усе буде добре». І така підтримка від такої людини мене досі надихає.

І підтримка студентів продовжується, не дарма ж Ви отримали нагороду «Кращий викладач-наставник». Можливо, є у Вас якісь секрети, як потрібно спілкуватися зі студентами?

– Секретів ніяких немає – просто я дуже люблю студентів і мені дуже подобається з ними спілкуватися. Це справді розумні й талановиті люди, у яких очі сяють і обличчя випромінює інтелект. Мабуть, в цьому і вся річ – потрібно їх любити.

P60602-170231

Як виникла ідея курсу «Креативне мислення»?

– Збіг двох обставин. По-перше, кафедра виграла грант. Коротка назва – «Інноваційна лабораторія».

Ідея полягала в тому, щоб об’єднати університетську науку, студентів, бізнесменів навколо створення стартапів, вирішення якихось проблем, і вирішення ці мають бути інноваційними. А інновація ж продукується креативним мисленням

Я цим зацікавилася, почала читати. Крім того, моя онука якраз пішла до школи і там проходила співбесіду, де ставили різні запитання і перевіряли кмітливість. Коли вона прийшла зі школи, то почала відразу ж на мені це випробовувати ☺. І з’ясувалося, що я відстаю від неї. Тому це був ще один стимул: я ж бабуся, маю бути прикладом для онуків.

До того ж, знайшла багато технік, щоб розвивати креативність. Тож спочатку досліджувала для себе і на собі, а потім почала певні елементи включати в свої курси з тим, щоб зрозуміти наскільки це цікаво студентам. А коли зрозуміла, що вже можу викладати цілий курс, то звернулася з такою пропозицією до зав. кафедрою Ю.М. Бажала. Юрій Миколайович підтримав мене, і ось вже третій рік я викладаю цей курс.

Розкажіть, будь ласка, детальніше, як вдалося організувати цей доволі нетиповий курс.

– Так. Найскладніше було відмовитися від чинних стандартів викладання: класична лекція, класичний семінар. У креативному мисленні такого за визначенням не має бути. Замість лекцій і семінарів – заняття, в якому теорія відразу перетворюється у практику. Але, мабуть, найскладнішим було питання, як оцінювати знання. Я спершу сама мала визначитися, які знання, навички хочу дати студентам.

І зрозуміла, що моя основна місія – це переконати їх, що абсолютно всі люди креативні. А якщо себе не відчуваєш таким, то є техніки, які дають змогу підвищити креативність

Лишилося питання – як перевірити чи навчилися студенти продукувати і впроваджувати креативні рішення. Десь 3-4 місяці я думала над цим і вирішила, що найкращий варіант – звернутися до випускників, щоб вони надали проблеми, над якими працюють. Ми віддаємо цей кейс команді студентів, і вони формують рішення у форматі мозкового штурму.

Другий етап: продемонструвати фах. Тобто студенти мають дати обґрунтування економічної доцільності впровадження своєї ідеї, а потім зазначити основні організаційні кроки для її впровадження.

Обов’язкова умова: в комісії на презентації фінального проекту має бути людина, яка сформулювала цю проблему. Тож це зовсім інша відповідальність як для студентів, так і для людини, яка формулює це завдання.

А як випускники, чи відкриті до взаємодії?

– Дуже відкриті! Справа в тому, що студенти відчувають, що я їх люблю, і навіть коли вони вже закінчили навчання, все одно телефонують, пишуть, приходять. Спершу, звичайно, обережно до цього поставилися. Проте коли прийшли на захист і почули ідеї, пропозиції студентів, то були в захваті і дякували, що я їх запросила. Вийшли реально дуже цікаві і сильні проекти. Тепер уже самі питають: «Коли нам треба подавати ідеї?»

– А як, на Вашу думку, краще виховувати креативність: окремим курсом чи її варто поступово впроваджувати в усю систему освіти як певний базовий принцип?

– Так, однозначно треба змінювати систему освіти. І в Європі, і в Америці це робиться, система переформатовується на розвиток творчого мислення. І чим я надзвичайно пишаюся: випускники Могилянки створюють дитячі садочки і заклади освіти, в яких запроваджують методики розвитку творчого мислення.

Хочу навести приклад про випускницю нашого факультету Зою Литвин. У свій час, коли Зоя ще була студенткою, я запитала, що саме вона хоче здійснити в майбутньому. Зоя відповіла: «Мрію створити середню школу на засадах відновленої Могилянки». І вона створила її – це Новопечерська школа ☺

Можна навести приклади інших шкіл, які орієнтовані на творчий розвиток дітей, – але це окремі випадки, не система. А якщо ми хочемо створити креативну економіку – має бути система. Елементи креативного мислення потрібно вводити поступово у всі дисципліни. Це дуже непросто, знаю з власного досвіду, бо існують певні стандарти, а завдання креативного мислення – якраз вийти за них. Але необхідно робити це, особливо в Україні.

Тому що ми та й вся Україна можемо «виїхати» тільки на креативному мисленні. Реалізація креативної ідеї не завжди потребує фінансових вкладень. Так, можна її реалізувати завдяки великим інвестиціям, а можна подумати і зробити практично безкоштовно

фото з Facebook-сторінки "Творчі могилянчики"

фото з Facebook-сторінки “Творчі могилянчики”

А як Ви долучилися до проекту «Творчі могилянчики»?

– Я була деканом 7 років. Мені дуже пощастило: від студентів був просто феєрверк різних ідей, пропозицій. Якось на день факультету Оля Сімчишина зробила дерево, назвала його «деревом бажань». Сама зробила невеличкі оріґамі, в них можна було вкладати свої побажання, які мають здійснитися. Після дня факультету виникло питання, куди це дерево поставити. Я запропонувала поставити його біля деканату.

Водночас я якраз активно почала спілкуватися з випускниками щодо грантів, стипендій для викладачів і студентів. До мене прийшов Олексій Цебро, каже, що «на стипендію я поки що не потягну, а грант планую створити. Але не хочу, щоб він був традиційним – за навчання, за наукову діяльність, за спортивні досягнення. Треба щось оригінальне».

Я показала йому дерево, яке зробила Оля. Йому воно дуже сподобалося, він вирішив, що назве свій грант «Мультиплікатор щастя». Тому що людина, яка власноруч щось робить, отримує насолоду і щастя, коли їй це вдається. І ця енергетика передається іншим, які дивляться на цей виріб. А в економіці це називається мультиплікатор.

Спершу була ідея, що цей грант буде для викладачів, співробітників, випускників і студентів Могилянки. Для того щоб визначити переможця, вирішили проводити виставку, на якій учасники виставляють свої роботи. Переможець визначається шляхом голосування відвідувачів. Виставка отримала назву «Могилянські рукотвори» і мала великий успіх. Бо тобі здається, що знаєш людину, а тут – приходиш на виставку, бачиш її вироби і розумієш, яка ж вона талановита.

І одразу після першої виставки почали підходити викладачі і пропонували зробити таку ж виставку для дітей та онуків викладачів, співробітників і випускників, а також для молодших братів і сестер студентів. Я порадилася з Олексієм, він відповів: «Із задоволенням, робимо!». І знову питання: а як же назвати, бо, з одного боку, в назві має бути, що це творчість, а з іншого – що це могилянські діти. Назву виставки «Творчі могилянчики» запропонував наш випускник Антон Литвин. Отже, мультиплікатор щастя працює!

фото з Facebook-сторінки "Творчі могилянчики"

фото з Facebook-сторінки “Творчі могилянчики”

Ще Олексій заснував другий грант – відзнаку за збереження духовних цінностей НаУКМА. Це статуетка трипільської жінки, яка символізує щастя, добробут, мир. Назва цього гранту – «Мультиплікатор добра». Тож наші студенти дуже креативні!

А як Ви обрали тему дослідження «Стратегія і тактика підвищення цінності фірми»?

– Цю тему я визначила ще в університеті, коли вчилася. Хтось працює над плинністю кадрів, хтось – над зростанням прибутку, хтось – ще над чимось. Однак, врешті-решт, все це спрямовано на підвищення вартості фірми. Тобто кінцевий результат має бути спрямованим на досягнення стратегічної мети, бо треба знати, чого хочеш досягти. А коли знаєш, куди хочеш приплисти, тоді можеш розробити маршрут (тобто тактику). Так і виникла ідея теми.

А якщо уявити КМА як велике підприємство, як, на Вашу думку, можна підвищити її цінність?

– Серйозне питання. Це можна зробити лише спільними зусиллями. Наприклад, Андрій Анатолійович Мелешевич намагається залучити студентів, випускників, співробітників і викладачів більше брати участь у житті Могилянки. Для цього він запропонував створити комітети при Вченій раді. Уже створені і почали працювати Комітет з фінансів, Комітет з науки, Комітет з якості освіти.

Це абсолютно новий вид діяльності для українських університетів, і Могилянка знову перша!

– Ви багато працюєте, задіяні у стількох проектах, що Вас відновлює, надихає?

– Спілкування зі студентами. Це те, чому я досі в Могилянці. Можливо, нинішні студенти дещо інші, ніж студенти 1995 року, але все одно студенти Академії найкращі.

P60601-161300Що порадите, як провести роки в Могилянці якнайкраще?

– Я радила б максимально скористатися тими можливостями, які надає Могилянка: і щодо навчання, і щодо особистісного розвитку. Існує безліч студентських організацій, гуртків, клубів. Скористайтеся цим – це ж неймовірні можливості. Коли ви потім почнете працювати, матимете родину, багато інших обов’язків – таких можливостей вже не буде.

Системне навчання теж надзвичайно важливе. Усі наші випускники, які почали працювати ще будучи студентами, почали гірше вчитися. А тепер вони приходять до мене і просять казати на своїх парах: «Якщо студенти поки що можуть не працювати, нехай вчаться. Це єдина можливість, де вони отримають системне навчання». Я пропоную, щоб вони самі прийшли в аудиторію і це сказали, бо тоді це буде по-іншому сприйматися.

Однак, звичайно, навчання – це далеко не все. Це справді важливо і гарна освіта відіграє дуже велику роль (я з особистого досвіду знаю, бо отримала потужну освіту). Але людина завжди може довчитися, було б бажання і потреба. А от молодість ти вже не повернеш.

Плюс, саме під час навчання формується партнерська мережа. До кого ми передусім звертаємося? До тих, з ким вчилися.

І коли я створювала Клуб випускників факультету, у мене якраз була ідея – створити таку академічну, могилянську мафію, де випускники б, насамперед, перезнайомилися одне з одним

Тому що, як правило, перший курс знає старший, а от старший курс першого майже не знає. Тобто щоб вони перезнайомилися, знали, хто де працює, щоб якщо йшли в якусь фірму, то знали: «Ага, тут працює наш випускник, от до нього я і звернуся». Крім того, якщо з’являються вакансії, то пропонувати їх можна, передусім, випускникам факультету, і, таким чином, обирати кандидата зі свого середовища.

Отже, якщо повернутися до Вашого питання, то я раджу нашим студентам по максимуму використовувати всі можливості, які надає Могилянка, а також побільше мандрувати і спілкуватися.

Call to action:

– Я зараз очолюю Комітет з фінансів і хочу сказати, що наша команда переймається ідеєю відновити дух Могилянки, бажанням працювати для Академії і заради Академії. Тому нам конче потрібні активні студенти, щоб вони долучилися до нашого комітету, не боялися висловлювати свої думки і намагалися навколо себе сформувати команду і вийти з певними ідеями та пропозиціями. Тому що наші студенти розумні, спостережливі і зсередини бачать краще, що і як вдосконалювати, що треба змінити.

Хотілося б, щоб наші нинішні студенти брали приклад з перших студентів Могилянки, які були надзвичайно активні, не боялися відкрито висловлювати, що їм не подобається і як це змінити

Я розумію, що молодь, яка зараз приходить, зіштовхнулися з тим, що краще промовчати, що правдолюбців ніхто не полюбляє. Але якщо ми самі нічого не намагатимемося змінити, за нас ніхто нічого не зробить. Я маю надію, що якщо щось і зміниться на краще (для Могилянки і для України загалом), то завдяки нашим студентам і випускникам, які є небайдужими і намагаються щось зробити і для Могилянки, і для своєї країни.

Спілкувалася Марія Чадюк

Редакторки: Мар’яна Мельниченко, Марія Чадюк

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі