Андрій Сусленко – людяністю, в першу чергу!

1

Ми запустили новий проект – “Інтерв`ю з успішними випускниками”!

Знайомтеся!  Андрій Сусленко – філософ за освітою, ведучий програми “Геополітика” на 5 каналі, журналіст та продюсер.
Яким стало життя після Могилянки для нашого першого гостя? Випускник розповів про своє студентство та поділився цінними порадами про те, як найефективніше використовувати студентські роки.
1

Андрію, скажіть, якими якостями володіє студент Могилянки?

Якостями будь-якої нормальної людини. Тобто людяністю, в першу чергу.

Чи вирізняється студент-могилянець на фоні студентів з інших ВНЗ?

Традиційно, могилянці, випускники Могилянки, відрізнялися від інших своєю добротою, людяністю тією ж самою. Відрізнялися тим, що інтелектуально були досить сильними, хоча з часом це змінилося, але історія така, що могилянці – це розумні люди. Це важливо, важливо утримувати це. Вирізняються тим, що вони згуртовані. Про нас багато говорять, як про згуртованих людей. Кажуть, що ми трошки дивні, якщо говорити про думки інших людей, студентів інших ВНЗ, що ми забагато про себе думаємо. Тому, ми сноби нерідко. Але, загалом, в моєму світі, могилянці – це люди дуже круті, прекрасні. Вони не завжди цілеспрямовані спочатку, але в результаті вони стають такими і дуже прогресивними у своїх поглядах. Це люди-інноватори, люди, які роблять життя інших людей кращим. Ми вирізняємося тим, що нас небагато, і це нам допомагає бути більш сімейними. І дух, про який весь час тут уже десятки років говорять: “Віін є, його нема, вона вже та, вже не та”. Хоч би якою вона була, я цей дух відчував завжди, продовжую його відчувати серед своїх, випускників. Щодо нових могилянців, я не знаю цього, не ювпевнений у цьому, але я хотів би, щоб це було. Дух Могилянки вирізняє нас від студентів інших вишів.

Ви мали досвід навчання в США. Яка була різниця між викладанням в Україні та в Штатах?

Я не вчився в університеті в Америці, я вчився в школі англійської мови. Проте, я заходив залюбки у різні кампуси, бачив, як всередині життя вирує. Різниця суттєва, звичайно. Проте наша альма-матір найближча, напевно, до такого типу життя з усіх національних навчальних закладів України, які я знаю принаймні. Якщо говорити про викладання навіть у школі (умовний такий псевдо-коледж), то воно значно вільніше. Freedom, про який тут хочеться говорити, помітний всюди. Дуже швидко відчути свободу свою власну, персональну, під час процесу навчання. Дуже подобалося те, наскільки просто можно було б говорити з викладачами, про що можна було говорити з викладачами, викладач – це не Бог, викладач – це людина,  яка навпроти тебе, рівня тобі. Й навчання відбувається в ракурсі поваги, а не в ракурсі просто менторства. І це важливо, для мене принаймні. Це був такий хороший урок. Навчатись було добре, досить весело, досить спокійно і ефективно. От які ключові відмінності.

Дух Могилянки вирізняє нас від студентів інших вишів

От якби Ви взяли ці моменти, позитивні моменти, і перенесли до Могилянки, це був би ідеальний університет?

Якщо брати тих викладачів, що у мене викладали, це буде мова, звичайно, про менторство. В цьому теж, можливо, і немає проблеми, бо менторство необхідно, аби навчити, але мені дуже сподобався такий професійний підхід, справді двосторонній. Мені дуже не вистачало такого двостороннього обміну. Хоча, можливо, я був поганим студентом. Студентам,  які краще за мене вчилися, вистачало цього обміну. Якщо з’явиться така модель, мені здається, студенти від цього можуть виграти хоча б тому, що комунікація між студентами та викладачами може вийти на новий рівень. Мені здається, що це важливо. А от щодо ідеального – ні, звичайно. Що значить ідеальний? Я не вірю в ідеальний університет.

А якщо університет майбутнього?

Можливість зміксованого навчання, онлайн-офлайн навчання, можливість застосовувати закордонні практики, важливість працювати з PhD, свобода вибору навчання, яка завжди в нас була. Нам не вистачає могилянських тестів при вступі. Але ж, що поробиш? Тепер треба ЗНО складати і можна вибирати куди вступати, а раніше сегрегації було більше, це була могилянська фішка. Не те, щоб я шовініст, проте це був важливий елемент нашої сімейності в якомусь сенсі. Всі відчували себе дотичними і, мені здається, це більш доступно, дотично до цієї сімейності, і від цього якість може падати та кайф від того, що ти в цій сімейності. Знову ж таки, це моя точка зору.

Вам близький термін «вічний студент»?

Трохи близький був свого часу. Весь час вештатись тут навколо, не відпускати студентство з життя свого… Проте треба дорослішати, важливим етапом є сепарація з кожним рівнем на якому ти знаходишся: з батьками, зі школою, з університетом, потім з першою роботою.

Після випуску залишилася тільки мікрокомпанія, вона вже не є практикою вічного студента, а є практикою вже дорослої дружби.

Розкажіть історію, що Вам більш за все запам`яталася зі студентства.

Історій багато було, бо було дуже соціальне життя. Більш за все мене асоціювали з корабликами. У 2003 році, як вступив сюди, то досить швидко влився в колектив Студентського мистецько-інформаційного товариства, більш відоме як СМІТ. Ви про нього нічого не знаєте, бо Вам більш відоме РадіоКВІТ. Частина зі СМІТів була завжди в СК (Студентська колегія), колегія займалася корабликами. Кожен кораблік – це був якийсь вибух емоційний для багатьох, і там було дуже багато історій, пов’язаних з різними персонами, з різними маскарадами. Сама історія про кораблики тягнула усі роки, поки я навчався, поки я не навчався, коли Богодар їх перебрав, зараз вже, на щастя, ніхто цим не займається з нас двох.

Так от, там було багато різного, такими історіями зазвичай не діляться з шановною публікою, з дітьми. Ці історії призвели до появи нових історій. Традиційно, з`явилася нова пара, дехто навіть вже дітей народив, хтось одружився. Я дуже любив той момент, коли ми створювали нові можливості людям.

Андрій Сусленко

 

З якихось екстраординарних-веселих, то мене мало не вигнали за плагіат. Михайло Мінаков, якого я дуже люблю і поважаю, тоді я боявся його шалено. Тоді я прийшов до нього на заняття, а він каже : «Mr Suslenko, you are a plagiarist. Please leave the room and never come back. Каже: “Ну все, Ви взяли інформацію, а посилання не вставили”. Все, і ледве-ледве пересклав йому, кафедра просилася, а містер Мінаков не хотів. Але все ж таки прийняв на залік. З ним теж цікава історія була ще одна, коли він двійку хотів поставити з німецької класичної філософії, довелося ще раз перескладати. Але це для мене такі екстраординарні речі, зазвичай, я концентрований був на соціальних зв`язках, на тусовках, на футболі могилянському, де теж були веселі історії. Команда наша називалася свого часу «Pimp Crew», старички можуть пам`ятати. Pimp – це хто? Традиційно, це сутенер. І якось за день до чергової гри, півфінальної, ми знайшли шубу вдома в одного з моїх друзів – Антона Криля. Все, кажуть, ось тобі шуба, завтра підеш у ній. А у нас тоді футбол дивилися класно, завжди забитий зал був, підтримка одних, підтримка інших, куча дівчат, хлопців. Всі мої хлопці зайшли вже в зал і включили музику Pimp Crew – наш гімн. Звучить ця музика і я заходжу в цепях, в цій шубі, в цей зал, оплески, овації, всьо такоє. Повна жесть. Але вона кайфово зустрічалася, мені завжди це подобалося. Можна було самовиражатися абсолютно будь-яким чином. І це подобалося мені в людях, вони мали жовте волосся, червоне волосся, вони не мали взуття, умовно, ходили як завгодно. Проте, вони були щасливі. Це те, чого хотілося б, щоб тут залишалося.

А які б Ви дисципліни порадили обирати студентам, які знадобилися Вам у майбутній професії? Які практичні навички знадобилися після навчання в університеті?

Вміння говорити хіба, слухати. Хоча так не здається.

Всі кажуть, що Могилянка вчить думати. 

Звичайно, я – журналіст, продюсер. Цього не навчають, я не вчився в школі журналістики, я вчився на філософії. І справді, любити життя і думати – цього тут навчають добре. Або хочеш-не хочеш ти сам цього навчаєшся. Це правда.Немає однієї дисципліни, що навчає думати. Є набір. Бо я погано вчився, середньо-погано вчився. Три, чотири в мене були зазвичай оцінки. Це стосується моїх профільних предметів, філософських, економіки, умовно там. Речей, які можуть знадобитися, знання, яких варто би якось акумулювати, щоб навчитися заробляти, навчитися рахувати гроші, або ще щось навчитися. Проте – ні, спільне з усього допомогло мені навчитися думати і соціалізуватися, а ці речі, продюсерські, організаторські таланти і навички дали можливість стати. Плюс, мої мрії з дитинства про телебачення теж допомогли. Але важливо те, що я навчився тут знаходити підходи до людей і говорити. Знаходити підходи до людей – це круто. Я не знаю яка дисципліна чому навчає, але я завдячую Могилянці у цьому.

А як суміщати тоді навчання і роботу?

Я не впевнений, що потрібно так багато вчитись.

Але ж це Могилянка. Тут по-іншому не можна.

Кожний знаходить можливості суміщати, і Ви знайдете можливості. Всі знаходять. Хтось по 2-3 роботи взагалі. Приходили, придумали собі графік. Зараз же робота в онлайн вже перейшла. Заробляйте собі гроші онлайн. Домовляйтеся з викладачами, що будете ходити тільки на семінари. Рахуйте скільки балів кожна контрольна коштує. У нас же тут схем багато було завжди. Проте працювати я впевнений, що треба. В 18 треба йти з дому та працювати, займатися самостійно своїм життям. Справа в тому, щоб зростати. Ти все одно будеш залежати від батьків певний час, небагато таких історій є, щоб прям відразу не залежиш. Але пінок під зад треба давати дітям, батьки цього часто не роблять. Це допомагає стати самостійнішим. Плюс їздіть на Work&Travel обов’язково. Взагалі, всі можливості подорожувати, ще й жити десь, використовуйте обов’язково.

Чому Ви одразу не пішли на журналіста

Та я ніколи не знав, ким я хочу бути.

Ви ж казали, що з дитинства про це мріяли?

Я нікому про це не казав, я мріяв з дитинства мовчки. Потім, коли все сталося, як сталося з ТБ, я просто згадав. І я про це справді мріяв.

Що послугувало таким поштовхом?

Випадковість. Якщо Ви говорите про роботу. Склалися пазлики для людини, яка мене набирала по телефону. І з іншої сторони, Космос каже, що випадковостей не існує. Напевно, десь ти вже постарався достатньо, раз тут пазлик цей зійшовся. Я впевнений в цьому. Я не вірю в Бога, але вірю в посил у Космосі.

Традиційне запитання. Могилянка ще та, чи вже не та?

Вона потроху переходила з тієї в не ту, проте моя любов до неї не згасає. В мене величезна кількість любові і поваги до цього навчального закладу, до людей, які стільки років займаються розбудовою, борються за її чистоту і за ті можливості, які цей університет може надати. Це справді має значити для кожного з вас дуже багато. Мені прикро, що це реально знецінилося з роками. Оце – найгірше, що відбулося, як на мене. Сам ВНЗ знецінився в очах студентів, які тут навчаються. І щоб не порівнювати зараз з іншими ВНЗ, мені важливо, щоб цей посил якимось чином у вухах студентів сьогоднішніх прозвучав. Важко сказати чи їм це щось дасть, чи змінять вони своє ставлення до цього, проте поваги стало значно менше, саме в студентів до місця, де вони навчаються. І якість студентів, звичайно, страждає: інтелектуально, морально, нажаль. Знову ж таки, це просто з мого досвіду проходу по плацу, або біля парковки, “Трапезної”, їдальні, те, що я можу чути про що люди говорять, як люди говорять. Хотілося б, щоб найкращі роки були попереду.

Але не все погано, звичайно. Бо Могилянка залишається ВНЗ, де досі даються шикарні знання й прекрасні можливості по internship, Для комунікацій, участі в тренінгах, програмах. Це круто. Або, як можливість доторкнутися до kmbs, до МШЖ, користуйтесь цим. В будь-якому випадку треба використовувати всі можливості, які відчуваєш, що ти хочеш спробувати. Боятися  – круто , але не боятися все життя і ховатися. Страх – це норма, страх захищає нас. Спершу може бути страшно, з другого разу може бути значно менше страшно. Тому, будь ласка, не бійтеся. Долати перепони класно. Відчуття подолання справді дуже хороше. Могилянці завжди були цікаві тим, що не зупинялися. Досяг і побіг далі. Часто ми забуваємо навіть посвяткувати перемоги, а це важливо. Треба приймати свої перемоги. А ми так хочемо піти ще далі, і ще далі, це, до речі, теж проблема Могилянки. Ми вибудували дуже конкурентне середовище всередині себе, тут в наші сім’ї. Це не доволяє прийняти свою перемогу людям відразу, знаєш, доводиться так: досяг, всі інші теж чогось подосягали, а я піду далі, а потім ще далі. Памятайте, що кожна перемога потребує потім насолоди.

#mykma #моямогилянка

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *