Катерина Дегтяр. “Треба вірити своїм божевільним ідеям”

фон_катерина

Освіта: 2003 – 2009 ФЕН в НаУКМА, 2010 – 2012 МВА в Sabanci University

Досвід:  Радіо Квіт 2011-2012 працювала в Hay Group, 2013 – проектний менеджер у BVU Group, 2013 – дотепер Startup Weekend, 2014 – адміністративний асистент в iForum, 2014 – дотепер Startup Grind,  2015 – 2016 бізнес-аналітик у WannaBiz, 2016 – до тепер програмний директор Incubation.

Налаштовуйтесь на хвилю Катерини під час читання: плей-лист спеціально для ММ

 

– Який перший образ-асоціація виникає зі словом “Могилянка”?
– Мабуть, мої друзі.

– Пригадаєш чому і як поступала в КМА?
– Дуже добре пригадую, бо вступила не з першого разу. Не першого року, а наступного. Я спокійно проходила на факультет інформаційних наук, а на ФЕН мені трохи не вистачало балів, тож я пішла й подала на апеляцію. Там справді було, на що подавати. Вийшло так, що я поступила до економістів, але більше часу проводила з інформатиками.

Я обрала КМА, тому що це єдиний некорумпований ВНЗ. Спершу спробувала поступити в КНЕУ, бо я була призером олімпіад з англійської, а там першим іспитом на міжнародну економіку була англійська мова, я дивлюся на результати – написано “3”. Я здивувалась: “Як це?”. Тьотя з приймальної комісії вже хотіла на обід іти, але я попросила її подивитись. Вона після кількох прохань відкриває мою роботу, а там (притому синьою ручкою, яка не такого тону, як моя синя!) виправлено кожне моє “is” синеньким на “was”, потім червоненьким знову виправлено, і написано, що я не знаю систему часу. Вони самі мені синьою пастою подописували помилки й самі їх виправляли. Я зрозуміла, що з цим ВНЗ я не хочу мати нічого спільного. Тому “Могилянка”.

Про неї я дізналась, мабуть, в класі 9 чи 10. Не знаю, звідки. Але в мене з’явилася мрія про те, що я буду вчитись у “Могилянці”. А КНЕУ – це було для моди, просто, щоб спробувати. 

 

– Яку роль відіграло Могилянське ком’юніті в твоєму житті. Яке твоє ставлення до “могилянської білої мафії”?
– З ким я контактую найбільше – це друзі.

Всі університети мають студентські організації, це в усьому світі так. Люди знають, з ким вони працюють. Вони обирають інших з певної ком’юніті, з якогось кола спілкування, яке вони розуміють, можуть мати вплив на цю людину, розуміти її мораль та мотивацію. У світі нічого нового, а решта залежить від стосунків та персоналій.

Було б класно, якби Могилянка, за моїм зовнішнім відчуттям, мала більше проєвропейськості, вільного стилю. Можливо, це мій погляд ззовні, я цього не бачу. Але джазу щось нема.

– Твоя діяльність в стінах КМА в першу чергу пов’язана з Радіо Квіт. Пам’ятаю, ви постійно змагались з Радіо СМІТ. Така здорова конкуренція породжувала активність і якість. Зараз такого в КМА нема. Пригадаєш якісь пікантні ситуації?

PIN_5G6A7582
– По-перше, мені сумно, що немає такої кількості студентських організацій зараз в Могилянці. Моя суб’єктивна думка в тому, що організаційно можуть бути ті самі інституції, але багато залежить від персоналій. Персона Сергія Квіта була такою (і є такою), що дозволяє людям проявляти себе й робити помилки. Тому студентських клубів, ініціатив було багато. Очевидною була логіка “як хочеш – то роби”. Не було такого пострадянського забороненого стану “крок у бік – розстріл”. А так воно є в багатьох пострадянських освітніх інституціях. Мені здається, класно, що була така кількість студентських клубів, тому що це дозволяє формувати характер: брати на себе відповідальність за те, що ти робиш. Знов-таки логічна освіта, excel і тематичні операції не змінюються з року в рік, всім людям їх викладають однаково, просто потім різні люди стають по-різному успішними. Було б класно, якби Могилянка, за моїм зовнішнім відчуттям, мала більше проєвропейськості, вільного стилю. Можливо, це мій погляд ззовні, я цього не бачу. Але джазу щось нема.    

– Чого не вистачало тоді (і чого не вистачає зараз) Могилянці? Які б доповнення були доречними?
– Вільне відвідування лекцій варто залишати 100%, тому що це вже не дитячий садочок: кожна людина сама для себе може вирішити, який лекційний матеріал вона хоче отримати від конкретного лектора, в якому вигляді, вже структурованому чи послухати десь на Ютубі чи на Курсері. Зараз ресурсів дуже багато для самоосвіти та самонавчання. Лекція триває 1 год 20 хв, цей час можна або слухати викладача просунутого, або не дуже просунутого, з не дуже актуальним матеріалом, але цю саму тему можна послухати на Курсері. Лекція має бути абсолютно для вільного відвідування. Це буде своєрідний стимул для викладачів давати цікавий актуальний контент у зрозумілій структурованій формі.

Студентські організації – це є soft skills в чистому вигляді

Щодо практичних, у мене був різний досвід. Наприклад, з математикою на 1-2 курсі, коли економістам скоротили кількість годин і лекційних, і практичних, а обсяг матеріалу не змінили. Відбувалася якась неоголошена війна, а цапом-відбувайлом були студенти. Скоротили години викладачам, скоротили їхню зарплатню, а страждав перший курс, якому на голову звалився великий обсяг матеріалу з меншою кількістю годин, а ще й з таким ставленням, ніби ми винні. Ми ще до університету прийти не встигли, а ми вже в чомусь винні. Тому практика є дуже важливою, вирішальною, дуже не хотілося б, щоб адміністративні питання, на які студенти жодним чином не впливають, на жаль, робили зі студентів цапа-відбувайла. Практичні штуки залежать суто від інтерактивних класів з викладачами, від кількості зроблених вправ, опрацьованих помилок. Класно, коли багато є практики, як з англійською мовою, коли є маленькі групи, а переважна частина занять – практична. Якихось великих лекційних годин або потоків з англійської немає, бо це не продуктивно. Було б класно, якби це розуміли і щодо фундаментальних речей, типу математики. Бо математика й англійська – це дві основні штуки, які треба для себе винести з бакалаврату на класному рівні, щоб або далі протягом життя легко вчитись чомусь, або їхати за кордон вчитись на грантах.

Студентські організації – це є soft skills в чистому вигляді. Командний дух – це одна частина, інша річ – зрозуміти, що ти хочеш робити, і свідомо це обрати. В студентських організаціях ніхто нікого не змушує щось робити, якщо людина не хоче – вона не робить.

На будь-якому етапі життя, не лише студентському або дитячому, ми всі робимо помилки. Просто у мене було таке враження, що Сергій Миронович давав робити людям помилки, набити всі гулі собі на голові і, таким чином, дорослішати. Мінімальне втручання з боку університету. Хочете робити – робіть.    

               

– На сторінці сайту ще є твої зазначені “хочу”: кар’єру та родину. Любила хорошу музику (посилання), фітнес, Дослідження операцій Хемді Таха, булочки з маком, якісне кіно і чесних людей. Що в списку зараз? І як ти потрапила до Радіо Квіт?
– Я думаю, що випали зі списку тільки булочки з маком. Я їх так само люблю, просто зараз більше слідкую за своїм харчуванням.

Я викладаю йогу з 2004 року, ще з часів навчання.

260048_10150245226452622_3366504_n

Чому Радіо Квіт? Ще в шкільні часи, коли мені було 14-15 років, мені запропонували бути ведучою на одній з локальних радіостанцій. Але в моїх батьків щось включилось не те і не в ту сторону, вони вирішили, що будуть вирішувати за мене, і відправили мене відпочивати. Зараз я розумію, що в таких питаннях треба наполягати на своєму. У 15 років дуже важко щось сказати проти волі батьків з двох причин, бо а) вони мають авторитет, б) ти фінансово від них залежна. Тому тут є два мотиви: більш благородний і менш благородний. На жаль, для багатьох дітей в пострадянському просторі – це реалії життя. Тому це був не до кінця закритий момент, якого мені завжди хотілося. Коли я вступила до Могилянки, дізналась, що тут є радіо, я вирішила, що хоч трохи вільного часу посеред навчання можна знайти, щоб свою мрію реалізовувати.

Це був десь 4 курс, коли в нас з’являлося радіо JamFM. Вони перший час без ведучих, без реклами крутили якісний рок. Я їм написала, що хочу до вас. Вони зрозуміли, що в мене занадто завантажений графік був викладанням йоги та навчанням в Могилянці, тому вирішили, що не на часі. З Анною, яка вела співбесіду, ми й далі приятелювали.

Треба не лише бути захопленим тим, що ти робиш, але й пильнувати, хто поруч

– Як увійшла йога в твоє життя і що дає?
– Йога – це велика частина мого життя. Ті самі 15 років, я займалась всім підряд. Мама почала ходити на йогу і на своє друге чи третє заняття сказала, щоб ми пішли разом. Я подумала, що один раз можна не відмовити. Сьогодні я не тільки займаюсь, але й викладаю. Мама вже давно не займається. Коли в Могилянку поступила, і в групі, і сама дуже багато тренувалась. Потім, коли мені був 21 рік, я була наймолодшим презентером на першій великій конференції з йоги на пострадянському просторі. Презентер – це той, хто веде клас. Там всі серйозні, по 40-50 років, а я така мала, несерйозна і захоплена тим, що я роблю. У мене був момент на 4 курсі: економічна теорія, багато хто йде працювати у Велику четвірку. Я розумію, що мені подобається викладати йогу, я цим можу заробляти стільки, скільки й у Великій четвірці, і думаю: “А навіщо воно мені?”. Потім був такий період, коли з друзями перед моєю MBA програмою ми намагались відкрити клуб йоги, але просто я неправильно обрала партнерів. Треба не лише бути захопленим тим, що ти робиш, але й пильнувати, хто поруч.

Унікальних технічних спеціалістів, інвесторів, маркетологів немає… У будь-якій індустрії є геніальні герої, які її на собі тягнуть, класні спеціалісти. Зараз ми говоримо про середній клас спеціалістів. І тут треба дивитись на їхні психологічні особливості, на те, як вони виховані, як поводять себе в критичних ситуаціях, в повсякденному житті, банально з людьми, які є рангом нищими за них (з офіціантами, наприклад), як ці люди вміють грати в групові види спорту. Тому іноді краще технічні скіли в команди підтягувати, бо це реально можна змінити. Але якщо це повний бідос, а не людина, то це вже змінити неможливо. Технічні вміння змінюються швидше і легше, аніж те, що ми називаємо soft skills. Soft skills – це більш критично. Якщо я бачу, що є класні технічні спеціалісти, але вони не вміють працювати в команді, вони мають дуже різну мотивацію в цьому проекті, у них є певні нюанси в їхньому джентельменському поводженні з людьми, вибачайте, я такий компроміс з власною совістю робити не буду.                       

– Після КМА ти поїхала навчатись до Туреччини. Чому? Що тобі це дало?
– До Туреччини ще було 2 роки в невеличкій IT-компанії, і лише потім –  Туреччина. У компанії, коли я прийшла, нас було 5 або 6, реально дуже сильний технічний директор, який і сьогодні є одним з найсильніших на пострадянському просторі. Компанія так і розвивалася, вона була більш технічно просунотою і збирала серйозних технічних спеціалістів, вона не була менеджерськи просунутою. Під час цієї роботи я багато подорожувала Європою, тому що мала відвідувати багато спеціалізованих IT-конференцій. Це була моя магістратура. Потім був один рік в Києві, коли я відсунула на другий план і йогу, і роботу, дуже була заглиблена у свої романтичні стосунки. А потім я зрозуміла, що наша краса та радість вчилася в Могилянці, вчила англійську й математику не для того, аби працювати в тому самому офісі 3 роки. Я пішла здала TOEFL, GMAT (з другої спроби, бо без підготовки його здавати не варто). Для другого треба просто з Торрентів качнути книги, бо без підготовки воно не працює, а з підготовкою працює класно. Мене взяли одразу кілька університетів.

PIN_5G6A7576

Досвід життя в іншій країні, культурі, це дуже корисно, це просто must-have для кожного

GMAT… У мене є таке сильне враження, що він дозволяє робити розсилку топовим університетам по топовим студентам, які найкраще склали його. Бо коли я здала вдруге, мені поштою почалось щось валитися постійно. Але ти так само можеш подавати в інші університети на свій вибір. Я подавалася до Helsinki School of Economics, популярний напрям серед економістів на моєму факультеті. Вони мене прийняли, а я сижу і думаю про те, що я ж не громадянка ЄС. Навіть якщо я буду вчитись на повному гранті, то роботу потім буде знайти дуже важко. Поки я думала, де мені буде краще, сарафанне радіо донесло до однієї з моїх однокурсниць, яка вже була в Стамбулі на літній програмі, що я думаю, куди мені вступати. Вона мені сама написала: “Катя, давай сюди. Я вже тут рік, програма на два роки, буде весело разом”.

Я в той момент була вже підірвана достатньо сильно, тому будь-яка божевільна ідея тоді заходила нормально. Зараз я не знаю, наскільки я легко вірю своїм божевільним ідеям, але друзі мені кажуть, щоб я вірила. Один з таких друзів об’їхав майже весь світ.

Турецький університет знаходився углибині азійської частини, у промисловій зоні. Коли мене питають, що мені дало навчання в Стамбулі, я кажу, що логічно – нічого нового. Але в культурному плані дуже багато. Досвід життя в іншій країні, культурі, це дуже корисно, це просто must-have для кожного. Не факт, що кожному треба залишатися жити десь, але поїздити, побачити світ – дуже важливо. Не в форматі “русо турісто”, приїхали на море, лежимо, п’ємо коктейлі, а реально пожити тим життям, яким живе ця країна, без гламурного туристичного варіанту.  

Я вчилась, у мене був грант, але це була не дуже інтенсивна програма. У мене був вільний час, я так само викладала йогу, у мене теж декілька ілюзій впали, бо в 2010 році я була дуже впевнена в собі як інструктор в Києві, тому що я вела вже і курс для фітнес-тренерів, і привозила з Європи та США тренерів для курсів йоги, у мене приватні клієнти були – все класно, я була на підйомі. І тут я така приїжджаю в Стамбул з упевненістю, що я мегаінструктор, а виявляється, що нікого не цікавлять мої технічні вміння. Всіх цікавить, з ким я п’ю чай, чия я дочка або чия я дружина. Це специфіка їхньої культури. Я спочатку пробивалась “в двері”, пробувала працювати в студіях йоги специфічних в тому плані, що вони американський варіант йоги викладають, коли багато стрибків, а люди до того фізично не дуже готові, а потім якось життя повернулось іншим боком. У Києві в мене до того була моя турецька студентка з йоги (я в неї майже щодня приватні класи вела), вона мене порекомендувала всім своїм турецьким друзям. Так в якийсь чудовий день моїми клієнтами стали Міс Туреччина, HR-директор дуже великого медіа-холдингу, дуже великий виробник дизайнерського брендового взуття в Туреччині, тобто життя в один момент повернулося іншим боком.

У Туреччині, що характерно, чим більше ти намагаєшся щось комусь доводити або “перти”, чим більше ти б’єш воду, тим більші синці ти сам собі робиш.

Я зрозумла, що єдине, що я можу визнати, що я в руках Бога. Я все відпустила, зрозуміла, що не треба намагатися бити воду, треба правильно лягати на хвилю. Протягом місяця все дуже помінялося. Це, мабуть, найбільше, що мені дала Туреччина.                 

У Туреччині в мене був класний викладач з підприємництва, основна частина моїх однокурсників не розуміла, навіщо цей курс і що від нас хочуть. Але в цього викладача був не тільки класний досвід, але і те, що називається кришталево чистий мозок. Це такий ідеальний процесор. Я можу його завдання готувати, парити голову, а він на мене потім дивиться, на мої 3 абзаци тексту, каже одне речення – я розумію, що все не так.

Є MBA thesis  program і MBA non thesis program. У мене був другий, ми не писали дипломну роботу, ми робили проект у групах. MBA – це 90% навчання в групах, крім іспитів зі статистики. У факультету нормальні зв’язки з компаніями, які в певний день приходять і 20-30 проектів пропонують. З цих 20 проектів 5 чи 6 груп студентів обирають собі 5-6 проектів. Тобто є, з чого обирати. Останні півроку навчання у нас майже немає пар, ми переважну частину часу проводимо в компанії, ми тільки раз на тиждень писали weekly report, а загальну практику в нас вів дуже досвічений консультант, який чимало зусиль доклав до заснування факультету, який консультує багато родин власників холдингів в Туреччині. Також в кожної команди був свій ментор. Для моєї команди таким ментором був той самий викладач підприємництва. Я рада, що нам так пощастило. Консультант загальний – це зараз, мабуть, основна людина, яка підтримує хороші зв‘язки з усіма випускниками, я також в деяких проектах звертаюсь до нього за порадою. У нас був ще один клас, ніхто не розумів нащо він, але виявилося, що він найкорисніший. Він називався якось на кшталт practice sharing. Приходив консультант, який консультує власників холдингів, і розказував історії з життя. І питав, як би ми вчинили в такому випадку, або просив по такій самій темі розказати свої історії. Багато хто з факультету не міг усвідомити, навіщо це. А це, мабуть, найголовніше, що треба вміти протягом життя. Ми робили проект у Hay Group, це management consultancy для HR. Вони проводили консультаціїї, власне, у них був великий статистичний масив цільових опитувань, які вони ведуть з 40-50-тих років. Вони, мабуть, найстаріша HR consultancy company. На базі тих статистичних даних вони роблять круті репорти, багато в чому їхня консультація в тому і полягає. Вони виводили на ринок готові пакетні пропозиції для своїх клієнтів замість погодинної тарифікації. Ми робили маркетингові дослідження, які консалтингові компанії що роблять на турецькому ринку перед запуском продукту.  

Receive Updates

No spam guarantee.

– Що з хороших рис бізнесу Туреччини варто засвоювати Україні?
– Важко сказати коротко, бо це пов’язано зі структурою держави й впливами, які там є. Про Туреччину варто розуміти, що вона розбудувалась з нуля, після того, як туди прийшов  Ататюрк. Національний герой – це все романтика, але в будь-якій мікросистемі є свої бактерії. Вони так само будували державу, дуже систематично, за чіткими вказівками європейських держав та Штатів. Спочатку вони заклали клас ремісників, потім не давали їм ставати власниками фабрик, тому нові фабрики 80-тих мають в менеджменті іноземців.

Ти відома людина в стартап ком’юніті. Причетна до таких брендів як IForum, Mobile Developer Day, Startup Weekend, Startup Grind, WannaBiz, 1991. З чого все починалось? Коли і як зародились ці підприємницькі та адміністративні інтереси?
– Мабуть, в той момент, коли я закінчувала MBA, під впливом викладача з підприємництва, який одним реченням міг мені всю голову перевернути. Якщо сильно чогось хочеш, то все буде відбуватись. Хотілося чогось, в чому я можу думати, а не повторювати стандартні правила. Пізніше вже були клієнти, які хотіли інвестувати в українські проекти, я їх просто ще раз перевіряла, ще раз рахувала, що там відбувається в проекті. Потім це стало більш структуровано, коли з’явився WannaBiz, були й інші до нього. Якщо чогось хочеш, з’являються ті самі люди, які те саме роблять, ти просто приєднуєшся до команди, але практика показує, що в багатьох організаціях, в яких я буваю чи перебуваю, я дуже швидко дивним чином починаю мати лідерські позиції.

13304982_941285702637273_5008520291474152021_o

Open Data Hackathon 28/05

1991. До яких глобальних цілей ти зараз прямуєш?
– 1991 – дуже класний світлий проект, який мені дуже сподобався, в який я повірила в січні, який я систематизувала з точки зору підбору менторів, цілей. Це був класний досвід, але, не забігаючи наперед, інші проекти скоро будуть в мене особисто. Деякі проекти, які вже були з 1991, запропонували бути їхнім директором з розвитку, це якась така штука, яку можна буде робити у вільний час, це як хобі зможе існувати.

За декілька тижнів зможу сказати зміни, що стосуються мене.         

– Business Development, Marketing, Business Strategy, Marketing Research, Coordinating Events, Start-ups, New Business Development, Project Management, Predictive Analytics, Direct Sales, Teacher Training, Teaching Adults, Management Consulting, Competitive Analysis. Що з цього запалює найбільше зараз?
– Зараз у мене, мабуть, робота не є першим пріоритетом. Тому мене запалює щирість в людях. А решта, робота – воно приходить і йде. У мене є знайома з Туреччини, яка успішна і в родині, і кар’єрно. В неї був проект в Україні, але важко реалізовувася через локальну специфіку. Не треба мислити шаблонно і думати, що якщо щось працює в усьому світі, то воно спрацює і в Україні. Але вона все рівно класно все зробила, у неї телефон аж розривається. На 6 виклик вона дивиться на цей телефон і каже: “Та, це всього лише робота!”. І телефон екраном вниз перегортає. У людини, при тому, що вона успішний бізнесмен, головним у житті є родина. Тому так, робота мене запалює, але я розумію, що останні 2 роки я занадто багато працювала.   

– Сформулюй головні життєві принципи Катерини Дегтяр:
Бути собою. Займатись тим, що тобі подобається. При тому ще й залишатись здоровим психічно та фізично. Не брехати собі і вірити своїм божевільним ідеям.

– Спробуй задати собі запитання, яке б змінило твій світогляд. Чи є в тебе якась установка, яка б суттєво змінила твоє життя?

PIN_5G6A7608– Класне питання…Я реально розумію, що моє життя сильно змінилось б, якби я легше вміла прощати. З цим в мене трохи важко. Якщо хтось потрабляє в мене в black list, вибратися з нього важко, хоча я розумію, що вже до смішного доходить, але я буваю на коні із шашкою…Я даю стоп’ятсотмільйонів шансів, багато перепитую про дії та рішення людей, багато чекаю, бо якщо це буде black list – то це повні гайки. Але інколи реально треба прощати. Інші установки загальні цивільні: не зустрічатися з одруженими чоловіками, не кричати на дітей, не їсти наніч… Прощати – оце зараз на часі.     

Call to actions:
Якщо все буде розвиватись так, як я хочу, то дуже скоро мені потрібен буде асистент для аналітики. Мабуть, з дуже прокаченими скілами з онлайн-маркетингу, з реальною зацікавленістю в тому, що він робить. Але я буду готова про це говорити детальніше пізніше, одночасно з моїми новинами про проект.   


Враження від спілкування: економістка, яка більше “тусується” з ІТ-шниками – такою була Катерина в студентські часи. А зараз доповнює своєю фінансовою експертизою всю ІТ-спільноту України. Щиро вірить і слідує своєму шляху. Приємно споглядати!


Спілкувався Олександр Король

Редакторки: Анфіса Дорошенко, Віта Шнайдер

Дякуємо за фото  Pin Production

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі