Ірина Костюченко. «Наважитися піти в похід»

11

Сплави річками, скелелазіння каньйонами, походи в Карпати в різні пори року – ці мрії могилянських студентів уже здійснилися. А все завдяки Турклубу НаУКМА «Стрім» та його засновниці Ірині Костюченко. Дізнайтеся з інтерв’ю, де в Україні можна відчути себе ніби на безлюдному острові, як не перейматися через дрібниці та чим можна поповнити свою скарбницю must-see місць України.

Освіта: НаУКМА («Політологія»)

Досвід: Голова Турклубу НаУКМА «Стрім»

Чому обрала саме Києво-Могилянську академію?

– Просто вибрала найкращий виш. Коли закінчувала школу, в мене було досить багато балів, які отримала за МАН з історії. Тож хотіла вступити або в Київський національний університет імені Тараса Шевченка, або в Могилянку. А оскільки в КНУ політологія більш філософська, то зупинилася саме на нашій Академії. Крім того, бачила відео випускників, як вони працюють в багатьох країнах світу. І це формувало моє уявлення про те, що тут виростає потенціальна еліта.

А чому політологія?

– Чесно, не знаю. Це рішення прийшло в останні півроку навчання в школі. Мене цікавила історія, однак розуміла, що не хочу саме її вивчати. Тому обрала щось близьке – політологію.

Які враження від студентських років?

– Спершу я дуже довго сиділа над кожним семінаром. Проте вже на третьому-четвертому курсі вагомішою є роль самоосвіти – матеріали, що допомагають в роботі організації, курси SMM або лідерства. Річ в тому, що зрозуміла: політологія – це трохи не моє. Тим більше, я ще навчаюся в іншому ВНЗ, проходжу військову кафедру, тому згодом піду в ту сферу.

А чому тебе зацікавила військова кафедра? Доволі небагато дівчат туди йдуть.

– Просто я завжди мріяла бути прикордонником, але мене не пускали у військову сферу. Десь за півроку до вступу казала: «Мамо, хочу бути прикордонником». Ми навіть посварилися через це, врешті, вирішила вступати до цивільного вишу.

Уже згодом я все більше занурювалася у мандри, вишколи для молоді, курси виживання, відчула, що мені це цікаво. Та й мама це побачила, бо я проводила там усі вихідні, усе літо. Тому вирішили, що запишусь на військову кафедру.

Цікаво! А от твоя курсова робота присвячена жінкам-воїнам. Розкажи про це трошки детальніше.

– Так, це тема моєї курсової на третьому курсі. Зараз пишу дипломну «Взаємодія держави та жінок-військовослужбовців: виклики та перспективи». Тому предмет дослідження трохи змінився. А вирішила саме її вивчати, бо часто можна натрапити, наприклад, на дискримінацію. І мені з професійного погляду було цікаво вивчити цю тему, яка досі не є добре дослідженою, хоч нині ці питання потрібно вирішувати швидко, вони дуже актуальні.

20180513_135539

– Як почалася співпраця з Турклубом НаУКМА «Стрім»?

– Спочатку я долучилася до іншого клубу. Їх насправді було багато, просто найсильніші (тобто ті, що проіснували довго) засновувалися ще 2005-го, 2010-го року. А вже після цього інші турклуби проводили один чи два заходи й більше не функціонували. Пам’ятаю, як подала заявку в турклуб, що існував у КМА. Потім ми всі (близько 15 людей) зустрілися, обговорювали плани, все було дуже жваво. Я подумала: «Як це цікаво, можна буде працювати у цій сфері».

Однак після цієї зустрічі організація практично не запрацювала. Мене запитували, у чому причина. Я відповідала, що дуже хочу, щоб він працював, але я не Голова, це не моє рішення. З іншого боку, тоді я задумалася, чи можу взяти на себе таку відповідальність.

Тоді якраз була зима, втомившись від навчання та й від всього, я вирішила піти в Карпати. Почала збирати всіх своїх знайомих, запитувати, хто хоче зірватися прямо на цих вихідних. Проте у всіх вже були свої плани.

Тож я поїхала в Сколе одна. Там висоти незначні, але це був якраз кінець зими, і все потроху тануло. Було дуже складно просуватися, проте коли мандруєш один, є багато часу подумати. От я просто йшла з диктофоном і записувала всі свої ідеї щодо турклубу

Зрозуміла, наприклад, що я дуже хочу подорожувати, але в мене немає людей, з якими це можна було б робити, немає компанії, яка може отак зірватися. І таких охочих подорожувати багато, але вони не мають спорядження, досвіду, навичок орієнтування та виживання, немає тих, хто міг би повести та здійснити їхню мрію. А тури в гори дуже дорогі для студентів.

20170514_190047

– А давно заснувала Турклуб?

– Уже майже рік минув. І за цей час в нас були дуже різні заходи: сплав, походи вихідного дня на природу, туристичний квест, походи в Карпати в усі пори року. Улітку ми 10 днів ходили по узбережжю Чорного моря. Навіть на каньйони виходили, щоб полазити із системами на скелях. Намагалися проводити якомога більше подій, щоб всі охочі подорожувати могли б долучитися до мандрівок, які будуть їм більше до вподоби.

Спершу з кількістю подій була проблема, бо дуже мало людей хотіли бути організаторами. Це був дуже складний виклик. Команда організаторів у нас була (Провід Турклубу), які все розплановували. Але вести людей мала саме я, інші ж не хотіли брати на себе таку відповідальність, або у них просто не виходило. Тепер ця ситуація, на щастя, покращилася.

Це дуже круто, бо я вже випускаюся. Хочу, звичайно, йти в Могилянку на магістратуру, але не знаю точно. А якщо вступлю до іншого вишу, то мені потрібна людина, якій я це все передам. Щоб проект не затих, як це було раніше. Тому що ми вже багато зробили для нього.

– Як можна долучитися до Турклубу?

– Коли ми тільки починали, то брали за приклад систему ПЛАСТу. Там дворівнева система: тобто є прихильники, а є членство. Спочатку ти прихильник, а щоб виконувати певні речі, маєш стати членом. Спершу ми її використовували, але потім зрозуміли, що в наших умовах вона неефективна. Люди люблять більш вільне товариство, де немає жодних підвищень, а вони просто збираються і все. Тому ми переформатували весь цей стиль. Зараз у нас є FB-сторінка, ми є Instagram’і, в Telegram’і.

– Тож можна просто написати на вашу сторінку у Facebook?

– Якщо планується певний захід, то там є анкета (гугл форма). Потім ми створюємо окремий діалог й додаємо зголошених людей до неї. Після мандрівки, якщо людина хоче і надалі бути в нашій «тусовці», ми додаємо її в наш спільний чат у Телеграмі. Багато людей потрапляє й іншим способом – учасники додають своїх друзів.

–У вас немає жодних меж?

– Ні, немає. Раніше планували, що будемо дивитися, чи має людина навички, які в неї якості, щоб вирішувати, чи може вона бути членом, чи ні. А зараз розуміємо, що це неефективно. Єдине: коли беремо людину, яка хоче бути організатором турпоходу, то дивимося, чи була вона з нами раніше (щоб вона точно могла вести) і який у неї досвід.

А це мають бути лише могилянці чи можуть долучитися студенти й з інших ВНЗ?

– Звичайно, можуть брати участь і студенти з інших університетів. Наприклад, є кілька студентів з КПІ, які постійно ходять з нами. У їхньому виші є свій турклуб «Глобус», але в ньому більше займаються спортивним туризмом, сплавів багато. Як сказав хлопець з КПІ, їм не вистачає саме піших походів.

Учасниками наших мандрівок були також і львівські, і вінницькі студенти

Фото з сайту variat-turist.blogspot.com

Фото з сайту variat-turist.blogspot.com

– Яка була одна з найяскравіших подорожей?

– 10-тиденні мандри біля Чорного моря. У нас маршрут пролягав двома областями – Херсонською і Миколаївською. Спочатку ми приїхали в Миколаїв, а потім – в Ольвію, до колишніх грецьких міст-колоній. Згодом пройшлися вздовж узбережжя.

Ця подорож найбільше запам’яталась, бо з дитинства була мрія опинитися на безлюдному острові, де є лише море, і я не знала, чи це можливо в Україні. Виявилося, можливо – для цього чудово підходить Кінбурнський півострів та острів Джарилгач 🙂

– Як проводили час?

– Нас було шестеро: один хлопець та п’ятеро дівчат. Були два біологи, соціологиня, хлопець з вінницького університету і дівчина з Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Спочатку ми каталися по лиману, потім ловили рибу й навіть креветки. Ще, звісно, купалися. Біологині навіть колекціонували комах та змій 🙂

У нас було багато пригод. Наприклад, коли хлопець поїхав вступати до вишу, лишилися самі дівчата. Нас усі жаліли. Коли ми облаштувалися біля військової бази, не знаючи цього, нам військові на ранок приносили по дві півкілограмові банки тушонки, хліб, щоб ми харчувалися.

IMAG0121

Чим для тебе є подорожі? Чому вони важлива складова твого життя?

– Раніше я починала з вишколів, з курсів виживання. І перший мій похід був у Карпати, на першому курсі. Мене запросила подруга, зараз вона Голова Київського пласту. Це була моя перша подорож, мені було дуже складно, але оскільки всі інші були молодші за мене, я не могла цього показувати.

Ця мандрівка була сповнена різних пригод, складних ситуацій. Після цього розумієш, наскільки ти витривалий. Крім того, саме в таких мандрах ти відволікаєшся від буденності. У таких походах тебе не хвилює ні навчання, ні інші проблеми. У тебе є лише маршрут і дорога.

У Турклубі, коли ти ходиш не зі своїми друзями, а з різними людьми, це надзвичайно цікаво з іншого боку. Такі мандрівки – можливість поспілкуватися з людьми різних спеціальностей, з різними світоглядами.

А вже після подорожей, коли люди переймаються через дрібниці, думаєш: «Та що там переживати». Тоді розумієш, скільки всього в житті пройшов. Це величезний досвід

Як ви плануєте розширюватися? Можливо, плануєте виїжджати кудись закордон?

– Так, зараз ми над цим працюємо. Улітку хочемо поїхати в Татри (польські та словацькі Карпати). Хотіли б поїхати раніше, та існує багато нюансів. Наприклад, там не можна просто ставити намети, а приєднатися до більших турклубів може бути дорого. Ще хотіли б поїхати на Лікійську стежку (Туреччина). Планів багато, але ми не маємо досить людей, аби вони вели групу. І для цього треба багато чого навчитися.

Ми говорили про внутрішній туризм. Як вважаєш, чи варто його розвивати?

– Якщо брати туризм дозвільний, то в нас дуже багато популяризованих для українців місць. Іноземців же можна зацікавити чимось особливим. Він думає: «Коли приїду в Україну, то що цікаве буду робити?». У нас є Карпати, є замки, але у нас майже немає визначних місць, які дуже розпіарені. Тож треба просувати унікальні місця.

Наприклад, в Україні є Актівський каньйон у Миколаївській області. Це просто величезні кам’яні каньйони. Вони дивовижні: ти дивишся на фото і дивуєшся, невже це справді в Україні? Ще в нас є, наприклад, Олешківські піски. Усі ніби знають, що є пустеля, але вона не популяризована. Отже, основна проблема: про такі дивовижні місця майже ніхто не знає.

Фото з сайту en.wikipedia.org

Фото з сайту en.wikipedia.org

Мені здається, що люди не їздять в такі маленькі містечка частково через інфраструктуру. Вони кажуть: «А як туди дібратися? Туди ж поїздом просто не доїдеш». Треба машину шукати….

– Така ж ситуація, наприклад, з Бакотою, а це дивовижне місце. У минулому місто, а зараз село, та ще й затоплене (у 80-х роках робили водосховище поблизу Кам’янця-Подільського й повністю затопили всі села). Неймовірна природа. Раніше там було багато монастирів, печер, каньйонів. Навіть є монастир, що знаходиться в печерах, та інші дивовижні пам’ятки.

Але проблема в тому, що туди дуже складно дістатися. Хіба що маршруткою з Кам’янця-Подільського до якогось села. А звідти треба пішки йти дві години саме до цієї Бакоти. Тому що взагалі немає жодного транспорту.

– Як на мене, якби ми вирішували цю проблему, то і внутрішній туризм розвивався б. І Україна якось піднялася б, і про неї чули б. Так, про ці місця дещо знають, але ж туди майже ніхто не захоче поїхати, тому що «а чим? а як?».

– До речі, коли дивишся «Орел и Решка», бачиш дуже багато незвичайних місць, хочеш туди поїхати, бо це незвичайно. Але коли ми дивилися випуски про Україну, то там більше йдеться, щоб Хрещатик подивитися, або у Львові просто по кав’яреньках походити. І немає от такого: «Лише заради цього місця варто приїхати в Україну!». Хоча в Україні є безліч унікальних місць, каньйонів, кар’єрів дивовижних, про які люди часом навіть не знають.

20180514_162425– Що порадила б студентам?

– Для початку брати на себе відповідальність, аби просто піти в похід. Багато людей бояться, тому що думають, що це дуже складно, це потребує дуже великих грошей (поширена помилка!), що вони з чимось не справляться. Але в турклубах тобі покажуть, як все робити. Тому що люди там зацікавлені, щоб не просто провести інших, а навчити їх.

Не варто боятися подорожувати. Це те, що зробить життя дуже яскравим, допоможе щодо самоосвіти, пізнання інших, визнання себе.

Call to actions:

– По-перше, нам в Турклуб дуже потрібні люди, які брали б на себе відповідальність саме як організатори, які б могли планувати, допомагати розвиватися іншим. Ми ж готові навчити абсолютно всього й додамо віри в себе. У нас є своє спорядження, можемо забезпечити інформаційною підтримкою (зробити різний контент, графічний дизайн, розпіарити).

По-друге, хочеться, щоб більше людей саме в Могилянці ходили з нами в походи. Тому що ми пропонуємо це не на комерційній основі. Наша основна мета – зробити мандри доступними, щоб могилянці мали змогу втілити свої мрії, побачити більше дивовижних місць України та знайти друзів.

Дякую тобі за інтерв’ю. Я навіть подумала: може, і собі анкетку заповнити 🙂

 

Спілкувалася Альона Філоненко

Редакторки: Леся Любченко, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі