Марія Васильєва. «Прагну не втрачати час»

11

Сьогоднішня історія про те, як не втрачати надію і продовжувати боротися за свою мрію. Тоді не тільки власні задуми втілюються, а й вдається допомогти іншим, зокрема у благодійному проекті «Свято в твоїх руках». В інтерв’ю Марія Васильєва розповість, коли прийшла ідея «Mohylanka Dance», як лист до головного редактора «L’Officiel Online» допоміг втілити мрію та чи складно позичати дизайнерські сукні для організації «Міс КМА» 🙂

Освіта: НаУКМА («Філологія»)

Досвід: журналіст «Charitum»

Налаштовуйтесь на хвилю Марії під час читання, плейлист спеціально для ММ:

Чому обрала Могилянку? Чому саме філологія?

– Спершу я хотіла вступати до Київського національного лінгвістичного університету й вивчати іспанську. Навіть подала туди документи й поверталася в Полтаву. Але мені зателефонували. І якщо раніше представники інших університетів зверталися до мене російською або ламаною українською, то цього разу говорили гарною українською 🙂 І запитали: «Ви вступили до Могилянки. Скажіть, будь ласка, чи будете у нас вчитися?». Моє серце розтануло, кажу: «Звісно».

Я повертаюся ввечері в Полтаву, а наступного ранку знову потягом приїжджаю до Києва, ледь забираю документи з Лінгвістичного (дуже важко їх віддавали), приїжджаю в Могиляночку й залишаюся тут.

У той момент важко було зробити якийсь конкретний вибір. Просто я тоді писала вірші та прозу, захоплювалася журналістикою. Тож вирішила, що на філології мені буде найбільш комфортно.

Не жалкуєш про свій вибір?

– Точно не жалкую. По-перше, Могилянка – це неймовірний життєвий досвід. Я взяла багато корисного для себе, для журналістської діяльності. По-друге, це життєва «закалка», тому що після української філології в Могилянці мені вже не страшні жодні навантаження 🙂 По-третє, це неймовірні знайомства: викладачі, з якими я мала можливість просто поспілкуватися, вже навіть не кажу про те, щоб працювати; одногрупники. Це те, що я буду цінувати все своє життя.

Як тобі система освіти в Могилянці? Знаю, що ти була на багатьох програмах обміну, навчалася в американській школі. Що, на твою думку, нам варто запозичити в іноземців, а чого вони могли б повчитися у нас?

– Як на мене, Могилянка в цьому плані досить прогресивна. Тому що навіть під час комунікації з викладачами я відчувала, ніби знову повернулася в американську школу. Адже там немає цієї «стіни», яку нам нав’язувала радянська система, що є викладачі і є учень. Як у Могилянці, так і в американських школах викладачі мають зі студентами більш дружні взаємини. Звісно, коли йдеться про екзамени, то там вже «я викладач, ти учень». Але, загалом, це взаємини, коли ти можеш порадитися з викладачем як щодо його предмету, так і певних життєвих питань.

Це чудово! Тому що до нас минулого року приїжджала дівчина з Канади. Вона ходила з нами на окремі дисципліни. Як виявилося в кінці курсу, вона майже нічого не зрозуміла, дуже погано написала тест. Викладачка запитала у неї, чому такий результат, адже завжди була готова пояснити ще раз. А дівчина відповіла, що в них не прийнято підходити до викладачів і перепитувати, якщо ти чогось не зрозумів. Тому вона й боялася уточнювати.

– Насправді є різні системи. Не знаю щодо Канади, але можу з власного досвіду сказати щодо Штатів. Я досі листуюся з учителями зі США, хоч з мого приїзду зі Штатів минуло уже 6 років.

30120873_1772637226135044_11603745_nЩо порадиш тим, хто хоче подаватися на міжнародні програми, але не впевнений в собі; не знає, чи вдасться; сумнівається, чи варто взагалі пробувати?

– Чесно скажу, насправді за гарними постами в соцмережах про мої подорожі, міжнародні програми стоїть дуже багато роботи. І єдина моя порада для цих людей: подавайтеся на неймовірно багато міжнародних програм.

Не варто боятися. Були такі програми, наприклад, «FLEX», потрапити на які, як тоді вважала, я просто не маю шансів. А мама мені радила: «А ти спробуй». У результаті я рік прожила в Штатах, і ця поїздка змінила моє життя назавжди й тільки в хорошому розумінні. Тому потрібно не боятися й продовжувати свої спроби після поразок. Наприклад, щоб поїхати на програму «Еразмус», я написала близько 15 мотиваційних листів.

Потрібно розуміти, що нині існує величезна конкуренція. Усі усвідомлюють, що відкрилося багато можливостей, що світ не обмежений кордонами України.

Тому головне: якщо ти отримав відмову – це абсолютно не проблема. Не можна одразу втрачати надію, треба продовжувати і подаватися, подаватися, подаватися…

Можливо, після другого разу це не спрацює, після третього, але після четвертого, п’ятого, шостого ти почнеш потроху проходити. І далі воно вже само собою піде, тому що в тебе вже буде досвід. Вони будуть бачити: «Ага, вона вже була на цій програмі, тому й сюди беремо». Тому головне правило – не втрачати надію і продовжувати боротися за свою мрію.

До яких заходів ти долучалася за студентства?

– Насамперед, участь в конкурсі «Міс Києво-Могилянська академія». Це був чудовий досвід, тому що я тісніше познайомилася з могилянською спільнотою, що допомогло мені інтегруватися в неї. Плюс, це була неймовірна можливість розвиватися як особистість.

Через два роки після того вже ми організовували конкурс «Міс Києво-Могилянська академія», і я була однією з головних організаторів разом з командою інших дівчат. Це зовсім інший досвід, але він теж приніс велику користь для мене.

По-перше, як виявилося, знаходити спонсорів, дизайнерів, які дадуть вам безкоштовно сукні, що коштують 5 тисяч гривень, не так вже й складно 🙂

По-друге, комунікація з дівчатами, як виявилося, непростий процес: кожній треба пояснити, що потрібно робити, а чого не варто. Ми з організаторами намагалися знайти особливий підхід у комунікації до кожної з дівчат.

По-третє, це дало мені організаційні навички. Я уже мала досвід менеджменту, коли займалася своїм благодійним проектом, але конкурс «Міс Києво-Могилянська академія» – це зовсім інша сфера, зовсім інший досвід. У подальшому обов’язково планую знову брати участь в організації.

А крім конкурсу «Міс Могилянка», були ще якісь заходи, до яких долучалася?

– Так. Найбільша моя перемога в Могилянці – організація «Mohylanka Dance». Це було повністю моє дитятко 🙂 Зараз дівчата, наступний курс, зокрема Еліна Яник (філолог), вже перейняли мою справу.

19398992_1088024801332127_5381369920535901736_n– З чого все почалося?

– На першому курсі я просто танцювала, а потім подумала, чого ж танцюю сама, коли в Могилянці є стільки людей, які теж хотіли б танцювати. І потроху-потроху я почала організовувати, збирати людей. Потім це все сформувалося в організацію «Mohylanka Dance», яку я придумала, поки спала 🙂

Пізніше нам зробили невеличке лого. Ми почали робити відео, й до нас долучалося все більше і більше людей. Коли прийшло чимало людей, які хочуть танцювати, я вже не могла щодня проводити ці заняття. Тоді знайшла дівчат, які теж хотіли б цим займатися, і ми зробили різні напрями. Я вела денс-хол (ямайський танець), і паралельно в нас була Даша, яка вела вог, а Софія вела розтяжку. У нас вже були розклад і заняття. Хто чим хотів, тим і займався.

Потім ми почали навіть на тусах могилянських виступати, деякі дівчата ходили на майстер-класи. Стрімко за два роки з маленької ініціативи сформувалася справжня могилянська організація. У певний момент вона була дуже популярна, приходило багато людей.

Крім цього, я брала участь у різних організаціях, благодійних аукціонах, допомагала з вечірками, особливо якщо це стосувалося благодійності. Проте це була «додаткова» діяльність. Мої основні проекти це: «Міс Києво-Могилянська академія» й «Mohylanka Dance», який ми зараз відновлюємо. Якщо в мене вийде, то буду теж трохи дівчатам допомагати.

А ти десь вчилася танцювати?

– Так. Я з чотирьох років танцюю. Спочатку це був класичний танець. Мама була задоволена, бо донька в платтячку і з гулькою на голові. Потім я сказала, що хочу хіп-хоп, і це викликало в мами шок, але що поробиш 😉

Я все своє життя танцюю. У Штатах теж танцювала. Пробувала різні стилі, викладала, ще коли вчилася у школі. Тож у мене був досвід, я мала, чим поділитися з людьми.

30184580_1772637222801711_937648221_nОкрім навчання, ти долучаєшся до багатьох стажувань. Розкажи, будь ласка, про найяскравіші з них.

– Оскільки я давно мріяла працювати в сфері журналістики, то була дуже щаслива, коли мені вдалося потрапити на стажування в «L’Officiel Online».

Мені настільки хотілося туди потрапити, що я просто ризикнула й написала головному редакторові на Facebook

Пояснила, що дуже хочу до них, й вона відповіла: «Ну що ж робити: хочеш, то давай».

Мені дуже подобалося це стажування, тому що під час роботи в журналі мені доручили вести власну рубрику, яка називалася «Українська мрія». Тобто я в ній реалізовувала власні ідеї, знаходила людей, організовувала всі інтерв’ю. Аудиторія цього журналу досить велика, тому для мене це була честь, можливість розкрити свій потенціал.

Завдяки цьому стажуванню я не тільки розвинула свої журналістські навички, а ще й познайомилася з багатьма компетентними людьми, зв’язки з якими я й зараз використовую.

Як довго співпрацювала з ними?

– Там я працювала майже рік. Згодом головний редактор «L’Оfficiel Online» відкрила інше медіа (Charitum) і запросила мене на роботу туди.

А якщо говорити про твій перший досвід роботи, то коли він був: до Могилянки чи вже під час навчання в університеті?

– Я почала підробляти ще у 13 років. У мене одна мама з нами трьома була (я і два мої старші брати). І вже в 13 років я зрозуміла, що те ж морозиво купувати за мамині гроші – якось не дуже правильно. І вирішила роздавати листівки туристичного агентства.

Мала таку «конкретну» кількість листівок, отримувала за них 15 гривень у день і була дуже щаслива 🙂 Потім у фітнес-клубі підпрацьовувала. Це чудовий досвід щодо комунікації, бо до мене на фітнес приходили різні люди: починаючи з дітей віком від 6 років і закінчуючи жінками за 50.

– За весь цей час тобі, напевно, не раз доводилося працювати у команді. Які якості найбільш необхідні для ефективної роботи в ній, які найбільше цінуєш?

– Мабуть, з власного досвіду проходження різних стажувань у різних фірмах найбільше я почала цінувати терплячість і вміння зрозуміти людину. Коли ти приходиш, наприклад, на якусь нову роботу й ставиш мільярди запитань людині, яка там уже працює, дуже важливо, щоб вона була терплячою і навіть на ті мільярди запитань могла б без роздратованості відповісти.

Також, щоб проект, робота були ефективними, людина має бути організованою щодо виконання своїх особистих завдань і щодо тайм-менеджменту. Це все дуже важливо. Мені завжди було приємно працювати в команді з організованими людьми, і я намагалася підлаштовуватися під них.30776887_1772637229468377_1899880795_n

Розкажи ще, будь ласка, про благодійний проект «Свято в твоїх руках».

– Я була його організатором, і в цьому полягала найбільша складність. Тому що, виявилося, що всю цю інформацію тримати в голові дуже складно, але я не здавалася 🙂

Спершу це була просто підтримка дітей-сиріт у новорічні свята. Потім ми трохи змінили фокус і почали допомагати діткам з проблемами опорно-рухової системи. У них є батьки, але ця увага для них дуже цінна. Приємно бачити, як дітки, які ніколи не зможуть встати, радіють, коли до них приходять з цими подарунками.

Концепт «Свята в твоїх руках» приблизно такий: дитина пише листа Миколаю (а коли дітки з обмеженими можливостями, то пишуть вихователі, батьки); ми забираємо ці листи й віддаємо нашим благодійникам. Вони не просто купують те, що попросили, а ще й отримують маленький подаруночок від дітей. Більшість благодійників ще й писали лист у відповідь. Тож уяви, що це значить для дитини: вона не просто Миколаю щось пише, вона ще й подаруночок йому готує, і Миколай їй відповідає на листа.

Ми якраз і мали на меті зробити цю казку, продовжити дитячу віру в Миколая. Думаю, що це вдалося

Під час першого проекту мені дуже допомагав благодійний фонд. Наступного року він вже не був активним, тому проект практично повністю був на мені, але тоді дуже допомогли волонтери. Вдалося залучити дуже різних людей, наприклад, відгукнувся хлопець-айтішник, який нам створив дуже крутий веб-сайт.

Потім написав хлопець зі Штатів, теж випускник Могилянки: «Слухай, так хочеться долучитися. Але як?». Він нам допоміг оплатити хостинг, щоб ми цей сайт тримали. Згодом ще одна дівчина написала. Словом, не я шукала собі підтримку, а підтримка знаходила мене. І це було дуже круто.

Якщо не секрет, чи були серед Миколайчиків якісь відомі люди?

– Так. Була одна жінка, яка має свій бізнес у Києві, дуже відомий ресторан. Вона нас випадково знайшла. Також були дуже успішні могилянські випускники, які нині вже в міністерствах працюють. Для мене було великою честю навіть просто поспілкуватися з ними. Також була головний редактор одного з українських медіа.

Навіть люди з-за кордону хотіли допомогти. З ними була домовленість: вони нам перераховували гроші на картку, а ми потім купували те, що потрібно дитині. І наші могилянські викладачі долучалися, навіть ті, що вже не працюють в Могилянці, вийшли на пенсію, але вони все одно якось дізналися про наш проект.

15037107_1198307990240175_3899689359712204797_nТи дуже активна. А як проводиш свій вільний час і чи є він у тебе?

– Немає в мене вільного часу. Іноді думаю, що це дуже погано, тому що треба давати собі відпочинок, розслаблятися. Однак я в тому віці, коли треба максимально багато встигнути, тому прагну не втрачати час. Хобі в мене є, намагаюся знаходити можливість ними займатися. Це, знову ж таки, танці, а ще спорт, зокрема, великий теніс. Раніше регулярно грала, зараз трохи рідше.

Єдиний мій великий плюс в тому, що журналістика – це завжди була не тільки моя робота, а й хобі. Тож хоч тут легше – працюю й отримую від цього задоволення.

Ще книжок читаю дуже багато. Але це лише тільки завдяки тому, що їжджу в метро. Я там навіть до семінарів готувалася 😉 Мої друзі знають, що я просто «ковтаю» книжки. Ледь не щотижня дають мені якусь нову книгу.

А якщо говорити про теніс, чи маєш якісь досягнення?

– Так, були досягнення. У Штатах я пройшла в шкільну команду. Коли поверталася в Україну, була в топ-3 її гравців. У Полтаві теж грала на професійному рівні. Але коли потрапила в Могилянку й вступила на українську філологію, на професійний рівень часу вже не було. Тому просто ходила в нашу могилянську секцію. До речі, мало хто знає, що вона є. Там пан Жуков викладає.

Десь раз-два на тиждень я забігала туди, іноді на вихідних ще з друзями. Для мене теніс залишився як відпочинок від проблем. Ти приходиш, пограв, розслабився, плюс можна було підтримувати знайомства, бо багато могилянських випускників грали в теніс. Не можу сказати, що я стала великою тенісисткою, але на рівні хобі це й досі залишається.

Що тебе підтримує у складних ситуаціях?

– Мені дуже пощастило. Моя мама до кожної дитини має свій підхід і робить все, щоб діти розвивалися і йшли вперед. Тому на 90 % своїми досягненнями, тим, ким я стала, я завдячую своїй мамі. А ще мене дуже підтримують брати. Тож підтримка з боку моєї родини просто надзвичайна.

Що порадиш студентам, щоб якнайкраще провести студентські роки? Як знайти баланс, не втратити, а знайти себе у КМА?

– По-перше, насолоджуватися, бо ці роки просто прекрасні, особливо перший-другий курс. По-друге, максимально брати від університету: вечірки чи кораблики, благодійні аукціони, «Містер Могилянка», дні факультетів. Потрібно брати участь, долучатися. Тому що це не просто балачки або ігри, це насправді дуже хороша можливість реалізуватися, познайомитися з людьми, спілкуватися, знаходити в собі якісь нові таланти. І від самого навчання теж варто брати по максимуму. Тому що в Могилянці є дуже круті викладачі.

І не ставте собі обмежень: можна вчитися в Могилянці й одночасно працювати, займатися спортом, ходити на туси. Це я з власного досвіду кажу. Робіть якомога більше, свій максимум, не лінуйтеся.

Call to action:

– Еліні, яка зараз взяла відповідальность за «Mohylanka Dance», реально дуже потрібна допомога. Будь ласка, заходьте у Facebook на нашу сторінку «Mohylanka Dance», читайте новини, долучайтеся, приходьте. Це безкоштовно, на території Могилянки, це могилянська ком’юніті, в яку ти інтегруєшся, і це танці. А танці – це завжди круто.

 

Спілкувалася Тетяна Юла

Редакторки: Тетяна Юла, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі