Галина Крюкова. «Don’t forget to be awesome»

5b2ffd019bcc7_11

Неупереджена, доступна гра для розуму – такою є математика для Галини Крюкової. Коли лише з допомогою аркуша паперу, олівця і гумки можна потрапити ніби в абсолютно іншу реальність. Довідайтеся, чому ми робимо помилки, від яких питань можуть «прогрузати» доктори наук та як пов’язані списування і соціальний капітал 😉

Освіта: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Посада: доцент кафедри математики НаУКМА

Як зрозуміли, що математика – це Ваше?

– Коли я була ще в школі, то бігала на величезну кількість гуртків – шахи, малювання, бісероплетіння, математика та інше. Спершу мені більше «пішла» музика. Я брала участь в змаганнях, навіть мала призові місця. Але в певний момент зрозуміла, що в цій справі дуже багато значать зовнішні фактори – як людина сидить, у що одягнена.

А коли в п’ятому чи шостому класі потрапила на олімпіаду з математики, то була дуже здивована, що туди можна було прийти, наприклад, в затягненому светрі, який ніхто ніколи не бачив 🙂

І ти на чотири години лишаєшся один на один з цими задачами – це був ніби вихід в абсолютно іншу реальність. Тоді можна повністю абстрагуватися від оточення і просто робити те, що подобається. І цю неупередженість математики, коли оцінюють тільки твою роботу, а зовнішня «обгортка» не так важлива, я дуже полюбила

Крім того, мене захопило те, що для праці математикам потрібні лише аркуш паперу, олівець, гумка. А ще, що ці завдання можна було розв’язувати будь-де. От, наприклад, в мене дорога до школи займала хвилин сорок, і я їх могла використати, щось розв’язавши або прочитавши. Ці фактори – доступність й ігри для розуму – були ключовими для мене.

А на олімпіадах з математики голова журі та й багато з тих, хто входив до журі, були з механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Я дитиною дивилася на них і думала: «Для мене інших варіантів немає». От так я і вступила до КНУ й стала математиком.

Як з’явилося бажання викладати?

– Знаєте, є викладачі, які є взірцями викладання. Люди на яких хочеться рівнятися. Я себе до них не зараховую. Мені більше подобається термін фасилітатор. Їхній меседж не в тому, щоб донести знання, а в тому, щоб заохотити людей взяти участь в обговоренні.

Тому що дуже часто люди, які знаходяться в аудиторії, мають більший досвід, ніж будь-хто інший. І, в принципі, якщо надати можливість людям поділитися знаннями, які вони вже мають, це 90% успіху. Не кажучи вже, якщо до цього долучити зовнішні джерела інформації.

Тож я більше розглядаю свою роль так: надати можливість вчитися тим, хто хоче

4

Як Ви прийшли в НаУКМА?

– Я про Могилянку чула дуже давно. Не розглядала її як варіант для вступу, але мої однокласники вступали сюди. Мені дуже подобалося, що на той час, коли ще не було ЗНО, в Могилянці був вступний іспит – один тест на всі спеціальності. Це було настільки інновативно й не схоже на інші виші, що закарбовувалося в пам’яті.

Коли навчалася в КНУ, то в нас один зі спецкурсів викладав Юрій Вікторович Боднарчук, він же завідував кафедрою математики в Могилянці. І коли я була в аспірантурі, на захисті кандидатської в мене опонентом був Дяченко Сергій Миколайович. Тож я кілька разів приїжджала в Могилянку з різних формальних причин – наприклад, автореферат підписати. Побачила Юрія Боднарчука, розговорилися, і він запросив мене працювати в Могилянку. Це було дуже круто. І так з 2012 року я тут.

Що, на Ваш погляд, найбільше відрізняє Могилянку від інших вишів?

– Чесно кажучи, в Могилянці я найбільше «прив’язалася» до людей. Бо Академія вирізняється з-поміж інших вишів саме особливим ставленням одне до одного, взаєминами між викладачами, студентами. Можливо, саме завдяки цій невеликій спільноті, Могилянка така людяна, сімейна, доброзичлива.Наприклад, показовим щодо цього є ставлення різних адміністративних установ.

Натренерована бюрократичною системою я готувалася до того, що доведеться просити чи виправдовуватися. А тут – навпаки, бачиш, що люди хочуть тобі допомогти

Наприклад, до 28 лютого потрібно було подати список документів на державний конкурс (гарантійний лист від організації і ще дуже багато паперів). Я за звичкою вирішила, що відповідальним є той, кому це потрібно – тому й треба бігати, збирати підписи, гарантійні листи. Тож мені було дуже приємно, коли наукова частина не тільки допомогла мені з підготовкою документів, а ще й сказала: «Ми самі це робимо. Це наша робота». Це було надзвичайно. Я вже п’ять років в Могилянці, і мене досі приголомшують такі сюрпризи, дивує ця доброзичливість.

Розкажіть, будь ласка, про свої курси. Що саме Ви викладаєте?

– Якийсь час я викладала «Теорію функцій комплексної змінної», «Динамічні системи», навіть викладала «Статистику» для гуманітарних спеціальностей. Але мої улюблені напрями – «Лінійна алгебра», а особливо «Дискретна математика», це мій улюблений предмет.

Ще є курс «Математичне мислення». Зміст його дещо не відповідає назві курсу. Але мені важко його назвати. Спершу була ідея назвати його просто «Критичне мислення». Тому що дуже часто люди знаються на складних формулах, але при цьому в житті роблять абсолютно смішні помилки та нераціональні висновки.

Це курс про те, що ми дуже часто робимо помилки, бо діємо несвідомо. Тож хотіла пояснити в курсі, як розпізнавати де правда, а де – ні

2

Тобто цей курс інтердисциплінарний?

– З одного боку, так, але я пишу дуже багато формул. Просто класична математична логіка базується на тому, що є інтерпретація будь-якого виразу, і до кожного з них можна сказати, що це точно правда чи неправда. Але справа в тому, що в житті є дуже багато ймовірностей…

Для того щоб користуватися апаратом математики в повсякденному житті, нам потрібно додати до класичної математики (математичної логіки) відтінку статистичного аналізу. Тому це і про теорему Баєса, апріорні та апостеріорні оцінки, про різницю між пов’язаними змінними та причинно-наслідковим зв’язком і про критичне мислення.

А ще під кінець курсу я маю дві лекції про те, як з допомогою різних методів можна набагато легше робити розрахунки.

Наприклад, якщо вам захочеться порахувати, скільки секунд в році, то потрібен олівець, папірець, і, можливо, я щось порахую. Але якщо потрібно дізнатися хоча б порядок, на десятки? Виявляється, що навіть доктори наук починають в цей момент «прогрузати», тому що арифметика – це зовсім інша справа

А в повсякденному житті часто доводиться робити швидкі оцінки. Пам’ятаю, як колись для стипендіатів фонду Пінчука організовували щось на зразок презентації компанії McKinsey. Мені дуже сподобалося, як вони розказували, що очікують від успішних кандидатів навичок problem-solving, а це, по суті, розв’язання певних математичних задач, і швидкого мислення. Бо часто трапляються ситуації, коли вам потрібно дуже швидко потрібно зробити приблизні оцінки. Наприклад, чи варто брати цей кредит. Хоча я не рекомендую це робити поспіхом 🙂

Це йдеться про алгоритми мислення?

– Це просто здатність швидко порахувати. Наприклад, 42*87. Часто люди коли чують таке, то «випадають». Але ж вам не потрібно точно знати одиниці. І часто навіть на ринку я ловила себе на тому, що знаходила помилки, бо думала: «Якщо непарне число помножити на непарне, то має бути непарне. А мені озвучують парне число. Напевно, тут щось не те». Ці навички приходять з практикою.

Пам’ятаю: в школі завжди дивувалася математикам, які придумують задачі на зразок «Проїхала машина, і математик запам’ятав, що номер ділився на 5, на 13, не ділився на 7. І перша цифра була така, а остання така». Завжди думала: «Це ж треба: запам’ятати стільки всього і не запам’ятати сам номер 🙂 ». А на практиці, виявляється, так і запам’ятовується

Тож з математичним досвідом змінюється світосприйняття. І я хотіла про це розказати в окремому курсі.

Часто Могилянку асоціюють з гуманітарним вишем. Чи не замало ми говоримо про Факультет інформатики, кафедру математики?

– Така думка про Могилянку справді існує. Наприклад, люди часом дивуються, коли кажу їм, що я математик в НаУКМА. Але насправді ті, хто «в темі», вони вже знають, що таке Могилянка. Є такий ресурс Developers org.ua (dou.ua), який щорічно проводить опитування тих, хто працює в індустрії (про те, яку освіту вони здобували, чи задоволені вони цією освітою, чи ні).

Так от, Могилянка уже три роки займає перше місце в цьому рейтингу по різним показникам, наприклад, по сучасності освіти. Тому в Могилянки все попереду

Я сказала б, що Могилянка – провідний виш на цей момент. Єдиний наш конкурент – Український католицький університет. Знову ж таки, назва така, що ніхто не подумає, що там теж математики є 🙂

1Ви взяли участь у конференції Women in Data Science, чи могли б Ви трохи розказати про неї.

– Ця конференція проводиться уже не перший рік і організовується Стенфордом. Її мета – дати поштовх обговоренню, як можна спонукати жінок брати участь у комп’ютерних дисциплінах, більше працювати в цій галузі. І розказати про успіхи, що змогли досягти жінки, зокрема в галузі аналізу даних.

Цього року вперше в Україні ми хостили цю конференцію у співпраці з неприбутковою громадською організацією Women Who Code Kyiv. Тобто транслювали лекції-доповіді, які проводилися у Стенфорді. І водночас запрошували виступати локальних спеціалістів з України. Головна мета – показати, що дівчатам не обов’язково вивчати тільки гуманітарні дисципліни. Є жінки, які досягають чудових результатів і у сфері математики.

Марина В’язовська впоралась з гіпотезою Кеплера в 8- та 24-вимірному просторі, що є одним з визначних сучасних математичних результатів. Потрібно розуміти: якщо буде бажання, то можна досягти результатів у будь-якій сфері

Чи досі збереглися ці стереотипи, що чоловіки – науковці в математичній, технічній сфері, а жінки – в гуманітарній?

– Якщо ви подивитеся статистику по нашій кафедрі, то серед молодих викладачів більше жінок. Я колись працювала в Австрії, то теж не сказала б, що там чоловіків набагато більше. Звісно, є досить багато стереотипів, і вони легко підкріплюються. Просто тому що будь-яка жінка, яка обирає сім’ю, народжує дітей, так чи інакше випадає на деякий час із кар’єрного росту. І це впливає на те, які шанси в жінки отримати роботу.

Звісно, в нас такі традиції потроху змінюються, але все одно це лишається. І впливає на кар’єру й на те, яку інформацію жінка передає своїм дітям. Як результат, утворюється замкнене коло, і в певний момент жінки самі починають ці стереотипи поширювати. І це той варіант, коли я кажу: «Спробуймо критично мислити й подивимося, чого досягають жінки й чоловіки». Загалом, на щастя, в Україні насправді не дуже критична ситуація.

– А чи є тенденція до змін?

– Як каже професор Грицак, ми поступово переходимо від традиційного суспільства до модерного, навіть постмодерного. Відповідно усе змінюється. Поступово змінюються навіть взаємини у сім’ї. Тож про цю ситуацію не можна сказати «так» чи «ні», потрібно дивитися на це в процесі, як воно розвивається.

Мене радує те, що з кожним роком я бачу більше зацікавленості дівчат у вивченні математики

Це видно на олімпіадах. Раніше на них було дуже багато хлопців, й вони займали призові місця. А тепер приходить і чимало дівчат. І в цьому, до слова, допомагають уже згадані спеціальні заходи.

Наприклад, з 2012 року в Європі проходить Олімпіада для дівчат з математики www.egmo.org. У ній можуть брати участь й хлопці. Але в остаточному командному заліку враховуються тільки результати дівчат. Ця олімпіада відбувається на одному рівні з Міжнародною олімпіадою з математики, водночас даючи дівчатам додаткову можливість потренуватися. Між іншим, в 2019 році планується проведення цієї олімпіади у Києві.

Чи необхідні зміни в навчальній системі Могилянки? Можливо, потрібні додаткові предмети?

– Я сказала б, що нашій освіті не вистачає практики.

Часто кажу, що якщо поїхати кудись закордон, то усі помічають, що в нас дуже хороша математична школа. Але що таке математична школа? Це, в принципі, теорія. А коли діло доходить до більш практичних аспектів, то часто буває так, що люди не знають, як втілити свою ідею

Для студентів Могилянки це не так властиво, бо в нас більше практики порівняно з іншими вишами. Наші випускники більш адаптовані до реального життя. Але практика все одно необхідна, і я ввела б більше практичних стажувань, методів, коли студент і навчається, і бачить, як це насправді використовується в житті. Це, з одного боку, мотивує до навчання, а з іншого – дає розуміння, для чого це все. Перш ніж вивчати, наприклад, математичну статистику, потрібно зрозуміти, що вона використовується саме так.

Тож, загалом, для мене якраз ідеальна позиція, коли студенти спершу працюють, дивляться, як це використовується на практиці, а потім уже вивчають теоретичний матеріал. Недарма в Європі є поняття gap year, коли абітурієнти після школи десь працюють і вже потім обирають, чим вони хочуть займатися. Такий практичний gap year я теж додала б до нашої освіти.

3

Що порадили б студентам?

– Я завжди раджу студентам: «Не списуйте». І це не тільки про повагу до себе. Просто одна з найважливіших речей, які здобуваєш в Академії, – це зв’язки, соціальний капітал, люди, з якими ви вчилися. Саме вони будуть найбільш важливими уже в подальшому вашому житті. Тому та репутація, яку ви отримуєте – дуже вагома.

От уявіть собі. Мені потрібно знайти людину на проект. Я починаю шукати серед своїх знайомих. І знаю, що ось ця людина весь мехмат в мене або в когось іншого списувала, причому не могла так списати, щоб трійку отримати. Як наслідок, я можу випити пива з цією людиною, але навряд чи буду запрошувати її на роботу

Call to action:

– На Youtube є канал містера Гріна, він в кінці кожного відео каже: «Don`t forget to be awesome». Це і є мій заклик.

Спілкувалася Лариса Ятченко

Дякуємо за фото Марії Бондар

Редактор: Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі