Катерина Ставнійчук. «Хто, як не ти? Вставай і роби»

59da0989f314e_1

На цьогорічній посвяті, за словами Андрія Мелешевича, Академія провела операцію «Окупація Контрактової площі». Схоже, могилянці пішли далі й вирішили захопити й органи державної влади 😉 Перші агенти змін, які повертають держслужбовцю чесну репутацію, – уже в ній. В інтерв’ю Катерини Ставнійчук дізнайтеся, як Могилянка виховує універсальних солдатів і спрямовує у «правильне русло». А ще – які кроки маємо на шляху до держслужб, що обслуговують клієнтів, а не створюють перешкоди. Підтримаймо наших реформаторів!

Освіта: НаУКМА (екологія)

Досвід: Головний сервісний центр МВС

Налаштовуйтесь на хвилю Катерини під час читання, плейлист спеціально для ММ:

– Які в тебе асоціації з Могилянкою?

– Перший раз, коли я потрапила до Могилянки (це було під час вступної кампанії), відразу відчула – я вдома. У цих стінах тепло і затишно. Тоді вирішила – буду тут вчитися. Тож перша асоціація з Могилянкою – це комфорт, домашня і сімейна атмосфера.

Розкажи свою історію вступу.

– Коли я вступала, у більшості ВНЗ усе здебільшого вирішувалося хабарями. Я завжди вірила у свої знання і сподівалась на справедливість, та й, чесно кажучи, грошей на хабар моя родина не мала. Тож розраховувала лише на власні сили.

Ще на той час важливим для мене було – не піти в технікум. Я складала іспити і в КПІ, і в Київський національний університет будівництва й архітектури. І ще в якийсь технікум при ньому, куди мене одразу брали за співбесідою завдяки самим «5» у шкільному атестаті.

Потім прийшла в Могилянку просто для того, аби привітатися зі знайомою, яка тут працювала і могла допомогти з літературою, необхідною для підготовки абітурієнтів. Тоді навіть мови не було про вступ у НаУКМА. От після цього візиту в мене і з’явилася ідея-фікс стати студенткою Могилянки

Я таки змогла пройти на екологію і на хімію, бо тоді добре зналася на природничих науках. Обрала все ж таки екологію (за порадою своєї родички, яка працювала у цій сфері) і провчилася на цій спеціальності 6 років. Правду кажучи, кайф від навчання почала отримувати десь на 3 курсі. І це був кайф не від екології, а від самого процесу навчання.

Після бакалаврату подумала, що досить з мене навчання. Проте через рік без навчання, без Могилянки, зрозуміла, що хочу ще вчитися. Дуже завзято взялася до навчання: штудіювала багато додаткової літератури, виконувала всі завдання і, як результат, мала дуже хороший рейтинг в групі.

Але тут суть була не в екології. Тут я відразу відповім на твоє наступне запитання (я просто читаю інтерв’ю 🙂 ) – що мені дала Могилянка.

Могилянка, як університет, спрямувала мене в «правильне русло»

16640566_1404029802980788_1897956107405176076_n

А що саме тебе спрямувало?

– По-перше, підхід викладачів. У школі дитина мало конкурує із рівними собі, вона швидше показує батькам, вчителям, що вона чогось варта. Принаймні так було в мене. А в Могилянці була здорова конкуренція. Тут виховують особистостей, навіть найпростішим – звертанням до студента на Ви.

Нехай із цього хтось жартує і сміється, але тут справді виховують еліту нації

Викладачі в Могилянці дають студенту право вибирати, самостійно вирішувати за себе. До того ж, тут розвивають критичне, аналітичне мислення. Я справді можу чогось не знати, але завдяки вмінню аналітично мислити із абсолютно нової для себе інформації роблю певні висновки. Та й загалом, вміючи критично мислити, можу отримувати значно кращий результат, ніж та людина, котра знає безліч всього, але не вміє правильно узагальнювати, структурувати й аналізувати інформацію.

Могилянка навчила мене не ЩО робити, а ЯК можна сказати, виховала універсального солдата

Розкажи трохи про роботу. Як усе починалося?

– Я просто взяла і почала працювати. Мотивація у мене була проста – заробляти власні гроші. Моєю єдиною родиною була мама, і абсолютно зрозуміло, що їй одній було важко утримувати нас обох для життя у столиці. Тих грошей мені не вистачало на яскраве студентське життя, якого мені хотілось, тому вирішила, що маю заробляти самостійно. Тим паче, що працювати я насправді дуже люблю. Однаково ставлюсь і до фізичної, і до розумової праці.

Могла бути до третьої на парах, потім піти у КМІС працювати до дев’ятої вечора на телефоні, а потім прийти додому і до третьої ночі підробляти написанням курсових чи заповненням опитувань, а зранку вставати і йти знову на пари.

Я справді почуваю себе комфортно, коли зайнята. У мене є навіть таке кредо, ще зі школи: «Що більше треба, то більше встигнеш»

14495511_1261071260609977_8429963806307719741_n

Розкажи трохи про кар’єрний ріст, а особливо про точки переходу.

– Більшість кардинальних чи масштабних змін у моєму житті, зокрема професійному, траплялися після змін у непрофесійному житті. Тож аби відволіктись від особистих змін, я завзято бралась за роботу чи навчання. Можливо, частково через бажання довести собі та іншим, що я сильніша і розумніша, ніж виглядаю, все зможу і невдача мене не зламає.

Наприклад, саме в такій ситуації на третьому курсі я занадто активно взялась за навчання. Іншого разу – кардинально змінила сферу діяльності.

Думаю, у такий спосіб – звільняючи місце у своєму житті, я відкривала можливість статись новому

На четвертому курсі пішла працювати у міжнародну громадську організацію «Соціальні ініціативи з охорони праці і здоров’я». Ми працювали з грантами Глобального фонду над проектами з профілактики туберкульозу та ВІЛ/СНІД в Україні. Працювали з колегами-іноземцями, тож мала можливість удосконалювати свою англійську. Тут я почала займатися темою громадського здоров’я.

Фактично з четвертого курсу наступних 4 роки я працювала саме у цій сфері. Для мене, як і для всіх, хто працював у цій організації, проблема туберкульозу та ВІЛ/СНІД була справді дуже важливою, тому ми дуже раділи результатам нашої роботи.

Після закінчення бакалаврату працювала помічником директора телекомунікаційної компанії, але після року роботи на цій посаді повернулася вчитися в Могилянку і на часткову зайнятість до ГО. Потім звільнилася, бо планувала переїжджати закордон. А поки чекала на візу, щоб не сидіти без діла, вирішила ще підзаробити грошей і виклала своє резюме в Інтернеті з позначкою «помічник керівника, асистент».

Якось мені зателефонували і запропонували прийти на співбесіду. Працедавцем виявилась ВРУ. Так почалась моя перша державна робота – я стала помічником народного депутата України

15622064_1353951001322002_4322649778649795394_n

Моя депутат працювала в Комітеті з питань охорони здоров’я, а я займалася організацією різних проектів, круглих столів, допомогою в реалізації її ініціатив у цій царині. Також навчилась працювати зі зверненнями громадян і швидко долати бюрократичні перепони з документообігом в державних органах. Комунікація і відкритість творить дива!

Потім, перед початком перевиборів, відчула, що ця робота стає нікому не потрібною, що мій мозок починає атрофуватись від рутинної роботи. На роботу я ходити вже не хотіла, «перегоріла». Коли мене звільнили через нестачу фінансування (до речі, єдина робота, з якої мене звільнили за ініціативи роботодавця), я була на диво дуже щаслива. Адже самостійно зважитись звільнитись мені було складно.

Потім десь місяць працювала у ще одному проекті, метою якого було створити карту соціальних пунктів, де населення могло отримувати певну допомогу (пункти для хворих на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, пункти для безхатьків тощо).

– Як почався твій шлях до Головного сервісного центру МВС?

Одного дня мені подзвонили щодо мого резюме і запропонували прийти на співбесіду на Банкову. Коли я зрозуміла, що це Адміністрація Президента України, то моєму здивуванню і захопленню не було меж

У результаті процесу відбору я стала працювати помічницею Бориса Ложкіна – Глави Адміністрації Президента України.

Спершу працювала секретарем у приймальні Глави, а потім вже безпосередньо помічницею. Був виснажливий режим роботи, потрібно було постійно бути дуже уважною, зібраною, відповідальною і комунікабельною, я навіть схудла на 7 кілограмів за півтора місяці.

Це був шалений темп і робота з фахівцями, я сказала б світового рівня. Проте в певний момент я зрозуміла, що не розвиваюся на цій роботі. Усвідомлювала, що можу робити значно більше, ніж просто формувати робочий графік шефа і нагадувати йому про важливі справи. 

Так, тоді я відчувала себе частково причетною до чогось великого і глобального, але була впевнена, що можу значно більше. Думаю, саме у Бориса Ложкіна я перейняла підхід, що у професіонала своєї справи не існує висловів «не можу», «не знаю» чи «не хочу». Я почала «штурмувати» керівництво, щоб мені дали працювати над  конкретним проектом.

Якось в АПУ прийшла Ека Згуладзе, де ми з нею і познайомилися, а вже незабаром мені повідомили: «Ми тебе “віддаємо” Еці. Йди тепер з нею робити реформу МВС»

Щоправда, тоді я не дуже розуміла, як можу бути причетна до МВС.

Пішла на співбесіду і через кілька днів Ека запросила мене до себе в проектну команду для роботи над реформою ДАІ/МРЕВ. Я пішла з АПУ, незважаючи на здивування багатьох, мовляв «як це можна проміняти роботу в Адміністрації Президента на щось інше». Вірила, що здатна на більше – зможу робити важливі речі для нашої країни. На першій нараді у МВС нашій команді дали завдання «до завтра» оформити англійською мовою проектну заявку щодо реформування МРЕВ.

Тобто за одну ніч скласти цілий проект?

– По суті, так. Хлопці (нас було п’ятеро в команді цього проекту, я приєдналась останньою) вже мали бачення, ідеї, напрацювання. До мого приходу вони проаналізували ситуацію і зробили чималий шмат роботи. Потрібно було всю цю інформацію доопрацювати, структурувати і викласти на папері.

Для мене це було легко, адже писати проектні заявки я добре вміла завдяки своїй першій роботі. Страшним було те, що коли я вийшла з наради, у мене все ж залишилося одне питання – що таке МРЕВ (маю на увазі, як воно працює). На щастя, я працювала не одна було кому все пояснити.

У нас була дуже дружна команда, здавалось навіть міні-родина. Думаю, саме тому нам вдалося реалізувати цей проект, а ще тому, що всі ми були справді небайдужі. До речі, влітку у відпустці їздила в гості до наших колишніх колег, а тепер вже друзів, грузинів. Нетворкінг – це дуже приємна і корисна штука.

Коли очолювала відділ з координації реформи в МВС, мені довелось зважати на бюрократію державного органу, займатися паперовою роботою. Але це допомогло мені зрозуміти, що часто бюрократія необхідна для нормального функціонування державного органу. Проте, думаю, вона має бути помірною і об’єктивною.

19702371_1552378261479274_1139497405319086748_n

У листопаді 2015 року Кабмін нам «сказав», що треба запускатися. Частково це був шок, адже було море ідей, напрацювань, проте ми не знали, як все це одночасно реалізувати і запустити в дію велику державну машину. Тож перших тижні зо два ми просто ночували на роботі.

Це було дуже складно, але ця атмосфера дала мені змогу відчути себе частиною великого цілого. Найприємніше все ж те, що ця реформа справді працює і сервісні центри МВС, над запуском яких ми наполегливо працювали 2 роки тому, надають послуги сотням тисяч громадян і з кожним днем все якісніше.

Нині ми продовжуємо робити сервіс максимально орієнтованим на клієнтів. І нам справді дуже приємно, коли отримуємо хороші відгуки, листи чи повідомлення із вдячністю від пересічних громадян.З іншого боку, є люди, котрі пишуть гнівні пости чи листи на зразок «От я бачив, як поліцейський за кермом писав щось у телефоні – провал реформи, зрада».

Я думаю, такі зрадофільні настрої абсолютно деструктивні

До того ж, сервісні центри МВС відокремлені від Нацполіції і не мають повноважень контролювати чи карати. Наше завдання –  «щастя і радість приносити людям», забезпечивши якісний державний сервіс.

Просто на вас, як і на будь-які державні структури, падає негатив від людського шаблонного мислення. Люди часом не розуміють, скільки за маленькою зміною стоїть людської роботи.

– До речі, у цьому важливу роль відіграють ЗМІ, громадські активісти і експерти, які часто виявляються більше популістами, ніж фахівцями з питань, на які дозволяють собі давати коментарі. Але в країні демократія, тому працюємо з тим, що маємо.

Згоден. Ми підходимо до важливого питання. У суспільстві існують певні міфи, з якими потрібно працювати. Тож давай почнемо з міфів. Які найпоширеніші міфи згадаєш?

– Найперше – усе можна вирішити лише за гроші. Візьмемо конкретні сервісні центри МВС. Є відома проблема – бігунки або «рішали» (як ми їх називаємо). Це люди, котрі стоять під центром і за гроші пропонують «все порішать». Вони оформлюють на себе довіреність, що має юридичну силу, приходять до центру і отримують послугу за громадянина.

Фактично людина платить за те, що могла б зробити сама.Самі ж громадяни часто аргументують свої звернення до «рішал» тим, що їм легше заплатити, ніж витрачати свій час у чергах чи витрачати нерви на бюрократію.

Але секрет у тому, що все «порішать» можна без сторонньої платної допомоги, абсолютно легально й досить швидко

У кожному сервісному центрі МВС можна отримати консультацію щодо необхідних послуг. Крім того, у нас ефективно працюють фейсбук-сторінки та кол-центр, у багатьох центрах вже є система електронної черги. У більшості центрів є онлайн-камери, через сайт www.hsc.gov.ua можна перевірити стан черги і спланувати час свого візиту для отримання послуги. До кінця року плануємо реалізувати можливість попереднього запису в електронну чергу через сайт.

Звісно, наша система не досконала, і ми над цим щодня активно працюємо. Зараз у розробці стандарти надання послуг, адекватність яких не поступається наданню послуг у приватному секторі, система оцінки якості, активно і досить успішно працює комунікаційний напрям. Також плануємо переводити базові послуги та внутрішні процеси в онлайн формат, наприклад, вже сьогодні можна отримати онлайн-довідку про несудимість або витяг з Єдиного державного реєстру МВС (про транспортні засоби).

Повертаючись до питання корупції, я вважаю, що це особистий вибір кожного: давати хабара чи отримувати послугу чесно; платити посередникам чи йти до центру самостійно. Зміни потрібно починати з себе! Ми намагаємось процедурно та технічно попередити можливість порушувати закон.

Receive Updates

No spam guarantee.

А як щодо міфів про держслужбовців?

– Усі звикли, що державний службовець – це «нахлібник» і бюрократ, який нічого не вміє і загалом не хоче працювати. Це неправда! Так, у нашій системі, як і будь-де, такі є.

Але основна частина команди, яка є рушійною силою цих змін – це люди, котрі працюють 24/7. У нас є завдання – ми маємо його зробити. Проблема має бути вирішена. Громадяни мають отримувати якісний державний сервіс. Крапка

Більше того, в нашій команді є багато колег, які раніше реалізували себе в приватному чи корпоративному бізнесі. Вони свідомо обрали для себе державну роботу, щоб поділитись досвідом, реалізувати цікавий проект, бути частиною реформи, зробити свій внесок.

2

Дуже важливим ще є підхід керівництва до роботи, який співробітники намагаються наслідувати. Коли керівник викладається на повну, як це робить наш керівник Владислав Криклій (як ми колись з командою проекту жартували, «мозок» нашої реформи, людина, у котрої завжди безліч ідей і планів, як оптимізувати роботу, діджиталізувати її), – так само робить і колектив.

І за його керівництва нам вдалося вже чимало. Запустили мобільні сервісні центри МВС (до речі, перший державний сервіс із виїздом до громадян). Відкрили більше 30 сервісних центрів МВС нового зразка, які працюють у форматі європейського фронт-офісу. Провели масштабну програму стажування для молоді.

Крім того, випустили нові екзаменаційні питання з Правил дорожнього руху (зараз на сайті Головного сервісного центру МВС можна спробувати свої сили – скласти іспит). Розширили перелік послуг (онлайн також). А також запровадили роботу системи електронної черги, онлайн-камер, відкрили кол-центр, реалізували проект буккросингу. У нас нереально крута команда комунікації і багато внутрішніх змін у роботі системи.

У нашій команді є також люди, які ніколи не працювали у держструктурах, люди з різних сфер діяльності, які хочуть змінювати країну на краще, починаючи з себе вони і є рушієм реформи

Такі «новачки» працюють поруч із справді досвідченими професіоналами із системи МВС, які, можливо, і не горять бажанням до змін, але готові виконувати поставленні завдання і йти в ногу з реформою. І від такого симбіозу, завдяки ефективній комунікації, виходить справді класний результат.

Загалом, я трохи зневажливо ставлюся до людей, котрі не хочуть нічого змінювати ні у суспільстві, ні у власному житті.

Люди, абсолютно все у ваших руках. Досить жалітися і страждати. Усе у вашому житті це ваш вибір. Тому потрібно братись за діло, якщо є можливість. Просто зробіть це!

18519815_1497981990252235_3236070311745133371_n

Як ти формуєш команду?

– Найперше, на чому тримається наша команда, – це довіра. Мої колеги знають, наскільки важливою для мене, як для керівника, є їхня чесність і довіра. Я завжди ставлю питання в лоб і висловлюю свою думку напряму. Можливо, це не дуже дипломатично, але частково саме тому нам вдалося створити гарний мікроклімат у колективі.

По-друге, на цій роботі я навчилась вірити в людей. Мої колеги можуть значно більше, якщо в них повірити, особливо коли це їм озвучити

По-третє, я намагаюсь не вірити чуткам і пліткам, поки сама не знайду їм підтвердження. У державній структурі, на жаль, це дуже важливо, адже навколо вистачає людей, котрі можуть тебе «підставити», навіть неумисно. Також, у нашій команді ми намагаємося рівнятися на кращих. Хороший результат колег стимулює інших.

Одним зі своїх найкращих здобутків як начальника управління вважаю рішення прийняти на роботу ще одну студентку НаУКМА – Марту Колобову, яка теж свого часу навчалася на екології. Тепер вона очолює відділ координації реформ та проектної діяльності в Головному сервісному центрі МВС.

Марта – хороший проектний менеджер і генератор ідей, а ще – моя чарівниця 🙂 Також пишаюсь налагодженою мною активною співпрацею з міжнародними партнерами, що дає нам змогу використовувати європейські практики, тим самим вдосконалюючи якість надання послуг сервісними центрами МВС.

3

–  Які складнощі виникають у роботі?

У нашій країні дуже багато бюрократії і недостатньо політичної волі. Наприклад, щоб внести одну маленьку зміну в нормативний акт, треба пройти довжелезну виснажливу процедуру. А люди потім кажуть: «І що такого ви зробили?»

І справді, що більше робиш, то більше чекають. Ми скоротили кількість підрозділів замість 248 МРЕВ маємо 153 сервісні центри МВС. Спершу люди скаржилися, що у системі забагато працівників, а тепер кажуть, що їм далеко їздити до наших центрів, і вимагають відкрити додаткові на місці ліквідованих МРЕВ.Ми почули людей і запустили мобільні сервісні центри МВС у 20 областях. Це буси, у яких є вся необхідна для надання послуг апаратура і які можуть їздити з міста у місто.

Скориставшись послугами мобільного центру, громадяни можуть замінити чи відновити водійські посвідчення, отримати міжнародне посвідчення водія, зареєструвати транспортні засоби (огляд транспорту проводить експерт, який виїжджає у складі мобільної групи), а також подати запит та отримати довідку про несудимість.

Мобільні сервісні центри МВС виїжджають у райони, де немає стаціонарних центрів. Місцева влада анонсує про приїзд такого центру, збирає заявки від жителів того чи іншого регіону і подає запит на приїзд центру до їхнього населеного пункту. Щомісяця формується графік виїздів, про який завчасно повідомляють населення. Дехто просто не розуміє важливості цих змін, але є люди, яким вони дуже потрібні, саме на таких ми і орієнтуємось.

Мені здається, що звичайних людей теж якось потрібно залучати до цих реформ, щоб вони відчули, що це все не відбувається так просто.

– Я бачу велику проблему в тому, що люди зневірені, вони просто не вірять у реформи. І до всіх реформаторів, особливо молодих, народ ставиться дуже упереджено

Проте ми намагаємось бути максимально відкритими і доступними для громадськості. Саме з цією метою створили кол-центр, охоче співпрацюємо з громадськістю.

Як на мене, то очікування у людей іноді надто великі, а досвіду змін в українців немає. Тепер інше запитання. Хочеться знати про тебе більше як про людину. Отже, пірсинг – чому, як і навіщо?

– Ця ідея-фікс з’явилася у мене на 2–3 курсі. Якось я здала мікробіологію на «5» (а у Фуртат це було просто нереально) і вирішила зробити собі такий подарунок. Хотілось чогось бунтарського. Добре все обдумавши, зробила висновок, що найкращий варіант – пірсинг на язиці. Тут його буде мінімально видно, якщо набридне, то зніму і дірка буде майже непомітна.

Але ось уже 10 років він мені не набридає, незважаючи на мамині спроби мене присоромити: «Ти ж керівник у державній структурі» 🙂 

Та це ж, навпаки, круто, показує твою відкритість. Поговорімо ще про твої хобі.

– По-перше, це скрапбукінг. Люблю робити handmade листівки і фотоальбоми. Але останні 2 роки я досить мало скраплю, бо робота займає дуже багато часу. Тут можна поринути у якісь спогади зі своїми фото, можна поєднувати здавалося б непоєднувані речі, кольори. З одного боку, тут можна проявити себе, а з іншого – це чудовий подарунок, адже він зроблений індивідуально для конкретної людини. Я люблю і малювати, і співати, і танцювати, загалом, творчі речі мені притаманні.

А що ти цінуєш у людях?

– Чесність. Ненавиджу брехню, бо для мене вона рівноцінна зраді, неповазі і всім гріхам разом узятим. Я відкрита до спілкування з іншими. Але часом така моя відкритість, можливо, дещо наївність, не дуже корисна для мене самої. Як би там не було, люблю чесність і люблю бути чесною.

14671188_1275375992512837_8322286611426304792_n

Чи є у тебе мета на життя?

– У своєму житті я керуюся трьома правилами. Перший: «The only thing that differentiates a winner from a loser is that in most cases a winner had guts to try». Наступний – «Хто, як не ти?». Адже можна безкінечно сидіти і чекати змін, але треба вставати і самому щось змінювати.

Ще один вислів – «Contra spem spero» Лесі Українки. Я настільки вірю в якісь хороші й добрі речі, що часом розчарування стають великим ударом для мене. Проте, незважаючи ні на що, я завжди намагаюся рухатися далі. Якщо ні у що не віриш, то нічого і не отримаєш.

Ціль мого життя – робити щось важливе для інших

Ні, я не прагну зробити щось глобальне для світу, але по-справжньому хочу робити те, що буде недаремне і матиме позитив для інших людей. Хочу отримувати фідбек. Переконана: якщо не зробив для когось щось хороше, то жив даремно.

Яку велику ідею ти хотіла б втілити в життя?

– Це допомога дітям-сиротам. Мені дуже шкода їх, адже вони просто заручники ситуації. На рівні мети на далеке майбутнє хочу усиновити дитину, звісно, коли вже створю власну сім’ю.

А щодо таких конкретних проектів, то моєю улюбленою роботою є проекти з розвитку персоналу. Разом із Мартою, колегами та міжнародними партнерами ми провели річний проект стажування у сервісних центрах МВС по всій країні. Пілотувавши цей проект на київських центрах, ми знали кожного стажера в обличчя. Нині цей проект, який спочатку був експериментальним, ставлять у приклад іншим державним структурам, скоро плануємо офіційно поділитись досвідом його реалізації.

Плюс у тому, що молодь може побачити, що робота в державних органах, зокрема в органах системи МВС, може бути престижною та цікавою. Наприклад, зарплата у наших адміністраторів – близько 8000 грн. Для маленького провінційного містечка – це дуже висока платня.

Виходить, що спокуса взяти хабаря зникає, бо такої платні їм достатньо для комфортного життя.

– Будьмо відвертими, деякі все одно намагаються взяти хабаря. Але здебільшого люди справді почали цінувати своє робоче місце. До нас на стажування приходили абсолютно не підготовлені люди: ті, котрі ніколи не працювали у системі МВС (це обов’язкова умова для стажування), здебільшого молоді (переважно віком від 23 до 30 років), з досвідом роботи у сфері обслуговування, тому вміють працювати з людьми.

Тренерами для стажерів були працівники, які  пройшли спеціальну підготовку для тренерів, чудово знають свою справу в теорії і на практиці. Усе як у Могилянці 🙂

19875365_1552378154812618_7701478362403870872_n

Це круто. Ви великі молодці. У мене ще є два запитання. Яка найближча ціль на вашому професійному фронті? Що хотіли б змінити, покращити?

– Найбільші плани – розширення послуг, які надають сервісні центри МВС. Наприклад, реєстрація сільськогосподарської техніки, видача паспортів, європейська система реєстрації зброї тощо. І максимальна доступність послуг, зокрема через переведення їх в онлайн. Думаю, обміняти посвідчення водія онлайн і отримати нове кур’єром – це круто.

Ми керуємося тією ідеєю, що державна структура має не дозволяти, а обслуговувати. А ще прагнемо створити систему, яка працюватиме задля задоволення потреб клієнтів, а не збагачення її працівників

З внутрішніх процесів – запуск роботи системи контролю якості (нещодавно я пройшла спеціальне навчання закордоном за цим напрямом від Європейського інституту державного управління) і зміни в роботі екзаменаційної системи з отримання посвідчення водія, нові білети ПДР вже запустили, тепер на черзі фото-відеофіксація здачі іспитів.

Call to action:

– Знову ж таки, тут діє мій девіз: «Хто, як не ти? Вставай і роби». Розказавши свою історію, я можу мотивувати до дії, до змін. Весь час потрібно пробувати. Ми втрачаємо дуже багато шансів через те, що боїмося щось робити. Наприклад, багато хто не вірить, що в Адміністрацію Президента України я потрапила не за знайомством. Хоч насправді я розпочала свою кар’єру там завдяки вчасно розміщеному резюме в Інтернеті.

Також можу проконсультувати щодо реєстрації транспортного засобу, отримання посвідчення водія, довідки про несудимість. Або можна писати на сторінку Головного сервісного центру МВС у фейсбуці, дзвонити у кол-центр (044 290 19 88).

Я з радістю поспілкуюся з людьми, котрі хочуть поділитися досвідом. Завжди відкрита до цікавого спілкування, з якого можу для себе почерпнути певну інформацію, досвід. Багатьом здається, що я якась недосяжна, як більшість держслужбовців на керівних посадах. Це зовсім не так. Якщо хочете зі мною подружитися – пишіть у фейсбук 🙂

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Анна Морозова, Марія Чадюк

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі