Дарія Лосєва. «Після ери ІТ буде ера біотеху»

53039158_399266613961519_7374180773869387776_n (1)

Дарія Лосєва переконана, що наше покоління повинно жити як мінімум 120 років. І наближає цю візію майбутнього завдяки використанню генетичних даних для моніторингу та покращенню стану здоров’я. Дізнайтеся з інтерв’ю, що допоможе сформувати стратегію public health, яким має бути проджект-менеджмент у науці та чому біоінформатики нині, як рок-зірки 🙂

Освіта: молекулярна біологія в НаУКМА, генетика в ННЦ «Інститут біології»

Досвід: співзасновниця, директор Myhelix

Як змінився Myhelix за ці два роки?

– У Myhelix відбулося багато змін. За цей час ми з маленької ідеї виросли у компанію. Наразі перед нами нові виклики. Спочатку наш фокус уваги був на створенні крутого, якісного продукту. Чого ми й досягли,  йому немає поки рівних в Україні зокрема, та й Східній Європі загалом. Більш того, за деякими підходами немає рівних й у світі.

Тепер нашим завданням є продаж цього продукту. Зараз ми працюємо над тим, аби правильно донести аудиторії, клієнтам інформацію і цінність продукту, побудувати правильну маркетингову стратегію. Чесно кажучи, раніше ми фактично цим не займалися.

Читала, що у вас є партнерська лабораторія в Україні та Фінляндії. Як почалася співпраця?

– Так, невелику кількість генів Myhelix аналізує в українській партнерській лабораторії «Укргентех». До речі, один із засновників якої – могилянець та мій одногрупник з НаУКМА Біжан Шаропов. Можна сказати, могилянська мафія в біотех напрямку 🙂

Однак в українських лабораторіях не було устаткування для аналізу великої кількості генетичних даних. Тому для тесту «Моя турбота» ми співпрацюємо з фінською лабораторією Woble Helsinki. Окрім фінів, ми пробували співпрацю з британцями, але зараз лишили дві лабораторії.

Тож, виходить, що навіть коли ми для України почали продавати тести, то вже стали міжнародною компанією, завдяки кооперації з європейськими лабораторіями.

А тепер ви вже й запустили свій проект на американський ринок MyWayDNA. Розкажіть, будь ласка, про нього.

– Це суто аналітика генетичних даних. В Америці дуже багато людей знають власні генетичні дані, бо скористалися послугами інших компаній, однак більшість з них не надає інформацію по нутрігенетиці та харчуванню. Ми командою вирішили змінити цю ситуацію. Тепер власники генетичних даних (23andme, Ancestry, MyHeritage) можуть підвантажити свої дані на сайті MyWayDNA та отримати рекомендації з харчування, з продуктами та рецептами.

До речі, зараз ще командою доопрацьовуємо деталі гучного виходу на американському ринку, але вже отримали Awards від Google як кращий мобільний сайт (там врахована й естетична складова, й логіка роботи). І будемо боротися ще за одну нагороду. Приємно, що те, що ми створюємо, і візуально приємно, і структурно класно 🙂

52849959_371852136742152_530565504872480768_n

Тобто для Америки ви сфокусувалися більше на аналізі даних і консультуванню щодо способу життя?

– Бажання займатися консалтингом в генетиці насправді було з самого початку.

Наша першочергова ідея: використовувати будь-які ДНК дані (бо не важливо, де ти візьмеш ці дані, яким сервісом скористаєшся, головне – щоб вони були) та створювати інфраструктуру аналізу генетичних даних. Саме цю ідею ми й хотіли впроваджувати.

Але оскільки в Україні взагалі тоді не було сервісів, які пропонують людям можливість здати генетичний тест, то вирішили, що потрібно спершу надати таку можливість українцям, а далі будемо працювати на інших рівнях. Так ми і зробили.

А тепер новий рівень – світ 🙂 Круто, що український проект з українською командою набирає світового масштабу. А які подальші плани?

– У нас багато амбіцій, які пов’язані не тільки з генетичними тестами. Це вже наступні кроки. Зараз складно про це говорити, тому що потрібне, зокрема й фінансове підкріплення.

Сподіваюсь, в майбутньому ви почуєте про здійснення нашої мрії: допомогу в організації здорового способу життя людини, аби, так би мовити, брати у людини «під ключ» її підходи у здоров’ї.

Бо щоб займатися профілактикою (спорт, харчування), потрібна база з реальних перевірених фактів, показників, які потрібно відстежувати. Аби людина розуміла ризики, які пов’язані з її здоров’ям, і впроваджувала індивідуальні профілактичні дії. Ясна річ, без генетики це неможливо втілювати. Генетика – це основа, підґрунтя, тому ми з нього і почали.

53046676_591717367936239_9219509783218880512_n

Щодо планів. Якось Ви згадували, що шукаєте можливість втілення проекту «1000 геномів України». Про що саме йдеться?

– У нашої команди є ще одна мрія, більш наукового спрямування:  дослідити генетичне різноманіття українців, нашу унікальність. Бо це надбання нації і людства загалом. Цікаво, як адаптація до наших кліматичних умов, стресових факторів відобразилась в ДНК та чи відобразилась взагалі? Нині у світі дуже багато країн займаються дослідженням своєї популяції, вкладають у це чималі кошти. Наприклад, у грудні 2018-го британці завершили масштабний проект «100 000 геномів британців» й хочуть мільйон робити. А ще Франція, Ісландія.

Що це означає?

Генетичні дані можна буде потім використовувати в наукових цілях, шукати нові патерни генетичних особливостей та виникнення тих чи інших захворювань або проявів.

Та й загалом це дуже важливі відомості про своє населення. Багато країн уже навіть роблять своє законодавче підґрунтя під це.

У британців, наприклад, для науковців відкритий доступ до цих даних (які деперсоналізовано), щоб стимулювати розвиток науки. А у лікарів є доступ до генетичних даних пацієнтів для пришвидшення прийняття рішень у призначенні лікарських засобів, що по-різному в людей виводяться або діють. І не потрібно витрачати час на аналізи – тепер підібрати більш точне дозування та ефективний засіб можна швидше. Це чудова можливість і для медицини, і для науки в цілому.

І взагалі, в Україні цей проект навіть можна назвати «ДНК нації». Він допоможе зрозуміти, чим українці відрізняються з-поміж інших на генетичному рівні або що в нас спільного з іншими країнами. На жаль, у нас популяційних даних зовсім мало, фактично немає. Тому ми нашою командою потрошку своїми силами збираємо і намагаємося писати статті. І будемо продовжувати це робити – тому що це дуже важливо.

52898338_436063133804927_8781099733759295488_n

Ви бачите рішенням для України розпочати проект «1000 геномів» ?

– Це була б гарна соціальна ідея, на яку варто шукати інвестиції. Тому що створення бази даних українських генетичних особливостей дуже цінно, це гарні статистичні дані. Цю інформацію можна зробити відкритою, щоб наші науковці робили круті біоінформатичні дослідження на базі них.

Я робила б це масштабним проектом, обов’язково з підтримкою медіа. Можна відібрати однакову кількість людей з кожної області, жінок і чоловіків, представників різного віку. Тобто зовсім різних, щоб максимально представити українців. А потім уже це все проаналізувати й зробити висновки.

І це дуже круто й для public health. Тому що ми навіть на своїй базі у Myhelix бачимо, що в нас, українців, генетично високий ризик розвитку серцево-судинних захворювань. І це підтверджується, тому що в Україні смертність від серцево-судинних захворювань на першому місці. А коли ми зрозуміємо краще механізми виникнення захворювання, долучимо науковців, котрі побачать, які шляхи, мутації задіяні у розвитку захворювання, у чому проблема, то можна буде побудувати рішення для public health, соціального здоров’я.

А згодом за результатами дослідження буде можливим впроваджувати профілактичні рішення у програми соціального здоров’я, починаючи від школи – можливо, аеробні вправи на уроках фізкультури, зміна харчування в їдальнях.

Такі заходи допоможуть сформувати більш здорову націю або хоча б відстроковувати розвиток серцевих захворювань на певний період.

Public health був і темою вашого виступу на TED Lviv. Чому Ви обрали такий спосіб представлення цієї інформації, чому зосередилися саме на довголітті?

– У нас є концепція, яку ми з командою розвиваємо з минулого року – соціальний проект «Клуб 120». Бо маю впевненість у тому, що наше покоління мусить жити мінімум 120 років. У нас уже є усі необхідні знання, медичні можливості, препарати й все інше для цього. І хотілося б при цьому і в 120 років бути таким же енергійним, як у молодості. Однак розумієш, що процеси старіння беруть своє.

Якщо зараз подивитись на фото екстремальних довгожителів, то таких 110-120 наче й не хочеться. І тоді ставиш собі питання: які процеси, які механізми впливають на старіння. У геронтології (наука, що вивчає процеси старіння) відомі 9 ключових процесів, які впливають тим чи іншим аспектом на наше старіння чи довголіття. І я подумала: а що якщо показати ці процеси й спробувати знайти по кожному з них якесь просте рішення, що можна зробити вже зараз. Основна ідея була в тому, що необхідно діяти, не можна чекати, поки постарієш. І я хотіла показати, що це не просто можливо, а якісно можливо.

53459139_2226991940885971_5703820842304012288_n

– І що саме потрібно робити, щоб жити довше?

– На завершення доповіді я якраз і поділилася лайфхаками, як це можна втілити у життя. У тебе має бути KPI, ти маєш відстежувати певні біомаркери, робити зміни й знову дивитися по біомаркерах. Це науковий підхід до свого здоров’я. Уже згодом я сформулювала таку концепцію, як project-менеджмент власного здоров’я. Для багатьох бізнесменів зрозуміло, що таке менеджерити свої сфери життя – на роботі, ще десь. А чому не впровадити ці ж можливості у здоров’я?

Зробити той самий SWOT-аналіз, подивитися слабкі й сильні сторони здоров’я та побудувати план дій. Розподілити його на завдання, зробити місяцеві, квартальні звіти. Тоді зрозумієш: якщо починаєш займатись певним аспектом, то обов’язково будеш бачити результат, а біомаркери або інші КРІ допоможуть чітко розуміти, чи на правильному шляху перебуваєш. Не варто віддавати відповідальність за таку важливу справу як власне здоров’я на випадок. Треба впевненості додати до того, що ви робите, і розуміти навіщо.

Це вимагає трошки часу, але коли ти розумієш, що інвестуєш зараз час у те, щоб не хворіти або довше жити – то це нормально. Плюс, я за те, щоб у підході до здоров’я не було фанатизму. Бо є життя, і здоров’я – це тільки одна зі сфер, є ще багато інших, яким теж варто приділяти увагу. Але якщо людина виділяє певний час, щоб поїсти, то вона може виділяти той самий час, але їсти більш якісно – просто думати, що я їм.

Цікаво, що після мого виступу мені надіслали звіт CB insights про довголіття (це велика консалтингова американська компанія, яка час від часу робить звіти на різні теми). У цьому звіті йшлося про те, що ця тема зараз актуальна, які є стартапи для довголіття, скільки вкладено в них інвестицій і все інше. А на самому початку вони якраз посилаються, що щоб розібратися в цій темі, варто зрозуміти усі ці 9 механізмів. І мене вразило, що це настільки в тренді, зараз увесь світ цим займається.

– Недарма Ви у списку «500 впливових жінок України» 🙂 А як щодо нещодавньої нагороди від KyivPost – потрапляння у список «Топ 30 до 30». Очікували цю відзнаку?

– Коли мені зателефонували журналісти KyivPost, я була дуже здивована і зраділа такій відзнаці, бо вона доводить, що ми рухаємось у правильному напрямку. Для мене ця відзнака – досягнення всієї команди Myhelix. З одного боку, це велика відповідальність, а з іншого – ще й чудовий зворотний зв’язок. Тому що ти працюєш, працюєш, а ця нагорода чи Google Awards дає відчуття: «Ми робимо те, що справді потрібно людям».

53121587_301003487274681_6988875869016031232_n

Чи було таке відчуття, що разом з іншими номінантами рухаєте країну, певну сферу?

– Звичайно, кожен у своєму напрямку. Myhelix робить свій внесок у рух сфери наукоємних стартапів. Приємно чути звернення молодих студентів, які збираються робити свій проект, до нас за порадою. Виходить, що наша команда стає такою role-model, об’єднує молоде покоління, щоб вони почали робити свої кроки в напрямку бізнесу, особливо в наукових галузях.

А ще надихаємо й майбутніх науковців. Одна громадська організація відібрала 100 школярів 10-11 класів у регіоні, запросила менторів, лекторів – молодих підприємців, стартаперів, які надихали. І я там теж розповідала, як створити науковий стартап, навіть коли взагалі не знаєшся на бізнесі. Потім до мене дуже багато людей підходили, писали в інстаграмі «Куди вступати?».

І я з деким розмовляла, менторила їх, дізнавалась, чого їм хочеться, куди є бажання вступати, чим планують займатись. І згодом одна дівчинка мені написала минулого року в інстаграм, що вступила до Могилянки на біофак і щаслива, що зі мною познайомилася, бо це її перший здобуток, і я її на нього надихнула.

І це так само надихає – коли бачиш зворотний зв’язок.

Ми, до речі, з Могилянкою зробили біоінформатичну школу. Декілька разів її проводили, це була ініціатива команди Myhelix поширити знання в новій галузі. Зібрали студентів (більшість з Могилянки) й організували тримісячну школу. Потім провели разом з European bioinformatics school короткий курс, де наші українці, які там навчаються, розповідали про біоінформатику як практики.

Оскільки я вважаю, що після ери ІТ буде ера біотеху, то мені дуже важливо, щоб біологи усвідомлювали це. Бо якщо ти вмієш використовувати свої знання, то будеш на ринку праці дуже потрібною людиною, можна outsource робити завдяки біоінформатиці. Якщо раніше освіта біолога асоціювалася з роботою у школі, то зараз біотех – це рок-зірки. Хоча в Україні, на жаль, ще не до кінця є таке розуміння.

Ви також брали участь у проекті «Дівчата рулять». Чи багато жінок у науці, чи є певні стереотипи, чи це вже пройшло?

– Мені щастило не натрапляти на якусь дуже велику дискримінацію. Але я помічала деякі викривлення. У нас в аспірантуру дуже часто йде багато жінок, а в докторантуру – більше чоловіків. Десь на півдорозі губляться жінки. На це, звісно, є низка причин: жінки або полишають науку, або не цілеспрямовано до неї ставляться, або через нестачу амбіцій не йдуть далі, або хатня робота (борщі, діти та прання) починають забирати більше часу.

І членкорів в Україні дуже мало. Дійсних членів Національної академії наук України з 1918 року – 597 вчених, і з них всього 10 жінок. Можливо, є якийсь спротив середовища. Я чула, наприклад, такі висловлювання, що краще у хлопців вкладати, бо вони лишаються в науці, а в жінок свої якісь думки (одружаться, підуть в декретну відпустку).

Однак, якщо говорити про запровадження змін для вирішення цього, то хочеться змінювати науку в цілому, думати про глобальніші питання. Наприклад, щоб наука існувала в Україні, щоб науковці не їхали за кордон, а тут робили свої якісні дослідження. А хто їх буде робити – чоловіки чи жінки на даному етапі байдуже. Головне, щоб робили, і процес налаштувався.

52803648_468299953704966_7489457618784616448_n

А які зміни Ви запровадили б у науці?

– Мені здається, що їй зараз бракує якісного проджект-менеджменту. Зокрема, хочеться, щоб був незалежний орган або організація, що зможе розробити інвентаризацію всіх наукових інституцій, зрозуміти, яка лабораторія чим займається, налагодити зв’язок з sharing economy. Щоб науковець, у якого є певна робота, міг подивитися по базі, у кого є таке обладнання, звернутися до цієї лабораторії, зробити з ними спільний проект. А в нас це не оптимізовано, і дуже складно такі речі робити.

Ще бракує розуміння науки серед бізнесу, який міг би вкладати гроші або інвестувати, але він не знає куди.

Та й просто якщо запитати населення «Чи є наука в Україні?», багато хто скаже, що немає. Хоча вона в нас є, просто не знають, чим ці науковці займаються.

Дуже бракує якісних, цікавих, публічних звітів, що, виявляється, у нас, наприклад, роблять дослідження космосу абощо. І населення тоді розуміє, що в цьому напрямку відбувається певний рух. Тобто не вистачає комунікації науки з населенням, бізнесом.

Звісно, ще є величезна прірва у фінансуванні нашої державою наукових досліджень. За попередніми розрахунками органів статистики, у 2015 році в Україні питома вага загального обсягу витрат на наукові дослідження у ВВП становила 0,62%, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету – 0,21%. За даними Євростату, частка обсягу витрат на наукові дослідження та розробки у ВВП країн ЄС-28 у середньому становила 2,03%, у Китаї – 2,08%, США − 2,77%, Японії – 3,47%, Південній Кореї – 4,15%.

Якщо визначати витрати на наукові дослідження у абсолютних показниках, то ситуація для України взагалі гнітюча. Так, Південна Корея спрямує на наукові дослідження близько $ 58 млрд, Японія − $ 143 млрд, Китай − $ 226 млрд, США − $ 497 млрд, Україна − $ 0,6 мільярда. Спрямування більшої суми коштів буде мати позитивний ефект, але я розумію, що, можливо, це не на часі, враховуючи ситуацію з війною та інші нагальніші проблеми держави. Разом з тим, мені дуже хочеться, аби держава знайшла рішення для підтримки науки, щоб ми не відстали зовсім від світу.

Що побажали б молодим науковцям?

– Передусім, що раніше зрозумієш, чого хочеться – то краще. Дуже важливо зрозуміти, чи хочеш ти інвестувати в науку стільки часу. Чи справді це тебе захоплює, чи в тебе є таке бажання? Якщо так – тоді варто йти і не звертати ні на що уваги.

У науці є дуже завзяті жінки. Тож їм потрібно не зупинятися, рухатися далі, шукати науковців-наставників, щоб продовжувати навчання. Тим більше, що зараз в сучасної молоді є і медіа-підтримка, і загалом усі можливості розвиватися. Успіху!

Спілкувалася Марія Чадюк

Редактор – Марія Чадюк

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі