Антон Суслов. Мрійник, готовий діяти і змінювати

58383777_2294429117281040_8858812451106324480_n (1)

Освіта: НаУКМА, політологія (2018), Київська Школа Економіки,  Public Policy and Governance

– Чому ти обрав Могилянку?

– Вибір був невипадковим. Ще у восьмому класі, під враженням курсу з історії України, де постійно фігурувала Могилянка, зробив висновок, що це цікавий і вартий уваги навчальний заклад. До того ж, з дитинства хотів стати Президентом України (цікава дитяча мрія, яку не полишаю). Вже наприкінці школи бачив різні промо Могилянки, де В’ячеслав Степанович казав, що Могилянка готує еліту і колись Президент України обов’язково буде могилянцем. Думаю: “Зійшлись зірки – треба йти сюди”. І оскільки мені була цікава політика, то обрав саме політологію. Те, що я описав, – більш ціннісне, а якщо говорити про інші критерії, то справді важливо було те, що тут немає корупції. У десятому класі був на дні відкритих дверей. Пройшовся біля “мазепинського” корпусу, і атмосфера історичності, долученості до якихось видатних подій, що відбувалися кілька сотень років тому, справила враження й укріпила мій вибір.

– Ти справді обрав політологію, бо мріяв стати Президентом?

– Так.

– Звідки у тебе таке захоплення політикою?

– Це складно пояснити. Просто так в дитинстві сформувалося…

Змалку усім казав: “Я буду Президентом!”

Насправді, як випусник ФСНСТ, можу припустити, що появі таких думок у дитини сприяє певне оточення та обставини, в яких вона зростає. А тотальне розчарування політикою, яке ми й сьогодні спостерігаємо, вплинуло на моє бажання щось змінити і потім, коли вже в більш дорослому віці, у школі, з’явилося активне патріотичне почуття; усвідомив, що треба справді щось змінювати. Дуже багато людей кажуть: “Ой, як все погано!”, а (знову ж таки, слова В’ячеслава Степановича) “Могилянка готує людей, які мають змінювати країну”. Це уже відбувається. І це, до слова, ще один критерій, який справив на мене враження, – велика кількість могилянців, які вже залучені в різні структури і, які щодня змінюють нашу державу на краще.

–  Ти навчаєшся у Київській Школі Економіки на програмі Public Policy and Governance. Що спонукало тебе вступити саме туди?

– Коли закінчував бакалаврат, чітко розумів, що магістратура з політології в Могилянці мені не буде цікава. Переді мною постав вибір: або шукати політологію деінде (з поважних університетів на думку спадає УКУ та КНУ. У КНУ політологія на філософському факультеті, а я – не філософ, скажімо так, а в УКУ немає чисто політологічної програми), або піти на програму з публічного адміністрування, публічного управління (вони по-різному називаються). Така програма є в нашому університеті на факультеті правничих наук і в Київській школі економіки. Судячи з різних відгуків, зі складу викладачів і певною волею випадку (тому що результати з КШЕ були раніше, ніж результати в Могилянці) для мене стало очевидним, куди треба йти. Не жалкую про свій вибір, але й не можу відірватися від Академії. Зараз працюю в alma mater, дуже багато спілкуюся зі студентами й до сих пір намагаюся впливати на якість викладання політології в Могилянці.

36340437_1846465632077393_7450173468483518464_o

Ти став одним із співзасновників Асоціації студентів-політологів. Розкажи, будь ласка, як виникла ідея, і якою була найперша мета організації?

 Студентська організація дозволяє об’єднати зусилля людей для покращення нашої спільноти. Якщо ми говоримо про Асоціацію студентів-політологів, то саме політологічної спільноти. Як каже Ростислав Павленко, у політологів кожні кілька років виникають якісь організації, що намагаються доповнити їхні знання в галузі політології або зробити їх більш практичними. Наприкінці ІІІ-го курсу ми з колегами отримали досить знань про нашу кафедру й певний необхідний рівень експертності в політології (хоча складно говорити тут про професійність), аби розуміти, що є добре, а що – погано. І “підмета” створення асоціації полягала в тому, аби доповнити знання, які дає кафедра. Кафедра, як частина державної установи, обмежена певними положеннями, інструкціями, різними регуляторними речима. Ми були свідомі того, що не все, чого хочуть студенти і, можливо, навіть викладачі, можна реалізувати на кафедрі. І Асоціація студентів-політологів мала стати (і, сподіваюся, стала) такою платформою. По-перше, тут збираються політологи різних років, тому що обмін досвідом – дуже важливий. По-друге, Асоціація промотує певні ідеї щодо вдосконалення самої програми навчання на політології. На мою думку, це дуже цінно, адже студенти приходять не просто за папірцем, який називається “диплом”. Вони справді хочуть здобути знання й готові не просто опанувати певні курси, отримати оцінку й піти далі, але й готові працювати над вдосконаленням цієї політологічної програми. При тому, що чимало змін, які запроваджують студенти, будуть реалізовані в наступні роки і  самих ініціаторів не зачеплять.

– Але заснувати організацію – це одне, а очолити її, організувати роботу команди – зовсім інше.  Чи виникали якісь труднощі?
– Організація будь-якої групи людей викликає труднощі, адже всі люди – різні. Ініціатори (я, Катерина Скороход, Станіслав Шулімов) були тоді на третьому курсі, але до нас долучилися колеги з різних років навчання. І саме це на початку, на етапі планування структури й організаційних моментів, дозволило врахувати інтереси та пріоритети різних груп політологів: є ті, хто хотів займатися наукою; ті, хто планує піти в політику; а також ті, хто бачить себе в журналістиці. Це все треба було поєднати. Але час від часу перед асоціацією, як і перед будь-якою організацією, постають певні дилеми: бути інклюзивною і максимально залучати всіх охочих, чи бути ексклюзивною і робити якийсь спеціалізований відбір хоча б на основі мотивації людей?

21314834_1536828063041153_8859037034487749588_n

Фото Асоціації студентів-політологів НаУКМА

Нині в Україні превалює уявлення, що політологи – це “болтологи”, які можуть прокоментувати будь-яке питання. Але мені більше імпонує західна назва – Political Science – “політична наука”. І політолог, у першу чергу, – це науковець.

Тому є люди, які відстоюють те, що асоціація має займатися саме науковими розробками або, принаймні, заохочувати наукову діяльність студентів. Разом з тим, є інше крило (себе відношу, скоріш, до нього), яке відстоює позицію про поєднання наукової та ненаукової складових. Тим паче, політологія – все ж таки наука про політику, тому без зв’язку з безпосередньою політикою не можна. Прихильники цього підходу виступають за зустрічі з різними політиками, політологами, публічними людьми, громадськими активістами. Політолог-науковець так само ґрунтує свої дослідження на інтерв’ю, тому він теж потребує комунікації зі stake-holder’ами: політиками, громадськими діячами тощо.

– Нині ти працюєш у Школі політичної аналітики помічником директора і організаційним менеджером. Розкажи трохи про цю організацію і свою роль у її межах.
– Організація виникла ще на початку 2000-х років з ініціативи тодішніх студентів кафедри політології, які нині розійшлися по різних (не)державних установах, та за підтримки професора Олексія Гараня. І, наскільки я знаю, достатньо інституціоналізувалася ця організація 2003 року. Активістами Школи були Олексій Гарань, Ростислав Павленко, який зараз очолює Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, Сергій Кисельов, який викладає у нас на кафедрі.  А мета цієї студентсько-викладацької ініціативи полягала в тому, щоб знайти практичне застосування здебільшого теоретичним знанням, здобутим на кафедрі. Якраз нещодавно пан Ростислав розповідав, що це було дуже вчасно, тому що 2003 року Україна ще була досить молодою державою, і професійні знання політологів були надзвичайно потрібними.

Як він згадує, можна було брати конспекти з пар в Могилянці і йти на телеканал, бо це було цікавим і актуальним.

Що відбувається зараз в Школі політичної аналітики? 2014 року вона пережила переродження, тому що був певний період, коли Школа припинила свою діяльність. На той момент її очолив Максим Яковлєв, доцент кафедри політології, кандидат політичних наук, мій начальник. Він сформував нову команду, була переглянута стратегія організації, були обрані нові тематичні напрямки в її діяльності. Саме він запросив мене долучитися до цієї організації.

57536248_2165648160178225_4236026386055168000_n

– Нещодавно в рамках Школи політичної аналітики народився проект “Політролі”.

– Так. Я, до речі, щойно з ефіру 🙂 Помітно, що репостять передачу переважно або студенти Могилянки, або наш директор, або співробітники “Суспільного”. Дуже сподіваюся, що проект слухають, тому що попри гумористичність, яка є основним принципом цього проекту, він дуже серйозний. У такій легкій гумористичній манері ми розглядаємо програми кандидатів та їхні біографії. Скажу чесно: навіть я, як політолог, не планував прочитувати всі 44 біографії і програми кандидатів. Тому це дуже спрощує роботу пересічного виборця, особливо молодого, який протягом 10 хвилин щодня може дізнатися про двох кандидатів та їхні програми з елементами аналізу.

– І елементами гумору, що дуже важливо 🙂

– Я переконаний, що українську політику без гумору неможливо аналізувати 🙂 А оптимізм ніколи не можна втрачати. Ми сьогодні розглядали програму на півтори сторінки. Якщо коротко передати її зміст: “за все хороше – проти всього поганого”.

Цитуючи Олександра Олеся, “з журбою радість обнялась”. От це про кандидатів та їхні програми.

Журба – тому що зміст програм і часом навіть біографій кандидатів викликає непозбувну бентегу. Але легкий підхід до цього матеріалу дозволяє вірити в те, що Україна має щасливе майбутнє.

53026327_10102724001097129_1481643702848847872_o

–  Розкажи будь ласка, якими ще проектами ви зараз займаєтесь?

– Школа політичної аналітики вже реалізує кілька дослідницько-аналітичних проектів. Нещодавно ми підписали меморандум з Міністерством інформаційної політики України, і в рамках цієї співпраці реалізуємо три міні-проекти. Перший – з онлайн діяльності псевдодержавних органів так званих Донецької і Луганської народних республік. Дуже цікаво, що в них є сторінки в Instagram та Facebook, які чомусь ніхто не блокує. Але наше дослідження не про “блокування”, а про те, як прослідкувати їхню взаємодію з молодою аудиторією. Другий – це вивчення думок молодіжних лідерів на Донбасі як на підконтрольній, так і на непідконтрольній території. Це дуже важливо розуміти, адже якщо ми хочемо будувати ефективну комунікацію з ними, ефективно протидіяти тим меседжам, які поширюють сепаратистські сили, треба розуміти, за допомогою кого ми можемо це ефективно робити. Наприклад, людина, яка є лідером думок для умовного студента Могилянки, може з високою імовірністю не бути лідером думок для людини, що проживає на лінії розмежування або, тим паче, на тимчасово окупованих територіях.

Разом з тим, нещодавно ми подали заявку на проекти, які будемо реалізовувати разом з Інститутом стратегічних досліджень. Взагалі, наша тематика – це тимчасово окуповані території, плани їхньої реінтеграції, тобто це і Крим, і Донбас, “рускій мір” і події в Росії з точки зору України.

Оскільки ми – Школа політичної аналітики, плануємо впровадити проект, який дозволить залучати студентів Могилянки і вчити їх політичної аналітики, надавати платформу для їхніх аналітичних спроб, це передбачає менторство і навчання. Дуже сподіваюся, що це відбудеться, бо Школа задумувалася як студентська ініціатива. Нам важливо підготувати якісні кадри для аналітичних центрів в Україні.

До речі, ще один проект Школи політичної аналітики, до якого нам запропонували долучитися й адміністративно-організаційну складову якого ми забезпечуємо, це Виборча Рада UA, непартійна ініціатива групи українських інтелектуалів, які поза політикою, але є експертами в різних сферах. Зокрема її ініціатор – Євген Бистрицький, український філософ (нині очолює відділ в Інституті філософії НАН). До неї увійшли й інші могилянці: Андрій Мелешевич, Олексій Гарань (викладач кафедри політології), Ігор Коліушко (один з викладачів програми  “Публічне адміністрування”), Ярослав Юрчишин (випускник магістерської програми кафедри політології). Мета проекту: спробувати нав’язати кандидатам свій порядок денний. Тобто не слухати те, що хочуть донести кандидати, а сказати: “Шановні пані та панове! Є питання, які турбують суспільство, і відповіді на які потрібні для розбудови держави, а не для того, щоб просто перемогти на виборах”. І за допомогою відповідей кандидатів допомогти людям зробити свідомий вибір.

Фото Школи політичної аналітики НаУКМА

Фото Школи політичної аналітики НаУКМА

– Я уже почула, що ти не любиш філософувати, але все ж хочу поставити питання такого спрямування 🙂 Якою ти бачиш Україну через десять років?

– Я, правду кажучи, оптиміст і мрійник. Дитяча ідея бути Президентом – досить наївна, але я продовжую вважати “чому ні? чому не я?” Якщо 44 людини з досить дивними біографіями і програмами можуть мати такі амбіції, то чому людина з політологічною освітою Могилянки не може стати Президентом?

Тому я впевнений, що Україна через десять років – це успішна країна. Я, як політолог, маю й професійне обґрунтування такої позиції. Бачу, що навколо є багато людей, які дійсно готові присвятити своє життя творенню змін.

Попри те, що Могилянка – це спільнота мрійників, усі вони (радше “ми”) усвідомлюють, наскільки нелегкий шлях до змін. І, разом з тим, готові його пройти.  Україна – це держава з великим потенціалом, у першу чергу, людським. Тому мені здається, що ця держава не може бути неуспішною. Тим паче, після подій, які відбулися протягом останніх років, вдалося довести, що українці – люди, які мають гідність та ідеали демократії. Зараз дуже багато дискусій, що таке демократія, чи це добре, чи це погано, але в Україні ідеали демократії актуальні для людей. Тобто це не є щось високотеоретично-політологічне, люди готові це відстоювати. Нещодавно був на форумі, присвяченому п’ятій річниці опору окупації Криму. Представники парламентів країн-членів ЄС зазначали, що Україна зараз показує і нагадує ЄС, що таке Європа і європейські цінності.

Україна – це нагадування Європі, що демократію треба боронити, на жаль, – ціною життя. Тому ми маємо бути готові сприймати “душу й тіло ми положим” не як якусь поетику, а як дійсний заклик до наших дій.

– Чи маєш ще якісь захоплення? Чи політологія – таки найголовніше твоє захоплення?

– Можливо, це й банально, але у мене справді захоплення – політологія. Попри те, що зараз навчаюся на програмі з публічного врядування, яке відрізняється від політології, я дуже сумую за нею і навіть хотів би вступити на магістерську програму з політології закордоном, або (як я обіцяв Сергієві Олеговичу Кисельову, завідувачу кафедри, та Світлані Миколаївні Оксамитній, деканці нашого факультету) повернутися в аспірантуру до Могилянки.

Враховуючи те, що політологія в Україні досі на етапі становлення, якщо її зробити своїм професіоналізованим хобі, це могло би внести свою вагому лепту в розбудову політичної науки в нашій країні, як би це пафосно не звучало.

Крім цього, маю зацікавлення, дещо специфічне для молодої людини: дослідження діяльності церкви як інституту та її співпраці з державою. Ті, хто підписаний на мою сторінку в Facebook, могли бачити, що у мене було багато постів, присвячених Томосу. Скажімо так: я підтримую не лише реформування держави загалом, але й церкви зокрема, і мені цікаво, як побудована діяльність цієї інституції в Україні у порівнянні з іншими державами. Тому я намагаюся бути в цьому русі за оновлення церкви. Можливо, це дуже дивна тематика, але як Могилянка та могилянські цінності, передбачають у собі певну контроверсійність (тому що Могилянка передбачає лібералізм і консерватизм водночас, ми за традиції, але разом з тим і за реформування державних і недержавних структур), так і я почуваюся трохи контроверсійним. Мені здається, або мої цінності дуже класно лягли на цінності Могилянки, або (скоріш, це правильно) Могилянка сформувала мене таким, яким я є зараз.

Це вже не про хобі, але не можу не сказати: все, що в мене є в плані інтелектуального розвитку і моїх соціальних зв’язків – все це дала Могилянка, якій я безмежно вдячний. Саме тому я не можу від неї відірватися 🙂

Фото Асоціації студентів-політологів НаУКМА

Фото Асоціації студентів-політологів НаУКМА

– Нечасто таке почуєш. Останнім часом лунає дуже багато критики на адресу Могилянки.

– Нещодавно на зустрічі зі студентами Ростислав Павленко казав: “Якщо щось не подобається – пропонуй. Пропонуєш? Роби це дуже конкретно і точково і будь готовий взятися за зміни, якщо нікому це робити”. Я свідомий того, що Могилянка неідеальна, принаймні можу це казати про нашу кафедру політології. Але ми заснували Асоціацію студентів-політологів. З моєї ініціативи та за підтримки Асоціації проводили фокус-групу з першокурсниками-політологами, дізнавалися їхні враження після першого триместру, що їм сподобалося, а що не сподобалося, що було складно, що ні. Коли викладачі, або навіть студенти старших курсів створюють навчальні плани, вони не завжди можуть зрозуміти, як це сприймуть першокурсники, тобто діти після школи. Думаю, ми зможемо цей звіт опублікувати або, принаймні, будемо його презентувати на засіданні кафедри. Тут я теж маю подякувати керівництву кафедри і викладачам, що готові до адекватних студентських пропозицій, які ми намагаємося висувати.

– Це гарний підхід до змін!

– Похвалюся: минулого року на прохання кафедри Асоціація проводила опитування студентів ІІ-ІV курсів щодо якості викладання. На основі цього опитування були сформульовані пропозиції щодо змін до навчального плану. Не всі, але значна частка цих пропозицій, були враховані. Якісь курси перестали бути нормативними, якісь курси взагалі були виключені з програми політології. І дуже добре, що кафедра (може, й не тією мірою, якою ми, студенти, хотіли б) готова приймати зміни, яких прагнуть студенти. Звісно, у нас не все ідеально, але в нас є заступник декана, Маргарита Валеріївна Чабанна, фасилітатор, медіатор між студентами і керівництвом кафедри, і в неї це справді добре виходить, тому що за її посередництва ми просували свої пропозиції. Але вона каже, що ми – якесь інше покоління тих активних студентів, тому що на її пам’яті були часи, коли активними студентами були ті, хто погано вчився. Відповідно, вони хотіли змін, аби з меншими зусиллями здобувати кращі оцінки і, щоб легше було вчитися. А ми хочемо, аби було складніше вчитися, але щоб були якісні знання. І я, й інші члени Асоціації переконані, що всі ці зміни, які ми пропонуємо, мають допомогти студентові-випускнику бути конкурентно спроможним, мати ті знання, які потрібно. Сподіваюся, що нині нам вдасться ще більше посилити компонент кількісних методів на кафедрі політології, хоча у нас вже є (на щастя) курс про кількісні і якісні методи. Західна, зокрема американська, політологія, дуже широко використовує саме такі, кількісні, методи. А в нашого студента зазвичай така реакція: “Ну я ж політолог! Які цифри?”

Зміни – це важливо. І дуже добре, що є студенти, які можуть їх адекватно артикулювати, а не як кандидати в президенти “за все хороше – проти всього поганого”. Класно, що, по-перше, є викладачі, готові змінювати власні курси, по-друге, є керівництво кафедри, готове приймати більш глобальні зміни.

– Які поради ти б дав студентам?

– Перше: цінуйте той час, який у вас є в Могилянці, тому що від тутешнього навчання можна взяти дуже багато всього. Це не тільки знання (що є важливим і першочерговим), але й зв’язки, певні організаційні навички. Я зустрічався з випускником УАЛу, і він каже: “Українські університети не дають soft skills”. Не знаю, можливо, це в мене якесь неправильне уявлення, але Могилянка їх дає, починаючи від проекту ПРОФІ+ і закінчуючи тим, що могилянці організовують події, співпрацюють з організаціями, комунікують. Могилянка дає багато, але це якщо ви хочете це брати.

Друга порада – не боятися! Справді, немає нічого неможливого (окрім якихось дуже виняткових моментів). До цього висновку прийшов, коли у мене була ідея запросити Любомира Гузара в Могилянку. Хто я і хто Блаженніший Любомир Гузар. Я був студентом ІІ-го курсу, а він – колишній очільник УГКЦ. Я просто зайшов на сайт УГКЦ, знайшов пошту його секретаря, і за кілька тижнів гостем Могилянки був Любомир Гузар. Можна по-різному ставитися до релігії, але він був дуже мудрою людиною. Чесно кажучи, сама належність до Могилянки відкриває для вас багато контактів і багато нових дверей. І люди, які б не погодилися на зустріч деінде, скажуть: “А, Могилянка… Я точно прийду!” Але разом з тим варто усвідомлювати, що є люди, які бояться приходити в Могилянку, тому що тут розумні студенти, і вони можуть поставити дуже провокативні питання. З досвіду скажу: не всі навіть президенти України готові відповідати на провокативні питання 🙂

І третя порада: якщо ви належите до певної спільноти і вам щось не подобається, змінюйте її! В українців є таке переконання, що хтось чужий прийде і порядок наведе. Так не буває. Тому організовуйтесь, об’єднуйтесь. Тут я згоден з Іваном Анатолійовичем Гомзою, який казав, що дуже класно, коли студенти організовуються, і їхні ініціативи інституціоналізуються. Тому якщо є якась ініціатива, якщо є люди, готові її реалізовувати і є блага мета, яка всіх об’єднує, – треба об’єднуватися.

Спілкувалася Ганна Морозова

Редактори: Леся Любченко, Ганна Морозова

За основну світлину дякуємо Михайлу Тарану

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі