Ірина Литовченко. Незамінна «таблеточка» для України

1

А ви були в офісі «Таблеточок»? З вікон видно половину Києва. Це нафандрейзений поверх вщерть заповнений допомогою та поліграфічними матеріалами. А ще дружна жіноча команда і щире обличчя керівника.

Фразу «не критикуй, а очолюй і змінюй» відчуваєш з кожною відповіддю Іри. Недарма «Таблеточки» перетворилися з ініціативи «на колінках» та листування у Facebook в один з найбільш впізнаваних брендів України та еталон благодійного фонду! Більш того, Іра змінює МОЗ на сучасний лад, вириваючи у ньому гниле коріння. Попри таку непросту справу, їй вдається зберігати посмішку, відриватись в автоквестах та наповнювати сім’ю теплом. Дякую Ірі, що вона перевертає свою частинку України з голови на ноги. Чудового читання!

Освіта: Національний університет «Києво-Могилянська академія» (спеціальність «Економіка»); бізнес-школа« МІМ-Україна»

Досвід: PR-менеджер у «VTB-Україна»; бренд-менеджер у «Shell»;  Co-Founder  у «Таблеточки».

Налаштовуйтесь на хвилю Ірини під час читання, плейлист спеціально для ММ:

 –  Що асоціюється у тебе з Могилянкою?

– Для мене Могилянка – це самостійність, можливості, друзі, виклики, справедливість.

Чому ти обрала Могилянку?

– Це була моя only option. Я з 5-го класу вчилася у фізико-математичному ліцеї при КПІ, у фізмат класі, де з 37 людей навчалося усього лише п’ятеро дівчат. Серед них я була єдиною «двієчницею» з технічних предметів, але при цьому вигравала олімпіади з усіх гуманітарних дисциплін. За це мене там і тримали. Після закінчення ліцею майже всі однокласники пішли у КПІ. Я практично єдина обрала інший шлях. Проте я вдячна ліцею за можливість сформувати аналітичне мислення.

Перед вступом я ґрунтовно вивчала питання вибору університету, мене зацікавили в Могилянці сертифікатні програми і майнори. Це було для мене принципово, оскільки я не хотіла вивчати одну спеціальність. Вступала я на ФЕН та на філологію. Філологія – те, чого прагнула я, а економіка – те, чого хотіли батьки. Зрештою, я пішла навчатися на економіку і взяла сертифікатну програму «Зв’язки з громадськістю». Це великою мірою визначило мою подальшу кар’єру. Із першого курсу я пішла працювати.

Розкажи про перший професійний досвід та роботу.  

– У мене не було великої потреби у фінансах, але було багато вільного часу, оскільки на першому курсі навчатися було легко. Отже, було багато вільного часу.

З’явилося розуміння, що треба себе спробувати, побачити, як виглядає реальний світ, який дуже відрізняється від того, що викладається в університеті

У принципі, я ще з п’ятнадцяти років літні місяці проводила у відділі діловодства у компаніях, де працювали батьки. Хоча це була паперова робота, я змогла дізнатися про структуру підприємства, навчилася правилам ділового листування та спілкуванню зі старшими людьми.

На першому курсі я пішла працювати прес-секретарем у страхову компанію і зуміла використати вивчену в університеті теорію на практиці, трішки по-дитячому – але це були мої перші кроки. Цей досвід був важливим, оскільки саме практики в Могилянці не вистачало. Я розуміла, що формат Могилянки – це сидіти в бібліотеці, багато читати. Для мене цей формат не завжди підходив. Мені було необхідно бачити використання теорії на практиці.

13327383_1039823392758350_7668443196798809130_n

Що найбільше подобалось у Могилянці?

У Могилянці постійно існувала можливість робити вибір

Аналізувати, що далі корисніше і цікавіше вивчити. У таких умовах молоді люди починають замислюватися над своїм майбутнім, вчаться плануванню, розвивають самостійність.

Друге, що подобалось, – це люди, які мене оточували. Зі мною навчалися неймовірні особистості. Благодійний фонд «Таблеточки» виник великою мірою завдяки Могилянці, зародившись із внесків випускників. І зараз в нашій команді та серед друзів фонду дуже багато людей з Могилянки.

А ще було до вподоби те, що можна було навчитися домовлятися з людьми, бо я багато працювала і, відповідно, пропускала заняття. Викладачі погоджувалися давати мені завдання для відпрацювання пропусків. Інколи завдання були нереальними і доводилось сидіти над ними ночами. Проте за пропуски я платила своїм вільним часом, а не грошима, як це буває у більшості ВНЗ.

Я трохи шкодую, що я пропустила таку частину студентського життя як вечірки, кораблики. Я приєдналася до цього вже після випуску, коли почалися ОLD SCHOOL PARTY. Це дуже об’єднує.

Які кроки відіграли важливу роль у твоєму становленні?

– Свого часу я пішла в AIЕSEC і за їхньою програмою на три місяці поїхала працювати волонтером в Індію. Це було між третім і четвертим курсом. Коли я повернулася, то змінила роботу: пішла на програму стажування у центральних органах влади. Захотілося попрацювати на державу. Проте не всі очікування виправдались, це був 2009 рік, початок правління Януковича. Я потрапила у прес-службу Міністерства сім’ї, молоді та спорту.

Там жоден із працівників не мав відповідної освіти

Керував прес-службою, здається, колишній працівник зовнішньої розвідки, у штаті були якісь колишні спортсмени. Вони не продукували жодного результату. Мені навіть довелось власноруч організовувати робоче місце. Я витримала 10 місяців і повернулась назад у комерційний сектор.

3

Після цього я не пішла на магістерку, бо Могилянка займала надто багато часу. Натомість обрала, КІМВ, спеціальність «Міжнародна інформація». Напевно, це була одна з головних помилок.

Я одразу побачила різницю між ВНЗ

У КІМВ до студентів не ставилося жодних вимог, роботи не перевірялися, лекції читалися з паперу. Деякі викладачі одразу пропонували таксу для успішної здачі курсу. Я дуже сильно розчарувалася, хоча вибір спеціальності був абсолютно свідомим, оскільки хотіла зайнятись міжнародними комунікаціями.

Велика різниця полягала також у тому, з ким я навчалася. Я спілкуюсь зараз лише із 4-5 адекватними людьми з тієї групи. Цікавий факт, що з нами на паралельній спеціальності вчився політик Олег Ляшко, який дуже рідко приходив на заняття, зате щоразу із охоронцем, який носив за ним стільчик. Загалом, чогось цінного від навчання я не отримала. Там, на відміну від Могилянки, не було стимулу щось шукати, самостійно читати.

На жаль, у Могилянці немає ні заочної, ні хоча б вечірньої форми навчання, яку можна було б поєднувати з професійною діяльністю. От наприклад, в Могилянці є магістерська програма «Public health». Це – чудова програма, яка дає важливі менеджерські навички саме у галузі громадського здоров’я. Я розумію, що зараз мені була б потрібна така програма, але за браком часу не можу собі її дозволити.

Можу сказати, що Могилянка схожа на британські виші, де потрібно проводити багато часу в бібліотеці

Я можу порівнювати, адже в Британії у мене вчилася сестра. Проте за кордоном наявні великі обмеження на роботу через візові правила. Моя сестра під час навчання попрацювала в Британії у кав’ярні. У цьому немає нічого поганого, це також досвід і великі кишенькові гроші. Проте тут, в Україні, я з 18 років почала будувати професійну кар’єру саме у тому напрямі, про який мріяла.

Я вважаю, що десь до 30-ти років основним у роботі повинен бути не розмір зарплатні, а можливість переймати знання у правильного вчителя

Одного разу я зрадила цьому правилу і пішла за високою ставкою, але швидко розчаровувалася, бо це була робота, яка не збагачувала мене нічим новим. Я змогла витримати там чотири місяці і пішла.

З часом я зрозуміла, що набута економічна освіта має цінність. У своїй роботі у фонді я використовую знання з бухобліку, фінансової звітності, певних юридичних питань. Навчання на МВА також підтвердило якість знань із Могилянки. Отже, я вдячна батькам за те, що вони спонукали мене піти на економіку. Це важливо, коли є ментор, який буде вести, підказувати, оберігати від помилок. Це можуть були близькі люди, як у моєму випадку, коли саме батьки намагались спонукати мене подумати про мій подальший життєвий шлях.

4

Як розвивалася твоя подальша кар’єра? Чим ти займалася?

– У мене було багато паралельних проектів, це навчило тайм-менеджменту. Крім роботи, я займалась різними танцювальними напрямами, навіть виграла чемпіонат України зі східних танців. Ще я з’їздила у Кенію волонтером. Отримала можливість переосмислити багато своїх поглядів на життя.

Найбільша частина мого життя зараз – благодійний фонд «Таблеточки» – знайшла мене сама. Ми познайомилися з Ольгою Кудиненко (засновницею фонду «Таблеточки») лише на фейсбуці, хоча до цього навчалися на одному факультеті у Могилянці (із різницею в рік) та були в AIESEC, але і там розминулися. Згадую, що я критикувала те, як ведеться фейсбук-сторінка фонду. У відповідь на критику, Оля запропонувала мені взяти цю роботу на себе. Потім завдань стало більше, я стала відповідати за закупівлю ліків, подарунки дітям. Далі вже у нас з’явилася команда. І ми зрозуміли, що потрібно займатись фондом full-time.

Згодом Оля переїхала за кордон, і вже звідти займалася стратегічним управлінням фондом. Але залишалася велика кількість завдань, які потрібно було вирішувати тут, на місці. Я на той момент працювала в міжнародній компанії, відчувала себе впевненою, мала хороший соціальний пакет, їздила у закордонні відрядження. У роботі я також могла розраховувати на великі фінансові ресурси, великі бюджети проектів.

А у фонді ти працюєш із абсолютними обмеженнями: немає людей, часу, «роздутих» бюджетів – те, з чим має справу будь-який стартап. Зате є повна свобода дій і незалежність, а на першому місці завжди інтереси наших підопічних, а не прибутки якогось далекого від тебе власника компанії.

Які цілі ставлять перед собою «Таблеточки» тепер?

– У «Таблеточок» є декілька паралельних цілей. Зараз у нас певна криза росту. Ми дуже швидко розширювалися багато років підряд, тому зараз свідомо натискаємо на тимчасову паузу та вирішуємо внутрішні операційні питання. На початку роботи фонду в нас не було досвіду керування командою. Ми не вміли правильно підбирати людей, мотивувати, створювати корпоративну культуру. Узагалі, ми все починали як волонтери-друзі. Коли ми вийшли на професійний рівень, стало зрозуміло, що деякі члени команди не можуть справитися з новими викликами, не можуть розвиватися разом з організацією.  І нам доводилося робити складні вибори, оновлювати команду.

За попередній рік ми вже зробили надбагато  перетворили хаос на систему

таблеточки1

Receive Updates

No spam guarantee.

За допомогою аудиторської компанії «Deloitte» ми визначили потенційні ризики у нашій роботі, створили план, почали працювати над усуненням проблем. Разом з E&Y проводимо стратегічні сесії та окреслюємо план дій на наступних три роки.

Ми зараз перейшли до системних змін. Коли все починалось, наша діяльність була пов’язана лише з адресною допомогою. Зараз надається повний цикл допомоги онкохворим дітям. І це не обов’язково допомога фінансами і медикаментами. Ми, наприклад, долучили до роботи психолога.

Нещодавно ми мали випадок із дівчиною з Черкащини. Її раптово госпіталізували перед самим початком навчального року, і дитина впала в депресію. Психологи порадили дістати їй піаніно. Зараз дівчинка по скайпу займається зі своїми черкаськими вчителями, і це позитивно впливає на її самопочуття. Такі історії справді розчулюють. Тому хоча за допомогою «Deloitte» була прописана політика надання адресної допомоги, мінімізовано людський фактор, ми можемо піти на порушення своїх правил, коли потрібне термінове лікування і немає часу на формальності.

Таким чином, ми змогли роздивитися зблизька всі проблеми наших підопічних на практиці.

Тоді було ухвалено рішення зайнятись громадською діяльністю і системними змінами у системі охорони здоров’я

Наприклад, ми добилися відкриття доступу родичів пацієнтів до реанімаційних відділень, працювали у цьому напрямку з Міністерством охорони здоров’я. Ця робота мала величезний спротив, бо люди не люблять змінюватись, а лікарі одні з найбільш консервативних людей. Вони можуть бути великими професіоналами, але не звикли говорити з родичами. А це дуже важливо! Навіть у дорослої людини після операції виникає шок.

Інколи лікарі займаються зловживаннями в плані медикаментів. Річ у тому, що ліки для реанімації завжди дуже дорогі. Коли їх передають через зачинені двері, ніхто не може сказати, чи продали ці ліки, чи використали їх за призначенням.

Потрібно було створити відкритість, щоб лікарі говорили із родичами

Коли ми зіткнулися з цим на практиці, то вирішили почати боротьбу.

13427810_10208353416487512_1727206535648565330_n

Інша системна річ, яку ми хочемо змінити – державні закупівлі ліків для онкохворих. Цей процес здійснюється через міжнародні організації. Державні закупівлі – це величезні суми. Існують зловживання на кожній ланці процесу закупівель: прописуються назви і дозування під конкретних виробників, замовляються неправильні кількості препаратів. Потрібно було зрозуміти специфіку і лише тоді починати роботу. На це у мене пішло чотири роки.

Тепер  ми хочемо змінити сам принцип закупівель

Тобто щоб держава централізовано аналізувала статистику захворювань за минулі періоди, оновила протоколи лікування, мала електронний облік медикаментів у регіонах. З усією цією інформацією можна налаштувати автоматичні моделі замовлення медикаментів, які не залежатимуть від людського фактору. Сьогодні кожен регіон замовляє та купує ліки навмання.

Останніх півроку займалися зміною схеми лікування українців за кордоном. Спершу ми просто збирали гроші для того, щоб діти змогли поїхати на лікування. Потім з’ясувалося, що для цього існує спеціальна державна програма. Ми допомагали дітям стати в чергу. Проте цей механізм не є ефективним. У черзі разом стоять діти і дорослі із різною терміновістю лікування. Крім того, держава не робить аналізу клінік, у які відправляють дітей. Але ж одну й ту саму процедуру можна зробити в різних країнах за різні кошти! Тому ми з Міністерством розробили нове положення, яке зможе правильніше регулювати процес оплати лікування наших співвітчизників за кордоном. При цьому в Україні не можна робити трансплантацію кісткового мозку, оскільки це заборонено на законодавчому рівні. Це також будемо змінювати. Хочу зазначити, що якби ми не почали з купівлі ліків,  з маленького кроку, ми нічого системного не могли б робити зараз.

Завдяки діяльності фонду нам вдалося отримати досвід і авторитет

Ми також лобіювали законопроект про благодійні смс-повідомлення. Раніше із коштів отриманих через смс, потрібно було 45% віддавати на податки. За 1,5 року роботи нам вдалося це змінити. Відповідний законопроект пройшов усі читання і був підписаний Президентом. Зараз лишилося внести кілька змін у нормативні документи держорганів, домовитися із мобільними операторами, як все функціонуватиме, і цей інструмент стане доступним для благодійників.

7

Ще одна наша ініціатива: ми хочемо на законодавчому рівні обмежити використання кеш-боксів на вулицях. Потрібно, щоб кеш-бокси лишились у громадських місцях, на заходах, у магазинах.

Які важкі моменти на твоєму шляху довелось подолати?

– Проблема, з якою я не можу впоратись зараз, традиційна – відсутність вільного часу. У мене зараз просто немає часу на побутові речі, косметичний ремонт у квартирі розтягнувся на 7 місяців. Крім того, я пішла на МВА in Public Administration в МІМ-Київ. Це стипендіальна програма Generation.UA, куди був дуже серйозний конкурс. Програма готує нас до роботи в державних органах. Навчатись там дуже виснажливо, адже ми вчимося три рази на тиждень: двічі протягом робочого тижня і цілу суботу.

Друга проблема, яка постала в ході роботи, пов’язана з тим, що на початку ми виявились занадто відкритими і довірливими до людей. Можливо, тут дався в знаки вплив Могилянки. Крім того, у нашому фонді також панувала дружня атмосфера, яка ґрунтувалася на довірі. Під час роботи в державних структурах і з лікарями ми зіткнулися з постійними спробами нас обдурити. Довелося зняти рожеві окуляри і почати вчитися грати в їхні ігри. У мене це викликало внутрішній дискомфорт, мені це не подобалося, бо я – відкрита людина. Але із новою командою МОЗу стало набагато простіше.

У роботі із партнерами теж завжди потрібно пам’ятати про кінцеву мету

Адже у центрі всього – інтереси наших підопічних, онкохворих дітей.

Що ти цінуєш в людях?

Я ціную готовність рости і розвиватись. Це дуже важливо у сучасному світі

Також я високо ставлю принциповість, розуміння цінностей. Такі характеристики визначають основу для нашої команди. Крім того, важливо, щоб працівники мали менеджерські якості. Ми не беремо до себе людей з класичної школи благодійності, надаючи перевагу вихідцям із комерційного сектору або з сучасних благодійних організацій.

Наша мета – бути в топ-50 роботодавців країни. Тому ми створюємо гарні умови працівникам: ринкова заробітна платня, велика відпустка через високе емоційне навантаження, багато бонусів від партнерів. Ми і надалі працюватимемо над корпоративною культурою фонду.

11200873_1189779037714239_2199271494385225842_n

Якими є твої власні внутрішні цінності?

Перша цінність  віддавати, а не брати

Це цінність, яка походить від родини. У мене в родині вчителі, викладачі. Мій дідусь керував банком, давав кредити, спілкувався з людьми. Мої батьки певний час працювали в бізнесі, але зараз активно займаються громадською діяльністю. Я з раннього віку займалася волонтерством. Мені приємно бачити, коли вдається допомогти іншій людині.

По-друге, для мене є дуже важлива щирість. Я не вмію обманювати, приховувати. Через це навіть інколи провалюю переговори. У мене на обличчі все написано. І я вважаю, що це плюс, бо це позитивно впливає на репутацію мою і фонду – всі розуміють, що від нас чекати.

Зрештою, моя цінність –  постійний розвиток. Ми в родині вчимося все життя. Не можна зупинятись! Навіть якщо я читаю художню літературу, то це книга, яка отримала Пулітцерівську премію. Якщо я дивлюсь серіали, то англійською мовою.

Дуже важлива цінність – родина. Це ті люди, які завжди підтримують, на них можна на 100% покластися.

Що би ти порадила адміністрації, викладачам і студентам, щоб ефективніше використати свій час?

– Для мене було важливо робити свої власні вибори, інколи помилкові. Адміністрації і викладачам потрібно давати такі можливості для студентів –  вибирати кейси, теми, проекти.

Студенти, в свою чергу, не мають боятися робити вибори і шукати виклики

Слід пам’ятати, що ніхто тобі в цьому житті нічого не винен. Роботодавець і вчитель не зобов’язані все зробити за тебе. Слід займайся своїм розвитком самостійно.

Сьогодні я чую від урядовців та держслужбовців нової реформаторської хвилі: приходь із рішенням проблеми, а не з її описом. Тільки так отримаєш результат. Ми і так знаємо, що не працює, допоможи нам полагодити. Це дуже правильний підхід.

А ще завжди, на будь-якому місці, можна придумати собі роботу. Усе залежить тільки від людини.

Не можна прив’язуватись до своїх посадових обов’язків. Тих, хто проявляє ініціативу помічають і цінують

Крім того, не можна забувати про горизонтальний розвиток і не варто концентруватись лише на вертикальному. Адже нові знання потім обов’язково знадобляться.

9

Call to action:

Ми у фонді готові давати можливості знайти себе в проектному менеджменті. Існує такий напрям як волонтерський фандрайзинг, коли люди самі влаштовують благодійні заходи. Під час роботи там можна навчитися працювати в команді, вести переговори, робити міні-проекти. Не можна переживати, соромитись знаходити фінансування на проект. У нас є багато ідей, розроблені інструкції і правила, координатори, але не вистачає ініціативних працівників. А ще зараз відкриті 6 вакансій, скоро додамо ще кілька.

Наші знання будуть корисними для студентів, особливо для таких спеціальностей як соціологія, соціальна робота, журналістика, піар, право. «Таблеточки» – класний публічний case.

Ми можемо розповісти і показати, як має працювати благодійна організація західного формату. Адже ми адаптуємо американський досвід під українські реалії

Дайте нам доступ до студентів і ми разом зробимо щось класне!

Спілкувався Олександр Король

Редактори: Антон Тихомиров, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі