Арсеній Фінберг: Етика могилянської мафії

фінберг_фон

Освіта: ФЕН в НаУКМА (1999-2004)

Досвід: асистент у КМБШ (2004), логіст у Maersk (2004-2005), Frans Maas (2005), Metro (2005), менеджер з планування попиту в P&G & Gillette (2006), засновник і координатор екскурсійного бюро “Интересный Киев” (2005-дотепер), співзасновник проектів Dream Kyiv та Волонтерського центру допомоги вимушеним переселенцям “Фролівська 9-11”

Проекти: один із засновників фан-клубу Дж.Р.Р.Толкіна (1994), засновник шкільного дебатного клубу (1997), учасник і програмний менеджер в організації Hillel Jewish Student Organization (2000-20015), зараз-член її Advisory Board

– Чому ти вирішив вступати саме в КМА? Можливо, в тебе є якась цікава історія зі вступу?

– Для мене Могилянка була єдиним на той час уявленням про сучасний ВНЗ. Тобто була велика кількість умовно “радянських” ВНЗ і була Могилянка (навіть другий путівний ВУЗ мені назвати було важко). Звісно, поступаючи, я не дуже відчував цю різницю (все ж таки це приходить вже під час навчання), але дуже не хотілося зустрітися із совковою реальністю. Багато друзів вчилися в різних ВНЗ і мені дуже не хотілось зіткнутися з щоденною нудьгою і тим, що навчання абсолютно тобі не цікаве, навчання заради навчання. І були сподівання, що Могилянка інша. Ще тоді вона асоціювалася з європейським ВНЗ і була відмінна від усіх інших.

Я не потрапив на бюджет, і прийняти рішення про контракт було непросто. Тоді це були досить чималі кошти, але через те, що я заробляв гроші з років чотирнадцяти-п’ятнадцяти, я починав здобувати вищу освіту вже працюючи. У мене було декілька інтернет-бізнесів, і на час вступу вони вже приносили дохід. Звісно, батьки мені допомагали, але переважну частину грошей за навчання я вже сплачував сам.

Могилянка дає можливість спробувати себе в усіх різних ролях

12801311_954522804630489_4672483139847796657_n

В одному зі своїх інтерв’ю ти згадав, що “Могилянка дала мені три головні речі: знати собі ціну; вміння продавати себе; відчуття спільноти. Могилянці — це мафія” – можеш поширити відповідь? Коли ти зрозумів, що Могилянка навчила тебе знати собі ціну, вміти показати себе і, що могилянці – мафія?) І як саме відбувалось це “навчання”?

– Перше: знати собі ціну. Найбільшою перевагою, яку надає альма-матер, є різносторонність. Не знаю статистику зараз, але в часи мого навчання в Академії, на наші дві тисячі студентів, було, здається, тридцять студентських організацій. І, поїхавши після Могилянки в Одесу, я потрапив-таки у івент-вакуум. Я звик, що в процесі навчання в Києві кожного дня у нас щось коїлось: відбувалися якісь захоплюючі події, цікаві заходи, різноманітні концерти, веселі тусовки, нічні клуби тощо. І, приїхавши після навчання в інше місто, мені цього дуже сильно бракувало, я там довго не витримав.

Могилянка дає можливість спробувати себе в усіх різних ролях. Хочеш – дебатний клуб, хочеш – “Що? Де? Коли?”, хочеш – театр, хочеш  – хор тощо.

У часи свого студентства я очолював організацію, яка називалася “Students in Free Enterprise (SIFE)”. Була дуже прикольна історія. Колись я знайшов цю організацію та зробив у Могилянці її осередок. Потім ми створили певну кількість проектів і наприкінці року відіслали по деяких департаментах звіт про роботу. Нас викликають до Іванюка, і він каже: “Знаєте, ви єдина студентська організація, яка стільки всього зробила, але нічого не попрохала. Чим ми можемо вам допомогти?”. Так, це було досить смішно.

Отже, вміння знати собі ціну – це вміння знати свої сильні сторони. Ти є сильний, коли бачиш, що в тебе виходить, розумієш своє місце у житті, усвідомлюєш, чим ти потім зможеш заробляти. Для цього потрібно спробувати себе у різних ролях: можна їздити у міжнародні поїздки, організувати свою студентську організацію, приєднатися до інших. До речі, багато у чому навчальна програма в Академії цьому сприяє. Знову ж таки, якщо ти бачиш свої сильні сторони, у тебе є можливість підкріпити їх професійним навчанням, саме тим, що тобі потрібно.

Із двох тисяч людей, які навчалися у КМА, десь із п’ятистами я вітався

У цьому й полягає унікальність Могилянки, що ти можеш обирати будь-які предмети з будь-яких кафедр. Я не знаю навіть досі жодного ВНЗ, який би таке дозволяв студентам.

Друге: спільнота, мафія. Знову ж таки, порівнюючи з іншими ВНЗ, де ти постійно варишся у групі з тридцяти людей, у  Могилянці поняття “група” майже відсутнє. Одна група на один предмет, друга група на інший предмет, третя на третій. Предмети з інших кафедр ти слухаєш зі всіма факультетами, а якщо тобі цікавий якийсь викладач, то, навіть, якщо в тебе цього предмету немає в плані, ти можеш відвідувати його лекції. Я пам’ятаю, як викладав покійний нині професор Кримський, і в аудиторії було триста людей, які розміщувалися навіть на підвіконнях, а хтось сидів на сходах. Деякі навіть прогулювали свої власні пари за розкладом, адже це були лекції з культурології Кримського! Через такі заходи в Могилянці, у тебе нема вузького кола спілкування. Думаю, що з двох тисяч людей, які там навчалися, десь із п’ятистами я вітався. Для цього створені великі перерви, на яких усі спілкувалися.

У мене була ще одна компанія з могилянського радіо СМІТ, з якими я досі продовжую спілкуватися. Навіть наш факультет, сімдесят людей, усі досі підтримують зв’язок, допомагають одне одному, не зважаючи на те, що нас розкидало по всьому світу. Наприклад, я знаю, з ким хочу побачитися в Швейцарії, у Німеччині, чи Сполучених Штатах Америки.

Ну і знову ж таки, приходячи продавати свої послуги й екскурсії у якісь міжнародні компанії, завжди стає простіше, коли я одразу знаю Могилянців, з якими можна почати діалог. Цей університет об’єднує своїх студентів у одну велику спільноту.

– Ти сказав, що є великим прихильником Болонської системи. Чому? Наскільки вдало вона реалізована у КМА?

– Я був прихильнPIN_5G6A0061иком Болонської системи ще до того, як це стало мейнстрімом (сміється). Саме, напевно, через те, що я закінчив Могилянку, я не уявляю собі будь-яку іншу систему. Болонська система дозволяла мені обирати ті предмети, які мене цікавили, а не лише ті, які стояли в навчальному плані. Ця система дозволила мені підтягнути свою польську під час навчання в університеті. Враховуючи те, що я вчився на економіці, я також брав курси проджект-менеджменту, історії Києва, ораторського мистецтва. Усе це є можливим завдяки Болонській системі. Адже з іншого боку є
радянський ВНЗ із чітко сформованим навчальним планом, від якого ти не можеш зробити жодного кроку вбік, і, відповідно, вчиш те, що мусиш вчити, а не те, що тобі цікаво.

Великою проблемою в нашій країні є те, що освіта залишилася такою, яку отримували ще наші батьки, а не такою, яку вимагають світові стандарти.

– Які недоліки ти бачиш в освітній системі України загалом і КМА зокрема? Що хотів би змінити?

– Навіть найкращий ВНЗ не дасть вам необхідний багаж знань, які потрібні для майбутньої роботи. Також слід звернути увагу на те, що вибір факультету є частіш за все несвідомим, адже робиться він лише в сімнадцять років. Після Академії я вважав, що хочу займатися логістикою. Великий недолік сучасної системи освіти в тому, що студента намагаються засунути в рамки, які будуть обмежувати його розвиток. Ми маємо сказати собі відверто, що на сьогодні в Інтернеті можна знайти набагато кращі лекції з усіх куточків світу, з більш професійними лекторами та курсами. Основне, що має робити вища освіта в Україні – це надати багато різних можливостей. Не треба змушувати студента завчити той чи інший параграф, законодавство України, бухгалтерський кодекс чи вчити його чотирьом рівням математики, які ніхто не використовує у повсякденному житті. Умовно кажучи, і міжнародна освіта, і комп’ютерні технології зробили п’ятсот кроків уперед, а навчання в Україні тільки починає робити перші. Великою проблемою в нашій країні є те, що освіта залишилася такою, яку отримували ще наші батьки, а не такою, яку вимагають світові стандарти.

Щоб краще зрозуміти проблему українських ВНЗ та підходу до навчання, давайте відкриємо сайт rabota.ua і зробимо зріз, які спеціалісти потрібні сьогодні, поспілкуємося з футурологами, з людьми, які дивляться трохи вперед і можуть прогнозувати, наскільки всі сучасні спрямування, які дають українські ВНЗ будуть актуальні через навіть декілька років. І лише після цього ми зможемо відповісти на питання, які з наших спеціальностей та курсів відповідають цим професіям. Щоб ми вже навіть зараз могли сказати, які зі спеціалістів, яких готує навіть наша Академія, в майбутньому не будуть затребувані.

Для того, щоб запровадити потрібні зміни в освіті – в нас є всі необхідні інструменти. Умовно кажучи, ми тримаємо у своїх руках конструктор lego, який дозволяє нам складати свою програму. Напевно, потрібно залишити кафедри, але піти трохи далі від загального напрямку, наприклад, економічної теорії. За кінцеву ціль треба брати не диплом про здобуття вищої освіти, а професію, якою людина буде далі займатися. І, виходячи з цього, дати студенту під час навчання необхідні поради, які Академія вважає потрібними та корисними для цієї професії. Як я пам’ятаю ще з університету, нам треба було вчити багато речей, текстів, матеріалів, які треба було здати, замість того, щоб вчитися їх розуміти, аналізувати та використовувати. Студенту треба допомагати зрозуміти, а не змусити завчити.

Отож, ми маємо перейти від теорії до максимальної практики. Так, теорія має залишитися, але лише та, яка потім буде закріплена життєвою практикою. Треба відходити від власних бажань людини: що вона хоче у собі розвити, ким вона хоче бути, чого хоче досягти.

Для того, щоб зрозуміти свої бажання, є дуже багато тестів, психологів, які допомагають зрозуміти свої сильні сторони та обрати напрям, у якому треба рухатися. А далі вже університет повинен це підтримати та дати кожному студенту змогу розкритися, допомогти розвити всі ці сильні сторони і потім вже дати змогу людині пробувати себе у цих професійних сторонах. Це все є найважливішими завданнями університету. Допомогти тобі зробити власний вибір, на відміну від вибору, який за тебе хочуть зробити батьки.

12345454_895747307187568_8761663982678072622_n

– До тези про могилянську мафію, як далеко від першого плацу тобі траплялось з нею зустрічатись?

– Ми зустрічалися у Швейцарії, Німеччині, Штатах. Те, що людина закінчила Могилянку, для мене є дуже важливим критерієм для початку спілкування. Таку людину дуже вирізняють серед інших цінності, розуміння речей, інший погляд на життя і роботу. В Інтернеті до мене щодня додається, як мінімум, десять людей. Більшість з їх заявок у друзі я не приймаю, через ліміт у соц. мережах. Саме вміння себе презентувати, написати, хто ти, чим займаєшся, дати в двох реченнях свою повну характеристику і розказати, чим ти можеш бути цікавим у персональному, бізнесовому, соціальному та інших планах – є властивим для випускників Києво-Могилянської академії.

– Чи була в твоєму житті подія, яка цілком перевернула твоє сприйняття світу? Якщо ні, то які фактори впливають на твою думку, до чого б ти дослухався точно?

– Можливо, це буде банально, але моє сприйняття світу перевернулося через моїх дітей. З їх появою ти розумієш, що всі цінності, які ти мав до цього моменту, були мізерні, неістотні, неважливі. Тепер ти вже живеш не для чогось, а для когось. Я божевільний батько. У мене двоє дітей і я їх просто обожнюю. Люди кажуть, що вони мною маніпулюють, але, хоч я і сам свідомо це розумію, це приносить мені багато радості.

 

– Чи маєш якісь “залізні” принципи, від яких ніколи не відступишся?

– Я не дуже люблю поняття “залізні принципи”, тому що навіть у святих текстах є умови, за яких ти будеш змушений відступитися від усіх принципів заради здоров’я або життя близьких. Мені дуже пощастило народитися в хорошій родині, з класними батьками, які змогли привити мені розуміння світу та багатьох сфер життя. Перш за все, вони навчили мене поважати людину, з якою я спілкуюся. Іноді мені кажуть, що я занадто довірливий, і це часом є мінусом, але якщо людина цього не знає – заочно вона має плюс. Тобто, щоб моє ставлення змінилося на протилежне, людина повинна зробити щось відповідне. Треба поважати навіть незнайомців. Це є моїм базовим правилом та відправною точкою у  будь-якому контактуванні з людиною.

Також, є декілька принципів, якими я завжди керуюся при ведені бізнесу. Я уникаю розмов про конкурентів, не вважаю правильним коментувати переваги та недоліки фірм моїх суперників. Я завжди дотримуюсь своїх обіцянок. Я не перепродаю чужі послуги, не додаючи нічого свого, вважаю це не етичним стосовно чужої праці. І коли я вкладаю власні ідеї або пропозиції для своїх клієнтів, то хоч розумію, за що беру гроші.

Немає сенсу критикувати державу або людей, через яких це трапилося, треба було щось робити і я робив

– Як вважаєш, чи могла б держава самостійно (без волонтерської допомоги) налагодити роботу з підтримки переселенців, військових, їх сімей? Якщо так, то чому цього не сталось?

– Чи зможе наша країна перемогти у війні з Росією? Для початку, давай, знову ж таки, як у дебатах, визначимо дефініції. Що таке держава і якою була наша держава на початку 2014-го року? У нас не було держави. Були кордони на карті, були державні органи, мова, влада, але не держава. З тих часів в Україні повністю змінилася державна влада. Не змінилася форма правління, але змінилися люди, які залишилися біля пустого корита. Напевно, якщо б ми жили у стабільній країні, яка протягом останніх десяти років розвивалася без значних стрибків, вона би могла розробити якісь форми роботи з переселенцями і адекватно вирішити більшість проблем. Чесно кажучи, на той час, коли з’явилися переселенці, у нашої держави було багато більш термінових і не розв’язаних питань щодо збереження себе, ніж допомога тим, хто постраждав від агресії наших сусідів. Я нікого не виправдовую, і, можливо, якщо б наші люди приділили більшу увагу переселенцям, інші би проблеми вирішилися набагато швидше. Немає сенсу критикувати державу або людей, через яких це трапилося, треба було щось робити і я робив. Мені пощастило знайти чудових однодумців, з якими ми підставили свої власні плечі і надали постраждалим першу допомогу, якої вони потребували на той час.

PIN_5G6A0032

Останнім часом я відійшов від критики і запровадив для себе ще один життєвий принцип: “Не критикуй, а пропонуй”, яким саме і керувався під час роботи з переселенцями. Якщо ти знаєш, як зробити краще – то запропонуй це людям і підтвердь свою спроможність взятися і змінити ситуацію. А виконувати роль диванного експерта завжди знайдеться кому. Не знаєш, що робити – сиди у своєму кутку і займайся своїми справами.

– Твоя робота тісно пов’язана з людською довірою. Як вважаєш, чому довіряють саме тобі?

– По-перше, я вже десять років займаюся своєю справою. Я будую бренд “Интересный Киев”. Через моє екскурсійне бюро проходить близько трьохсот клієнтів щотижня. Я знайшов найкращих екскурсоводів у цьому місті. І в тому числі, зараз я сам вчу гідів, як робити так, щоб їх екскурсії були найцікавішими. Півтори роки тому ми відкрили свою “Мастерскую Интересного Киева”, у якій ми проводимо навчання для майбутніх київських гідів. Ми намагаємося пояснити їм, що екскурсія може бути не лише монотонним переказом інформації, яку вони завчили по путівниках, або прочитали в Інтернеті, а й перформансом, роботою з людьми, емоціями, жартами, враженнями.

По-друге, через те, що я намагаюся вкладати душу в усі проекти, які створюю, думаю, людям передаються ці відчуття. Адже щирість завжди легко розрізнити.

І третє, це те, що я завжди намагаюся бути відвертим з людьми, щоб і вони могли відповідати мені у цьому взаємністю. Я завжди відкритий для будь-яких зауважень, коментарів, намагаюся реагувати на них та працювати як з позитивом, так і з негативом.

– Які емоційно найважчі ситуації траплялись?

– Найважчі емоційні виклики – це, безумовно, стрілянина в Києві під час подій, коли гинули люди з  “Небесної Сотні”. Це були для нас перші жорстокі реалії вбивства людей, які відбуваються прямо в тебе на очах. Коли я побачив це – мене перемкнуло. Я зрозумів, що великої користі від того, що я зараз поїду сам на Майдан – було мало, адже я не мав жодної фізичної та військової підготовки, але я почав шукати, чим ще можу виявитися корисним. Вже через лічені години я зробив те, що потім називали “Ескадроном добра” і з чого розпочалося моє волонтерство. Це був рух, який доставляв медикаменти у різні райони Києва, де були поранені люди. До речі, говорячи про свої сильні сторони, я знав, що в мене є організаторські здібності, тому вже на другий день я керував процесом. Щодня їздило десь п’ятнадцять машин, які привозили необхідні лікарські засоби. У цьому питанні люди мені довіряли через повну прозорість моїх дій: щодня я робив звітність щодо того, скільки і для чого збирається грошей і на що вони витрачаються.

10421272_923988367620236_6851253099921437787_n

– Чи є в тебе якась велика мета на життя? Як реалізовуєш її, як ідеш до неї?

– Напевно, ні. Я належу до категорії людей, які живуть сьогоднішнім днем. Добре це чи погано – питання, але я намагаюсь брати максимально від того, що є сьогодні. Я можу ставити собі такі цілі, як, наприклад, збільшити в десять разів кількість клієнтів моєї компанії, але це не мета всього мого життя.

Щодо моїх цінностей, то це навколишнє середовище. Я хочу жити у столиці, яка буде безпечною, красивою, чистою та зразковою для багатьох міст світу. Передусім, хочеться, щоб саме у такому оточенні жили мої діти. Я мало вірю в те, що наше місто може набути всіх цих стандартів сьогодні, але я хочу зробити для цього все можливе. Я дуже не хочу, щоб у моїй родині ще коли-небудь виникали ідеї про можливу еміграцію, які неодноразово поставали під час подій 2014-го року. Хочу жити у місті, де однаково поважають права як автомобілістів, так і пішоходів і велосипедистів. Хочу жити у місті з найбільш доглянутими світовими парками. Хочу жити в місті можливостей.

– Розкажи про спорт у твоєму житті

– Через те, що більша частина моєї роботи є сидячою, і я багато часу витрачаю за кермом, бо навіть екскурсії я вже давно особисто не проводжу, то я розумію: щоб моє тіло не впало по дорозі, треба підтримувати свою фізичну форму. Тому досить давно я змусив себе займатися спортом. Двічі на тиждень я ходжу до залу і один раз до басейну. Мені обов’язково потрібен тренер, людина, яка буде мене змушувати продовжувати робити фізичні вправи – я трохи ледачий. Із зимових видів спорту мені до вподоби лижі. Влітку я обираю дайвінг, у мене вже більше ніж п’ятдесят занурень.

Серед якостей, які роблять мене успішним –  вміння почути людей, прислухатися до них, дати будь-кому шанс

– Чи є якісь довготривалі хобі у твоєму житті? Як їх розвиваєш?

– Моє найбільш довготривале хобі – це діти. На них я витрачаю весь свій вільний час.

Щодо інших інтересів, рік тому в моєму житті з’явилася така спільнота, як Aspen Україна, яка проводить двічі на рік семінар з відповідального лідерства. Ця програма збирає двадцять чотири людини з абсолютно різних галузей: бізнес, мас-медіа, волонтерство, культура тощо. Разом з’їжджаються до Закарпаття як жінки, так і чоловіки з усієї України. За цей тиждень разом згуртовуються люди, які, мабуть, ніколи б не перетнулися у буденному житті.  Кожен з них вже досяг визначних результатів у своїй професії та хоче робити щось більше для суспільства.

І потім, всі ці професіонали обговорюють своє бачення філософських текстів на різноманітні теми: держава, рабство, свобода, віросповідання. Після цього семінару ти виходиш із питанням “Чим я можу допомогти людям, щоб те, що вони роблять, їм вдавалося краще?”. Ця спільнота та всі колективні речі, які ми робимо разом, дійсно стали моїм другим хобі, яке приносить багато задоволення.

Також останні роки моїм захопленням є волонтерство та соціальний активізм. Я керую роботою над зберіганням історичних пам’яток Києва. Ми з друзями та колегами намагаємося звертати увагу міської адміністрації на поточні проблеми міста і це нам дуже часто вдається.

Усі мої схильності відповідають моїм життєвим цілям.

– Ти досягнув великих успіхів у реалізації багатьох проектів і водночас стверджуєш, що не є системною людиною. То що ж робить тебе успішним?

– Серед якостей, які роблять мене успішним –  вміння почути людей, прислухатися до них, дати будь-кому шанс. Також я вмію аналізувати свої помилки, роботу, успішність своєї компанії, зацікавленість клієнтів у моєму проекті.

А ще мене робить успішним якісний продукт. Я можу нормально продати тільки те, у що вірю, тому намагаюся робити свою справу якнайкраще.

– Твої поради студентам щодо навчання, роботи і життя.

– Шукайте своє місце в житті та свої сильні сторони. Найважливіше завдання полягає у тому, щоб зрозуміти, що у вас вдається, а потім вже ввібрати у себе всі курси і всі можливості, які дозволять вам максимально ефективно продати всі свої skills майбутньому роботодавцю.

– Яке б питання ти собі задав зараз?

– Що треба зробити, щоб щось змінилося, і що я для цього роблю?

PIN_5G6A0059

– Call to action:

– Мій call to action може вміститься у цитаті Скрябіна: “Ти сам собі країна”. Бери маленький шматочок країни або Всесвіту, готуй план по його покращенню, перевороту з ніг на голову, та рухайся у потрібному напрямку. І, коли я зустріну людину з такою ідеєю та баченням усіх потрібних кроків для досягнення своєї цілі, я буду готовий долучити всі мої ресурси, щоб допомогти їй збудувати будинок, місто, країну, світ.


Враження від спілкування: Напевно, продублюю фразу, яка відображає Арсена: “Ти сам собі країна”. Соціальний підприємець, громадянин світу і завзятий активіст свого міста та країни. Божевільний батько і неймовірний практик у всьому. Під час розмови вся щирість, чуйність і любов до людей приємно виливається крізь великі очі та красиву посмішку. Бути social-гіком – це круто! Дякую, що є саме такий!


Спілкувався Олександр Король

Редакторки: Карина Рашковська, Віта Шнайдер

Дякуємо за фото  Pin Production

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі