Дмитро Чебанов. Корпорація «Студентське самоврядування»

2

Бувають випадки, коли свій життєвий шлях знаходиш дуже рано. Так сталося і з Дмитром Чебановим, який обрав «Фінанси» ще в дитинстві 😉 Це інтерв’ю розкриє чимало й інших таємниць: що є секретним «дітищем» Брюховецького, як організована Конференція студентів та які плюси й мінуси того, що Могилянка – зібрання особистостей.

Освіта: НаУКМА («Фінанси»), Варшавський університет

Досвід: «Delloite», керівник Апарату Конференції студентів

– Чому обрав Могилянку?

– Я сам з Одеси, навчався в гімназії у центрі. Дуже люблю своє місто. Проте батьки переживали, щоб я мав хорошу освіту. Мама якраз за декілька років перед тим закінчила MBA в Києві, тож у неї було багато знайомих-киян. Вони й розповідали, що варто вступати в Києво-Могилянську академію: вона зовсім інша – є статут, моральні та етичні норми, немає корупції.

Мама дуже зацікавилася і почала мені пропонувати. Але я не хотів їхати з Одеси! Тоді вона «змусила» мене подивитися могилянський сайт, певно, ще за півроку до вступної кампанії. Я глянув на нього, почитав історію. Мама сказала: «Тобі ніби сподобалося – бачу по очах. Поїхали, подивимось, як там». Так все і почалось.

До того ж, це був єдиний київський ВНЗ, куди подав документи, бо в мене більше опцій не було: або Києво-Могилянська академія, або Одеса. Сталося так, що Києво-Могилянська академія.

– А чому «Фінанси»?

– З дев’ятого класу зрозумів, що люблю розрахунки і різні системи. Пізніше прийшло усвідомлення економіки як системи: читав статті, дивився різні круті відяшки.

А ще згадую смішний випадок з дитинства. Коли мені було п’ять років, ми переїхали в нову квартиру. Поруч з нашим будинком був головний офіс «Імекс-Банку».

Одного разу коли ми з бабусею проходили повз цей офіс, я сказав, що колись стану банкіром, а точніше директором банку

Бабуся так це запам’ятала, що згадала мої слова, аж коли я обирав спеціальність. Тож рішення щодо «Фінансів» я прийняв ще в дитинстві 😉 Напевно, напрям трішки змінився, в банку працювати я не хочу. Але фінанси – це точно моє.

– Коли вступив у КМА, що тобі найбільше сподобалося або, навпаки, стало неприємною несподіванкою?

– Перше, що вразило в Могилянці, – це українська мова. У мене були хороші оцінки зі ЗНО, але з української мови оцінка була найгірша – 155. Та мені сподобалося і подобається нині, що в Могилянці студенти та викладачі україномовні – все ж таки ми живемо в Україні. В Одесі ж завдяки батькам, що піклувалися про мою освіту, я вивчав українську мову з садочка, на відміну від багатьох інших дітей. Тож це і було здивуванням: у Львові звично, що всі говорять українською. Але ж це Київ!

Ще мені сподобалося, що не було багато киян. Я, напевно, цього не боявся і навіть про це не думав. Але зараз я дивлюся на першокурсників і розумію, що коли ти приїжджаєш з іншого міста, особливо зовсім по-іншому політично налаштованого регіону, ти трохи боїшся, що не «увіллєшся» в компанію. Думаю, саме те, що в моїй групі було багато людей з інших міст та регіонів, мені допомогло. Разом ми почувались більш впевненими, одразу стали багато спілкуватись і проводили час разом!

21192089_1547223212004084_7232235487163831812_n

– Поговоримо про твою участь в самоврядуванні Могилянки. Як долучився до студентських організацій? Що стало поштовхом?

– Напевно, все було пов’язане з банальними речами. Я залюбки до п’ятого курсу займався «Корабликами», вечірками, влаштовував день ФЕН, благодійний аукціон побачень 2016 року.

Раніше на постійній основі вечірки організовували умовно дві команди, тоді не було ніяких брендів, назв чи ще чогось «особливого». «Кораблики» Шакро допомагали організовувати декілька людей. Я теж був в цьому складі. Одного разу я прийшов до Шакро й кажу: «Як так вийшло? Ми ж у крутому університеті, в Могилянці, а в нас зовсім немає ніякого бренду. Тільки квиточки продаємо і все». Так виникла ідея Shark&Co., і це, хоч і не формально, але стало такою собі студорганізацією 🙂

Як організатор вечірок, я став одним з тих, до кого постійно звертаються з різними проблемами, хто чує багато історій. Ти починаєш їх осмислювати і розумієш, що міг би допомогти

Коли почав потроху дізнаватися про роль студентського самоврядування, подумав, чому б не спробувати?

Тим більше, 2014 року відбулось відновлення СК, створили Конференцію студентів, в яку я згодом і подався, атмосфера після Майдану сприяла створенню нових проектів. Я відчув конкретну потребу допомогти організовувати фінанси – це моя спеціальність. До того ж, я був в курсі багатьох проблем і знав, як їх можна вирішити.

Подією, після якої почав долучатися до самоврядування, став День ФЕН. СК тоді вперше виділила гроші організаторам на цей проект, яким я якраз займався. Але побачив, що ніхто не знав, як реалізувати ці кошти, виявилось, що це взагалі був один з перших проектів, які фінансувались самоврядуванням. Я зміг з цим допомогти. Той рік тільки я і Олег Троненко допомагали всім реалізувати кошти, бо лише ми навчились це робити.

До речі, зі студентськими організаціями пов’язано багато цікавих фактів.

Наприклад, мало хто знає, що «Бадді НаУКМА» у 2011 році заснувала СК

– Наскільки важливо могилянській спільноті збиратися разом?

– Могилянська спільнота змінюється постійно. Виникає потреба надалі продовжувати спілкуватися. Якщо поглянути з моєї сторони, то от, наприклад, «Кораблики» і є однією з складових могилянської спільноти.

Чому саме «Кораблик»? Тому що це локальна ідея: місце, де ми можемо обмежити до себе доступ. Ще ми фільтруємо – тільки могилянці. Звичайно, часто проводять своїх друзів. Але, наприклад, продаж по п’ять квиточків гарантує суто могилянську спільноту. Усе для того, щоб провести час зі знайомими людьми, у своїй атмосфері, – такі тусовки справді круті!

На моєму третьому курсі це почало видозмінюватися, точніше поділятися на різні напрями. Спочатку були Богодар та Шакро. Їхні тусовки відрізнялися за стилями. Потім додалися вечірки Ковальонка. Згодом студенти почали ділитися за напрямом у музиці, у стилі. Мені здається, це круто.

Могилянка виросла, і тепер це клуби всередині клубу

14184349_1172660839460325_455092458473841707_n

– Ти взаємодієш зі студентськими тусовками. Які зміни в могилянській спільноті помітив?

– Тут є дуже багато факторів. Університет росте. Багато хто не знає, але це один з наших ключових напрямів розвитку, навіть аргументований на рівні адміністрації: ми маємо вирости хоча б до п’яти тисяч студентів.

Другий фактор – це революція, що перевернула бачення Могилянки всередині університету та в Україні загалом. Раніше КМА була як біла ворона, існувало дуже багато проблем з Міністерством освіти.

Батьки не були готові відправити сина чи дочку в Могилянку, боялися, наприклад, можливо, університет закриється. А особливо, якщо це дитина політичної еліти, то взагалі не віддавали. Тепер такого вже немає, тут можна побачити дітей деяких політиків або відомих діячів.

Сьогодні Могилянка для мене – це можливості: поїздки закордон, відкриття власних проектів, комунікація з владою та крутими бізнесменами тощо. Не обов’язково ж тільки навчатися.

– Ти казав, що спілкуючись зі студентами, дізнаючись про їхні проблеми, потрапив до самоврядування. А як потрапив у Конференцію студентів?

– Напевно, так просто склалися зірки 🙂 Павло Бондаренко, мій одногрупник, був у Конференції студентів до того часу, як я вирішив туди податись. Павло вже потроху відходив від Академії – він наш відомий стартапер, і якраз в той рік вони започатковували проект, нині дуже успішний.

Тож Паша потрохи йшов, і я вирішив, умовно кажучи, підхопити. Нині я керівник Апарату Конференції студентів, який і заснував. Конференція студентів – доволі важливий орган, але непостійний. Ми збираємось 3-5 разів на рік, вирішуємо нагальні питання, припустимо: на який напрям виділяємо гроші або кого відправляємо в стипендіальну комісію. І цих людей потрібно збирати, організовувати та вводити в курс справи.

Конференція організована на кшталт Верховної Ради: представники від кожного факультету, спеціальності й потоку, як там від областей та регіонів

Часто бували випадки, що представників КС не можна було зібрати, бо в кожного свій розклад. На той час у нас збирали СВК (виборча комісія) або СК через такі дрібниці, як зміна фрази в положенні, а інколи треба було приходити, щоб затверджувати заступника декана. Тому ми чотири рази не зібралися – вирішили, що нічого важливого немає. Цікавий факт: заступник декана не міг отримувати зарплатню і підписувати документи, доки ми не затвердили рішення (з третього разу).

Я вирішив, що треба щось з цим робити і створив Апарат, який якраз і займається тим, що скликає Конференцію, готує матеріали, обґрунтовує, чому Конференція має відбутися. Ми є комунікаційним центром між СК, СВК, Радою гуртожитків тощо.

У моєму баченні як фінансиста наше самоврядування це корпорація, в якій кожен студент – це shareholder. Студентська Колегія це Правління, голова СК СЕО, фінансист СК CFO, тощо. Конференція студентів тоді Наглядова рада. А зв’язок між нами це Апарат

Ця схема вирішує проблему комунікації. Якраз на третьому курсі я працював в Delloite, займався ризиками, бачив, як влаштовані структури різних компаній, як пов’язані генеральні директори, ради. Мав певний досвід в організації цієї системи, тому вирішив застосувати його в студентському самоврядуванні.

1– Які в тебе нині пріоритетні цілі, що потрібно вирішити?

– Могилянка – це новий університет. Кажуть, що нам 400 років. Насправді лише 27, тому нас не всі внутрішні процеси налаштовані. Мені здається, що одним з ключових пріоритетів є вирішення внутрішніх організаційних процесів, зокрема адміністративних.

Сьогодні виникло безліч проблем, пов’язаних зі збільшенням кількості студентів, так як це пріоритет нашого розвитку. Нам в результаті не вистачає аудиторій. Крім того, в нас всього лише два представники деканату на майже тисячу людей, залежно від факультету, і немає конкретних організаційних процедур. Тому ми дуже гальмуємо в розвитку. Усі намагаються здійснювати величезний об’єм операційної діяльності, який на нас впав через шалену кількість студентів.

Ми рухаємось також в бік більшої взаємодії зі студентами. У них багато ідей, бажань, проблем, скарг. Ці заяви нібито обробляються, але це складний процес. Однією з таких цілей я бачу пришвидшення обробки, що приведе до розвитку університету. І це точно, бо в нас такі класні студенти!

– Як вважаєш, нині комунікація студентів добре налагоджена?

– Я вже давно кажу: «Комунікація, комунікація, комунікація!». Це саме те, що вирішить 70% проблем університету, як адміністрації, так і студентства.

Адміністрації зручніше спілкуватися через старосту, через спільну пошту. СК має сидіти на корпоративних могилянських поштових акаунтах (@ukma.edu.ua), де не сидять усі викладачі, бо вони не вміють там сидіти.

Звернення до студентського самоврядування відбувається сьогодні через google-форму, повідомлення в facebook – тобто канали є. Тільки все якось хаотично

З того часу як я наполягав на проблемі комунікацій, можу сказати, що структурні зрушення в цьому напрямі точно є. Бо, наприклад, однією з причин конфлікту FemSolution, який був минулого року, стала відсутність належної комунікації. На це звернула увагу і адміністрація, і активні студенти. Будемо сподіватися, що найближчим часом все зміниться.

– Як на мене, існує певна закритість. Кожен сам собі щось робить, а механізмів, як дізнатися про нього, «достукатися» – мало.

– Так, це і проблема, і перевага одночасно. Чому? Тому що Могилянка – це зібрання особистостей. Усі особистості вважають, що саме їх проект вартий вашої уваги, тому вони не займаються саморекламою. Це стосується не тільки студентів, а й абсолютно всіх: працівників, співробітників, викладачів.

Ззовні про наші проекти знають набагато більше, ніж всередині. Це працює як плюс для Академії і як мінус для внутрішньої комунікації

– Чула про цікаві проекти на Факультеті природничих наук, але про них мало хто знає. На нашому сайті, ніби і є інформація, однак не впевнена, що такий спосіб отримання відомостей про це достатньо ефективний.

– Сайт в нас дуже крутий. Він не дуже «юзер-френдлі», але крутість сайту показує Google, так прийнято в світі. І якщо ти будь-що загуглиш про Могилянку, з ймовірністю до 95% в пошуку з’явиться сайт НаУКМА. Це дуже значущий показник. У Google складна система відбору того, що він тобі буде показувати на першій сторінці. Наш сайт інформативний та доступний. Деякі окремі сторінки нашого сайту дуже класно написані нашими випускниками, і Google їх легко ідентифікує.

На жаль, сайт писався, напевно, сотнею студентів, співробітників та викладачів в різні часи, які були абсолютно незнайомі між собою, тому він зараз у стані клубка ниток. Якщо ти не знаєш, як знайти на сайті, просто загугли в пошуковій системі, і тобі запропонують результат швидше, ніж на сайті.

Щодо факультету природничих наук, це феноменальне явище. Теоретично в такому університеті, як Могилянка, цей факультет не мав би зовсім існувати. Бо якщо подивитися збоку, може видатися, що він неприбутковий, нецікавий.

Насправді ж це секретне «дітище» Брюховецького

Вони є саме тою науковою складовою, яка «пробиває» наш університет в тих колах, в яких ми сьогодні самі не можемо пробитися.

Факультет природничих наук – самостійний, у них є інвестори. Проте вони не займаються своїм піаром, всі їхні інвестиції йдуть максимум на розробки. Зазвичай вважають, що в нас економічний або правничий факультет найкращі. Насправді ж з Національною академією наук співпрацює саме факультет природничих наук.

Вони співпрацюють з компаніями на рівні навчання. Тобто студенти не тільки навчаються в Могилянці, а ще й проходять практику в конкретних підприємствах, з конкретними темами і розвивають технології. На ФЕНі в нас теж є можливість пройти практику в якомусь підприємстві, але ж там більше папірці перекладати потрібно. А природничники працюють над одним проектом в рамках однієї компанії. Мені здається – це українська мрія.

– А наскільки нинішні студенти активні в залученні до різних університетських ініціатив?

– Як не дивно, але мені здається, що це залежить від року навчання. Першокурсники цього року дуже цікаві. Вони хочуть все і всюди, кажуть: «А в мене є ідея!», «А чим я можу допомогти?». Зазвичай є одна-дві людини, які приходять зі своїми ідеями, але не так багато, як цього року.

Думаю, що мій курс був приблизно такий самий: найвідоміший стартапер Могилянки – Паша Бондаренко, Марченко – КМАркет могилянський, Женя Сова – зірка факультету 2014, Галя Цегевик – зірка факультету, вона з ще двома одногрупниками, Степаном Кулиною і Ростиславом Головко, декілька раз перемагали на конкурсах фільмів короткого метру та написали декілька пісень про Могилянку, Саша Удоденко теж організовує вечірки і декілька разів вів День факультету, а герб КМА на його спині бачив, напевно, кожен ФЕНівець, Настя Гуменна придумала і провела перший FreshFest, і багато інших. І в принципі, помітно, що молодші на рік менш активні. Думаю, рівень активності чергується якось раз на два роки.

14222092_10210177715177202_2493196305387708461_n

– А от щодо закордонного досвіду. Ти навчався у Варшавському університеті. Яку бачиш різницю, які є плюси, мінуси іноземної освіти?

– Варшавський університет – це найкращий університет в Польщі. У нас з ним є договір двостороннього обміну. Кафедра фінансів (Quantitative Finance), на якій я навчався, 2016-го посіла 18-те місце в світі. Така можливість: одна з найкращих кафедр у світі, до якої дві години летіти літаком! Чому нею не скористатись?

У Могилянки налагоджена співпраця з Норвегією та Естонією. Кожного року приблизно 15 магістрів з ФЕНу їдуть закордон, здебільшого у ці дві країни. І це при тому, що магістрів всього 60. Ще декілька випускників бакалаврату вступають туди на магістратуру. Я вирішив так само не зволікати, і поїхав у Варшавський.

Там дуже складно навчатись, і це дуже круто!

Так само як і в КМА, багато людей отримують незадовільні оцінки, тому лишаються на другий рік, перескладають або переслуховують. Але викладачі там чудові. Здебільшого вони всі працюють в тій сфері, про яку викладають свої курси.

У межах університету дуже розвинені міжнародні зв’язки. Я приїхав навесні. Це менш популярний семестр для обмінів, як мені сказали. Там було більше 900 студентів, які приїхали на семестр навчатись по обміну. Я так подумав: в Могилянці, умовно, 4000 студентів, а тут 900 студентів приїхало на семестр за обміном. Одразу стало зрозуміло: тут буде весело 😉 Так і сталось: багато активних студентів, багато клубів, мереж. Erasmus Society дуже розвинута.

Щодо іспитів: мені пощастило їх скласти. Я бачив студентів, зокрема дівчат, які ридали, коли виходили з аудиторії. Усім викладачам абсолютно все одно на тебе: хто ти, звідки і чому слухаєш курс. Знаєш – молодець, не знаєш – до побачення.

Також я міг подорожувати. За півроку – 9 країн. Там можна було так само, як і в нас, скласти власний розклад. Викладачі відкриті, тому можна домовитися прийти на іншу пару. У мене розклад був такий, що навчався лише в понеділок та вівторок. Тож мав час на поїздки 🙂

– А як щодо комунікації?

– У них крутий сайт. У кожного студента є свій обліковий запис, розклад і пошта, куди пишуть викладачі. Викладач не просить пошту курсу, в нього всі групи є в інтерфейсі, а листи надсилають студентам на особисті пошти. Це рішення всіх комунікаційних проблем.

Це також самоорганізація, підвищена відповідальність: в тебе домашнє завдання в цій системі, ти бачиш свій середній бал, роздруковуєш виписку оцінок сам, потім ходиш, підписуєш.

– Як почав працювати?

– Думаю, мені з цим пощастило. Тут, напевно, було два етапи. Загалом, почав працювати, бо хотів витрачати кошти так, щоб батьки про це не знали. У мене з’явилася дівчина, тож знадобились додаткові кишенькові. Мені тоді було 13 років, тож пішов працювати помічником офіціанта влітку. Так з року в рік знайшов собі додатковий заробіток, потім поїхав на Work&Travel. Після повернення звідти почав вже подавати резюме.

Перший досвід був не найкращим. Я гарно пройшов співбесіду, склав тести, пішов на другу співбесіду. Виявилося, що конкуренція на другому етапі була з 15 людьми. Мене взяли і далі, сказали що я підхожу, що підвищило самооцінку. А далі я довго чекав останньої співбесіди, навіть сам раз телефонував. Словом, не склалося. Але це був лише маленький камінець під ногами – спіткнувся, не страшно.

Я подав лише кілька резюме після того, і мене взяли. До речі, посприяв наш Ярмарок Кар’єри в НаУКМА. Саме там я подався, і мене взяли в «Delloite». Я в них проходив тести, мені подарували рюкзак за найкращий результат і запитали, чим хотів би займатись. Пізніше направили у відділ ризиків, де працювало всього 4 людини, туди був шалений конкурс, мені дуже подобалося. А потім я поїхав в Польщу.

– Ти дуже навантажений різними активностями. А як відпочиваєш? Може, маєш цікаве хобі?

– Напевно, однією з причин моєї участі в організації вечірок є хобі, бо я дуже люблю музику і танці. У дитинстві я займався бальними танцями, потім сучасними – хіп-хопом, хаусом і попінгом. Попінг – смішна назва, це танець, коли ти б’єш м’язами та різними частинами свого тіла (це з англійської «pop»).

Ще подорожую. Почав подорожувати ще зі школи: лижі в Словаччині або тур Європою, це, звісно, окрім поїздок в Миколаїв, Крим, Львів і т.д. І станом на сьогодні був на чотирьох континентах.

– Що порадиш студентам? Як найкраще провести ці роки?

– Минулого року мені вже випадала така можливість: я виступав у КМЦ на другій лекції для першокурсників з Могилянських студій і на зустрічі першокурсників ФЕН з деканом. У виступах я намагався донести одне твердження: «Могилянка – це море можливостей!».

Могилянка – це розгорнута книга для кожного особисто. Не лише викладачі з тебе ліплять, як з пластиліну, ти і сам можеш це робити. Тому моя порада для першокурсників – це шукати можливості і хапатися за них. Не завжди просто побачити ці перспективи, але в Могилянці їх нескінченна кількість. Оскільки я займаюся самоврядуванням, то постійно дізнаюсь про нові проекти. І треба братися за те, що тобі подобається.

– Call to action:

– Ми в самоврядуванні зараз розпочали проект зі стажерами. Долучитись захотіло більше 100 студентів тільки в один орган. Я займаюсь відділом фандрейзингу, який нині починаю створювати. Це команда, яка допомагає будь-яким могилянським проектам в пошуку підтримки – пошук грантів, інвесторів, спонсорів, іншої, як матеріальної, так і нематеріальної допомоги.

Нам в команду потрібні тренери, що могли б допомогти в розвитку відділу та в організаційних питаннях. Або ж, якщо в когось є досвід або ідеї, безпосередньо з питань фандрейзингу. Можливо, є ті, хто знають, як подаватись на певний напрям грантів, припустимо, екологічні.

У НаУКМА зараз дуже багато ідей щодо екології: енергоефективність, використання сонячних батарей, встановлення розумних лавок, озеленення. От ми і почали підтримувати декілька проектів, але окрім того, що вони існують, треба вміти їх правильно подати. Ми шукаємо того, хто має досвід, або тренерів з необхідних навичок.

Я вже продумав 4 тренінги для відділу, з якими нам допоможуть наші випускники та друзі, наприклад, з фонду «Таблеточки», з Асоціації випускників КМА, Національної асоціації медіаторів України. Проте нам цього не вистачить. Більшість стажерів – першокурсники, які майже зовсім не мають досвіду. Також було б добре мати тренера з якісної підготовки презентації. Сподіваюся, що надалі цей проект допоможе багатьом могилянським ідеям бути реалізованими!

Спілкувалася Марія Чадюк

Редакторки: Ярослава Перехожук, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі