З Могилянки у Сан-Франциско: історія Арсена Костенка

OyZwpIeOCcM (1)

Арсен Костенко вже багато років живе в Штатах. Спочатку він працював в EPAM, потім у Grammarly, згодом переїхав до США та почав кар`єру в SONY. Наразі львів`янин працює на TWITTER.

Майбутнє програміст пов`язує виключно з Батьківщиною.

Освіта за кордоном, Майдан,  специфіка відбору у TWITTER, та чи потрібно аж настільки багато вчитися? Читайте далі в інтерв`ю “Моєї Могилянки”.

 

Арсене, розкажи, яким ти був студентом?

Я відчував, що я недостатньо успішний студент. Тому не дуже багато висів на плацу, але хотілося б більше, звичайно.

Якщо говорити чесно, то після Могилянки я поїхав  в Німеччину, вчити обчислювальну логіку, системи штучного інтелекту в Технічному університеті Дрездена, а зі штучного інтелекту в мене в Могилянці була трійка (61 бал). І з Могилянки мене вигнали, насправді. Під час захисту моєї магістерської роботи, коли я йшов на магістратуру, Глибовець (декан факультету) сказав: «Знаєте, я відмовляюся бути науковим керівником цього студента. До побачення». Під час отримання магістерського диплому, мене з Могилянки вигнали. Тому, я – не зразковий студент.

Якщо орієнтуватися більш на культурне життя в Могилянці, то я, знову ж таки, не був учасником багатьох культурних заходів. Я не був у хорі,  не був в у студентських організаціях. Я пам’ятаю, що з радістю проводив деякий час у Спудейському братстві, поки там були дівчата зі Львова (сміється). Кілька разів ми з Братством ставили вертеп .
Щодо самого навчання, то на мене більш за все вплинув USIC. Свого часу це було щось неймовірне, це була можливість повчитися самому. Зараз я дивляюся на те, як виглядають багато систем, лабораторій в західних університетах, й це було найбільш близько до нашого  USIC.


 

Не бійтеся починати з нуля, не бійтеся бути найдурнішим у кімнаті, намагайтеся вчитися в інших, коли є нагода.

 

Які якості ти набув під час навчання в КМА?


Найважливіше, що я здобув, – це вміння вибирати. Завдяки Могилянці та вільному вибору дисциплін, я зрозумів, що найперше і помічне, – це власна цікавість предметом.

 

З чого ти почав власну кар’єру?

З того, що пішов на відпрацювання в Могилянці. Я був лаборантом і потрошки займався програмуванням, потихеньку  почав вже інші підробітки в Україні. Насправді, подібна робота мені дуже важко давалася, поки я не переїхав до Німеччини.

А коли ти вперше задумався про те, щоб переїхати з України?

В мене ніколи не було мети переїхати з України. Я весь час хотів потрапити у якийсь інший університет. Я розумів, що Могилянка – це круто, але так долею склалося, що саме програмування – це та частина знань, яка природньо розвинулася за кордоном. Треба спробувати щось нове. Тому, десь починаючи з 2 курсу, я вже шукав певні програми для того, щоб продовжити навчання. Взагалі, я мав їхати туди на магістратуру, але мені вдалося вступити лише на 1 курсі магістерки. В результаті, так вийшло, що ось ці магістерські програми з Могилянки дозволили мені отримати магічний копняк. Я зрозумів, що час переїхати за кордон і продовжувати навчання там. З іншого боку, після навчання за кордоном треба було повернутись в Могилянку і закінчувати свою магістерську роботу

Чи потрібно, насправді, так багато вчитися?

Хороше запитання. Хочу сказати одну річ.  Я не знаю, як виглядають кандидатські і аспірантські будні в Украіні, але я точно можу сказати, що бути аспірантом за кордоном,  – це доволі складна робота. Бо доки людина не покаже академічну новизну, вона не доведе, що дійсно є річ, котра варта її роботи. Тут з’являється такий невеличкий секрет: програмісти і все, що з ними пов’язано, є дуже вимогливими до віку. Якщо людина виходить у 30 років – вона надто кваліфікована. Дуже ймовірно, що її візьмуть, але доволі ймовірно, що вона буде відчувати криз через те, що дуже багато навчалась, а працювала мало, практики не було. Наприклад, часто було, коли люди з науковим ступенем просто упорядковують статистику через те, що в Google дуже розумні люди і конкуренція сильна, а все одно така робота є і ії має хтось робити. Повертаючись до того балансу, мені здається, що є одна перевага, коли Ви можете не працювати і присвятити свій вільний час власному розвитку, бо є можливість, що Ви: а) оберете щось цікаве для своєї наукової роботи; б) отримаєте дуже класний рівень як фахівець; в) сам ступінь є настільки важливий як доказ того, що людина може взяти великий проект і готувати його. Тому, мені здається, що баланс – це постійний пошук. Баланс – це те, що кожна людина має сама прийняти для себе: чи готова вона виділити час на себе чи на роботу. Тому, не можна сказати, що, не йшовши на магістерку після бакалаврату, Ви оберете жахливий шлях. Але майте на увазі, навіть вклавши в свій академічний розвиток 8 років, немає жодної гарантії, що решта життя у Вас піде як по маслу.

А як ти себе почував, коли остаточно вирішив переїхати до США ? Було страшно?

Я країни змінював багато разів. Спочатку Іспанія, потім Німеччина, потім Україна і через 4 роки я переїхав в Америку. Як почуваюся? Шоком був Майдан, можна говорити з багатьма людьми, які в Америці, й в усіх такі самі відчуття. Це були тижні, коли ми чергували біля новин з дружиною: хтось дивився, а хтось йшов спати. Історій, пов`язаних з Майданом, багато. Це той момент, коли болить там, де тебе нема.

Навіть вклавши в свій академічний розвиток 8 років, немає жодної гарантії, що решта життя у Вас піде як по маслу.

Любов до Батьківщини була в тебе протягом усього життя чи виникла згодом?

Ніщо так не підкреслює любов до Батьківщини як приреченість. Прикол в тому, що коли ти кудись потрапляєш, серед інших людей, питання «А ти звідки?» виникає першим. Річ, яка потрібна будь-якій свідомій людині, і це питання ідентичності. Можна намагатись бути як німець чи іспанець, але цю ідентичність набагато легше побудувати на цінностях, коли не просто намагаєшся асимілюватися, а коли цінуєш свою культуру. Багато людей були потому російськомовними, доки не переїхали за кордон і зараз розмовляють українською.

Було важко підлаштуватись під інший менталітет.

Менталітети дуже різні. І мені здається, що українцю дуже легко зрозуміти менталітет іспанця чи португальця, з американцями інакше. В них є small talk, коли ви з незнайомою людиною можете завести глибоку бесіду будь про що: про нове взуття, про те, як вона отримала хлопця, але це не призводить до ближчих стосунків. Німці теж не прагнуть ближчих стосунків, але вони більше мовчать. Чи важко інтегруватися? Дуже важко, якщо не бути відкритим до світу. І намагатись міряти їх своїми мірками. Це важко. Це не веде ні до чого, крім соціального відособлення.

office_twitter_01

Робота в TWITTER – це робота мрії, чи є якісь суттєві мінуси, недоліки? Чи тебе все влаштовує?

Це хороше запитання. Мені здається, що робота мрії – це поєднання 3 речей: достойне відшкодування, відчуття своєї соціальної доцільності (я роблю щось для покращення) і третє – це виклик для тебе як для  фахівця, наскільки ти можеш вивчати і досягати чогось нового кожного дня. У цьому плані Twitter стоїть доволі близько. Але, на жаль, він зараз дуже зорієнтований на американський ринок і на американських користувачів, незважаючи на те, що 79% користувачів знаходяться поза межами США. У Tвіттера є сильні амбіції, щоб залучити більше користувачів саме у Сполучених штатах, саме тому вони і займаються більше цим. Хотілося б, аби моя робота набагато більше звертала увагу на Україну. Взагалі-то, я потрапив у Twitter в результаті подій 2013-2014 років. Мене запитали на співбесіді: “Чому саме Twitter?”. Я розповів про цінність Twitter та про те, що Майдан розпочався після декількох твітів Мустафи Найєма. Я розповів про цінність даної платформи та силу кількох кліків .

Криша офісу Twitter, де можна працювати на свіжому повітрі

Яка була специфіка конкурсного відбору? Які були завдання?

Відбір був доволі схожий на типовий відбір компаній у Силіконовій долині.

1 етап: у вас є декілька попередніх знайомств,що виступають загальною перевіркою адекватності. Просять поговорити на загальні теми,також розповісти про проект, в якому брав участь. Бажано, аби проекти людина знала максимально детально. Потім просять розв’язати якусь технічну проблему. Вона, як правило, є доволі типовою. Таким чином, роботодавець хоче перевірити швидкість розуміння проблеми та розв’язання рішення у вигляді алгоритму або чогось виконуваного. Щодо питань, можуть бути завдання на кшталт «Відсортуйте послідовність певним чином» або наприклад «Взяти 5-те чи 15-те число Фіббоначі і вибрати найбільш ефективний спосіб», або «Вирахувати кількість можливих шляхів, аби пройти уявний лабіринт». Я впевнений, що такі речі розглядаються на курсах алгоритмів у КМА. Для роботодавця головне швидкість, зрозуміле пояснення  фахівця і уміння перетворити це на код. Така собі модель взаємодії людини з її майбутньою командою у напружених умовах. Бо, врешті-решт, все вирішується саме у таких ситуаціях, коли потрібно ефективно взаємодіяти з командою.

2 етап: є домашнє завдання. Проблема формулюється у 2-3 абзацах, який метод має бути використаний для розв’язання, інколи пропонують якийсь тестовий набір даних. Дають кілька днів, аби створити програму. Потому, кандидата запрошують в офіс до команди, з якою він працюватиме. У кожного члена команди також будуть своя невеличка проблема і модель дій. Проситимуть розповісти, як розв’язати проблему. Таким чином члени аналізуватимуть кандидата під час розмови. Інколи доходять до доволі детальних моментів під час презентації кандидата. Інтерв’ю побудоване так, щоб персоналії мали мінімальний вплив на те, чи беруть людину. Тобто люди, що проводять співбесіду, не прийматимуть рішення про ваш прийом на роботу. Єдина мета цих людей – це поговорити і з’ясувати вашу кваліфікацію, сильні та слабкі сторони і подати звіт з 3-4 параграфів з суб’єктивною оцінкою, чи брати чи ні. Можуть поставити бал від 1 до 5, де «3» та більше  – рекомендація на прийом на роботу. Таких звітів збирається від 6 до 10. Ці відгуки обробляються комітетом з працевлаштування, який постійно змінюється. Тому, люди, які вирішуватимуть,чи брати вас на роботу, не побачать вас взагалі. Тут варто зазначити, що якщо якомусь кандидату поставили «2», але співбесідник не вказав чітко, чому така низька оцінка, і кілька інших оцінок показують протилежне і з предметною аргументацією, то людину радше візьмуть, бо ухил завжди іде в сторону аргументації, а не суб’єктивізму. Все тому, що співбесіди короткі, інколи налагодити комунікацію буває проблематично і, звичайно, буденні речі, такі як поганий настрій, теж мають вплив. Ці нюанси доволі стандартні для всіх технологічних компаній. Щодо Твіттера, то своєрідною рисою є те, що їм дійсно важливо відповідь на питання «Чому саме Twitter?».».

office_twitter_16

Чи є потенціал існування такої компанії в Україні, адже більшість студентів хочуть потрапити за кордон і там шукати роботу, бо в Україні вони не бачать майбутнього?

Мені здається, так. Прикол полягає в тому, що ніхто не знає, чи буде успіх чи ні. Немає ніяких гарантій. Єдине, що призводить до успіху, – це цілеспрямованість і наполегливість. Це 2 ключі. Секрет успіху – це постійна праця. Так, за кордоном, буде краще влаштований побут, радше за все. За кордоном більше можливостей відволіктися від неприємних новин в Україні. Є ймовірність, що за кордоном краща освіта. Але це не головне у бізнесі, адже велика кількість засновників бізнесу покинули університети, аби повністю віддатися своїй справі.

office_twitter_38 (1)

Чи плануєш ти і надалі працювати у Twitter?

Twitter – це лише крок, не кінець. Він дозволить розширити коло знайомств, зрозуміти, як працюють великі компанії, як вони влаштовані всередині технологічно, дасть можливість відчути, що означає робити щось заради мільйонів людей. Але за Твіттером є щось більше. Хотілося б бути причетним до чогось, що стосується вирішення проблем України та людства загалом. В Україні зараз зміни – момент можливостей. Коли змінюється соціальна структура, можливо, не так швидко, як нам хотілося б, є можливість додати технології до суспільства. Збільшити ефективність соціуму за допомогою технологій. Я не буду загадувати щось наперед, але наступні 2 роки я планую лишатися на місці.

Останнє запитання : що б ти хотів побажати могилянцям? 3 найважливіші речі, які ти хотів би сказати?

По-перше, дуже важливо зрозуміти, що людина хоче. Це може забрати велику кількість часу. Це ОК шукати себе, але це не має бути бігання по колу, а, як мінімум, по спіралі. Кожен виток має бути крок до вдосконалення. І в цьому плані якийсь дороговказ, мегапроект-мрія на 10-15 років може бути серйозною допомогою. Важливо зажди міряти свою позицію зараз з тим, чого ти хочеш досягти.

По-друге, постарайтеся не загубити своїх однодумців та друзів. Втратити контакт доволі легко. Але якщо зберегти, його можна перетворити навіть у професійний зв’язок, що буде дуже ефективним.

Третє, це те, чим  закінчив Стів Джобс свою промову перед випускниками Стенфорду: «Залишайтеся голодними, залишайтеся дурними». Не бійтеся починати з нуля, не бійтеся бути найдурнішим у кімнаті, намагайтеся вчитися в інших, коли є нагода.

 

Фото взяті з сайтів ain.ua та trinixy.ru

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *