«Приходь у думках до мене, я обов’язково відчую» – спогади рідних Віталія Шапошнікова

Vitaliy Shaposhnikov

ПРАГНЕННЯ ВЧИТИСЯ І НАВЧАТИ ІНШИХ

Віталій жив насиченим життям. Уникав щоденних процедур і ритуалів, які займали багато часу. Тож до регулярних звичок можу зарахувати прагнення вчитися і навчати інших.

Бог його щедро обдарував на таланти. Віталій учився все життя. З роками сфера знань, де він був, як любив казати, експертом, ставала все більшою. Отримував знання і з книг, і від вивчення людей. Коли зустрічав людину, яка перевершувала його в тому, чим він сам хотів володіти, намагався розгадати її секрет.

1

Усі свої знання прагнув застосувати на практиці.

Часто казав, що людина має вчитися не для пасивного володіння знаннями, а для дії

Як він ставився до практичного використання знань, можу розказати на прикладі із шахами. Вони довго були його важливим хобі. Віталій читав книги із шахових стратегій, навчив майстерно грати наших дітей. Успішно грав із друзями і колегами, поки в особі тестя не відкрив одного разу сильнішого суперника.

У Віталія були теплі і водночас змагальні стосунки з моїм батьком. Чоловік хотів перевершити його в життєвому досвіді і знанні людей. Спочатку він вирішив підвищити свій рівень, щоб не випадково, а системно вигравати. Але йому це не вдавалося. Одного разу сказав тестеві: «”Коліться”, розказуйте свій секрет».

Батько, людина з управлінським досвідом, фаховий історик, сказав, що знає з підручників лише базовий рівень. Коли грає, пригадує не шахові схеми, а життєві ситуації та опис військових кампаній різних часів.

Віталій зробив для себе своєрідний висновок. Практично перестав грати в шахи. Натомість захопився військовою історією і стратегією. І став використовувати прочитане в житті і бізнесі

7 Медитація на Дніпрі

Віталій любив дивитися на воду. Це фото зроблене біля Дніпра. Він любив також Дністер і Десну

Спочатку запитував тестя, що той порадить прочитати. З роками сам став експертом і вже радив, що почитати йому. Отже, очевидно, перевершив його в цьому напрямку. Коли розпочалася війна, прагнув застосувати набуті знання для розбудови військового потенціалу України. Остання книга, яку вони читали цієї зими і обговорювали, – «Стратегія Візантійської імперії» Едварда Люттвака.

Віталій вчив багатьох колег. І мені приємно, що вони після його смерті про це згадали і подякували йому. Мене Віталій вчив багато і в професійному, і в нашому спільному житті. Наприклад, він переконав мене, що «найкраще – ворог гарному». Від природи я маю прагнення до досконалості, а вона вимагає часу.

Чоловік казав, що спочатку треба виконати завдання добре, ефективно, вчасно, а вже потім робити ітерації і вдосконалювати

На фото з Віталієм мама, сестра, дружина

На фото з Віталієм мама, сестра, дружина

Чоловік навчив мене оптимізму, швидко приймати рішення і потім про них не жалкувати. Дечому навчився від мене сам. Був не лише коханим, а найкращим другом, найближчим однодумцем. Називав мене генератором ідей. Любив обговорювати свої задуми і проекти. Йому подобалось, коли я відверто давала їм оцінку.

У найближчому колі, окрім мене і дітей, вчив свою маму і сестру. Любив і підтримував, допомагав нам всім вчитися і ефективно працювати. Особливе ставлення завжди мав до мами. Вона допомогла йому в юності розправити крила, вірила у синів успіх. А він намагався віддячити мамі тим, що не лише дбав про неї, але щоразу відкривав нові горизонти. Прагнув робити так, щоб вона відчувала себе молодою і сучасною.

 «ХОТІВ ЖИТИ В УКРАЇНІ І ДЛЯ УКРАЇНИ»

Віталій любив постійно переміщатися у просторі. У подорожах відпочивав і отримував натхнення. Ми любили подорожувати разом. Ідеальна подорож для нього була – без чіткої програми, з невідомим місцем кінцевого призначення і розвитку подій. Особливо йому подобалося, коли я його «кудись завела». Одного разу написав вірша, в якому є такі слова:

Моя місячна дівчинка любить завжди

У нові хвилі, цікаві лагуни і загадкові глибини

Вести нас удвох. А вітрила напинає кохання.

Звичайно, таке не завжди можна здійснити з міркувань безпеки і доцільності. Проте ми часто експериментували під час літнього відпочинку. Навіть у «високий сезон», і в Україні, і за кордоном, бронювали місце зупинки лише на 1-2 доби, а далі зупинялись там, де душа бажала.

У щоденному житті Віталій був розважливим і обережним, а на відпочинку його вабили гострі відчуття. Особливо любив змагатися з великими хвилями.

Двічі викликав життя на герць, відпливши в океані далеко від берега, там, де ніхто не наважувався плавати взагалі

Віталій ризикував життям, змагаючись з великими хвилями Індійського і Атлантичного океанів

Віталій ризикував життям, змагаючись з великими хвилями Індійського і Атлантичного океанів

Траплялись незаплановані пригоди. Одного разу ми робили пересадку в Лондоні з обмеженим часом на зміну рейсів. Віталій не взяв свою сумку до літака, документи і гаманець поклав в мою. А я забула її там. Згадала через кілька хвилин. Ми одразу повернулись, але було запізно: в літак не пустили. Так розпочалося 10-ти годинне перебування у Хітроу.

Наші речі ніби знаходили, але передавали не нам, а іншим співробітникам аеропорту. Телефони були розряджені. Ми почувалися, як у фільмі «Аеропорт». Віталій поставився до цього як до веселої пригоди. Урешті-решт, нас ідентифікували, повернули речі. British Airways надали квитки на рейс, що був наступного дня, а британська митниця – одноденну візу. Увечері ми гуляли Лондоном і відчували себе студентами-першокурсниками.

Віталію подобалась Хорватія

З усіх міст найбільше любив Київ. Хоча подобалися також Львів, Одеса, Чернівці,   Кам’янець, Лондон, Барселона, Рим. Збирався побувати в Токіо, Пекіні, Нью-Йорку. Планував не переїжджати, а вийти в бізнесі на міжнародні ринки.

Хотів жити в Україні і для України

«УСЕ СВОЄ ЖИТТЯ ВІН РОБИВ СВІДОМИЙ ВИБІР БУТИ З БОГОМ»

Чоловік вважав вступ до Могилянки дуже важливим для свого розвитку. А в нашому житті був ще один визначальний момент, двадцять років тому, який повторився незадовго до смерті і тепер виглядає містичним.

Під час перших зустрічей і нічних розмов під зоряним небом на Полтавській, де я тоді жила, він мені розповів про «Фауста» В. Ґете. Сказав, що відчуває в собі силу і почувається як Фауст, за душу якого посперечалися Всевишній та Нечистий. Усе своє життя він робив свідомий вибір бути з Богом, хоча й вважав цей шлях важчим.

За два тижні до смерті він переслухав в аудіозаписі усього «Фауста». Його якраз за шкільною програмою проходив наш син. Чоловік вважав цей твір важливим для формування чоловічої свідомості і обговорював його із Володимиром. Я теж слухала цей твір і стала переказувати його донечці з жіночої позиції, а він нас перервав і сказав: «Вам, дівчатам, цього не зрозуміти, це суто чоловічий твір».

За тиждень до смерті пізно ввечері ми гуляли і чомусь вирішили з’їздити на Полтавську. Були вдвох, без дітей. Зайшли у двір будинку, почали пригадувати наші давні розмови двадцятилітньої давнини під зоряним небом. Відчувала безмежне щастя просто від того, що Коханий поруч і здавалося, що у нас так багато всього ще разом попереду…

ЗДАТНІСТЬ БАЧИТИ І ПОВАЖАТИ У ДІТЯХ ОСОБИСТІСТЬ

Дітей любив безмежно. Вкладав у них свій час, ділився знаннями і життєвим досвідом. Бачив і поважав у дітях особистість.

На зустрічі дітей могилянців, літо 2016р.

На зустрічі дітей могилянців, літо 2016р.

З сином у них були свої, «чоловічі» стосунки: спільні тренування, серйозні і жартівливі розмови, фільми, жарти. Передав йому у спадок своє дивовижне почуття гумору, оптимізм і «тигрину» ходу. Вірив, що син подолає свої проблеми зі здоров’ям і стане сильним, мужнім чоловіком, продовжувачем його справ.

Віталій показував дітям свою найпершу альма-матер у Новодністровську

Віталій показував дітям свою найпершу альма-матер у Новодністровську

Віталій робив усе, щоб допомогти сину одужати і покращити самооцінку. Щоранку вони підтягувалися. На Водохреща щороку купалися у Дніпрі. Віталій дав йому псевдо Боксер і був спаринг-парнером у боксі. Цінував математичні здібності Володимира. Казав: «Він порахує так, як я не додумаюся».

Донечку Софію, Хмаринку, як він називав її в дитинстві, любив ніжно, водночас був вимогливим. Відкривав для неї світ, був поруч у тяжку хвилину. Любив із нею танцювати, грав у шахи. Навчав усьому, що їй було цікаво, – математиці, економіці, основам маркетингу. Розповідав про людей, про свої справи. Коли вона захопилась хімією, придбав ґрунтовні американські підручники, спонукав ставити хімічні експерименти. Хотів бачити її щасливою й успішною. Передав їй свій поетичний дар і сіро-блакитні очі.

Фото із зустрічі з Романом Матисом. Віталій і Софія слухають розповідь Романа, як захищати українську мову

Фото із зустрічі з Романом Матисом. Віталій і Софія слухають розповідь Романа, як захищати українську мову

«ДЛЯ МЕНЕ ВІН І ТЕПЕР ЖИВИЙ, ЛИШЕ ЖИВЕ ДУЖЕ ДАЛЕКО, НА НЕБІ»

Наостанок, хочу розказати про наше кохання. Ніколи раніше про це не стала б говорити. Роблю це з усвідомлення, що пам’ять про коханого тепер належить не лише мені.

Фото зроблене кузиною Віталія Ларисою у нього вдома, коли пара стала зустрічатися у 1997р.

Фото зроблене, коли пара стала зустрічатися у 1997р.

У моєму телефоні Віталік названий Love. Так само я позначена в його. Наше кохання – з першого погляду. Ми були разом 20 років земного життя. Для мене він і тепер живий, лише живе дуже далеко, на небі. Його любов і присутність я відчуваю кожного дня всім серцем і душею.

Ми познайомились у Роберта МакНіла в International Food@Liquer. Більшість наших колег були студентськими парами. Роберт саме Віталію доручив написати оголошення про вакансію, на яку я подала резюме. Жартував, що у такий спосіб він може знайти собі дівчину. Оголошення в Kyiv Post заінтригувало, і я «зловилася».

Ми познайомилися 9 січня і відтоді завжди цей день святкували. Він зайшов до офісу, запитав, де я. Колеги при цьому весело переглядалися.

Посміхнувся мені своєю чарівною посмішкою і… сів працювати за сусідній стіл

Віталік написав згодом вірш про цей момент і назвав його «Лист любові». І він, і я ще тоді зрозуміли, що це кохання з першого погляду.

Слова, картини і пісні

Палаци, кораблі, сади рясні

Дарують знак любові дні і ночі.

А перший лист любові мій тобі

Був ніжний погляд очі в очі!

Подружжя часто їздили до Криму

Подружжя часто їздило до Криму

Ми приїхали «підкоряти» Київ із крайнього Заходу і Сходу. Коли починався останній Майдан, біля стели Незалежності стояли два автобуси. На одному був напис «Чернівецька область», на іншому – «Луганська». Діти сфотографували нас на пам’ять на фоні цих автобусів і сказали: «Так символічно, це як наші тато і мама».

«ВЕСНА ПОРУЧ»

Останній вірш, який він мені присвятив, має назву «Весна поруч»:

Найніжніша квітка, подих Сакури

У закритому вазоні випускає шипи.

Бо сумує за літанням, за свободою у світлі весни.

А випустити у небо її може тепло кохання.

Весна – поруч…

Весна поруч, коханий. Вона почалася наступного дня після твого поховання на День Закоханих. Ми плакали з дітьми над твоєю могилою у цей перший весняно-сонячний день і сумували, що ти водночас близько й далеко. Наша донечка рік тому написала чудовий вірш, що дарує надію, – «Промені весни». Цієї ж весни пише сумні й зажурені вірші-розмови з татом:

ТАТОВІ

(уривок)

Я згадаю, як зійде сонце

На чорному тротуарі,

Постараюсь не потонути

У бездоннім полоні печалі.

 

Я згадаю, як зійде місяць

На похмурі міські алеї,

Ти будеш в подиху вітру

Приносить нові ідеї.

 

Я постараюсь рукою

Слізний відчай зупинити,

Але не вийде, бо серце

Не перестане нити.

 

Я тебе пам’ятаю,

Так як і день цей проклятий,

Не зможу я більш заснути,

Буду в думках гуляти.

 

Пробач, якщо я не встигла

Ще щось тобі сказати,

Приходь же у снах до мене,

Я завжди буду чекати.

 

Очі розкислі в горі,

Болять нестерпно, не ніжно,

Я мов загрузла в солі,

Шукаю тебе в повітрі.

 

Скільки ще тисяч поем

Мені написати про тебе?

Якби лиш ще раз в житті,

Зустріти тебе із неба?

 

Печалей неспалені тонни,

Якби один день ще змінити,

В душі я кричу і плачу,

Як тебе оживити?

Я сиджу й крізь вечірнє небо

В розпачі зорі рахую,

Приходь у думках до мене,

Я обов’язково відчую.

Наталя Шапошнікова

P.S. Родина Шапошнікових прагне зібрати спогади колег і друзів про Віталія, інформацію про їхні спільні проекти, фото- і відеоматеріали. Надсилати їх можна Наталі Шапошніковій у фейсбуці (https://www.facebook.com/profile.php?id=100015858990253 ) або на е-mail: kvitka.zemlya@gmail.com. Також можна зателефонувати за номером 0503312198.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Receive Updates

No spam guarantee.

Коментарі

коментарі