Костянтин Євтушенко. Бути постійно в дії

yev

Враження від спілкування: Вперше з Костею познайомився в тренажерному залі Могилянки в далекому 2003. Під стелю високий, накачаний та симпатичний старшокурсник, якого постійно оточували 1-2 красиві дівчини. Хороший приклад для наслідування 😉 Особливих візуальних зміни з того часу не відбулось. Костя як і тоді легкий та цікавий в спілкуванні. Зараз його оточує чудова дружина з 2 діточками та команда, яка впроваджує майбутнє в різних куточках світу. Його історію можна відобразити в одній звичці: “у нас вдома було 3 стани – або ти вчишся, або займаєшся спортом, або спиш”. Його сповідь нижче.

Освіта: Магістратура НАУКМА, факультет правничих наук (2007), Ступінь МВА Міжнародного інституту менеджементу (Україна). Навчався у Сполучених Штатах Америки (Tepper school of business in Carnegie Mellon University, 2012р, University of California, Berkeley, 2015р,),  проходив стажування в Іспанії та Португалії.

Досвід: Працював у компанії «MAERSK, A.P. MollersGroup», де вів стратегічних клієнтів компанії. Разом з партнерами створив інвестиційну компанію «Merit Investment Group». Компанія займалась залученням прямих іноземних інвестицій в Україну. Працював переважно в банківському та страховому секторах, також вів проекти у сфері енергетики, нерухомості та корисних копалин. У 2014 році розпочав проект «SHOOTER.UA», із запровадження в Україні екологічно чистого електротранспорту. Долучався до експертної групи «Реанімаційний пакет реформ» за напрямком «Реформа енергоефективності».

Налаштовуйтесь на хвилю Костянтина під час читання: плейлист спеціально для ММ:

– Чому ти обрав саме КМА?

– По-перше, мій брат у 1992 році вступив до Могилянки, для мене цей ВНЗ був взагалі чимось абсолютно іншим, аніж те, що було на той час на ринку. Це була моя мрія з дитинства. НаУКМА – це ВНЗ свободи, з абсолютно іншим, експериментальним підходом до викладання, з надзвичайно талановитими людьми, надзвичайно класними студентами й, звісно, специфічною атмосферою всередині університету. Коли я вступав, у мене була можливість навчатися у Львівському університеті на юридичному факультеті. Я закінчив гуманітарну гімназію, яка мала договір з університетом, тому легко можна було домовитися і без проблем вступити. Я ж захотів самостійно спробувати все зробити. Були варіанти: університет Тараса Шевченка і КМА. У Могилянці здаєш іспит і того ж вечора дізнаєшся, чи зарахований. А у Тараса Шевченка треба було здати 3 іспити. Коли прийшов подавати документи в Тараса Шевченка, то у приймальній комісії були здивовані: у Львові теж сильний юридичний факультет. Я ж почав пояснювати, що у Львівському університеті всі вже за пів року знають, що вони вступили. А  Тараса Шевченка – це еталон освіти, сюди будь-хто може спробувати вступити. Після першого вступного іспиту з правознавства, на якому були легкі запитання, і де я все знав, мені поставили 4. Щоб отримати 5, порадили подати на апеляцію. І я зрозумів, що в Шевченка діють такі самі правила, як і у Львові. Могилянка стала метою, бо тут ти своїми силами вступаєш – без домовленостей і коштів. Тільки з третього разу мені вдалося вступити.

Це був виклик в першу чергу собі

Євтушенко_Костянтин_Анатолійович

-Що тебе змушувало тричі вступати?

-Наполегливість. Першого року не вийшло вступити, тому вже другого року я вступив в МАУП, але платив за навчання. Розумів, що для навчання потрібні гроші, отож пішов працювати. Я розраховував тільки на свої сили, не хотів, щоб хтось допомагав. Але згадуючи, справді дуже багато друзів допомагали і вболівали.. До цього часу їм вдячний!

Якщо в тебе є мета, то ти маєш її досягнути будь-якими засобами

-Розкажи про свої студентські роки. Якою була Академія для тебе тоді? Вона весь час змінюється і завжди «не та» 🙂

-В Академії завжди були люди (їх меншість), які чимось незадоволені, бо мають занадто високі очікування. Я їх не розумів, бо для мене Академія була вистражданою, я занадто багато вклав сил і ресурсів, щоб навчатися в ній. Вони ж не відчували всю боротьбу й  конкуренцію за Могилянку.

Перший рік я жив у гуртожитку. Кожен студент має прожити хоча б рік у гуртожитку, щоб відчути справжню Могилянку. Ні, насправді, я 3 роки прожив у гуртожитку. Мій гуртожиток знаходився у Пущі-Водиці, у переробленому дитячому садочку. Сучасне покоління студентів не зможе зрозуміти, що у нас не було гуртожитку в теперішньому розумінні. Мали жити втрьох, але на мене не вистачило місця, тому мене поселили на кухню. Всі знали, що Євтушенко живе на кухні. Я там жив сам, окремо від усіх – це була моя територія.

Свобода і відповідальність за свої дії – це найперше, що відчувалось, і те, чого я бажав.

307522_10151195384037253_178892428_n

Батьки виховували так, що тільки я мав відповідати за власні вчинки. У Могилянці ти завжди береш на себе відповідальність. Це перше, чим вирізнялась Академія. Друге – це спілкування зі свідомими людьми. Я навчався у неспокійний час: «Україна без Кучми», «Рух за правду», Помаранчева революція. Ми хотіли допомогти. Я був координатором «Руху за правду» в Могилянці. Ми готували та роздавали листівки. За нами весь час слідкувала міліція. Зараз, коли згадую той період, то розумію, що небезпечно було все те робити. Тоді були відсутні інституції захисту активістів, але на той час ми цього не усвідомлювали.. Однодумці надихали й підтримували, трималися одне за одного. Ми вірили, що ми – рушії змін. По-третє, наше студентство припало на економічне зростання. Були 2005-2007 роки, коли я був на старших курсах, і в цей час шаленими темпами зростали ринки, нездорове зацікавлення інвесторів до України, фінансовий, банківський і страховий сектори росли. Ти виходиш з Могилянки і думаєш: «Так легко робити бізнес», поринаєш в агресивне середовище, де знаєш чітко, що і як робити.

На шостому курсі я не відвідував лекції, а лише семінари. Проте завжди мав 91 чи 93. Андрій Мелешевич, який в той період був деканом правничого факультету, підняв це питання на зборах: як людина, яка не ходить на лекції може мати такі високі оцінки. Питання стояло гостро. Підходжу до нього і чесно кажу, що не можу відвідувати лекції, бо продаю завод, ось закінчили фінансовий аудит, закінчуємо юридичний, угода на виході. Він тоді так здивовано на мене подивився. Після того разу, де б ми не зустрілися він весь час питає: «Ну що, продали завод?». Викладачі з розумінням ставилися до наших особистих проектів, роботи.

-Ти почав працювати, коли навчався. З чого розпочав свій кар’єрний ріст? І які плани вимальовував тоді?

-Я почав працювати ще коли навчався в МАУПі. А в Могилянці розпочав працювати з другого курсу. Якось на «Ярмарці кар’єри», де було представлено багато компаній, я пройшов божевільний конкурс і потрапив до великої датської компанії, однієї з найбільших датських компаній на той час. Було 6 етапів відбору. Починаючи IQ-тестами, а завершуючи співбесідами. У мене тоді була зарплата $350. Я міг собі дозволити все.

Для більшості молоді студентські роки – це час всього-на-всього навчання і відпочинку, без думок про роботу. Чому виникло бажання піти в бізнес?

-Ти маєш прожити студенство красиво, але для цього потрібні ресурси. Я розумів, що маючи гроші, я можу краще відпочити, “потусити”. Перші великі гроші були витрачені на відпочинок, а не на якусь справу. З грошима краще, ніж без них. Були люди, які сиділи в бібліотеках non-stop, жили на 20 грн в тиждень. Всі активні люди, які компенсували певну відсутність знань своєю ініціативою, успішніше реалізувалися в житті. Вони зараз комфортно почуваються з точки зору кар’єри. Було 2 види людей: зануди і «шустрі». Я був серед других.

-Чого тобі не вистачало в Академії?

-Не можу дати відповіді, бо немає з чим порівняти. Якщо порівнювати з МАУПом (а він приватний ВНЗ), то там були гарні аудиторії, новий ремонт. Тим, хто любить пафос, цього не вистачало в Могилянці. Для мене це не було важливим. Обідрані й напівтемні коридори робили певну атмосферу. На той момент мені вистачало всього, напевно, бо я був просто гордий бути могилянцем. Я справді, дуже хотів тут вчитися і бути серед випускників. Тому для мене було всього вдосталь. Можна вже зараз щось придумувати, придиратися. Якщо відверто, то не було найкращого ВНЗ на той момент. Та і зараз немає в Україні.

Я й до цього часу гордий, що я могилянець

Receive Updates

No spam guarantee.

-Щоб бути на плаву в сучасному світі, треба весь час вчитися. Як ти навчаєшся зараз?

-З цим проблема. У мене 2 вищі освіти: я закінчив MBA. Перша освіта – це must. Наступна освіта – це твій внутрішній вибір. Я справді хотів отримати більше у сфері бізнес-адміністрування. Коли ти не маєш досвіду у сфері бізнесу, то ти як вільний митець: робиш помилки, інтуїтивно йдеш. Після MBA у тебе вже є певна матриця, яка вказує на правильні рішення. Правильні рішення – це ті рішення, які статистично дають кращі результати. Бізнес – це наука, яку хтось пройшов і описав. Ці правила поведінки в бізнесі не тобою поставлені, вони тобі надані і ти їх прийняв. До MBA ти вважаєш свої рішення геніальними, але тільки після навчання ти усвідомлюєш, що інших варіантів так вчинити і не було. Крім освіти, ще є  бізнес-інтуїнція. Якщо ти хочеш бути успішним, то одних знань замало, ти маєш знати, куди рухається ринок, з ким працювати, як структурувати бізнес. Інтуїція – це не індивідуальна здатність. Тут теж вже є свої напрацювання. Її легко розвинути і користатися нею.

Почитати певну літературу, подивитися передачі, поспілкуватися з розумними людьми – це теж освіта, але не структурована, дає менше знань, проте вони набагато ширші. Зараз моя освіта і є такою. Мені вдається спілкуватися з бізнесменами великих світових корпорацій. Проте навіть вони не знають, що буде через 5 років. Це лякає, але розумієш, що правильного рішення ніколи не існує.

Ніхто не знає, що буде далі. Ось тут і потрібні інтуїція і самостійне навчання.

-У 2014 році ти заснував SHOOTER.UA. Як виникла ідея про електромобілі?

-Насправді, в Україні просто з ідеями. Ми відстаємо в технічних інновація, тому після подорожей до інших країн ти можеш використати їхній досвід для впровадження тут. Якщо в інших країнах електромобілі – це звичайний спосіб пересування, бо існують навіть державні плани з їхньої підтримки, то в Україні електромобілі видаються чимось фантастичним і недосяжним. Коли 2 роки тому я почав пропагувати цей напрямок, то вся Каліфорнія вже їздила на електромобілях, а в Голландії їх було 5%. При всіх наших мінусах з дорогим імпортним паливом, з виводом валюти і платіжним балансом, з енергетичним дисбалансом чомусь ніхто не дивиться на електромобілі й не намагається врегулювати ринок. SHOOTER.UA був некомерційним проектом, ми не ставили за мету отримати прибуток. Головним було показати досвід інших країн з електромобілями й переконати запровадити у себе. Я думаю, що цей проект виконав свої функції, бо нашими зусиллями було внесено зміни в законодавство: було скасовано імпортний збір на ввезення електромобілів, що дало достатній поштовх для розвитку ринку. Ми провели сотні тест-драйвів: із зірками, з людьми бізнесу, з простими охочими.

10655426_10152350013897253_8680854171157903418_o

З нами паралельно працювали 3-4 подібні організації. Зараз я бачу, що ринок структурується. Ці організації, які раніше трималися лише на ініціативі, сьогодні комерціалізували свої проекти. Я переконаний, що не можна розвиватися за рахунок «сірих» схем і поставок. Renault-Nissan Group – лідер по виробництву електромобілів масового споживання. Всі наші зусилля були спрямовані на те, щоб переконати  представництво Рено в Україні офіційно продавати електроавто. Але за ці 2 роки багато чого змінилося – і в структурі економіки, і в спроможності людей оплачувати електромобілі. Вважаю, що ми все зробили правильно, але нам ще треба час, щоб бути цікавими для таких компаній. А поки на ринку б/у електромобілі, вдвічі дешевші за справжні. Ризик в тому, що користувачі думатимуть, що електрокари – це неякісний продукт. У червні цього року SHOOTER.UA я продав небайдужим людям. Внесок у розвиток поширення електромобілів в Україні зроблено. Проект SHOOTER.UA виконав своє завдання.

13177788_10153620373382253_8248653473575962352_n

Ти пішов далі: ти переїхав у Туреччину. Почав там працювати. Поділися своїми планами.

-На момент нашого студентства ринки росли, а коли ми стали більш зрілі, то цього ринку взагалі не стало, окрім держслужби. Зараз держслужба найбільш прибуткова справа. Це властиво для екстрактивних економік. Всі люди, які працюють в бізнесі, не бачать великих перспектив в Україні в короткому майбутньому. Звичайно, якщо робити проекти середнього планування, то привабливість вища. Подивіться на ринок нових великих компаній.  Серед великих проектів лише одиниці, які змогли реалізуватися: «Нова пошта», «Епіцентр»… На пальцях перерахувати можна.  Я вважаю, що в Україні варто працювати над глибокою  переробкою агро сировини, деревообробкою. Хоча, якщо б перескочити етап розвитку промислового виробництва і відразу збудувати сервісну економіку – думаю, вдалось би наздогнати розвинуті країни швидше.

Зрушення можливі, коли будуть встановлені здорові правила гри.

Туреччина дуже подібна на нас, бо вони також залежні від імпортних носіїв, зокрема палива (воно найдорожче в регіоні – 1, 20 євро/л.) Туреччина дуже сильна з точки зору економіки (7 економіка в Європі). Ми її недооцінюємо, думаємо, що вона ціниться тільки класними готелями, де можна наїстися і напитися. Але ця країна цінується якісною робочою силою, тут встановлені здорові правила гри, відсутня побутова корупція, ніхто не докопується до бізнесу. У Туреччині, як і в Україні, відсутній ринок електромобілів, тому ми обрали цю країну для свого наступного проекту. Сьогодні ми працюємо в Анталії, до кінця року відкриваємо 2 офіси в Стамбулі й в Анкарі. Зараз у нас все готово до старту комерційних продаж. Грошей ми тут ще не заробили, але сподіваюсь, що це нам вдасться зробити це в найближчий рік. Ми зібрали всі пазли, зібрали команду з українців. Якщо так подивитися, то українські менеджери роблять бізнес в Туреччині, продаючи французькі автомобілі, які обслуговуються португальським IT, базуючись на фінській інфраструктурі, структурованій через Лондон, і фінансуючись міжнародними банками, зокрема й турецькими.

12038455_10153176198932253_3533159991983078405_n

Якщо б ти описав майбутнє через 15 років, то куди б ти вклав свої гроші?

-Думаю, що світ рухається в бідність: вивільняється величезна частина людського ресурсу, йде заміна робототехнікою. В транспортній галузі все замінюється автопілотами, тому велика кількість тракерів звільняється. Це можна прослідкувати на прикладі Штатів. Виходить, що вся супутня інфраструктура матиме серйозні проблеми. Роботи замінюють людей, бо є дешевшими в експлуатації. У людей виникають настрої протесту, бо немає можливості заробляти. Йде наростання агресії. Вивільняється велика кількість безробітних, які йдуть в бідність. Тут я бачу перспективу для України. Якщо розглянути Німеччину, то середньостатистичний німець побудував своє життя навколо 3000 євро (кредити на машину, будинок, майбутнє для дітей). Якщо йому через декілька років треба буде адаптуватися до 2000 євро, то він буде дуже нещасним, бо це пониження стандартів життя. Українець, який зараз отримує 100 доларів, отримуватиме через декілька років 500, буде відчувати себе суперщасливим. У цьому наша величезна перевага, з точки зору очікувань. У нас буде щасливе життя, коли встановляться правила. А вони встановляться, коли все остаточно розвалиться. Екстрактивні інститути заміняться інклюзивними.

Найкраще, чого варто навчитися в найближчі 15 років, – це командній грі. Зараз одна людина не зможе нічого зробити. Треба розвивати себе як командного гравця, формувати команду довкола себе чи вливитися в інсуючі команди. Варто дивитися навколо, слідкувати за розвитком інновацій, новими ринками. Агенство нерухомості «Airbnb» не має власної нерухомості; транспортна компанія «UBER» не має власного флоту. «Покемон ГО», який нещодавно вийшов, перебив в капіталізації «Turkish Airlines». Але мені здається, що це нездорові речі. Я не вірю в швидке зростання капіталу. Захмарна капіталізація Фейсбуку –  це надумані речі, тому що не уявляю, що відбулося з ним, якби Марк Цукерберг продав 70% акцій. Все-таки я вірю в реальний сектор, в hard. Я за останні 9 місяців зробив 130 перельотів, і більшість з них – з «Turkish Airlines». Вони відносно нещодавно вийшли на європейський ринок і реально розірвали «Lufthansa» – європейського лідера перевезень. «Turkish Airlines» підкорила ринок своєю харизмою і сервісом. Вони вміють створювати конкуренцію. Фінанси не є головним ресурсом. З класною ідеєю їх можна швидко сконцентрувати. Якщо дивитися на боротьбу ресурсів і компетенції, то друге завжди перемагає.

Великі цілі досягаються тільки командою. Що для тебе є команда і що найголовніше в її формуванні?

-Я вчусь вибудовувати класну команду. Попередній мій бізнес-досвід базувався на управлінні, і там не зважалося на те, що думають інші. Змінився світ, змінився я, змінилися бізнес-підходи. Я працюю з людьми кращими за себе. Вони мають вужчу спеціалізацію, але вони найкращі в ній.  Перше правило – працювати з кращими за себе і не боятися цього. У нашому офісі open space: всі рівні, разом приймаємо рішення. Для колег – це є сильною мотивацією, бо розуміють, що вони важливі для команди. Друге правило – працювати з різними людьми.  Команда – це не поставити 5 людей, які думають так само, як і ти.  Команда – це коли ти поставив 5 людей, 4 з них вказують на помилки і пропонують інші варіанти. У команді мають бути різні люди, навіть, ті, з ким тобі важко працювати. Про роботу команди розроблено багато програм, зокрема програма DISK, яка виявляє 4 найбільш важливі якості співробітника, і на основі їх формується команда. Всі члени моєї команди відібрані за  цим підходом.

– Можеш пригадати найважчий момент в своєму житті? Що допомогло впоратися з викликами?

-Після періоду швидкого зростання ринків починався період швидкого й падіння. У 2008-2010 рр. ти розумієш, що вся робота, яка вважалася геніальною, зруйнувалася: я втратив 75% того, що зробив. Я переоцінив себе як особистість. Коли ти маєш бізнес, тебе оточують друзі, багато людей, все чудово, а після його розвалу – зникали люди. Тому ще є важливе життєве правило для мене – якою б складною не була ситуація, потрібно сісти і поговорити.

Треба мати сміливість сказати, що все погано.

В Україні всі звикли прикрашати своє становище, яким би жахливим воно не було. В інших країнах – навпаки, всі прораховують найгірші сценарії, у них все виглядає песимістично. В Україні ти намагаєшся особисто з усім впоратися, а там сідають і обговорюють. В той момент мене підтримали близькі люди, і я зайнявся активно спортом. Коли ти визнаєш свої помилки, а не скидаєш їх на країну чи оточення, то ти починаєш виправляти їх. Після цього пішов навчатися в МВА.

-Ти завжди підкачений, кремезний і усміхнений. Який спорт чи активності допомагають цьому?

-Батько мене вчив, що людина має стояти на 3 стовпах: знаннях та інтелекті, емоційній загартованості, фізичному розвитку. Якщо один з цих стовпів просідає, то людина стає неповноцінною. Звичайно, доросле життя вносить свої корективи. Сім’я, діти, робота, постійні переїзди – дали свій ефект. Я усвідомив, що за останній рік я майже не займався спортом. Кожного разу, думаючи про зал, вважав, що зможу швидко до нього повернутися, але швидко вже не буде. Потрібно все починати спочатку, повільно входити в режим. Ось цим я й живу останні дні: починаю потрохи бігати, плавати, ходити в зал. Чи це старість, чи відсутність режиму, але відчуваю, що після походу в зал мені вже важко ходити 🙂  Тому, спорт це дуже важливо, він багато додав в момент, коли я формувався як особистість. Зараз я починаю розподіляти час і визначати, куди його інвестувати: чи прийти після роботи і провести час з сім’єю, чи сходити трохи попрацювати в залі. Проте сім’я у мене на першому місці. Я знаю, що повернуся в спорт, бо це є частина мене.

12046653_10153187286592253_9177906901923853824_n

-Які звички ти провів повз все життя?

-Я фанат, коли все в порядку, коли все чисто і складено. У мене від мами передалась любов до ідеальної чистоти. Моя дружина може не закрити шампунь після прийняття душу, а для мене – це просто катастрофа :-). Спочатку я робив зауваження, але потім зрозумів, що ми всі різні, для когось важлива ідеальна чистота, а хтось робить класні речі в іншому. Я можу цілий день ходити і обдумувати певне рішення, ввечері приходжу додому втомлений і виснажений своїми думками, ділюся ними з дружиною, а вона швиденько вказує на помилки чи певні підходи – і для мене все стає зрозумілим. У неї є інші риси, яких не вистачає мені, тому вона й не закриває шампунь, бо вона по-іншому на це дивиться і для неї це не є цінність. Коли ти це усвідомлюєш – стає легше жити: закритий шампунь не є важливішим за стосунки. Ти спілкуєшся з різними людьми, які додають в тебе щось нове й роблять тебе сильнішими.

Ідеальність насправді не є принциповою. За останні 3 роки я почав усвідомлювати, що в світі мало принципових речей.

кост– Як ти вирішив брати участь у проекті «Холостяк»? Як взаємопов’язані твоє швидке одруження і цей проект?

-Я займався на той момент інвест-банкінгом, тому чудово знав, як працює українська економіка у різних сферах. Але ніколи не знав, як працює телебачення. Сталося все дуже випадково: я грав у гольф, телефонує незнайомий номер, але я не взяв слухавку. Згодом знову зателефонували і сказали, що вони з кастингу телеканалу СТБ, і мене запросили до них прийти. Я спочатку подумав, що це жарт якийсь. Але вони серйозно почали розповідати про кастинг і просили приїхати. Прислали смс-ку з адресою, я заглянув в Інтернет – і дійсно СТБ. Приїжджаю до них втомлений після перельоту. Мене почав провокувати психолог: задавав дивні питання. Я не хотів дискутувати і відверто сказав, що якщо я їм не підходжу, то ми можемо це зараз же закінчити і просто залишитись з хорошими спогадами про наше спілкування. Їм, напевно, сподобалася моя відповідь, бо мета психолога була вивести мене з себе, щоб подивитись, як я буду реагувати в складних ситуаціях. Виявляється, що я гарно відреагував. Після того, як я потрапив туди, я зрозумів навіщо вони проводили зі мною ту бесіду: телебачення – це неймовірно важка робота. Для того, щоб люди подивилися лише 3 години програми, ми цілий тиждень, 16 годин на день знімали. 20 камер одночасно, купа людей все це монтує, за 3 місяці було зроблено величезну кількість роботи. Все було відзнято інтенсивно. Я б раніше подумав, що над цим проектом рік працювали. Для мене це було класним досвідом. Я зрозумів, що телебачення – це особлива річ, яка з нічого може зробити щось, або з чогось класного – ніщо. Треба бути обережним з ним. Я акуратно зайшов, і так само вийшов з цієї індустрії.  Неспівпадання реальності й очікувань розбалансовує багатьох людей, які потрапляють в телик.

Будувати стосунки в рамках проекту було важко. Ти не думаєш, як будувати стосунки, а думаєш, як виспатися і дожити до завтрашнього дня. З дружиною я познайомився за місяць до проекту, ми потрапили на спільний гольф-турнір. Згодом, з’явилися складнощі у спілкуванні, бо мене не було в Україні 4 місяці. Після проекту ми знову зустрілися і зрозуміли, що хочемо бути разом. Все відбулося швидко і приємно. Проект у свою чергу відіграв велику роль, бо він дав поштовх пороздумувати про особисте й замислитися над майбутнім.

12803153_10153459029117253_1193412938438295963_n

– Чи були книги, фільми, люди, які перевернули твоє життя і як?

-Неможливо швидко змінитись. На початку становлення тебе як особистості, одна книга чи одна людина може сильно на тебе повпливати – і ти швидко змінюєшся. Мене тоді змінив Брюховецький. Я не хочу сказати, що люди не змінюються в дорослому віці. Саме вивчення історії завжди розширює горизонти мислення і пояснює певні речі. Як і будь-який могилянець, я не байдужий до тих змін, які відбуваються в країні. Зараз часто задаюся питанням : «Чому так?». Книга Дарона Аджемоглу і Джеймса Робінсона «Чому одні країни багаті, а інші бідні» (яка пояснює, що таке держава як інститут, які вона формує принципи для побудови суспільства, яким буває суспільство і як ним керувати) дійсно допомогла зрозуміти світові події і події у власній країні.

Якщо подивитися з історичної сторони, то не буває керівників, які не хочуть скористатися своїм становищем.

Всі хочуть підкорити, всі хочуть домінувати, всі хочуть користуватися найбільшими ресурсами. Тут потрібно змінювати принципи. Коли спілкуєшся з американцями, які вибудовували свої принципи 300 років і кажеш їм, що зможеш ці ж принципи впровадити за 20 років, то їх це дуже потішає. Ця книга багато додало до мого світогляду. Якщо говорити про особисті речі, то книга «Цзюнь Цзи» – це одна з достойних книг у моєму житті. Біогафії Стіва Джобса, Андре Агасі – це обов’язково до вивчення. Мені щастило на людей: довкола мене завжди класні люди. У мене п’ятеро похресників, чотирнадцять кумів, які з різних міст і країн. Я щаслива людина в плані оточення.

Ми трохи згадували середовище й людей під час навчання в Могилянці. Часто в інтерв’ю люди говорять про білу мафію. Коли свій свого намагається кудись проштовхнути, промотивувати і тд. Чи були подібні історії в твоєму житті?

-Могилянка має побічний ефект. Дуже багато людей, які випустились з Могиляки, вважають себе a priori зірками.  Ще в 2009-2010 рр. я дав собі слово не працювати з могилянцями, бо рідко отримував те, чого очікував. З одного боку, могилянці – це найкращі люди, але з іншого – це люди, з яким ти не хочеш мати справу. Тут відбувається своєрідне поєднання солодкого і кислого. У мене такого не було, щоб хтось почув, що я могилянець і мені допоміг. Водночас, якщо в тебе є товариш-могилянець, допомога якого тобі потрібна, то він тобі не відмовить.

-Уяви, що ти можеш зустрітися з собою на першому чи шостому курсі. Щоб ти собі порадив? Можливо, ти б використовував більше можливостей поза Могилянкою.

-У тебе є можливості, ти їх використовуєш, або ні. Це не питання Могилянки, не питання викладачів, людей, з яким ти вчишся. Все у тобі. Я не взяв все, що Могилянка могла дати, але взяв основне – я повірив, що одна людина може згуртувати навколо себе більше людей, які можуть змінити щось. Ось це те, що якраз і було в Могилянці.

Я переконаний, що Могилянка може дати набагато більше ніж ти можеш взяти

Call to actions:

До мене можна звертатися з будь-яких питань. Зараз більш ніж 50% випускників працюють за кордоном. Працюємо, набираємося досвідом. Коли в Україні настане переломний момент, то я хочу, щоб усі повернулися назад і довели на практиці, що ми готові до нового життя й формування нових цінностей.

Спілкувався Олександр Король

Редакторки: Анфіса Дорошенко, Віта Шнайдер, Савченко Марія

Бажаєте долучитись до #dreamteam ММ? Гляньте вакансії та заповнюйте форму

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі