Андрій Стадник. «Impossible is nothing»

5af0a870cf43b_2

Уміння бачити можливості й реалізовувати їх – талант Андрія Стадника. Ще студентом він створив радіо з таким функціоналом, якого не мають навіть нинішні. Згодом – проект «Pidbit.com», що підтримує українських хіп-хоп виконавців, та започаткування бізнесу фактично своїми силами. І це далеко не всі проекти Андрія, які підтверджують, що «Impossible is nothing» 😉

Освіта: НаУКМА («Інформатика», 2008–2013)

Досвід: могилянське інтернет-радіо «Eleven», участь у стартапі «Smooglee», робота у компанії «Skylum» (ex-«MacPhun»), тімлід у стартапі «Aprix», співорганізатор об’єднання хіп-хоп виконавців «Pidbit.com», засновник проекту «Office-IT.com.ua», співзасновник «Mamont.in.ua» (інтернет-магазин коміксів), блогер (www.stadnyk.biz)

Чому Ви обрали Могилянку?

– Це була сімейна ідея 🙂 – ми вступали одночасно із сестрою. Для нас Могилянка була вишем «номер один».

А чому саме ця спеціальність?

– Я зі школи захоплювався інформатикою, серед моїх зацікавлень тоді були захист інформації та безпека даних. Ми з дев’ятого класу писали програми, і це був дуже оригінальний предмет у 2005 році.

Хоч як запасний варіант, зізнаюся, розглядав і журналістику. Але сталося так, що історію на ЗНО я не складав, тому й використати цей варіант не зміг. Проте знав, що в Могилянці після бакалаврату в мене все ж буде можливість вступити на магістерську програму до Могилянської школи журналістики, якщо надумаю-таки змінити сферу. І це ще один аспект, котрий приваблював мене у навчальному процесі КМА 🙂

А пізніше мені все-таки випала нагода попрацювати в журналістиці – кореспондентом у «Sport.ua». Протягом 3-х років я брав інтерв’ю у футболістів, тренерів, але цей досвід продемонстрував, що справою життя журналістика не стане. Час показав, що саме інформатика була свідомим вибором.

Hugs day 22-01-2011_preview

Що найбільше запам’яталося зі студентських років?

– Яскраве студентське життя для мене – це івенти у КМЦ, поза ним. Крім того, в Могилянці є безліч студентських організацій, проходить безліч різноманітних заходів, у котрих я максимально намагався брати участь. Кілька років поспіль я організовував на першому плацу HugsDay. І взимку ставало тепліше 🙂 Мабуть, це один з найбільш пам’ятних спогадів.

Як виникла ідея з могилянським радіо? Як втілювали її у життя?

– Ідея в мене виникла десь на 2-му курсі, коли почав вивчати мережні технології та передавання звуку в мережі.

З простим мікрофоном та звуковою картою мені вдалося налаштувати потік, використавши як сервер свій ноутбук. Роздавши посилання на «хвилю» у кілька кімнат гуртожитку, ми влаштували з друзями вечірню програму передачі привітів

Це була свого роду розвага на перші кілька днів. Згодом з цією ідеєю я підійшов до свого наукового керівника і сказав, що в курсовій хочу досліджувати саме таку тему – «Створення цифрової потокової мережної аудіотрансляції – мережного радіо». А вже після захисту курсової викладачі кафедри запропонували мені створити студентську організацію на базі своєї роботи. Тоді й почалася моя співпраця з Могилянською школою журналістики.

Я розповів студентам-журналістам про свій проект, а далі все відбувалося дуже швидко. Спершу співпраця із радіо «Квіт» (тут на ура ідею підтримали координатори – спочатку Марія Стецюк, потім Гюнтер і Ліля Чуліцька). Далі організували відбір ведучих на сезон 2011/2012 навчального року. Тоді склад команди налічував 11 учасників (до речі, і назва у нас співзвучна – Radio «Eleven»).

– Яким був формат радіо?

– Щодо формату, то дні тижні на нашому радіо були поділені за жанрами: рок, хіп-хоп, навіть літературні читання. Також ми ставили лише українську та англомовну музику (з акцентом все ж на українську), принципово не використовували російську.

Це зараз українська музика поступово стає модною. А коли ми фокусувалися на українському, це було чимось новеньким. Не всі це розуміли, не всім подобалося. Мало кому подобалося, якщо чесно.

Мені тоді вдалося зібрати величезний контент української музики, навіть перші, якісь гаражні записи українських гуртів. Ми напряму підписували договори про ротацію треків у нас на радіо з окремими гуртами, серед яких були «Антитіла», «Восьмий день» та інші

Але, на жаль, тоді це не було сприйняте. Напевно, ми подали цю страву трохи невчасно, трохи «наперед».

Тобто зараз у Вас є цей архів, і його можна було б запустити на радіо?

– Так, це все досі існує в мене на вінчестері. І не лише музика. Великий шматок програмної розробки, код, скрипти сайту, програми. У нас був функціонал, якого й навіть нині немає на багатьох радіо. Скажімо, щоб слухач зайшов на сайт, вибрав трек з каталогу і без участі діджея міг відтворити його у радіо-ефірі. Весь цей функціонал досі існує, щоправда, в законсервованому стані. Але я чекаю, що прийде момент, коли ми це все розгорнемо і відновимо.

DSC_0732_previewА чим Ви займаєтеся зараз? Як склалася Ваша професійна діяльність після закінчення університету?

– Професійна діяльність в мене, як і в більшості моїх одногрупників, почалася ще в університеті. Зізнаюся, що на останніх курсах навіть викладачі поблажливо ставилися до наших пропусків, адже розуміли, що старт кар’єри для студентів є дуже важливим. Випускника без досвіду на роботу беруть неохоче, тому потрібно було десь цей «досвід» знаходити, стажуватися.

З третього курсу я захопився веб-розробкою, тому й моя перша робота була пов’язана саме з цим. Я працював на (тепер вже) міжнародну компанію, котра займалася розробкою програм для обробки зображень під іOS. А я створював під кожну програму інтернет-сторінки.

Проте через рік – літні збори на військовій кафедрі, і я змушений був піти, хоча дуже не хотілося. «MacPhun» досі залишається для мене еталоном злагодженої командної роботи над єдиною метою – якісний програмний продукт. Що, до речі, неодноразово було визнано річними відзнаками Apple – «Best of Apple Store».

Уже після випуску з КМА я переключився на один проект, точніше стартап, де всі розробники були могилянцями. Ми працювали над створенням ресурсу, що мав назву «Smooglee» (v.1.0). Це фактично був пошуковик фрілансерів різних сфер діяльності. Тут можна було замовити кур’єра, няню чи сантехніка просто за один клік, а також проглянути відгуки про нього від попередніх замовників.

Далі веб-розробка привела мене до серверів. Ми писали інтернет-банкінг для одного з банків, який так і не дописали. Невдачі – це теж дуже цінний досвід колекціонування «граблів», аби, вдруге на них натрапивши, навчитися обходити. От далі я пішов у адміністрування. Якщо чесно, воно цікавило мене і раніше, але тут з’явилася нагода стати частиною команди, котра створювала велику мережну інфраструктуру «з нуля».

І з того часу я вже працюю виключно в адмініструванні. Недавно, наприклад, ініціював проект «Office-it.com.ua», об’єднання, де спеціалісти різної (зокрема дотичної до ІТ) кваліфікації кооперуються для спільного облаштування якісного середовища роботи для офісних працівників.

– А як щодо Вашої діяльності звукооператором на Євро-2012?

– Побачив якось на дошці оголошень у Могилянці, що проходить набір у команду, яка буде забезпечувати аудіотрансляцію зі стадіону на Євро-2012, – Host Broadcasting Team. Усього команда складалася із близько 200 людей, зокрема й з представників різних країн, котрі, власне, і керували процесом.

Звук зі стадіону передавався до Варшави, де він в режимі реального часу накладався на відео і транслювався у різні країни їхніми мовами. Тобто зображення у всіх однакове, а голоси – різні.

Я був серед тих, хто забезпечував якість і безперебійність роботи коментаторів. Матчів Євро-2012 у Києві на НСК «Олімпійський» було всього п’ять, а робочих днів у нас близько 20, бо ми щодня мали перевіряти справність техніки і забезпечувати облаштування коментаторських позицій згідно з акредитацією журналістів (їхня кількість постійно зростала: від 30 на першому матчі до близько 120 людей у фіналі Євро-2012). У нас була велика апаратна з мікшерними пультами – на одну людину 10 каналів, що дорівнювало 10 коментаторам, які були над нами на трибунах.

Це був дуже хороший досвід праці під керівництвом іноземних менеджерів, що є принаймні корисним для порівняння з нашим робочим процесом. Також на трибунах часто можна було зустріти легенд світового футболу, які приходили на інтерв’ю, – прямі включення на різних телеканалах.

euro2012-1_preview

Що спонукало завести власний блог Stadnyk.biz?

– Блог я створив з однією метою – розміщувати короткі, але дуже корисні матеріали, що пов’язані з подорожами, ІТ-порадами, музичними новинками. Зараз якраз планую зробити новий розділ – «Своя справа», який буде одним із ключових. Там будуть розширені інтерв’ю з людьми, котрі відкрили власну справу, про те, як все починалося і яких результатів за який час вони досягли.

Розкажіть, будь ласка, про ще один проект – «Pidbit.com». Це об’єднання фанатів репу, правильно?

– Спільнота власне самих виконавців україномовного репу, якщо точніше. Тепер це ресурс, який об’єднує «тусовку підбітівців». Ідея «Pidbit.com» виникла давно, розпочинали ми ще у 2009-му. Разом із другом Романом Мамітовим ми тоді ще не уявляли, за що взялися.

Ми поставили собі за мету – популяризувати українську хіп-хоп музику, бо такого «специфічного» музичного контенту практично не було, принаймні не в тих видимих формах, які нам хотілося б бачити

Тож у нас виникла ідея відшукати молоді таланти й допомогти їм розкритися. Усе розпочалося із соцмереж, де влаштовували текстові батли між учасниками на вміння володіти римами. Згодом виникла ідея робити аудіобатли. Це було свого роду змагання, де на кожному етапі ми визначали переможця. Усього в нас відбулося 15 сезонів таких батлів, за кубковою схемою, як у футболі. Учасниками було записано майже 2,000 пісень спеціально на наш конкурс!

А хто визначав переможців?

– Була команда суддів із більш-менш відомих виконавців, які знаються на цій специфічній музичній кухні. У певний момент я зрозумів, що час це все переносити з онлайну в оффлайн. Мені хотілося донести реп до нового слухача, тих, хто ще ніколи його не чув. Тому ми за три роки організували 8 реп-фестивалів «ПідБіт Фест» і першу українську церемонію нагородження виконавців у 10 номінаціях «PIDBIT AWARDS 2016».

Вірю, що українське нічим не гірше від зарубіжного. Тому для нас важливо показати, що український реп є і він крутий. Просто важко його знайти. Невдовзі у нас на сайті буде викладено всю музичну бібліотеку українського репу, який вартий уваги насамперед для того слухача, хто досі не чув нічого подібного.

pidbit_preview

Тож для Вас важлива українська культура. А як ставитеся до глобалізації і впливів інших культур?

– Наша проблема не в тому, що інші культури мають тотальний вплив у світі, а в тому, що ми не знаємо, як себе показати поміж них

Треба у всьому своєму знаходити ті унікальні переваги, якими можна презентувати наше, але завжди ставити головний акцент на якість того, що ми подаємо споживачу. Для прикладу візьмемо українські стартапи «Ugears», «Petcube», «Hideez» або музичний гурт «The Hardkiss» чи «Onuka». Вищий пілотаж! А таких прикладів насправді – сотні.

Розкажіть, будь ласка, про ще один проект – інтернет-магазин коміксів.

– Ідея виникла нещодавно і дуже спонтанно. Я поділився нею з Романом, і він підтримав мою ініціативу. Це поки що «нішева» сфера, бо комікс-сторів у нас ще немає. Спочатку це мали бути лише аксесуари, пов’язані з тематикою коміксів.

Та за півроку ми створили доволі великий асортимент товарів: від книжок в оригіналі (є навіть дуже рідкісні видання), колекційних іграшок та міні-моделей до брелоків і спінерів із супер-героями. Нас захопила ідея поєднання роботи з хобі, і, здається, у нас це вийшло. Ще класно, що цей бізнес ми зробили фактично самотужки, починаючи від закупок, розробки сайту, реклами, і все без жодної допомоги інших.

Узагалі я за те, щоб кожну людину, котра започатковує власну справу, підтримували.

Її маленький бізнес – це, може, справа її життя, що направляє та надихає, спонукає не сидіти склавши руки і не дає «загубитися» на звичайній роботі «з 9-00 до 18-00»

Ви ще робили сервіс для киян, так?

– Це сервіс не лише для мешканців Києва, а й інших міст, і не лише України. Я, на жаль, до початку запуску не можу розголошувати жодних деталей. Скажу тільки, що аналогів цьому сервісу в Україні поки не існує. Він об’єднає працівників одного фаху для комунікації між собою, для вирішення проблем інших людей і, відповідно, дасть змогу зовсім по-іншому дивитися на цілу сферу професійної діяльності, з котрою кожен з нас взаємодіяв.

Я здобув цікавий досвід, будучи проектним менеджером цього стартапу. І дуже задоволений результатом співпраці нашої команди. Ми вже доопрацювали розробку мобільного додатку, веб-порталу і готуємо запуск найближчим часом.

Участь у багатьох проектах передбачає співпрацю між людьми. Чи є люди, котрим Ви досі вдячні за певний досвід?

– Участь у багатьох проектах дарує шанс зустріти людей, яких, можливо, ніколи б не зустрів на офісній роботі. А ще є люди, з якими не перетинаєшся ні в навчанні, ні в конкретному проекті, але вони завжди дадуть об’єктивний погляд збоку, що є не менш цінним. Тому висловлюю їм велику вдячність за цілодобовий об’єктивізм. Читаючи, вони самі впізнають кому адресоване вищевказане речення.

Але, передусім, я вдячний всім викладачам Могилянки. Насамперед, Кислоокому Володимиру Микитовичу, якого, на жаль, уже з нами немає. Саме він направив мене у дві мої ключові професійні сфери: веб-розробка і мережні технології. Він був моїм першим вчителем у професійній кар’єрі.

– Розкажіть, будь ласка, які ще курси були найбільш корисними.

– Загалом, на факультеті інформатики є безліч різнопланових курсів, котрі мені дуже допомогли в моїй професійній діяльності. Як на мене, це добре вивчати предмети з різних сфер. Так, можливо, це дещо поверхневі знання, але коли тебе щось зачепить – ніщо не заважатиме тобі їх поглибити.

Дуже корисним був предмет на 4-му курсі, де ми розробляли власні міні-стартапи. Для мене та моїх одногрупників це був просто чудовий досвід, а для когось ще й можливість першого працевлаштування у ІТ-компаніях. За таку можливість велику подяку можна висловити заступнику декана факультету інформатики Афоніну Андрію Олександровичу.

Також є викладачі, які намагаються донести поточні актуальні технології, а ми це розуміємо з часом й усвідомлюємо, що варто було слухати уважніше і приділяти час цьому предметові, «вижати» із викладача максимум інформації. Тут привіт Василю Шумському, аспірантові, який читав нам мережні технології.

euro2016_preview

Але, загалом, щоб мати більше можливостей, маю визнати: треба знати англійську мову та інші іноземні. Це допоможе не лише зростати на професійному рівні, а й дасть можливість «вживатися» в нові культури, простіше кажучи, подорожувати без перепон.

Колись я навіть якось взяв собі творчу відпустку на три місяці заради того, аби поїхати у подорож. Об’їхав тоді одразу близько 10 країн. Намагався бути не просто туристом, а пожити поруч із місцевими, щоб відчути колорит інших культур. І раджу такий досвід отримати всім.

Як Ви почали подорожувати?

– Моя перша поїздка відбулася у студентські роки. Спершу їздив на канікулах у короткі мандрівки, потім – у відпустки автомобілем у Європу, найвіддаленіша поїздка за кермом була на Євро-2016, що відбувалося у Франції.

Часом трапляється, що в мене закінчується одна мандрівка, і одразу ж починається інша. І це цікаво. Шалений темп, шалена втома, але водночас вражаючі емоції, адреналін, безсоння, планування маршрутів, пересування 7 видами транспорту за півдоби. Але як не намагайся – словами не передати. Це необхідно лише відчути. Воно того варте.

Проте не скажу, що подорожі надихають. Вони, радше, відволікають тебе від рутини. Це той вагомий важіль, котрий здатен повернути тебе і нагадати, що за постійною роботою життя проходить повз.

Подорожі дають можливість усвідомити, скільки часу ти витратив, не пізнаючи світ, обмежуючи себе одноманітним незмінним простором

А що Вам надає сили і надихає?

– Миті. Миттєві досягнення, миттєві емоції. Стан ейфорії, що неможливо описати. А ще – відчуття стати корисним ще для когось. Коли твоя робота допоможе вирішити бодай одну проблему, на яку натрапить випадковий незнайомець.

Правду кажучи, кожну справу я намагаюся робити настільки добре, наскільки робив би це для близьких. Тому їхня підтримка – це і є моє натхнення, котре не дає мені зупинятися на досягнутому.

Що порадили б теперішнім студентам?

– Ловити максимально всі можливості. Слідкувати за тенденціями і йти якщо не за ними, то проти них. Не варто ставитися скептично до якихось нових пропозицій і боятися чийогось осуду. Треба пробувати, бо кожна спроба, не важливо, вдала чи ні, – це величезний досвід.

Я взагалі переконаний, що треба шукати себе у різних сферах. Одна справа на все життя – для мене це немислимо. Так, я вірю, що людина створена для якоїсь конкретної роботи і місії, але хто сказав, що вона має бути одна. Не треба стояти на місці.

І ще важливо, як на мене, старатися зробити трошки більше, ніж ти можеш

Якщо прагнеш неможливого, то, переконаний, рано чи пізно ти цього таки досягнеш («Impossible is nothing» – пам’ятаєте слоган Adidas?). Не треба ставити собі планки, хоч, звісно, бачити межу своїх можливостей потрібно. Але варто також вірити, що можеш трохи більше.

А ще треба завжди вірити і усвідомлювати, що твої дії можуть приносити зміни на краще. Якщо ти розумітимеш, що робиш щось для інших, а не для себе, то це теж буде своєрідним стимулом.

Спілкувалася Мар’яна Мельниченко

Редакторки: Анна Морозова, Марія Чадюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі