Андрій Яремич. Сміливість бути інноваційним

5af82597ec924_1

Засумніватися у факті, про правильність якого йдеться у багатьох статтях, – риса справжнього дослідника, котрий завжди перевіряє дані. Андрій Яремич не порушує цього правила, що й привело його до відкриття. А ще дізнайтеся з інтерв’ю про українську версію CouchSurfing, чого насправді не вистачає нашому агросектору для успіху та як відпочивають винахідники 🙂

Освіта: НаУКМА («Екологія»)

Досвід: засновник першої української мережі гостинності «Shuffle.in.ua», переможець Хакатону аграрних інновацій-2016, винахідник «Cyber Ponic One»

Як обрали спеціальність?

– Передусім, мене цікавило два напрями: біологія й ІТ. Попрацювавши у сервісному центрі два роки, ремонтуючи комп’ютери, я трохи втомився від цього. Подумав, що потрібно шукати щось більш інтердисциплінарне. І з’явилося доволі імпульсивне рішення податися на біологію в Могилянку. На неї я не пройшов, але за балами проходив на екологію. Так я сюди й потрапив.

Уже потім я побачив усі можливості, які дає напрям екології в тому розумінні, що пропонує Могилянка. Бо тут це більш широкий, інтердисциплінарний напрям, який охоплює все: від зоології до інформаційних систем.

Академія показує під широким кутом усі твої перспективи. А далі, спираючись на те, що тобі подобається, можеш обрати напрям, у якому варто розвиватися

Тому я не шкодую, що обрав екологію. Зараз намагаюся вносити свої ідеї в роботу нашої кафедри, вводити її в курс нових технологій.

– А чому саме КМА?

– Це рішення запропонувала мама. Вона пояснила мені, наскільки Могилянка крута. Однак оскільки я йшов після ПТУ (де майже не було підготовки), це був челендж. Не дуже й вірив, що пройду. Але враховуючи попередній бекграунд, навчання у коледжі системно-інформаційних технологій, по балах витягнув. Тому Могилянка була напівспонтанним рішенням 🙂

Які спогади лишилися від Могилянки?

– У нас на екології багато викладачів суміщають викладання з роботою. Тож вони практики, які працюють у своїх проектах, мають власні фірми й приходять, щоб донести знання, які отримали на власному досвіді. І це чудово. Загалом, викладацький склад на нашій кафедрі, як і на всьому природничому факультеті, є дуже сильним. Люди принципові й дають змогу дізнатися те, що тобі потрібно. А якщо чогось не розумієш, тобі завжди допоможуть.

З негативного запам’яталося, що на першому-другому курсі було багато спеціальностей суперзагального напряму. Вони мають бути. Але бували такі моменти, коли, наприклад, на «Гідробіологію» у нас всього чотири семінари, а на «Загальну соціологію» – 11. Як екологу, мені це було незрозуміло, бо гідробіологія була набагато потрібнішою.

010A0044

зліва направо: Денис Тарасов, Влад Іщенко, Олександр Супрунець, Андрій Яремич

Коли прийшло бажання створювати власні проекти?

– Ця ідея з’явилася як відповідь на той факт, що навіть будучи дипломованим спеціалістом-екологом з Могилянки, знайти роботу в Україні доволі складно. Для екологів насправді існує кілька варіантів. По-перше, інженери з охорони праці за мінімальну зарплатню. Ще один варіант – експерт на підприємствах, але зарплата все одно доволі мала, й робота вузькоспецифічна (часто зводиться до того, що на вас звішують додаткову відповідальність й потрібно закривати дірки в огріхах самого підприємства).

Можна ще бути експертом в неурядових, приватних установах з європейським корінням. Там уже все набагато цікавіше, але це більше теорія – керування проектами, видача грантів на них. Мене цей напрям дещо розчарував. Тому що коли, наприклад, дається грант на проект, пов’язаний з енергоефективністю, то у 80% випадків – це не створення якоїсь технології, а проведення круглих столів і виготовлення роздаткових матеріалів.

Мене це не влаштовувало, а їхати кудись закордон, влаштовуватися на нормальну вакансію, совість не дозволяла. Тому спершу захотів спробувати щось своє. Тут стало в пригоді, що в нас у КМА проводилися семінари з екологічного менеджменту, проект-менеджменту, а далі вже все понеслося за часів Майдану.

– Маєте на увазі Ваш проект першої української мережі гостинності «Shuffle.in.ua»? Розкажіть, будь ласка, детальніше, як він виник.

Просто тоді дуже багато людей приїжджало в Київ, інші міста, й була проблема, де їх розмістити. Усі знають про такий сайт як CouchSurfing, але він орієнтований більше на міжкордонний обмін людьми. Тому, умовно кажучи, приїхати із Житомира до Києва сьогодні на завтра без заповнення довгих анкет, без верифікації особи через картку, якщо ви сторона, що приймає, доволі складно. Як наслідок, виникла ідея створити якийсь сервіс і заодно навчитися програмувати.

Тож я поставив собі завдання створити щось на зразок CouchSurfing, тільки для локального користувача й суперспрощений для швидкого обміну

Фактично через чотири місяці роботи й був створений «Shuffle.in.ua». Його треба суттєво модернізувати, але досі люди ним користуються.

– А як він працює?

Суть така: якщо у вас є можливість приймати гостей, то ви розміщуєте на веб-мапі мітку зі своїм містом і цим повідомляєте, що можете вписати людину на певні дати, а ще, як варіант, провести екскурсію. Якщо вам потрібно десь переночувати, або ви просто хочете затусити в компанії в іншому місті, можете розмістити заявку й чекати, поки вам дадуть відповідь (якщо в когось є можливість вас прийняти).

Це спроба популяризувати інші міста України, тому що в нас є такі туристичні «Мекки»: Одеса, Львів. Про менші міста взагалі мало хто чув. А коли люди запрошують в гості, що «приїжджайте, ми проведемо екскурсію, дамо де переночувати», то людям це цікаво: вони катаються, знайомляться, відбувається ламання стереотипів.

Загалом, річ цікава. І тоді я зрозумів, що маючи бажання і не маючи бекграунду з навичок ІТ, все одно можна створювати проекти. Усе це доволі швидко освоюється.

Фото з сайту wikipedia.org

Фото з сайту wikipedia.org

З чого почалося Ваше зацікавлення геоінформаційними системами?

– На магістратурі у нас були заняття з цього предмету. По суті, геоінформаційні системи – це інтерактивні мапи на зразок Google Earth, але з розширеними можливостями просторового аналізу. Попрацювавши в одній компанії, що займається логістикою та GIS загалом, зрозумів, що мені це цікаво.

Імпульсивним рішенням створив товариство з обмеженою відповідальністю, яке мало б працювати як лабораторія геоінформаційного аналізу, але більше у напрямі агросфери полів. Тому що насправді є такі технології точного землеробства, які дають змогу, використовуючи багатошарові супутникові знімки, знаходити місця з певними аномаліями розвитку рослин на полях. Це дає можливість вносити добриво точково.

Тобто більше не потрібно засипати все поле добривами, достатньо внести добрива лише в те місце на полі, де є відхилення. Ця технологія не нова, вона у Штатах уже років п’ятнадцять використовується з часів відправки таких супутників у космос. Зараз дані з деяких таких супутників знаходяться у безкоштовному доступі, їх можна обробляти й використовувати.

– Тобто її можуть використовувати й українські фермери?

– На жаль, досвід показав, що пропонувати такі технології фермерам з малими і середніми господарствами немає сенсу. Тому що вони не хочуть платити за те, що не можуть потримати в руках.

Також тут відіграє важливу роль наша система пільг для сільськогосподарських господарств. Фермеру немає сенсу заощаджувати на добривах

Адже за умови, що держава йому компенсує частину витрат (в рамках програми підтримки фермерських господарств), впровадження нових агротехнологій потребує окремих вкладень часу та знань. Для чого змінюватися, якщо й так все працює?

Плюс, фермерам потрібно проводити цілий лікбез з користування навігаторами. Молодше покоління фермерів (до 40 років), діти фермерів, які свідомо вирішили продовжувати їхню справу, погоджуються, їм було цікаво. А старшому поколінню донести щось дуже складно.

Однак геоінформаційний аналіз був активно впроваджений нашими агрохолдингами. Вони швидко зрозуміли, що користуватися послугами сторонніх фірм немає сенсу й почали створювати власні підрозділи на цю тему, стали застосовувати дрони. Після цього ця тематика трошки «лягла».

Наскільки Україна потребує інновацій в агросфері?

– Україна максимально їх потребує, тому що в нас активно спрацював принцип «ресурсного прокляття» до української аграрки. Суть в тому, що чим більше в Україні ресурсів, тим гірше вона щодо використання цих ресурсів розвивається. Бо китайцям, європейцям на набагато бідніших ґрунтах вдається отримувати набагато більший врожай завдяки використанню сучасних технологій.

У нас же вважають, що якщо маємо чорноземи, то можна нічого не робити, будемо їх експлуатувати, знімати 1/3 того, що вони можуть давати. Більш того, знімати неправильно, що призводить до виснаження цих ґрунтів.

В Україні є багато стартапів щодо систем контролю, систем моніторингу, багато всього. Та, передусім, нам потрібно проводити роботу з фермерами й змінювати законодавство. Потрібно створювати такі умови, проводити такі семінари й навчання, які будуть давати можливість реорганізувати свій аграрний бізнес. Щоб він, по-перше, приносив прибуток, а, по-друге, не залежав від дотацій України.

Тож починати все потрібно зі свідомості людей, а технології це вже другорядне

Технологій у нас вистачає, люди просто не хочуть і не вміють ними користуватися.

Тобто українцям потрібно набратися сміливості бути інноваційними?

– Десь так. А з боку держави потрібно вкладати гроші не тільки в дотації, а, насамперед, у проведення семінарів. Наприклад, умовно кажучи, якщо ви реєструєтеся як агропідприємство й претендуєте на дотації, то вам потрібно пройти піврічне навчання, курси, семінари, скласти екзамени, що ви хоча б ознайомлені з усіма можливостями і не будете робити дурниці з землею.

Тому що земля належить народу України, й неправильне використання частиною народу цієї землі призводить до того, що інша частина народу отримує в перспективі землю з погіршеними якісними характеристиками, що взагалі не відповідає принципам сталого розвитку. Тому потрібно правильно використовувати кошти на підсилення цих знань і розуміння своїх можливостей, принципів сучасного землеробства.

Фото з сайту hub.kyivstar.ua

Фото з сайту hub.kyivstar.ua

Зрозуміло, образно кажучи, слід давати людям вудочку, а не рибу. Розкажіть ще, будь ласка, про Вашу участь в Хакатоні аграрних інновацій.

– Його організовує асоціація «AgTech Ukraine». У 2016 ми з командою хотіли туди піти з проектом геоінформаційних систем. Але продивившись за тиждень заявки учасників, ми зрозуміли, що там 75% займають проекти, пов’язані з подібними речами. Тому ми вирішили дуже терміново перепрофілюватися й подати щось абсолютно нове.

Тут в одного з членів нашої команди знайшовся товариш в Інституті органічної та неорганічної хімії, який займався сенсорами з графену (наноструктури з вуглеця у формі шестикутників, які утворюють щільне покриття).

Суть графену як матеріалу в тому, що він може змінювати електропровідність та інші властивості під дією різних концентратів вуглекислого газу.

І так спонтанно народилася ідея створити девайс, який зможе заміряти концентрацію вуглекислого газу через ці графенові сенсори. Ми скооперувалися і зробили його

Не дивно, що ви тоді посіли перше місце.

– З того часу все й понеслося. Ми зрозуміли, що тематика інтернету речей, розумних сенсорів набагато перспективніша й цікавіша, ніж GIS. Вона розвивається не тільки в Україні, а й по всьому світу, й тут немає «стелі», обмежень у сфері застосування.

Тематика інтернету речей зараз почала швидко розвиватися, нога в ногу з нейронними мережами, з системою аналізу великих даних, що дало подвійний поштовх. Почали утворюватися певні синергічні системи, які дають фантастичні аналітичні результати.

Відповідно з’явилася можливість використовувати ці результати у системах самонавчання, щоб, наприклад, робити повністю автоматизовані теплиці, де не потрібен агроном. Бо буде система з повною автоматизацією вентиляції, поливу, мікроклімату, і не потрібне якесь втручання людини. Існує дуже багато сфер застосування цих технологій. Тому ми й почали цим займатися.

А як щодо системи автоматичного поливу на Пушкінській в проекті міського городу від ГО «Місцева Економіка» на «31В1»?

– Якраз тоді ми познайомилися з Олександром Супрунцем (засновник ГО «Місцева Економіка»), який нас і запросив її розробити. Там ми «відточили» свої технічні вміння. Спершу була концепція створити стінку, засаджену рослинами. Постало питання, чи можна зробити її гідропонним чи аеропонним методом. Тоді я почав гуглити. Згодом стало зрозуміло, що конкретно по цій стінці якісь технологічні рішення, окрім автоматичного поливу, не вдасться застосувати.

Але тема гідропонних систем, як і аеропонних, мене зацікавила. Остання відрізняється тим, що коріння висить у повітрі, й на нього вода постачається у вигляді спрею з розпилювача. Виникла ідея, чому б не зробити таку систему вдома, просто щоб проекспериментувати.

IMG_20180409_112121

Виявилося, що гідропонну систему зробити вдома можна, а аеропонну – ні. Тому що для них потрібен дуже високий тиск, починаючи від 5 атмосфер (в середньому 8), тобто необхідні потужні насоси. Вони доволі громіздкі й голосно гудуть. Тому про встановлення їх вдома навіть не йдеться. Хіба що у великих теплицях.

А мобільні домашні версії на ринку були доступні лише у вигляді таких собі аеропонних систем низького тиску. Однак така система мало чим відрізнялася від гідропоніки, тому що тут коріння наче висить у повітрі, при цьому поливається водним потоком. Рослини ростуть, результати є, але все одно хотілося б досягнути цього ефекту високотискових аеропонних систем, тому що там краплинки розпиленої води набагато менші.

– Знайшли спосіб як?

– Почав гуглити, виявилося, що можна використовувати для цього ультразвукові генератори. Є зволожувачі повітря, в яких вода перетворюється в туман завдяки ультразвуку. Проаналізував, чи взагалі хтось таке робив. Виявилося, що були ентузіасти у Штатах, які намагалися вирощувати в такий спосіб канабіс у тазиках.

Суть була в тому, що вони ультразвукові генератори просто ставили у тазик й у воду, включали їх, і ті працювали фактично безперервно. Але ж коли вони так працюють, то вода нагрівається. Як результат, у рослин утворювалася сауна під 50°. По-перше, корінню не комфортно в таких умовах, а, крім того, це ідеальні умови для розвитку різної патогенної мікрофлори на корінні. Таким чином, рослини переставали рости, а коріння починало гнити.

Ці результати були дуже добре розписані на тематичних форумах. І за ультразвуковими аеропонними системами закріпився інформаційний щлейф «використовувати не можна, гниє коріння».

Ніхто цю інформацію не перевіряв, і вона поширилася в інтернет-просторі. Але ж проблема насправді там полягала в тому, що люди не зробили систему контролю, яка могла б керувати, по-перше, температурою; по-друге, інтенсивністю виділення цього туману і його розподілом

Зрозумівши це, вирішив змінити підхід. І за два місяці роботи був створений перший прототип. На той момент він мав розміри адаптовані до підвіконника, шириною 30 і довжиною 70 см. У ньому містилося десять комірок для вирощування рослин. Завдяки Олександру Супрунцю, який згодом став партнером по даному проекту, була проведена перша презентація, де отримав масу позитивних фідбеків і підтвердження, що тема дуже цікава.IMG_20170930_175914

Але на той момент існувало дуже багато технічних недоробок. Те, що маємо зараз, це вже п’ята генерація прототипів, яку вдалося реалізувати, заручившись підтримкою проекту «GrowPro» (Дениса Тарасова та Дмитра Куніна), а також завдяки допомозі Влада Іщенка (теж випускник Могилянки) у процесі збірки та усіх процесів налагодження.

До речі, з четвертою генерацією ми їздили у Польщу на виставку. На ній проект отримав багато схвальних відгуків. І саме там я познайомився з батьком гідропонних систем Вільямом Тексье (засновник «General Hydroponics Europe»), який теж зацікавився нашою системою. Також з’явилися ідеї, як все можна модернізувати.

– Чи могли б Ви пояснити, як саме працює протопип?

– Суть цих систем така: садиш насінину і рослина сама виростає. Тобто це більше підходить для міських фермерів-аматорів. Але потім стало зрозуміло, що можна підключати сюди інтернет речей і використовувати ці принципи, щоб збирати дані про те, як рослина росте, а також дати можливість віддалено керувати цією установкою. Тут зародилося дуже багато нових цікавих ідей, наприклад, що дані з цих установок можна акумулювати в одному місці й, використовуючи машинне навчання, вираховувати оптимальні параметри для кожного окремого сорту.

Тому зараз це все бурхливо розвивається у напрямі концепції домашньої настільної платформи-лабораторії, яка підходить і аматорам, і експертам, яка може використовуватися не тільки для вирощування зелені в офісі або як дорога іграшка на зразок 3D-принтера, а ще як інструмент для агротехнічного моделювання.

IMG_20180503_131921

Наприклад, якщо я власник теплиці, то в мене є варіант провести агротехнічні дослідження, щоб з’ясувати, які параметри вирощування, наприклад, помідорів будуть оптимальними. Але якщо експеримент буде невдалий, я «запорю» частину свого врожаю і буду мати збитки.

Робити окремий маленький стенд – теж по вартості доволі дорого. Тому що в теплицях усе зазвичай керується одним, максимум двома контролерами. Є один насос, який ганяє воду по 100 м2 панелей, де вирощуються рослини. Узяти, виділити окремо якийсь конкретний квадратний метр, куди буде посилатися інша вибрана суміш або окреме освітлення, – доволі складна справа в реалізації.

Із Cyber Ponic усе трошки простіше. Власник теплиці купує її і починає тестувати, умовно кажучи, рівень світла, спектр світла, вміст добрив, інші параметри. Отримує результати, а потім може їх масштабувати на всю теплицю, якщо його влаштовує те, що він отримує. Тому цей винахід може допомогти власникам агрохолдингів, агропідприємств тепличного спрямування на агротехнічних дослідженнях.

– А скільки рослин можна одночасно вирощувати?

IMG_20180508_164405– Зараз у прототипі 90 комірок, у попередніх було максимум 66. 90 вдалося зробити завдяки оптимізації усієї конструкції. Їх можна використовувати абсолютно всі, коли вирощуємо дрібну зелень або вкорінюємо живці помідорів. Якщо вирощуємо якісь великі рослини, то використовуємо тільки 5 чи 6 комірок, а решту закриваємо заглушками.

Оскільки це система закритого типу, там туман всередині постійно циркулює. Він генерується в одному конкретному місці, й далі вентиляція розганяє його, і він надходить у камеру кореневого росту. Там, щоб уникнути надлишкового тиску, щоб він не випирав з усіх щілин у помідорах, створена система зворотної тяги, і туман повертається назад. Тож генерування нового туману починається тільки тоді, коли його загальна щільність починає знижуватися.

Але ж цей винахід важливий не тільки для особистого користування чи дизайну, а й для, наприклад, територій, що постраждали від війни, катастроф.

– Одною з цікавих рис цієї технології є те, що вона використовує дуже мало води для старту. Для запуску системи у 90 комірок потрібно лише 2 літри води, споживання наразі в середньому також складає 2-3 літри на тиждень. Водночас для гідропонної системи на таку ж систему комірок вам буде потрібно мінімум 20 літрів. Крім того, у нас реалізована система внутрішньої рекуперації, аби сконденсований туман з добривами повертався назад в реактор.

Тому її можна використовувати там, де є серйозні проблеми з прісною водою. Достатньо просто підтримувати рівень використання корисних речовин і добрив

Ще її можна використовувати з такими проектами як «WaterСloudUA», винаходом Олени Савчук, переможниці Хакатону аграрних інновацій-2017. Вони розробили амбітну й цікаву технологію для конденсації води з повітря, яка працює за принципом досягання точки роси шляхом зниження температури. Їхній девайс працює від сонячних панелей, тобто є енергонезалежним.

Суть в тому, що наша установка на початковому етапі, коли рослинка тільки починає рости, споживає 2 літри води на тиждень. Їхня система конденсує достатню кількість води. Тож, в принципі, наші системи можуть бути сумісними, і їх можна використовувати в місцях, де води взагалі немає. Таким чином, воду можна добувати з повітря й пускати на агропотреби.

IMG_20180222_113940

А яка ефективність такого способу вирощування порівняно з традиційним?

– Суто теоретично, якщо дивитися на досвід аеропонних систем, завдяки тому, що рослини отримують корисні речовини одразу в доступній формі, вони ростуть і розвиваються швидше. Тому що в землі утворюються дуже складні фітобіоценози з бактеріями, які допомагають, але часом і шкодять. Крім того, рослина не може сприйняти органіку в чистому вигляді. Потрібні перетворення, а це довгий процес і багато енергії.

У прямих системах рослина одразу, без цих додаткових біологічних процесів, отримує потрібні речовини, тому може сконцентруватися на завданні нарощувати біомасу. Загалом, теоретично швидкість росту має бути вищою. Але зараз по ультразвукових технологіях є ще багато біологічних і технічних завдань, які потрібно розв’язати, тому говорити, що в нас буде продуктивніша система, ніж стандартна аеропоніка – не можна. Потрібні ще дослідження.

І можна сказати, що більшість систем, які лежать в основі цих винаходів, Ви опановували самостійно?

– Саме так. Тут більше питання в бажанні. Я, звісно, любив з дитинства щось покрутити, але не отримував спеціалізованої освіти: з паяльником, програмуванням я ознайомився сам. Тут головне вчитися на реальних прикладах і проектах. Це як, наприклад, щоб навчитися танцювати, вам не потрібно купувати посібники з танців. Вам просто потрібно практикуватися.

З програмуванням те саме. Можна до посиніння читати навчальні посібники з програмування. Але якщо ви не придумаєте собі проект, завдання, на якому зможете реально крок за кроком усе відпрацьовувати, спочатку беручи якісь приклади з інтернету, потім розуміючи, як їх модифікувати, а потім пишучи цей код з нуля, – нічого не вийде.

Та й загалом, у нашому проекті ми кожен раз маємо особливе завдання, доводиться освоювати щось нове. Немає повністю готового рішення, яке можна застосувати. Кожен раз доводиться справлятися з новим викликом.

Власне, життя – це взагалі безперервний процес навчання. А в нашому випадку – це інтенсивний процес навчання 🙂

IMG_20170926_223215

Влад Іщенко

А як Ви відпочиваєте? Що надає сили працювати далі?

– Сон 🙂 Це найкращий відпочинок. Ще зараз активно навчаюсь медитації, щоб мозок розвантажувати. А насправді, коли цікаво чимось займатися, то особливої втоми й немає.

Що Ви побажали б студентам Могилянки?

– Побажав би не боятися робити помилки й пробувати якомога більше всього нового. Тому що досвід формується саме з того, що ми робимо. Можна дуже багато планувати й нічого не робити.

Call to action:

– Якщо вам цікавий наш проект Cyber Ponic – можете підтримати нас на «Спільнокошті»  коштами або поширенням інформації. Ще можна взяти участь в експерименті з тестування рослин. Для детальнішої інформації зв’яжіться з нами на Facebook!

 

Спілкувалася Марія Чадюк

Редактор: Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі